Рішення № 141065966, 29.10.2026, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №380/19223/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 жовтня 2026 року

Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Ланкевича А.З., розглянувши у письмовому провадженні в м.Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, -

в с т а н о в и в :

Позивач звернувся з позовом, в якому просить:

- визнати протиправними дії відповідача щодо обмеження максимального розміру пенсії ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Львівській області здійснити ОСОБА_1 з 01.07.2026 перерахунок та виплату пенсії у повному обсязі щомісячного пенсійного забезпечення, із урахуванням усіх встановлених надбавок, підвищень та індексації, які проводилися згідно з постановами Кабінету Міністрів України, та у визначених законодавством розмірах без застосування обмеження пенсійних виплат максимальним розміром, з врахуванням виплачених сум.

Посилається на те, що отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» №2262-ХІІ від 09.04.1992 (далі Закон №2262-ХІІ). На виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27.01.2026 у справі №380/23215/25 відповідач здійснив перерахунок його пенсії, однак з 01.07.2026 обмежив її розмір максимальним розміром пенсії, посилаючись на ст.43 Закону №2262-ХІІ. Вказує, що положення ч.7 ст.43 Закону №2262-ХІІ визнані неконституційними рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016, а положення Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» №3668-VI від 08.07.2011 (далі Закон №3668-VI) не підлягають застосуванню до спірних правовідносин. Зазначає, що застереження постанов Кабінету Міністрів України про підвищення пенсії в межах максимального розміру, визначеного законом, не можуть бути застосовані, оскільки чинна норма закону, яка б визначала такий розмір, відсутня. Посилається на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 16.10.2018 у справі №522/16882/17, від 31.01.2019 у справі №638/6363/17, від 09.11.2020 у справі №813/678/18, від 09.02.2021 у справі №1640/2500/18, від 10.09.2021 у справі №300/633/19, від 24.09.2021 у справі №370/2610/17 та від 16.12.2021 у справі №400/2085/19. Просить позов задовольнити.

У встановлений судом строк від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він заперечує проти позову. Зазначає, що на виконання рішення суду у справі №380/23215/25 провів перерахунок пенсії позивача, підсумок якої станом на 01.07.2026 становить 29634,87 грн, а з урахуванням максимального розміру 25950,00 грн. Вказує, що згідно зі ст.43 Закону №2262-ХІІ максимальний розмір пенсії не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Вважає, що рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016 не підлягає застосуванню, оскільки Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» №1774-VIII від 06.12.2016 (далі Закон №1774-VIII) у ч.7 ст.43 Закону №2262-ХІІ слова і цифри «у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року» замінено словами і цифрами «по 31 грудня 2017 року», а Конституційний Суд України обмежив оспорювані положення конкретним часовим періодом. Посилається на обов`язок держави мобілізувати ресурси в умовах воєнного стану, повноваження Кабінету Міністрів України за пп.3, 7 ст.116 Конституції України та Бюджетним кодексом України, на рішення Конституційного Суду України від 26.12.2011 №20-рп/2011 і рішення Європейського суду з прав людини «Великода проти України» від 03.06.2014, згідно з якими механізм реалізації соціально-економічних прав може бути змінений державою. Стверджує, що формулювання щодо перерахунку пенсії «без обмежень максимальним розміром» не може бути для позивача запобіжником від змін у законодавстві. Просить відмовити у задоволенні позову повністю.

Ухвалою судді від 14.09.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; на підставі п.2 ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України та з урахуванням клопотання позивача справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини.

Позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області та з 30.09.2000 отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону №2262-ХІІ (пенсійна справа №ХВ53306) у розмірі 68% грошового забезпечення (вислуга років 26).

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 27.01.2026 у справі №380/23215/25, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26.05.2026, визнано протиправними дії відповідача щодо відмови позивачу в проведенні перерахунку та виплати пенсії з 01.02.2023 відповідно до довідки військової частини НОМЕР_1 від 26.09.2025 №360 про розмір грошового забезпечення та зобов`язано відповідача здійснити такий перерахунок і виплату пенсії, із урахуванням раніше виплачених сум.

На виконання цього рішення відповідач здійснив перерахунок пенсії позивача з 01.07.2026. Згідно з розрахунком перерахунку пенсії (підстава перерахунку рішення суду) сума грошового забезпечення для обчислення пенсії становить 35352,75 грн, базовий розмір пенсії (68%) 24039,87 грн, індексація базового основного розміру пенсії за 2024 рік 1500,00 грн, за 2025 рік 1500,00 грн, за 2026 рік 2595,00 грн, підсумок пенсії (з надбавками) 29634,87 грн. З урахуванням максимального розміру пенсії до виплати з 01.07.2026 визначено 25950,00 грн.

07.07.2026 позивач звернувся до відповідача із заявою, у якій просив виплачувати пенсію з 01.07.2026 у призначеному розмірі без обмеження максимальним розміром.

Листом від 29.07.2026 №40550-41356/Г-02/8-1300/26 відповідач повідомив позивача про виконання рішення суду у справі №380/23215/25, нарахування доплати пенсії за період з 01.02.2023 по 30.06.2026 у сумі 187769,95 грн та про відсутність підстав для виплати пенсії без обмеження максимальним розміром з посиланням на ст.43 Закону №2262-ХІІ.

Уважаючи дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Вказані обставини та зміст спірних правовідносин підтверджені наявними у справі доказами.

Вирішуючи спір, суд виходить з такого.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.1 ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Частиною 5 ст.17 Конституції України визначено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Відповідно до ч.2 ст.152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Спір у цій справі стосується правомірності обмеження відповідачем максимальним розміром пенсії позивача, перерахованої з 01.07.2026 на виконання судового рішення у справі №380/23215/25.

Перевіряючи оскаржувані дії відповідача на предмет відповідності критеріям, визначеним у ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд керується правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 26.11.2025 у справі №560/4579/25, предметом якої було аналогічне обмеження максимальним розміром пенсії, призначеної відповідно до Закону №2262-ХІІ.

У зазначеній постанові Верховний Суд виклав такі висновки:

« 20. Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону №2262-XII, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, вперше введено в дію Законом України від 08.07.2011 «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» №3668-VI (далі - Закон №3668-VI), який набрав законної сили 01.10.2011.

21. Згідно зі змістом статті 2 Закону №3668-VI максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих), зокрема, відповідно до Закону №2262-ХІІ, не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

22. Водночас Законом №3668-VI внесені зміни у статтю 43 Закону №2262-XII, які викладено в редакції Закону №3668-VI, а саме: максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

23. Рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) положення частини сьомої статті 43 Закону №2262-XII.

24. Також Рішенням Конституційного Суду України від 12.10.2022 №7-р(II)/2022 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) приписи статті 2 Закону №3668-VI зі змінами, що поширюють свою дію на Закон №2262-XII, в тім, що вони не забезпечують соціальних гарантій високого рівня, які випливають зі спеціального юридичного статусу громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також осіб, що збройно захищають суверенітет, територіальну цілісність та недоторканність України під час агресії Російської Федерації проти України, розпочатої в лютому 2014 року.

25. Таким чином, Конституційний Суд України вчергове наголосив, що будь-яке обмеження максимального розміру пенсій, призначених відповідно до Закону №2262-ХІІ, не відповідає сутності соціальних гарантій високого рівня для осіб, на яких поширюється дія частини п`ятої статті 17 Основного Закону.».

Отже, на час виникнення спірних правовідносин норми, які встановлювали обмеження максимального розміру пенсій, призначених відповідно до Закону №2262-ХІІ, визнані неконституційними та втратили чинність. Іншої норми закону, яка б встановлювала максимальний розмір пенсій осіб, звільнених з військової служби, відповідач не навів і судом не встановлено.

Як підтверджується перерахунком пенсії з 01.07.2026, відповідач визначив підсумок пенсії позивача (з надбавками) у розмірі 29634,87 грн, проте до виплати визначив 25950,00 грн, тобто обмежив пенсію позивача максимальним розміром.

За наведеного правового регулювання та встановлених обставин справи, суд приходить висновку, що дії відповідача щодо обмеження пенсії позивача максимальним розміром з 01.07.2026 вчинені без правової підстави, а тому є протиправними.

Суд відхиляє посилання відповідача на те, що рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016 обмежене періодом з 01.01.2016 по 31.12.2016 та не підлягає застосуванню з огляду на зміни, внесені Законом №1774-VIII. Як вбачається з наведеного у відзиві змісту цього рішення, неконституційними визнано обидва положення ч.7 ст.43 Закону №2262-ХІІ: як загальне правило про обмеження пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, яке будь-яким строком обмежене не було, так і тимчасове обмеження пенсії сумою 10740 гривень. Згідно з ч.2 ст.152 Конституції України ці положення втратили чинність з дня ухвалення рішення, тобто з 20.12.2016. Закон №1774-VIII змінив лише строк дії тимчасового обмеження і не відновив загального правила про максимальний розмір пенсії.

Щодо наслідків внесення Законом №1774-VIII змін до ч.7 ст.43 Закону №2262-ХІІ Верховний Суд у постанові від 27.06.2023 у справі №260/3724/22 зазначив: «Отже, внесені Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року №1774 до частини сьомої зазначеної статті, яка визнана неконституційною і втратила чинність, зміни (щодо періоду, протягом якого діють обмеження пенсії), самі по собі не створюють підстав для такого обмеження.»

Необґрунтованими є посилання відповідача на обов`язок держави мобілізувати ресурси в умовах воєнного стану, повноваження Кабінету Міністрів України за ст.116 Конституції України та Бюджетним кодексом України, рішення Конституційного Суду України від 26.12.2011 №20-рп/2011 та рішення Європейського суду з прав людини «Великода проти України» від 03.06.2014. Викладені у цих актах положення стосуються можливості зміни державою механізму реалізації соціально-економічних прав, однак не є правовою підставою для обмеження пенсії позивача. Як вбачається з розрахунку перерахунку пенсії та листа від 29.07.2026, відповідач обмежив пенсію позивача саме на підставі ст.43 Закону №2262-ХІІ, положення якої в цій частині втратили чинність. Актів Кабінету Міністрів України, які б установлювали максимальний розмір пенсії позивача, відповідач не навів. Посилання ж відповідача у листі на постанови Кабінету Міністрів України №118, №168, №185, №209, №236 не спростовують висновку суду, оскільки ці постанови визначають порядок індексації пенсій і не встановлюють максимального розміру пенсії.

Отже, в порушення ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України відповідач не довів правомірності обмеження пенсії позивача максимальним розміром.

Як наслідок, порушене право позивача підлягає відновленню шляхом зобов`язання відповідача здійснити з 01.07.2026 перерахунок та виплату пенсії позивача без обмеження її максимальним розміром, з урахуванням виплачених сум. Такий спосіб захисту охоплює і вимогу позивача про виплату пенсії «у повному обсязі щомісячного пенсійного забезпечення», оскільки єдиною підставою виплати пенсії не в повному обчисленому розмірі було протиправне обмеження максимальним розміром.

Стосовно позовної вимоги про зобов`язання відповідача здійснити перерахунок та виплату пенсії «із урахуванням усіх встановлених надбавок, підвищень та індексації, які проводилися згідно з постановами Кабінету Міністрів України, та у визначених законодавством розмірах» суд зазначає таке.

Предметом спору, як він визначений позивачем у позовній заяві, є лише обмеження пенсії максимальним розміром. Як вбачається з розрахунку перерахунку пенсії з 01.07.2026, підсумок пенсії позивача обчислено з урахуванням індексації базового основного розміру пенсії за 2024-2026 роки. Позивач не оспорює ні складових грошового забезпечення, ні розміру нарахованих індексацій, надбавок чи підвищень, а доводів про те, що відповідач протиправно не врахував певну надбавку, підвищення або індексацію, позовна заява не містить. Відтак у цій частині порушення прав позивача відсутнє.

За таких обставин позовна вимога в частині зобов`язання відповідача здійснити перерахунок та виплату пенсії «із урахуванням усіх встановлених надбавок, підвищень та індексації, які проводилися згідно з постановами Кабінету Міністрів України, та у визначених законодавством розмірах» задоволенню не підлягає.

Відповідно до ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Згідно з ч.2 ст.77 цього Кодексу в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. Відповідно до ч.1 ст.90 цього Кодексу суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. А, згідно ч.1 ст.90 цього ж Кодексу, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково.

Щодо судового збору, то відповідно до вимог ч.3 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України такий відшкодовується позивачу пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в :

позов задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо обмеження пенсії ОСОБА_1 максимальним розміром з 01.07.2026.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (місцезнаходження: вул.Митрополита Андрея, 10, м.Львів, 79016; код ЄДРПОУ: 13814885) здійснити з 01.07.2026 перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ) без обмеження її максимальним розміром, з урахуванням виплачених сум.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (місцезнаходження: вул.Митрополита Андрея, 10, м.Львів, 79016; код ЄДРПОУ: 13814885) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ) судовий збір у сумі 665 (шістсот шістдесят п`ять) гривень 60 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Суддя Ланкевич А.З.