Рішення № 141056286, 22.10.2026, Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області

Справа №345/4676/26

Провадження № 2/345/3185/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22.10.2026 м.Калуш

Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області у складі головуючого судді Юрчака Л.Б., за участю секретаря судового засідання Пилипів Н.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного провадження справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В:

15.07.2026 року представник ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» адвокат АО «АПОЛОГЕТ» Усенко Михайло Ігорович звернувся до суду з вищенаведеним позовом, у якому просить стягнути з відповідача ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № 8931627 від 12.08.2024 року в сумі 32 971,80 грн на користь позивача, судовий збір у розмірі 2 662,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 8 000,00 грн.

Свої вимоги мотивує тим, що 12.08.2024 року між ТОВ «МІЛОАН» та ОСОБА_1 укладено договір про споживчий кредит № 8931627, відповідно до умов якого відповідач отримав кредитні кошти в розмірі 5 000,00 грн зі сплатою процентів за користування кредитом, комісій, інших платежів та можливих штрафних санкцій, передбачених умовами договору, а позичальник зобов`язався повернути кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом на умовах і в строки, визначені договором. Зазначає, що ТОВ «МІЛОАН» свої зобов`язання за договором виконало належним чином та в повному обсязі, перерахувавши відповідачу кредитні кошти на банківську платіжну картку, зазначену останнім під час оформлення кредиту, що підтверджується відповідним платіжним дорученням. Вказує, що кредитний договір було укладено в електронній формі відповідно до вимог Закону України «Про електронну комерцію» та Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг». Відповідач пройшов процедуру реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі кредитодавця, створив особистий кабінет, зазначив банківську платіжну картку для зарахування кредитних коштів, ознайомився з умовами кредитування та підписав договір шляхом використання одноразового ідентифікатора, що відповідно до законодавства є належним способом підписання електронного правочину. На підтвердження укладення договору позивачем надано, зокрема, довідку з інформаційно-телекомунікаційної системи ТОВ «МІЛОАН» про надсилання одноразового ідентифікатора у формі SMS. Однак відповідач належним чином свої зобов`язання за кредитним договором не виконав, у визначені договором строки кредитні кошти, проценти та інші платежі не повернув, у зв`язку з чим утворилася заборгованість. Також зазначає, що 24.12.2024 року між ТОВ «МІЛОАН» та ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» укладено договір відступлення права вимоги № 113-МЛ, відповідно до якого до позивача перейшло право вимоги за кредитним договором № 8931627 від 12.08.2024 року, укладеним із відповідачем. На підтвердження переходу права вимоги позивачем надано копію договору відступлення права вимоги з додатками та витяг із реєстру боржників, який містить відомості щодо відповідача. Посилається на те, що внаслідок укладення зазначеного договору відступлення права вимоги позивач набув статусу нового кредитора та отримав право вимагати від відповідача виконання зобов`язань за кредитним договором в обсязі та на умовах, які існували на момент переходу права вимоги. Зазначає, що розмір заборгованості відповідача за кредитним договором становить 32 971,80 грн., з яких: прострочена заборгованість за сумою кредиту - 5 000,00 грн.; прострочена заборгованість за комісіями за надання кредиту - 550,00 грн.; прострочена заборгованість за процентами - 22 521,80 грн.; заборгованість за комісіями за обслуговування кредиту - 0,00 грн.; заборгованість за неустойкою та/або процентами за порушення грошового зобов`язання - 4 900,00 грн. На підтвердження розміру заборгованості позивач посилається на виписку з особового рахунку та розрахунок заборгованості за кредитним договором. Вказує, що позивачем на адресу відповідача направлялася претензія про погашення кредитної заборгованості вих. № 24065278/3126 від 01.07.2026 року, однак добровільно заборгованість погашена не була. Крім того, позивач зазначає про неможливість самостійного отримання від банку відомостей щодо зарахування кредитних коштів у зв`язку з режимом банківської таємниці, у зв`язку з чим разом із позовною заявою подано клопотання про витребування відповідних доказів судом. Також позивач просить стягнути з відповідача понесені судові витрати, а саме судовий збір у розмірі 2 662,40 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 8 000,00 грн. які, за твердженням позивача, підтверджуються договором про надання правової (правничої) допомоги № 0107 від 01.07.2025 року, актом наданих послуг № Д/30555 від 15.07.2026 року та детальним описом наданих послуг. За наведених обставин позивач просить стягнути з відповідача ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № 8931627 від 12.08.2024 року в розмірі 32 971,80 грн., судовий збір у розмірі 2 662,40 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 8 000,00 грн.

Ухвалою Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 19.08.2026 року відкрито спрощене позовне провадження із викликом сторін, запропоновано відповідачу у п`ятнадцятиденний строк з дня вручення копії ухвали подати відзив на позовну заяву з письмовими та електронними доказами на підтвердження обставин, якими обґрунтовуються заперечення проти позову. Крім цього, даною ухвалою клопотання представника позивача про витребування доказів задоволено частково та витребувано в АТ «Перший Український Міжнародний Банк» інформацію про те, чи було емітовано станом на 12.08.2024 року банківську картку № НОМЕР_1 на ім`я ОСОБА_1 , а також інформацію про зарахування на зазначену банківську картку кредитних коштів у розмірі 5 000,00 грн. від ТОВ «МІЛОАН» у період з 12.08.2024 року по 19.08.2024 року. У задоволенні клопотання в частині витребування інформації про особу отримувача кредитних коштів у разі емітування картки на інше ім`я відмовлено.

04.09.2026 року на адресу суду надійшла відповідь від АТ «Перший Український Міжнародний Банк» на виконання вимог ухвали суду від 19.08.2026 року про витребування доказів. 03.09.2026 року від представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 через підсистему «Електронний суд» ЄСІТС надійшов відзив на позовну заяву, згідно з яким відповідач заперечував проти задоволення позовних вимог у повному обсязі, вважаючи їх необґрунтованими. На обґрунтування своєї позиції відповідач зазначив, що умови укладеного 12.08.2024 року з ТОВ «Мілоан» договору про споживчий кредит № 8931627 суперечать вимогам чинного законодавства України у сфері споживчого кредитування. Зокрема, відповідач вказав на встановлену договором денну процентну ставку в розмірі 1,15 %, тоді як згідно з пунктами 1.5.2 та 1.5.3 договору проценти за користування кредитом нараховуються за ставкою 511 % річних, що відповідає денній процентній ставці близько 1,4 %. На думку відповідача, зазначені розбіжності свідчать про невідповідність умов договору вимогам законодавства, а нарахування процентів за ставкою 1,4 % після 20.08.2024 року суперечить установленому законом обмеженню максимальної денної процентної ставки в розмірі 1 %. У зв`язку з цим відповідач вважав договір про споживчий кредит недійсним. Крім того, відповідач заперечував проти стягнення комісії за видачу кредиту в розмірі 575 грн., зазначаючи, що позивачем не надано доказів фактичного надання додаткових послуг, за які встановлено відповідну плату, а тому положення договору щодо її стягнення є нікчемними. Також відповідач посилався на пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, відповідно до якого в період дії в Україні воєнного стану позичальник звільняється від обов`язку сплати неустойки (штрафу, пені) за прострочення виконання грошового зобов`язання, у зв`язку з чим вважав безпідставними позовні вимоги про стягнення штрафних санкцій у розмірі 4 900 грн. Водночас відповідач зазначив, що навіть у разі визнання договору дійсним сума заборгованості за процентами, з урахуванням установлених законом обмежень денної процентної ставки, мала б становити 17 302,50 грн., а загальна сума заборгованості - 22 302,50 грн. З урахуванням здійсненого 31.08.2024 року платежу в розмірі 1 075 грн. фактична сума заборгованості, на думку відповідача, становила б 21 227,50 грн. Окремо відповідач заперечував проти стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 8 000 грн., вважаючи їх завищеними та неспівмірними зі складністю справи, обсягом виконаної роботи й витраченим представником позивача часом. На думку відповідача, справедливим розміром таких витрат у разі задоволення позову була б сума 2 000 грн. За результатами розгляду відзиву відповідач просив відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі, а розгляд справи провести без його участі та участі представника. До відзиву долучено ордер на надання правничої допомоги та квитанції, що підтверджують надсилання відзиву іншим учасникам справи.

Представник позивача ОСОБА_3 у відповіді на відзив зазначив, що кредитний договір № 8931627 від 12.08.2024 року укладено між ТОВ «Мілоан» та відповідачем в електронній формі шляхом підписання електронним підписом одноразовим ідентифікатором, надісланим у SMS-повідомленні. На думку позивача, відповідач був ознайомлений з умовами кредитування, погодився з ними та взяв на себе зобов`язання повернути кредит, сплатити проценти й передбачені договором комісії. Представник позивача вважає, що укладення договору відповідало вимогам законодавства щодо письмової форми правочину, а відповідач не надав доказів, які б спростовували погодження ним умов договору. Щодо розміру заборгованості представник позивача зазначив, що вона становить 32 971,80 грн., з яких 5 000,00 грн. - прострочена заборгованість за основною сумою кредиту, 22 521,80 грн. - заборгованість за процентами, 550,00 грн. - заборгованість за комісіями та 4 900,00 грн. - заборгованість за порушення грошового зобов`язання. На підтвердження зазначеної суми позивач посилається на виписку з особового рахунку, розрахунок заборгованості, відомості про щоденні нарахування та погашення за кредитним договором і графік платежів. Представник позивача вважає ці документи належними та допустимими доказами, які відображають порядок нарахування заборгованості, та зазначає, що відповідач не надав власного розрахунку чи інших доказів на спростування заявленої суми. Заперечуючи доводи щодо неправомірності нарахування процентів, представник позивача послався на статті 526, 1048, 1049, 1054 та 1056-1 ЦК України, зазначивши, що позичальник зобов`язаний повернути кредит і сплатити проценти на умовах, визначених договором. За твердженням позивача, кредитним договором передбачено строк кредитування 345 днів - з 12.08.2024 року до 23.07.2025 року, а проценти нараховувалися за погодженою сторонами фіксованою ставкою 511 % річних виключно в межах строку кредитування. На підтвердження своєї позиції представник позивача послався на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 28.03.2018 року у справі № 444/9519/12, від 04.07.2018 року у справі № 310/11534/13-ц та від 31.10.2018 року у справі № 202/4494/16-ц, відповідно до яких право кредитодавця нараховувати договірні проценти припиняється після закінчення строку кредитування або пред`явлення вимоги про дострокове повернення кредиту. Позивач стверджує, що зазначених обмежень дотримано, а розрахунок містить інформацію про періоди та порядок нарахування процентів. Щодо застосування законодавчих обмежень денної процентної ставки представник позивача послався на статтю 8 Закону України «Про споживче кредитування» та роз`яснення Національного банку України від 15.01.2024 року № 14-0004/3433 і від 19.02.2024 року № 14-0004/12097. Зазначив, що на дату укладення кредитного договору діяли перехідні положення законодавства щодо максимального розміру денної процентної ставки, а тому вважає нарахування процентів відповідно до погоджених умов договору правомірним. Стосовно комісії представник позивача зазначив, що договором передбачено одноразову комісію за надання кредиту, яка є винагородою за підготовку, організацію та надання фінансової послуги. На думку позивача, відповідач погодився з відповідною умовою під час укладення договору, а законодавство не забороняє встановлення такої комісії, у зв`язку з чим підстави для відмови у її стягненні відсутні. Заперечуючи можливість звільнення відповідача від сплати 4 900,00 грн. за порушення грошового зобов`язання, представник позивача зазначив, що кредитний договір укладено 12.08.2024 року, тобто після 23.01.2024 року. У зв`язку з цим позивач вважає, що положення пункту 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» щодо звільнення споживачів від відповідальності за прострочення за договорами, укладеними до визначеної законом дати, не поширюються на спірні правовідносини. Представник позивача також зазначив, що спеціальне регулювання споживчого кредитування має пріоритет у вирішенні питання про відповідальність позичальника за прострочення виконання зобов`язань. Щодо витрат на професійну правничу допомогу представник позивача зазначив, що їх розмір становить 8 000,00 грн. та підтверджується договором про надання правничої допомоги від 01.07.2025 року № 0107, ордером, актом надання послуг і детальним описом виконаних робіт. До наданих послуг віднесено консультації, ознайомлення з матеріалами кредитної справи, формування правової позиції, підготовку позовної заяви, а також додаткові процесуальні дії, зокрема ознайомлення з відзивом і підготовку відповіді на нього. Позивач вважає зазначені витрати документально підтвердженими та співмірними з обсягом наданої правничої допомоги.

20.10.2026 року представник відповідача Яцків М.В. через підсистему «Електронний суд» ЄСІТС подав заперечення на відповідь на відзив, у яких зазначив, що наведені позивачем доводи не спростовують заперечень відповідача щодо розміру заборгованості. Представник відповідача наголосив, що факт укладення кредитного договору № 8931627 від 12.08.2024 року ним не заперечується, натомість спір стосується правомірності нарахування процентів та інших платежів. Зокрема, зазначив про наявність суперечностей в умовах договору щодо денної процентної ставки, яка визначена в розмірі 1,15 %, та річної процентної ставки 511 %, якій відповідає денна ставка близько 1,4 %. На думку представника відповідача, оскільки договір укладено після набрання чинності Законом України № 3498-IX від 22.11.2023 року, до спірних правовідносин застосовується обмеження денної процентної ставки в розмірі 1 %, а умови договору, що передбачають вищу ставку, є нікчемними. Відповідно, представник відповідача вказав, що заборгованість за процентами за умови дотримання зазначеного обмеження становила б 17 250,00 грн., а з урахуванням сплачених 31.08.2024 року 1 075,00 грн. загальна заборгованість складала б 21 175,00 грн., виходячи із суми кредиту 5 000,00 грн. та процентів за 345 днів користування ним. Крім того, представник відповідача заперечив проти стягнення комісії за надання кредиту в розмірі 575,00 грн., зазначивши, що така комісія не є оплатою самостійної послуги, а фактично встановлена за виконання кредитодавцем власного обов`язку з надання кредитних коштів. Посилаючись на положення Закону України «Про споживче кредитування» та правові висновки Верховного Суду, вважав відповідні умови договору нікчемними. Також заперечив проти стягнення штрафних санкцій у розмірі 4 900,00 грн., вказуючи на необхідність застосування положень цивільного законодавства щодо звільнення споживача від відповідальності за прострочення виконання грошових зобов`язань в умовах воєнного стану. Щодо витрат на правничу допомогу в розмірі 8 000,00 грн. представник відповідача зазначив, що їх розмір є завищеним і неспівмірним зі складністю справи, а обсяг наданих послуг не відповідає заявленій вартості. У зв`язку з викладеним представник відповідача вважав позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Представник позивача ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» Усенко М.І. у судове засідання не з`явився. Водночас у позовній заяві та відповіді на відзив представником позивача зазначено клопотання про розгляд справи за відсутності представника ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ».

Відповідач у судове засідання не з`явилася, однак була належним чином повідомлена про дату, час та місце розгляду справи. Водночас у заяві від 04.05.2026 року відповідач просила суд розглянути справу за її відсутності. Причин неявки в судове засідання додатково не повідомляла.

Враховуючи, що розгляд справи відбувався за відсутності учасників судового процесу, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального засобу не здійснювалось, що відповідає вимогам ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

Суд дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов наступних висновків.

Обставини справи, встановлені судом

12 серпня 2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» та ОСОБА_1 було укладено договір про споживчий кредит № 8931627, відповідно до умов якого позичальнику надано кредит у розмірі 5 000 гривень зі сплатою процентів за користування кредитними коштами та інших платежів, передбачених договором.

Кредитний договір укладено в електронній формі. Для отримання кредиту відповідач зареєструвався в інформаційно-комунікаційній системі кредитодавця шляхом заповнення реєстраційної форми на вебсайті товариства, внаслідок чого було створено його обліковий запис та особистий кабінет. У відповідному особистому кабінеті відповідач зазначив банківську картку для зарахування кредитних коштів.

Після подання відповідачем заяви на отримання кредиту та прийняття кредитодавцем позитивного рішення щодо надання кредиту проєкт договору було розміщено в особистому кабінеті відповідача. Після ознайомлення з умовами кредитування відповідач підтвердив прийняття пропозиції кредитодавця шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, який було надіслано йому засобами електронного зв`язку. Електронна форма індивідуальної частини кредитного договору була розміщена в особистому кабінеті відповідача.

На виконання умов договору Товариство з обмеженою відповідальністю «Мілоан» перерахувало відповідачу кредитні кошти в розмірі 5 000 гривень шляхом безготівкового переказу на банківську картку, зазначену під час оформлення кредиту. Перерахування коштів підтверджується платіжним дорученням, на яке посилається позивач.

Відповідно до графіка сплати кредитних коштів, який є додатком до договору про споживчий кредит № 8931627 від 12 серпня 2024 року, позичальник мав виконувати зобов`язання з повернення кредиту та сплати передбачених договором платежів у визначені договором строки.

24 грудня 2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» було укладено договір відступлення прав вимоги № 113-МЛ.

На підставі зазначеного договору відбулося відступлення права грошової вимоги до боржників, зазначених у відповідному реєстрі боржників. До нового кредитора перейшло право вимоги за договором про споживчий кредит № 8931627 від 12 серпня 2024 року, укладеним із ОСОБА_1 . Належність відповідача до боржників, за зобов`язаннями яких відступлено право вимоги, підтверджується витягом із реєстру боржників до договору відступлення прав вимоги № 113-МЛ від 24 грудня 2024 року. Передання реєстру боржників оформлено відповідним актом приймання-передачі.

У зв`язку з відступленням права вимоги Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» набуло право вимоги до відповідача за вказаним кредитним договором у межах переданого права.

Згідно з випискою з особового рахунку та розрахунком заборгованості, на які посилається позивач, загальний розмір заборгованості ОСОБА_1 за договором про споживчий кредит № 8931627 від 12 серпня 2024 року становить 32 971 гривню 80 копійок.

Зазначена сума складається з таких нарахувань: прострочена заборгованість за основною сумою кредиту - 5 000 гривень; прострочена заборгованість за комісією за надання кредиту - 550 гривень; прострочена заборгованість за процентами за користування кредитом - 22 521 гривня 80 копійок; заборгованість за комісією за обслуговування кредиту - 0 гривень; заборгованість за неустойкою та (або) процентами за порушення грошового зобов`язання - 4 900 гривень

Згідно з відповіддю Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» від 28 серпня 2026 року № KHO-07.8.5/15209БТ, наданою на виконання ухвали Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 19 серпня 2026 року у справі № 345/4676/26, встановлено, що станом на 12 серпня 2024 року на ім`я ОСОБА_1 було випущено банківську платіжну картку № НОМЕР_2 , відкриту до рахунку № НОМЕР_3 у гривні.

За результатами аналізу операцій, здійснених за зазначеною банківською платіжною карткою в період із 12 серпня 2024 року до 19 серпня 2024 року, банком виявлено операцію з надходження грошових коштів у розмірі 5 000 гривень 12 серпня 2024 року о 22 годині 37 хвилин 49 секунд. В описі зазначеної операції міститься призначення платежу «LIQPAY* Miloan KIYIV UAUA», а як банк-еквайр зазначено Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк».

Крім того, у відповіді банку зазначено ще одну операцію з надходження грошових коштів у розмірі 5 000 гривень, здійснену 13 серпня 2024 року о 00 годині 49 хвилин 34 секунди, з призначенням платежу «LIQPAY*Tengo (Nadannya KIYIV UAUA». Водночас Акціонерне товариство «Перший Український Міжнародний Банк» повідомило, що відповідний сервіс не перебуває на його обслуговуванні, у зв`язку з чим для отримання детальної інформації щодо зазначених операцій рекомендовано звернутися безпосередньо до банку-еквайра.

Таким чином, надана банком інформація підтверджує наявність операції з надходження 12 серпня 2024 року на банківську платіжну картку, відкриту на ім`я ОСОБА_1 , грошових коштів у розмірі 5 000 гривень із зазначенням у призначенні платежу сервісу «LIQPAY* Miloan». Водночас наведена відповідь банку сама по собі не містить відомостей про безпосереднього ініціатора переказу та не дає змоги остаточно встановити походження коштів без додаткової інформації від банку-еквайра.

Вирішуючи спір, суд виходить із того, що відповідно до частин першої, другої статті 12, частин першої, п`ятої, шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести обставини, які мають значення для справи та на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначаються законом.

Згідно зі статтею 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають, зокрема, з договорів та інших правочинів. Відповідно до статей 626, 627 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, а сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні його умов з урахуванням вимог законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За змістом статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Водночас свобода договору не означає можливості встановлення його умов усупереч імперативним приписам закону, зокрема законодавства про захист прав споживачів фінансових послуг.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов`язується надати позичальникові грошові кошти (кредит) у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит і сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 ЦК України, якщо інше не встановлено відповідними положеннями або не випливає із суті кредитного договору.

Згідно зі статтями 1048, 1049 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом, а позичальник зобов`язаний повернути позику в строк та в порядку, що встановлені договором.

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу й інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлено строк його виконання, воно підлягає виконанню в цей строк.

Отже, з огляду на наведені положення закону, після належного надання кредитних коштів у позичальника виникає обов`язок повернути отриману суму кредиту, а також сплатити ті проценти та інші платежі, які передбачені договором і не суперечать імперативним вимогам законодавства.

Щодо укладення кредитного договору та отримання відповідачем кредитних коштів

Судом установлено, що 12 серпня 2024 року між ТОВ «МІЛОАН» та ОСОБА_1 укладено договір про споживчий кредит № 8931627, за умовами якого відповідачу надано кредит у розмірі 5 000,00 грн.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір є домовленістю двох або більше сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків і оформленою в електронній формі. Згідно з частиною третьою статті 11 цього Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та прийняття такої пропозиції (акцепту) другою стороною.

Частиною шостою статті 11 зазначеного Закону передбачено, що відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття може бути надана шляхом надсилання електронного повідомлення, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону, заповнення формуляра про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в установленому порядку, або вчинення інших дій, які вважаються прийняттям пропозиції відповідно до змісту електронної пропозиції та положень закону.

За змістом статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису відповідно до законодавства або іншого погодженого сторонами аналога власноручного підпису.

Зазначені положення закону допускають укладення договору про споживчий кредит в електронній формі з використанням одноразового ідентифікатора за умови дотримання передбаченого законом порядку ідентифікації особи та підписання правочину.

У цій справі факт укладення кредитного договору відповідачем не заперечується. Із наданих матеріалів убачається, що під час оформлення кредиту було створено особистий кабінет відповідача в інформаційно-комунікаційній системі кредитодавця, розміщено індивідуальну частину договору, а прийняття пропозиції кредитодавця оформлено з використанням одноразового ідентифікатора.

Отже, за встановлених у справі обставин суд доходить висновку, що 12 серпня 2024 року між ТОВ «МІЛОАН» та ОСОБА_1 виникли договірні правовідносини з приводу надання споживчого кредиту. При цьому саме по собі укладення договору в електронній формі не є підставою для визнання його недійсним. Натомість правомірність окремих умов такого договору підлягає самостійній перевірці судом на відповідність законодавству, чинному на момент його укладення.

Щодо фактичного надання кредитних коштів суд бере до уваги не лише платіжне доручення, на яке посилається позивач, а й відповідь АТ «Перший Український Міжнародний Банк» від 28 серпня 2026 року № KHO-07.8.5/15209БТ, отриману на виконання ухвали суду про витребування доказів.

Зі змісту відповіді банку вбачається, що станом на 12 серпня 2024 року на ім`я ОСОБА_1 було випущено платіжну картку № НОМЕР_2 , а 12 серпня 2024 року о 22 годині 37 хвилин 49 секунд на неї надійшли кошти в розмірі 5 000,00 грн. В описі операції зазначено «LIQPAY* Miloan KIYIV UAUA».

Зазначені відомості узгоджуються з датою укладення кредитного договору, розміром наданого за ним кредиту та найменуванням кредитодавця, зазначеним в описі банківської операції. Сукупність цих доказів дає підстави для висновку, що кредитні кошти в розмірі 5 000,00 грн. були перераховані на платіжну картку, відкриту на ім`я відповідача, та надані йому в межах виконання договору про споживчий кредит № 8931627.

Наявність у відповіді банку відомостей про іншу операцію з надходження коштів 13 серпня 2024 року із призначенням платежу, пов`язаним із сервісом «Tengo», не спростовує встановленого факту зарахування 12 серпня 2024 року коштів у розмірі 5 000,00 грн. із зазначенням сервісу «Miloan». Водночас ця друга операція не може враховуватися як виконання чи погашення зобов`язань за спірним кредитним договором без належних доказів її зв`язку з такими зобов`язаннями.

Таким чином, суд доходить висновку, що ТОВ «МІЛОАН» виконало свій основний обов`язок кредитодавця щодо надання відповідачу кредитних коштів у розмірі 5 000,00 грн., а тому у ОСОБА_1 виник обов`язок повернути отриманий кредит у порядку та строки, визначені договором, з урахуванням обмежень, установлених законом.

Щодо переходу права вимоги до позивача

Відповідно до статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою, зокрема, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином відступлення права вимоги. За змістом статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі й на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Судом установлено, що 24 грудня 2024 року між ТОВ «МІЛОАН» та ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» укладено договір відступлення права вимоги № 113-МЛ. На підтвердження переходу права вимоги позивач надав копію зазначеного договору, відповідні додатки, акт приймання-передачі реєстру боржників та витяг із реєстру боржників, до якого включено відомості про ОСОБА_1 і кредитний договір № 8931627 від 12 серпня 2024 року.

Оцінюючи ці докази в сукупності, суд установив, що право вимоги до відповідача за спірним кредитним договором було включено до переліку прав вимоги, переданих новому кредитору за договором відступлення. Відомості витягу з реєстру боржників узгоджуються з реквізитами кредитного договору, укладеного між ТОВ «МІЛОАН» та ОСОБА_1 .

Отже, суд доходить висновку, що 24 грудня 2024 року ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» набуло право вимоги до відповідача за кредитним договором № 8931627 від 12 серпня 2024 року в обсязі та на умовах, які існували на момент переходу такого права.

При цьому відступлення права вимоги не змінює змісту первісного зобов`язання та не надає новому кредиторові права вимагати від боржника сплати платежів, які не були передбачені законом або договором чи не підлягають стягненню внаслідок імперативних законодавчих обмежень. Тому наявність у позивача статусу нового кредитора сама по собі не є достатньою підставою для стягнення всієї заявленої ним суми: розмір кожної складової заборгованості підлягає окремій перевірці судом.

Щодо правомірності нарахування процентів за користування кредитом

Вирішуючи питання щодо обґрунтованості позовних вимог у частині стягнення процентів за користування кредитом, суд виходить із такого.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти на умовах, установлених договором.

Разом із тим свобода договору обмежується імперативними приписами законодавства, зокрема спеціальними нормами Закону України «Про споживче кредитування», які регулюють визначення та максимальний розмір денної процентної ставки за споживчим кредитом.

Судом установлено, що 12 серпня 2024 року між ТОВ «МІЛОАН» та ОСОБА_1 укладено договір про споживчий кредит № 8931627, за умовами якого відповідачу надано кредит у розмірі 5 000,00 грн. Факт укладення договору відповідач не заперечує, а спір між сторонами в цій частині стосується правомірності визначення та розміру нарахованих процентів.

Згідно з пунктом 1.5 кредитного договору денна процентна ставка становить 1,15 %, тоді як пунктами 1.5.2 та 1.5.3 договору передбачено нарахування процентів за ставкою 511 % річних. При цьому річна процентна ставка 511 % у перерахунку на денну становить приблизно 1,4 % (511 % : 365 днів), тоді як денна ставка 1,15 % відповідає річній ставці 419,75 % (1,15 % ? 365 днів).

Отже, умови кредитного договору містять розбіжності щодо визначення процентної ставки, оскільки встановлені договором показники денної та річної процентних ставок не узгоджуються між собою. Зазначені розбіжності не можуть тлумачитися на користь кредитодавця та бути підставою для нарахування процентів понад межі, установлені законом.

Відповідно до частини п`ятої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %. Зазначене обмеження запроваджено Законом України від 22 листопада 2023 року № 3498-IX, який набрав чинності 24 грудня 2023 року.

Оскільки спірний кредитний договір укладено 12 серпня 2024 року, на правовідносини сторін поширюється встановлене частиною п`ятою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» обмеження максимальної денної процентної ставки в розмірі 1 %. Перехідні положення зазначеного Закону, які стосуються окремих договорів, укладених до набрання чинності Законом № 3498-IX, до спірного договору не застосовуються.

Посилання позивача на погодження відповідачем умов кредитування та роз`яснення Національного банку України не спростовують обов`язку кредитодавця дотримуватися імперативних вимог закону. Саме по собі погодження споживачем договірних умов не надає кредитодавцю права вимагати сплати процентів за ставкою, яка перевищує законодавчо встановлений максимум.

Крім того, відповідно до частини восьмої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача. З огляду на встановлені суперечності між пунктом 1.5 та пунктами 1.5.2, 1.5.3 кредитного договору суд не бере до уваги положення договору в частині, яка передбачає застосування денної процентної ставки понад 1 %.

За таких обставин суд доходить висновку, що проценти за користування кредитом підлягають нарахуванню з дотриманням установленого законом максимального розміру денної процентної ставки - 1 %.

Згідно з умовами договору строк кредитування становить 345 днів - з 12 серпня 2024 року до 23 липня 2025 року, а сума наданого кредиту - 5 000,00 грн. Відповідно, максимально допустимий розмір процентів за весь зазначений період становить 17 250,00 грн., виходячи з розрахунку: 5 000,00 грн. ? 1 % ? 345 днів.

Водночас позивач просить стягнути заборгованість за процентами в розмірі 22 521,80 грн., що на 5 271,80 грн. перевищує визначену судом максимальну суму процентів за весь строк кредитування. Тому заявлений розмір процентної заборгованості не відповідає вимогам законодавства в частині такого перевищення та не може бути стягнутий у повному обсязі.

Доводи відповідача щодо необхідності застосування максимальної денної процентної ставки в розмірі 1 % суд визнає обґрунтованими. При цьому суд виходить із того, що заборгованість за процентами має визначатися з урахуванням установленого законом обмеження, а не лише на підставі розрахунку кредитодавця чи погодженої сторонами договірної ставки.

Отже, суд доходить висновку, що вимога позивача про стягнення 22 521,80 грн заборгованості за процентами за користування кредитом є обґрунтованою лише в межах 17 250,00 грн. У задоволенні позовних вимог щодо стягнення процентів у частині, яка перевищує зазначений розмір, належить відмовити.

Щодо комісії за надання кредиту

Позивач просить стягнути з відповідача 550,00 грн. заборгованості за комісією за надання кредиту. Водночас у запереченнях відповідач посилається на те, що в договорі передбачено комісію в розмірі 575,00 грн., та вважає відповідну умову нікчемною, оскільки кредитодавець не довів надання самостійної додаткової послуги, за яку стягується така плата.

Вирішуючи це питання, суд виходить із того, що відповідно до статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» кредитодавцю заборонено встановлювати в договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення платежів за дії, що не є послугою, є нікчемною.

Сам по собі факт погодження споживачем тексту договору не надає кредитодавцеві права стягувати плату за виконання власних обов`язків, якщо така плата не відповідає вимогам законодавства. Для стягнення комісії кредитодавець повинен довести не лише наявність відповідної умови договору, а й правову підставу для її встановлення, зокрема те, що така плата стосується передбаченої законом самостійної послуги, а не дій, які становлять звичайне виконання кредитодавцем обов`язку з надання кредиту.

У цій справі позивач обґрунтовує стягнення комісії тим, що вона є винагородою за підготовку, організацію та надання фінансової послуги. Однак саме по собі таке визначення в договорі не доводить фактичного надання споживачеві окремої послуги, відмінної від надання кредитних коштів. Позивач не може обґрунтувати право на стягнення комісії лише посиланням на те, що відповідач погодився з її сплатою.

Оскільки за наданими матеріалами не встановлено, які саме самостійні додаткові послуги були надані відповідачеві за комісію та в чому полягав їх окремий споживчий результат, суд доходить висновку, що правові підстави для стягнення з відповідача 550,00 грн комісії за надання кредиту відсутні.

Отже, умова договору в частині стягнення комісії за дії, які не є самостійною послугою споживачеві, не може бути покладена в основу судового рішення про стягнення відповідної суми. У цій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Щодо вимоги про стягнення 4 900,00 грн за порушення грошового зобов`язання

Позивач просить стягнути з відповідача 4 900,00 грн, визначених у розрахунку заборгованості як заборгованість за неустойкою та/або процентами за порушення грошового зобов`язання.

Заперечуючи проти задоволення цієї вимоги, відповідач посилається на положення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, відповідно до якого позичальник звільняється від обов`язку сплати неустойки (штрафу, пені) за прострочення виконання грошового зобов`язання за кредитним договором у період дії в Україні воєнного стану. Натомість позивач у відповіді на відзив зазначає, що положення ЦК України щодо звільнення від відповідальності є загальними та не підлягають застосуванню до спірних правовідносин з огляду на спеціальне регулювання, передбачене Законом України «Про споживче кредитування», а також те, що кредитний договір укладено після 23 січня 2024 року.

Оцінюючи наведені доводи сторін, суд виходить із такого.

Відповідно до пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України в період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування в разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого йому було надано кредит або позику, позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Неустойка та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання грошових зобов`язань, підлягають списанню кредитодавцем.

Зі змісту зазначеної норми вбачається, що законодавець установив спеціальні правила звільнення позичальника від відповідальності за прострочення виконання грошових зобов`язань за кредитними договорами в період дії воєнного стану. При цьому дія пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України не обмежується кредитними договорами, укладеними до початку повномасштабного вторгнення або до певної дати у 2024 році. Визначальними для застосування цієї норми є характер правовідносин та правова природа нарахованого платежу.

Посилання позивача на пункт 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» не спростовує наведеного висновку, оскільки зазначене положення регулює звільнення споживачів від відповідальності за прострочення виконання зобов`язань за договорами про споживчий кредит, укладеними до набрання чинності Законом України № 3498-IX, та не виключає застосування пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України до кредитних договорів, укладених пізніше.

Отже, довід позивача про незастосування пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України виключно з тієї підстави, що кредитний договір № 8931627 укладено 12 серпня 2024 року, суд відхиляє як такий, що не ґрунтується на змісті відповідної правової норми.

Водночас суд ураховує, що застосування зазначеного законодавчого обмеження потребує встановлення правової природи платежу, заявленого до стягнення. Проценти за правомірне користування кредитом є платою за користування грошовими коштами, тоді як неустойка, штраф, пеня та інші платежі, які за своєю суттю є відповідальністю за прострочення виконання грошового зобов`язання, мають іншу правову природу. Тому можливість їх стягнення повинна оцінюватися з урахуванням установлених законом обмежень.

Як убачається з наданого позивачем розрахунку заборгованості, сума 4 900,00 грн визначена як заборгованість за неустойкою та/або процентами за порушення грошового зобов`язання. При цьому позивач не розмежував складові цієї суми та не навів такого розрахунку, який давав би змогу встановити, яка її частина є неустойкою чи іншим платежем за прострочення, а яка, за наявності таких складових, становить проценти за користування кредитом.

За таких обставин суд доходить висновку, що заявлена до стягнення сума 4 900,00 грн не підтверджена належним чином у частині її правової природи та підстав нарахування. Оскільки позивач визначив зазначену суму як заборгованість за неустойкою та/або процентами за порушення грошового зобов`язання, а нарахування платежів, що є відповідальністю за прострочення, у період дії воєнного стану не допускається в силу пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, підстав для стягнення цієї суми в заявленому розмірі суд не вбачає.

Отже, у задоволенні позовної вимоги про стягнення з відповідача 4 900,00 грн за порушення грошового зобов`язання належить відмовити.

Щодо здійсненого відповідачем платежу в розмірі 1 075,00 грн.

У відзиві на позовну заяву та запереченнях на відповідь на відзив представник відповідача зазначав, що 31 серпня 2024 року відповідач здійснив платіж у розмірі 1 075,00 грн. на погашення заборгованості за кредитним договором № 8931627 від 12 серпня 2024 року, який підлягає врахуванню під час визначення фактичного розміру заборгованості.

Судом установлено, що 31 серпня 2024 року відповідачем здійснено платіж у розмірі 1 075,00 грн., що підтверджується наявними у матеріалах справи доказами. Відтак зазначена сума підлягає врахуванню під час визначення розміру невиконаних грошових зобов`язань відповідача за кредитним договором.

Відповідно до статей 526, 599 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону, а належне виконання припиняє зобов`язання у відповідній частині.

Отже, оскільки факт здійснення відповідачем платежу в розмірі 1 075,00 грн установлено судом, ця сума повинна бути врахована при визначенні залишку заборгованості за кредитним договором. Неврахування зазначеного платежу призвело б до стягнення з відповідача коштів у більшому розмірі, ніж фактично залишилося непогашеним його грошове зобов`язання.

Щодо загального розміру заборгованості

Позивач просить стягнути з відповідача 32 971,80 грн. заборгованості за кредитним договором № 8931627 від 12 серпня 2024 року, з яких 5 000,00 грн. - основна сума кредиту, 550,00 грн. - комісія, 22 521,80 грн. - проценти за користування кредитом та 4 900,00 грн. - заборгованість за неустойкою та/або процентами за порушення грошового зобов`язання.

Судом установлено, що відповідач отримав кредитні кошти в розмірі 5 000,00 грн., а право вимоги за кредитним договором перейшло до позивача на підставі договору відступлення права вимоги від 24 грудня 2024 року № 113-МЛ. Водночас судом також установлено, що 31 серпня 2024 року відповідач здійснив платіж у розмірі 1 075,00 грн., який підлягає врахуванню під час визначення залишку заборгованості.

Оцінивши кожну складову заявленої заборгованості, суд дійшов висновку, що вимога про стягнення основної суми кредиту в розмірі 5 000,00 грн. є обґрунтованою, оскільки факт надання відповідачеві кредитних коштів підтверджено належними доказами. При цьому під час визначення суми, що підлягає стягненню, необхідно врахувати здійснений відповідачем платіж у розмірі 1 075,00 грн.

Вимога про стягнення комісії в розмірі 550,00 грн. задоволенню не підлягає, оскільки позивач не довів надання відповідачеві самостійної додаткової послуги, за яку передбачено справляння такої плати, а отже, не підтвердив правових підстав для її стягнення.

Щодо процентів за користування кредитом суд дійшов висновку, що з урахуванням установленого частиною п`ятою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» обмеження максимальної денної процентної ставки в розмірі 1 % за весь строк кредитування, що становить 345 днів, нарахуванню підлягають проценти в розмірі не більше 17 250,00 грн. Оскільки позивач заявив до стягнення 22 521,80 грн. процентів, вимога в частині перевищення встановленого законом обмеження, а саме на суму 5 271,80 грн., задоволенню не підлягає.

Вимога про стягнення 4 900,00 грн. за порушення грошового зобов`язання також задоволенню не підлягає, оскільки позивач не розмежував складові цієї суми та не обґрунтував правових підстав для стягнення кожної з них. З огляду на положення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України платежі, що є неустойкою або іншими заходами відповідальності за прострочення виконання грошового зобов`язання, не підлягають стягненню за встановлених цією нормою умов.

Таким чином, суд визначив, що обґрунтована заборгованість за кредитним договором складається з 5 000,00 грн. основної суми кредиту та 17 250,00 грн. процентів за користування кредитом, що загалом становить 22 250,00 грн. Після врахування здійсненого відповідачем платежу в розмірі 1 075,00 грн. залишок заборгованості становить 21 175,00 грн.

Отже, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню в розмірі 21 175,00 грн, а в іншій частині, а саме щодо стягнення 550,00 грн комісії, 5 271,80 грн процентів понад установлене законом обмеження та 4 900,00 грн за порушення грошового зобов`язання, належить відмовити.

Інші доводи та міркування сторін, які не наведені у мотивувальній частині рішення, судом оцінені, однак вони не спростовують встановлених судом обставин та зроблених висновків.

При цьому судом враховано, що Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, пункт 29; рішення ЄСПЛ у справі «Серявін проти України» від 10 травня 2011 року, пункт 58).

Щодо розподілу судових витрат

Згідно з приписами ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 2 ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Із матеріалів справи встановлено, що позовна заява подана через систему «Електронний суд» та відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір сплачено позивачем із застосуванням понижуючого коефіцієнту відповідного розміру ставки судового збору - 0,8, що становить 2 662,40 грн.

Сума майнової вимоги була визначена позивачем в розмірі 32 971,80 грн. Суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог на суму 21 175,00 грн. А тому з відповідача на користь позивача необхідно стягнути 1 709,62 грн. (2 662,40 грн. х 21 175,00 грн. / 32 971,80 грн.) сплаченого судового збору пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Вирішуючи вимогу позивача про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 8 000,00 грн., суд виходить з наступного.

Відповідно до приписів ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Водночас, за змістом ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним з: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).

Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).

Такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 13 січня 2021 року у справі № 596/2305/18-ц (провадження № 61-13608св20).

Отже, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони, тощо.

Тобто у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині 4 статті 137 ЦПК України.

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу стороною позивача надано копію виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань щодо АО «Апологет»; копію договору про надання правової (правничої) допомоги № 0107 від 01.07.2025 року; копію акта наданих послуг правової (правничої) допомоги; копію детального опису наданих послуг за договором про надання правової (правничої) допомоги № 0107 від 01.07.2025 року; копію ордера на надання правничої (правової) допомоги.

Разом з тим, суд вважає, що заявлений розмір витрат на оплату послуг адвоката в сумі 8 000,00 грн. є завищеним, зважаючи на складність справи, час, витрачений на виконання відповідних робіт, обсяг наданих адвокатом послуг. Крім того, вартість вказаних послуг є необґрунтованою, виходячи з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру та з конкретних обставин справи, пов`язаність витрат з розглядом справи. Оскільки вказаний розрахунок витрат на професійну правничу допомогу є дещо завищеним, суд вважає за необхідне обмежити розмір заявлених позивачем до стягнення витрат до 3 000,00 грн.

На підставі ст.ст. 207, 509, 512, 525, 526, 530, 610, 625, 628, 638, 1048, 1049, 1050, 1054, 1055, 1077 - 1078 ЦК України та, керуючись ст. ст. 10, 12, 13, 81, 89, 137, 141, ч.2 ст. 247, ст.ст. 263-265, 268, 273, 280-289, 354 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_4 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 ; адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ), заборгованість за Кредитним договором № 8931627 від 12.08.2024 року, в сумі: 21 175,00 грн., на користь ТзОВ Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» (ЄДРПОУ 35234236, адреса: 79018, м. Львів, вул. Смаль-Стоцького, 1, корпус 28, IBAN: НОМЕР_5 в АТ «КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК», МФО 300614).

У задоволенні позовних вимог в іншій частині відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_4 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 ; адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ), на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» (за реквізитами: код ЄДРПОУ: 35234236, НОМЕР_5 , банк отримувача АТ «КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК», місце реєстрації 79029, м. Львів, вул. Смаль-Стоцького, 1, 28 корпус, 4-й поверх) сплачений судовий збір у сумі 1 709,62 грн. та витрати на професійну правничу допомогу 3 000,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення або складення.

Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційну скаргу подано протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено та підписано 27 жовтня 2026 року.

Головуючий: