Рішення № 141047214, 19.10.2026, Чугуївський міський суд Харківської області

ЧУГУЇВСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

______________

Справа № 636/10729/25 Провадження 2/636/2032/26РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.10.2026

Чугуївський міський суд Харківської області у складі:

головуючого - судді Буніна Є.О.,

за участю секретаря судового засідання Андрєєвої В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Чугуєві цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договорами,

встановив:

ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за: кредитним договором № 601/2699023-СК від 11.11.2020 у розмірі 13764,58 гривень, укладеним між ТОВ «Таскомбанк» та відповідачем; кредитним договором № С03.204.71721 від 09.12.2016 у розмірі 21372,34 гривень, укладеним між ТОВ «Ідея Банк» та відповідачем, що у загальній сумі становить 35136,92 гривень, а також судовий збір у розмірі 3028,00 гривень.

В обґрунтування позовних вимог ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» посилалось на те, що 11.11.2020 між ТОВ «Таскомбанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 601/2699023-СК. Строк дії кредитного ліміту за кредитним договором становить 365 днів з моменту повідомлення Банком про факт встановлення кредитного ліміту. 02.12.2022 між ТОВ «Таскомбанк» та ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» укладено договір факторингу № НІ/11/7-Ф, відповідно до умов якого ТОВ «Таскомбанк» передає ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» належні йому прав вимоги, а останнє приймає належні ТОВ «Таскомбанк» права вимоги до боржників, вказаними у реєстрах боржників. Відповідно до Реєстру боржників, ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло право грошової вимоги до відповідача в сумі 13764,58 гривень, з яких: заборгованість по тілу кредиту 7642,46 гривень, заборгованість по відсоткам 6122,12 гривень.

09.12.2016 між АТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № С03.204.71721. 07.07.2023 між АТ «Ідея Банк» та ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» укладено договір факторингу № 07072023, відповідно до умов якого АТ «Ідея Банк» передає ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» належні йому прав вимоги, а останнє приймає належні АТ «Ідея Банк» права вимоги до боржників, вказаними у реєстрах боржників. Відповідно до Реєстру боржників №2, ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло право грошової вимоги до відповідача в сумі 21372,34 гривень, з яких: заборгованість за основною сумою боргу 9290,00 гривень, заборгованість за відсотками 12082,34 гривень.

Відповідачем заборгованість не погашена, тому позивач просить стягнути з відповідача зазначену заборгованість за вказаними договорами.

Представник відповідача - адвокат Лебединська І.С. подала до суду відзив на позовну заяву, в якому просила в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі та стягнути витрати на правничу допомогу в розмірі 3000,00 гривень, обґрунтовуючи це наступним. Заборгованість за Кредитним договором №601/2699023-СК від 05.08.2016 року становить не 13764,58 гривень, а 70,51 гривень. В позовній заяві позивач просить стягнути за Кредитним договором №601/2699023-СК від 11.11.2020 року з АТ «ТАСКОМБАНК» 13764,58 гривень, з яких: 7642,46 гривень - заборгованість по тілу кредиту, 6122,12 гривень - заборгованість по відсоткам. Заява-договір №601/2699023-СК від 05.08.2016 року на відкриття поточного рахунку АТ «ТАСКОМБАНК» фактично є заявою приєднання до умов та правил банку та підписана 05.08.2016 року, а не 11.11.2020 року як зазначено в позовній заяві. Крім того, Згідно з Реєстром права вимоги від 02.12.2022 року дата кредитного договору - 11.11.2020 року. Позивач не надав належних та достатніх доказів того, що до ТОВ "ФК" ЄАПБ" перейшло право вимоги від АТ «ТАСКОМБАНК» за Кредитним договором №601/2699023-СК від 11.11.2020 року. В Заяві-договорі №601/2699023-СК від 05.08.2016 року на відкриття поточного рахунку АТ «ТАСКОМБАНК» відсутні відомості про розмір відсоткової ставки (погодження розміру відсотків між сторонами), строки здійснення періодичних платежів не встановлені, процентна ставка не зазначена, дана заява містить лише анкетні дані ОСОБА_1 та контактну інформацію та не містить жодних даних про умови кредитування та обрання ним певної банківської послуги. ОСОБА_1 «Умов та правил надання банківських послуг» АТ «ТАСКОМБАНК» згідно з якими банк (фінансова компанія) самостійно може встановлювати та змінювати умови кредитування клієнтів не підписував. Згідно з позовною заявою загальна заборгованості за Кредитним договором №601/2699023-СК від 11.11.2020 року з АТ «ТАСКОМБАНК» становить 13764,58 гривень. Отже, 13764,58 гривень - 13694,07 гривень = 70,51 гривень. Таким чином, заборгованість за Кредитним договором №601/2699023-СК від 11.11.2020 року становить не 13764,58 гривень, а 70,51 гривень.

Верховним судом в постанові від 22.11.2023 року по справі №619/1384/21 було надано висновки щодо застосування норм права: «Посилання банку на те, що сплачені позичальником кошти зараховувались банком у порядку черговості, передбаченому статтею 534 ЦК України, зокрема спочатку на погашення процентів, а вже потім на погашення кредиту, не можуть бути підставою для скасування судового рішення, оскільки банк не довів належними доказами узгодження між сторонами сплату, розмір та порядок нарахування процентів, що свідчить про безпідставне направлення банком сплачених позичальником коштів на погашення процентів». Крім того, позовні вимоги за Кредитним договором №С03.204.71721 від 09.12.2016 року не підлягають задоволенню у зв`язку зі спливом строків позовної давності. Згідно з п. 2 Кредитного договору №С03.204.71721 від 09.12.2016 року термін дії платіжної картки 2 роки. Згідно з Довідкою-повідомленням від 09.12.2016 року термін користування кредитом - 12 місяців.

Представник позивача надав додаткові пояснення у справі, в яких просив відзив на позовну заяву відповідача залишити без розгляду та задоволення, стягнути з відповідача на користь позивача понесені судові витрати, позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Розгляд справи проводити за відсутності представника позивача.

Представник відповідача - адвокат Лебединська І.С. надала до суду додаткові пояснення, в яких підтримала позицію, викладену у відзиві на позовну заяву та просила у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі, стягнути витрати на правничу допомогу в розмірі 3000,00 гривень.

Крім того, просила суд врахувати, що в додаткових поясненнях позивач вказує: «Щодо строків позовної давності. Відповідно до виписки по рахунку ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 Відповідач вніс платіж у розмірі 1638,09 гривень на погашення прострочених процентів по кредитному договору №С03.204.71721 від 09.12.2016». Разом з тим, в матеріалах справи відсутні Виписки з рахунків.

Розрахунок заборгованості за кредитним договором не є випискою по рахунку, складений в односторонньому порядку фінансовою компанією, не містить інформації з аналітичних рахунків з обліку внутрішньобанківських операцій з зазначенням щомісячно нарахування заборгованості за процентами та погашення заборгованості, та не відповідає вимогам «Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України», затвердженого Правлінням НБУ від 04.07.2018 №75.

Відповідач до суду не з`явився.

Представник відповідача - адвокат Лебединська І.С. надала до суду заяву, в якій просила розглядати справу без її участі та без участі відповідача. Проти позову заперечує, з підстав викладених у відзиві на позов.

Судом встановлено такі обставини та відповідні їм правовідносини.

Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за двома кредитними договорами, а саме: кредитним договором № 601/2699023-СК, який у позовній заяві зазначено як укладений 11 листопада 2020 року, та кредитним договором № С03.204.71721 від 09 грудня 2016 року. На підтвердження набуття права вимоги за кредитним договором № 601/2699023-СК позивач посилається на договір факторингу № НІ/11/7-Ф від 02 грудня 2022 року, укладений між АТ «ТАСКОМБАНК» та ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», відповідно до якого до позивача перейшли права грошової вимоги до боржників, зазначених у відповідних реєстрах.

Згідно з відомостями, наведеними позивачем, заборгованість відповідача за вказаним кредитним договором становить 13764,58 гривень, з яких 7642,46 гривень - заборгованість за тілом кредиту та 6122,12 гривень - заборгованість за відсотками. Разом із тим із наданих до суду документів вбачається, що заява-договір № 601/2699023-СК на відкриття поточного рахунку в АТ «ТАСКОМБАНК» датована 05 серпня 2016 року, а не 11 листопада 2020 року, як зазначено в позовній заяві. Крім того, в Додатку 1 до заяви-договору № 601/2699023-СК на відкриття поточного рахунку в АТ «ТАСКОМБАНК» від 05 серпня 2016 року у графіку платежів першою датою платежів зазначена дата 01.09.2015, хоча заява-договір № 601/2699023-СК від 05.08.2016. Водночас у реєстрі прав вимоги від 02 грудня 2022 року датою кредитного договору зазначено 11 листопада 2020 року. Отже, надані позивачем документи містять розбіжності щодо дати укладення кредитного договору, за яким заявлено вимогу про стягнення заборгованості. При цьому, позивач не надав суду належних і достатніх доказів, які б давали змогу достовірно встановити, що заява-договір від 05 серпня 2016 року та кредитний договір, зазначений у реєстрі прав вимоги датою 11 листопада 2020 року, стосуються одного й того самого кредитного зобов`язання та що саме за цим зобов`язанням до позивача перейшло право грошової вимоги в заявленому розмірі. Крім того, заява-договір від 05 серпня 2016 року, на яку посилається відповідач, не містить відомостей про розмір процентної ставки, порядок і строки сплати процентів та інші істотні умови кредитування, які дали б змогу встановити погоджений сторонами порядок нарахування процентів за користування кредитними коштами. Доказів підписання відповідачем інших документів, які б підтверджували погодження ним конкретних умов кредитування, зокрема розміру процентної ставки, порядку її нарахування та строків сплати, позивачем суду не надано. Саме по собі посилання позивача на умови та правила надання банківських послуг не підтверджує погодження відповідачем відповідних умов кредитування, якщо матеріали справи не містять доказів ознайомлення відповідача з такими умовами та їх прийняття ним.

Відповідно до ст.ст. 1048, 1054 ЦК України право кредитодавця на одержання процентів за користування кредитом та їх розмір визначаються домовленістю сторін. Тому стягнення процентів передбачає необхідність установлення правової підстави для їх нарахування, погодженого сторонами розміру та періоду, за який вони нараховані.

Верховний Суд у постанові від 22 листопада 2023 року у справі № 619/1384/21 звернув увагу на необхідність доведення кредитодавцем належними доказами погодження сторонами розміру та порядку нарахування процентів, а також обґрунтованості спрямування сплачених позичальником коштів на їх погашення.

За таких обставин надані позивачем документи не дають змоги встановити, що відповідач погодив саме ті умови кредитування, на підставі яких позивач розрахував заявлену до стягнення заборгованість за процентами.

Таким чином, за результатами дослідження наданих доказів суд доходить висновку, що позивач не довів належними та достатніми доказами наявності у нього права вимоги до відповідача за кредитним договором № 601/2699023-СК від 11 листопада 2020 року саме в заявленому розмірі, а також не підтвердив належними доказами складові та порядок формування заборгованості в сумі 13764,58 гривень.

Обґрунтовуючи вимоги за кредитним договором № С03.204.71721 від 09 грудня 2016 року, позивач посилається на договір факторингу № 07072023 від 07 липня 2023 року, укладений між АТ «Ідея Банк» та ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», а також на реєстр боржників № 2, відповідно до якого до позивача перейшло право грошової вимоги до відповідача в сумі 21372,34 гривень, з яких 9290,00 гривень - заборгованість за основною сумою боргу та 12082,34 гривень - заборгованість за відсотками. Крім того, позивач у позовній заяві зазначив, що всі нарахування за кредитним договором, здійснені до дати набуття ним права грошової вимоги, проводилися безпосередньо АТ «Ідея Банк», а після відступлення права вимоги ТОВ «ФК «ЄАПБ» додаткові нарахування не здійснювалися. Водночас відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованості за кредитним договором № С03.204.71721 від 09 грудня 2016 року нарахування відображено за період із 07 липня 2023 року до 30 вересня 2025 року, тобто починаючи з дати укладення договору факторингу за іншим кредитним зобов`язанням, що потребує належного документального обґрунтування. Наведені відомості не узгоджуються з поясненнями позивача щодо періоду нарахування заборгованості та відсутності додаткових нарахувань після відступлення права вимоги. Позивач не надав документів, які б давали змогу перевірити, за яким саме кредитним договором здійснювалися відповідні нарахування, за який період вони проведені та якими первинними даними підтверджується їх розмір. Також у своїх поясненнях позивач посилається на виписки за рахунками, однак такі виписки до матеріалів справи не долучені. За відсутності відповідних документів суд позбавлений можливості перевірити рух коштів за кредитним рахунком, суми фактично отриманих відповідачем кредитних коштів, здійснені ним платежі, порядок їх зарахування та залишок непогашеної заборгованості.

Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК України).

Суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі (ч. 1. ст.13 ЦПК України).

Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ч. 1 ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (ч. 1 ст. 513 ЦК України).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України).

Отже, відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові і відбувається на підставі укладеного між ними правочину.

Частиною першою статті 1077 ЦК визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

За змістом частини першої статті 1078 ЦК України, предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Згідно зі статтею 1081 ЦК України, клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.

Частинами першою, другою статті 1082 ЦК України передбачено, що боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов`язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов`язку перед ним.

Неотримання боржником письмового повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові не є перешкодою для реалізації права фактора звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду, а боржник у судовому засіданні має можливість заперечувати проти вимог фактора, що відповідає положенням статті 124 Конституції України.

Крім того, за змістом наведених положень закону, боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особи, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первинному кредитору і таке виконання зобов`язання є належним.

Визначення поняття зобов`язання міститься у ч.1 ст.509 ЦК України.

Відповідно до цієї норми зобов`язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

З положень частини 1, 2 ст. 1056-1 ЦК України вбачається, що процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

За ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У той же час суд вважає за необхідне зазначити наступне.

За загальним правилом, передбаченим статтею 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частинами другою, третьою статті 215 ЦК України визначено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до частини першої статті 216ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Згідно зі статтями 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування». Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.

Отже, для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункту 6 частини першої статті3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Поняття «строк договору», «строк виконання зобов`язання» та «термін виконання зобов`язання» згідно з приписами ЦК України мають різний зміст.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. А згідно з частиною другою цієї статті терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, а термін - календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (стаття 252 ЦК України).

Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору (частина перша статті 631 ЦК України). Цей строк починає спливати з моменту укладення договору (частина друга вказаної статті), хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору (частина третя цієї статті). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (частина четверта статті 631 ЦК України).

Відтак, закінчення строку договору, який був належно виконаний лише однією стороною, не звільняє другу сторону від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання нею її обов`язків під час дії договору.

Поняття «строк виконання зобов`язання» і «термін виконання зобов`язання» охарактеризовані у статті 530 ЦК України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З огляду на викладене строк (термін) виконання зобов`язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов`язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов`язання.

Сторони строк договору визначили, погодили строк договору, термін закінчення кредитування, а також термін щомісячного виконання зобов`язання.

У відповідності зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Отже, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Отже, після настання терміну внесення чергового платежу за договором і після спливу строку кредитування зобов`язання простроченого боржника за договором не припиняється. Так, зобов`язання може бути належно виконане простроченим боржником і після спливу позовної давності. Згідно з частиною першою статті 267 ЦК України особа, яка виконала зобов`язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності.

У випадку спливу позовної давності заява про захист цивільного права або інтересу приймається судом до розгляду, проте сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини друга та четверта статті 267 ЦК України).

Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Враховуючи викладене, суд вважає, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку позики чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Вказана позиція викладена у постанові Великої палати Верховного Суду від 28.03.2018 по справі № 444/9519/12 (провадження № 4-10цс18).

Судом встановлено, що на момент розгляду справи у матеріалах справи відсутні належні докази, які б підтверджували правильність нарахування позивачем відсотків за кредитним договором, зокрема в частині визначення періоду такого нарахування, а також сум, з яких виходив первісний кредитор, нараховуючи такі відсотки, оскільки в матеріалах справи відсутній детальний розрахунок заборгованості взагалі.

Належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості за укладеним кредитним договором та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Згідно із зазначеною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені обліков0і документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

Пунктом 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75, передбачено, що виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів за конкретним банківським рахунком, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 16 вересня 2020 року у справі №200/5647/18, від 25 травня 2021 року у справі №554/4300/16-ц, від 26 травня 2021 року у справі №204/2972/20, від 13 жовтня 2021 року у справі №209/3046/20.

У постанові Верховного Суду від 31 травня 2022 року у справі № 194/329/15 зазначено, що виписка з особового рахунку може бути належним доказом заборгованості відповідача за кредитом, яка повинна досліджуватися судами у сукупності з іншими доказами.

Виписка по рахунку ОСОБА_1 , на яку посилається позивач у додаткових поясненнях у справі не є первинним документом, який підтверджує отримання кредиту, користування ним, сплату тіла кредиту, відсотків, комісії, не є належним доказом наявності заборгованості. Зазначена виписка з зазначенням конкретного розміру заборгованості, є документом, що створений самим позивачем, а, відтак, інформація зазначена в ньому, за умови відсутності первинних документів, на підставі яких він був складений, не може бути доказом наявності заборгованості, на якій наполягає позивач.

Схожі за змістом обставини встановлені Київським апеляційним судом в постановах від 22 вересня 2023 року у справі № 752/10157/22, від 08 січня 2024 року у справі № 754/3192/23.

Недоведеність обставин, на існуванні яких наполягає позивач, є підставою для відмови у позові і, відповідно, якщо не доведені обставини, на яких наполягає відповідач - це є підставою для відхилення його заперечень проти позову.

У випадку невиконання учасником справи його обов`язку із доведення відповідних обставин необхідними доказами такий учасник має усвідомлювати та несе ризик відповідних наслідків.

Даний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 07 лютого 2024 року справа № 383/821/22, провадження № 61-5935св23.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі № 904/2104/19, провадження № 12-57гс21).

При цьому суд зазначає, що надані позивачем розрахунки заборгованості суд не може вважати належними та беззаперечними доказами правильності нарахування відповідачу суми заборгованості по кредиту та відсоткам за користування кредитом, оскільки з їх змісту не є зрозумілим, яку суму кредиту використовував відповідач, яка сума за кредитом була ним сплачено в якості погашення заборгованості, з яких сум виходив первісний кредитор розраховуючи відсотки за користування кредитом та за який період нараховано заборгованість.

Крім того суд зазначає, що деталізований розрахунок заборгованості за кредитними договорами до суду не надано.

Таки чином суд дійшов висновку, що позовні вимоги слід залишити без задоволення.

Частиною 1 статті 79 ЦПК України передбачено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ч. ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 8 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову на відповідача; у разі відмови в позові на позивача; у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Відповідно до ч. ч. 1, 2, п. 1 ч. 3 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Частинами 1-6 статті 137 ЦПК України встановлено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

На підтвердження витрат позивача щодо сплати судового збору за подання позовної заяви у розмірі 3028,00 гривень до позову надано платіжну інструкцію.

На підтвердження розміру витрат відповідача на правничу допомогу у сумі 3000,00 гривень до суду надано копії: ордеру на надання правничої допомоги від 22.05.2026, свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, договору про надання правничої допомоги від 22.05.2026, квитанції до прибуткового касового ордеру №10 від 22.05.2026.

Таким чином судові витрати ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» залишаються за позивачем, судові витрати ОСОБА_1 слід стягнути з позивача на користь відповідача.

Керуючись ст.ст. 4-5, 10-13, 76-81, 141, 258-259, 263-265, 268, 274-279, 352, 354 ЦПК України, суд

ухвалив:

Позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договорами - залишити без задоволення.

Судові витрати ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» - залишити за позивачем.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (код ЄДРПОУ 35625014, адреса: м. Київ, вул. Симона Петлюри, 30) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , витрати на правничу допомогу у розмірі 3000,00 (три тисячі) гривень.

Рішення може бути оскаржене в загальному порядку до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом 30 (тридцяти) днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Бунін Є.О.