Єдиний державний реєстр судових рішень
Справа № 420/17824/26
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 жовтня 2026 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Марина П.П., розглянувши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії
ВСТАНОВИВ:
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, в якому позивачка просить суд:
визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області №155290036346 від 04.05.2026 року в частині відмови у зарахуванні страхового стажу та переведенні позивача на пенсію за віком;
зобов`язати відповідача зарахувати до страхового стажу позивача періоди роботи з 28.07.1958 року по 20.10.1986 року, підтверджені трудовою книжкою НОМЕР_1 від 18.12.1958 року, у тому числі періоди роботи, здійснені під прізвищем « ОСОБА_2 », як такі, що належать позивачу після зміни прізвища на « ОСОБА_3 » (рос.мовою « ОСОБА_4 »);
зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву позивача від 28.04.2026 року про переведення на пенсію за віком відповідно до Закону №1058-IV з урахуванням зарахованого страхового стажу та здійснити переведення з дня звернення - 28.04.2026 року, якщо за результатами такого розгляду буде встановлено право на пенсію за віком у більшому розмірі.
В обґрунтування позовних вимог представник позивачки зазначає, що ОСОБА_1 є одержувачем пенсії у зв`язку з втратою годувальника та має статус особи з інвалідністю ІІ групи внаслідок загального захворювання.
28.04.2026 позивачка звернулася до органу Пенсійного фонду України із заявою про переведення на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV).
Рішенням №155290036346 від 04.05.2026 відповідач відмовив у такому переведенні та зазначив, що до страхового стажу не зараховано періоди роботи, відображені у трудовій книжці НОМЕР_1 від 18.12.1958 року, оскільки нібито відсутній документ про зміну прізвища з « ОСОБА_2 » на « ОСОБА_4 ».
При цьому представник позивача вказав, що у трудовій книжці позивачки міститься запис про зміну прізвища на підставі свідоцтва про шлюб, а саме - попереднє прізвище « ОСОБА_5 » перекреслено, внесено нове прізвище « ОСОБА_4 » та зроблено відповідний запис про зміну прізвища.
Такий запис здійснено роботодавцем чи кадровою службою та є належним підтвердженням ідентичності особи, яка працювала під попереднім та новим прізвищем.
Також вказує, що відповідач дійшов висновку про недоцільність переходу на інший вид пенсії та прийняв рішення про відмову у переведенні позивача на пенсію за віком, мотивуючи таку відмову тим, що розмір пенсії при переході є меншим за розмір пенсії, яку позивач отримує на час звернення.
При цьому, висновок відповідача про недоцільність переходу на інший вид пенсії є похідним від здійсненого ним розрахунку страхового стажу та розміру пенсії, але такий розрахунок проведено без урахування періодів трудової діяльності позивача, підтверджених записами трудової книжки, що безпосередньо вплинуло на визначення тривалості страхового стажу та, відповідно, на розмір пенсії за віком.
Отже, вважає, що висновки відповідача щодо неможливості зарахування періодів трудової діяльності позивача у зв`язку з відсутністю документа про зміну прізвища є необґрунтованими та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи.
Ухвалою суду від 18.06.2026 прийнято дану позовну заяву до розгляду та відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
До суду від ГУ ПФУ в Вінницькій області надійшов відзив на позов, в якому представником відповідача зазначено, що позивачка звернулася до територіального відділу Пенсійного фонду України з заявою від 28.04.2026 та документами щодо перерахунку пенсії, а саме перехід на пенсію за віком згідно Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі-Закон 1058). Згідно принципу екстериторіальності засобами програмного забезпечення заява Позивача та надані документи розподілено на Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області для опрацювання.
За результатами розгляду звернення було винесено рішення від 04.05.2026 №155250036346 про відмову у перерахунку пенсії, так як розмір пенсії при переході зменшується.
Крім того, до страхового стажу не зараховано періоди, згідно трудової книжки НОМЕР_2 від 18.12.1958, оскільки відсутній документ про зміну прізвища ОСОБА_2 (рос. мова) на прізвище ОСОБА_4 (рос. мова).
Таким чином, Головним управлінням прийнято законне та обґрунтоване рішення про відмову Позивачу у перерахунку пенсії.
Тож, Головне управління діяло в межах повноважень визначених чинним законодавством, а тому відсутні правові підстави вважати, що вчинено будь які протиправні дії відносно позивачки.
Представник відповідача також зауважив, що обрана позивачкою форма захисту порушеного права у даному випадку є втручанням у дискреційні повноваження Головного управління.
Від представника позивача до суду надійшла відповідь на відзив відповідача, у якій зазначено, що відповідач у своєму відзиві фактично не спростував жодного із зазначених доводів позивача. Відзив не містить аргументів щодо недостовірності записів трудової книжки, не ставить під сумнів факт роботи позивача у спірний період, не заперечує належність трудової книжки позивачу та не доводить неправомірність зарахування зазначених періодів роботи до страхового стажу. Натомість, відповідач обмежився лише загальним посиланням на відсутність документа про зміну прізвища, не надавши належного обґрунтування, чому саме ця обставина може бути достатньою правовою підставою для неврахування майже тридцяти років підтвердженої трудової діяльності позивача. Відповідач у своєму відзиві не заперечує достовірність трудової книжки позивача, не ставить під сумнів правильність внесених до неї записів, не оспорює факт здійснення позивачем трудової діяльності у періоди, зазначені у трудовій книжці, не вказує на наявність виправлень чи інших недоліків у записах про прийняття на роботу та звільнення. Більше того, відповідач не зазначає про існування будь-яких сумнівів щодо належності трудової книжки саме позивачці.
Таким чином, твердження відповідача про втручання суду у дискреційні повноваження є безпідставними, оскільки позивач не просить суд визначити конкретний розмір пенсії або зобов`язати відповідача призначити пенсію у певному розмірі. Остаточне обчислення розміру пенсії, як і прийняття рішення за результатами повторного розгляду заяви, залишається компетенцією відповідача. У даному випадку суд здійснює виключно перевірку законності рішення суб`єкта владних повноважень та правильності застосування ним норм матеріального права, що повністю відповідає завданням адміністративного судочинства, визначеним статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, відзиву на позов, оцінивши надані докази, судом встановлено такі факти та обставини.
Судом встановлено, що позивачка звернулася до територіального відділу Пенсійного фонду України з заявою від 28.04.2026 та документами щодо перерахунку пенсії, а саме перехід на пенсію за віком згідно Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі-Закон 1058).
Згідно принципу екстериторіальності засобами програмного забезпечення заява позивачки та надані документи розподілено на Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області для опрацювання.
За результатами розгляду звернення було винесено рішення від 04.05.2026 №155250036346 про відмову у перерахунку пенсії.
Зі змісту вказаного рішення вбачається, що підставою для відмови в призначенні пенсії слугувало те, що розмір пенсії військовослужбовців та деяких інших категорій громадян на 01.08.2025 становить 5748,77 грн, при переведенні на пенсію за віком розмір пенсії зменшується та становить - 4921,33 грн, при страховому стажі 35 рік 10 місяців 4 дні. До страхового стажу не зараховано періоди, згідно трудової книжки НОМЕР_2 від 18.12.1958, оскільки відсутній документ про зміну прізвища ОСОБА_2 (рос. мова) на прізвище ОСОБА_4 (рос. мова).
Не погоджуючись з таким рішенням відповідача позивачка звернулась до суду з даним позовом.
Вирішуючи спірні правовідносини суд зазначає таке.
Відповідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 46 Конституції України визначає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються забезпечення» та Законом України «Про пенсійне Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», іншими законами і нормативно правовими актами та міжнародними договорами (угодами), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.
Згідно статті 2 Закону України «Про пенсійне забезпечення», за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років; б) соціальні пенсії.
Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону № 1058, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1, передбачено, що право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію, згідно ст. 64 Закону №1058.
Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років; починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.
Відповідно до ч. 2 ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: по 31 грудня 2018 року - від 15 до 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року від 16 до 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - від 17 до 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - від 18 до 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - від 19 до 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - від 20 до 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 21 до 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 22 до 32 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - від 23 до 33 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - від 24 до 34 років; починаючи з 1 січня 2028 року - від 25 до 35 років.
За ч. 3 ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2019 року, страхового стажу, передбаченого частинами першою і другою цієї статті, право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 65 років за наявності страхового стажу: з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - від 15 до 16 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - від 15 до 17 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року від 15 до 18 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - від 15 до 19 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - від 15 до 20 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 15 до 21 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 15 до 22 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - від 15 до 23 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - від 15 до 24 років; починаючи з 1 січня 2028 року - від 15 до 25 років.
За ч. 3 ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, необхідного страхового стажу на дату досягнення віку, передбаченого частинами першою третьою цієї статті, пенсію за віком може бути призначено після набуття особою страхового стажу, визначеного частинами першою - третьою цієї статті на дату досягнення відповідного віку.
Наявність страхового стажу, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, який дає право на призначення пенсії за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії.
Особі, яка має одночасно право на різні види пенсії, призначається один із цих видів пенсії за її вибором.
Відповідно до пункту 3 статті 45 Закону №1058 переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.
При цьому враховується заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в абзаці 1 частини 1 статті 40 Закону 1058, та застосовується показник середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.
При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині1 статті 40 Закону 1058, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення/попереднього перерахунку попереднього виду пенсії.
Якщо особа після призначення пенсії по інвалідності продовжувала працювати та набула не менш як 24 місяці страхового стажу після призначення (попереднього перерахунку) пенсії незалежно від перерв у роботі, при переведенні вперше з пенсії по інвалідності на пенсію за віком застосовується середня заробітна плата (дохід), визначена частиною другою статті 40 цього Закону для призначення пенсії.
Відповідно до статті 26 Закону 1058, який був чинний на час досягнення пенсійного віку, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення чоловіками 60 років, жінками - 55 років та наявності страхового стажу не менше п`яти років.
Отже, передумовою призначення пенсії за віком на підставі ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» є наявність двох складових: віку особи та відповідного страхового стажу.
Відповідно до ст. 24 Закону №1058 страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Згідно з частини 2 статті 24 Закону №1058 страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Частинами 1 та 3 ст. 44 Закону №1058 встановлено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Згідно із ст. 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Порядок підтвердження стажу також регламентовано у ст. 62 Закону №1058, яка визначає, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Пунктами 1, 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Згідно з п.1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до п.3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року № 637, за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Згідно з п.20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року № 637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. У разі коли підприємства, установи, організації або їх правонаступники розміщуються на тимчасово окупованій території України або в районах проведення антитерористичної операції, спеціальний трудовий стаж може підтверджуватися за даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. У разі відсутності правонаступника підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників, здійснюється у порядку, визначеному Пенсійним фондом України за погодженням з Мінсоцполітики та Мінфіном.
Аналіз наведених норм права свідчить про те, що законодавством України встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями у первинних документах. Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18.03.2021 у справі № 444/2480/16-а.
При цьому лише у разі відсутності трудової книжки або записів у ній органи Пенсійного фонду мають право встановлювати трудовий стаж на підставі інших первинних документів. У разі сумніву органу, що призначає пенсію, у належності та обґрунтованості поданих заявником документів, в нього є право перевірити надані заявником документи шляхом звернення до установ, підприємств, організацій, де працював заявник, із відповідними запитами.
Таким чином, необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу роботи виникає у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Відповідно до наведених норм чинного законодавства, основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Наявність же відповідних записів у трудовій книжці про стаж роботи є підтвердженням страхового стажу.
З матеріалів справи вбачається, що до страхового стажу не зараховано періоди роботи, згідно трудової книжки НОМЕР_2 від 18.12.1958, оскільки відсутній документ про зміну прізвища ОСОБА_2 (рос. мова) на прізвище ОСОБА_4 (рос. мова).
Отже, спір між сторонами фактично не стосується підтвердження трудового стажу як такого в період з 28.07.1958 року по 20.10.1986 року, оскільки відповідні відомості містяться у трудовій книжці та не оспорюються відповідачем.
Щодо трудової книжки НОМЕР_2 від 18.12.1958, суд зазначає наступне.
На момент заповнення трудової книжки 18.12.1958 діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затверджена постановою Державного комітету Ради Міністрів СРСР з питань праці та заробітної плати від 09 липня 1958 року № 620 (далі - Інструкція №620).
Відповідно до пункту 2 Інструкції №620 трудова книжка є основним документом, що характеризує трудову діяльність робітника і службовця.
За правилами пункту 7 Інструкції №620 в трудові книжки робітників та службовців мали вноситись такі відомості: а) прізвище, ім`я, по батькові; б) рік народження; в) освіта; г) професія; д) відомості про роботу; е) заохочення і нагороди.
Згідно з пунктом 8 Інструкції №620 всі записи в трудовій книжці мають бути точними і вносяться адміністрацією підприємства, установи або організації після видання наказу або розпорядження про приймання на роботу, переміщення або звільнення працівника. Власник трудової книжки має бути ознайомлений зі змістом зробленого запису.
Відповідно до пункту 9 Інструкції №620 зміни до записів трудової книжки про прізвище, ім`я і по батькові, освіту і професію працівника виконуються адміністрацією на підставі документів і з посиланням на них (свідоцтво про шлюб, довідка РАГСу, документи про освіту та інше), і мають бути засвідчені підписом керівника підприємства, установи, організації або спеціально уповноваженої ним особи і печаткою підприємства, установи, організації або печаткою відділу кадрів.
Вносити зміни в записи про строки і характер виконуваної роботи або займаної посади, про причини звільнення та інші відомості про роботу може вносити лише те підприємство, установа або організація, яке зробило неправильний або неточний запис. Вказані виправлення мають повністю відповідати оригіналу наказу або розпорядження та засвідчуються у вказаному вище порядку. Показання свідків не можуть слугувати підставою для виправлення внесених раніше записів.
Пунктом 10 Інструкції №620 було визначено, що відповідальність за організацію правильного ведення трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи або організації.
Безпосередньо відповідає за своєчасне і правильне заповнення, зберігання, облік та видачу працівникам трудових книжок начальник відділу кадрів або спеціальна особа, яка призначається наказом керівника підприємства, установи або організації.
Відповідно до пункту 11 Інструкції №620 на першій сторінці трудової книжки записувались загальні відомості про її власника.
Прізвище, ім`я, по батькові (повністю, без скорочень або заміни ім`я і по батькові ініціалами) та рік народження зазначалися на підставі паспорта або свідоцтва про народження.
Разом з тим, 20.07.1974 №162 постановою Держкомпраці СРСР затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях (далі - Інструкція №162).
Відповідно до п.2.2 Інструкції №162, заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства у присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу.
У трудову книжку вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: нагородження орденами і медалями, присвоєння почесних звань; заохочення за успіхи в роботі, що застосовуються трудовим колективом, а також нагородження і заохочення, передбачені правилами внутрішнього трудового розпорядку і статутами про дисципліну; інші заохочення відповідно до чинного законодавства; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди.
Пунктом 2.11 Інструкції №162 встановлено, що після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей.
Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після того ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.
З 29.07.1993 року порядок ведення трудових книжок регулюється Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (далі - Інструкція №58), яка містить аналогічні вимоги щодо внесення записів до трудових книжок, що й Інструкція №162.
Пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України "Про трудові книжки працівників" від 27.04.1993 №301 передбачено, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання та видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Таким чином, аналіз вказаних вище правових норм дозволяє дійти до висновку, що обов`язок щодо заповнення трудової книжки та внесення достовірних даних покладається на роботодавця або уповноважену ним особу, які здійснюють заповнення трудової книжки вперше, а не на працівника.
Суд звертає, що записи про прийняття на роботу та звільнення завірені печаткою підприємства та підписами директора.
Вказані записи трудової книжки позивача відповідають вимогам заповнення трудової книжки, оскільки містять чітку дату прийому, чітку дату звільнення з роботи, номери наказів та їх дати, посаду на якій працював позивач, а також завірені печатками.
Також, суд звертає увагу, що у трудовій книжці від 18.12.1958 наявний запис про зміну прізвища позивачки з « ОСОБА_2 » (на рос.мові) на « ОСОБА_4 » (на рос.мові) на підставі свідоцтва про шлюб, запис завірений відповідальним працівником та скріплений печаткою.
Натомість, згідно з приписами Інструкцій №162 та №58 трудова книжка заповнюється відповідальним працівником підприємства, а не особисто робітником (у цьому випадку позивачем), записи завіряються або такою особою, або керівником та скріплюються печаткою.
Крім того, на підтвердження факту зміни прізвища позивачем надано свідоцтво про розірвання шлюбу від 29.11.1977 року, з якого вбачається, що після розірвання шлюбу позивачці залишено прізвище « ОСОБА_3 ».
Зазначений документ додатково підтверджує факт зміни прізвища та належність позивачу записів, внесених до трудової книжки.
Суд звертає увагу на те, що в оскаржуваному рішенні відповідач не зазначає про наявність будь-яких недоліків у записах трудової книжки позивача щодо періодів роботи, не ставить під сумнів достовірність внесених до неї відомостей, не заперечує факт здійснення позивачем трудової діяльності у відповідні періоди та не вказує на відсутність чи неналежність записів про прийняття на роботу і звільнення. Фактично єдиною підставою для неврахування періодів трудової діяльності позивача з 28.07.1958 року по 20.10.1986 року стала відсутність, на думку відповідача, документа про зміну прізвища з « ОСОБА_5 » на « ОСОБА_3 ».
Таким чином, самі записи про трудову діяльність, їх послідовність, належне оформлення та достовірність відповідачем під сумнів не ставилися.
За таких обставин, пенсійний орган фактично переклав відповідальність за належне та правильне оформлення трудової книжки на позивача, що є непропорційним заявленій легітимній меті (підтвердження періодів роботи позивача), тому зазначені дії не можна вважати такими, які вчинені обґрунтовано, добросовісно та розсудливо. Водночас, за змістом наведених норм відповідальним за заповнення трудової книжки є підприємство роботодавець.
Враховуючи наведене, суд вважає, що виявлені недоліки оформлення трудової книжки позивача не можуть вважатися достатньою підставою для відмови позивачу у зарахуванні до його страхового стажу періодів роботи згідно з трудової книжки від 18.12.1958, оскільки вина позивача в тому, що трудова книжка заповнена роботодавцем з певними недоліками, відсутня.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постановах від 06.02.2018 у справі № 677/277/17, від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а.
Суд вкотре наголошує, що окремі недоліки щодо заповнення трудової книжки, а також ведення іншої первинної документації (як-от, неповне зазначення відомостей про особу, перекручення даних про особу чи неправильне написання відомостей про особу) не можуть бути підставою для не врахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії. Відтак, на переконання суду, виявлені територіальним органом Пенсійного фонду України недоліки у зазначенні відомостей про особу, що не відповідає паспортним даним, при дотриманні усіх інших вимог щодо порядку оформлення записів, що містять відомості про роботу (прийняття на роботу, переведення, звільнення з роботи тощо), не є підставою для не зарахування спірних періодів до стажу її роботи.
У постанові від 06.03.2018 по справі № 754/14898/15-а Верховний Суд дійшов висновку, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки та довідок.
Суд вважає, що право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов`язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Окрім того, суд відзначає, що у справі № 229/3431/16-а (постанова від 12.12.2019) Верховний Суд дійшов висновку про безпідставність доводів скаржника, оскільки обставини, які підлягали встановленню судами у даній справі і доказуванню, значно віддалені у часі, при цьому враховуючи ступінь вини позивача (її відсутність) неможливості надати повний об`єм необхідних для реалізації його прав документів та повноти записів у наявних підтверджуючих страховий стаж документах з огляду на те, що обов`язок належного оформлення таких документів покладається не на працівника, а на роботодавця чи інших уповноважених осіб.
Така правова позиція викладена і в постанові Верховного Суду від 25.04.2019 у справі № 159/4178/16-а.
Також суд наголошує, що згідно із частиною першою статті 101 Закону №1788-XII органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Перевірка достовірності виданих документів покладається на пенсійний орган, а сумніви останнього щодо обґрунтованості їх видачі, самі по собі не можуть бути підставою для відмови у призначенні пенсії.
Відповідно до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 №22-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за №1566/11846 (далі - Порядок №22-1) органом, що приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії є відповідні управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, а також у місті та районі.
Порядком №22-1 установлено, що орган, який призначає пенсію, надає допомогу особам, щодо одержання відсутніх документів для призначення пенсії шляхом: доведення до відому заявника переліку відсутніх документів які йому слід подати; або шляхом витребування від підприємств, установ та організацій в тому рахунку і від (архівних установ, контролюючих органів) подання додаткових документів, яких не вистачає.
Такий підхід узгоджується із частиною першою статті 3 Конституції України, відповідно до якої саме людина, визнається в Україні найвищою соціальною цінністю. Відповідно до цієї Конституційної норми, діяльність органів державної влади, зокрема Пенсійного фонду України, повинна бути спрямована на сприяння у реалізації прав людини, а не на обмеження таких прав із формальних підстав.
Суд зазначає, що за загальним правилом, формальні неточності у документах не можуть бути підставою для обмеження особи у реалізації її права на соціальний захист шляхом призначення пенсії.
Враховуючи вищевикладене, рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області № 155290036346 від 04.05.2026, щодо відмови у призначенні пенсії є таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства, тому є протиправним та підлягає скасуванню.
Враховуючи протиправність оскаржуваного рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області № 155290036346 від 04.05.2026, у суду є всі підстави для зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області зарахувати до страхового стажу позивача періоди роботи згідно із записами трудової книжки НОМЕР_1 від 18.12.1958.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення», призначення, розрахунок, нарахування та виплата пенсії здійснюється органами Пенсійного фонду України, тобто, в даному випадку відповідач має виключну компетенцію щодо призначення позивачу пенсії.
При вирішенні спору суд враховує правову позицію Верховного суду, викладену у постанові від 08.02.2024 у справі № 500/1216/23, у якій колегія суддів дійшла висновку про те, що дії зобов`язального характеру має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що призначив позивачу пенсію.
При цьому, вимога позивачки щодо зобов`язання відповідача здійснити переведення з дня звернення - 28.04.2026 року, якщо за результатами такого розгляду буде встановлено право на пенсію за віком у більшому розмірі, є передчасною, оскільки функцію по обрахунку страхового стажу позивачки із урахуванням спірних періодів та як наслідок переведення позивачки на інший вид пенсії пенсійний орган не виконав.
Враховуючи, що пенсійним органом не була надана оцінка усьому періоду трудової діяльності позивачки, суд не може підміняти цей орган і обрахувати страховий стаж з метою переведення позивачки на пенсію за віком.
Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 2 статті 2 КАС України критеріям, не може втручатися у дискрецію суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Така позиція висловлена Верховним Судом у Постанові від 30.01.2020 у справі №599/1422/16-а.
Отже, з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів позивача, суд вважає за необхідне зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області повторно розглянути заяву позивача від 28.04.2026 року про переведення на пенсію за віком відповідно до Закону №1058-IV.
Враховуючи вищевикладене, адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії підлягає частковому задоволенню.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених вимог не спростовують.
При цьому, згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10.02.2010 року, заява №4909/04, відповідно до п. 58 якого Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torijav.Spain) від 09.12.1994 року, серія A, № 303-A, п.29).
Частиною 2 статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на Відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатись на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Згідно статті 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні та оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Згідно зі ст. 249 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивачка звільнена від сплати судового збору на підставі пункту 9 частини 1 статті 5 Закону України від 08.07.2011 №3674-VI «Про судовий збір».
Оскільки в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження понесення сторонами судових витрат, підстави для стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат та компенсації судових витрат за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, відсутні.
Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 6, 8, 9, 14, 21, 22, 139, 241, 242-246, 250, 255, 295, КАС України, суд
ВИРІШИВ:
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправним і скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області №155290036346 від 04.05.2026 року про відмову в перерахунку пенсії.
Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 28.07.1958 року по 20.10.1986 року, підтверджені трудовою книжкою НОМЕР_1 від 18.12.1958 року, у тому числі періоди роботи, здійснені під прізвищем « ОСОБА_2 », як такі, що належать позивачу після зміни прізвища на « ОСОБА_3 » (рос.мовою « ОСОБА_4 »), та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 28.04.2026 року про призначення пенсії.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляд справи проводився в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ).
Відповідач Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (21005, м. Вінниця, вул. Зодчих, буд. 22, код ЄДРПОУ 13322403).
Суддя П.П. Марин
Судове рішення № 141035837, Одеський окружний адміністративний суд було прийнято 28.10.2026. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти необхідні дані про це судове рішення. Ми забезпечуємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних містить повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам швидко знаходити необхідні дані.
Це рішення відноситься до справи № 420/17824/26. Юридичні особи, які зазначені в тексті цього судового документа: