Ухвала суду № 141065998, 29.10.2026, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ПРО ЗАЛИШЕННЯ ПОЗОВУ БЕЗ РОЗГЛЯДУ

29 жовтня 2026 року м. Львівсправа № 380/21293/26

Львівський окружний адміністративний суд, суддя Клименко О.М., розглянувши в порядку письмового провадження заяву представника позивача від 28 жовтня 2026 року про усунення недоліків у справі № 380/21293/26 за позовом Львівського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені у розмірі 54705,87 грн,

ВСТАНОВИВ:

Львівське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (позивач/Фонд) звернулося до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (відповідач) про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі 54705,87 грн.

Ухвалою судді від 12 жовтня 2026 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення (виклику) сторін.

Ухвалою судді від 27 жовтня 2026 року позовну заяву після відкриття провадження у справі залишено без руху, а особі, що звернулася із позовною заявою, встановлено в п`ятиденний строк з дня вручення цієї ухвали усунути недоліки у спосіб подання до суду заяви (клопотання) про поновлення строку звернення до суду та доказів поважності причин його пропуску.

На виконання вимог вказаної ухвали від представника позивача через систему «Електронний суд» надійшла заява від 28 жовтня 2026 року про усунення недоліків.

Указана заява мотивована тим, що Законом № 4219 замість адміністративно-господарських санкцій запроваджено внесок на підтримку працевлаштування осіб з інвалідністю. Закон набрав чинності наступного дня після опублікування, але введений у дію з 01 січня 2026 року. Окремо для періодів до цієї дати законодавець встановив, що нарахування і сплата адміністративно-господарських санкцій підприємствами, які не забезпечили виконання нормативу робочих місць в періодах до дати введення Закону в дію, здійснюються у порядку, що діяв до дати введення його в дію (пункт 5 розділу II Закону № 4219).

На думку представника позивача, до правовідносин, що виникли у 2025 році, застосовується попередня редакція статті 20 Закону України 21 березня 1991 року № 875-XII «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» (далі Закон № 875), а також її частина четверта, відповідно до якої позови про стягнення адміністративно-господарських санкцій і пені пред`являються протягом шести місяців після закінчення строку для самостійної сплати. Виключення цієї частини з 01 січня 2026 року не припиняє її дію щодо періодів, для яких перехідне положення прямо зберігає попередній порядок. Порядок нарахування і сплати, збережений пунктом 5 розділу II Закону № 4219, охоплює весь шлях реалізації відповідальності: нарахування санкцій, строк самостійної сплати, пеню та стягнення несплачених сум. Абзац другий частини другої статті 122 КАС України передбачає тримісячний строк для суб`єкта владних повноважень для звернення з позовом, проте, допускає встановлення інших строків іншими законами і шестимісячний строк, збережений для правовідносин 2025 року, є саме таким строком. Така позиція відповідає меті перехідного положення та принципу правової визначеності, оскільки забезпечує реалізацію відповідальності за правилами, відомими сторонам на момент порушення.

Представник позивача резюмує, що відповідно до попередньої редакції статті 20 Закону № 875, яка застосовується до правовідносин 2025 року, адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються роботодавцем самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, у якому відбулося порушення нормативу. Відповідач у цей строк, тобто до 15 квітня 2026 року, самостійної сплати не здійснив. Отже, підстави для звернення до суду виникли 16 квітня 2026 року, а шестимісячний строк, який обчислюється від закінчення строку для самостійної сплати, спливає 15 жовтня 2026 року. Позовну заяву подано в межах цього строку.

Водночас, у разі, якщо суд дійде висновку щодо іншого застосовного строку звернення до суду, представник позивача просить визнати причини пропуску такого строку поважними та поновити його відповідно до статей 122, 123 КАС України. Позивач діяв добросовісно: він звернувся до суду у строк, який, на його переконання, застосовується до спірних правовідносин з урахуванням пункту 5 розділу II Закону № 4219, що зберігає порядок, який діяв до 01 січня 2026 року для порушень, допущених у попередніх періодах. Крім того, Закон № 4219 застосовується вперше, його перехідні положення сформульовані в загальній формі, а усталеної судової практики щодо їх застосування на час подання позову не було. За таких умов ризик правової невизначеності, що виникла внаслідок зміни законодавства, не повинен покладатися на сторону, яка діяла відповідно до норми, яку вважала застосовною до спірних правовідносин.

З огляду на викладене просить суд:

- визнати, що до спірних правовідносин застосовується шестимісячний строк звернення до суду та відкрити провадження у справі;

- у разі висновку про застосування тримісячного строку та його пропуск визнати причини пропуску поважними, поновити строк звернення до суду та відкрити провадження у справі.

Ухвалою суду від 29 жовтня 2026 року розгляд справи продовжено.

Постановляючи цю ухвалу, суд зазначає таке.

Згідно з частиною першою статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до абзацу другого частини другої статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду суб`єкта владних повноважень встановлюється тримісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб`єкту владних повноважень право на пред`явлення визначених законом вимог. Цим Кодексом та іншими законами можуть також встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду суб`єкта владних повноважень.

Отже, КАС України для суб`єктів владних повноважень установлено тримісячний строк звернення до суду, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб`єкту владних повноважень право на пред`явлення визначених законом вимог.

Натомість, представник позивача вважає, що строк звернення до суду з відповідним позовом до правовідносин, які виникли у 2025 році, визначений статтею 20 Закону № 875, яка застосовується відповідно до пункту 5 розділу ІІ Закону № 4219, з огляду на перехідний період, запроваджений цим законом.

Суд відзначає, що частина четверта статті 20 Закону № 875 у редакції Закону України від 21 серпня 2024 року № 3911-IX передбачала, що адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються роботодавцями самостійно у строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, а позови про стягнення адміністративно-господарських санкцій і пені пред`являються протягом шести місяців після закінчення строку для самостійної сплати.

Суд також ураховує, що Законом № 4219, який введений в дію з 01 січня 2016 року, статтю 20 Закону № 875 виключено.

Пунктом 5 розділу ІІ Закону № 4219 визначено, що нарахування і сплата адміністративно-господарських санкцій підприємствами, які не забезпечили виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю в періодах до дати введення в дію цього Закону, здійснюються у порядку, що діяв до дати введення в дію цього Закону.

Адміністративно-господарські санкції та пеня за їх несвоєчасну сплату зараховуються до державного фонду соціального захисту осіб з інвалідністю та використовуються відповідно до статті 11 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні».

Нараховані, але не сплачені роботодавцями до дати введення в дію цього Закону адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю та пеня адмініструються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, зараховуються до державного фонду соціального захисту осіб з інвалідністю та підлягають використанню відповідно до статті 11 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні».

Отже, відповідно до абзацу першого пункту 5 розділу ІІ Закону № 4219 порядок, що діяв до дати введення в дію цього Закону, застосовується підприємствами, які не забезпечили виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю в періодах до дати введення в дію цього Закону під час нарахування та сплати адміністративно-господарських санкцій.

Водночас адміністрування нарахованих, але не сплачених роботодавцями до дати введення в дію цього Закону адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю та пені здійснюється у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Системний аналіз пункту 5 розділу ІІ Закону № 4219 вказує, що на перехідний період законодавець зберіг лише попередній порядок щодо «нарахування і сплати» адміністративно-господарських санкцій роботодавцями, однак не передбачив збереження порядку їх судового стягнення або строку звернення до суду.

При цьому суд наголошує, що у частині четвертій статті 20 Закону № 875 в редакції, яка діяла до її виключення на підставі Закону № 4219, розмежовувалися строки самостійної сплати санкцій та строки пред`явлення позову про їх стягнення.

Тобто, у розумінні Закону № 875, примусове стягнення санкцій у судовому порядку не є тотожним їх самостійній сплаті роботодавцем.

У контексті викладеного суд також уважає за доцільне проаналізувати окремі положення постанови Кабінету Міністрів України від 15 вересня 2026 року № 1124, якою затверджено Порядок адміністрування адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та пені за їх несвоєчасну сплату, нарахованих, але не сплачених станом на 1 січня 2026 року (далі - Порядок № 1124).

Цей Порядок визначає механізм обліку, звірки, інформування про вжиття передбачених законом заходів щодо стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та пені за їх несвоєчасну сплату, які були нараховані відповідно до законодавства, що діяло до 1 січня 2026 р., та залишалися несплаченими станом на 1 січня 2026 р.

З огляду на абзац другий пункту 1 Порядку № 1124 цей Порядок не є підставою для повторного нарахування адміністративно-господарських санкцій або пені, зміни їх розміру, виникнення нового грошового зобов`язання, зміни чи поновлення строку звернення до суду або строку пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Пунктом 4 Порядку № 1124 визначено, що адміністрування нарахованих, але не сплачених санкцій здійснює Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю (далі - Фонд) та його територіальні відділення.

Згідно з пунктом 21 Порядку № 1124 щодо суми нарахованих, але не сплачених санкцій, не сплаченої добровільно, територіальне відділення Фонду незалежно від надсилання повідомлення вживає передбачених законом заходів до їх стягнення з дотриманням строку звернення до суду, встановленого законом для відповідної вимоги, та строку пред`явлення виконавчого документа до виконання, зокрема шляхом: звернення до суду з позовом про стягнення нарахованих, але не сплачених санкцій; вжиття заходів до виконання судових рішень, що набрали законної сили; заявлення вимог та вчинення інших передбачених законом дій у разі відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) роботодавця або прийняття рішення про його припинення; вчинення інших дій, прямо передбачених законом.

