Рішення № 141054442, 29.10.2026, Київський районний суд м. Одеси

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ОДЕСИ

Справа № 522/9360/26

Провадження № 2/947/6095/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.10.2026 року

Київський районний суд м. Одеси в складі головуючого судді Калініченко Л.В. розглянувши у залі суду в місті Одесі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовною заявою Комунального некомерційного підприємства «Міська клінічна лікарня №11» Одеської міської ради до ОСОБА_1 про відшкодування витрат на стаціонарне лікування потерпілого,

ВСТАНОВИВ:

27.05.2026 року до Приморського районного суду міста Одеси через засоби поштового зв`язку надійшла позовна заява Комунального некомерційного підприємства «Міська клінічна лікарня №11» Одеської міської ради до ОСОБА_1 про відшкодування витрат на стаціонарне лікування потерпілого у розмірі 24754,62 грн.

В обґрунтування позову, позивач посилається на те, що слідчим відділенням відділу поліції №2 Одеського районного управління поліції № 1 ГУНП в Одеській області проводилось досудове розслідування у кримінальному провадженні №12023162510000682 відносно підозрюваного ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України. Обвинувальний акт за ч. 1 ст. 289 КК України, скерований прокуратурою Приморського району міста Одеси до Приморського районного суду міста Одеси.

19 травня 2026 року Приморським районним судом міста Одеси постановлено ухвалу суду про звільнення від кримінальної відповідальності ОСОБА_1 , за кримінальним провадженням передбаченої ч. 1 ст. 286 КК України на підставі ст. 49 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.

Позивач зазначає, що в результаті злочинних дій відповідача потерпілому - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , спричинено тілесні ушкодження середньої тяжкості. Потерпілий ОСОБА_2 знаходився на стаціонарному лікуванні у відділенні хірургії №1 КНП «Міська клінічна лікарня №11» Одеської міської ради з 15.05.2023 року по 06.06.2023 року.

Згідно довідки-рахунку №01-83/2103 КНП «Міська клінічна лікарня №11» ОМР, вартість бюджетних коштів витрачених установою охорони здоров`я на лікування ОСОБА_2 , який знаходився на лікуванні у відділенні хірургії №1 КНП «Міська клінічна лікарня №11» Одеської міської ради у період з 15.05.2023 року по 06.06.2023 року, складає 24754,62 гривень.

Як стверджує позивач, оскільки позов прокурора, в інтересах держави, який був заявлений в рамках кримінального провадження залишено без розгляду ухвалою суду, вказані обставини стали підставою звернення позивача до суду з вказаним позовом.

Ухвалою судді Приморського районного суду міста Одеси від 09.06.2026 року вказану цивільну справу передано на розгляд до Київського районного суду міста Одеси за територіальною юрисдикцією.

26.06.2026 року матеріали цивільної справи №522/9360/26 надійшли до Київського районного суду міста Одеси.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, цивільну справу за вказаним позовом було розподілено судді Калініченко Л.В.

Ухвалою судді Київського районного суду міста Одеси від 06.07.2026 року було прийнято вказану позовну заяву до розгляду, відкрито провадження по справі, розгляд якої призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними матеріалами у справі, у строки передбачені ст. 275 ЦПК України. Визначено відповідачеві п`ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву.

Судом здійснювалось повідомлення позивача про розгляд справи шляхом скерування копії ухвали про відкриття провадження по справі, на вказану адресу місця знаходження останнього, яке у відповідності до рекомендованого поштового повідомлення вручено одержувачу 23.07.2026 року.

Щодо сповіщення відповідача суд зазначає наступне.

Відповідно до п.2 ч.7 ст.128 ЦПК України, у разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.

Згідно з відповіді №2800949 від 28.05.2026 року з Єдиного державного демографічного реєстру, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Приймаючи наявне зареєстроване місце проживання відповідача, розгляд справи без повідомлення сторін по справі, судом здійснювалось повідомлення відповідача про розгляд справи шляхом скерування копії ухвали про відкриття провадження по справі, на вказану адресу зареєстрованого місця проживання ОСОБА_1 , однак поштове повідомлення було повернуто до суду без вручення, з визначеною датою невручення і повернення відправнику 03.08.2026 року.

