Рішення № 141031668, 29.10.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 жовтня 2026 року Київ справа №320/16538/24

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Горобцової Я.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинення дій,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області (далі - відповідач), в якій позивач просить суд:

- визнати протиправними дії ТУ ДСА України в Київській області і скасувати наказ Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області від 16.01.2024 № 03/к «Про встановлення надбавки за вислугу років» у частині встановленого розміру надбавки за вислугу років державної служби заступнику керівника апарату Богуславського районного суду Київської області ОСОБА_1 на 2024 рік, а саме з 01 січня 2024 року на рівні 30 % місячного посадового окладу;

- зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Київській області здійснити перерахунок та виплату заступнику керівника апарату Богуславського районного суду Київської області ОСОБА_1 надбавки за вислугу років державної служби з 1 січня 2024 року відповідно до ч. 1 ст. 52 Закону України «Про державну службу», а саме на рівні 3 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50 відсотків посадового окладу;

- зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Київській області в подальшому нараховувати та виплачувати надбавку за вислугу років заступнику керівника апарату Богуславського районного суду Київської області ОСОБА_1 відповідно до наказу від 15.08.2016 № 88/к «Про встановлення надбавки за вислугу років».

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що є працівником Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області, яким наказами встановлено надбавку за вислугу років на державній службі. Із набранням з 01.01.2024 чинності Законом № 3460-ІХ, яким розмір надбавки за вислугу років обмежено 30 відсотками посадового окладу, Відповідачем видано накази щодо встановлення надбавки за вислугу років на державній службі. На переконання позивача, оспорюваним наказом порушено його право на належний рівень оплати праці державних службовців, гарантовані статтями 50 та 52 Закону України «Про державну службу». Застосування ж Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Київській області норм Закону України «Про Державний бюджет на 2024 рік» стосовно перерахування надбавки за вислугу років, якими звужується обсяг прав, пільг, компенсацій і гарантій державних службовців, передбачених спеціальним законом у сфері державної служби Законом України «Про державну службу» суперечить нормам, закріпленим в Конституції України та Бюджетному кодексі України. Так, скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України. Крім того, при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону, тобто Закону України «Про державну службу», а положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» вважати загальними нормами.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 04.06.2024 відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідач проти задоволення позову заперечив, надіслав відзив на позовну заяву, зазначивши, що ТУ ДСА як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня має право здійснювати відповідні видатки, виключно у межах бюджетних асигнувань. Вказали, що станом на час звернення позивача до суду норми Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» неконституційним не визнавалися.

Розглянувши подані учасниками справи документи та матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

ОСОБА_1 , наказом начальника Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області від 05 жовтня 2012 № 86/к був увільненим з посади помічника судді та призначений на посаду заступника керівника апарату Богуславського районного суду Київської області, з посадовим окладом відповідно до штатного розпису. Продовжено виплату надбавки за вислугу років у розмірі 40 відсотків посадового окладу з урахуванням доплат за ранг державного службовця (стаж роботи, що давав право на надбавку, становив повних 32 роки 1 місяць 13 днів станом на 05 жовтня 2012 року) відповідно до ст. 33 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993року N 3723-Х11.

Відповідно до наказу начальника Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області від 15 серпня 2015 № 88/к «Про встановлення надбавки за вислугу років» встановлено з 10 серпня 2016 року надбавку за вислугу років на державній службі у розмірі 50 відсотків посадового окладу (стаж роботи, що дає право на надбавку, становить повних 35 років 11 місяців 18 днів на день призначення) відповідно до ст. 52 Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015року N 889-VІІ.

Наказом начальника Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області від 16 січня 2024 № 03/к «Про встановлення надбавки за вислугу років» встановлено з 01 січня 2024 року надбавку за вислугу років на державній службі у розмірі 30 відсотків посадового окладу (стаж роботи, що дає право на надбавку, становить повних 43 роки 04 місяці 01 день на день призначення) відповідно до пункту 12 прикінцевих положень Закону України «Про державний бюджет України на 2024 рік».

Видаючи наказ від 16 січня 2024 № 03/к «Про встановлення надбавки за вислугу років» про встановлення з 01 січня 2024 року надбавку за вислугу років на державній службі у розмірі 30 відсотків посадового окладу Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Київській області не скасовує наказ від 15 серпня 2015 № 88/к «Про встановлення надбавки за вислугу років» встановлено з 10 серпня 2016 року надбавку за вислугу років на державній службі у розмірі 50 відсотків посадового окладу, а отже він є чинним.

Втім, як зазначено позивачем, Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Київській області в січні, лютому та березні 2024 року виплачувало надбавку за вислугу років на державній службі у розмірі 30 відсотків посадового окладу.

Розмір надбавки за вислугу років в розмірі 30 відсотків установлених відповідно до пункту 12 прикінцевих положень Закону України «Про державний бюджет України на 2024 рік» суперечить статті 52 Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VII відповідно до якої надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 3 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50 відсотків посадового окладу.

Не погоджуючись із наказом від 16.01.2024 № 03/к у частині встановлення надбавки за вислугу років, позивач звернувся до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить із такого.

Частиною 1 статті 2 Кодексу законів про працю України передбачено, що право громадян України на працю, - тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, - включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою. Держава створює умови для ефективної зайнятості населення, сприяє працевлаштуванню, підготовці і підвищенню трудової кваліфікації, а при необхідності забезпечує перепідготовку осіб, вивільнюваних у результаті переходу на ринкову економіку.

Згідно з частиною 98 Кодексу законів про працю України оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законів та інших нормативно-правових актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів, у межах бюджетних асигнувань та позабюджетних доходів.

Структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР (далі Закон № 108/95-ВР) та включає в себе такі складові:

- основна заробітна плата. Це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

- додаткова заробітна плата. Це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

- інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі актів Кабінету Міністрів України в межах бюджетних асигнувань (частина 1 статті 13 Закону № 108/95-ВР).

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях регулює Закон України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VIII.

Частиною 1 статті 50 Закону України «Про державну службу» визначено, що держава забезпечує достатній рівень оплати праці державних службовців для професійного виконання посадових обов`язків, заохочує їх до результативної, ефективної, доброчесної та ініціативної роботи.

Згідно з ст. ст. 46, 50 Закону України «Про державну службу», стаж державної служби дає право на встановлення державному службовцю надбавки за вислугу років та надання додаткової оплачуваної відпустки та передбачено, що заробітна плата державного службовця складається з: - посадового окладу; - надбавки за вислугу років; - надбавки за ранг державного службовця; - виплати за додаткове навантаження у зв`язку з виконанням обов`язків тимчасово відсутнього державного службовця у розмірі 50 відсотків посадового окладу тимчасово відсутнього державного службовця; - виплати за додаткове навантаження у зв`язку з виконанням обов`язків за вакантною посадою державної служби за рахунок економії фонду посадового окладу за відповідною посадою; - премії (у разі встановлення).

Джерелом формування фонду оплати праці державних службовців є державний бюджет.

Фонд оплати праці державних службовців формується за рахунок коштів державного бюджету, а також коштів, які надходять до державного бюджету в рамках програм допомоги Європейського Союзу, урядів іноземних держав, міжнародних організацій, донорських установ. Порядок використання таких коштів, які надходять до державного бюджету, затверджується Кабінетом Міністрів України.

Скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення посадових окладів та надбавок до них.

Особливості оплати праці державних службовців в апаратах (секретаріатах) судів та інших органах системи правосуддя визначаються Законом України «Про судоустрій і статус суддів».

Відповідно до ч. 1 ст. 52 Закону України «Про державну службу» надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 3 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50 відсотків посадового окладу.

Верховна Рада України 9 листопада 2023 року ухвалила Закон України «Про Державний бюджет на 2024 рік», згідно якого передбачено встановлення надбавки за вислугу років державним службовцям не більше 30 відсотків посадового окладу, що менше ніж передбачено спеціальним Законом України «Про державну службу».

Згідно розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» у 2024 році заробітна плата державного службовця державного органу, який провів класифікацію посад державної служби, складається з посадового окладу, надбавки за ранг державного службовця, надбавки за вислугу років, місячної або квартальної премії, компенсації за додаткове навантаження та за вакантною посадою, грошової допомоги, що виплачується з наданням щорічної основної оплачуваної відпустки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та інших доплат, передбачених законами України. При цьому, абзацом 2 пункту 12 розділу «Прикінцеві положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» визначено, що надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу.

Згідно з пунктом 13 Прикінцевих положень» Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» умови оплати праці державних службовців, передбачені цим Законом, не застосовуються для державних службовців у державних органах, що не провели класифікацію посад державної служби. Оплата праці таких державних службовців здійснюється відповідно до умов, встановлених на 2023 рік, при цьому стимулюючі виплати можуть бути нараховані в граничному розмірі до 50 відсотків посадового окладу на місяць.

Отже, у 2024 році оплата праці державних службовців державного органу, який провів класифікацію посад державної служби, здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2023 року № 1409 «Питання оплати праці державних службовців на основі класифікації посад у 2024 році» з урахуванням пункту 12 Прикінцевих положень» Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік».

Державним службовцям державних органів, які провели класифікацію посад державної служби, надбавка за вислугу років у 2024 році встановлюється на рівні 2 відсотків від посадового окладу за кожний рік стажу державної служби та не може перевищувати 30 відсотків посадового окладу».

Поряд із цим, слід відмітити, до Закону України «Про державну службу» будь-яких змін щодо зменшення щорічного та граничного відсотку набавки за вислугу років, у тому числі, у зв`язку із проведенням класифікації посад не вносилось.

З викладеного вбачається, що на теперішній час діють дві норми щодо визначення розміру надбавки за вислугу років державним службовцям, це п. 12 Прикінцевих положень» Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», який поширюється на державних службовців органів, у яких проведено класифікацію посад, та ч. 1 ст. 52 Закону України «Про державну службу», яка поширюється на усіх без виключення державних службовців, оскільки жодних застережень з цього приводу ця норма не містить.

Водночас, слід урахувати, що п. 12 Прикінцевих положень» Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» зменшує граничний розмір надбавки за вислугу років на державній службі з 50 відсотків до 30 відсотків, а також зменшує розмір самої надбавки з 3 до 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, тобто запроваджує менший розмір спірної надбавки, ніж це передбачено ч. 1ст. 52 Закону України «Про державну службу».

У рішенні Верховного Суду від 06 квітня 2023 року у справі №260/3564/22, яке набрало законної сили 21.09.2023 року, суд зазначив, що «надаючи тлумачення статті 58 Конституції України у Рішенні від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України зазначив, що врегулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (абзаци перший і другий пункту 2 мотивувальної частини Рішення).

У Рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп і від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001 зроблено аналогічні висновки про те, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Водночас Конституційний Суд України звернув увагу на те, що частина перша статті 58 Конституції України передбачає винятки із конституційного принципу неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 09 лютого 1999 року №1-рп/99, абзац другий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001).

Державні установи повинні бути послідовними щодо прийнятих ними нормативних актів, а також дотримуватися розумної рівноваги між передбачуваністю (довірою, законними очікуваннями, впевненістю) особи і тими інтересами, заради забезпечення яких у регулювання вносяться зміни. Одним із механізмів запобігання свавільному втручанню держави та її органів у реалізацію прав і свобод людини є закріплений у частині третій статті 22 Конституції України принцип недопустимості звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних.

Таким чином, надання нормативно-правовому акту ретроактивної дії не порушуватиме принципи незворотності дії в часі та правової визначеності, якщо ці зміни не погіршують правове становище особи: не встановлюють чи не посилюють юридичну відповідальність, не скасовують і не обмежують чинні права і свободи».

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а дійшла висновку, що у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Слід також звернути увагу, що неузгодженість між чинними нормативно-правовими актами, їхнє протиріччя з одного й того самого предмета регулювання, а також суперечність між двома або більше формально чинними нормами права, прийнятими з одного і того ж питання є колізією норм права.

За загальним правилом вирішення колізій, передбаченим частиною третьою статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту, суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Виходячи із засад теорії права, оскільки Закон № 889-VIII та Закон № 3460-IX мають однакову юридичну силу, при цьому Закон № 3460-IX прийнятий пізніше, у спірних правовідносинах має місце змістовна та темпоральна колізії.

У випадку одночасного існування змістовної та темпоральної колізії між більш ранньою cпeціaльнoю нopмoю і пізнішoю зaгaльнoю нopмoю пepeвaгy мaє paнішe пpийнятa cпeціaльнa нopмa, тобто ч. 1ст. 52 Закону № 889-VIII у спірних правовідносинах.

Поряд із цим, у рішенні від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 Конституційний Суд України в вкотре наголосив на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України.

Згідно Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 29, 36, частини другої статті 56, частини другої статті 62, частини першої статті 66, пунктів 7, 9, 12, 13, 14, 23, 29, 30, 39, 41, 43, 44, 45, 46 статті 71, статей 98, 101, 103, 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» (справа про соціальні гарантії громадян) від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007, законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об`єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина. У разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони.

У цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що метою і особливістю закону про Державний бюджет України є забезпечення належних умов для реалізації положень інших законів України, які передбачають фінансові зобов`язання держави перед громадянами, спрямовані на їх соціальний захист, у тому числі й надання пільг, компенсацій і гарантій. Отже, при прийнятті закону про Державний бюджет України мають бути дотримані принципи соціальної, правової держави, верховенства права, забезпечена соціальна стабільність, а також збережені пільги, компенсації і гарантії, заробітна плата та пенсії для забезпечення права кожного на достатній життєвий рівень (стаття 48 Конституції України) ( 254к/96-ВР ).

З огляду на вищевикладене, в спірних правовідносинах до застосування підлягає норма спеціального нормативно-правового акту, а саме ч. 1 ст. 52 Закону України «Про державну службу», а не п. 12 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», яким звужується обсяг прав та гарантій державних службовців, визначених чинним законодавством.

При цьому, суд зазначає, що обмеження строку, на який встановлюється надбавка за вислугу років на державній службі, положеннями ч. 1 ст. 52 Закону України «Про державну службу» також не передбачено.

Тому суд резюмує, що відповідач, прийнявши спірний наказ, порушив право позивача на належний рівень оплати праці державних службовців, гарантований статтями 46, 50 та 52 Закону України «Про державну службу» у частині права отримання надбавки за вислугу років на державній службі у розмірі 3 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50 відсотків посадового окладу.

Беручи до уваги, що в 2024 році виплата позивачу надбавки за вислугу років була протиправно обмежена, суд доходить висновку про задоволення позовних вимог щодо визнання протиправними дії відповідача і скасувати наказ Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області від 16.01.2024 № 03/к «Про встановлення надбавки за вислугу років» у частині встановленого розміру надбавки за вислугу років державної служби заступнику керівника апарату Богуславського районного суду Київської області ОСОБА_1 на 2024 рік, а саме з 01 січня 2024 року на рівні 30 % місячного посадового окладу та зобов`язання відповідача здійснити перерахунок та виплату заступнику керівника апарату Богуславського районного суду Київської області ОСОБА_1 надбавки за вислугу років державної служби з 1 січня 2024 року відповідно до ч. 1 ст. 52 Закону України «Про державну службу», а саме на рівні 3 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50 відсотків посадового окладу.

Водночас, позовні вимоги в частині зобов`язання відповідача в подальшому нараховувати та виплачувати надбавку за вислугу років заступнику керівника апарату Богуславського районного суду Київської області ОСОБА_1 відповідно до наказу від 15.08.2016 № 88/к «Про встановлення надбавки за вислугу років», задоволенню не підлягають, як передчасні.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення адміністративного позову.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Оскільки позивач є звільненим від сплати судового збору, то підстави для вирішення питання щодо судових витрат відсутні. Інших доказів понесених судових витрат, станом на час прийняття рішення, матеріали справи не містять.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області і скасувати наказ Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області від 16.01.2024 № 03/к «Про встановлення надбавки за вислугу років» у частині встановленого розміру надбавки за вислугу років державної служби заступнику керівника апарату Богуславського районного суду Київської області ОСОБА_1 на 2024 рік, а саме з 01 січня 2024 року на рівні 30 % місячного посадового окладу.

Зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Київській області (код ЄДРПОУ: 26268119; місцезнаходження: 01601, м. Київ, вул. Жилянська, буд. 58-Б) здійснити перерахунок та виплату заступнику керівника апарату Богуславського районного суду Київської області ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , Київська обл., м. Богуслав, вул. Ганни Бондарівни, 6) надбавки за вислугу років державної служби з 1 січня 2024 року відповідно до ч. 1 ст. 52 Закону України «Про державну службу», а саме на рівні 3 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50 відсотків посадового окладу.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Я.В. Горобцова

Горобцова Я.В.