У разі спливу строку звернення до суду або строку пред`явлення виконавчого документа до виконання територіальне відділення Фонду діє відповідно до встановленого процесуальним законом порядку вирішення питання про поновлення відповідного строку. Надсилання або повторне надсилання повідомлення не є підставою для поновлення такого строку та не поновлює і не перериває встановлених законом строків звернення до суду або пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Заходи до стягнення не вживаються стосовно нарахованих, але не сплачених санкцій, стан грошової вимоги за якими визначено як «вимогу припинено на прямо встановленій законом або судовим рішенням підставі», «сплачено» або «нараховані, але не сплачені санкції відсутні».

Тимчасова неможливість вжиття окремих заходів щодо стягнення не припиняє грошової вимоги і не звільняє територіальне відділення Фонду від обов`язку вчиняти в межах установлених законом строків ті дії, вчинення яких є можливим.

Отже, Порядком № 1124 визначено, що Фонд вживає передбачених законом заходів до стягнення суми нарахованих, але не сплачених санкцій, не сплаченої добровільно пені з дотриманням строку звернення до суду, встановленого законом для відповідної вимоги. Водночас Порядок № 1124 не унормовує застосування строків, визначених у статті 20 Закону № 875, яка втратила чинність.

Аналіз норм Порядку № 1124 свідчить, що Кабінет Міністрів України, реалізуючи повноваження, безпосередньо надані абзацом третім пункту 5 розділу II Закону № 4219, знову ж таки розмежував адміністрування нарахованих санкцій, вжиття заходів щодо їх стягнення та строки звернення до суду.

Саме собою збереження порядку адміністрування та сплати санкцій за попередні періоди не призводить до зміни або поновлення процесуального строку звернення до суду.

Порядок № 1124 прямо вказує, що територіальне відділення Фонду вживає заходів щодо стягнення суми нарахованих, але не сплачених санкцій, не сплаченої добровільно пені з дотриманням строку звернення до суду, встановленого законом для відповідної вимоги.

Водночас суд зауважує, що Порядок № 1124 безпосередньо поширюється на адміністративно-господарські санкції та пеню, які були нараховані і залишалися несплаченими станом на 01 січня 2026 року. Спірні ж у цій справі санкції та пеня нараховані за невиконання нормативу у 2025 році, а строк їх самостійної сплати настав у 2026 році.

Тому Порядок № 1124 не є нормативною підставою для безпосереднього визначення строку звернення до суду у цій справі, однак аналіз його положень додатково підтверджує системне розмежування законодавцем та Урядом України порядку адміністрування (сплати) санкцій і процесуальних строків їх судового стягнення.

До того ж, варто врахувати, що абзац другий частини другої статті 122 КАС України прямо передбачає, що інші строки звернення суб`єкта владних повноважень до адміністративного суду можуть установлюватися цим Кодексом та іншими законами. Підзаконний нормативно-правовий акт не встановлює та не може відновлювати спеціальний строк звернення до суду, який після 01 січня 2026 року законом не передбачений.

Беручи до уваги викладене у сукупності, суд відхиляє ключовий довід представника позивача про те, що порядок нарахування і сплати адміністративно-господарських санкцій, збережений пунктом 5 розділу II Закону № 4219, охоплює весь шлях реалізації відповідальності: нарахування санкцій, строк самостійної сплати, пеню та стягнення несплачених сум, адже, як виснував суд вище, пункт 5 розділу ІІ Закону № 4219 безумовно вказує, що законодавець зберіг лише попередній порядок щодо «нарахування і сплати» адміністративно-господарських санкцій роботодавцями, однак, не передбачив збереження порядку їх судового стягнення або строку звернення до суду.

Іншими словами, на перехідний період законодавець зберіг лише норму частини четвертої статті 20 Закону № 875 у частині: «Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, у якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону».

Норма ж частини четвертої статті 20 Закону № 875 у частині: «Позови про стягнення адміністративно-господарських санкцій і пені пред`являються протягом шести місяців після закінчення строку для самостійної сплати, встановленого частиною четвертою цієї статті» законодавцем на перехідний період не збережена, оскільки це прямо випливає зі змісту абзацу першого пункту 5 розділу ІІ Закону № 4219.

За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Зважаючи на викладене, суд доходить висновку про те, що єдиною чинною нормою закону, яка встановлює строк звернення до суду з відповідним позовом, є абзац другий частини другої статті 122 КАС України.

Позивач обґрунтовує підставу звернення до суду з цим позовом несплатою відповідачем у добровільному порядку у строк до 15 квітня 2026 року адміністративно-господарських санкцій.

Отже, строк звернення до суду з вимогами про примусове стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання відповідачем нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2025 році розпочався з 16 квітня 2026 року та сплив 16 липня 2026 року.

Натомість позовна заява подана до суду 06 жовтня 2026 року, тобто вже після спливу тримісячного строку, встановленого абзацом другим частини другої статті 122 КАС України.

З урахуванням викладеного суд відхиляє доводи представника позивача про те, що з цим позовом до суду він звернувся у встановлений законом строк.

Щодо поважності причин пропуску позивачем строку звернення з цим позовом до суду, які наведені у заяві про усунення недоліків, суд ураховує таке.

Суд відзначає, що визначені процесуальним законом строки звернення до суду - це той орієнтовний період, протягом якого позивач мав би проявити інтерес стосовно свого позову, якщо він дійсно зацікавлений у тому, щоб провадження у справі було відкрито, а його спір вирішено. З іншого боку строк звернення до суду є своєрідним бар`єром, який повинен запобігати зловживанню правами і сприяти правовій визначеності правовідносин.

Реалізувати своє право на захист в порядку адміністративного судочинства потрібно вчасно, а поновити пропущений строк звернення до суду суд може лише якщо для цього є поважні і об`єктивні причини.

Поважними причинами пропуску строку звернення до суду відповідно до вимог КАС України визнаються обставини, які є об`єктивно непереборними та не залежать від волевиявлення сторони і пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій.

Утім, представник позивача не навів жодних фактичних обставин, які б об`єктивно перешкоджали йому звернутися до адміністративного суду у встановлений законом строк, та не надав доказів наявності таких обставин. Доводи заяви зводяться виключно до іншого тлумачення позивачем норм матеріального та процесуального права і заперечення самого факту пропуску строку.

Однак, саме собою інше розуміння/тлумачення позивачем, як суб`єктом владних повноважень, порядку застосування законодавства, за відсутності реальних об`єктивних перешкод для своєчасного звернення до суду, не свідчить про наявність поважних причин пропуску процесуального строку.

Тобто, наведені представником позивача у заяві про усунення недоліків обставини не є об`єктивно непереборними і не пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду, а є результатом суб`єктивних дій виключно самого позивача.

Беручи до уваги викладене, суд визнає неповажними причини пропуску позивачем строку звернення з цим позовом до суду, які вказані у заяві про усунення недоліків.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Згідно з пунктом 8 частини першої статті 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.

Оскільки причини пропуску позивачем строку звернення з цим позовом до суду, наведені у заяві про усунення недоліків, суд визнав неповажними, то позовну заяву позивача на підставі частини третьої статті 123 КАС України та пункту 8 частини першої статті 240 КАС України належить залишити без розгляду.

Крім цього, відповідно до частини четвертої статті 240 КАС України особа, позов якої залишено без розгляду, після усунення підстав, з яких позов було залишено без розгляду, має право звернутися до адміністративного суду в загальному порядку.

За змістом частини п`ятої статті 240 КАС України в ухвалі про залишення позову без розгляду можуть бути вирішені питання про розподіл між сторонами судових витрат, про повернення судового збору з бюджету.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі залишення заяви або скарги без розгляду (крім випадків, якщо такі заяви або скарги залишені без розгляду у зв`язку з повторним неприбуттям або залишенням позивачем судового засідання без поважних причин та неподання заяви про розгляд справи за його відсутності, або неподання позивачем витребуваних судом матеріалів, або за його заявою (клопотанням).

Суд встановив, що за подання цього позову до суду позивач сплатив судовий збір у розмірі 2662,40 грн, що підтверджується платіжною інструкцією від 01 жовтня 2026 року № 245.

З огляду на наведене суд уважає, що позивачу належить повернути сплачений ним за подання цього позову судовий збір в сумі 2662,40 грн.

Керуючись ст.ст.122, 123, 240, 242-246, 255, 293, 295 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Визнати неповажними причини пропуску позивачем строку звернення з позовом до суду, які наведені у заяві від 28 жовтня 2026 року про усунення недоліків.

Позовну заяву у справі № 380/21293/26 за позовом Львівського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені у розмірі 54705,87 грн залишити без розгляду.

Повернути з Державного бюджету України Львівському обласному відділенню Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (площа Маланюка, 6, м. Львів, 79000, код ЄДРПОУ 13817458) судовий збір в сумі 2662,40 грн, сплачений відповідно до платіжної інструкції від 01 жовтня 2026 року № 245.

Ухвалу суду може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду відповідно до ст.ст. 293-297 КАС України.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.

Повний текст ухвали складено 29 жовтня 2026 року.

СуддяКлименко Оксана Миколаївна