Пунктом 5 частини 6 статті 272 ЦПК України врегульовано, що днем вручення судового рішення є зокрема день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Судом додатково враховується, що у відповідності до правового висновку Верховного Суду викладеного у постанові від 10.05.2023 року у справі №755/17944/18, довідка поштового відділення з позначкою про неможливість вручення судової повістки у зв`язку з «відсутній за вказаною адресою» вважається належним повідомленням сторони про дату судового розгляду. Зазначене свідчить про умисне неотримання судової повістки.

Отже, відповідач належним чином повідомлений про відкрите судове провадження та розгляд даної справи, починаючи з 03.08.2026 року.

П`ятнадцятиденний встановлений судом строк на подання відзиву на позовну заяву закінчився 18.08.2026 року включно.

Однак у визначений ухвалою суду процесуальний строк, як і станом на час розгляду справи, відповідач процесуальним правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався.

Відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до ст. 275 ЦПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Згідно з ч. 2 ст. 279 ЦПК України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Частиною 5 ст. 279 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Згідно із ч. 1 ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Статтею 281 ЦПК України передбачено, що про заочний розгляд справи суд постановляє ухвалу.

Розгляд справи і ухвалення рішення проводяться за правилами загального чи спрощеного позовного провадження з особливостями, встановленими цією главою.

Враховуючи, що відповідач належним чином сповіщений про розгляд справи, однак не скористався процесуальним правом на подання у визначений судом процесуальний строк відзиву на позовну заяву, відсутність клопотань сторін по справі про проведення судового засідання та наявність достатніх доказів для розгляду справи, суд вважає наявними підстави для проведення розгляду справи в заочному порядку на підставі наявних у справі доказів.

Судом постановлено ухвалу про заочний розгляд справи.

У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.

Відповідно до ст.268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши їх доказами, суд приходить до висновку про задоволення позову про стягнення заборгованості за надані житлово-комунальні послуги з наступних підстав.

Судом встановлено, що ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 19 травня 2026 року по справі №522/16501/23 клопотання обвинуваченого ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про його звільнення від кримінальної відповідальності, передбаченої ч. 1 ст. 286 КК України на підставі ст. 49 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності - задоволено. Звільнено ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України на підставі ст. 49 КК України. Кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 112023162510000682 від 15.05.2023 року за обвинуваченням ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за ч. 1 ст. 286 КК України закрито на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України. Цивільний позов КНП «Міська клінічна лікарня №11» ОМР до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди у вигляді витрат на стаціонарне лікування потерпілого залишено без розгляду. Цивільний позов представника потерпілого ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ПАТ «Страхова компанія «Арсенал страхування» про відшкодування моральної шкоди та шкоди, завданої здоров`ю потерпілого залишено без розгляду.

З мотивувальної частини ухвали Приморського районного суду м. Одеси від 19 травня 2026 року по справі №522/16501/23 вбачається, що 15.05.2023 року приблизно о 12:30 годині, у денний час доби, в умовах достатньої видимості і сухого дорожнього покриття, керуючи технічно справним автомобілем «Hyundai Tucson, р/н НОМЕР_1 , здійснював рух по своїй смузі руху проїзної частини провул. Різничний у Приморському районі м. Одеси з боку вул. Мала Арнаутська в напрямку вул. Пантелеймонівська, на якій організовано двосторонній рух: по одній смузі руху у кожному напрямку руху.

Під?їжджаючи до нерегульованого т-подібного перехрестя провул. Різничний - вул. Пантелеймонівська напроти ТЦ «Новий Привоз» режим проїзду транспортних засобів та режим руху пішоходів на якому на момент дорожньо-транспортної пригоди регулювався Правилами дорожнього руху України, водій ОСОБА_1 при виникненні необхідності виконання маневру лівого повороту з провул. Різничний на вул. Пантелеймонівська, проявив злочинну недбалість, був не уважним, за дорожньою обстановкою не слідкував, що позбавило його можливості безпечно керувати транспортним засобом, контролювати його рух та вчасно реагувати на можливу зміну дорожньої обстановки. Перед зміною свого напрямку руху та виконання маневру лівого повороту водій ОСОБА_1 не в повному обсязі переконався що це буде безпечним і не створить перешкод чи небезпеки для інших учасників дорожнього руху, в?їхав на нерегульоване перехрестя провул. Різничний вул. Пантелеймонівська та почав виконувати маневр лівого повороту з проїзної частини провул. Різничний на проїзну частину вул. Пантелеймонівська.

Під час виконання маневру лівого повороту, при виникненні небезпеки для його подальшого руху, яку він об?єктивно спроможний та повинен був виявити у вигляді пішохода ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який перетинав проїзну частину вул. Пантелеймонівська, перпендикулярно до неї, в межах т-подібного перехрестя, рухаючись справа наліво по ходу напрямку руху автомобіля «Hyundai Tucson, р/н НОМЕР_1 , водій ОСОБА_1 вчасно не вжив заходів для зменшення швидкості руху керованого ним автомобіля аж до зупинки транспортного засобу, не зупинився перед лінією руху пішохода та не надав переваги в русі пішоходу, який в темпі спокійного кроку перетинав проїзну частину, на яку він повертає, і який мав перевагу в русі перед транспортним засобом, в результаті чого у зустрічній смузі руху проїзної частини вул. Пантелеймонівська, передньою частиною кузову автомобіля «Hyundai Tucson, р/н НОМЕР_2 допустив наїзд на пішохода

ОСОБА_4 результаті дорожньо-транспортної пригоди пішохід ОСОБА_2 отримав тілесні ушкодження, з якими був доставлений до КНП «Міська клінічна лікарня № 11» ОМР.

У відповідності до вимог ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Частиною 3 ст.6 Закону України «Про доступ до судових рішень» від 22.12.2005 №3262-IV передбачено, що суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру. Частиною 2 ст.3 означеного Закону встановлено, що Єдиний державний реєстр судових рішень (далі - Реєстр) - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

За наслідком чого, судом було перевірено та встановлено наявність оприлюдненого у Єдиному державному реєстрі судових рішень тексту вказаної ухвали Приморського районного суду міста Одеси від 19.05.2026 року у справі №522/16501/23, текст якої відповідає наданій до суду копії цього судового рішення. Ухвала суду сторонами не оскаржувалась та набрала законної сили.

Приймаючи положення ст. 82 ЦПК України, встановлені ухвалою Приморського районного суду міста Одеси від 19 травня 2026 року по справі №522/16501/23 обставини, не підлягають додатковому доказуванню в даній справі та є обов`язковими для врахування в даній справі.

З наданого позивачем до позову листа від 10.08.2023 року за вих. №01-83/2103 кошти, витрачені на ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який перебував на стаціонарному лікуванні у відділенні хірургії №1 з 15.05.2023 року по 06.06.2023 року, тобто 22 ліжко-дня, склали в загальному розмірі 24754 грн. 62 коп.

Як зазначає позивач у позовній заяві, оскільки ухвалою Приморського районного суду міста Одеси від 19 травня 2026 року по справі №522/16501/23 цивільний позов КНП «Міська клінічна лікарня №11» ОМР до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди у вигляді витрат на стаціонарне лікування потерпілого залишено без розгляду, позивач з метою відшкодування витрат на стаціонарне лікування потерпілого звернувся до суду з позовною заявою про в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до частин першої, четвертої та сьомої статті 128 КПК України, особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння. Форма та зміст позовної заяви повинні відповідати вимогам, встановленим до позовів, які пред`являються у порядку цивільного судочинства. Особа, яка не пред`явила цивільного позову в кримінальному провадженні, а також особа, цивільний позов якої залишено без розгляду, має право пред`явити його в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно з ч. 2 ст. 1191 ЦК України, держава, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, юридичні особи мають право зворотної вимоги до фізичної особи, винної у вчиненні кримінального правопорушення, у розмірі коштів, витрачених на лікування особи, яка потерпіла від цього кримінального правопорушення.

Відповідно до ч. 1 ст. 1206 ЦК України, особа, яка вчинила кримінальне правопорушення, зобов`язана відшкодувати витрати закладові охорони здоров`я на лікування потерпілого від цього кримінального правопорушення, крім випадку завдання шкоди при перевищенні меж необхідної оборони або у стані сильного душевного хвилювання, що виникло раптово внаслідок насильства або тяжкої образи з боку потерпілого.

Якщо лікування проводилося закладом охорони здоров`я, що є у державній власності, у власності Автономної Республіки Крим або територіальної громади, спільній власності територіальних громад, кошти на відшкодування витрат на лікування зараховуються до відповідного бюджету, за рахунок якого таке лікування фінансувалося. Якщо лікування проводилося закладом охорони здоров`я, який за відповідні надані медичні послуги отримує кошти згідно з договором про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій, такі кошти зараховуються до Державного бюджету України (ч. 3 ст. 1206 ЦК України).

Відповідно до п. 3 постанови Пленуму Верховного суду України №11 від 07.07.1995 «Про відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину та судових витрат», питання про відшкодування витрат на стаціонарне лікування потерпілого вирішується згідно з «Порядком обчислення розміру фактичних витрат закладу охорони здоров`я на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння та зарахування стягнених з винних осіб коштів до відповідного бюджету і їх використання», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 545 від 16.07.1993 (далі Порядок № 545).

Відповідно до п. 2 Порядку №545, сума коштів, яка підлягає відшкодуванню, визначається закладом охорони здоров`я, в якому перебував на лікуванні потерпілий, виходячи з кількості ліжко-днів, проведених ним в стаціонарі, та вартості витрат на його лікування в день. Кількість ліжко-днів визначається на підставі медичної картки стаціонарного хворого (форма 003/у) або інших документів, які підтверджують дату госпіталізації та виписки хворого із стаціонара лікувального закладу.

Визначення суми витрат на лікування потерпілого за один ліжко-день провадиться виходячи з фактичної кількості ліжко-днів і загальної суми фактичних витрат за місяць (в якому проводилось лікування) на утримання лікувального закладу, за винятком витрат на капітальні вкладення, капітальний ремонт і придбання інвентаря та обладнання.

Відповідно до п. 3 Порядку №545, визначена сума коштів на лікування потерпілого стягується судом з обвинуваченого або фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, при ухваленні вироку за позовом закладу охорони здоров`я або прокурора.

Згідно з п. 4 Порядку №545 стягнені в установленому порядку кошти залежно від джерела фінансування закладу охорони здоров`я, у якому перебував на стаціонарному лікуванні потерпілий, зараховуються до відповідного бюджету або на користь юридичної особи (відомства), якій належить заклад охорони здоров`я.

Відповідно до п. 7 постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18.12.2009 «Про судове рішення у цивільній справі», розглядаючи позов, який випливає з кримінальної справи, суд не вправі обговорювати вину відповідача, а може вирішувати питання лише про розмір відшкодування.

З абзацу 1 п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 31.03.1989 «Про практику застосування судами України законодавства про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином, стягнення безпідставно нажитого майна» (з наступними змінами) та абзацу 1 п. 2 постанови Пленуму ВСУ № 6 від 27.03.1992 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» вбачається, що шкода, заподіяна злочином, підлягає відшкодуванню особою, яка її заподіяла, в повному обсязі.

Згідно із положеннями статті 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ознаками судових доказів є їх належність, допустимість, достовірність і достатність.

Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом (допустимість доказів).

Достовірність доказів - це їх якість, точність і правильність відображення обставин, що входять у предмет доказування, а достатність - це сукупність доказів, яка дозволяє вирішити справу.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як вбачається зі змісту ухвали Приморського районного суду міста Одеси від 19 травня 2026 року по справі №522/16501/23, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за його клопотанням було звільнено від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків притягнення до кримінальної відповідальності.

Зважаючи на те, що відповідач ОСОБА_1 на продовженні кримінального провадження та ухваленні виправдувального вироку не наполягав, кримінальне провадження у справі закрито саме за його клопотанням, підстава закриття кримінального провадження не є реабілітуючою, тому суд вважає, що між протиправними діями відповідача, виною відповідача у вчиненні кримінального правопорушення та наслідками у виді заподіяння ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , як потерпілому у даному кримінальному правопорушенні, шкоди є причинно-наслідковий зв`язок.

Позивачем заявлено витрат на стаціонарне лікування потерпілого ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , внаслідок проьтиправних дій відповідача, грошові кошти в загальній сумі 24754,62 грн.

З поданих до суду доказів судом встановлено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у період з 15.05.2023 року по 06.06.2023 року перебував на стаціонарному лікуванні у відділенні хірургії №1 Комунального некомерційного підприємства «Міська клінічна лікарня №11» Одеської міської ради. Загальна кількість ліжко-днів перебування ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на стаціонарному лікуванні складає 22 дні.

Згідно з наданого позивачем листа вбачається, що сума коштів, витрачених на стаціонарне лікування ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у відділенні хірургії №1 Комунального некомерційного підприємства «Міська клінічна лікарня №11» Одеської міської ради з розрахунку кількості днів перебування останнього у медичному закладів, а саме 22 ліжко-дні та вартості 1 ліжко-дня 1125,21 грн. складає в загальному розмірі 24754,62 грн.

Разом з тим, суд зазначає, що в порушення вимог ч. 1 ст. 81 ЦПК України відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження викладених обставин, у тому числі доказів на підтвердження перерахування грошових коштів з рахунок Комунального некомерційного підприємства «Міська клінічна лікарня №11» Одеської міської ради.

Враховуючи вищевикладене, оскільки саме злочинними діями ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , потерпілому - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , спричинені тілесні ушкодження, внаслідок яких потерпілий проходив лікування у Комунальному некомерційному підприємстві «Міська клінічна лікарня №11» Одеської міської ради, а також наявність вини відповідача, оскільки останнім в добровільному порядку витрати на стаціонарне лікування ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , позивачеві не відшкодовано, суд вважає, що з відповідача на користь позивача підлягають до стягнення у відшкодування витрат на стаціонарне лікування потерпілого грошові кошти в розмірі 24754,62 грн.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При ухваленні рішення, судом враховується, що Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

З урахуванням викладеного, суд вважає, що позовні вимоги Комунального некомерційного підприємства «Міська клінічна лікарня №11» Одеської міської ради підлягають задоволенню, стягненню з відповідача у витрати на стаціонарне лікування потерпілого - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у загальному розмірі 24754 гривні 62 копійки.

Відповідно до ч. 1, 2, 6 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про відшкодування матеріальних збитків, завданих внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору за подання до суду позовної заяви, з урахуванням задоволення судом позовних вимог, у відповідності до положень ст. 141 ЦПК України, суд доходить до висновку, що стягненню з відповідача в дохід держави підлягає судовий збір в розмірі який підлягав сплаті позивачем, а саме в сумі 3328 гривень 00 копійок.

При вищевикладених обставинах та керуючись ст. ст. 1-18, 19,76-89, 133, 141, 263-265, 273-279, 280-282, 352, 354 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву Комунального некомерційного підприємства «Міська клінічна лікарня №11» Одеської міської ради (місцезнаходження: 65006, м. Одеса, вул. Віталія Нестеренка, 5Г) до ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 ) про відшкодування витрат на стаціонарне лікування потерпілого задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , на користь Комунального некомерційного підприємства «Міська клінічна лікарня №11» Одеської міської ради (місцезнаходження: 65006, м. Одеса, вул. Віталія Нестеренка, 5Г, код ЄДРПОУ 02774415) у відшкодування витрат на стаціонарне лікування потерпілої особи від кримінального правопорушення в загальному розмірі 24754 (двадцять чотири тисячі сімсот п`ятдесят чотири) гривні 62 (шістдесят дві) копійки.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , на користь держави судовий збір в сумі 3328 (три тисячі триста двадцять вісім) гривень 00 (нуль) копійок.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Рішення може бути оскаржено позивачем шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено 29.10.2026 року.

Головуючий Л. В. Калініченко