Рішення № 141033300, 27.10.2026, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 жовтня 2026 рокусправа № 380/16937/26

Львівський окружний адміністративний суд у складі

судді Желік О.М.,

за участю секретаря судового засідання Пришляк А.Я.,

представника позивача Чернова Д.М.,

представника відповідача Дорош Є.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Гуральня Бруницьких" до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправним і скасування рішення, -

в с т а н о в и в:

до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Гуральня Бруницьких" до Головного управління ДПС у Львівській області із вимогою визнати протиправним і скасувати податкове-повідомлення рішення ГУ ДПС у Львівській області № 00245410901 від 02.06.2026.

В обґрунтування позову вказав, що відповідач провів фактичну перевірку позивача, за результатами якої склав акт №22143/13-01-09-01/43656859 від 22.05.2026. На підставі цього акта прийнято податкове повідомлення-рішення №00245410901 від 02.06.2026, яким до позивача застосовано штрафні санкції в сумі 22561590,00 грн за виробництво спирту етилового без наявності діючої ліцензії, чим, на думку відповідача, порушено ч.1 ст.3 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, біоетанолу, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, тютюнової сировини, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» №3817-IX від 18.06.2024 (далі Закон №3817-IX). Зазначив, що рішенням Державної податкової служби України від 22.07.2026 його скаргу залишено без задоволення, а податкове повідомлення-рішення без змін. Позивач вважає, що відповідач неправильно визначив день закінчення строку дії ліцензії №990117202100007 від 14.05.2021. За даними Єдиного реєстру ліцензіатів строк дії ліцензії встановлено до 14.05.2026. Посилаючись на ст.252-254 Цивільного кодексу України, ч.4, 5, 7 ст.120 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), Європейську конвенцію про обчислення строків від 16.05.1972 та правові висновки Верховного Суду щодо значення прийменника «до» з календарною датою, стверджує, що 14.05.2026 був останнім днем дії ліцензії. Вказав, що ліцензію видано на п`ять років відповідно до ст.4 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» №481/95-ВР від 19.12.1995 (далі Закон №481/95-ВР) у редакції, чинній на дату її видачі, а тому вона діяла до 14.05.2026 включно, а не чотири роки і 364 дні. Також послався на принцип презумпції правомірності рішень платника податків (підп.4.1.4 п.4.1 ст.4, п.56.21 ст.56 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI (далі ПК України)). Щодо виробництва спирту з 15.05.2026 по 18.05.2026 позивач зазначив, що ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 07.05.2026 у справі №320/18846/26 зупинено дію рішення Державної податкової служби України №777-р/лєр від 30.04.2026 про відмову у внесенні змін до відомостей Єдиного реєстру ліцензіатів, а також заборонено Державній податковій службі України вчиняти дії з внесення змін до Єдиного реєстру ліцензіатів щодо припинення дії ліцензії №990117202100007 з 15.05.2026, дії щодо виключення з реєстру відомостей про право позивача на виробництво продукції за кодами УКТ ЗЕД 2207 10 00 90 та 2207 20 00 90 та дії щодо обмеження доступу до системи електронного адміністрування реалізації спирту та біоетанолу. На думку позивача, ця ухвала визначила два шляхи безперервного виробництва спирту: на підставі ліцензії на виробництво спирту етилового №990117202100007 або на підставі ліцензії на виробництво біоетанолу №990116202500001 від 14.03.2025 у порядку ч.6 ст.3 Закону №3817-IX. Стверджує, що 14.05.2026 контролюючий орган виключив з реєстру його право на виробництво спирту за вказаними кодами, а 19.05.2026 вніс ці коди до ліцензії на виробництво біоетанолу. Тому вважає, що безліцензійного виробництва з 14.05.2026 по 19.05.2026 не було. Крім того, позивач вказав, що відповідач неправильно визначив базу для нарахування штрафу. Пункт 1 ч.2 ст.73 Закону №3817-IX встановлює штраф у розмірі 200 відсотків вартості вироблених товарів. Натомість відповідач визначив розмір санкції за ціною реалізації (50,00 грн за літр), взятою з товарно-транспортних накладних №04 від 05.05.2026 та №05 від 13.05.2026, які не стосуються періоду, охопленого перевіркою. Зазначив, що за квітень 2026 року собівартість одного літра спирту етилового ректифікованого 96% становила 39,05 грн, а спирту етилового абсолютованого 99% 31,84 грн. Просив позов задовольнити.

Ухвалою судді від 14.08.2026 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 08.09.2026 постановлено проводити судові засідання у режимі відеоконференцзв`язку.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечив. Вказав, що перевірку проведено на підставі наказу від 20.05.2026 №2589-ПП та направлень від 20.05.2026 №5426, №5427, які вручено уповноваженій особі позивача. Позивач не оспорює підстав та порядку проведення перевірки, а також обсягу виробленої продукції. Зазначив, що ліцензію №990117202100007 видано на п`ять років відповідно до Закону №481/95-ВР. Згідно з п.3 розділу XIII «Перехідні положення» Закону №3817-IX така ліцензія підтверджує право на провадження діяльності до завершення строку, на який її було видано. Послався на лист Державної податкової служби України від 22.05.2026 №11619/7/99-00-09-01-01-07, згідно з яким ліцензія діяла з 14.05.2021 до 13.05.2026 включно, а станом на 14.05.2026 у Єдиному реєстрі ліцензіатів вона має статус «Термін дії завершено». Вважає, що визначення днем закінчення дії ліцензії 14.05.2026 означало б, що строк її дії становив п`ять років і один день. Відповідач визнав обов`язковість та негайну виконуваність ухвали Київського окружного адміністративного суду від 07.05.2026 у справі №320/18846/26. Водночас вказав, що ця ухвала не вирішувала питання законності рішення №777-р/лєр по суті та не містила припису про внесення до ліцензії на виробництво біоетанолу адрес місць виробництва. Зупинення дії рішення про відмову не створило реєстрового запису. Відповідно до ч.18 ст.34 Закону №3817-IX зміни до відомостей реєстру вважаються внесеними з дня внесення відповідного запису, а такі зміни внесено 19.05.2026 о 16:42. Фактична перевірка, складення акта та прийняття податкового повідомлення-рішення не є діями, які заборонені ухвалою. Зазначив, що ліцензія на виробництво біоетанолу у спірний період містила лише адресу: вул.Львівська, 176П, тоді як виробництво здійснювалося за адресами: вул.Львівська, 176Г, 176Д, 176Е, 176Є, 176Ж, 176К. Навіть якщо ці об`єкти утворюють єдиний (цілісний) майновий комплекс, ч.4 ст.34 Закону №3817-IX вимагає зазначення в реєстрі всіх його адрес. Щодо розміру санкції відповідач пояснив, що закон використовує поняття «вартість вироблених товарів (продукції)» і не вимагає обчислювати санкцію за собівартістю. Вартість визначено за товарно-транспортними накладними позивача №04 від 05.05.2026 та №05 від 13.05.2026, у яких ціна спирту етилового неденатурованого за кодом УКТ ЗЕД 2207 10 00 90 без ПДВ становить 1833,10 грн за 1 дал, у тому числі акцизний податок 1333,10 грн. Вартість без акцизного податку становить 500,00 грн за 1 дал, або 50,00 грн за 1 л. Надані позивачем звіти про собівартість складені 08.06.2026, після прийняття податкового повідомлення-рішення, стосуються квітня 2026 року і не підтверджують вартості продукції, виробленої 14-18.05.2026. Просив у задоволенні позову відмовити.

Від позивача надійшла відповідь на відзив. Позивач зазначив, що лист Державної податкової служби України від 22.05.2026 є листуванням між контролюючими органами і не створює прав чи обов`язків для платника податків. Послався на лист Міністерства юстиції України від 15.06.2020 №26245/14036-33-20/8.1.2 щодо застосування прийменників «до» і «по» на позначення кінцевої календарної дати. Вказав, що згідно з ч.1, 10 ст.46 Закону №3817-IX дія ліцензії припиняється рішенням органу ліцензування, а такого рішення ні 14.05.2026, ні 15.05.2026 не приймалося. Стверджує, що він дотримувався умов ч.6 ст.3 Закону №3817-IX, а належний йому єдиний майновий комплекс колишнього державного підприємства «Великолюбінський спиртовий завод» є єдиною системою пов`язаних між собою приміщень і виробничих елементів. Зазначив, що товарно-транспортні накладні засвідчують лише факт транспортування вантажу, а не вартість виготовленої продукції. Під час перевірки відповідач не витребовував у позивача документи щодо вартості продукції відповідно до підп.16.1.5 п.16.1 ст.16 та п.85.2 ст.85 ПК України.

Ухвалою суду, постановленою у підготовчому засіданні 08.09.2026, закрито підготовче провадження у справі; справу призначено до судового розгляду.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позовних вимог заперечив. Просив у задоволенні позову відмовити.

Суд заслухав пояснення повноважних представників сторін, вивчив матеріали справи, з`ясував обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідив докази, якими вони обґрунтовуються та встановив таке.

ТОВ «Гуральня Бруницьких» (код ЄДРПОУ 43656859) зареєстроване 10.06.2020, основним видом його діяльності є дистиляція, ректифікація та змішування спиртних напоїв. Виробничі потужності позивача розташовані у селищі Великий Любінь Львівського району Львівської області та набуті за договором купівлі-продажу об`єкта малої приватизації окремого майна Великолюбінського місця провадження діяльності та зберігання спирту державного підприємства «Укрспирт» від 14.01.2021. Право власності позивача на будівлі спиртосховища, браго-ректифікаційної установки, дріжджебродильного цеху, цеху подрібнення сировини та варильного цеху, котельні, спиртобази та інші об`єкти за адресою: вул.Львівська у селищі Великий Любінь підтверджується витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Державна податкова служба України видала позивачу ліцензію на виробництво спирту етилового неденатурованого №990117202100007. У бланку ліцензії зазначено дату реєстрації 14.05.2021 та термін дії «з 14 травня 2021 р. до 14 травня 2026 р.». Місцем провадження діяльності визначено: Львівська область, Львівський район, селище Великий Любінь, вул.Львівська, будинок 176Г, 176Д, 176Е, 176Є, 176Ж, 176К; вул.Січових Стрільців, будинок 41. Відмітки про сплату за ліцензію містять записи про сплату за періоди «з 14 травня 2021 р. до 14 травня 2022 р.», «з 14 травня 2022 р. до 14 травня 2023 р.», «з 14 травня 2023 р. до 14 травня 2024 р.».

Згідно з витягом з Єдиного реєстру ліцензіатів ліцензія №990117202100007 має термін дії «з 14.05.2021 до 14.05.2026». Відомості про поточні сплати за ліцензію містять, зокрема, запис про сплату за період з 14.05.2025 до 14.05.2026 платіжним дорученням №44090 від 09.05.2025 в сумі 1200 грн.

Крім того, позивач має ліцензію на право виробництва біоетанолу №990116202500001 від 14.03.2025. Місцем провадження діяльності за цією ліцензією до 19.05.2026 була визначена адреса: Львівська область, Львівський район, селище Великий Любінь, вул.Львівська, 176П.

08.04.2026 ДП «Укрметртестстандарт» видало позивачу атестат виробництва №UA.A.110-26 ver.2, чинний безстроково, яким засвідчено відповідність повного технологічного циклу виробництва спирту етилового за кодами УКТ ЗЕД 2207 10 00 90 та 2207 20 00 90 вимогам Закону №3817-IX. Адресами потужностей в атестаті визначено: вул.Львівська, 176Г, 176Д, 176Е, 176Є, 176Ж, 176К, 176М, 176Х, вул.Січових Стрільців, 41.

24.04.2026 позивач звернувся до Державної податкової служби України із заявою №1214/АП про внесення змін до відомостей Єдиного реєстру ліцензіатів щодо ліцензії на право виробництва біоетанолу №990116202500001. Рішенням Державної податкової служби України №777-р/лєр від 30.04.2026 позивачу відмовлено у внесенні змін на підставі п.3 ч.12 ст.34 Закону №3817-IX. У рішенні вказано, що адреса місця провадження діяльності, зазначена у поданих документах, відрізняється від адреси місця провадження діяльності в ліцензії, у яку вносяться зміни, а також що у заявника наявна діюча ліцензія на право виробництва спирту етилового за адресою, зазначеною в атестаті виробництва.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 07.05.2026 у справі №320/18846/26 задоволено заяву позивача про забезпечення позову до подання позовної заяви. Цією ухвалою зупинено дію рішення Державної податкової служби України №777-р/лєр від 30.04.2026 до набрання законної сили судовим рішенням у справі за позовом ТОВ «Гуральня Бруницьких» до Державної податкової служби України про визнання протиправним та скасування цього рішення. Також до набрання законної сили судовим рішенням у зазначеній справі Державній податковій службі України заборонено вчиняти будь-які дії з внесення змін у Єдиний реєстр ліцензіатів відносно ліцензії ТОВ «Гуральня Бруницьких» №990117202100007 на виробництво спирту етилового щодо припинення її дії з 15.05.2026 року, вчиняти будь-які дії щодо виключення з Єдиного реєстру ліцензіатів відомостей про право ТОВ «Гуральня Бруницьких» на виробництво продукції за кодами УКТ ЗЕД 2207 10 00 90 та 2207 20 00 90 (спирт етиловий), вчиняти будь-які дії щодо обмеження доступу позивача до системи електронного адміністрування реалізації спирту та біоетанолу в частині реєстрації документів на продукцію за вказаними кодами, а також вчиняти будь-які дії з внесення змін у Єдиний державний реєстр місць зберігання відносно місць зберігання спирту етилового позивача.

У мотивувальній частині цієї ухвали суд зазначив, що оскаржуване рішення про відмову за своїм змістом та правовими наслідками фактично призводить до неможливості реалізації позивачем права на здійснення господарської діяльності після 14.05.2026. Суд також вказав, що забезпечення позову спрямоване на збереження існуючого становища (status quo), а саме можливості позивача здійснювати господарську діяльність до вирішення спору по суті, а зупинення дії рішення про відмову та заборона внесення відомостей щодо припинення діючої ліцензії на виробництво спирту означає відновлення процедури розгляду заяви позивача та збереження його правового становища на період розгляду справи. В ухвалі зазначено, що вона є виконавчим документом, підлягає негайному виконанню з дня її постановлення та набирає законної сили з моменту її підписання суддею. Доказів скасування цієї ухвали матеріали справи не містять.

14.05.2026 о 17:00 показник лічильника обчислювача об`єму спирту «Універсал» з серійним номером E70D6C02000 становив 2420546,82 дал, що зафіксовано в акті фактичної перевірки від 15.05.2026 №21087/13-01-09-01/43656859 та на фотографії показника лічильника. Виробництво спирту за період з 00:00 до 17:00 14.05.2026 описано в акті перевірки від 15.05.2026 №21087/13-01-09-01/43656859 і не є предметом цієї справи.

19.05.2026 о 16:42 Державна податкова служба України внесла зміни до відомостей Єдиного реєстру ліцензіатів щодо ліцензії на право виробництва біоетанолу №990116202500001.

На підставі наказу ГУ ДПС у Львівській області від 20.05.2026 №2589-ПП та направлень від 20.05.2026 №5426, №5427 посадові особи відповідача з 20.05.2026 по 22.05.2026 провели фактичну перевірку позивача з питань дотримання вимог Закону №3817-IX. З направленнями ознайомлено заступника директора позивача 20.05.2026.

За результатами перевірки складено акт №22143/13-01-09-01/43656859 від 22.05.2026, у якому зазначено, що за адресою: вул.Львівська, будинок 176Г, 176Д, 176Е, 176Є, 176Ж, 176К позивач здійснював виробництво спирту етилового неденатурованого без наявної діючої ліцензії на право виробництва спирту етилового з 14.05.2026 по 18.05.2026 (включно), чим порушено ч.1 ст.3 Закону №3817-IX.

Згідно з актом перевірки показник лічильника E70D6C02000 на кінець звітної доби 14.05.2026 становив 2424609,72 дал, на кінець звітної доби 15.05.2026 2431108,93 дал. Кількість виробленого спирту етилового неденатурованого (абсолютизованого) з 17:00 14.05.2026 до кінця доби 15.05.2026 визначено в обсязі 10562,11 дал безводного спирту, з яких 4062,90 дал припадає на звітну добу 14.05.2026 та 6499,21 дал на звітну добу 15.05.2026. За даними лічильника A50DE602000 з 16.05.2026 по 18.05.2026 позивач виготовляв спирт етиловий неденатурований класу «Люкс»: за звітну добу 16.05.2026 3999,84 дал, за 17.05.2026 3999,72 дал, за 18.05.2026 3999,92 дал. 19.05.2026 станом на 8:00 позивач зупинив виробництво, що підтверджується листом позивача від 18.05.2026 №26/05-255.

Загальний обсяг виробленого спирту за період з 17:00 14.05.2026 по 18.05.2026 (включно) відповідач визначив у кількості 22561,59 дал, або 225615,9 л безводного спирту. Вартість продукції визначено за ціною реалізації 50,00 грн за літр на підставі товарно-транспортних накладних №04 від 05.05.2026 та №05 від 13.05.2026, у сумі 11280795,00 грн.

Згідно з довідками про зведені за добу підсумкові облікові дані щодо обсягів обігу (отримання/відпуску) та залишків спирту на акцизному складі виробника спирту, наданими відповідачем, звітна доба позивача триває з 08:00:00 календарного дня до 07:59:59 наступного календарного дня (зокрема, звітна доба 16.05.2026 тривала з 08:00:00 16.05.2026 до 07:59:59 17.05.2026, звітна доба 18.05.2026 з 08:00:00 18.05.2026 до 07:59:59 19.05.2026).

Згідно з товарно-транспортною накладною №04 від 05.05.2026 позивач відвантажив ТОВ «Київський БКК» 60,00 дал безводного спирту етилового неденатурованого сорту «Люкс» міцністю 96,52% за ціною 1833,10 грн за 1 дал на загальну суму 131983,20 грн, у тому числі ПДВ 21997,20 грн та акцизний податок 79986,00 грн. Згідно з товарно-транспортною накладною №05 від 13.05.2026 позивач відвантажив ДП «Львівський державний завод «ЛОРТА» 10,00 дал безводного спирту етилового неденатурованого сорту «Люкс» міцністю 96,52% за ціною 1833,10 грн за 1 дал на загальну суму 21997,20 грн, у тому числі ПДВ 3666,20 грн та акцизний податок 13331,00 грн.

Під час перевірки також проведено інвентаризацію залишків спирту станом на 20.05.2026, за результатами якої складено акт інвентаризації №08 від 20.05.2026. Фактичні залишки спирту відповідають даним бухгалтерського обліку в межах норм природних втрат.

19.05.2026 ГУ ДПС у Львівській області листом №3657/8/13-01-09-01 звернулося до Державної податкової служби України щодо терміну дії ліцензії №990117202100007. Листом від 22.05.2026 №11619/7/99-00-09-01-01-07 Державна податкова служба України повідомила, що ліцензія діяла з дати видачі 14.05.2021 до 13.05.2026 включно, а станом на 14.05.2026 у Єдиному реєстрі ліцензіатів вона має статус «Термін дії завершено».

25.05.2026 позивач подав заперечення №26/05-270 до акта перевірки, до яких долучив копію ухвали Київського окружного адміністративного суду від 07.05.2026 у справі №320/18846/26.

На підставі акта перевірки ГУ ДПС у Львівській області прийняло податкове повідомлення-рішення №00245410901 від 02.06.2026, яким на підставі підп.54.3.3 п.54.3 ст.54 ПК України та п.1 ч.2 ст.73 Закону №3817-IX до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції в сумі 22561590,00 грн за порушення ч.1 ст.3 Закону №3817-IX. Згідно з розрахунком штрафних санкцій сума санкції становить 200 відсотків від вартості продукції 11280795,00 грн.

Позивач оскаржив податкове повідомлення-рішення в адміністративному порядку. Рішенням Державної податкової служби України від 22.07.2026 №19445/6/99-00-06-03-02-06 скаргу позивача від 10.06.2026 №26/06-297 залишено без задоволення, а податкове повідомлення-рішення без змін.

Не погодившись з податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду із цим позовом.

При вирішенні спору суд керується таким.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з підп.20.1.10 п.20.1 ст.20 ПК України контролюючі органи мають право здійснювати контроль за додержанням законодавства з питань регулювання обігу готівки (крім банків), порядку проведення готівкових розрахунків за товари (послуги), за наявністю ліцензій на провадження видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до закону, торгових патентів, за додержанням порядку приймання готівки для подальшого переказу (крім приймання готівки банками), за дотриманням суб`єктами господарювання установлених законодавством обов`язкових вимог щодо забезпечення можливості розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів.

Відповідно до підп.75.1.3 п.75.1 ст.75 ПК України фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об`єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).

Правові засади державного регулювання виробництва і обігу спирту етилового з 01.01.2025 визначає Закон №3817-IX.

Відповідно до п.40 ч.1 ст.1 Закону №3817-IX ліцензія - право суб`єкта господарювання на провадження відповідного виду (кількох видів) господарської діяльності.

Згідно з ч.1 ст.3 Закону №3817-IX виробництво спирту етилового, спиртових дистилятів, біоетанолу здійснюється суб`єктами господарювання, які мають відповідну ліцензію: на право виробництва спирту етилового, на право виробництва спиртових дистилятів, на право виробництва біоетанолу.

Відповідно до ч.6 ст.3 Закону №3817-IX суб`єктам господарювання, які мають ліцензію на право виробництва спирту етилового чи ліцензію на право виробництва біоетанолу, дозволяється виробництво спирту етилового неденатурованого, спирту етилового денатурованого, біоетанолу на підставі наявної ліцензії за таких умов: 1) дотримання вимог статті 230 Податкового кодексу України; 2) денатурація спирту етилового неденатурованого здійснюється у присутності представника контролюючого органу на акцизному складі з оформленням акта про денатурацію довільної форми, в якому зазначаються обсяг спирту етилового неденатурованого в декалітрах 100-відсоткового спирту, приведеного до температури 20°С, використаного для виробництва спирту етилового денатурованого та/або біоетанолу, та кількість денатуруючих добавок, використаних під час денатурації; 3) зберігання спирту етилового денатурованого та/або біоетанолу здійснюється у ємностях із вжиттям заходів, що унеможливлюють їх змішування із спиртом етиловим неденатурованим. Додаткова реєстрація таких місць зберігання спирту в Єдиному реєстрі місць зберігання не здійснюється; 4) суб`єкти господарювання, які мають намір виробляти інший вид спирту етилового та/або біоетанол, надсилають до податкового органу у паперовій або електронній формі в порядку, встановленому статтею 42 Податкового кодексу України, повідомлення про наявність технічних можливостей для такого виробництва; 5) денатурація спирту етилового неденатурованого здійснюється у приміщеннях, відокремлених від приміщень, в яких здійснюється виробництво спирту етилового неденатурованого, а зберігання спирту етилового денатурованого та/або біоетанолу здійснюється у ємностях, розташованих у приміщеннях, відокремлених від приміщень зберігання спирту етилового неденатурованого, або у ємностях транспортних засобів, призначених для транспортування виключно спирту етилового денатурованого та/або біоетанолу.

Згідно з п.1 ч.2 ст.73 Закону №3817-IX до суб`єктів господарювання за вчинені правопорушення застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафу в таких розмірах: виробництво спирту етилового, спиртових дистилятів, біоетанолу, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, вирощування тютюну, ферментація тютюнової сировини без наявності ліцензії - 200 відсотків вартості вироблених товарів (продукції) або вирощеного тютюну, або ферментованої тютюнової сировини, але не менше 15 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року.

Отже, відповідальність за п.1 ч.2 ст.73 Закону №3817-IX настає за умови встановлення контролюючим органом факту виробництва спирту етилового у період, коли суб`єкт господарювання не мав права на таке виробництво, а розмір санкції обчислюється від вартості продукції, виробленої саме у такий період.

Судом встановлено, що відповідач застосував до позивача штраф за виробництво спирту етилового з 17:00 14.05.2026 по 18.05.2026 у зв`язку із закінченням строку дії ліцензії №990117202100007. При цьому, позивач стверджує, що ліцензія діяла до кінця дня 14.05.2026, а з 15.05.2026 його право на виробництво збережене ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 07.05.2026 у справі №320/18846/26. Сторони також не погоджуються щодо способу визначення вартості виробленої продукції. Обсяг виробленого спирту позивач не оспорює.

Щодо дня закінчення строку дії ліцензії №990117202100007 суд враховує, що цю ліцензію видано 14.05.2021 відповідно до Закону №481/95-ВР.

Відповідно до ст.1 Закону №481/95-ВР (у редакції, чинній на дату видачі ліцензії) ліцензія (спеціальний дозвіл) - документ державного зразка, який засвідчує право суб`єкта господарювання (у тому числі іноземного суб`єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) на провадження одного із зазначених у цьому Законі видів діяльності протягом визначеного строку.

Згідно з ч.2 ст.4 Закону №481/95-ВР ліцензії видаються терміном на п`ять років, а плата за них справляється щорічно.

Відповідно до абзацу першого п.3 розділу XIII «Перехідні положення» Закону №3817-IX ліцензії на право провадження відповідного виду господарської діяльності, видані відповідно до Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального" до 1 січня 2025 року, вважаються чинними та підтверджують право на провадження відповідного виду (видів) господарської діяльності до завершення строку, на який їх було видано (для ліцензій, виданих на визначений строк), або до дня припинення їхньої дії в порядку, визначеному цим Законом.

Ні Закон №481/95-ВР, ні Закон №3817-IX не містять спеціальних правил обчислення строку дії ліцензії. Тому суд застосовує загальні правила обчислення строків, визначені Цивільним кодексом України від 16.01.2003 №435-IV (далі ЦК України).

Відповідно до ч.1, 2 ст.251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Згідно з ч.1 ст.252 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

Відповідно до ст.253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Згідно з ч.1 ст.254 ЦК України строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку.

Відповідно до ч.1 ст.255 ЦК України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку. У разі, якщо ця дія має бути вчинена в установі, то строк спливає тоді, коли у цій установі за встановленими правилами припиняються відповідні операції.

Аналіз правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дає підстави для висновку, що п`ятирічний строк дії ліцензії, виданої 14.05.2021, почав перебіг 15.05.2021 і сплив у відповідні місяць та число останнього року строку, тобто 14.05.2026. Право на провадження діяльності, засвідчене ліцензією, могло реалізовуватися до закінчення цього дня.

Такий висновок узгоджується зі змістом самої ліцензії та відомостями Єдиного реєстру ліцензіатів, у яких термін дії ліцензії визначено «з 14 травня 2021 р. до 14 травня 2026 р.» та «з 14.05.2021 до 14.05.2026». Так само органом ліцензування оформлено відмітки про щорічні сплати за ліцензію, зокрема, за останній період з 14.05.2025 до 14.05.2026. Тобто кожен річний період дії ліцензії орган ліцензування визначав від 14 травня до 14 травня наступного року.

Аналогічний підхід до правозастосування при вирішенні близьких за змістом правовідносин застосовано Верховним Судом у постанові від 25.04.2018 у справі №803/350/17 щодо строку дії ліцензії, виданої відповідно до Закону №481/95-ВР. Суд зазначив: «Касаційний суд погоджується із висновком суд попередніх інстанцій, що спеціальним законом з питань ліцензування роздрібного продажу алкогольних напоїв та тютюнових виробів визначено річний термін дії ліцензій та не встановлено правило щодо початку та закінчення перебігу строку дії ліцензії та порядку його обчислення.» Далі Верховний Суд застосував ст.253, 254 ЦК України та вказав: «Терміни дії даних ліцензій були обмежені повноваженим органом з настанням календарного дня, - 10.08.2016, шляхом зазначення в них прийменника "до", який в українській мові вживають на позначення кінцевої календарної дати чинності включно або виконання чого-небудь.»

У постанові від 25.04.2018 у справі №815/4720/16 Верховний Суд зазначив: «Отже терміни дії даних ліцензій були особисто встановлені повноважним органом шляхом визначення конкретного календарного дня її початку та закінчення. При цьому дата закінчення поєднана з прийменником "до", у зв?язку з чим така прийменникова конструкція в українській мові прямо вказує на зазначення кінцевої календарної дати чинності або виконання чого-небудь.» Такий самий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 13.06.2018 у справі №815/1298/17, від 14.08.2018 у справі №803/1387/17, від 28.08.2018 у справі №814/4170/15, на які посилається позивач. Зокрема, у постанові від 28.08.2018 у справі №814/4170/15 Верховний Суд вказав: «З урахуванням наведеного самостійного зазначення контролюючим органом в ліцензії кінцевої календарної дати її дії "до 05.05.2015" та положень Цивільного кодексу України, висновок суду апеляційної інстанції щодо відсутності в діях позивача порушень вимог Закону № 481/95-ВР під час здійснення роздрібного продажу підакцизного товару в останній день чинності ліцензії - 05.05.2015 - є правильним.»

Ці висновки суд враховує відповідно до ч.5 ст.242 КАС України. Хоча вони сформовані щодо ліцензій на право роздрібної торгівлі, вони стосуються тієї самої категорії ліцензій, виданих на визначений строк відповідно до Закону №481/95-ВР, і того самого способу визначення кінцевої дати строку дії ліцензії.

Суд відхиляє посилання відповідача на те, що визначення днем закінчення дії ліцензії 14.05.2026 збільшує строк її дії до п`яти років і одного дня. День видачі ліцензії (14.05.2021) відповідно до ст.253 ЦК України не включається до перебігу строку. Тому останнім днем п`ятирічного строку є 14.05.2026, а не 13.05.2026.

Посилання відповідача на лист Державної податкової служби України від 22.05.2026 №11619/7/99-00-09-01-01-07 є безпідставним, оскільки такий лист не є актом нормативного характеру, а його зміст не відповідає змісту законодавчих актів, які регулюють спірні правовідносини. Крім того, цей лист надано на запит відповідача від 19.05.2026, тобто після закінчення спірного періоду. Відомості про статус ліцензії «Термін дії завершено» станом на 14.05.2026 також не змінюють строку дії ліцензії, який визначено самою ліцензією та законом.

Водночас суд не погоджується з доводами позивача про те, що дія ліцензії могла бути припинена лише рішенням органу ліцензування відповідно до ч.1, 10 ст.46 Закону №3817-IX. Згідно з ч.1 ст.46 Закону №3817-IX дія ліцензії припиняється шляхом прийняття органом ліцензування, який надав відповідну ліцензію, рішення про припинення дії ліцензії на право провадження відповідного виду господарської діяльності. Відповідно до ч.10 цієї статті датою припинення дії ліцензії є день набрання чинності рішенням про припинення дії ліцензії на право провадження відповідного виду господарської діяльності. Ця стаття визначає порядок припинення дії ліцензії з підстав, передбачених ч.2 ст.46 Закону №3817-IX. Для ліцензій, виданих на визначений строк, абзац перший п.3 розділу XIII «Перехідні положення» Закону №3817-IX пов`язує завершення права на провадження діяльності із завершенням строку, на який ліцензію видано. Тому зі спливом строку дії ліцензії окреме рішення про припинення її дії не вимагається.

Посилання позивача на ч.4, 5, 7 ст.120 КАС України суд відхиляє, оскільки ця стаття визначає порядок обчислення процесуальних строків. Лист Міністерства юстиції України від 15.06.2020 не є нормативно-правовим актом, тому суд не бере його до уваги як джерело правового регулювання. Оскільки норми ЦК України визначають чіткі правила обчислення строку, підстави для застосування підп.4.1.4 п.4.1 ст.4 та п.56.21 ст.56 ПК України відсутні.

Отже, з урахуванням встановлених обставин та наведених норм, станом на 14.05.2026 позивач мав чинну ліцензію на право виробництва спирту етилового №990117202100007, а виробництво спирту 14.05.2026 з 17:00 до закінчення цього дня не утворює складу правопорушення, передбаченого п.1 ч.2 ст.73 Закону №3817-IX.

Суд також звертає увагу, що відповідач включив до бази нарахування штрафу 4062,90 дал спирту, які визначив як різницю між показником лічильника E70D6C02000 о 17:00 14.05.2026 та показником на кінець звітної доби 14.05.2026. Згідно з довідками про зведені за добу підсумкові облікові дані звітна доба позивача закінчується о 07:59:59 наступного календарного дня. Отже, цей обсяг охоплює виробництво як з 17:00 до 24:00 14.05.2026, так і з 00:00 до 07:59:59 15.05.2026. Відповідач не встановив, яка частина цього обсягу вироблена після закінчення строку дії ліцензії, і не надав суду доказів, які б дозволили таку частину визначити. Відтак податкове повідомлення-рішення в цій частині ґрунтується на обсязі продукції, значна частина якої вироблена у період дії ліцензії.

Щодо виробництва спирту з 15.05.2026 по 18.05.2026 суд зазначає таке.

Відповідно до ст.129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

Згідно з ч.2 ст.14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Відповідно до ч.1 ст.156 КАС України ухвала суду про забезпечення позову має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом. Така ухвала підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 07.05.2026 у справі №320/18846/26 до набрання законної сили судовим рішенням у справі за позовом позивача до Державної податкової служби України Державній податковій службі України заборонено вчиняти будь-які дії з внесення змін у Єдиний реєстр ліцензіатів відносно ліцензії №990117202100007 щодо припинення її дії з 15.05.2026 року, а також будь-які дії щодо виключення з Єдиного реєстру ліцензіатів відомостей про право позивача на виробництво продукції за кодами УКТ ЗЕД 2207 10 00 90 та 2207 20 00 90 (спирт етиловий). У мотивувальній частині ухвали суд прямо визначив мету цих заходів: збереження існуючого становища (status quo), а саме можливості позивача здійснювати господарську діяльність до вирішення спору по суті, та збереження його правового становища на період розгляду справи.

Отже, ухвала суду від 07.05.2026 встановила тимчасовий правовий режим, за яким відомості Єдиного реєстру ліцензіатів про ліцензію позивача №990117202100007 та про його право на виробництво спирту етилового за кодами УКТ ЗЕД 2207 10 00 90 та 2207 20 00 90 мали залишатися незмінними з 15.05.2026 до вирішення спору по суті. Місцем провадження діяльності за цією ліцензією є саме ті будинки за адресою: вул.Львівська, 176Г, 176Д, 176Е, 176Є, 176Ж, 176К, у яких відповідач зафіксував виробництво спирту.

Відповідач у відзиві визнав, що ухвала від 07.05.2026 є обов`язковою, підлягає негайному виконанню і мала тимчасовий захисний ефект для позивача. Доказів скасування цієї ухвали матеріали справи не містять. ГУ ДПС у Львівській області є територіальним органом Державної податкової служби України, щодо якої вжито заходів забезпечення позову, і відповідно до ч.1 ст.41 Закону №3817-IX також належить до органів ліцензування.

В контексті конкретних обставин цієї справи та зумовленого ними нормативного регулювання правовідносин, що склалися між їх суб`єктами, суд вважає, що в період з 15.05.2026 по 18.05.2026 позивач здійснював виробництво спирту етилового за умов, коли його право на таку діяльність було тимчасово збережене судовим рішенням, обов`язковим для органів Державної податкової служби України. Застосування до позивача фінансової санкції за виробництво спирту «без наявності ліцензії» у період дії такої ухвали фактично позбавляє ухвалу суду її правового ефекту та суперечить принципу обов`язковості судових рішень.

Аналогічний підхід до правозастосування при вирішенні близьких за змістом правовідносин застосовано Верховним Судом у постанові від 29.10.2024 у справі №300/389/23. Верховний Суд вказав: «Під час проведення фактичних перевірок та на час прийняття оскаржуваних рішень ухвала Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2022 року про забезпечення позову у справі № 300/4615/22 була чинною та обов`язковою для відповідача.» Також суд зазначив: «Визначальною ознакою для висновку про наявність підстав для притягнення позивача до відповідальності, передбаченої Законом України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального", є встановлення факту зберігання та реалізації тютюнових виробів без відповідної ліцензії. За встановленими у справі обставинами ліцензія від 18 вересня 2020 року реєстраційний № 990211202000034 була дійсною в період проведення фактичних перевірок, у зв`язку з чим є помилковими висновки контролюючого органу, що позивач в охоплені перевірками періоди здійснював оптову торгівлю тютюновими виробами без наявної (дійсної) ліцензії.»

У постанові від 10.04.2025 у справі №580/5825/23, яка стосувалася ліцензії на право виробництва алкогольних напоїв, Верховний Суд погодився з висновком судів попередніх інстанцій: «Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи. З огляду на вищевикладене, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що у зв`язку з набранням (з дати прийняття) законної сили ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 27 січня 2023 року про забезпечення позову у справі №580/489/23, якою було зупинено дію розпорядження від 23 січня 2023 року №27-р/л про анулювання ліцензії №990108202100060, така (ліцензія) вважається чинною з 27 січня 2023 року, тому позивач мав право на здійснення діяльності з виробництва алкогольних напоїв до набрання законної сили рішенням суду у справі №580/489/23, а відтак, висновки відповідача про порушення позивачем вимог Закону №481/95-ВР, є протиправними.»

Ці висновки суд враховує відповідно до ч.5 ст.242 КАС України. Те, що у наведених справах заходи забезпечення позову стосувалися рішень про анулювання ліцензій, а у цій справі вони стосуються припинення дії ліцензії з 15.05.2026 та виключення з реєстру відомостей про право на виробництво спирту, не змінює суті висновку. В обох випадках ухвала суду тимчасово зберегла право суб`єкта господарювання на провадження ліцензованої діяльності до вирішення спору по суті.

Суд погоджується з доводом відповідача про те, що фактична перевірка, складення акта та прийняття податкового повідомлення-рішення прямо не заборонені ухвалою суду від 07.05.2026. Однак у цій справі вирішальне значення має не допустимість проведення перевірки, а правова оцінка поведінки позивача. Контролюючий орган, встановивши, що виробництво здійснювалося у період дії заходів забезпечення позову, мав врахувати зміст і мету цих заходів при кваліфікації дій позивача.

Суд також погоджується з тим, що зупинення дії рішення №777-р/лєр від 30.04.2026 саме по собі не створило запису в Єдиному реєстрі ліцензіатів про внесення змін до ліцензії на право виробництва біоетанолу, а відповідно до ч.18 ст.34 Закону №3817-IX зміни до відомостей реєстру вважаються внесеними з дня внесення відповідного запису. Проте право позивача на виробництво спирту з 15.05.2026 по 18.05.2026 ґрунтувалося не лише на зупиненні дії рішення про відмову, а насамперед на забороні органу ліцензування припиняти дію ліцензії №990117202100007 з 15.05.2026 та виключати з реєстру відомості про право позивача на виробництво спирту етилового за відповідними кодами УКТ ЗЕД.

З цих же підстав суд відхиляє посилання відповідача на ч.4 ст.34 та ч.8 ст.41 Закону №3817-IX щодо адреси місця провадження діяльності у ліцензії на право виробництва біоетанолу. Ці доводи стосуються можливості виробництва спирту етилового на підставі ліцензії на право виробництва біоетанолу відповідно до ч.6 ст.3 Закону №3817-IX. Правомірність рішення Державної податкової служби України №777-р/лєр від 30.04.2026 є предметом спору у справі №320/18846/26, і суд у цій справі її не оцінює. Для вирішення цього спору достатнім є те, що виробництво з 15.05.2026 по 18.05.2026 здійснювалося у місцях провадження діяльності за ліцензією №990117202100007, правове становище якої було збережене ухвалою суду.

Також суд враховує, що 19.05.2026 Державна податкова служба України внесла зміни до відомостей Єдиного реєстру ліцензіатів щодо ліцензії позивача на право виробництва біоетанолу №990116202500001, після чого позивач з 08:00 19.05.2026 зупинив виробництво спирту для перевірки. Отже, у спірний період позивач діяв відкрито, у межах зареєстрованих місць виробництва та під контролем контролюючого органу. Відповідач не встановив порушень обліку спирту, роботи витратомірів-лічильників або невідповідності залишків спирту даним бухгалтерського обліку.

Пункт 1 ч.2 ст.73 Закону №3817-IX визначає розмір штрафу у відсотках від вартості вироблених товарів (продукції). Закон не визначає порядку встановлення такої вартості. Тому контролюючий орган повинен визначити вартість саме тієї продукції, яка вироблена з порушенням, на підставі належних і достатніх доказів.

Відповідач визначив вартість продукції за ціною 500,00 грн за 1 дал (без ПДВ та акцизного податку) згідно з товарно-транспортними накладними №04 від 05.05.2026 та №05 від 13.05.2026. Обидві накладні стосуються реалізації спирту етилового неденатурованого сорту «Люкс» міцністю 96,52% в обсязі 60,00 дал та 10,00 дал. Водночас 10562,11 дал зі спірного обсягу, тобто продукцію, облік якої вівся лічильником E70D6C02000 за звітні доби 14.05.2026 та 15.05.2026, відповідач в акті перевірки визначив як спирт етиловий неденатурований абсолютизований. Доказів вартості спирту етилового абсолютизованого відповідач не надав і застосував до нього ціну спирту іншого сорту.

Верховний Суд у постанові від 15.12.2020 у справі №826/4847/15 щодо застосування аналогічної за змістом норми ст.17 Закону №481/95-ВР зазначив: «В свою чергу, вартість товару включає в себе собівартість товару та очікуваний прибуток, у той час як ціна товару складається із його вартості та обов`язкових платежів та зборів. Відтак, є помилковим при здійсненні розрахунку штрафних санкцій виходити з ціни товару, а не з його вартості…». У постанові від 29.03.2023 у справі №826/15603/14 Верховний Суд вказав, що такий підхід «узгоджується зі сталою практикою Верховного Суду, сформованою за наслідком вирішення спорів з подібним складом правовідносин (постанови Верховного Суду від 2 жовтня 2018 року у справі №826/13652/14, від 26 листопада 2019 року у справі №826/15601/14, від 15 грудня 2020 року у справі №826/4847/15)».

Отже, вартість продукції для цілей обчислення штрафу не може ототожнюватися ні з ціною реалізації, що включає обов`язкові платежі, ні виключно із собівартістю. Відповідач виключив з ціни реалізації ПДВ та акцизний податок. Проте він визначив вартість не продукції, щодо якої встановлено порушення, а іншої продукції, реалізованої 05.05.2026 та 13.05.2026.

Верховний Суд у постанові від 31.10.2025 у справі №520/24729/24 щодо застосування ст.73 Закону №3817-IX зазначив: «При розрахунку штрафних санкцій відповідач посилався на вантажну-митну декларацію від 19 березня 2024 року № 24UA805020002501U6, яка стосувалась експорту біоетанолу, який вже завершено. Проте, відповідно до пункту 35 частини другої статті 73 Закону… штраф повинен розраховуватися від вартості товару, який перебуває в місці зберігання, що не внесено до Єдиного державного реєстру, а не від вартості товару, який уже був експортований.» Ці висновки суд враховує відповідно до ч.5 ст.242 КАС України, оскільки вони стосуються визначення вартості товару, щодо якого встановлено порушення, на підставі документів про реалізацію іншого товару.

Також Верховний Суд у постанові від 09.06.2026 у справі №320/18291/24 зазначив, що «правильність здійсненого розрахунку розміру штрафних санкцій входить до предмета доказування у спорах цієї категорії, оскільки є наступним питанням після висновку про наявність з боку позивача податкового правопорушення, яке тягне за собою застосування штрафних санкцій».

Таким чином, відповідач не довів вартості всього обсягу продукції, включеного до бази нарахування штрафу. Ціна спирту етилового сорту «Люкс» з двох товарно-транспортних накладних не підтверджує вартості спирту етилового абсолютизованого в обсязі 10562,11 дал.

Водночас суд не приймає як підставу для визначення вартості продукції надані позивачем звіти про фактичну калькуляцію собівартості спирту за квітень 2026 року. Ці звіти складені 08.06.2026, після прийняття податкового повідомлення-рішення, стосуються іншого періоду і відображають лише виробничу собівартість, без очікуваного прибутку. Тому доводи позивача про необхідність обчислення штрафу виключно від собівартості продукції суд відхиляє.

Верховний Суд у постанові від 15.12.2020 у справі №826/4847/15 також зазначив: «Разом з цим, суд, надаючи правову оцінку підставам відповідальності і розміру штрафної (фінансової) санкції, застосованої контролюючим органом, не вправі підміняти собою такий орган та приймати рішення щодо зміни підстав застосування штрафної (фінансової) санкції та визначення її розміру. Отже, якщо частину оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, яку суд вважає неправомірним, виокремити неможливо, то таке податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню повністю». У цій справі суд позбавлений можливості самостійно визначити обсяг продукції, виробленої після закінчення строку дії ліцензії, та її вартість. Крім того, суд дійшов висновку про відсутність підстав для застосування до позивача санкції за весь спірний період.

Посилання позивача на порушення відповідачем п.21.1 ст.21 ПК України є необґрунтованими. Позивач не навів доказів того, що посадові особи відповідача діяли з метою тиску на нього, а проведення фактичної перевірки здійснено на підставі підп.80.2.5 п.80.2 ст.80 ПК України. Ці доводи не впливають на висновок суду по суті спору.

Будь-яких інших обставин, які б вимагали детальної відповіді або спростування, сторонами у заявах по суті справи не зазначено та з матеріалів справи судом не встановлено.

Відповідно до ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами ч.1, 2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Частиною 2 ст.2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно з пунктом 29 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Таким чином, шляхом співставлення зібраних по справі доказів, з урахуванням встановленого Кодексом адміністративного судочинства України обов`язку доведення правомірності рішення суб`єкта владних повноважень, суд приходить висновку, що відповідач не довів факту виробництва позивачем спирту етилового без наявності ліцензії у період з 17:00 14.05.2026 по 18.05.2026. Виробництво 14.05.2026 здійснювалося у межах строку дії ліцензії №990117202100007, а з 15.05.2026 по 18.05.2026 правове становище позивача щодо цієї ліцензії було збережене ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 07.05.2026 у справі №320/18846/26. Крім того, відповідач не визначив обсягу продукції, виробленої після закінчення строку дії ліцензії, та не підтвердив вартості спирту етилового абсолютизованого, включеного до бази нарахування штрафу.

Отже, податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у Львівській області №00245410901 від 02.06.2026 не відповідає критеріям, визначеним ч.2 ст.2 КАС України, оскільки прийняте без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, та не на підставі закону. Тому воно підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд приходить висновку про необхідність задоволення позову повністю.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивач сплатив судовий збір у розмірі 33280,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №250004445 від 11.08.2026. Тому за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача слід стягнути сплачений ним судовий збір у розмірі 33280,00 грн. Доказів понесення інших судових витрат позивач не надав.

Керуючись ст. ст. 2, 8-10, 14, 72-79, 90, 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в:

адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним і скасувати податкове-повідомлення рішення Головного управління ДПС у Львівській області № 00245410901 від 02.06.2026.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Гуральня Бруницьких" (ЄДРПОУ 43656859) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Львівській області (ЄДРПОУ 43968090) 33280 (тридцять три тисячі двісті вісімдесят) грн 00 коп сплаченого судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду, з врахуванням гарантій встановлених пунктом 3 Розділу VI «Прикінцевих положень» Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення складено та підписано 29.10.2026.

Суддя Желік О.М.