Рішення № 141044473, 28.10.2026, Тернівський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 212/17/26

2/215/2288/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 жовтня 2026 року Тернівський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області

у складі: головуючого, судді - Демиденка Ю.Ю.

за участю: секретаря - Мироненко А.О.

розглянувши в порядку ч.2 ст.247 ЦПК України без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу в спрощеному позовному провадженні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

УСТАНОВИВ:

30.12.2025 позивач ТОВ «Споживчий центр» звернулось до суду з даною позовною заявою, в обґрунтування якої вказує, що 11.05.2025 між ТОВ «Споживчий центр» та відповідачем ОСОБА_1 був укладений Кредитний договір (оферти) №11.05.2025-100001637, згідно якого останній отримав кредит в сумі 15000 грн. строком на 217 днів до 13.12.2025 зі сплатою процентів та комісії за користування кредитом. Відповідач свої зобов`язання щодо повернення кредитних коштів, сплаті процентів та комісії належним чином не виконав, має заборгованість, яка станом на дату подання до суду позовної заяви становить 49800 грн. з яких: 15000 грн. заборгованість по тілу кредиту; 23250 грн. заборгованість по процентам; 1350 грн. комісія (пов`язана з наданням кредиту); 2700 грн. додаткова комісія (за обслуговування кредитної заборгованості) 7500 грн. неустойка.

На підставі викладеного, позивач ТОВ «Споживчий центр» просить суд стягнути з відповідача ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за Кредитним договором (оферти) №11.05.2025-100001637 від 11.05.2025 в розмірі 49800 грн.

24.03.2026 відповідач ОСОБА_1 надав відзив на позовну заяву в якому позовні вимоги ТОВ «Споживчий центр» не визнає в повному обсязі оскільки: позивачем не надано доказів отримання відповідачем кредитних коштів; нарахування неустойки в період дії в Україні воєнного стану є незаконним; не зазначено конкретного переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з обслуговуванням кредиту, що надаються відповідачу та за які кредитором встановлена комісія, також ТОВ «Споживчий центр» не надано доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору, а тому положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредитної заборгованості є нікчемними (а.с.49-57).

26.03.2026 представник позивача надав відповідь на відзив на позовну заяву в якій вказує, що кредитний договір був укладений з відповідачем в електронній формі з дотриманням норм діючого законодавства. Позивачем були перераховані кредитні кошти на рахунок відповідача з допомогою інтернет-еквайрингу, що підтверджується Договором про надання послуг з переказу коштів №ФК-П-2024/01-2 від 04.01.2024, укладеним між позивачем ТОВ «Споживчий центр» та ТОВ «УПР», а також листом ТОВ «УПР» №1-2412 від 24.12.2025, що є належними та достовірними доказами у справі. Нарахована відповідачу комісія пов`язана із наданням послуги, а саме перерахування Кредитодавцем коштів на рахунок, вказаний Позичальником, з використанням стороннього сервісу інтернет-еквайрингу. З огляду на те, що ТОВ «Споживчий центр» надає кошти у кредит без відкриття рахунків у власній установі, на відміну від банківського кредиту, то плата за надання кредиту, на картку, зазначену позичальником, є виправданим. При цьому, відповідач не був позбавлений права отримати кредит у відділенні ТОВ «Споживчий центр», уникнувши додаткових витрат, а кредитним договором застережено, що до складу даної комісії не включені послуги, які Кредитодавець зобов`язаний надавати Позичальнику безоплатно відповідно до чинного законодавства. Вимога позивача про стягнення з відповідача неустойки є правомірною, оскільки таке нарахування здійснювалось відповідно до Закону України «Про споживче кредитування» (а.с.59-77).

Заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву відповідачем не надані.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступних висновків.

Згідно ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України.)

Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі №127/33824/19.

Так, кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно із пунктом 6 частини першої статті 3 вищезазначеного Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому, одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пунктом 12 частини першої статті 3 Закону).

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 вказаного Закону).

Згідно із частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини восьмої статті 11 цього ж Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію», вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 зазначеного вище Закону визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору щодо якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Як видно із доданих до позовної заяви копій документів, 11.05.2025 між позивачем ТОВ «Споживчий центр» та відповідачем ОСОБА_1 був укладений Кредитний договір (оферти) №11.05.2025-100001637, згідно якого останній отримав кредит в сумі 15000 грн. строком на 217 днів до 13.12.2025 зі сплатою процентів та комісії за користування кредитом (а.с.11-19). Зазначений кредитний договір був укладений за допомогою відповідного електронного сервісу та підписаний відповідачем одноразовим ідентифікатором.

Під час реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі позивача ТОВ «Споживчий центр», позичальник надав всі необхідні відомості шляхом заповнення обов`язкових реквізитів кредитного договору та проставив відмітку про надання дозволу на обробку своїх персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки, що відповідає ЗУ «Про захист персональних даних» та рекомендаціям Уповноваженого ВРУ з прав людини щодо застосування положень цього Закону.

