Єдиний державний реєстр судових рішень
Справа №:755/10560/26
Провадження №: 4-с/755/100/26
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
"28" жовтня 2026 р. Дніпровський районний суд м. Києва у складі:
головуючої судді - Марфіної Н.В.,
за участі секретаря - Лазоришин А.В.,
представника скаржника - ОСОБА_1 ,
представника Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в режимі відеоконференції - Кібець Р.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві цивільну справу за скаргою ОСОБА_2 на бездіяльність Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, заінтересовані особи: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, Товариство з обмеженою відповідальністю «ГРИФОН КАПІТАЛ», -
у с т а н о в и в :
08.07.2026 року скаржник звернувся до суду зі скаргою на бездіяльність Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, у якій просить:
- Визнати протиправною бездіяльність Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, яка полягає у невчиненні належних дій щодо відновлення матеріалів або відомостей виконавчих проваджень НОМЕР_3 та НОМЕР_4, встановлення підстав їх завершення, перевірки наявності або відсутності чинних правових підстав для подальшого існування арештів та прийняття належного процесуального рішення за заявою про зняття арештів з нерухомого майна ОСОБА_2 ;
- Визнати протиправною бездіяльність Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові щодо незняття арешту з усього нерухомого майна ОСОБА_2 , накладеного у межах виконавчого провадження НОМЕР_3 на підставі постанови Шевченківського ВДВС Львівського МУЮ про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження НОМЕР_3 від 04.04.2011 року, на підставі якої в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна зареєстровано обтяження №11036128 від 05.04.2011 року;
- Визнати протиправною бездіяльність Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові щодо незняття арешту з усього нерухомого майна ОСОБА_2 , накладеного у межах виконавчого провадження НОМЕР_4 на підставі постанови Шевченківського відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження у ВП НОМЕР_4 від 07.03.2013 року, на підставі якої у спеціальному розділі Державного реєстру речових прав на нерухоме майно зареєстровано запис про обтяження №1191386 від 05.06.2013 року;
- Зняти арешт з усього нерухомого майна ОСОБА_2 , накладений у межах виконавчого провадження НОМЕР_3 на підставі постанови Шевченківського ВДВС Львівського МУЮ про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження НОМЕР_3 від 04.04.2011 року, на підставі якої в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна зареєстровано обтяження №11036128 від 05.04.2011 року;
- Зняти арешт з усього нерухомого майна ОСОБА_2 , накладений у межах виконавчого провадження НОМЕР_4 на підставі постанови Шевченківського відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження у ВП НОМЕР_4 від 07.03.2013 року, на підставі якої у спеціальному розділі Державного реєстру речових прав на нерухоме майно зареєстровано запис про обтяження №1191386 від 05.06.2013 року;
- Зобов`язати Шевченківський відділ державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції після набрання судовим рішенням законної сили винести постанову про зняття арештів з нерухомого майна ОСОБА_2 та вчинити всі необхідні дії для припинення відповідних записів про обтяження в державних реєстрах, а саме: обтяження №11036128 від 05.04.2011 року, зареєстрованого в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна; запису про обтяження №1191386 від 05.06.2013 року, зареєстрованого у спеціальному розділі Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Вимоги скарги мотивовано тим, що скарга подається з метою захисту права власності скаржника та усунення порушення, яке полягає у тривалому збереженні арештів на все його нерухоме майно за відсутності активних виконавчих проваджень, за умови знищення матеріалів таких проваджень та відсутності належного процесуального рішення органу державної виконавчої служби за результатами розгляду питання про зняття арештів. Скаржник є боржником у виконавчих провадженнях, у межах яких були накладені арешти на його нерухоме майно. З інформаційної довідки щодо скаржника вбачається наявність двох обтяжень у вигляді арешту нерухомого майна, накладених на все його нерухоме майно, а саме: 1. Запис про обтяження №1191386 від 05.06.2013 року, спеціальний розділ Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Підстава внесення запису - постанова Шевченківського відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції про арешт майна боржника та заборону його відчуження у ВП НОМЕР_4 від 07.03.2013 року; 2. Обтяження №11036128 від 05.04.2011 року, зареєстроване в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна. Підстава обтяження - постанова Шевченківського ВДВС Львівського МУЮ про арешт майна боржника та заборону його відчуження НОМЕР_3 від 04.04.2011 року, державний виконавець Саків О.О. В обох випадках об`єктом обтяження визначено все нерухоме майно скаржника. З відповіді Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові вбачається, що виконавчі провадження НОМЕР_3 та НОМЕР_4 стосувалися стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Ерсте Банк» заборгованості за кредитними договорами в сумі 188964,87 доларів США, що за курсом НБУ станом на 31.08.2010 становило 1490195,90 грн, а також третейського збору в сумі 15726,30 грн. Вказані виконавчі провадження були відкриті на підставі виконавчого листа №6-1809, виданого Дніпровським районним судом міста Києва. Із наданої Шевченківським відділом державної виконавчої служби у місті Львові інформації також вбачається, що виконавчі документи у виконавчих провадженнях НОМЕР_3 та НОМЕР_4 були повернуті стягувачу, зокрема у виконавчому провадженні НОМЕР_3 - 31.05.2012 року, а у виконавчому провадженні НОМЕР_4 - 30.11.2017 року. Виконавчий документ у виконавчому провадженні НОМЕР_3 був повернутий стягувачу 31.05.2012 року, тобто під час дії Закону України «Про виконавче провадження» №606-XIV, яким для більшості виконавчих документів був передбачений річний строк пред`явлення до виконання. За відсутності доказів повторного пред`явлення такого виконавчого документа або поновлення строку його пред`явлення, строк повторного пред`явлення сплив ще у 2013 році. Виконавчий документ у виконавчому провадженні НОМЕР_4 був повернутий стягувачу 30.11.2017 року, тобто вже під час дії Закону України «Про виконавче провадження» №1404-VIII, яким встановлено трирічний строк пред`явлення виконавчого документа до примусового виконання. За відсутності доказів повторного пред`явлення такого виконавчого документа або поновлення строку, строк його повторного пред`явлення сплив 30.11.2020 року. Станом на дату звернення зі скаргою органом державної виконавчої служби не надано жодного доказу того, що виконавчі документи у виконавчих провадженнях НОМЕР_3 та НОМЕР_4 повторно пред`являлися до виконання, що за ними відкривалися нові виконавчі провадження, що новий кредитор ініціював заміну стягувача у виконавчому провадженні або що судом поновлювався строк пред`явлення відповідних виконавчих документів до виконання. Отже, арешти, накладені у межах виконавчих проваджень НОМЕР_3 та НОМЕР_4, продовжують існувати за відсутності активного виконавчого провадження, за відсутності доказів можливості подальшого примусового виконання та після спливу строків повторного пред`явлення виконавчих документів до виконання. Крім того, органом державної виконавчої служби повідомлено, що матеріали зазначених виконавчих проваджень знищені після закінчення строку їх зберігання, у зв`язку з чим надати повні матеріали виконавчих проваджень неможливо. Водночас, попри повернення виконавчих документів стягувачу, відсутність активних виконавчих проваджень та знищення матеріалів таких проваджень, арешти, накладені на все нерухоме майно скаржника, продовжують існувати у державних реєстрах та фактично позбавляють скаржника можливості вільно розпоряджатися належним йому майном. З відповіді Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області вбачається, що щодо ОСОБА_2 також перебували на виконанні виконавчі провадження №13540170 та №13540854 з виконання виконавчих написів нотаріуса №1704 та №1703 від 12.06.2009 року, вчинених приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Новосад О.П. на користь ВАТ «Ерсте Банк». Зазначені виконавчі написи стосувалися звернення стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 , яка належала ОСОБА_2 та була передана в іпотеку ВАТ «Ерсте Банк». Відповідно до наданої інформації, зазначена квартира була реалізована з прилюдних торгів 28.11.2011 року за 368974,50 грн. За одним виконавчим провадженням на рахунок ПАТ «Ерсте Банк» було перераховано 49834,93 грн, виконавчий збір становив 4983,49 грн; за іншим - на рахунок ПАТ «Ерсте Банк» було перераховано 267291,32 грн, виконавчий збір становив 26 729,13 грн. Виконавчі документи за зазначеними виконавчими написами також були повернуті стягувачу 30.12.2011 року у зв`язку з тим, що коштів від реалізації предмета іпотеки було недостатньо для повного задоволення вимог. Отже, ще у 2011 році щодо скаржника були проведені активні виконавчі дії, предмет іпотеки було реалізовано, отримані кошти були розподілені на користь банку стягувача та держави у частині виконавчого збору, а відповідні виконавчі документи повернуті стягувачу. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб повідомив, що ПУАТ «ФІДОБАНК» передав усі наявні документи банку до архіву Національного банку України, а у Фонді первинні документи банку відсутні. Фонд також повідомив, що право вимоги за заборгованістю ОСОБА_2 було відступлене ТОВ «ГРИФОН КАПІТАЛ» згідно з договором про відступлення прав вимоги №10 від 29.04.2014 року, а документи, які підтверджують право вимоги до боржника, були передані новому кредиторові. Таким чином, з 29.04.2014 року саме ТОВ «ГРИФОН КАПІТАЛ» є особою, яка могла реалізовувати відповідні права вимоги, у тому числі ініціювати заміну стягувача, повторне пред`явлення виконавчого документа до виконання, поновлення строків або інші дії, спрямовані на примусове виконання. Факт відступлення права вимоги ТОВ «ГРИФОН КАПІТАЛ» сам по собі не підтверджує наявності чинної виконавчої мети арештів. Навпаки, з урахуванням того, що право вимоги було відступлено ще 29.04.2014 року, саме новий кредитор мав протягом розумного строку вчинити дії, необхідні для реалізації свого права на примусове виконання, зокрема ініціювати заміну стягувача, повторне пред`явлення виконавчих документів до виконання або поновлення строку їх пред`явлення. Однак матеріали, наявні у скаржника, не містять доказів того, що ТОВ «ГРИФОН КАПІТАЛ» після набуття права вимоги забезпечило реальне продовження примусового виконання, зверталося із заявою про заміну сторони виконавчого провадження, пред`являло виконавчі документи до виконання або поновлювало строки їх пред`явлення. За таких обставин подальше існування арештів не може обґрунтовуватися лише абстрактним припущенням про можливу наявність вимоги нового кредитора, оскільки арешт майна у виконавчому провадженні має забезпечувати реальне, а не гіпотетичне примусове виконання. Однак протягом тривалого періоду після відступлення права вимоги новий кредитор не забезпечив фактичного продовження примусового виконання, не домігся відкриття активного виконавчого провадження щодо скаржника та не вчинив дій, які б свідчили про реальну виконавчу мету подальшого існування арештів. Станом на дату звернення зі скаргою існує ситуація, за якої активних виконавчих проваджень щодо скаржника немає, матеріали старих виконавчих проваджень знищені, первісний стягувач вибув із правовідносин, право вимоги передане іншій особі, а арешти на все нерухоме майно скаржника продовжують існувати формально, без підтвердженої актуальної виконавчої мети. Арешт майна боржника у виконавчому провадженні має забезпечувальний характер та застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Водночас арешт не може перетворюватися на безстрокове обмеження права власності, якщо виконавче провадження фактично не існує, активні виконавчі дії не проводяться, строки повторного пред`явлення виконавчих документів сплинули, а орган державної виконавчої служби не може підтвердити актуальну виконавчу мету такого арешту. Отримавши заяву про зняття арештів, накладених у межах знищених виконавчих проваджень, Шевченківський відділ державної виконавчої служби у місті Львові не мав права обмежитися формальним посиланням на знищення матеріалів виконавчих проваджень. Орган державної виконавчої служби був зобов`язаний вжити заходів для відновлення матеріалів або відомостей виконавчих проваджень, встановити конкретні підстави їх завершення, перевірити наявність або відсутність активного виконавчого провадження, чинного стягувача, залишку заборгованості, виконавчого збору, а також строків повторного пред`явлення виконавчих документів до виконання. Невчинення таких дій свідчить про протиправну бездіяльність органу державної виконавчої служби, оскільки саме на ДВС покладено обов`язок забезпечити належний облік, перевірку та процесуальне вирішення питання щодо подальшого існування або зняття арештів. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 травня 2025 року у справі №2/1522/11652/11 сформувала правовий висновок про те, що повернення виконавчого документа стягувачу саме по собі не є автоматичною підставою для зняття арешту, оскільки стягувач має право повторно пред`явити виконавчий документ до виконання у межах установлених законом строків. Водночас Велика Палата Верховного Суду прямо вказала, що арешт з майна боржника може бути знято виконавцем, начальником відділу державної виконавчої служби або судом. У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду. Крім того, Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що у випадку знищення матеріалів виконавчого провадження орган державної виконавчої служби має вживати заходів для відновлення матеріалів виконавчого провадження, встановлення конкретних обставин та підстав його завершення, і лише після цього вирішувати питання щодо наявності або відсутності підстав для зняття арешту. Аналогічний підхід відображено у постанові Верховного Суду від 14 січня 2026 року у справі №640/20808/22-ц. Верховний Суд зазначив, що боржник, як сторона виконавчого провадження, у разі незгоди з арештом, накладеним державним виконавцем під час примусового виконання судового рішення, не може пред`являти позов про зняття арешту з майна, а має звертатися зі скаргою у порядку Розділу VII ЦПК України. У цій же постанові Верховний Суд наголосив, що отримавши заяву про скасування арештів, накладених у межах знищеного виконавчого провадження, орган державної виконавчої служби повинен був вжити заходів з відновлення матеріалів виконавчого провадження, за результатами їх розгляду встановити конкретні підстави завершення провадження та після цього прийняти рішення за результатами розгляду заяви боржника. У справі №947/36027/21 (постанова від 08.07.2026 року) Верховний Суд розглядав подібні правовідносини, пов`язані зі зняттям арештів, накладених у межах старого виконавчого провадження, яке не перебувало на виконанні, матеріали якого були знищені у зв`язку із закінченням строку зберігання, а строки повторного пред`явлення виконавчого документа до виконання сплинули. Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що за відсутності відкритого виконавчого провадження, за умови знищення матеріалів виконавчого провадження та спливу строків повторного пред`явлення виконавчого документа до виконання, подальше збереження арештів, накладених з метою забезпечення виконання судового рішення, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном. У вказаній постанові Верховний Суд зазначив, що арешт майна боржника має забезпечувальний характер та спрямований на реальне виконання рішення. Водночас, якщо виконавче провадження фактично відсутнє, матеріали провадження знищені, а можливість подальшого примусового виконання втрачена у зв`язку зі спливом строків пред`явлення виконавчого документа до виконання, такий арешт втрачає свою правову мету і не може існувати безстроково. Окремо слід врахувати правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 10 грудня 2025 року у справі №202/5715/24. У зазначеній справі Верховний Суд розглядав скаргу боржника на відмову органу державної виконавчої служби зняти арешт з майна, накладений у межах виконавчого провадження, яке було завершене шляхом повернення виконавчого документа стягувачу, а матеріали такого провадження були знищені після закінчення строку зберігання. Верховний Суд, враховуючи правові висновки Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2025 року у справі №2/1522/11652/11, зазначив, що повернення виконавчого документа стягувачу саме по собі не завжди є автоматичною підставою для зняття арешту. Водночас висновки Великої Палати не є універсальними для всіх справ та мають застосовуватися з урахуванням конкретних фактичних обставин. У справі №202/5715/24 Верховний Суд встановив, що виконавчий документ не перебуває на примусовому виконанні протягом тривалого часу, строк його повторного пред`явлення до виконання сплив та не був поновлений судом, а майнових претензій стягувач до боржника не пред`являє. За таких обставин Верховний Суд дійшов висновку, що збереження арешту, накладеного державним виконавцем з метою виконання судового рішення, за відсутності відкритого виконавчого провадження та можливості продовження примусового виконання судового рішення, є невиправданим втручанням у право боржника на мирне володіння майном та позбавляє його можливості вільно користуватися і розпоряджатися належним йому майном. Вказана правова позиція є безпосередньо релевантною до цієї справи, оскільки арешти щодо ОСОБА_2 були накладені у 2011 та 2013 роках у межах виконавчих проваджень НОМЕР_3 та НОМЕР_4, які станом на сьогодні не перебувають на виконанні, матеріали таких проваджень знищені, активні виконавчі дії не здійснюються, а обтяження продовжують існувати у державних реєстрах та блокують право скаржника на розпорядження всім належним йому нерухомим майном. Крім того, з часу повернення виконавчих документів стягувачу минув тривалий строк, первісний стягувач вибув із відповідних правовідносин, право вимоги було відступлено новому кредитору ще у 2014 році, однак доказів повторного пред`явлення виконавчих документів до виконання, поновлення строків їх пред`явлення, відкриття нового виконавчого провадження або вчинення новим кредитором дій, спрямованих на реальне продовження примусового виконання, не встановлено. Отже, подальше існування арештів на все нерухоме майно ОСОБА_2 втратило виконавчу мету, є непропорційним та невиправданим втручанням у право власності скаржника і підлягає припиненню шляхом зняття відповідних арештів. Водночас скаржник усвідомлює, що сам факт повернення виконавчого документа стягувачу не завжди автоматично створює обов`язок державного виконавця зняти арешт. Однак у цій справі підставою для звернення є не лише факт повернення виконавчих документів стягувачу, а сукупність обставин: тривалий час існування арештів, відсутність активних виконавчих проваджень, знищення матеріалів виконавчих проваджень, відсутність підтвердженої актуальної виконавчої мети, вибуття первісного стягувача, відступлення права вимоги новому кредитору ще у 2014 році, невчинення новим кредитором дій щодо реального продовження виконання, а також сплив строків повторного пред`явлення виконавчих документів до виконання. З урахуванням наведеного, Шевченківський відділ державної виконавчої служби у місті Львові був зобов`язаний не формально відмовляти у вирішенні питання про зняття арештів, а вжити дій щодо відновлення матеріалів або відомостей виконавчих проваджень, встановити підстави їх завершення, перевірити наявність чинних підстав для подальшого арешту та прийняти належне процесуальне рішення. Не здійснивши таких дій, суб`єкт оскарження допустив протиправну бездіяльність, яка порушує право скаржника на мирне володіння, користування та розпорядження належним йому майном. Про порушення свого права та фактичну відмову органу державної виконавчої служби належним чином вирішити питання щодо зняття арештів скаржник дізнався після отримання відповіді Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові від «22» червня 2026 року, якою повідомлено про знищення матеріалів виконавчих проваджень та фактичну відсутність прийнятого процесуального рішення про зняття арештів. Отже, строк звернення зі скаргою слід обчислювати саме з моменту отримання вказаної відповіді, оскільки саме з цього моменту скаржнику стало відомо про конкретну бездіяльність органу державної виконавчої служби щодо неналежного розгляду питання про зняття арештів.
Ухвалою суду від 13.07.2026 року відкрите провадження у справі і призначено скаргу до судового розгляду в судовому засіданні.
Як убачається з матеріалів справи, 19.08.2026 року до суду надійшли письмові пояснення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, у яких представник зазначає, що як вбачається зі статуту (нова редакція 2016 року), погодженого 25.04.2016 Національним банком України, ПуАТ «ФІДОБАНК» (код ЄДРПОУ 14351016) є юридичною особою, створеною внаслідок зміни найменування ПАТ «СЕБ БАНК» на підставі рішення Загальних зборів Акціонерів від 07.06.2012 (Протокол № 60) та зміни найменування ВАТ «СЕБ БАНК» на підставі рішення Загальних зборів Акціонерів 23.03.2009 (Протокол № 47) та зміни найменування АБ «АЖІО», зареєстрованого Національним банком України 02.10.1991 (Реєстраційний №11) на підставі рішення Загальних зборів Акціонерів від 01.03.2006 (Протокол № 36). ПуАТ «ФІДОБАНК» є правонаступником всіх прав та обов`язків ПАТ «СЕБ БАНК», ВАТ «СЕБ БАНК» та АБ «АЖІО». 23.09.2009 на підставі рішення Загальних зборів Акціонерів ПуАТ «ФІДОБАНК» (протокол №47) був затверджений передавальний акт (передаточний баланс), у відповідності до якого до ПуАТ «ФІДОБАНК» були передані всі активи та зобов`язання АБ «ФАКТОРІАЛ-БАНК» (код ЄДРПОУ 14350784). ПАТ «ФІДОКОМБАНК» був правонаступником прав та і зобов`язань АКБ «ПРЕСТИЖ», створеного у формі відкритого акціонерного товариства, ВАТ «ЕРСТЕ БАНК», а також ПАТ «ЕРСТЕ БАНК». Внаслідок цього, ПуАТ «ФІДОБАНК» є також правонаступником всіх прав та обов`язків АКБ «ПРЕСТИЖ», створеного у формі відкритого акціонерного товариства, ВАТ «ЕРСТЕ БАНК» та ПАТ «ФІДОКОМБАНК». На підставі рішення Національного банку України від 20.05.2016 №8 «Про віднесення ПуАТ «ФІДОБАНК» до категорії неплатоспроможних, виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 20.05.2016 №783 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПуАТ «ФІДОБАНК» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку». Відповідно до рішення Правління Національного банку України від 18.07.2016 №142-рш «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПуАТ «ФІДОБАНК» виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 19.07.2016 № 1265 «Про початок процедури ліквідації ПуАТ «ФІДОБАНК» та делегування повноважень ліквідатора банку». Продовження строків здійснення процедури ліквідації ПуАТ «ФІДОБАНК», делегування повноважень ліквідатора уповноваженій особі Фонду, зміна уповноважених осіб Фонду здійснювались на підставі рішень виконавчої дирекції Фонду від 02.07.2018 №1836 (до 19.07.2020), від 25.10.2019 № 2732 (змінено Уповноважену особу Фонду Коваленка О.В. на Білу І.В.), від 15.06.2020 № 1124. Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 31.10.2022 № 874 з 16.11.2022 відкликано повноваження ліквідатора ПуАТ «ФІДОБАНК», делеговані Білій І.В. рішенням виконавчої дирекції Фонду від 15.06.2020 №1124, вирішено повноваження під час ліквідації ПуАТ «ФІДОБАНК», визначені Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», з 16.11.2022 здійснювати Фондом безпосередньо. Рішенням Виконавчої дирекції Фонду від 23.06.2026 №622 затверджено ліквідаційний баланс ПуАТ «ФІДОБАНК» станом на 01.05.2025 та звіт про виконання ліквідаційної процедури ПуАТ «ФІДОБАНК». На виконання приписів ст. 52-1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» ПУАТ«ФІДОБАНК» здав, а архів Національного банку України прийняв на зберігання всі наявні документи Банку по 2022 рік включно, а також - довідковий апарат до них. Про приймання-передавання документів на зберігання до архіву Національного банку України складено відповідні акти. У Фонді відсутні всі первинні документи ПуАТ «ФІДОБАНК», зокрема, щодо кредитного портфелю. Відповідно до інформації, що наявна в розпорядженні Фонду, право вимоги до боржника ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) було відступлено ТОВ «ГРИФОН КАПІТАЛ» (ЄДРПОУ 38316138) на підставі договору про відступлення прав вимоги №10 від 29.04.2014. Таким чином, ПуАТ «ФІДОБАНК» вибуло із спірних правовідносин.
21.08.2026 року до суду надійшли додаткові пояснення представника скаржника, у яких представник зазначає, що відповідно до інформації Фонду гарантування вкладів фізичних осіб право вимоги до ОСОБА_2 було відступлено ТОВ «ГРИФОН КАПІТАЛ» за договором про відступлення прав вимоги №10 від 29.04.2014 року. Водночас матеріали, наявні у скаржника, не містять доказів того, що після набуття права вимоги ТОВ «ГРИФОН КАПІТАЛ» вчиняло активні дії, спрямовані на його реалізацію шляхом примусового виконання: здійснювало заміну стягувача у виконавчих провадженнях НОМЕР_3 та НОМЕР_4, повторно пред`являло виконавчі документи до виконання, поновлювало строки їх пред`явлення або ініціювало відкриття нового виконавчого провадження щодо ОСОБА_2 . Після подання скарги представником скаржника додатково вживалися заходи для встановлення актуального стану права вимоги та позиції ТОВ «ГРИФОН КАПІТАЛ». Копія скарги з додатками була направлена товариству, однак поштове відправлення адресатом не отримано та повернуто відправнику у зв`язку із закінченням строку зберігання. Крім того, 10.08.2026 року на адресу ТОВ «ГРИФОН КАПІТАЛ» було направлено адвокатський запит, у якому запропоновано повідомити, чи належить товариству станом на сьогодні право вимоги до ОСОБА_2 , чи передавалося воно іншій особі, чи здійснювалося повторне пред`явлення виконавчих документів до виконання, чи існує чинне виконавче провадження та чи має товариство актуальні майнові вимоги до скаржника. Зазначене поштове відправлення також не було отримано адресатом та 18.08.2026 року повернуто (одержувач відсутній за вказаною адресою). Скаржник не стверджує, що наведені обставини свідчать про припинення діяльності ТОВ «ГРИФОН КАПІТАЛ» або про припинення самого права вимоги. Разом з тим вони мають істотне значення у сукупності з іншими обставинами справи, оскільки підтверджують відсутність будь-яких встановлених активних дій особи, якій ще у 2014 році було відступлено право вимоги, спрямованих на реальне примусове стягнення заборгованості з ОСОБА_2 . Сам по собі факт набуття права вимоги не створює безстрокової виконавчої мети для арештів. Арешт майна у виконавчому провадженні є заходом забезпечення реального примусового виконання конкретного виконавчого документа, а не самостійним обтяженням, яке може необмежено існувати за відсутності активного виконавчого процесу. У цій справі виконавчі провадження НОМЕР_3 та НОМЕР_4 не перебувають на активному виконанні, їх матеріали знищені, виконавчі документи були повернуті стягувачу багато років тому, а доказів їх повторного пред`явлення, поновлення строків пред`явлення, відкриття нового виконавчого провадження чи процесуальної заміни стягувача на ТОВ «ГРИФОН КАПІТАЛ» не встановлено. Правовий підхід Верховного Суду, зокрема у постановах від 28.08.2024 у справі № 947/36027/21 та від 10.12.2025 у справі № 202/5715/24, зводиться до того, що збереження арешту за відсутності відкритого виконавчого провадження та реальної можливості продовження примусового виконання може становити невиправдане втручання у право боржника на мирне володіння майном. Саме тому при вирішенні питання про подальше існування арешту має оцінюватися не лише формальна наявність колишнього права вимоги, а й існування актуальної виконавчої мети такого обмеження. Таким чином, повернення без вручення як процесуальної кореспонденції, так і спеціально направленого адвокатського запиту не є самостійною підставою для висновку про припинення права вимоги, однак додатково підтверджує загальну картину відсутності встановленої активної поведінки кредитора, спрямованої на примусове стягнення. За відсутності доказів активного виконавчого провадження та інших дій з реалізації права вимоги подальше збереження арештів на всьому нерухомому майні скаржника не може виправдовуватися лише припущенням про можливе існування вимоги у ТОВ «ГРИФОН КАПІТАЛ» або іншої особи.
17.09.2026 року до суду надійшли письмові заперечення Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, у яких представник просить відмовити у задоволенні скарги та зазначає наступне. Саме виконавчий документ у ВП НОМЕР_3, який був повернутий стягувачу 31.05.2012 року, було повторно пред`явлено до виконання стягувачем ПАТ «Ерсте Банк», та 31.05.2012 відкрито ВП НОМЕР_4 з примусового виконання виконавчого листа №6-1809 виданого Дніпровським районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Ерсте Банк» заборгованості за кредитними договорами в сумі 188964,87 доларів США, що за офіційним курсом НБУ станом на 31.08.2010 року становить 1490195,90 грн., та третейський збір в розмірі 15726,30 грн. У ВП НОМЕР_4 виконавчий документ був повернутий стягувачу 30.11.2017 року. Згідно відомостей АСВП виконавчий документ був повернутий стягувачу ПАТ «Ерсте Банк» за адресою зазначеною у виконавчому документі а саме: АДРЕСА_2 на підставі п. 2 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження», а саме: згідно повідомлення ДПС України відсутня інформація про джерела доходу боржника. Згідно повідомлення ДПС України у боржника відсутні рахунки у банках чи інших фінансових установах. Відповідно до повідомлення ГУ ПФУ у Львівській області боржник на обліку не перебуває. Згідно повідомлення регіонального сервісного центру МВС України Львівській області за боржником не зареєстровано прав власності на транспортні засоби. Відповідно до інформаційної довідки з ДРРПНМ за боржником не зареєстровано прав власності на об`єкти нерухомого майна. Постановою про арешт майна та оголошення заборони на його відчуження накладено арешт на все майно боржника. Таким чином здійснені державним виконавцем заходи щодо розшуку майна боржника на яке можливо звернути стягнення виявилися безрезультатними. Враховуючи пояснення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, вищезазначене право вимоги у 2014 році перейшло до іншого кредитора яким станом на сьогодні є ТОВ «ГРИФОН КАПІТАЛ». Останній не отримав постанову державного виконавця про повернення виконавчого документа, відтак фактично не має можливості пред`явити його до виконання та в будь який час може звернутись до суду з заявою про заміну сторони у виконавчому документі та пред`явити його до виконання. Відповідно до номенклатури справ Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України завершені виконавчі провадження зберігаються в архіві протягом 3-х років з подальшим їх знищенням. ТОВ «ГРИФОН КАПІТАЛ» могли і не знати про наявність виконавчих проваджень у Шевченківському ВДВС позаяк вони не були стороною виконавчого провадження та не пред`являли виконавчі документи до виконання, а лише викупили право вимоги. Крім того у 2014 році у боржника фактично не було майна на яке можна звернути стягнення для задоволення вимог стягувача. Крім того, у зв`язку із військовою агресією рф проти України, в державі введено воєнний стан. Відповідно до п. 102 Розділу XIII "Прикінцевих та перехідних положень" Закону України "Про виконавче провадження» встановлено, що визначені цим Законом строки перериваються та встановлюються з дня припинення або скасування воєнного стану. Тобто стягувач вправі реалізувати свої права як кредитора протягом року після закінчення воєнного стану. Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав боржник ОСОБА_2 16.01.2021 та 28.04.2021 набув право власності на 4 земельні ділянки та в процесі їх реєстрації не міг не знати про накладені арешти на все його майно у 2011 та 2013 роках та не міг не знати про наявну заборгованість у 188964,87 доларів США, не розшукав нового кредитора, який станом на сьогодні є ТОВ «ГРИФОН КАПІТАЛ», не погасив заборгованість за кредитним договором, не сплатив виконавчий збір в розмірі 18896,49 доларів США, а натомість з метою уникнення виконання рішення суду, що набрало законної сили посилаючись на тривалий час, звернувся із скаргою до суду про зняття арешту з майна, що у разі задоволення скарги приведе до порушення прав стягувача, та нанесення значних збитків державному бюджету, оскільки останній недоотримає 18896,49 доларів США виконавчого збору, який відповідно до ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження» справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Представник суб`єкта оскарження вказує, що у своїй відповіді державним виконавцем чітко зазначено, що інформація, яка надана у відповідь на адвокатський запит від 16.06.2026 здійснювалась «згідно відомостей, які містяться в Автоматизованій системі виконавчих проваджень, на виконанні у відділі перебували вищезазначені виконавчі провадження з примусового виконання виконавчого листа №6-1809 виданого Дніпровським районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Ерсте Банк» заборгованості за кредитними договорами в сумі 188964,87 доларів США, що за офіційним курсом НБУ станом на 31.08.2010 року становить 1490195,90 грн., та третейський збір в розмірі 15726,30 грн». Тобто державним виконавцем вжито заходів щодо відновлення матеріалів виконавчого провадження за допомогою відомостей автоматизованої системи, встановлено конкретні підстави їх завершення, перевірено наявність/відсутність активного виконавчого провадження, залишку заборгованості, виконавчого збору, наявність у боржника майна, відсутність підстав для зняття арешту з майна боржника і т.д. Державним виконавцем та начальником відділу встановлено конкретні обставини та підстави закінчення виконавчих проваджень та вирішено питання про відсутність підстав для зняття арешту з майна ОСОБА_2 , оскільки ним з 2012 року і до сьогоднішнього дня не погашена заборгованість згідно вищезазначеного виконавчого документу, не сплачено виконавчий збір на користь державного бюджету України. Боржник посилається лише на те, що з часу повернення виконавчих документів стягувачу минув тривалий строк, первісний стягувач вибув із відповідних правовідносин, право вимоги було відступлено новому кредитору ще у 2014 році проте не посилається на положення ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження», яка визначає обов`язки боржника. Крім того, особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов`язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій. У випадку зняття арешту з майна боржника порушується право стягувача на виконання рішення суду, а отже і на справедливий судовий захист. Арешт є початковою стадією виконавчого провадження щодо звернення стягнення на майно боржника. Термін «завершення виконавчого провадження» застосовувався у нормі статті 30 Закону № 606-XIV як узагальнююче поняття процесуальної стадії виконавчого провадження. Відповідно до частини першої статті 30 Закону № 606-XIV державний виконавець провадить виконавчі дії з виконання рішення до завершення виконавчого провадження у встановленому цим Законом порядку, а саме: закінчення виконавчого провадження - згідно зі статтею 49 цього Закону; повернення виконавчого документа стягувачу - згідно з статтею 47 цього Закону; повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадовій особі), який його видав, - згідно з статтею 48 цього Закону. У Законі № 1404-VIII відсутня норма, аналогічна нормі частини першої статті 30 Закону № 606-XIV. Закон № 1404-VIII не містить такого поняття, як «завершення виконавчого провадження», водночас окремо врегульовує виконавчі дії щодо закінчення виконавчого провадження у статті 39 та щодо повернення виконавчого документа стягувачу в статті 37. Відповідно до пункту другого частини першої статті 47 Закону № 606-XIV виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувану, зокрема, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними. Правові підстави для повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, у статті 48 Закону № 606-XIV визначались так: виконавчий документ, прийнятий державним виконавцем до виконання, повертається до суду, який його видав, у разі відновлення судом строку для подання апеляційної скарги на рішення, за яким видано виконавчий документ, та прийняття апеляційної скарги до розгляду (крім виконавчих документів, що підлягають негайному виконанню) (частина перша цієї статті); виконавчий документ, прийнятий державним виконавцем до виконання, за яким стягувачем є держава, у випадках, передбачених частиною першою статті 47 цього Закону, повертається до органу, який пред`явив виконавчий документ до виконання (частина друга цієї статті). У Законі № 1404-VIII, на відміну від Закону №606-XIV, повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, не визначається як окрема підстава завершення виконавчого провадження, а є правовою підставою для закінчення виконавчого провадження (пункт 10 частини першої статті 39 Закону № 1404-VIII). Виконавче провадження підлягає закінченню у разі: 1) визнання судом відмови стягувача від примусового виконання рішення суду; 2) визнання судом мирової угоди між стягувачем і боржником у процесі виконання; 3) смерті або оголошення померлим стягувача чи боржника, визнання безвісно відсутнім боржника або стягувача, ліквідації юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання їх обов`язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва; 3-1) прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника; 4) скасування рішення суду або іншого органу (посадової особи), на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню; 5) письмової відмови стягувача від одержання предметів, вилучених у боржника під час виконання рішення про передачу їх стягувачу, або знищення речі, що має бути передана стягувачу в натурі; 6) закінчення строку, передбаченого законом для відповідного виду стягнення; 7) визнання боржника банкрутом; 8) фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом; 9) повернення виконавчого документа без виконання на вимогу суду або іншого органу (посадової особи), який видав виконавчий документ; 10) направлення виконавчого документа за належністю до іншого відділу державної виконавчої служби; 11) повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадової особи), який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 75 цього Закону ; 12) якщо рішення фактично виконано під час виконання рішення Європейського суду з прав людини; 13) непред`явлення виконавчого документа за відновленим виконавчим провадженням у строки, визначені статтею 51 цього Закону ; 14) списання згідно із Законом України «Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію» заборгованості, встановленої рішенням суду, яке підлягало виконанню на підставі виконавчого документа. У випадках, передбачених пунктами 1-6, 8, 9, 11-13 частини першої цієї статті, виконавчий документ надсилається до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав (частини перша і друга статті 49 Закону № 606-XIV). Підстави для закінчення виконавчого провадження на момент розгляду цієї справи у суді визначені у частині першій статті 39 Закону № 1404-VIII. Отже, як закінчення виконавчого провадження, так і повернення виконавчих документів з різних підстав в законі визначено як стадію завершення виконавчого провадження, за яким ніякі інші дії державного (приватного) виконавця не проводяться. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2025 року у справі № 2/1522/11652/11 зазначено: «законодавець у Законі № 1404-VII , який набрав чинності з 05 жовтня 2016 року, передбачив випадки, за яких арешт з майна знімається одночасно із поверненням виконавчого документа стягувачу, а саме: стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа; стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, нереалізоване під час виконання рішення, за відсутності іншого майна, на яке можливо звернути стягнення; запроваджено тимчасову адміністрацію банку-боржника, крім рішень немайнового характеру (частина третя статті 37 Закону № 1404-VIII ). Враховуючи наведене, повернення виконавчого документа стягувачу не є підставою для зняття арешту з майна боржника (за винятком випадків, передбачених у частині третій статті 37 Закону № 1404-VIII). Враховуючи викладене, боржником не здійснено жодних дій, щодо погашення заборгованості за кредитним договором в сумі 188964,87 доларів США, погашення заборгованості по виконавчому збору в сумі 18896,49 доларів США, та повідомлення державного виконавця про те, що боржник з 2021 року володіє 4 земельними ділянками і т.д. і т.п., натомість просить суд протиправно зняти арешти з належного йому майна.
18.09.2026 року до суду надійшли додаткові пояснення представника скаржника, у яких представник скаржника зазначає, що не погоджується з доводами заперечень ВДВС, водночас окремі нові відомості, наведені самим Шевченківським ВДВС, підлягають врахуванню при уточненні правової аргументації скарги та, фактично, підтверджують її основну тезу: станом на сьогодні відсутнє активне виконавче провадження, матеріали попередніх виконавчих проваджень знищені, ТОВ «ГРИФОН КАПІТАЛ» не набуло процесуального статусу стягувача у цих виконавчих провадженнях та не пред`являло виконавчий документ до примусового виконання. Для оцінки можливості подальшого примусового виконання визначальним є не повернення виконавчого документа у ВП № НОМЕР_5, а останнє встановлене повернення виконавчого документа у ВП НОМЕР_4 - 30.11.2017 року. Сам Шевченківський ВДВС у відзиві підтвердив, що 30.11.2017 року виконавчий документ було повернуто стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» у зв`язку з відсутністю майна, доходів, рахунків та інших активів боржника, на які на той момент можливо було звернути стягнення. Відповідно до частин першої та п`ятої статті 12 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, а у разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку з неможливістю повністю або частково виконати рішення строк пред`явлення такого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення. Таким чином, за відсутності нового пред`явлення виконавчого документа або судового рішення про поновлення строку, трирічний строк, що почався 30.11.2017 року, сплив 30.11.2020 року. Жодного доказу повторного пред`явлення виконавчого документа після 30.11.2017 року, відкриття нового виконавчого провадження або поновлення судом строку його пред`явлення ДВС до відзиву не додав. Посилання ДВС на воєнний стан не підтверджує відновлення строку, який сплив до набрання чинності спеціальною нормою. ДВС посилається на пункт 10-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до якого на період дії воєнного стану визначені Законом строки перериваються та встановлюються з дня припинення або скасування воєнного стану. Однак, зазначене правило було запроваджене Законом України № 2129-IX від 15.03.2022, який набрав чинності 26.03.2022 року. На цю дату строк повторного пред`явлення виконавчого листа №6-1809, виходячи з установленої самим ДВС дати його повернення 30.11.2017 року, вже сплив 30.11.2020 року. Норма про переривання строку регулює перебіг існуючого строку, а не відновлює строк, який уже закінчився до набрання нею чинності. Закон № 2129-IX не містить прямої вказівки на поновлення строків пред`явлення виконавчих документів, які спливли до 26.03.2022 року. Протилежне тлумачення фактично надавало б цій нормі зворотної дії та відновлювало б уже припинений процесуальний стан, що не випливає зі змісту закону та не узгоджується з принципом правової визначеності і статтею 58 Конституції України. Подібний підхід до дії нових норм у часі застосовано Верховним Судом у постанові від 28.08.2024 у справі №947/36027/21 (ЄДРСР № 121295642): Суд виходив із того, що якщо строк повторного пред`явлення виконавчого документа сплив до набрання чинності новим законодавчим регулюванням, таке подальше регулювання саме по собі не відновлює вже втраченої можливості примусового виконання. ДВС фактично підтвердив відсутність процесуальної реалізації права вимоги ТОВ «ГРИФОН КАПІТАЛ». У відзиві ДВС прямо зазначено, що ТОВ «ГРИФОН КАПІТАЛ» не було стороною виконавчого провадження та не пред`являло виконавчі документи до виконання, а лише набуло право вимоги за договором відступлення №10 від 29.04.2014 року. Ця обставина є істотною, оскільки відступлення права вимоги у матеріальному зобов`язанні та набуття процесуального статусу стягувача у виконавчому провадженні не є тотожними юридичними фактами. Новий кредитор, який бажає реалізувати право на державний примус, повинен скористатися передбаченим законом механізмом процесуального правонаступництва та діяти в межах строку пред`явлення виконавчого документа або домогтися його поновлення у встановленому законом порядку. Верховний Суд у постанові від 11.03.2021 у справі № 910/2954/17 сформулював правовий висновок, що подання заяви про заміну стягувача його правонаступником після спливу строку пред`явлення виконавчого документа до виконання, який не був поновлений судом, виключає можливість задоволення такої заяви. Інший підхід створював би можливість штучного та фактично необмеженого продовження строку примусового виконання шляхом відступлення права вимоги. Тому твердження ДВС про те, що ТОВ «ГРИФОН КАПІТАЛ» «у будь-який час» може звернутися із заявою про заміну сторони та пред`явити виконавчий документ, є надмірно категоричним і не враховує вимог статті 12 Закону України «Про виконавче провадження» та наведеного правового висновку Верховного Суду. При цьому Фонд гарантування вкладів фізичних осіб у письмових поясненнях від 19.08.2026 року підтвердив лише факт відступлення права вимоги ТОВ «ГРИФОН КАПІТАЛ» та вибуття ПУАТ «ФІДОБАНК» зі спірних правовідносин, але не надав відомостей про заміну стягувача, повторне пред`явлення виконавчого документа чи існування будь-якого активного виконавчого провадження. Додатково скаржник направив ТОВ «ГРИФОН КАПІТАЛ» копію скарги з додатками та окремий адвокатський запит від 10.08.2026 року щодо актуального стану права вимоги і дій з примусового стягнення. Обидва відправлення адресатом не отримані. Скаржник не стверджує про припинення діяльності товариства, однак у сукупності з іншими доказами це підтверджує відсутність установлених активних дій нового кредитора щодо примусового виконання. Набуття ОСОБА_2 земельних ділянок у 2021 році не створювало обов`язку повідомляти виконавця у завершеному провадженні. ДВС посилається на те, що ОСОБА_2 у січні та квітні 2021 року набув чотири земельні ділянки і начебто був зобов`язаний повідомити про це державного виконавця. Однак, на момент набуття зазначеного майна виконавчий документ у ВП № НОМЕР_6 уже був повернутий стягувачу 30.11.2017 року, а активного виконавчого провадження не існувало. Обов`язки боржника, визначені статтею 19 Закону України «Про виконавче провадження», реалізуються у межах конкретного відкритого виконавчого провадження у взаємодії з виконавцем, який здійснює примусове виконання. Після повернення виконавчого документа стягувачу виконавчі дії у відповідному провадженні не здійснюються. Відтак відсутня правова підстава покладати на особу у 2021 році обов`язок повідомляти виконавця про зміну майнового стану в провадженні, яке не перебуває на виконанні з 2017 року. Навпаки, наведений ДВС факт підтверджує іншу істотну обставину: майно існує у власності ОСОБА_2 з 2021 року, але протягом наступних років жоден належний стягувач не відкрив нового виконавчого провадження та не вжив передбачених законом дій для звернення стягнення на це майно. Твердження про несплачений виконавчий збір у сумі 18896,49 доларів США документально не підтверджене. У відзиві ДВС стверджує про наявність несплаченого виконавчого збору в сумі 18896,49 доларів США та пов`язує з цим можливі втрати державного бюджету. Разом з тим, до відзиву не додано постанови про стягнення виконавчого збору, доказів її чинності, розрахунку непогашеного залишку, постанови про відкриття окремого виконавчого провадження з виконання такої постанови або інших доказів того, що саме спірні арешти станом на сьогодні забезпечують примусове виконання постанови про стягнення виконавчого збору. Саме посилання на можливу несплату основного боргу або виконавчого збору не є достатнім для безстрокового збереження арешту, якщо відсутнє чинне виконавче провадження та не доведена можливість подальшого примусового виконання. Це безпосередньо узгоджується з постановою Верховного Суду від 10.12.2025 у справі № 202/5715/24. У цій справі суди попередніх інстанцій відмовили боржнику саме з мотивів відсутності доказів сплати боргу, виконавчого збору та витрат. Верховний Суд скасував ці рішення і задовольнив скаргу, оскільки строк пред`явлення виконавчого документа сплив, не був поновлений, активне виконавче провадження було відсутнє, а тривале збереження арешту стало невиправданим втручанням у право власності. Посилання на інформацію з АСВП не є достатнім підтвердженням повного виконання обов`язку щодо відновлення знищених матеріалів. ДВС стверджує, що обов`язок щодо відновлення матеріалів фактично виконано шляхом використання відомостей Автоматизованої системи виконавчого провадження. Однак пункт 16 розділу VIII Інструкції з організації примусового виконання рішень передбачає вжиття заходів щодо відновлення матеріалів знищеного виконавчого провадження за допомогою відомостей автоматизованої системи та інших документів і інформації, у тому числі одержаних від сторін. Мета такої процедури полягає не у формальному отриманні окремих записів із системи, а у встановленні юридично значущих обставин, необхідних для вирішення заяви про зняття арешту. Навіть після проведеної ДВС перевірки до суду не надано: виконавчого листа №6-1809 або його копії; доказів повторного пред`явлення після 30.11.2017 року; судового рішення про поновлення строку; документів щодо процесуального правонаступництва ТОВ «ГРИФОН КАПІТАЛ»; постанови та належного розрахунку виконавчого збору; доказів існування активного виконавчого провадження. У постанові Верховного Суду від 14.01.2026 у справі №640/20808/22-ц наголошено, що знищення виконавчого провадження не звільняє орган ДВС від необхідності відновити відповідні відомості та встановити конкретні підстави завершення провадження для належного вирішення питання про арешт. Судова практика Верховного Суду підтверджує необхідність оцінки не самого факту повернення документа, а реальної можливості подальшого примусового виконання. ДВС посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 14.05.2025 у справі №2/1522/11652/11, згідно з якою повернення виконавчого документа стягувачу саме по собі не є автоматичною підставою для зняття арешту. Скаржник із цим правовим висновком не сперечається. Однак скарга ОСОБА_2 не ґрунтується лише на факті повернення виконавчого документа. У цій справі наявна сукупність обставин: останнє повернення відбулося 30.11.2017 року; доказів повторного пред`явлення після цієї дати немає; активне виконавче провадження відсутнє; матеріали знищені; первісний стягувач вибув; ТОВ «ГРИФОН КАПІТАЛ» не було замінено стягувачем та не пред`являло виконавчий документ. Саме таку сукупність обставин Верховний Суд визнає юридично значущою. У постанові від 28.08.2024 у справі №947/36027/21 Верховний Суд залишив у силі рішення про зняття арешту, оскільки виконавче провадження було відсутнє, матеріали знищені, а строки повторного пред`явлення виконавчого документа спливли. Суд наголосив, що за відсутності можливості продовження примусового виконання збереження арешту є невиправданим втручанням у право на мирне володіння майном. У постанові від 10.12.2025 у справі №202/5715/24 Верховний Суд, уже враховуючи висновок Великої Палати від 14.05.2025, також дійшов висновку про необхідність зняття арешту, оскільки виконавчий документ тривалий час не перебував на виконанні, строк його пред`явлення сплив і не був поновлений, а активного виконавчого провадження не існувало. Частина п`ята статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» прямо передбачає, що у всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду. Отже, сама норма, на яку посилається ДВС у відзиві, підтверджує повноваження суду усунути обтяження, якщо на підставі встановлених обставин відсутня чинна виконавча мета його подальшого існування. Сукупність установлених обставин не підтверджує актуальної виконавчої мети спірних арештів. Станом на дату розгляду справи самим ДВС фактично підтверджено: виконавчий документ у ВП № НОМЕР_6 повернуто 30.11.2017 року; активного виконавчого провадження немає; матеріали старих проваджень знищено; ТОВ «ГРИФОН КАПІТАЛ» не було стороною виконавчого провадження та не пред`являло виконавчий документ до виконання; доказів поновлення строку або нового пред`явлення після 2017 року не надано. За таких обставин спірні арешти фактично існують окремо від будь-якого реального виконавчого процесу. Їх подальше збереження не може обґрунтовуватися лише припущенням, що кредитор у невизначений момент у майбутньому може спробувати відновити виконавчу стадію. Арешт майна є заходом забезпечення реального примусового виконання, а не безстроковим самостійним обтяженням майна. Збереження арештів №11036128 та №1191386 за наведених обставин є непропорційним обмеженням права власності ОСОБА_2 та підлягає судовому припиненню.
22.09.2026 року до суду надійшли додаткові пояснення суб`єкта оскарження, у яких представник Шевченківського ВДВС м. Львова зазначає, що відповідно до статті 10 Закону України «Про виконавче провадження» (далі-Закону) 1. Заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом. Відповідно до статті 27 Закону 1. Виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів. За примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника юридичної особи. Державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів). За виконавчими документами про стягнення аліментів за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за дванадцять місяців, державний виконавець нараховує виконавчий збір із заборгованості зі сплати аліментів. У подальшому державний виконавець зобов`язаний нараховувати виконавчий збір щомісяця у розмірі, визначеному частиною другою цієї статті, залежно від розміру простроченого щомісячного аліментного платежу. Постанова про стягнення виконавчого збору за виконавчими документами про стягнення аліментів виноситься державним виконавцем після погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі або у разі повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження на підставі розрахунку про його нарахування. Стягнутий виконавчий збір перераховується до Державного бюджету України протягом трьох робочих днів з дня надходження на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби. Виконавчий збір не стягується: 1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів (крім виконавчих документів про стягнення аліментів, за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за дванадцять місяців), накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню (крім спеціальної виписки з Реєстру аграрних нот); 2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини; 3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень"; 4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону; 5) у разі виконання рішення приватним виконавцем; 6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, яка підлягає врегулюванню відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення" та Закону України "Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу", а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності зазначеними законами. У разі наступних пред`явлень державному виконавцю до виконання виконавчого документа виконавчий збір стягується в частині, що не була стягнута під час попереднього виконання. У разі закінчення виконавчого провадження у зв`язку із скасуванням рішення, що підлягало виконанню, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, виконавчий збір не стягується, а стягнутий виконавчий збір підлягає. Під час передачі виконавчого документа від органу державної виконавчої служби приватному виконавцю виконавчий збір не стягується, якщо він не був стягнутий на момент передачі. У разі стягнення частини виконавчого збору на момент передачі виконавчого документа приватному виконавцю стягнута частина виконавчого збору поверненню не підлягає. Виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, та у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 17 частини першої статті 39 цього Закону. Виконавчий збір не стягується із сум податкового боргу (у тому числі штрафних санкцій та пені) та недоїмки зі сплати єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у разі їх списання згідно з пунктами 2-3 , 2-4 та підпункту 26.2 пункту 26 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України та пунктом 9-15 розділу VIII Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування". Виконавчий збір не стягується, якщо інше не передбачено угодою про врегулювання спору (мировою угодою), укладеною між іноземним суб`єктом та державою Україна на будь-якій стадії урегулюваня спору або розгляду справи, включаючи стадію визнання та виконання рішення, відповідно до якої виконавчий документ не підлягає виконанню або покладені виконавчим документом на боржника зобов`язання підлягають припиненню. За наявності обставин, визначених абзацом першим цієї частини, виконавче провадження, відкрите на підставі постанови про стягнення виконавчого збору, у тому числі до дати укладення такої угоди, підлягає закінченню відповідно до пункту 19 частини першої статті 39 цього Закону. Відповідно до статті 40 Закону Наслідки закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа: 1. У разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження. Виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом. Про зняття арешту з майна (коштів) виконавець зазначає у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна. У разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1 , 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1 , 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом. У разі якщо після повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених частиною першою статті 37 цього Закону, встановлено, що виконавчий документ не підлягає виконанню або покладені виконавчим документом на боржника зобов`язання підлягають припиненню відповідно до умов угоди про врегулювання спору (мирової угоди), укладеної між іноземним суб`єктом та державою Україна на будь-якій стадії урегулювання спору або розгляду справи, включаючи стадію визнання та виконання рішення, незалежно від дати укладення такої угоди, арешти з майна боржника знімаються, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті під час примусового виконання рішення заходи, про що виконавець виносить постанову, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, виконавець вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна. В даному випадку виконавчий документ повернуто стягувачу на підставі п. 2 ст. 37 Закону, виконавчий збір в розмірі 10% від суми не стягнуто, боржником рішення суду не виконано, жодного підтвердження відсутності заборгованості перед стягувачем чи іншою юридичною особою (новим кредитором) до суду не надано. Отже боржник, свідомо ухиляється від виконання рішення суду, а саме: виконавчого листа №6-1809 виданого Дніпровським районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Ерсте Банк» заборгованості за кредитними договорами в сумі 188964,87 доларів США, що за офіційним курсом НБУ станом на 31.08.2010 року становить 1490195,90 грн., та третейський збір в розмірі 15726,30 грн. Представник боржника зазначає лише про те, що Шевченківським ВДВС у м. Львові не надано жодного доказу повторного пред`явлення вищезазначеного виконавчого документа до виконання. У своєму відзиві Шевченківський ВДВС у м. Львові чітко зазначив, що вищезазначений виконавчий документ повернуто стягувачу ПАТ «Ерсте Банк» за адресою зазначеною у виконавчому документі а саме: АДРЕСА_2 , тобто новий кредитор, який набув право вимоги, а саме: ТОВ «ГРИФОН КАПІТАЛ» з 2014 року, фактично не знав про виконавче провадження НОМЕР_4 та був позбавлений можливості пред`явити вищезазначений виконавчий документ до виконання, а відтак має майнові претензії до боржника ОСОБА_2 . Відповідно до статті 56 Закону 1. Арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. 2. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Арешт на рухоме майно, що не підлягає державній реєстрації, накладається виконавцем лише після проведення його опису. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна. В даному випадку рішення суду з 2012 року боржником не виконано, документального підтвердження виконання виконавчого листа №6-1809 виданого Дніпровським районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Ерсте Банк» заборгованості за кредитними договорами в сумі 188964,87 доларів США, що за офіційним курсом НБУ станом на 31.08.2010 року становить 1490195,90 грн., та третейський збір в розмірі 15726,30 грн. боржником та його представником не надано. Посилання боржника на те, що минув строк пред`явлення виконавчого документа до виконання не є підставою для зняття арешту з майна боржника, який накладено з метою повного фактичного виконання рішення суду та суперечить Закону України «Про виконавче провадження». Відповідно до ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» Підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону; 10) отримання виконавцем від Державного концерну "Укроборонпром", акціонерного товариства, створеного шляхом перетворення Державного концерну "Укроборонпром", державного унітарного підприємства, у тому числі казенного підприємства, яке є учасником Державного концерну "Укроборонпром" або на момент припинення Державного концерну "Укроборонпром" було його визначеного частиною першою учасником, господарського товариства, статті 1 Закону України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності", звернення про зняття арешту в порядку, передбаченому статтею 11 Закону України "Про особливості реформування підприємств оборонно промислового комплексу державної форми власності". 5. У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду. В даному випадку жодна умова, яка б слугувала підставою для зняття арешту з майна боржника ОСОБА_2 та відповідала ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» не виконана, а відтак у суду відсутні правові підстави для задоволення скарги та зняття арешту з майна боржника, до виконання ним зобов`язань згідно виконавчого листа №6-1809 виданого Дніпровським районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Ерсте Банк» заборгованості за кредитними договорами в сумі 188964,87 доларів США, що за офіційним курсом НБУ станом на 31.08.2010 року становить 1490195,90 грн., та третейський збір в розмірі 15726,30 грн. Рішенням від 26 червня 2013 р. № 5-рп/2013 (справа щодо офіційного тлумачення положень п. 2 ч. 2 ст. 17, п. 8 ч. 1 ст. 26, ч. 1 ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження») Конституційного Суду України (далі - КСУ) визначено, що право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини та громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист . Набрання судовим рішенням законної сили є юридичною подією, з настанням якої виникають, змінюються чи припиняються певні правовідносини, а таке рішення набуває нових властивостей; основною з цих властивостей є обов`язковість - сутнісна ознака судового рішення як акта правосуддя. У випадку зняття арешту з майна боржника порушується право стягувача на виконання рішення суду, а отже і на справедливий судовий захист.
В судовому засіданні представник скаржника підтримав вимоги скарги з підстав викладених у ній та інших заявах сторони скаржника по суті справи, просить скаргу задовольнити і додатково пояснив суду, що у червні 2026 року скаржник дізнався про існуючі арешти, але виконавчі провадження завершені, їх матеріали знищені, строк пред`явлення виконавчого листа до виконання завершився і не поновлювався. Представник вказує, що з метою врегулювання питання з правонаступником стягувача він звертався з адвокатським запитом до ТОВ «Грифон Капітал», але товариство поштову кореспонденцію не отримує і за відкритими даними з 2020 року не проводить ніякої діяльності. В суд представник товариства також не з`являється, судові повістки повертаються без вручення. Оскільки відділ ДВС не знімає арешту, скаржник звернувся з відповідною скаргою до суду. Строк пред`явлення виконавчого листа до виконання не переривався, оскільки сплив ще до оголошення в державі воєнного стану. Також представник вважає безпідставними посилання ВДВС на не сплату виконавчого збору, оскільки відсутні докази наявності постанови про його стягнення. ТОВ «Грифон Капітал» не зверталось до ВДВС, не поновлювало строку для пред`явлення виконавчого листа до виконання. Виконавчий лист повернутий стягувачу ще у 2017 році і відповідно арешти безпідставно тривають довгий час. Представник зазначив, що докази понесення витрат на професійну правничу допомогу будуть надані після постановлення ухвали суду за результатами розгляду скарги.
Представник Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в судовому засіданні зазначив, що позиція Фонду у цій справі викладена у письмових поясненнях, Фонду відомо про те, що право вимоги було відступлене ТОВ «Грифон Капітал», але з яких причин товариство не вчиняло подальших дій не відомо. Представник вказує, що на противагу наведених у скарзі правових позицій суду касаційної інстанції, існує і інша практика Верховного Суду. Рішення суду не виконане і, на думку представника, ВДВС правомірно вимагає фактичного виконання судового рішення. При цьому, боржник має можливість виконати рішення шляхом внесення коштів на депозитний рахунок нотаріуса. Також представник вказує, що можливо строк на пред`явлення виконавчого листа до виконання дійсно сплив, однак немає рішення суду про відмову у поновлення такого строку.
Представник Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України в судове засідання не з`явився, у заявах суб`єкта оскарження по суті справи міститься клопотання про розгляд справи за відсутності представника.
Представник ТОВ «ГРИФОН КАПІТАЛ» в судове засідання не з`явився, направлена на адресу товариства судова повістка про виклик в судове засідання повернулась до суду без вручення адресату. Зареєстрованого Електронного кабінету в підсистемі Електронний суд ЄСІТС товариство не має, хоча відповідно до ч. 6 ст. 14 ЦПК України, юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку.
Суд вислухавши пояснення учасників судового розгляду, вивчивши зміст скарги, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні у ній докази у їх взаємозв`язку і сукупності, повно, об`єктивно та всебічно встановивши обставини справи, приходить до наступного висновку.
Першочергово суд зазначає, що бездіяльність за своєю суттю є триваючою обставиною, тож початок перебігу строку на її оскарження автоматично відкладається. Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 25.03.2020 року в справі №175/3995/17. Поскільки за своєю суттю бездіяльність є триваючим явищем, як власне і існуючий арешт майна, скаржником не може бути пропущений строку звернення до суду з відповідною скаргою.
За змістом наявної в матеріалах справи Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна: 05.06.2013 року здійснено державну реєстрацію обтяження у вигляді арешту всього належного скаржнику нерухомого майна (номер запису про обтяження: 1191386 (спеціальний розділ)) на підставі постанови Шевченківського відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 07.03.2013 року прийнятої у виконавчому провадженні НОМЕР_4; 05.04.2011 року здійснено державну реєстрацію обтяження у вигляді арешту всього належного скаржнику нерухомого майна (реєстраційний номер обтяження: 11036128) на підставі постанови державного виконавця Шевченківського ВДВС Львівського МУЮ Саків О.О. про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 04.04.2011 року прийнятої у виконавчому провадженні НОМЕР_3.
Як убачається з матеріалів справи, 16.06.2026 року представник скаржника звернувся до Шевченківського ВДВС у м. Львові ЛМУ МЮУ із адвокатським запитом, в якому, зокрема, просив зняти арешти з усього нерухомого майна боржника ОСОБА_2 , які були застосовані у межах виконавчих проваджень НОМЕР_3 та НОМЕР_4.
Згідно листа Шевченківського ВДВС у м. Львові ЛМУ МЮУ від 19.06.2026 року: Шевченківській ВДВС у м. Львові ЛМУ МЮУ на адвокатський запит №16/06-26 від 16.06.2026 року щодо ОСОБА_2 про арешти нерухомого майна по виконавчих провадженнях НОМЕР_3 та НОМЕР_4 повідомляє, що згідно відомостей, які містяться в АСВП на виконанні у відділі перебували вищезазначені виконавчі провадження з примусового виконання виконавчого листа №6-1809 виданого Дніпровським районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Ерсте Банк» заборгованості за кредитними договорами в сумі 188964,87 доларів США, що за офіційним курсом НБУ станом на 31.08.2010 року становить 1490195,90 грн., та третейський збір в розмірі 15726,30 грн. Дані виконавчі провадження завершено (повернуто стягувачу) 31.05.2012 та 30.11.2017 (відповідно) на підставі п. 7 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» (стара редакція) а саме: згідно повідомлення ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» постановою державного виконавця НОМЕР_3 від 04.04.2011 року накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 , що належить на праві власності боржнику, однак відповідно до заяви стягувача, що надійшла на адресу Шевченківського ВДВС Львівського МУЮ 31.05.2012 року за вхід. №3793/09-27/12 та протоколу проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна №03/306/11/і-2 вищезгадане нерухоме майно (предмет іпотеки) реалізоване. Згідно повідомлення УДАІ ГУМВС у Львівській області накладено арешт на транспортний засіб марки DAEWOO SENS T13110, шасі (кузов, рама) № НОМЕР_2 , що належить на праві власності ОСОБА_2 . Постановою державного виконавця про розшук майна боржника НОМЕР_3 від 27.04.2011 року вищезгаданий транспортний засіб оголошено у розшук. Відповідно до повідомлення УДАІ ГУМВСУ у Львівській області, що надійшло на адресу Шевченківського ДВС Львівського МУЮ 24.05.2011 року за вхід. №3020/09-27/12 особовий склад орієнтовано на затримання вищезгаданого транспортного засобу, однак станом на сьогоднішній день даний транспортний засіб не розшукано, а відтак, у відділі відсутня інформація про його місцезнаходження. При виході за адресою боржника ліквідного майна на яке можливо звернути стягнення в рахунок погашення заборгованості не виявлено, про що було складено відповідний акт державного виконавця. В подальшому вищезазначений виконавчий документ до виконання не пред`являвся та на виконанні не перебуває. У листі відділ ДВС послався на те, що строк зберігання завершених виконавчих проваджень становить 3 роки і в подальшому такі виконавчі провадження знищуються. Також у своїй відповіді ВДВС послався на положення ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» особливо виділивши частину 5 зазначеної статті закону, згідно якої, у всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду та зазначив, що враховуючи викладене у відділі відсутні правові підстави для зняття арешту з майна ОСОБА_2 , а матеріали вищезазначених виконавчих проваджень знищено.
За змістом листа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 23.06.2026 року, вимоги за заборгованістю ОСОБА_2 було відступлено ТОВ «ГРИФОН КАПІТАЛ» згідно договору про відступлення прав вимоги №10 від 29.04.2014 і документи, які підтверджують право вимоги до боржника були передані новому кредитору.
За даними ЄДРСР судом встановлено, що ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 16.10.2014 року у справі №755/24264/14-ц, замінено стягувача за виконавчим листом № 6-1809/10, виданим Дніпровським районним судом м. Києва на підставі рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 25.11.2010 року по цивільній справі за заявою Публічного акціонерного товариства «Ерсте Банк» до ОСОБА_2 про видачу виконавчого документу на підставі рішення постійно діючого третейського суду, а саме - стягувача - Публічне акціонерне товариство «Ерсте Банк» на стягувача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Грифон Капітал» (ЄДРПОУ 38316138, юридична адреса: 01601 м. Київ, вул. Червоногвардійська, 10).
Будь-яких інших судових рішень, зокрема, щодо звернення ТОВ «Грифон Капітал» до суду із заявою про поновлення строку пред`явлення виконавчого листа №6-1809/10 до примусового виконання, судом не виявлено.
За даними АСВП судом встановлено відсутність будь-яких відкритих виконавчих проваджень у яких боржником є ОСОБА_2 .
Відсутні відомості про ОСОБА_2 як боржника, і в Єдиному реєстрі боржників.
Із встановлених судом обставин справи убачається, що виконавчий лист №6-1809 виданий Дніпровським районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Ерсте Банк» заборгованості, двічі перебував на примусовому виконанні. Вперше за вказаним виконавчим документом 04.04.211 року було відкрите виконавче провадження НОМЕР_3, в якому виконавчий лист був повернутий стягувачу 31.05.2012. Повторно за вказаним виконавчим листом 14.08.2012 року було відкрите виконавче провадження НОМЕР_4, у якому виконавчий лист був повернутий стягувачу 30.11.2017.
Убачається, що станом на час повторного повернення виконавчого листа стягувачу, вже існувала та набрала законної сили ухвала суду про зміну стягувача у виконавчому листі з ПАТ «Ерсте Банк» на ТОВ «Грифон Капітал», однак протягом трьох років від часу постановлення ухвали про заміну стягувача, новий стягувач не подав до ВДВС зазначену ухвалу суду, що вказує на байдужість нового стягувача до виконання судового рішення щодо стягнення заборгованості.
Статтею 447-1 ЦПК України передбачено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.
Частиною 1 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Згідно ст. 448 ЦПК України, скарга подається стороною виконавчого провадження до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції. Скарга подається в письмовій формі і підписується стороною виконавчого провадження, її представником або іншою особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи.
За змістом ст. 450 ЦПК України, скарга розглядається у двадцятиденний строк з дня прийняття її до розгляду у судовому засіданні за участю стягувача, боржника і державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби чи приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність яких оскаржуються. У виняткових випадках для належної підготовки справи для розгляду цей строк може бути продовжений не більше ніж на двадцять днів за вмотивованим клопотанням однієї зі сторін або з ініціативи суду. Неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.
Положеннями ст. 451 ЦПК України визначено, що за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд скасовує оскаржувані рішення та визнає оскаржувані дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
За змістом ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: 1) верховенства права; 2) обов`язковості виконання рішень; 3) законності; 4) диспозитивності; 5) справедливості, неупередженості та об`єктивності; 6) гласності та відкритості виконавчого провадження; 7) розумності строків виконавчого провадження; 8) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; 9) забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.
Згідно положень ст. 22 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції закону від 1999 року), виконавчі документи можуть бути пред`явлені до виконання в такі строки: 2) інші виконавчі документи - протягом року, якщо інше не передбачено законом.
За змістом ст. 23 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції закону від 1999 року), строки пред`явлення виконавчого документа до виконання перериваються: 1) пред`явленням виконавчого документа до виконання. Після переривання строку пред`явлення виконавчого документа до виконання перебіг строку поновлюється. Час, що минув до переривання строку, до нового строку не зараховується. У разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред`явлення виконавчого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення, а в разі повернення виконавчого документа у зв`язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, - з моменту закінчення дії відповідної заборони.
Відповідно до ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції закону від 1999 року), виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо: 2) у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними; 7) боржник - фізична особа (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров`я, у зв`язку з втратою годувальника, а також виконавчі документи про відібрання дитини) чи майно боржника, розшук яких здійснювався органами Національної поліції, не виявлені протягом року з дня оголошення розшуку. Повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 22 цього Закону.
За положеннями ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції закону від 1999 року), у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом. У разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.
Підстави закінчення виконавчого провадження, передбачені ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції закону від 1999 року).
Виконавчий лист у виконавчому провадженні НОМЕР_3 був повернутий стягувачу 31.05.2012 року з підстав не знайдення майна боржника, відтак таке виконавче провадження не було закінчене, а лише завершене шляхом повернення виконавчого документу стягувачу, що не передбачало зняття арешту з майна боржника, застосованого в межах цього виконавчого провадження.
Надалі убачається, що впродовж року з часу повернення виконавчого листа стягувачу, останній повторно звернувся до ВДВС з приводу примусового виконання виконавчого листа, і за таким зверненням 14.08.2012 року було відкрите виконавче провадження НОМЕР_4, у якому виконавчий лист був повернутий стягувачу 30.11.2017, тобто вже під час дії Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 року.
За приписами ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 року, виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців. Строки пред`явлення виконавчого документа до виконання перериваються у разі: 1) пред`явлення виконавчого документа до виконання. У разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред`явлення такого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення, а в разі повернення виконавчого документа у зв`язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника - з дня закінчення строку дії відповідної заборони.
У статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 року, визначені підстави повернення виконавчого документу стягувачу та зазначено, що повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону, крім випадків, коли виконавчий документ не підлягає виконанню або покладені виконавчим документом на боржника зобов`язання підлягають припиненню відповідно до умов угоди про врегулювання спору (мирової угоди), укладеної між іноземним суб`єктом та державою Україна на будь-якій стадії урегулювання спору або розгляду справи, включаючи стадію визнання та виконання рішення, незалежно від дати укладення такої угоди.
Підстави закінчення виконавчого провадження, передбачені ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 року.
Із матеріалів справи убачається, що виконавче провадження НОМЕР_4 не було закінчене з підстав, передбачених ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 року, а виконавчий лист у вказаному виконавчому провадженні був повернутий стягувачу 30.11.2017 року на підставі п. 7 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» (що є аналогічною нормою п. 7 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» від 1999 року), що надавало стягувачу можливість протягом трьох років (до 30.11.2020 року) вчергове пред`явити виконавчий лист до примусового виконання.
За положеннями ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 року (в редакції станом на час повернення виконавчого листа у виконавчому провадженні НОМЕР_4), у разі закінчення виконавчого провадження (крім офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження. Виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом. Про зняття арешту з майна (коштів) виконавець зазначає у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна. У разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
Оскільки виконавче провадження НОМЕР_4 не було закінчене з підстав, передбачених ст. 39 ЗУ «Про виконавче провадження», а виконавчий лист у ньому був повернутий стягувачу, а не суду, який його видав, державний виконавець повертаючи виконавчий документ стягувачу не зняв при цьому арешт з майна боржника, ураховуючи також, що стягувач протягом наступних 3 років мав можливість вчергове подати виконавчий лист до примусового виконання.
Водночас, у цій справі встановлено, що новий стягувач ТОВ «ГРИФОН КАПІТАЛ» протягом трьох років від часу здійснення судом заміни стягувача у виконавчому листі і до повернення виконавчого листа стягувачу не подав до органів ДВС відповідну ухвалу суду, протягом трьох років від часу повернення виконавчого листа не звернувся повторно до органів ДВС із заявою про відкриття виконавчого провадження, а також не звертався до суду із заявою про поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого листа до виконання.
За приписами ч. 4 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження», підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є:
1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом;
2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника;
3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах;
4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням;
5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно;
6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову;
7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника;
8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову;
9) підстави, передбачені пунктом 1-2 та підпунктом 2 пункту 10-4 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону;
10) отримання виконавцем від Державного концерну "Укроборонпром", акціонерного товариства, створеного шляхом перетворення Державного концерну "Укроборонпром", державного унітарного підприємства, у тому числі казенного підприємства, яке є учасником Державного концерну "Укроборонпром" або на момент припинення Державного концерну "Укроборонпром" було його учасником, господарського товариства, визначеного частиною першою статті 1 Закону України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності", звернення про зняття арешту в порядку, передбаченому статтею 11 Закону України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності".
У цій справі, жодна підстава, передбачена ч. 4 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження», для зняття державними виконавцем арешту з майна скаржника при поверненні виконавчого листа стягувачу була відсутня.
Водночас, у даному випадку слід дослідити питання про те, чи є законною бездіяльність суб`єкта оскарження, яка полягала у не знятті арештів застосованих в межах виконавчих провадженнях НОМЕР_3 та НОМЕР_4, за зверненням представника скаржника від 16.06.2026 року, після здійснення суб`єктом оскарження відновлення відомостей про зазначені ВП за даними АСВП, встановлення підстав їх завершення, фактів знищення матеріалів виконавчих проваджень та відсутності повторного звернення виконавчого документу до виконання.
Суд не приймає до уваги посилання представника Шевченківського ВДВС у місті Львові на те, що рішення лишається невиконаним, що в період воєнного стану визначені ЗУ «Про виконавче провадження» строки перериваються, адже примусове виконання судового рішення залежить від волі стягувача, який протягом тривалого часу не виявляє дійсного бажання до виконання судового рішення, а строк пред`явлення виконавчого листа до виконання сплив ще до запровадження відповідних змін щодо переривання строків до ЗУ «Про виконавче провадження» і стягувач не звертався до суду з заявою про поновлення відповідного строку.
Сама по собі гіпотетична можливість звернення стягувача до суду в необмеженому майбутньому із заявою про поновлення строку пред`явлення виконавчого листа до примусового виконання, не може виправдовувати необхідність тривалого збереження арешту майна боржника у виконавчих провадженнях, які завершені шляхом повернення виконавчого листа стягувачу та матеріали яких знищені за закінченням терміну зберігання при наявності обставин, які свідчать про відсутність з боку стягувача протягом тривалого часу реальних кроків спрямованих на виконання судового рішення. Крім того, саме по собі можливе подання заяви про поновлення строку пред`явлення виконавчого листа до виконання, не передбачає її обов`язкового задоволення судом.
Безпідставними є посилання представника суб`єкта оскарження на те, що в подальшому у боржника з`явилось майно за рахунок якого можливо повністю або частково виконати судове рішення, оскільки таке майно з`явилось вже після повернення виконавчого листа стягувачу і відповідно боржник не мав обов`язку звітувати перед виконавцем про з`явлення відповідного майна, адже без наявності відкритого виконавчого провадження примусове виконання не є можливим.
У своїх постановах Верховний Суд неодноразово зауважував, що застосування арешту майна боржника як обмежувального заходу не повинно призводити до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), що свідчить про необхідність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених законом.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Згідно з положеннями статті 41 Конституції України та статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.
Указані норми визначають непорушність права власності (зокрема приватної) та неможливість позбавлення чи обмеження особи у здійсненні нею права власності.
Зазначені приписи покладають на державу позитивні зобов`язання забезпечити непорушність права приватної власності та контроль за виключними випадками позбавлення особи права власності не тільки на законодавчому рівні, а й під час здійснення суб`єктами суспільних відносин правореалізаційної та правозастосовчої діяльності. Обмеження позитивних зобов`язань держави лише законодавчим врегулюванням відносин власності без належного контролю за їх здійсненням здатне унеможливити реалізацію власниками належних їм прав, що буде суперечити нормам Конституції України та Конвенції.
У постановах Верховного Суду від 18 січня 2023 року в справі № 127/1547/14-ц, від 09 січня 2023 року в справі № 2-3600/09, від 07 серпня 2024 року в справі № 14-7238/2009, від 10 грудня 2025 року в справі № 202/5715/24, від 01 квітня 2026 року в справі № 711/6615/24 сформульовано правовий висновок про те, що наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.
Такі ж висновки наведені в постановах Верховного Суду від 30 квітня 2025 року в справі № 753/12589/23, від 26 липня 2024 року в справі № 761/687/14, від 07 липня 2021 року в справі № 2-356/12, від 03 листопада 2021 року в справі № 161/14034/20, від 22 грудня 2021 року в справі № 645/6694/15-ц, від 26 січня 2022 року в справі № 127/1541/14-ц, від 18 січня 2023 року в справі № 127/1547/14-ц.
Власне, Верховний Суд неодноразово наголошував: арешт не може бути безстроковим засобом тиску на боржника, якщо зобов`язання виконані або виконавче провадження завершене, а стягувач не заявляє жодних вимог, оскільки це порушує право власності особи (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Згідно із частиною першою статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 цього Кодексу).
Відповідно до статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Під правом володіння власністю визнається юридично забезпечена можливість фактичного "панування" власника над майном, не пов`язана з використанням його властивостей. Право користування власністю - це юридично забезпечена можливість власника добувати з належного йому майна корисні властивості. Під правом розпорядження розуміють юридично забезпечену можливість власника визначати долю майна.
Відповідно до частин першої, другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Відповідно до статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: прийняття постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; прийняття постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; прийняття постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту. Постанова державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у ряді рішень зауважує, що стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що міститься в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою. Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання у право на мирне володіння майном повинно бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар.
У практиці ЄСПЛ напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: а) чи є втручання законним; б) чи переслідує воно "суспільний інтерес"; в) чи є такий захід пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення державою статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.
У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання "справедливого балансу", враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.
Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.
На переконання суду, наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника за умови відсутності відкритих виконавчих проваджень стосовно боржника, знищення матеріалів виконавчих проваджень за термінами зберігання, відсутності протягом тривалого часу будь-яких активних дій з боку стягувача щодо примусового виконання судового рішення, а відтак фактичної відсутності майнових претензій стягувача до боржника, спливу строків для пред`явлення виконавчого документа до виконання та не звернення стягувача до суду із заявою про поновлення відповідного строку, свідчить про невиправдане втручанням у право скаржника на мирне володіння своїм майном.
Крім того, суд звертає увагу, що у даній справі суб`єкт оскарження не пояснив суду необхідності застосування арешту в межах виконавчого провадження НОМЕР_4, якщо аналогічний арешт був застосований у виконавчому провадження НОМЕР_3 з метою забезпечення виконання судового рішення і не був знятий на час застосування арешту у ВП НОМЕР_4. Тобто, убачається, що відбулось невиправдане подвоєння арешту майна боржника за одним і тим самим виконавчим документом.
Стосовно посилань суб`єкта оскарження на те, що за виконавчими провадженнями лишається несплаченим виконавчий збір, суд вважає, що такі посилання не можуть бути підставою для відмови у задоволенні скарги, оскільки суду не надано постанови або інформації про дійсну наявність постанови про стягнення виконавчого збору та її звернення до виконання, як окремого виконавчого документа. При цьому, дані АСВП не містять даних про наявність будь-якого відкритого виконавчого провадження, у якому боржником є ОСОБА_2 .
Отже, суд дійшов висновку, що суб`єкт оскарження встановивши підстави завершення виконавчих проваджень та факти знищення їх матеріалів за строками зберігання, відсутність відкритих виконавчих проваджень стосовно боржника ОСОБА_2 та інші факти, які свідчили про відсутність реальних підстав для подальшого збереження арештів, мав зняти арешти за зверненням представника скаржника від 16.06.2026 року, з метою дотримання прав скаржника, як власника майна.
Разом з цим, суд не погоджується з позицією скаржника про формальний підхід відділу ДВС до відновлення матеріалів виконавчих проваджень.
Убачається, що суб`єкт оскарження здійснив всі необхідні та можливі дії, а саме: встановив, що матеріали виконавчих проваджень знищені; відновив інформацію про виконавчі провадження за даними Автоматизованої системи виконавчого провадження; встановив конкретні підставі завершення виконавчих проваджень; встановив відсутність повторного звернення до виконання виконавчого документу та відсутність виконавчого листа на примусовому виконанні. Об`єктивно, відділ ДВС не мав можливості отримати будь-які додаткові відомості від стягувача, оскільки станом на час звернення представника скаржника до ВДВС - ПАТ «Ерсте Банк» вже був ліквідований, а сам боржник не був позбавлений можливості надати відділу ДВС будь-яку додаткову інформацію по виконавчим провадженням разом зі зверненням від 16.06.2026 року, якщо володів такою інформацією.
Ураховуючи наведені вище висновки, до яких прийшов суд за результатами розгляду скарги ОСОБА_2 , а також з огляду на конструкцію норми ч. 2 ст. 451 ЦПК України, суд вважає, що скарга підлягає до часткового задоволення шляхом визнання протиправною бездіяльності суб`єкта оскарження щодо не зняття арештів за результатами розгляду звернення представника скаржника від 16.06.2026 року, та зобов`язання відділу ДВС зняти арешти застосовані в межах виконавчих проваджень НОМЕР_3 та НОМЕР_4.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 4, 5, 12, 13, 76-81, 89, 259-261, 353-355, 447-451 ЦПК України, ст.ст. 19, 41 Конституції України, ст.ст. 316, 317, 319, 321 ЦК України, Законом України «Про виконавче провадження», суд, -
п о с т а н о в и в:
Скаргу ОСОБА_2 на бездіяльність Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, заінтересовані особи: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, Товариство з обмеженою відповідальністю «ГРИФОН КАПІТАЛ» - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, яка полягає у не знятті арештів застосованих в межах виконавчих проваджень НОМЕР_3 та НОМЕР_4 за результатами розгляду звернення представника боржника ОСОБА_2 від 16.06.2026 року.
Зобов`язати уповноважену посадову особу Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України усунути порушення (поновити порушене право боржника ОСОБА_2 ) шляхом:
- зняття арешту з усього нерухомого майна ОСОБА_2 , накладеного у межах виконавчого провадження НОМЕР_3 на підставі постанови Шевченківського ВДВС Львівського МУЮ про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження НОМЕР_3 від 04.04.2011 року, на підставі якої в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна зареєстровано обтяження №11036128 від 05.04.2011 року;
- зняття арешту з усього нерухомого майна ОСОБА_2 , накладеного у межах виконавчого провадження НОМЕР_4 на підставі постанови Шевченківського відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження у ВП НОМЕР_4 від 07.03.2013 року, на підставі якої у спеціальному розділі Державного реєстру речових прав на нерухоме майно зареєстровано запис про обтяження №1191386 від 05.06.2013 року.
В іншій частині скарги - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного тексту ухвали суду.
Учасник справи, якому повний текст ухвали суду не був вручений у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на ухвалу суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Повний текст ухвали суду складений 30.10.2026 року.
Учасники справи:
Скаржник - ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 );
Суб`єкт оскарження - Шевченківський відділ державної виконавчої служби у місті Львові Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Львів, вул. Котлярська, 6, код ЄДРПОУ 350093210;
Заінтересована особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «ГРИФОН КАПІТАЛ» (м. Київ, пр-т Науки, 50, код ЄДРПОУ 38316138);
Заінтересована особа - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (м. Київ, вул. Січових Стрільців, 17, код ЄДРПОУ 21708016).
Суддя -
Судове рішення № 141060905, Дніпровський районний суд міста Києва було прийнято 28.10.2026. Форма судочинства - Цивільне, форма рішення - Ухвала суду. На цій сторінці ви зможете знайти важливі відомості про це судове рішення. Ми пропонуємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних містить повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам зручно знаходити важливі відомості.
Це рішення відноситься до справи № 755/10560/26. Фірми, які зазначені в тексті цього судового документа: