Ухвала суду № 141032192, 28.10.2026, Київський окружний адміністративний суд

Дата ухвалення
28.10.2026
Номер справи
320/28200/26
Номер документу
141032192
Форма судочинства
Адміністративне
Державний герб України Єдиний державний реєстр судових рішень

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД У Х В А Л А

про залишення позову без розгляду

28 жовтня 2026 року м. Київ Справа № 320/28200/26

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Жука Р.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження заяву позивача про поновлення строку звернення до суду із позовом в адміністративній справі

за позовом Офісу Генерального прокурора в інтересах держави в особі Київської міської ради

до 1) Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської

міської ради (Київської міської державної адміністрації)

2) Державної інспекції архітектури та містобудування України

треті особи 1) Міністерство культури України

2) Департамент охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської

міської ради (Київської міської державної адміністрації)

3) Товариство з обмеженою відповідальністю "ОЛІМП-ЛТД"

4) ОСОБА_1

5) Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку ЦЕНТР

про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся Офіс Генерального прокурора в інтересах держави в особі Київської міської ради з адміністративним позовом до Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Державної інспекції архітектури та містобудування України, треті особи: Міністерство культури України, Департамент охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Товариство з обмеженою відповідальністю "ОЛІМП-ЛТД", в якому просить суд:

- визнати протиправними та скасувати містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки по вул. Хрещатик, 23 б в м. Києві, видані 15.12.2011 Головним управлінням містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації);

- визнати протиправним та скасувати дозвіл на виконання будівельних робіт Реконструкція з надбудовою кафе по вул. Хрещатик, 23 б у Печерському районі м. Києва, виданий 31.03.2020 Державною архітектурно-будівельною інспекцією України за № ІУ113200911914.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 16.07.2026 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання. Залучено до участі у справі Міністерство культури України, Департамент охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Товариство з обмеженою відповідальністю "ОЛІМП-ЛТД" в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету позову.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 10.09.2026 залучено до участі у справі ОСОБА_1 та Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку ЦЕНТР, в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача. Запропоновано третім особам подати до суду протягом 10-ти днів з дня отримання даної ухвали письмові пояснення з приводу предмету позову, разом із доказами направлення таких пояснень сторонам по справі.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 10.09.2026 позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 12.10.2026 продовжено Офісу Генерального прокурора в інтересах держави в особі Київської міської ради процесуальний строк, встановлений ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 10.09.2026, для усунення недоліків позовної заяви, - на 3 (три) календарних дня з дня отримання копії цієї ухвали, протягом якого позивачу необхідно надати заяву про поновлення строку звернення до суд з позовною заявою та докази поважності причин його пропуску.

У встановлений судом строк на адресу суду від позивача надійшла заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду, в якій позивач зазначив, що підстави для звернення до суду виникли і продовжують існувати протягом усього часу чинності спірних містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки і дозвіл на виконання будівельних робіт. Ураховуючи викладене та зважаючи на приписи частини 8 статті 29 та частини 2 статті 34 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» щодо чинності містобудівних умов та обмежень і дозволу на виконання будівельних робіт до завершення будівництва об`єкта (триваючий характер правовідносин), їх оскарження здійснюється з дотриманням строку на звернення до суду.

Також, позивачем зазначено, що захист культурної спадщини України є надзвичайно важливим завданням, що має на меті збереження національної ідентичності та історичної пам`яті народу. В умовах сучасних викликів, зокрема збройного конфлікту із сусідньою країною агресором, охорона культурних цінностей набуває особливого значення. Тому вкрай важливим є забезпечення захисту культурної спадщини в умовах містобудівної діяльності, що є стратегічним завданням для України, особливо під час відбудови та протидії руйнуванням, спричиненим військовою агресією. Збереження історичного середовища вимагає чіткої інтеграції пам`яткоохоронних вимог у процеси просторового планування та будівництва. З огляду на викладене звернення прокурора з цим позовом до суду слугує меті захисту важливого державного та суспільного інтересу, зокрема у сфері охорони культурної спадщини та збереження пам`яток архітектури місцевого значення.

Разом з тим, позивач зазначив, що у спірних правовідносинах прокурор у позові обґрунтував необхідність представництва інтересів держави в суді порушенням відповідачами законодавства про містобудівну діяльність та про охорону культурної спадщини, чим було заподіяно шкоду інтересам держави у відповідних сферах. Також зауважив, що встановлення строків звернення до адміністративного суду та залишення позовної заяви без розгляду на підставі їх пропуску не може слугувати меті легалізації триваючого правопорушення або здійснення незаконної діяльності.

Отже, подача прокурором позову у липні 2026 року була зумовлена необхідністю послідовного збирання і перевірки відомостей шляхом отримання доступу до первинної інформації, документів і матеріалів, які могли свідчити про невідповідність спірних містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки і дозволу на виконання будівельних робіт вимогам законодавства та про порушення інтересів держави, необхідних для об`єктивного встановлення наявності чи відсутності підстав для представництва інтересів держави.

Прокурор не є учасником правовідносин у сфері надання містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки і дозволів на виконання будівельних робіт, тому на нього не можна покладати обов`язок постійного моніторингу публікацій на офіційних сайтах органів влади з метою виявлення можливих порушень інтересів держави та пов`язаних рішень інших суб`єктів, а отже, не може вважатися таким, що автоматично знає про особливості кожного виданого спеціального дозволу чи його продовження тощо. Фактична обізнаність прокурора про наявність підстав для звернення до адміністративного суду виникає лише тоді, коли внаслідок реалізації своїх повноважень, визначених законом, він отримує достатню сукупність даних, які дозволяють ідентифікувати порушення публічного інтересу і підтвердити його документально.

Таким чином, на думку позивача, строк пропущено з поважних причин, оскільки прокурор діяв добросовісно, своєчасно вжив заходів для збирання та перевірки доказів, що підтверджують підстави представництва інтересів держави, а затримка у поданні позову зумовлена виключно об`єктивними обставинами, не залежними від його волі. Ураховуючи викладене, затримка із поданням позову була зумовлена об`єктивними причинами, що не залежали від волі прокурора, а саме тривалістю процесу отримання інформації, необхідної для прийняття рішення про представництво інтересів держави у суді. У цій справі обставини, на які посилається прокурор, безпосередньо унеможливлювали своєчасне звернення до суду. Протягом строку, який суд вважає пропущеним, прокурор не володів повним обсягом даних, необхідних для належного обґрунтування наявності виключних обставин для представництва інтересів держави відповідно до ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 17.02.2022 у справі № 757/31879/20-ц, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 17.11.2022, встановлено факт самочинного будівництва ТОВ «ОЛІМП-ЛТД» на вул. Хрещатик, 23 б у м. Києві, а саме проведення за рахунок руйнування лівої тераси житлового будинку № 23 на вул. Хрещатик у м. Києві, який є об`єктом культурної спадщини, прибудови загальною площею 77,4 кв. м до будівлі кафе, площа якого до здійснення самочинного будівництва складала 166,5 кв. м..

Зазначеним рішенням суду у справі № 757/31879/20-ц зобов`язано ТОВ «ОЛІМП-ЛТД» здійснити демонтаж прибудови загальною площею 77,4 кв. м і повернути в попередній стан павільйон «Кофе-чай». Ухвалою суду від 22.11.2023 це судове рішення роз`яснено та зазначено, що родовими ознаками павільйону «Кофе-чай» є креслення Державного інституту по проєктуванню «КИЇВПРОЕКТ», яке міститься в матеріалах справи № 757/31879/20-ц.

З огляду на перебуванні на виконанні рішення у справі № 757/31879/20-ц була відсутня інформація щодо питання виду робіт, які здійснювало ТОВ «ОЛІМП-ЛТД» на зазначеній території, зокрема, виконання судового рішення у справі № 757/31879/20- ц чи реалізацію проекту щодо яких видано спірні містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки, а також дозвіл на виконання будівельних робіт.

Водночас, ураховуючи зазначені положення закону про обов`язковість до виконання судових рішень та відсутність інформації щодо виконання товариством будівельних робіт не пов`язаних з виконанням судового рішення у справі № 757/31879/20-ц, лише після відновлення товариством будівництва об`єкту в центрі столиці, яке стало предметом публічного резонансу, у тому числі у медіа, було з`ясовано, що вимоги рішення суду у справі № 757/31879/20-ц товариством ігноруються, а натомість ним продовжується реалізація проекту будівництва зазначеного об`єкту. З вказаних публікацій в медіа у червні-липні 2026 року було отримано інформацію щодо здійснення товариством будівництва об`єкта, який жодним чином не пов`язаний з виконанням ТОВ «ОЛІМП-ЛТД» зазначеного рішення суду у справі № 757/31879/20-ц, яким було зобов`язано ТОВ «ОЛІМП-ЛТД» здійснити демонтаж прибудови загальною площею 77,4 кв. м і повернути в попередній стан павільйон «Кофе-чай».

Позивач зауважив, що причини, що перешкоджали зверненню до суду, існували протягом усього строку, який суд визнав пропущеним, оскільки за наявності рішення суду у справі № 757/31879/20-ц, яке є обов`язковим до виконання, здійснення ТОВ «ОЛІМП-ЛТД» інших робіт на вказаній території порушувало б встановлений порядок здійснення містобудівної діяльності. Тобто після отримання вказаної інформації, розміщеної у червні, липні 2026 року у медіа, щодо негативного впливу проведення будівництва на терасі між об`єктами культурної спадщини: будинками № 21 та № 23 на вул. Хрещатик у м. Києві, що вказувало на наявність негативного суспільного резонансу навколо питання проведення будівельних робіт за вказаною адресою унаслідок реалізації ТОВ «ОЛІМП-ЛТД» будівельних робіт з реалізації проекту щодо яких видано спірні містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки, а також дозвіл на виконання будівельних робіт, прокурор 03.07.2026 повідомив Київську міську раду про прийняття рішення про представництво інтересів держави, а 10.07.2026 подав позов до суду.

Як зазначив, позивач, така послідовність дій підтверджує, що прокурор діяв без зволікання після усунення обставин, які перешкоджали зверненню до суду.

На підставі викладеного, позивач просить визнати причини пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними та поновити прокурору строк на звернення до адміністративного суду з позовом в інтересах держави в особі Київської міської ради до Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та Державної інспекції архітектури та містобудування України про визнання протиправними та скасування містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки, а також дозволу на виконання будівельних робіт.

Дослідивши матеріали справи, суд зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.

Законодавче закріплення строків звернення з адміністративним позовом до суду є гарантією стабільності публічно-правових відносин, призначенням якої є забезпечення своєчасної реалізації права на звернення до суду, стабільної діяльності суб`єктів владних повноважень при здійсненні управлінських функцій. Дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин, якщо ці відносини стали спірними.

Установлення строків звернення до адміністративного суду у системному зв`язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб`єкта владних повноважень в адміністративних справах) та інших осіб того, що зі спливом установленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії в часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв`язку з таким скасуванням. Тобто встановлені строки звернення до адміністративного суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб`єкта владних повноважень.

Стосовно посилання позивача на наявність триваючого правопорушення, суд зазначає, що вже досліджував це питання у даній справі та доводи позивача щодо триваючого правопорушення відхилив в ухвалі суду від 10.09.2026.

При цьому, суд вважає за необхідне щодо доводів позивача про триваюче правопорушення зазначити таке.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до пункту 18 частини першої статті 4 КАС України нормативно-правовий акт - це акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який установлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування.

Індивідуальний акт - це акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті (рішенні) особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк (пункт 19 частини першої статті 4 КАС України).

За владно-регулятивною природою всі юридичні акти поділяються на правотворчі, правотлумачні (правоінтерпретаційні) та правозастосовні. Нормативно-правові акти належать до правотворчих, а індивідуальні - до правозастосовних.

Нормативно-правовий акт - це письмовий документ компетентного органу держави, уповноваженого нею органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта, в якому закріплено забезпечуване нею формально обов`язкове правило поведінки загального характеру. Такий акт приймається як шляхом безпосереднього волевиявлення народу, так і уповноваженим на це суб`єктом за встановленою процедурою, розрахований на невизначене коло осіб і на багаторазове застосування.

Натомість індивідуально-правові акти, як результати правозастосування, адресовані конкретним особам, тобто є формально обов`язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб`єктів; містять індивідуальні приписи, в яких зафіксовані суб`єктивні права та/чи обов`язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність (формальна обов`язковість) вичерпується одноразовою реалізацією. Крім того, такі акти не можуть мати зворотної дії в часі, а свій зовнішній прояв можуть отримувати не лише в письмовій (документальній), але й в усній (вербальній) або ж фізично-діяльнісній (конклюдентній) формах.

Головною рисою таких актів є їхня конкретність, а саме чітке формулювання конкретних юридичних волевиявлень суб`єктами адміністративного права, які видають такі акти; розв`язання за їх допомогою конкретних питань, що виникають у сфері державного управління; чітка визначеність адресата; виникнення конкретних адміністративно-правових обов`язків, обумовлених цими актами (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.09.2019 у справі № 9901/801/18).

Отже, нормативно-правовий акт містить загальнообов`язкові правила поведінки (норми права), тоді як акт застосування норм права (індивідуальний акт) - індивідуально-конкретні приписи, що є результатом застосування норм права; вимоги нормативно-правового акта стосуються всіх суб`єктів, які опиняються в нормативно регламентованій ситуації, а акт застосування норм права адресується конкретним суб`єктам і створює права та/чи обов`язки лише для цих суб`єктів; нормативно-правовий акт регулює певний вид суспільних відносин, а акт застосування норм права - конкретну життєву ситуацію; нормативно-правовий акт діє впродовж тривалого часу та не вичерпує своєї дії фактами його застосування, тоді як дія акта застосування норм права закінчується у зв`язку з припиненням конкретних правовідносин (постанова Великої Палати Верховного Суду від 13.05.2020 у справі № 9901/491/19).

Аналіз вищевказаного дає підстави вважати, що містобудівні умови та обмеження є актом індивідуальної дії, оскільки є результатом застосування норм права, адресовані конкретним суб`єктам і створюють права та/чи обов`язки лише для цих суб`єктів (в даному випадку для позивачів), регулюють конкретну життєву ситуацію (в даному випадку проектування і будівництво офісних споруд та бізнес-центру з підземним паркінгом на перетині вул. Верхній Вал, Кожум`яцької та Вознесенського узвозу у Подільському районі м. Києва) та їх дія закінчується у зв`язку з припиненням конкретних правовідносин, тобто вичерпують свою дію після їх виконання.

Відповідні правові висновки про те, що містобудівні умови та обмеження є актом індивідуальної дії підтверджуються також позицією Верховного Суду в постанові від 23.01.2018 у справі №815/5989/13-а.

Разом з тим, колегія суддів Верховного Суду у справі №640/3844/20 дійшла висновку, що під час оскарження містобудівних умов та обмежень, як акту індивідуальної дії, слід дотримуватись встановленого КАС України шестимісячного строку звернення до суду.

Щодо доводів позивача, що підстави для звернення до суду виникли і продовжують існувати протягом усього часу чинності спірних містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки і дозвіл на виконання будівельних робіт, суд зазначає таке

Триваюче правопорушення розуміється, як проступок, пов`язаний з тривалим та безперервним невиконанням суб`єктом обов`язків, передбачених законом. Тобто триваючі правопорушення характеризуються тим, що особа, яка вчинила якісь певні дії чи допустила бездіяльність, перебуває надалі у стані безперервного продовження цих дій (бездіяльності) та, відповідно, порушення закону. Триваюче правопорушення припиняється лише у випадку: усунення стану за якого об`єктивно існує певний обов`язок у суб`єкта, що вчиняє правопорушення; виконанням обов`язку відповідним суб`єктом; припиненням дії відповідної норми закону.

Оскільки містобудівні умови та обмеження є індивідуальним актом одноразового застосування, їх прийняття не створює стану триваючого правопорушення. Право на їх оскарження чітко обмежене строком у 6 або 3 місяців з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про їх видачу. Подальше існування цього акта або здійснення будівництва на його підставі є лише матеріальними наслідками прийнятого рішення, а не безперервним протиправним процесом.

Верховний Суд у постанові від 28.11.2018 у справі № 815/2311/15 звертав увагу, що положення частини 2 статті 122 КАС України слугують меті забезпечення дотримання принципу правової визначеності, але не повинні використовуватися як засоби легалізації неправомірної поведінки і не повинні застосовуватися стосовно заходів, які спрямовані на припинення неправомірної поведінки.

Разом з тим, у контексті цього слід зазначити, що перевірка судом питання строку звернення до суду та застосування наслідків його пропуску передує розгляду справи по суті, тобто перевірка доводів щодо обґрунтування позову стосовно вчинення відповідачем дій на предмет їх протиправності як зовнішньої форми поведінки (діяння) цього органу, яка полягає у прийнятті рішення чи у здійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, що на підставі закону чи іншого нормативно-правового акта належать до компетенції суб`єкта владних повноважень, не здійснюється судом на стадії застосування наслідків пропуску строку звернення до суду.

Відтак суб`єкт владних повноважень та, відповідно, прокурор, що здійснює процесуальне представництво інтересів держави, у зв`язку із вчиненням, на його думку, відповідачем триваючого правопорушення, не звільняється від обов`язку у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску. Оскільки встановлення наявності або відсутності факту порушеного права здійснюється під час розгляду справи судом по суті лише у випадку своєчасного звернення до суду або у випадку пропуску строку з поважних причин.

Така позиція Суду узгоджується з правовими висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 14.03.2024 у справі № 620/278/23 і від 27.06.2024 у справі № 160/3693/24.

Отже, оскільки спірні рішення є актами індивідуальної дії, на переконання суду у даному випадку відсутнє триваюче правопорушення, а тому означені доводи позивача відхиляються судом як необґрунтовані.

Повертаючись к питанню поважності причин пропуску строку звернення до суду із цим позовом, суд зазначає наступне.

Згідно із абзацам 2 частини 2 статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду суб`єкта владних повноважень встановлюється тримісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб`єкту владних повноважень право на пред`явлення визначених законом вимог. Цим Кодексом та іншими законами можуть також встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду суб`єкта владних повноважень.

Зі змісту наведених норм слідує, що для звернення до адміністративного суду з позовом суб`єкта владних повноважень встановлюється тримісячний строк і цей строк обчислюються з дня, виникнення підстав, що дають суб`єкту владних повноважень право на пред`явлення визначених законом вимог.

При цьому, законодавець визнав строк в три місяці достатнім для того, щоб у справах за позовом суб`єкта владних повноважень, який виявив підстави, що дають йому право на пред`явлення визначених законом вимог, належним чином реалізував свої контролюючі функції та визначився із необхідністю звернення до суду із таким позовом.

Суд звертає увагу на те, що процесуальні норми КАС України, якими врегульовано перебіг строків звернення до суду, визначають, що перебіг такого строку починається з дня виникнення підстав, що дають суб`єкту владних повноважень право на пред`явлення визначених законом вимог.

День виникнення підстав, що дають суб`єкту владних повноважень право на пред`явлення визначених законом вимог, звернення до суду із відповідним позовом, - це встановлений доказами день виникнення таких підстав.

Якщо цей день встановити точно неможливо, то його строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). Поняття повинен був дізнатися необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21 лютого 2020 року № 340/1019/19).

Наслідки пропуску строку звернення до суду визначені статтею 123 КАС України.

Відповідно до частини першої статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Системний аналіз положень статті 123 КАС України дає підстави для висновку, що передумовою настання відповідних наслідків для позивача у спірних правовідносинах є надання можливості останньому скористатися правом подати заяву, в якій вказати інші причини поважності пропущеного строку, ніж ті, які були зазначені в первинній заяві про поновлення строку у разі визнання їх судом неповажними.

Згідно з частиною другою статті 123 КАС України якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Отже, право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, які дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, що може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб.

Це насамперед обумовлене специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їхнього завершення, якщо ніхто не звернувся до суду для вирішення спору, відносини стають стабільними. Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності у публічно-правових відносинах.

Водночас пропуск строків звернення до адміністративного суду не може бути безумовною підставою для залишення позову без розгляду чи повернення позовної заяви особі, яка її подала, оскільки процесуальним законодавством передбачено можливість визнання судом причини пропуску таких строків поважними і в такому випадку справа розглядається та вирішується в порядку, встановленому КАС України.

Так, за приписами частини першої статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Наведене дає підстави для висновку, що поновлення встановленого процесуальним законом строку для подання позовної заяви здійснюється судом у виняткових, особливих випадках й лише за наявності обставин об`єктивного і непереборного характеру (підтверджених доказами), які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права на звернення до суду із позовом.

Правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення причин їх недотримання - вони повинні бути поважними, реальними або, непереборними і об`єктивно нездоланними на час перебігу строків звернення до суду.

Отже, поняття поважних причин пропуску процесуальних строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд судді, суду.

Поважними причинами пропуску строків звернення до суду необхідно розуміти обставини, які є об`єктивно непереборними, та не залежать від волевиявлення особи, пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами. Водночас на законодавчому рівні не регламентується, які причини є поважними, а які ні. Питання щодо визначення поважності підстав пропуску строку звернення до суду залишається на розсуд суду.

При цьому поновлення строку не є обов`язком суду, а є предметом його оцінки (розсуду) залежно від встановлених обставин, доводів і доказів сторін. У разі подання позивачем клопотання про поновлення строку суд повинен надати йому оцінку та вирішити шляхом визнання/невизнання причин пропуску такого строку поважними/неповажними.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 жовтня 2020 року у справі № 9901/32/20 дійшла висновку, що інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб`єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв`язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб`єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.

Причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

Тобто, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулася з позовною заявою, пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.

Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом. Строк звернення до суду, як одна із складових гарантії права на суд, може і має бути поновленим, лише у разі наявності достатніх на те поважних причин. Застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду. І навпаки, безпідставне поновлення таких строків свідчить про порушення принципу правової визначеності.

Чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. А для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного поновлення судами пропущеного строку (пункт 49 постанови Верховного Суду від 31 березня 2021 року у справі № 240/12017/19).

Отже, вирішуючи питання щодо строку звернення до суду, суд повинен встановити: 1) момент виникнення у прокурора права на звернення з цим позовом до суду з урахуванням положень статті 53 КАС України та статті 23 Закону України Про прокуратуру; 2) дату, з якої прокурор повинен був дізнатися про фактичні обставини, що слугували підставою для його звернення до суду з позовом у цій справі; 3) поважність причин пропуску строку звернення до суду у разі, якщо такий строк був пропущений.

Як вже було встановлено судом, у позовній заяві позивач зазначає, що розміщена в медіа інформація щодо негативного впливу здійснення будівництва на терасі між об`єктами культурної спадщини: будинками №№ 21 і 23 на вул. Хрещатик в м. Києві, зокрема в мережі інтернет (інформація міститься за посиланням: https://hmarochos.kiev.ua/2023/05/16/na-misczi-zakynutogo-kafe-nahreshhatyku-buduyut-shhe-pidzemni-poverhy-chy-vyplyne-cze-na-susidni-budivli/), стала приводом до встановлення підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді.

Відповідно до вказаної публікації, вона була розміщення за вказаним вище посиланням 16.05.2023.

Також, позивачем зазначено, що з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді Офісом Генерального прокурора на адресу Київської міської ради 18.09.2024 направлено лист щодо необхідності інформування про вжиття радою самостійних заходів щодо захисту вказаних охоронних зон пам`яток культурної спадщини та вказаних об`єктів культурної спадщини, у тому числі від руйнації та знищення, і вжиття заходів шляхом звернення до суду.

Відповідно до відповіді Департаменту охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), наданої за дорученням Київської міської ради на зазначений запит від 17.10.2024 ні Київська міська рада, ні її структурні підрозділи не вжили і не планують уживати жодних заходів до оскарження вищезазначених містобудівних умов та обмежень, а також дозволу на виконання будівельних робіт та, як наслідок, усунення порушень інтересів держави.

У зв`язку з невжиттям міською радою відповідних заходів лист аналогічного змісту Офісом Генерального прокурора надсилався також на адресу Київської міської ради 22.11.2024.

На вказаний лист Департамент містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) було надано відповідь, яка була отримана позивачем 09.12.2024.

Отже, з матеріалів справи вбачається, що починаючи з 2023 року позивач володів інформацію щодо забудови земельної ділянки по вул. Хрещатик, 23 б в м. Києві, а вже 22.10.2024 (дата отримання відповіді на запит від 17.10.2024) позивачем було встановлено, що Київська міська рада, ні її структурні підрозділи не вжили і не планують уживати жодних заходів до оскарження вищезазначених містобудівних умов та обмежень, а також дозволу на виконання будівельних робіт та, як наслідок, усунення порушень інтересів держави, як ним самим зазначено у позовній заяві.

Посилання позивача у заяві про поновлення строку звернення до суду на те, що «у медіа інформація щодо негативного впливу проведення будівництва на терасі між об`єктами культурної спадщини: будинками АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 була розміщена, зокрема, в мережі «Інтернет» у червні, липні 2026 року (інформація міститься за посиланням: https://www.zagorodna.com/uk/novini/ nezakonne-budivnictvo-tc-nahreshchatiku-vedut-popri-pretenziji-meshkanciv-i-zaboroni.html (28.06.2026); https://spilno.org/ news/budivnytstvo-na-trischynakh-chomu-kmda-ihnoruye-ruinatsiyuistorychnoho-tsentru-kyyeva (30.06.2026); https://kyivschina24.com/news/plyunuly-na-sudi-prypysy-na-hreshhatyku-popry-zaboronu-prodovzhuyut-aktyvno-buduvaty-nezakonnyjtrcz/ (01.07.2026), свідчить про наявність негативного суспільного резонансу навколо питання проведення будівельних робіт за вказаною адресою», неяким чином не спростовують, що позивач вже у 2024 році був обізнаний про наявність підстав, які дають йому право на звернення до суду із відповідним позовом.

Щодо підстав поновлення строку звернення до суду із даним позовом про охорону культурної спадщини та суспільний інтерес у збереженні культурної спадщини, суд зазначає таке.

Без умовно захист культурної спадщини України є надзвичайно важливим завданням, що має на меті збереження національної ідентичності та історичної пам`яті народу, водночас статус об`єкта спору чи суспільна значущість відповідної сфери правовідносин не можуть слугувати самостійною чи єдиною підставою для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними.

Як вже було зазначено, процесуальний закон встановлює рівні правила для всіх учасників судового процесу та не передбачає винятків щодо строків залежно від предмета позову.

Суспільний інтерес у збереженні культурної спадщини повинен реалізовуватися суб`єктом владних повноважень у чітко визначених законом часових межах, оскільки протилежний підхід нівелював би дію принципу юридичної визначеності та створював би стан постійної правової нестабільності. Відтак, за відсутності об`єктивних, непереборних та незалежних від волі позивача перешкод, які завадили йому вчасно звернутися до суду, сама лише специфіка сфери охорони культурної спадщини не звільняє його від обов`язку дотримуватися тримісячного процесуального строку.

Разом з тим, позивач посилається на рішення Печерського районного суду м. Києва від 17.02.2022 у справі №757/31879/20-ц, яким позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Олімп-ЛТД», Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської державної адміністрації, третя особа Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Центр», про визнання наказу та свідоцтва про право власності на нежилий будинок недійсним, та зобов`язання вчинити дії - задоволено. Визнано недійсним Наказ про оформлення прав власності на об`єкти нерухомого майна від 10 листопада 1999 року № 584-В. Визнано недійсним свідоцтво про право власності на нежилий будинок від 12 листопада 1999 року, серія НБ № 010002672, видане Київською міською державною адміністрацією, що зареєстровано за № 3232П від 16 листопада 1999 року в Комунальному підприємстві «Київське міське бюро технічної інвентаризації». Зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю «Олімп-ЛТД» здійснити демонтаж прибудови загальною площею 77,4 кв. м, що знаходиться на лівій терасі між житловими будинками № 21 та АДРЕСА_2 та повернути в попередній стан павільйон «Кофе-чай».

Постановою Київського апеляційного суду від 17.11.2022 апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Олімп-ЛТД" задоволено частково. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 17 лютого 2022 року в частині визнання недійсним Наказу про оформлення прав власності на об`єкти нерухомого майна від 10 листопада 1999 року № 584-В.; визнання недійсним Свідоцтво про право власності на нежилий будинок від 12 листопада 1999 року, видане Київською міською державною адміністрацією, що зареєстровано за № 3232П від 16 листопада 1999 року в Комунальному підприємстві «Київське міське бюро технічної інвентаризації», - скасовано та ухвалено в цій частині нове судового рішення про відмову в задоволення цих вимог. В іншій частині рішення Печерського районного суду міста Києва від 17 лютого 2022 року залишити без змін.

При цьому, в рішенні Печерського районного суду м. Києва від 17.02.2022 у справі №757/31879/20-ц встановлено наступне:

«На запит Генеральної прокуратури України від 23 листопада 2010 року № 07/4-23001-10 Головне управління охорони культурної спадщини листом від 25 листопада 2010 року № 8567 повідомило, що будинок житловий на АДРЕСА_2 зводився у 1950-х роках за проектом відомих українських архітекторів ОСОБА_8 та ОСОБА_9 . За рішенням Київського міськвиконкому від 21 січня 1986 року № 49 перебуває на обліку, як пам`ятка архітектури місцевого значення. Розташований в архітектурній охоронній зоні відповідно до розпорядження Київської міської державної адміністрації від 17 травня 2002 року № 979 «Про внесення змін та доповнень до рішення виконкому Київської міської Ради народних депутатів від 16 липня 1979 року № 920 «Про уточнення меж історико-культурних заповідників і зон охорони пам`яток історії та культури в м. Києві». Елементи благоустрою вищеназваної пам`ятки (підпірні стіни, гранітні сходи, тощо) є невід`ємною частиною пам`ятки - ансамблю споруд по Хрещатику, №№21-27.»

Отже, з вказаного вбачається, що органам прокуратури у 2010 році вже було відомо , що будинок житловий на вул. Хрещатик, 23 за рішенням Київського міськвиконкому від 21 січня 1986 року № 49 перебуває на обліку, як пам`ятка архітектури місцевого значення.

Разом з тим, судом з Єдиного державного реєстру судових рішень встановлено, що постановою Київського апеляційного господарського суду від 30.01.2017 у справі №910/549/14 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Київське" залишено без задоволення. Рішення Господарського суду міста Києва від 12.03.2014 у справі №910/549/14 залишено без змін.

Судом з вказаної постанови встановлено, що «28.11.2013 Інспекцією на підставі запиту Прокуратури міста Києва проведено позапланову перевірку дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил Товариством з обмеженою відповідальністю "Київське" на об`єкті будівництва - заклад громадського харчування кафе "Київське" на вул. Хрещатик, 23 у Печерському районі міста Києва, за результатами якої встановлено, що вимоги припису про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил від 01.11.2013 відповідачем не виконано та продовжується експлуатація закладу харчування без усунення встановлених порушень, чим порушено вимоги п.3 ч.4 ст.41 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності". Зазначене підтверджується актом перевірки дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил від 28.11.2013.».

Тобто, з вказаного суд констатує, що вже у 2013 році органами прокуратури вчинялись дії щодо реалізації своїх повноважень, визначених Законом щодо об`єкта будівництва на вул. Хрещатик, 23 у Печерському районі міста Києва.

Суд вважає за необхідне зауважити, що відповідно до Закону України «Про прокуратури» №1789-ХІІ, який втратив чинність, та Закону України "Про прокуратуру" №1697-VІІ, прокуратура України становить єдину систему.

Верховний Суд у постанові від 05.07.2023 у справі № 380/15396/22 виснував, що підстави для представництва інтересів держави (які охоплюють у цій справі й суспільні інтереси) у суді виникли у прокурора з того моменту, коли він дізнався або повинен був дізнатися про невжиття протягом розумного строку органами, уповноваженими на здійснення функцій контролю у сфері містобудівної діяльності та охорони культурної спадщини, заходів щодо усунення виявленого у відповідних сферах порушення.

Як зазначено позивачем у позовній заяві, подача прокурором позову у липні 2026 року була зумовлена необхідністю послідовного збирання і перевірки відомостей шляхом отримання доступу до первинної інформації, документів і матеріалів, які могли свідчити про невідповідність спірних містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки і дозволу на виконання будівельних робіт вимогам законодавства та про порушення інтересів держави, необхідних для об`єктивного встановлення наявності чи відсутності підстав для представництва інтересів держави.

Судом було встановлено, що послідовність збирання і перевірка відомостей щодо об`єкта будівництва на вул. Хрещатик, 23 у Печерському районі міста Києва почалась органами прокуратури у 2010 році, продовжилась у 2013 році і у 2024 році.

Водночас позивач звернувся до суду із даним позовом лише 10.07.2026.

На цій підставі суд доходить висновку, що доводи позивача про те, що він був обізнаний з порушеннями, які стали підставою для представництва інтересів держави у сфері містобудівної діяльності та охорони культурної спадщини у суді, у липні 2026 року, не знайшли свого підтвердження, оскільки, як встановлено судом на підставі наявних у справі доказів, Офіс Генерального прокурора був проінформований про обставини, що Київська міська рада, ні її структурні підрозділи не вжили і не планують уживати жодних заходів до оскарження вищезазначених містобудівних умов та обмежень, а також дозволу на виконання будівельних робіт та, як наслідок, усунення порушень інтересів держави.

Також суд вважає за необхідне зазначити, що обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (Рішення Конституційного Суду України від 13.12.2011 № 17-рп/2011). Такі обмеження направленні на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.

Крім того, у постанові від 13.02.2019 у справі №826/13768/16 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що у випадках звернення до суду суб`єкта владних повноважень (прокурора) відлік строку для звернення до суду цей Кодекс пов`язує з виникненням підстав, що надають йому право на таке звернення. Водночас строки покликані забезпечити належне здійснення правосуддя і дотримання принципів визначеності, і сторонам слід очікувати, що ці норми будуть застосовані.

Враховуючи викладене вище, початок перебігу строку, встановленого для подання до суду позову стосується всіх суб`єктів, які мають намір та право оскаржувати рішення суду, та не пов`язується із відповідними функціями та компетенцією суб`єкта, адже інше призводить до можливості держави через такі дії практично необмежено у часі реалізувати право на звернення до суду за власним волевиявленням.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 25.09.2023 у справі №380/8650/22.

Разом з тим, суд вважає за необхідне звернути увагу на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 13.11.2024 у справі №560/22224/23, від 20 грудня 2024 року №320/39441/23 та від 26.12.2024 у справі №320/4789/24, що бездіяльність прокурора упродовж тривалого строку після отримання від уповноважених органів інформації, яка може бути підставою для представництва інтересів держави у суді, не може бути поважною причиною пропуску прокурором строку звернення до адміністративного суду.

Таким чином, враховуючи те, що прокурор пропустив встановлений законом строк звернення до суду та будь-яких переконливих обґрунтувань обставин та належних доказів, на підтвердження поважності причин пропуску строку звернення до суду із зазначеними позовними вимогами відповідачем не наведено та не доведено, суд дійшов висновку про наявність підстав для залишення позовної заяви прокурора без розгляду на підставі частини 4 статті 123 КАС України.

Відповідно до частини третьої статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України про залишення позову без розгляду суд постановляє ухвалу. Ухвала суду про залишення позову без розгляду може бути оскаржена.

Керуючись статтями 160, 161, 169, 171, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

Позовну Офісу Генерального прокурора в інтересах держави в особі Київської міської ради з адміністративним позовом до Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Державної інспекції архітектури та містобудування України, треті особи: Міністерство культури України, Департамент охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Товариство з обмеженою відповідальністю "ОЛІМП-ЛТД", ОСОБА_1 , Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку ЦЕНТР, про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії, залишити без розгляду.

Копію даної ухвали видати (надіслати) всім учасникам справи, зокрема, шляхом направлення тексту ухвали електронною поштою, факсимільним повідомленням (факсом, телефаксом), телефонограмою.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення. Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або у судовому засіданні у разі неявки учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання.

Апеляційна скарга на ухвалу суду в частині залишення позову без розгляду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного тексту ухвали.

.

Суддя Жук Р.В.

Часті запитання

Який тип судового документу № 141032192 ?

Документ № 141032192 це Ухвала суду

Яка дата ухвалення судового документу № 141032192 ?

Дата ухвалення - 28.10.2026

Яка форма судочинства по судовому документу № 141032192 ?

Форма судочинства - Адміністративне

Я не впевнений, що мені підходить повний доступ до системи YouControl. Які є варіанти?

Ми зацікавлені в тому, щоб ви були максимально задоволені нашими інструментами. Для того, щоб упевнитись в цінності і потребі системи YouControl саме для вас - замовляйте безкоштовну демонстрацію продукту. Також можна придбати доступ на 1 добу за 680 гривень.
Детальна інформація про ліцензії та тарифні плани.

В якому cуді було засідання по документу № 141032192 ?

У чому перевага платних тарифів?

У платних тарифах ви отримуєте іформацію зі 180 джерел даних, у той час як у безкоштовному - з 22. Також у платних тарифах доступно більше розділів даних та аналітичні інструменти миттєвої оцінки компаній, ФОП, та фізосіб.
Детальніше про різницю в доступах на сторінці тарифів.

Інформація про судове рішення № 141032192, Київський окружний адміністративний суд

Судове рішення № 141032192, Київський окружний адміністративний суд було прийнято 28.10.2026. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Ухвала суду. На цій сторінці ви зможете знайти важливі відомості про це судове рішення. Ми пропонуємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних містить повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам зручно знаходити важливі відомості.

Судове рішення № 141032192 відноситься до справи № 320/28200/26

Це рішення відноситься до справи № 320/28200/26. Юридичні особи, які зазначені в тексті цього судового документа:


Наша платформа дозволяє пошук за різними критеріями, такими як регіон або назва суда. Також у персональному кабінеті є можливість докладного налаштування, що суттєво прискорює процес пошуку відомостей. Це дозволяє результативно заощаджувати ваш час при отриманні необхідної інформації з реєстру судових рішень та інших офіційних джерел.

Попередній документ : 141032188
Наступний документ : 141032195