Єдиний державний реєстр судових рішень
Справа № 591/5159/26
Провадження № 2/591/1914/26
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
29 жовтня 2026 року Зарічний районний суд м. Суми в складі:
головуючого судді Северинової А.С.,
з участю секретаря судового засідання Волкової Є.Р.,
позивача ОСОБА_1 ,
представника відповідача Тимченко А.Л.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Суми справу № 591/5159/26 за позовом за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Сумської міської ради в особі управління «Центр надання адміністративних послуг м. Суми» Сумської міської ради про виключення з числа службових жилих приміщень, -
В С Т А Н О В И В :
У травні 2026 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з даним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що 21 липня 1986 року ОСОБА_2 була прийнята до Трест «Сумнхімбут» (нині Приватне акціонерне товариство «Сумбуд» є правонаступником) на посаду завідуючої гуртожитку № 5. Рішенням виконавчого комітету Сумської міської ради народних депутатів «Про службові жилі приміщення» від 21.02.1991 № 43 було вирішено двокімнатну квартиру жилою площею 33,2 кв.м АДРЕСА_1 включити до числа службових жилих приміщень та надати як службову ОСОБА_2 , на склад сім`ї З особи: вона, чоловік ОСОБА_3 ,, син ОСОБА_1 , позивач по справі. Отже займана нею квартира має статус службової та була закріплена за Приватним акціонерним товариством «Сумбут». ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її чоловік ОСОБА_3 . ІНФОРМАЦІЯ_2 народилась у її сина ОСОБА_1 донька ОСОБА_4 . На даний час у спірній квартирі прописано троє осіб: позивачі ОСОБА_2 і ОСОБА_1 та онука ОСОБА_4 . Приватне акціонерне товариство «Сумбуд» звернулося до управління «Центр падання адміністративних послуг у м. Суми» Сумської міської ради з клопотанням про виключення з числа службових жилих приміщень квартири АДРЕСА_1 , на що отримало відмову від 24.04.2026 № 14.01-12/3594, в якій зазначається, що з огляду на відсутність чинних нормативно-правових актів, які регулювали порядок виключення з числа службових жилих приміщень, виконавчий орган не має законних підстав для прийняття відповідного рішення про виключення з числа службових жилих приміщень відповідно до розділу IV п. 2 Закону України «Про основні засади житлової політики» про втрату чинності Житлового кодексу України.
Позивачка ОСОБА_2 зауважує, що вона є наймачем даної квартири. Їх намір виключення даної квартири був у тому, щоб в майбутньому здійснити приватизацію в спільних частках відповідно до прописаних людей. На даний час відпали підстави для віднесення зазначеного житла до службового, а саме: ОСОБА_2 не перебуває у трудових відносинах з приватним акціонерним товариством «Сумбуд», який надав житло; житлове приміщення використовується нею та членами її сім`ї, яке є єдиним місцем проживання; відсутня необхідність використання даної квартири як службової. Зазначає, що відповідач порушує її право на житло, іншого житла нею придбано не було.
Таким чином, позивачі просять виключити з числа службових жилих приміщень квартиру АДРЕСА_1 .
Ухвалою Зарічного районного суду м. Суми від 20 травня 2026 року позовну заяву залишено без руху, позивачу надано строк для усунення недоліків.
Ухвалою Зарічного районного суду м. Суми від 08 червня 2026 року відкрито провадження у справі за вказаним позовом, справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.
У відзиві на позовну заяву відповідач просить прийняти рішення на розсуд суду, так як єдина підстава відмови управління «Центр надання адміністративних послуг у м. Суми» Сумської міської ради втрата чинності Житлового кодексу УРСР (а.с. 61-63).
Ухвалою Зарічного районного суду м. Суми від 10 серпня 2026 року закрито підготовче провадження, призначено справу до судового розгляду.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити. Представник відповідача управління «Центр надання адміністративних послуг у м. Суми» Тимченко А.Л. у вирішенні спору поклалася на розсуд суду.
Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи та перевіривши їх доказами, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що за даними трудової книжки 21 липня 1986 року позивачка ОСОБА_2 була прийнята завідуючою гуртожитку № 5 ЖЕК треста «Сумхімбуд», де працювала на різних посадах, а 31 грудня 1990 року її було звільнено по переведенню до ЖБП «Будпобутсервіс» ППСО «Сумбуд» у зв`язку з ліквідацією ЖЕК треста «Сумхімбуд». 02 січня 1991 року її було прийнято двірником по переведенню до Житлово-побутового підприємства «Будпобутсервіс» ППСО «Сумбуд», а 22 вересня 1992 року вона була звільнена за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України (а.с. 9-14).
Згідно з довідкою Приватного акціонерного товариства «Сумбуд» від 22 квітня 2026 року № 101/01-2 Трест «Сумхімбуд» після реорганізації (наказ № 152 від 23.10.1990) перетворено в ВПБО «Сумбуд». В результаті приватизації ВПБО «Сумбуд» (наказ Регіонального відділення фонду державного майна України по Сумській області № 62 від 11.02.1994). Відповідно до вимог Закону України «Про акціонерні товариства» згідно рішення загальних зборів акціонерів товариства «Сумбуд» від 19.04.2011 повну назву відкритого акціонерного товариства «Сумбуд» змінено на публічне акціонерне товариство «Сумбуд». Згідно рішення загальних зборів акціонерів товариства «Сумбуд» від 21.04.2017 повну назву публічне акціонерне товариство «Сумбуд» змінено на приватне акціонерне товариство «Сумбуд» (а.с. 7).
Згідно рішення Сумського міського виконкому від 21.02.1991 № 43 за ОСОБА_2 , яка на той час працювала двірником в ЖЕКу тресту «Сумхімбуд» була закріплена квартира АДРЕСА_1 (а.с. 5).
21 квітня 2026 року Приватне акціонерне товариство «Сумбуд» звернулось до відповідача з клопотанням про виключення квартири АДРЕСА_1 з числа службових (а.с. 5, 6).
За даними МЄІРЦ від 25 лютого 2026 року за адресою: АДРЕСА_2 зареєстровані ОСОБА_2 , її син ОСОБА_1 (позивачі по справі) та онука ОСОБА_4 (дочка позивача ОСОБА_1 (а.с. 16, 17, 23, 28).
Стаття 47 Конституції України гарантує кожному право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.
15 лютого 2026 року набрав чинності Закон України «Про основні засади житлової політики», яким визнано таким, що втратив чинність Житловий кодекс України, крім статей 31-42, 43-46, 47-49, 51-53, 57-60, 71, 72, 127-132-2, що продовжують діяти до дня початку функціонування Єдиної інформаційно-аналітичної житлової системи.
Зокрема, статтею 118 Житлового кодексу України було передбачено, що службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв`язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті ради народних депутатів. Під службові жилі приміщення виділяються, як правило, окремі квартири.
Згідно із частиною другою статті 121 ЖК України, службові жилі приміщення надаються за рішенням адміністрації підприємства, установи, організації, правління колгоспу, органу управління іншої кооперативної та іншої громадської організації.
Особливість права користування службовим житлом на підставі ордеру полягає у тому, що воно надається у зв`язку з характером трудових відносин особи з володільцем такого, а тому особа, яка користується службовим житлом усвідомлює, що після припинення її правовідносин з роботодавцем вона зобов`язана звільнити надане ним житлове приміщення.
Пунктом 6 Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській РСР, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 04.02.1988 № 37, передбачено, що жиле приміщення виключається з числа службових, якщо відпала потреба в такому його використанні. Виключення жилого приміщення з числа службових здійснюється на підставі клопотання підприємства, установи чи організації рішенням виконавчого комітету відповідної ради.
Отже, відповідно до пункту 6 Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській PCP, затвердженого постановою Ради Міністрів Української РСР від 04.02.1988 № 37 (із змінами), жиле приміщення виключається з числа службових, якщо відпала потреба в такому його використанні, а також у випадках, коли в установленому порядку воно виключено з числа жилих.
Аналізуючи наведене вище вбачається, що жиле приміщення підлягає виключенню з числа службових за наявності однієї з двох умов: 1) якщо відпала потреба в такому його використанні; 2) у випадках, коли в установленому порядку воно виключено з числа жилих.
Законодавчо перелік підстав за яких така потреба може відпасти не визначений, а тому при вирішенні питання про наявність умов за яких відпадає потреба у використанні житла як службового слід керуватись роз`ясненнями Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 02.04.2013, і до таких умов можна віднести: 1) скорочення посад, яким відповідно до переліку може бути надано службове житло; 2) особи, які працюють на посадах, яким відповідно до переліку може бути надано службове житло, забезпечені власним житлом, що дозволяє їм належним чином виконувати свої трудові обов`язки.
Тобто, доцільність перебування квартири зі статусом "службова" вирішує сам власник, а не користувач (наймач).
Законодавством передбачено, що підставою для виключення житла зі складу службових є відповідне клопотання підприємства, установи, організації, яка надавала службове житло, оскільки згідно законодавства прийняття відповідного рішення віднесено до компетенції виконавчого комітету відповідної районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів. Подання балансоутримувачем жилого фонду до визначеного органу відповідного клопотання є лише однією з умов, і одночасно, стадією у процедурі прийняття рішення про виключення житла зі складу службових.
Подання такого клопотання є правом, а не обов`язком підприємства, установи, організації.
Такого ж висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 01.12.2021 у справі № 760/31360/19.
Тобто, прийняття рішення про виключення квартири зі складу службових відноситься до дискреційних повноважень відповідача, що передбачає йому визначену законодавчими положеннями свободу розсуду при виборі одного із можливих управлінських рішень, в який суд втручатись не вправі.
Судом встановлено, що 21 квітня 2026 року Приватне акціонерне товариство «Сумбуд» звернулось до відповідача з клопотанням про виключення квартири АДРЕСА_1 з числа службових (а.с. 5, 6), тобто після набрання чинності Законом України «Про основні засади житлової політики» від 13 січня 2026 року № 4751-ІХ та, відповідно, втрати чинності норм Житлового кодексу України щодо виключення квартири з числа службових.
В судовому засіданні представник відповідача не заперечував той факт, що єдиною підставою для неприйняття відповідачем рішення про виключення спірної квартири з числа службових стало втрата чинності норм ЖК України щодо порядку виключення житла з числа службового.
Однак, відсутність чіткого механізму виключення житла з числа службового не може слугувати підставою для відмови у захисті порушених житлових прав позивачів, за захистом яких вони звернулися до суду.
Так, суд бере до уваги, що позивачка ОСОБА_2 понад три десятиліття використовує житло разом з членами сім`ї, як постійне місце проживання, вона є основним квартиронаймачем, у зв`язку з цим саме житло фактично втратило своє первісне функціональне призначення як службове.
Суд також враховує, що Приватне акціонерне товариство «Сумбуд» звернулось до відповідача з клопотанням про виключення спірної квартири з числа службових, однак єдиною підставою для відмови відповідач вказав відсутність чітко визначеної процедури прийняття рішень щодо виключення квартир із числа службових жилих приміщень.
Таким чином, реалізація позивачами свого права поставлена у залежність від волевиявлення суб`єкта, який фактично відмовився здійснювати відповідні дії, що унеможливлює застосування передбаченої законодавством процедури.
Верховний Суд у постанові від 22 грудня 2020 року у справі № 750/8002/19 дійшов висновку, що суд має право застосувати такий спосіб захисту, який є ефективним та забезпечує реальне поновлення порушених прав особи, якщо інший спосіб захисту є неможливим або не забезпечує такого поновлення. Аналогічний підхід узгоджується із положеннями статті 8 Загальної декларації прав людини та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо права на ефективний засіб юридичного захисту.
Крім того, відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого житла. Встановлені у справі обставини свідчать, що бездіяльність щодо вирішення питання про виключення спірної квартири із числа службових фактично створює для позивача перешкоди у реалізації його житлових прав та не відповідає принципу справедливого балансу між інтересами особи та інтересами держави.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського Суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерело права.
У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи.
У статті 8 Конвенції закріплено право кожного на повагу до його приватного і сімейного життя, житла і до таємниці кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права інакше, ніж згідно із законом і коли це необхідно в демократичному суспільстві в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.
Згідно з Конвенцією поняття «житло» не обмежується приміщеннями, в яких законно мешкають або законно створені. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме від наявності достатніх та триваючих зв`язків з конкретним місцем (рішення ЄСПЛ у справі «Прокопович проти Росії», заява № 58255/00, пункт 36,). Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення ЄСПЛ від 13 травня 2008 року у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства», заява № 19009/04, пункт 50).
У пункті 36 рішення від 18 листопада 2004 року у справі «Прокопович проти Росії» ЄСПЛ визначив, що концепція «житла» за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. То чи є місце конкретного проживання «житлом», що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме від наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання (рішення ЄСПЛ у справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11 січня 1995 року, пункт 63).
Таким чином, тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції, а тому наступне виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням у приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла.
При вирішенні справи про наявність передбачених законом підстав для виселення особи суд у кожній конкретній справі, виходячи із принципу верховенства права, повинен провести оцінку на предмет того, чи є втручання у право особи на повагу до його житла не лише законним, а й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою.
Тривале проживання позивачів у спірному житлі є достатньою підставою для того, щоб вважати це житло належним їм в розумінні статті 8 Конвенції.
В рішенні по справі «Чорненко проти України» від 14.01.2021 Європейський суд зазначив, що втрата житла є крайньою формою втручання у право на повагу до житла.
Таким чином, позивачі фактично позбавлені можливості реалізувати свої права на житло, що є порушенням житлових прав.
Оцінюючи подані сторонами докази в їх сукупності відповідно до вимог статей 76-81, 89 ЦПК України, суд приходить до висновку, що спірна квартира фактично втратила ознаки службового житла, потреба у її використанні як службової відпала.
Ураховуючи наведене суд вважає, що заперечення відповідача не спростовує висновків суду.
Водночас, заявлена позивачами вимога про виключення квартири з числа службових не належить до компетенції суду, оскільки віднесена законом до виключної компетенції (дискреції) відповідача як органу місцевого самоврядування.
Згідно з п. 5 ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути примусове виконання обов`язку в натурі.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позов необхідно задовольнити частково та зобов`язати відповідача виключити квартиру з числа службових жилих приміщень.
Керуючись ст.ст. 10, 11, 57-60, 88, 212-215, 218, 259, 263-265 ЦПК України, суд
В И Р І Ш И В :
Позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задовольнити частково.
Зобов`язати Сумську міську раду в особі управління «Центр надання адміністративних послуг м. Суми» Сумської міської ради виключити квартиру АДРЕСА_1 з числа службових жилих приміщень.
Рішення суду може бути оскаржено безпосередньо до Сумського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКППП НОМЕР_1 .
Позивач: ОСОБА_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 .
Відповідач: Сумська міська рада в особі Управління «Центр надання адміністративних послуг м. Суми», місцезнаходження: м. Суми, вул. Британська, буд. 21, код ЄДРПОУ 23823253.
Повне судове рішення складено 29 жовтня 2026 року.
Суддя А.С. Северинова
Судове рішення № 141052173, Зарічний районний суд м. Суми було прийнято 29.10.2026. Форма судочинства - Цивільне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти необхідні відомості про це судове рішення. Ми надаємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних включає повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам швидко знаходити необхідні відомості.
Це рішення відноситься до справи № 591/5159/26. Юридичні особи, які зазначені в тексті цього судового документа: