Рішення № 141031661, 28.10.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 жовтня 2026 року Київ справа №320/20805/25

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Сас Є.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

Рух справи.

Позивач звернувся до Київського окружного адміністративного суду з вимогами:

1. Визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 31.03.2025 року № 104550005230 щодо відмови в призначені ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» починаючи з моменту звернення за призначенням, а саме з 24.03.2025 року;

2. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», починаючи з моменту звернення за призначенням, а саме з 24.03.2025 року.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що з аналізу норм ч. 3 ст. 65 Закону №796-ХІІ слідує, що єдиним документом, що підтверджує статус громадянина, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право на користування пільгами, встановленими Законом України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», зокрема призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або Потерпілий від Чорнобильської катастрофи. Різного роду довідки про період роботи у зоні відчуження, евакуацію, відселення, самостійне переселення, про період проживання та роботи на забруднених територіях тощо є лише підставами для визначення в установленому порядку статусу учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС або потерпілих від Чорнобильської катастрофи. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області № 104550005230 від 31.03.2025 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року №796-ХІІ, оскільки станом на 1 січня 1993 рік не виконана умова проживання або роботи у зоні посиленого радіологічного контролю 4 роки. Не погодившись із вказаною відмовою, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Київський окружний адміністративний суд ухвалою від 01.05.2025 відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

У відзиві на позовну заяву відповідач щодо задоволення позову заперечує, зазначаючи, що розгляд заяв про призначення чи перерахунок пенсії здійснюється відповідно до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України № 22-1. Цим Порядком передбачено, що заяви розглядаються після подання особою всіх необхідних документів, а рішення щодо призначення або перерахунку пенсії приймається виключно на підставі документів, поданих заявником. Крім того, відповідач зазначає, що для призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» особа повинна надати посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи та довідку, яка підтверджує відповідний період проживання або роботи на території радіоактивного забруднення. Право на зниження пенсійного віку виникає лише за наявності передбачених законом умов, зокрема підтвердження необхідного строку проживання чи роботи у відповідній зоні, а початкова величина зниження пенсійного віку застосовується лише до осіб, які проживали або працювали в такій зоні з моменту аварії на Чорнобильській АЕС до 31 липня 1986 року. Відтак Головне управління Пенсійного фонду України вважає, що під час розгляду заяви позивача діяло відповідно до вимог пенсійного законодавства, не допустило порушень його прав та законних інтересів, а тому підстав для задоволення позову не вбачає.

Ухвалою суду від 07.07.2026 зобов`язано Головне управління ПФУ у Київській області: надати письмові пояснення щодо нормативних та фактичних підстав неврахування періоду роботи позивача з 25.01.1988 по 21.08.1989 у Комбінаті по сільському будівництву Київської області «Спеціалізована пересувна механізована колона № 582», підтвердженого записами у трудовій книжці серії НОМЕР_1 , при визначенні періоду проживання/роботи позивача у зоні посиленого радіоекологічного контролю станом на 01.01.1993.

На виконання ухвали суду, відповідач направив пояснення, у яких зазначив, що Відповідно до пп.7 п. 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, документами, які підтверджують право на призначення пенсій за віком зі зменшенням пенсійного віку потерпілим від Чорнобильської катастрофи, для осіб, які постійно працювали (працюють) на територіях радіоактивного забруднення, додаються документи, видані підприємствами, установами, організаціями, органами місцевого самоврядування, що підтверджують період(и) постійної роботи в населених пунктах, віднесених до відповідних територій радіоактивного забруднення.

Згадані документи в матеріалах ЕПС ОСОБА_1 відсутні. Крім того, визначити місце знаходження підприємства, на якому він працював в період 25.01.1988- 21.08.1989 (Спеціалізована пересувна механізована колона № 582 тресту «Київсільспецбуд») виключно згідно записів у трудовій книжці НОМЕР_1 неможливо.

Обставини, встановлені судом та зміст спірних правовідносин.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є особою, що постійно проживала або постійно працювала на території посиленого радіологічного контролю 4 категорії, що підтверджується дублікатом посвідченням серії НОМЕР_2 від 01.02.1999.

24.03.2025 позивач звернувся до органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

31.03.2025 відповідач прийняв рішення № 104550005230, яким відмовив у призначенні пенсії у зв`язку із не підтвердженням факту проживання/роботи у зоні посиленого радіологічного контролю станом на 01.01.1993 - 4 роки, зазначивши при цьому, що за результатами розгляду документів позивача встановлено, що загальний страховий стаж становить 30 років 06 місяців 03 дні. Згідно поданих документів період роботи (проживання) на території посиленого радіоактивного контролю станом на 01.01.1993 становить 03 роки 02 місяці 20 днів (з 19.09.1989 по 08.12.1992), загальний період роботи (проживання) у зоні посиленого радіологічного контролю становить 12 років 03 місяці 01 день, що не дає право на зниження пенсійного віку для виходу на пенсію.

Рішення ГУ ПФУ у Київській області про відмову у призначенні пенсії, позивач вважає протиправним, а тому звернувся в суд з цим позовом.

Норми права, які застосував суд та мотиви їх застосування.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Принципи, засади і механізм функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсії, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначає Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.03.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV).

За приписами статті 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.

Частиною 1 статті 9 Закону №1058-IV передбачено, що за рахунок коштів Пенсійного фонду України в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності; пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Умови призначення пенсії за віком визначені ст. 26 Закону №1058-IV. Так, відповідно до ч. 1 вказаної статті особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років, з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років, з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років, з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років, з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року, з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років, з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років, з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років, починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення передбачає Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №796-XII від 28.02.1991 (далі - Закон №796-XII).

Згідно із ст. 49 Закону №796-XII пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

Умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення. визначені ст. 55 Закону №796-XII.

Право на пенсію зі зниженням пенсійного віку мають потерпілі від Чорнобильської катастрофи, зокрема особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років, а також особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років (абз. 5-6 п. 2 ч. 1 ст. 55 Закону №796-XII).

При цьому, в примітці до п. 2 ч. 1 ст. 55 Закону №796-XII зазначено, що початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

Відповідно до ч. 1 ст. 55 Закону №796-XII особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону №1058-IV, за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.

Пенсійний вік за бажанням особи може бути знижено тільки за однією підставою, передбаченою цією статтею, якщо не обумовлено інше (ч. 2 ст. 55 Закону №796-XII).

Частиною 3 статті 55 Закону №796-XII прямо передбачено, що призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» і цього Закону.

Згідно з п. 13 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-ІV у разі якщо особа має право на отримання пенсії відповідно до законів України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", «;Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та цього Закону, призначається одна пенсія за її вибором. Порядок фінансування цих пенсій встановлюється відповідними законами.

Відповідно до пункту 6 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.08.1992 № 501 (далі - Порядок № 501), який був чинний на момент видачі позивачу посвідчення категорії 4, громадянам, які постійно проживають або постійно працюють на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 прожили або відпрацювали у цій зоні не менше чотирьох років, і віднесеним до категорії , видається посвідчення коричневого кольору, серія В.

Згідно з пунктом 10 Порядку № 501, видача посвідчень провадиться: народним депутатам України, керівним і відповідальним працівникам Секретаріату Верховної Ради України, Адміністрації Президента України, Верховного Суду України, Генеральної Прокуратури, Вищого Арбітражного Суду, Кабінету Міністрів, а також керівникам центральних органів державної виконавчої влади, представникам Президента України в областях і містах Києві та Севастополі, працівникам підприємств і організацій, розташованих в зоні відчуження - Міністерством у справах захисту населення від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; іншим потерпілим і учасникам ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС - Радою Міністрів Республіки Крим, обласним, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням районних державних адміністрацій за місцем проживання.

Посвідчення видається громадянам, які постійно проживають або постійно працюють на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 01.01.1993 прожили або відпрацювали у цій зоні не менше чотирьох років, - на підставі довідки встановленого зразка (додаток № 7).

Постановою Правління Пенсійного фонду України 25 листопада 2005 року № 22-1 затверджений «Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Порядок № 22-1).

Абзацом 2 підпункту 7 пункту 2.1 розділу II Порядку № 22-1 передбачено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку. Для потерпілих від Чорнобильської катастрофи такими документами є:

для осіб, які постійно працювали (працюють) на територіях радіоактивного забруднення, додаються документи, видані підприємствами, установами, організаціями, органами місцевого самоврядування, що підтверджують період(и) постійної роботи в населених пунктах, віднесених до відповідних територій радіоактивного забруднення;

для осіб, які постійно проживали (проживають) на територіях радіоактивного забруднення, додаються відомості про місце проживання, зазначені у пункті 2.22 цього розділу, та/або документи про проживання, видані органами місцевого самоврядування;

посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи - за наявності).

Оцінка аргументів учасників справи та висновки суду.

З аналізу викладеного, судом встановлено, підставою для призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, є належність особи до потерпілих від Чорнобильської катастрофи та факт проживання (роботи), а не лише реєстрації у зоні радіаційного забруднення.

Такого висновку дійшов Верховний Суд, зокрема, у постановах від 29 січня 2020 року у справі № 572/245/17 та від 17 червня 2020 року у справі № 572/456/17.

У постановах від 19 вересня 2019 року у справі № 556/1172/17, від 11 березня 2024 року у справі № 500/2422/23, від 19 вересня 2024 року у справі № 460/23707/22, від 02 жовтня 2024 року у справі № 500/551/23 Верховний Суд також зазначив про те, що виникнення права на зниження пенсійного віку законодавець пов`язує із фактом фізичного перебування особи у зоні радіоактивного забруднення у зв`язку з постійним проживанням, або у зв`язку з роботою в такій місцевості.

На підставі викладеного суд, враховуючи наведені висновки та встановлений абзацом 2 підпункту 7 пункту 2.1 розділу II Порядку № 22-1 перелік документів, що подається особою для призначення їй пенсії зі зниженням пенсійного віку, зауважує, що наявність посвідчення постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи не є безумовною і єдиною підставою для призначення пенсії на підставі положень статті 55 Закону № 796-XII.

Відтак, вагомим у цьому випадку є встановлення факту фізичного перебування особи на території радіоактивного забруднення у зв`язку з постійним проживанням або роботою на цій території.

Така позиція суду відповідає правовому висновку Верховного Суду, який викладений зокрема, у постанові від 28 травня 2025 року у справі № 460/658/24.

Таким чином, зміст зазначених положень свідчать, що особа, яка постійно проживала або постійно проживає чи постійно працювала або постійно працює у зоні посиленого радіологічного контролю, набуває права на призначення їй пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до абзацу 6 пункту 2 частини 1 статті 55 Закону №796-XII у випадку дотримання таких умов:

- наявності у цієї особи статусу потерпілої від Чорнобильської катастрофи;

- наявності у цієї особи необхідного періоду проживання (роботи) у зоні посиленого радіологічного контролю, який станом на 1 січня 1993 року повинен становити не менше 4-х років;

Суд розглянув покликання позивача на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 21.11.2019 у справі № 572/47/17 (який в свою чергу звернувся до практики Верховного Суду України у справах № 344/9789/17, 751/2050/17, 129/1535/17) згідно яких єдиним документом, який підтверджує статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи, учасника ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС та надає право користування пільгами, встановленими Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», зокрема призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» або «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи».

Водночас, суд вважає необхідне враховувати останній часом висновок Верховного Суду (постанова від 28 травня 2025 року у справі № 460/658/24).

Спірним рішенням позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" зі зниженням пенсійного віку, оскільки відсутній необхідний період проживання (постійної роботи) у зоні посиленого радіологічного контролю станом на 01.01.1993 - 4 роки.

Зазначивши, що згідно поданих документів період роботи (проживання) на території посиленого радіоактивного контролю станом на 01.01.1993 позивача становить 03 роки 02 місяці 20 днів (з 19.09.1989 по 08.12.1992).

Водночас, як встановлено судом, трудова книжка серії НОМЕР_1 містить записи про роботу у періоди з 25.01.1988-21.08.1989 у Спеціалізованій пересувній механізованій колоні № 582 тресту «Київсільспецбуд» (запис № 7-9).

Відповідно до запису № 7 трудової книжки, позивача прийнято на посаду слюсаря-монтажника 3-го розряду згідно з наказом від 19.01.1988 № 4-к.

Також, запис № 9 про звільнення позивача містить підставу його внесення, відбиток мастичної печатки суб`єкта господарювання, наявний підпис уповноваженої особи.

Згідно з приписами статті 62 Закону України Про пенсійне забезпечення від 05.11.1991 року № 1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).

Згідно з пунктом 1 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Однак, як встановлено судом, період роботи з 25.01.1988 по 21.08.1989 (Спеціалізована пересувна механізована колона № 582 тресту «Київсільспецбуд») не зараховано до періоду роботи (проживання) у зоні посиленого радіологічного контролю, оскільки визначити місце знаходження підприємства виключно відомостями трудової книжки серії НОМЕР_1 неможливо.

Пункт 3 Порядку № 637 встановлює, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу органами Пенсійного фонду на місцях приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Водночас, суд звертає увагу, що під час розгляду заяви про призначення пенсії на орган Пенсійного фонду покладається не лише обов`язок оцінити подані заявником документи, а й обов`язок вживати заходів для повного та об`єктивного з`ясування всіх обставин, необхідних для вирішення питання про наявність у особи права на пенсію.

Так, відповідно до ст. 16 та ч. 1 ст. 48 Закону України Про адміністративну процедуру від 17.02.2022 № 2073-IX адміністративний орган зобов`язаний діяти за принципом офіційності, самостійно встановлювати обставини, що мають значення для вирішення справи, та за необхідності з власної ініціативи витребовувати документи і відомості, необхідні для прийняття обґрунтованого рішення. При цьому адміністративний орган не вправі перекладати на особу обов`язок щодо отримання документів, якщо такий обов`язок прямо не передбачений законом.

Аналогічні повноваження передбачені і ч. 3 ст. 44 Закону № 1058-IV, якою органам Пенсійного фонду надано право витребувати від підприємств, установ, організацій та інших осіб документи, необхідні для оформлення пенсії, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей.

Отже, у спірних правовідносинах відповідач, за наявності сумнівів щодо запису про трудову діяльність позивача у зоні посиленого радіологічного контролю за період з 25.01.1988 по 21.08.1989, викликаних тим, що неможливо встановити місце знаходження підприємства виключно відомостями трудової книжки серії НОМЕР_1 , повинен був реалізувати надані йому законом повноваження щодо офіційного з`ясування всіх обставин справи, а не обмежуватися формальним неврахуванням відповідного періоду роботи (проживання) у зоні посиленого радіологічного контролю.

Зокрема, Пенсійний фонд мав можливість витребувати архівні довідки, первинні документи, відомості з відповідних архівних установ чи інші документи, необхідні для перевірки місце знаходження підприємства.

Натомість, матеріали справи не містять доказів того, що відповідач здійснював будь-які дії, спрямовані на витребування архівних документів, звертався до відповідних архівних установ чи правонаступників підприємства або письмово повідомляв позивача про необхідність подання додаткових документів. За таких обставин відповідач фактично обмежився формальною констатацією, зокрема не підтвердженням факту проживання/роботи у зоні посиленого радіологічного контролю станом на 01.01.1993 - 4 роки, не використавши надані йому законом повноваження для всебічного та повного з`ясування обставин, що мають значення для вирішення питання про зарахування спірного періоду роботи до страхового стажу позивача.

З урахуванням наведеного, Верховний Суд у постановах від 07.05.2024 у справі № 460/38580/22, від 24.05.2024 у справі № 460/17257/23, від 18.09.2024 у справі № 240/6201/23 та від 16.10.2024 у справі № 140/14380/23 зазначив, що витребування та перевірка додаткових документів і довідок є обов`язком пенсійного органу, тобто перекладання тягаря доказування, надання відомостей тощо на позивача є неприйнятним. Неналежне виконання пенсійним органом свого обов`язку щодо перевірки відомостей, зазначених у поданих документах не може бути підставою для обмеження конституційного права особи на отримання належної їй пенсії.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що рішення № 104550005230 від 31.03.2025 про відмову у призначенні пенсії у зв`язку із не підтвердженням факту проживання/роботи у зоні посиленого радіологічного контролю станом на 01.01.1993 - 4 роки є необґрунтованою.

Оскільки підставою для призначення пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" зі зниженням пенсійного віку є наявність статусу потерпілої від Чорнобильської катастрофи, а також необхідного періоду проживання (роботи) у зоні посиленого радіологічного контролю, який станом на 1 січня 1993 року повинен становити не менше 4-х років, а не порушення адміністративної процедури при розгляді заяви органом ПФУ, то, враховуючи відсутність в матеріалах справи відповідних доказів, вимога про призначення пенсії не може бути задоволена.

Щодо належного способу захисту порушеного права.

За приписами ч.ч. 2, 3 КАС у разі задоволення позову суд, зокрема, може прийняти рішення про: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень. У разі скасування індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

За наведених обставин, суд доходить висновку, що відповідач відмовляючи у призначені позивачу пенсії за віком, допустив порушення вимог законодавства, що призвело до порушення прав позивача як учасника адміністративної процедури.

Таким чином, з метою ефективного та повного захисту прав, свобод, інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин, суд дійшов висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області № 104550005230 від 31.03.2025 є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо вимоги зобов`язати відповідача призначити пенсію за віком.

Відповідно до ч. 4 ст. 245 КАС суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У разі якщо ухвалення рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку. Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Отже суд констатує відсутність у відповідача дискреційних повноважень у питанні, що є предметом спору.

Водночас суд звертає увагу, що на момент прийняття оскаржуваного рішення позивач не відповідав встановленим законодавством умовам для призначення пенсії за віком (без урахування пільг) відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону № 1058-IV, а саме:

- не досяг установленого пенсійного віку - 60 років,

- не мав необхідного страхового стажу тривалістю не менше 32 років.

Крім того, відсутні підстави для застосування передбаченого статтею 55 Закону № 796-XII зниження пенсійного віку, оскільки доказами не підтверджено, що позивач постійно проживав або постійно працював у зоні посиленого радіологічного контролю протягом щонайменше чотирьох років станом на 1 січня 1993 року.

За таких обставин, відсутні підстави для зниження пенсійного віку позивача на два роки та його подальшого зменшення на один рік за кожні три роки проживання або роботи в зазначеній зоні, у межах установленого законом максимального зниження на п`ять років.

За таких умов, суд вважає за необхідне зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області вирішити питання про призначення ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до заяви від 31.03.2025 з урахуванням правої оцінки суду.

Суд наголошує, що при повторному розгляді заяви позивача відповідач не може прийняти рішення, яке по суті повторює рішення, що визнане судом протиправним, і повинен вирішити заяву позивача з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цій справі. Висновки суду, викладені в мотивувальній частині його рішення є в однаковій мірі обов`язковими для врахування суб`єктом владних повноважень при здійсненні своїх повноважень на виконання рішення суду, як і висновки, визначені в резолютивній частині рішення. Суд зауважує, що при визначенні меж встановлених зобов`язань необхідно враховувати як резолютивну, так і мотивувальну частини судового рішення.

Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Розподіл судових витрат.

Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Оскільки позов містить одну вимогу немайнового характеру, яка хоча і частково, але підлягає задоволенню, тому розмір компенсації судових витрат суд визначає виходячи з кількості (а не розміру) задоволених / незадоволених позовних вимог.

Такий підхід викладено Верховним Судом у рішенні від 16 червня 2020 року у справі №620/1116/20 та який є застосовним при вирішенні розподілу судових витрат зі сплати судового збору у цій справі.

Тож сплачений позивачем судовий збір підлягає відшкодуванню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача пропорційно задоволеним немайновим вимогам.

Позивачем при поданні позову сплачено судовий збір у розмірі 1 211,20 грн, отже останньому підлягає стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 242-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

У Х В А Л И В:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області № 104550005230 від 31.03.2025 про відмову у призначені пенсії за віком ОСОБА_1 на підставі статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 № 796-ХІІ.

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області вирішити питання про призначення пенсії за віком ОСОБА_1 відповідно до заяви від 24.03.2025 відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ, з урахуванням правової оцінки суду.

4. Надіслати учасникам справи (їх представникам) копію судового рішення в порядку, передбаченому ч. 5 ст. 251 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення та набирає законної сили в порядку встановленому статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_3 ;

відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області, Київська обл., м. Фастів, вул. Андрія Саєнка, буд. 10; код ЄДРПОУ 22933548.

Суддя Сас Є.В.