Водночас, відповідач ОСОБА_1 є дієздатною особою, яка в повній мірі має можливість усвідомлювати свої дії та керувати ними, розуміти наслідки вчинення певних дій та можливість відмовитись від вчинення таких дій, що будуть суперечити його інтересам, адже без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт позивача ТОВ «Споживчий центр» за допомогою логіна і пароля особистого кабінету кредитний договір між відповідачем та позивачем не був би укладений.

Крім того, підписанням за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора кредитного договору, ОСОБА_1 підтвердив свою обізнаність та згоду із запропонованими умовами надання кредиту, що свідчить про його вільне волевиявлення, спрямоване на укладення договору саме на тих умовах, що у ньому визначені.

Таким чином, суд вважає доведеним факт укладання між позивачем ТОВ «Споживчий центр» та відповідачем ОСОБА_1 . Кредитного договору (оферти) №11.05.2025-100001637 від 11.05.2025.

На виконання умов Кредитного договору (оферти) №11.05.2025-100001637 від 11.05.2025, на картковий рахунок відповідача ОСОБА_1 було перераховано грошові кошти в сумі 15000 грн.

Даний факт підтверджується Договором про надання послуг з переказу коштів №ФК-П-2024/01-2 від 04.01.2024 та листом ТОВ «УПР» №1-2412 від 24.12.2025 (а.с.20, 22-27).

Разом з тим, відповідач ОСОБА_1 свої зобов`язання щодо повернення кредиту, сплаті процентів та комісії за користування кредитними коштами належним чином не виконав, має заборгованість, яка станом на дату подання до суду позовної заяви становить 49800 грн. з яких: 15000 грн. заборгованість по тілу кредиту; 23250 грн. заборгованість по процентам; 1350 грн. комісія (пов`язана з наданням кредиту); 2700 грн. додаткова комісія (за обслуговування кредитної заборгованості) 7500 грн. неустойка (а.с.21).

Згідно ч.1 ст.1048, ч.2 ст.1056-1 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором та визначається залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Статтями 525, 526 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч.1 ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частина 1 ст.612 ЦК України встановлює, що боржник вважається таким, що прострочив зобов`язання, якщо приступив до його виконання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Враховуючи відсутність оплати за Кредитним договором (оферти) №11.05.2025-100001637 від 11.05.2025 з боку відповідача ОСОБА_1 , суд дійшов висновку про можливість стягнення з відповідача суми заборгованості за тілом кредиту в розмірі 15000 грн. та процентами в розмірі 23250 грн.

Відповідно до Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом охоплюють витрати споживача, пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти, комісії та інші обов`язкові платежі, пов`язані з наданням та обслуговуванням кредиту.

Частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» передбачено включення до загальних витрат за споживчим кредитом, зокрема, комісій кредитодавця, пов`язаних з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісій за обслуговування кредитної заборгованості.

Разом із тим законодавством встановлено обмеження щодо встановлення плати за інформацію про стан кредитної заборгованості, яку кредитодавець зобов`язаний надавати споживачу безоплатно.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі №496/3134/19 зроблено висновок про нікчемність умови договору про споживчий кредит щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яка за законом повинна надаватися споживачу безоплатно.

У цій справі умовами кредитного договору безпосередньо визначено розмір комісії за надання кредиту 1350 грн. та комісії за обслуговування кредитної заборгованості - по 1350 грн. протягом двох чергових періодів.

Зазначені платежі були визначені на момент укладення договору, відображені у заявці, включені до графіка платежів, загальних витрат за споживчим кредитом та орієнтовної загальної вартості кредиту.

Комісія за надання кредиту у розмірі 1350 грн. нараховується у день видачі кредиту та, відповідно до наведених у позові обставин, пов`язана з перерахуванням кредитних коштів на визначений позичальником платіжний засіб із використанням стороннього платіжного сервісу.

Комісія за обслуговування кредитної заборгованості нараховується у перший день кожного із двох чергових періодів, наступних за першим, та згідно з договором встановлена за визначений у ньому комплекс дій, пов`язаних із обслуговуванням кредитної заборгованості.

При цьому договором прямо передбачено, що до цієї комісії не включено послуги, які кредитодавець зобов`язаний надавати позичальнику безоплатно відповідно закону, зокрема інформацію про стан споживчого кредиту, яка надається один раз на місяць на вимогу споживача.

Матеріали справи також не містять підстав для висновку про те, що заявлені до стягнення 1350 грн. складаються з плати виключно за ту інформацію, яку кредитодавець відповідно закону зобов`язаний надавати позичальнику безоплатно.

Отже, суд відхиляє доводи відповідача про безпідставність нарахування 1350 грн. комісії за надання кредиту та 2700 грн. комісії за обслуговування кредитної заборгованості, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Водночас, суд погоджується з доводами відповідача щодо безпідставності стягнення з нього неустойки в розмірі 7500 грн., виходячи з наступного.

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойка є грошовою сумою або іншим майном, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов`язання.

Зі змісту кредитного договору вбачається, що передбачена ним неустойка у розмірі 225 грн. за кожен день нараховується саме у разі невиконання або неналежного виконання позичальником окремого зобов`язання, тобто є мірою відповідальності за порушення зобов`язання.

Позивач у довідці-розрахунку визначив заборгованість за неустойкою у розмірі 7500 грн. та заявив цю суму до стягнення (а.с.21).

Пунктом 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України на період дії в Україні воєнного або надзвичайного стану та протягом тридцяти днів після його припинення чи скасування встановлено звільнення позичальника, який прострочив виконання грошового зобов`язання за кредитом або позикою, від відповідальності за статтею 625 ЦК України та від обов`язку сплачувати кредитодавцю неустойку за таке прострочення.

Цим же пунктом передбачено списання кредитодавцем неустойки та інших платежів, нарахованих починаючи з 24 лютого 2022 року саме за прострочення виконання відповідних договорів.

Кредитний договір (оферти) №11.05.2025-100001637 від 11.05.2025 укладений під час дії в Україні воєнного стану.

Заявлена позивачем до стягнення неустойка у розмірі 7500 грн. пов`язана з невиконанням позичальником грошових зобов`язань за кредитним договором та нарахована після 24 лютого 2022 року.

Отже, на спірні правовідносини в цій частині поширюються положення пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, якими відповідача звільнено від обов`язку сплати такої неустойки.

При цьому, суд відхиляє доводи ТОВ «Споживчий центр» про те, що у зв`язку із внесенням Законом України № 3498-IX від 22 листопада 2023 року змін до розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» кредитодавець отримав право на стягнення неустойки за договорами споживчого кредиту, укладеними після 28 вересня 2024 року.

Виключення із Закону України «Про споживче кредитування» норми, яка окремо передбачала звільнення споживача від відповідальності за прострочення під час воєнного стану, не супроводжувалося внесенням відповідних змін до пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України та не припинило дії цієї норми.

Пункт 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України прямо поширює встановлене ним звільнення від відповідальності на грошові зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит або позику банком чи іншим кредитодавцем, та не містить винятку для договорів споживчого кредиту залежно від дати їх укладення.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 03 червня 2026 року у справі №686/34448/24.

У зазначеній постанові Верховний Суд виходив із того, що сторони не можуть договором відступити від імперативних законодавчих обмежень, а домовленість сторін про врегулювання відносин усупереч установленим законодавством обмеженням не створює відповідного права чи обов`язку.

Верховний Суд застосував наведений підхід саме щодо пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України та дійшов висновку про неможливість стягнення передбачених договором санкцій за прострочення всупереч установленому цією нормою законодавчому обмеженню.

Тому саме по собі те, що кредитний договір у цій справі укладений після внесення Законом України № 3498-IX змін до Закону України «Про споживче кредитування», не усуває застосування до відповідальності за прострочення положень пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України.

Таким чином, позовні вимоги ТОВ «Споживчий центр» в частині стягнення з відповідача ОСОБА_1 неустойки у розмірі 7500 грн. задоволенню не підлягають.

Щодо розподілу судових витрат.

Відповідно до ч.1 ст.133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Позивачем ТОВ «Споживчий центр» за звернення до суду з позовом був сплачений судовий збір в сумі 2422,40 грн. (а.с.1).

Оскільки, позовні вимоги ТОВ «Споживчий центр» були задоволенні судом частково, а саме із заявленої позивачем суми заборгованості в розмірі 49800 грн. стягнуто лише 42300 грн. (84,94% від заявленої суми заборгованості), з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 2057,59 грн.

Керуючись ст.ст.10, 12, 43, 49, 141, 259 ч.6, 263-265, 268, 273, 274 ч.4 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути зі ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованість за Кредитним договором (оферти) №11.05.2025-100001637 від 11.05.2025 в розмірі 42300 грн., що складається із заборгованості по тілу кредиту в розмірі 15000 грн., заборгованості по процентах за користування кредитом у розмірі 23250 грн., комісії (пов`язаної з наданням кредиту) у розмірі 1350 грн. та додаткової комісії (за обслуговування кредитної заборгованості) у розмірі 2700 грн., а також понесені судові витрати в розмірі 2057,59 грн. сплаченого судового збору, а всього 44357,59 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Сторони мають право оскаржити рішення подавши на протязі тридцяти днів з дня складення повного судового рішення апеляційну скаргу безпосередньо в Дніпровський апеляційний суд.

Повне рішення складено 28.10.2026.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», код ЄДРПОУ 37356833, адреса: м. Київ, вул. Саксаганського, 133-А.

Відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 .

СУДДЯ: