Рішення № 141066534, 30.10.2026, Обухівський районний суд Київської області

Справа № 372/191/26

Провадження 2-932/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 жовтня 2026 року Обухівський районний суд Київської області в складі: головуючої судді Висоцької Г.В., за участю секретаря Куник О.В., відповідача ОСОБА_1 , представника відповідача - адвоката Каращука В.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Обухівського районного суду Київської області в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В:

У січні 2026 року позивач ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» за допомогою системи «Електронний суд» звернулося до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на наступні обставини.

08.04.2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «СЕЛФІ КРЕДИТ» та відповідачем було укладено Договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту №713798, відповідно до умов якого товариство надало відповідачу грошові кошти, а відповідач зобов`язався повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом в порядку та строки, визначені Договором. Товариство свої зобов`язання за кредитним договором виконало в повному обсязі, а саме надало відповідачу грошові кошти в обсязі та у строк визначеними умовами кредитного договору. 01.02.2024 року ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ» та позивач уклали Договір факторингу №01022024-1.

Згідно з вищевказаним Договором позивач набув статусу Нового Кредитора та отримав право грошової вимоги по відношенню до осіб, які були боржниками ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ», включно і до ОСОБА_1 за кредитним договором №713798 від 08.04.2023 року.

Станом на дату звернення до суду з позовною заявою заборгованість відповідача перед позивачем становить 75780,00 гривень, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 10000,00 гривень; заборгованість за відсотками 65780,00 гривень.

Оскільки відповідач добровільно не виконує взяті на себе кредитні зобов`язання, позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь заборгованість за кредитним договором №713798 від 08.04.2023 року в розмірі 75780,00 гривень, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 10000,00 гривень; заборгованість за відсотками 65780,00 гривень.

19.01.2026 року ухвалою суду відкрито провадження по справі, постановлено провести її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, подав заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Відповідач та його представник у судовому засіданні проти позову заперечували. Відповідач пояснив, що кредитного договору №713798 від 08.04.2023 року не укладав і кредитних коштів не отримував. За пару днів до укладення договору він утопив мобільний телефон із номером, прив`язаним до його фінансових сервісів, а через два дні на нього невстановленою особою було оформлено кредити. Коли йому почали надходити повідомлення про отримані кредити, 10.04.2023 року він заблокував свою картку в АТ КБ «ПриватБанк» та звернувся до поліції із заявою про шахрайство, за якою розпочато кримінальне провадження №12023105010000851. Представник відповідача також зазначив, що на час нарахування коштів банківська картка відповідача була анульована банком і нараховані кошти відповідач не отримував.

Представник відповідача - адвокат Каращук В.Г. подав клопотання про зупинення провадження у справі до завершення досудового розслідування у кримінальному провадженні №12023105010000851 від 10.07.2023 року та набрання законної сили вироком (ухвалою про закриття провадження).

На підставі ухвал суду від 19.05.2026 року, 07.07.2026 року та 25.08.2026 року АТ КБ «ПриватБанк» надано інформацію щодо карткового рахунку відповідача та виписку за період з 08.04.2023 року по 10.04.2023 року.

Фактичні обставини справи, встановлені судом.

08.04.2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «СЕЛФІ КРЕДИТ» та ОСОБА_1 (надалі - Відповідач) укладено Договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту по продукту «NewShort» №713798, відповідно до умов якого Товариство надало Відповідачу грошові кошти у розмірі 10000 грн., а Відповідач зобов`язався повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом в порядку та строки, визначені Договором.

Відповідно до п.1.4 договору строк кредиту становить 252 дні. Згідно з договором та паспортом споживчого кредиту сума кредиту - 10000,00 грн, тип процентної ставки - фіксована, стандартна процентна ставка - 2,20% на день (803% річних). [Звірити з паспортом кредиту: у проєкті був зазначений строк 365 днів.]

Товариство свої зобов`язання за кредитним договором виконало в повному обсязі, а саме надало відповідачу грошові кошти в обсязі та у строк визначеними умовами кредитного договору, що підтверджується розрахунком заборгованості за Договором №713798 від 08.04.2023 року про надання коштів на умовах споживчого кредиту.

01.02.2024 року ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ» та позивач уклали Договір факторингу №01022024-1.

Згідно з вищевказаним Договором позивач набув статусу Нового Кредитора та отримав право грошової вимоги по відношенню до осіб, які були боржниками ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ», включно і до ОСОБА_1 за кредитним договором №713798 від 08.04.2023 року.

Станом на дату звернення до суду з позовною заявою заборгованість відповідача перед позивачем становить 75780,00 гривень, з яких:

заборгованість за тілом кредиту - 10000,00 гривень;

заборгованість за відсотками - 65780,00 гривень.

Договір №713798 від 08.04.2023 року підписано відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором М487, який, згідно з довідкою ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ» про ідентифікацію, 08.04.2023 року було надіслано на номер телефону НОМЕР_1 . Того ж дня о 13:15 одноразовим ідентифікатором А822 підписано інформаційне повідомлення споживача до цього договору.

Згідно з листом ТОВ «ПЕЙТЕК» вих. №20251020-2534 від 20.10.2025 року, 08.04.2023 року о 13:17:16 на виконання договору з ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ» на платіжну картку НОМЕР_2 перераховано 10000,00 грн з призначенням платежу «зарахування на картку».

За відповідями АТ КБ «ПриватБанк» картку № НОМЕР_2 (рахунок НОМЕР_3 ) емітовано на ім`я ОСОБА_1 ; 08.04.2023 року на неї тричі зараховано перекази в сумі 10000,00 грн кожен; картковий рахунок заблоковано 10.04.2023 року о 20:53:42 за заявкою самого клієнта ОСОБА_1 через Приват24. Відповідно до виписки за період з 08.04.2023 року по 10.04.2023 року загальна сума надходжень на рахунок становила 120805,56 грн, а залишок коштів на кінець періоду - 67190,24 грн.

Відповідно до довідки ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ» вих. №707081 від 07.04.2023 року, наданої відповідачем, 04.04.2023 року між ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №707081 на суму 7000,00 грн, заборгованість за яким погашено в повному обсязі 07.04.2023 року, договір закрито. Із наявного в матеріалах справи скриншоту особистого кабінету позичальника в сервісі «Selfie credit» убачається, що в період з 23.12.2022 року по 08.04.2023 року на ім`я відповідача оформлено одинадцять кредитів, останнім із яких є спірний кредит №713798 від 08.04.2023 року.

10.07.2023 року на підставі ухвали слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва від 07.07.2023 року (справа №752/7569/23) до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12023105010000851 внесено відомості за заявою ОСОБА_1 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.190 КК України, з фабулою про те, що 10.04.2023 року о 15:20 невстановлена особа нарахувала кредитні кошти на банківську картку ОСОБА_1 № НОМЕР_2 у сумі 120000 грн. Відомостей про повідомлення будь-якій особі про підозру, про результати досудового розслідування чи про ухвалення вироку матеріали справи не містять.

Норми матеріального та процесуального права України, якими керується суд.

Згідно ч.1 ст.205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч.1 ст.207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Згідно ч.3 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Частиною 12 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Відповідно до абзацу 3 ч.1 ст.12 Закону України «Про електронну комерцію», за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч. 1ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 526 ЦК України встановлює, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Згідно ч. 1ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1ст. 599 ЦК України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч. 1ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ч. 1 ст. 611 ЦК України).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1ст. 612 ЦК України).

Відповідно до частин третьої-четвертої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За правилами ч.ч.1,3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Статтею 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно зі ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

У свою чергу, ст. 80 ЦПК України передбачає, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стаття 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Аналіз наведених норм процесуального та матеріального права дає підставу вважати, що кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів (Постанова Верховного Суду від 08.08.2019 року у справі №450/1686/17).

Верховний Суд також неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

У частині третій статті 2 ЦПК України однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 12 цього Кодексу.

Щодо доводів відповідача про укладення договору невстановленою особою.

Заперечуючи проти позову, відповідач посилається на те, що кредитний договір уклала невстановлена особа, яка скористалася втраченим ним номером мобільного телефону. Перевіривши ці доводи, суд вважає їх такими, що не знайшли свого підтвердження та спростовуються наявними у справі доказами, з огляду на таке.

Кредитні кошти надійшли не на рахунок третьої особи, а на картковий рахунок самого відповідача, відкритий в АТ КБ «ПриватБанк», належність якого відповідач не заперечує. Зарахування кредитних коштів на рахунок позичальника, до якого стороння особа не має доступу, не дає такій особі можливості заволодіти цими коштами, а тому саме по собі не узгоджується з версією відповідача.

Твердження представника відповідача про те, що на час нарахування коштів картку було анульовано банком, спростовуються відповідями АТ КБ «ПриватБанк», за якими кошти зараховано 08.04.2023 року, а картковий рахунок заблоковано лише 10.04.2023 року о 20:53:42 за заявкою самого відповідача. Тобто на момент зарахування кредитних коштів картка була чинною і ще понад дві доби після цього обслуговувалася. Згідно з випискою, на кінець 10.04.2023 року на рахунку відповідача залишалося 67190,24 грн.

Картковий рахунок заблоковано через мобільний застосунок Приват24, тобто відповідач у цей період мав доступ до застосунку банку, а за його ж поясненнями - і до повідомлень про отримані кредити. Пояснити, яким чином після втрати номера мобільного телефону він користувався Приват24, відповідач не зміг, зазначивши, що не знає, як після втрати використовувався його номер. Доказів звернення до оператора мобільного зв`язку щодо блокування чи заміни SIM-картки, вибуття номера телефону з його володіння або доступу третіх осіб до його рахунку відповідач суду не надав.

З виписки АТ КБ «ПриватБанк» за період з 08.04.2023 року по 10.04.2023 року вбачається, що в цей період з карткового рахунку відповідача здійснено переказ у сумі 5000,00 грн на користь ОСОБА_2 . На запитання суду щодо цієї операції відповідач пояснив, що, можливо, це Людмила, щодо оплати запчастин. Отже, відповідач пов`язав цей платіж із власними розрахунками, що не узгоджується з його доводами про те, що в цей період рахунком розпоряджалася невстановлена особа.

З наданої самим відповідачем довідки ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ» вбачається, що за чотири дні до спірного договору, 04.04.2023 року, відповідач уклав із тим самим кредитодавцем договір №707081 на суму 7000,00 грн і погасив заборгованість за ним 07.04.2023 року. Спірний договір укладено наступного дня після такого погашення, 08.04.2023 року, з тим самим кредитодавцем, у тому самому особистому кабінеті позичальника, в якому з грудня 2022 року на ім`я відповідача оформлено одинадцять кредитів. Укладення спірного договору відповідає попередній поведінці відповідача як постійного клієнта ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ».

Сам факт внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань за заявою відповідача не підтверджує обставин укладення договору іншою особою. Відповідно до ч.6 ст.82 ЦПК України обов`язковим для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, є лише вирок у кримінальному провадженні, що набрав законної сили, - з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою. Такого вироку немає. Відомості до ЄРДР внесено лише 10.07.2023 року на виконання ухвали слідчого судді; за понад три роки досудового розслідування нікому не повідомлено про підозру.

Відповідно до ч.3 ст.12, ч.1 ст.81 ЦПК України саме відповідач, який посилається на укладення договору іншою особою, мав довести цю обставину. Таких доказів він не надав. Оцінивши подані сторонами докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що докази позивача щодо укладення договору відповідачем та отримання ним кредитних коштів є більш вірогідними, ніж доводи відповідача, які ґрунтуються лише на його власних поясненнях.

Щодо клопотання представника відповідача про зупинення провадження у справі.

Згідно з п.6 ч.1 ст.251 ЦПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадку об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного, цивільного, господарського, кримінального чи адміністративного судочинства. Об`єктивна неможливість розгляду справи має місце тоді, коли обставини, що підлягають встановленню в іншій справі, не можуть бути встановлені судом самостійно в цій справі. Обставини укладення спірного договору та отримання кредитних коштів суд встановив на підставі поданих доказів. Досудове розслідування у кримінальному провадженні триває з 10.07.2023 року без повідомлення будь-кому про підозру, а тому зупинення провадження до його завершення призвело б до невиправданого затягування розгляду справи та порушення права сторін на розгляд справи упродовж розумного строку (ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). З огляду на це у задоволенні клопотання відмовлено ухвалою суду.

Щодо розміру заборгованості.

Відповідно до п.1.4 договору строк кредиту становить 252 дні; процентна ставка є фіксованою, стандартна процентна ставка - 2,20% на день (803% річних). Отже, проценти за один день користування кредитом становлять 220,00 грн (10000,00 грн ? 2,20%). Заявлена до стягнення сума процентів 65780,00 грн відповідає нарахуванню за 299 днів, тобто за період з 08.04.2023 року по 01.02.2024 року - до дати відступлення права вимоги позивачу. Таким чином, проценти нараховано за межами строку кредитування, визначеного договором, на 47 днів.

Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 28.03.2018 року у справі №444/9519/12, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування. Після цього кредитодавець має право лише на стягнення заборгованості за тілом кредиту та процентів за кредитом, нарахованих у межах строку кредитування, а також на відшкодування за ч.2 ст.625 ЦК України, про стягнення якого позивач у цій справі не просив.

За таких обставин з відповідача на користь позивача підлягають стягненню проценти, нараховані в межах строку кредитування, - за 252 дні, що становить 55440,00 грн (220,00 грн ? 252 дні). У стягненні процентів у сумі 10340,00 грн, нарахованих після спливу строку кредитування, слід відмовити. Загальний розмір заборгованості, що підлягає стягненню, становить 65440,00 грн, з яких: 10000,00 грн - заборгованість за тілом кредиту, 55440,00 грн - заборгованість за процентами. Доказів погашення заборгованості відповідач не надав.

З огляду на викладене, даючи оцінку зібраним доказам у справі, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню - у розмірі 65440,00 грн.

При зверненні до суду з вказаним позовом, позивачем були понесені судові витрати по сплаті судового збору у сумі 2422,40 грн., які документально підтверджені.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Позов задоволено на 86,36% (65440,00 грн з 75780,00 грн), а тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у сумі 2091,87 грн (2422,40 грн ? 65440,00 грн / 75780,00 грн).

Щодо стягнення з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача витрат на правову допомогу у розмірі 8000,00 грн, суд зазначає таке.

За змістом п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, серед іншого, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За правилами ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

- розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

- розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На підтвердження понесених витрат з професійної правничої допомоги позивач надав договір про надання правничої допомоги № 0107 від 01.07.2025, акт наданих послуг №372 від 08.12.2025, детальний опис послуг від 08.12.2025, де вказано види послуг та затрата часу. Однак не вказано вартість послуг.

Водночас, на думку суду, виокремлення адвокатом «усна консультація..», «ознайомлення з матеріалами справи», «погодження правової позиції з клієнтом», як самостійних видів адвокатських послуг є необґрунтованими та охоплюється діями адвоката із «складання позовної заяви…», а тому визначення оплати за ці послуги є неспівмірними із фактично наданим обсягом юридичної допомоги.

Суд наголошує, що не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Щодо співмірності витрат на правову допомогу слід ураховувати позицію ВС від 01.09.2020 р. у справі № 640/6209/19, відповідно до якої розмір відшкодування судових витрат повинен бути співрозмірним із ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також суд має враховувати критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їх розміру виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Верховний Суд у постанові від 31.08.2023 у справі №824/20/23 висловив правову позицію, що зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.

Суд зауважує, що справа не входить до категорії складних та розглядалася в порядку спрощеного позовного провадження, представник позивача участі в судових засіданнях не брав.

Крім того, послуги надані адвокатським об`єднанням є типовими для позивача, оскільки стягнення заборгованості також є предметом діяльності позивача, відповідно не потребують витрати значного часу на складання документів та визначення правових позиції.

З огляду на обставини справи, співмірність винагороди за надані юридичні послуги зі складністю справи, ціну позову, час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт, тривалість судового розгляду, значення справи для сторін, суд вважає, що розмір витрат позивача є непропорційним до предмету позову, вартість послуг є вочевидь завищеною, тому розумним і співмірним є розмір витрат на правничу допомогу 2500,00 грн. Відповідно до п.3 ч.2 ст.141 ЦПК України, з урахуванням часткового задоволення позову, пропорційно розміру задоволених вимог з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на правничу допомогу в сумі 2158,88 грн (2500,00 грн ? 65440,00 грн / 75780,00 грн). В решті вимог слід відмовити.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст.3, 12, 13, 81, 141, 254, 263, 264-265, 273, 352, 354 ЦПК України, суд ,-

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» заборгованість за кредитним договором №713798 від 08.04.2023 року в загальному розмірі 65440,00 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 10000,00 грн, заборгованість за процентами - 55440,00 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» судовий збір у розмірі 2091,87 грн та витрати на правничу допомогу у розмірі 2158,88 грн, а всього 4250,75 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду через Обухівський районний суд Київської області шляхом подачі в тридцятиденний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги, а в разі проголошення вступної та резолютивної частини або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, в той же строк з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Г.В.Висоцька