Рішення № 141031582, 29.10.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 жовтня 2026 року м. Київ № 320/14427/23

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Панової Г.В, розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом Головного управління Державної податкової служби у Київській області

до ОСОБА_1

про стягнення податкового боргу,

ВСТАНОВИВ:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Головне управління Державної податкової служби у Київській області, як відокремлений підрозділ ДПС з позовом до ОСОБА_1 , в якому позивач просить суд стягнути з громадянина ОСОБА_1 в рахунок погашення податкового боргу по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів житлової нерухомості в сумі 45 616,27 грн.

Позовні вимоги мотивовані наявністю у відповідача податкового боргу з земельного податку та податку на нерухоме майно з юридичних осіб у розмірі 45 616,27 грн, який добровільно не було сплачено, у зв`язку з чим контролюючий орган просить стягнути заборгованість у примусовому порядку.

На виконання частини третьої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України, судом було оформлено запит до органу державної влади щодо підтвердження місця проживання ОСОБА_1 .

На адресу суду надійшла інформація від Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) щодо підтвердження зареєстрованого місця проживання відповідача в АДРЕСА_1 .

Ухвалою суду відкрито провадження в адміністративній справі, ухвалено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.

Від відповідача на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній просить відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на відсутність заборгованості зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Обґрунтовуючи свої заперечення, відповідач зазначає, що податкові зобов`язання, визначені контролюючим органом у податкових повідомленнях-рішеннях від 08.06.2021 №0629317-2408-2658 та від 17.11.2022 №0207041-240110-2658, були ним сплачені у встановлені податковим законодавством строки.

Зокрема, відповідач вказує, що податкове повідомлення-рішення від 08.06.2021 №0629317-2408-2658 отримано ним 09.07.2021, у зв`язку з чим граничний строк сплати визначеного ним грошового зобов`язання припадав на 07.09.2021. При цьому відповідне податкове зобов`язання в сумі 18 130,20 грн було сплачено 12.08.2021 двома платежами по 9065,10 грн, що підтверджується платіжними дорученнями № 8581996 та № 8582032.

Крім того, відповідач зазначає, що податкове повідомлення-рішення від 17.11.2022 №0207041-240110-2658 отримано ним 28.12.2022, а визначене ним грошове зобов`язання було сплачено 21.02.2023 чотирма платежами по 5758,05 грн відповідно до платіжних доручень №13275794, № 13275766, № 13275879 та № 13275863.

Відповідач наголошує, що здійснення платежів частинами було зумовлено встановленими банківськими обмеженнями щодо розміру одного платежу, а у призначенні платежів зазначався відповідний вид податку та його код, що дозволяло контролюючому органу ідентифікувати сплачені кошти.

Також відповідач вважає безпідставним нарахування пені, оскільки визначені податковими повідомленнями-рішеннями зобов`язання були виконані ним до закінчення встановлених законом строків їх сплати.

На виконання вимог ухвали суду про відкриття провадження у справі від Головного управління ДПС у Київській області надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи довідки щодо суми податкового боргу відповідача, який є предметом стягнення у справі, а також документів на підтвердження повноважень представника контролюючого органу.

До зазначеного клопотання позивачем долучено довідку Головного управління ДПС у Київській області, відповідно до якої станом на 30.07.2024 згідно з даними інтегрованих карток платника податків за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) обліковується податковий борг з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів житлової нерухомості (код платежу 18010200), у розмірі 71 335,59 грн.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Фізична особа ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) перебуває на податковому обліку в Головному управління ДПС у Київській області як платник податків.

З матеріалів справи вбачається, що за ОСОБА_1 обліковується податковий борг по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в розмірі 45616,27 грн, що підтверджується даними інтегрованої картки платника податків щодо відповідача, яка додана до позовної заяви.

Судом встановлено, що податковим органом щодо відповідача були винесені податкові повідомлення- рішення:

- № 0629317-2408-2658 від 08.06.2021 у розмірі - 18130,20 грн;

- № 0207041-240110-2658 від 17.11.2022 у розмірі - 23032,23 грн.

Також позивачу було нараховано пеню за невчасну сплату відповідно до ст. 129 ПК України у розмірі 4453,84 грн, що також підтверджується даними інтегрованої картки платника податків, яка додана до позовної заяви.

Вказані податкові повідомлення рішення були направлені контролюючим органом на податкову адресу відповідача - АДРЕСА_2 .

При цьому матеріали справи не містять деталізованих відомостей щодо зарахування контролюючим органом зазначених платежів, а також розрахунку пені в розмірі 4453,84 грн із зазначенням періодів та підстав її нарахування.

Контролюючим органом було сформовано та направлено відповідачу податкову вимогу від 26.04.2018 № 78490-55, яка повернута за закінченням терміну зберігання та була залишена відповідачем без виконання.

Вказані обставини стали підставою для звернення позивача до суду з вимогою про стягнення податкового боргу у примусовому порядку.

Разом з тим, заперечуючи проти заявлених позовних вимог, відповідачем долучено до матеріалів справи платіжні інструкції від 12.08.2021 на суму 18 130,20 грн та від 21.02.2023 на суму 23 032,20 грн, які, за його твердженням, підтверджують сплату податкових зобов`язань з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

При цьому, як встановлено судом, на виконання ухвали суду контролюючим органом надано довідку про розмір податкового боргу відповідача станом на 30.07.2024, згідно з якою загальний розмір облікованої заборгованості за відповідним видом податку становить 71 335,59 грн.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

При вирішенні спору щодо стягнення з відповідача податкового боргу суд виходить з того, що порядок визначення суми податкових зобов`язань та погашення податкового боргу платників податків регулюється Податковим кодексом України (надалі - Податкового кодексу України).

Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Згідно з підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Відповідно до підпункту 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Підпунктом 266.3.1 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України передбачено, що базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та/або відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Відповідно до підпункту 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 Податкового кодексу України ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості встановлюються за рішенням відповідної місцевої ради залежно від місця розташування та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за один квадратний метр бази оподаткування.

Порядок обчислення суми податку визначений пунктом 266.7 статті 266 Податкового кодексу України.

Зокрема, обчислення суми податку з об`єкта або об`єктів житлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси власника такої нерухомості з урахуванням загальної площі відповідних об`єктів, установлених законом зменшень бази оподаткування та відповідної ставки податку.

Згідно з підпунктом 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України податкове повідомлення-рішення про сплату суми податку та відповідні платіжні реквізити надсилаються платнику податку контролюючим органом у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 266.10.1 пункту 266.10 статті 266 Податкового кодексу України податкове зобов`язання за звітний рік з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачується фізичними особами протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення.

Підпунктом 14.1.39 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено поняття грошового зобов`язання платника податків як суми коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов`язання та/або інше зобов`язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, та/або штрафну (фінансову) санкцію, а також пеню у визначених законодавством випадках.

Згідно з підпунктом 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий борг - це сума узгодженого грошового зобов`язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.

Отже, набуття грошовим зобов`язанням статусу податкового боргу законодавець пов`язує не лише з фактом його узгодження, а й із невиконанням платником податків обов`язку щодо сплати такого зобов`язання у встановлений законом строк.

При цьому відповідно до пункту 59.1 статті 59 Податкового кодексу України у разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Пунктом 59.5 статті 59 Податкового кодексу України передбачено, що в разі якщо у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується або зменшується, погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податків, що існує на день погашення.

У разі якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не був погашений у повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається (не вручається).

Відповідно до пункту 87.11 статті 87 Податкового кодексу України орган стягнення звертається до суду з позовом про стягнення суми податкового боргу платника податку фізичної особи. Стягнення податкового боргу за рішенням суду здійснюється державною виконавчою службою відповідно до закону про виконавче провадження.

Отже, право контролюючого органу на звернення до суду з позовом про примусове стягнення податкового боргу пов`язане з наявністю у платника податків непогашеного узгодженого грошового зобов`язання, а також дотриманням передбаченого податковим законодавством порядку його стягнення.

При цьому саме існування податкового повідомлення-рішення та відсутність доказів його оскарження не є безумовною підставою для задоволення позову про стягнення податкового боргу, оскільки суд повинен перевірити наявність непогашеної заборгованості на момент вирішення спору.

Аналогічний підхід до визначення предмета доказування у справах про стягнення податкового боргу викладено Верховним Судом у постанові від 28.07.2023 у справі №813/2109/16.

У зазначеній постанові Верховний Суд звернув увагу, що предметом доказування у справах про стягнення податкового боргу є, зокрема, наявність узгодженого грошового зобов`язання, складові основної суми боргу, штрафних санкцій і пені, підстави та момент виникнення податкового боргу, обставини його добровільного погашення, а також дотримання контролюючим органом передбаченого законом порядку стягнення.

З огляду на викладене суд зазначає, що предметом доказування у цій справі є не лише факт прийняття контролюючим органом відповідних податкових повідомлень-рішень, а й наявність непогашеної заборгованості за визначеними ними грошовими зобов`язаннями, правильність визначення заявленої до стягнення суми та наявність законних підстав для стягнення нарахованої пені.

Щодо доводів відповідача про сплату податкових зобов`язань суд зазначає про таке.

Як встановлено судом, податковим повідомленням-рішенням від 08.06.2021 № 0629317-2408-2658 відповідачу визначено грошове зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у розмірі 18 130,20 грн.

З матеріалів справи та доводів відповідача вбачається, що зазначене податкове повідомлення-рішення отримано ним 09.07.2021.

З врахуванням положень підпункту 266.10.1 пункту 266.10 статті 266 Податкового кодексу України строк сплати відповідного податкового зобов`язання становив 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення.

Водночас відповідачем до матеріалів справи долучено копії платіжних доручень № 8581996 та № 8582032 від 12.08.2021 на загальну суму 18 130,20 грн.

Отже, зазначені платіжні документи підтверджують здійснення відповідачем платежів у розмірі визначеного контролюючим органом грошового зобов`язання до закінчення встановленого законом строку його сплати.

Аналогічні обставини встановлено судом щодо податкового повідомлення-рішення від 17.11.2022 № 0207041-240110-2658, яким відповідачу визначено грошове зобов`язання у розмірі 23 032,23 грн.

З матеріалів справи вбачається, що зазначене податкове повідомлення-рішення отримано відповідачем 28.12.2022.

При цьому відповідачем надано копії платіжних доручень № 13275794, № 13275766, №13275879 та № 13275863 від 21.02.2023, відповідно до яких здійснено чотири платежі по 5758,05 грн на загальну суму 23 032,20 грн.

Таким чином, відповідачем надано докази перерахування коштів у рахунок сплати відповідного податку до закінчення встановленого законом строку сплати податкового зобов`язання.

Суд враховує, що в призначенні здійснених платежів відповідачем зазначався відповідний вид податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, а також код платежу 18010200.

Наведені обставини свідчать, що перераховані відповідачем кошти стосувалися саме того виду податку, за яким контролюючим органом заявлено вимоги про стягнення заборгованості у цій справі.

При цьому суд зазначає, що здійснення платником податків платежів окремими частинами саме по собі не свідчить про порушення податкового законодавства, якщо відповідні кошти сплачені у встановлений законом строк та зараховані до бюджету.

Крім того, про наведені обставини відповідач зазначив у відзиві на адміністративний позов, який був надісланий на адресу податкового органу, що підтверджується даними доданих до відзиві докунментів з Укрпошти. Водночас, позивач будь-яких доводів або контраргументів відносно наведених відповідачем обставин суду не навів, відповідь на відзив не подав.

Суд враховує, що відповідно до пункту 87.9 статті 87 Податкового кодексу України у разі наявності у платника податків податкового боргу контролюючі органи зобов`язані зараховувати кошти, що сплачує такий платник податків, у рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків.

Отже, наявність у платника податків непогашеного податкового боргу попередніх періодів може впливати на порядок зарахування коштів, перерахованих ним у рахунок сплати поточних податкових зобов`язань.

Водночас застосування зазначеної норми передбачає необхідність установлення фактичного існування відповідного податкового боргу на момент здійснення платежів, його розміру та черговості зарахування коштів.

Суд звертає увагу, що в матеріалах справи міститься податкова вимога від 26.04.2018 №78490-55, сформована контролюючим органом до виникнення податкових зобов`язань, які стали підставою для звернення з цим позовом.

Однак сама по собі наявність податкової вимоги, сформованої у 2018 році, не підтверджує, що відповідний податковий борг залишався непогашеним на момент здійснення відповідачем платежів у серпні 2021 року та лютому 2023 року.

Матеріали справи не містять належних відомостей щодо залишку податкового боргу, який існував на момент здійснення відповідних платежів, а також доказів того, що сплачені відповідачем кошти були зараховані контролюючим органом у рахунок погашення податкових зобов`язань попередніх періодів.

У зв`язку з цим суд зазначає, що можливість застосування положень пункту 87.9 статті 87 Податкового кодексу України не може ґрунтуватися виключно на припущенні про існування у платника податків непогашеної заборгованості за попередні періоди.

При цьому доказів, які б свідчили про фактичне зарахування сплачених відповідачем коштів у рахунок погашення іншого податкового боргу, контролюючим органом до суду не надано.

Таким чином, доводи відповідача щодо здійснення платежів за відповідним видом податку підтверджуються наданими ним платіжними документами, тоді як позивачем не доведено обставин, які б свідчили про те, що зазначені кошти не погасили заявлені до стягнення податкові зобов`язання.

Щодо довідки Головного управління ДПС у Київській області про наявність податкового боргу станом на 30.07.2024 суд зазначає про таке.

Як встановлено судом, на виконання ухвали суду позивачем надано довідку, відповідно до якої станом на 30.07.2024 за відповідачем згідно з даними інтегрованих карток платника податків обліковується податковий борг з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у розмірі 71 335,59 грн.

Оцінюючи зазначений доказ, суд враховує, що він підтверджує відображення в обліковій системі контролюючого органу загальної суми податкової заборгованості за відповідним видом податку.

Водночас предметом розгляду цієї адміністративної справи є позовні вимоги про стягнення податкового боргу у розмірі 45 616,27 грн, сформованого, за твердженням позивача, на підставі конкретних податкових повідомлень-рішень та нарахованої пені.

Суд звертає увагу, що довідка, надана контролюючим органом, не містить деталізованих відомостей щодо підстав виникнення податкової заборгованості, періодів її формування, сум окремих податкових зобов`язань, проведених платежів та їх зарахування.

Крім того, зазначена довідка не містить відомостей, які б дозволяли встановити, яка саме частина загальної заборгованості у розмірі 71 335,59 грн припадає на податкові зобов`язання, що є предметом стягнення у цій справі, та чи враховані під час визначення вказаної суми платежі, здійснені відповідачем 12.08.2021 та 21.02.2023.

При цьому, суд враховує, що загальна сума податкового боргу, зазначена у довідці станом на 30.07.2024, перевищує розмір заборгованості, заявлений позивачем до стягнення. Разом з тим, позивачем не подано заяву про збільшення позовних вимог із дотриманням процесуальних вимог ст. 47 КАСУ та доказами її надіслання на адресу відповідача.

З огляду на викладене суд зазначає, що наявність у контролюючого органу облікових відомостей про загальну суму заборгованості платника податків сама по собі не є безумовним підтвердженням існування непогашеного податкового боргу саме за тими податковими повідомленнями-рішеннями, які стали підставою для звернення до суду з відповідним позовом.

Відповідно до частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, та в межах позовних вимог.

Отже, встановлення за відповідачем загального розміру податкової заборгованості, який перевищує заявлену до стягнення суму, не змінює предмета спору та не звільняє позивача від обов`язку доведення обґрунтованості саме тих позовних вимог, з якими він звернувся до суду.

Водночас позивачем не надано належного розрахунку, який би дозволяв зіставити суму податкового боргу, заявлену до стягнення у позовній заяві, із сумою податкової заборгованості, відображеною в довідці станом на 30.07.2024.

Таким чином, надана контролюючим органом довідка не усуває суперечностей між доводами позивача про наявність податкового боргу та наданими відповідачем доказами здійснення платежів, а також не дозволяє суду встановити непогашений залишок саме тих податкових зобов`язань, які є предметом розгляду цієї справи.

При цьому суд наголошує, що зазначений висновок не означає встановлення відсутності у відповідача будь-якої податкової заборгованості взагалі, а стосується виключно доведеності заявлених позивачем вимог про стягнення конкретної суми податкового боргу.

Щодо заявленої до стягнення пені в розмірі 4453,84 грн суд зазначає про таке.

Відповідно до положень статті 129 Податкового кодексу України нарахування пені здійснюється за наявності передбачених податковим законодавством підстав та у визначеному ним порядку.

Зокрема, підпунктом 129.1.1 пункту 129.1 статті 129 Податкового кодексу України передбачено, що при нарахуванні контролюючим органом податкового зобов`язання у встановлених цим Кодексом випадках, не пов`язаних із проведенням перевірки, нарахування пені розпочинається з першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати платником податків такого зобов`язання, визначеного у податковому повідомленні-рішенні.

Отже, нарахування пені повинно ґрунтуватися на встановлених законом обставинах, які зумовлюють виникнення відповідного обов`язку платника податків.

При цьому для вирішення питання про правомірність стягнення пені необхідним є встановлення конкретного грошового зобов`язання, на яке її нараховано, дати виникнення прострочення, періоду нарахування пені, застосованої ставки та правильності визначення її розміру.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем до загальної суми заявленого до стягнення податкового боргу включено пеню в розмірі 4453,84 грн.

Водночас відповідач заперечує правомірність її нарахування, посилаючись на своєчасне виконання податкових зобов`язань, визначених контролюючим органом.

На підтвердження зазначених доводів відповідачем надано платіжні документи, які свідчать про здійснення відповідних платежів до закінчення встановлених законом строків сплати податкових зобов`язань.

Разом із тим матеріали справи не містять деталізованого розрахунку пені в розмірі 4453,84 грн із зазначенням сум податкових зобов`язань, на які її нараховано, періодів прострочення, застосованих ставок та інших вихідних даних, необхідних для перевірки правильності її обчислення.

Також позивачем не надано належних доказів, які б свідчили про те, що пеню нараховано у зв`язку з несвоєчасним виконанням саме тих податкових зобов`язань, які визначені податковими повідомленнями-рішеннями від 08.06.2021 та від 17.11.2022.

Суд зазначає, що відображення відповідної суми пені в інтегрованій картці платника податків підтверджує факт її обліку контролюючим органом, однак за наявності обґрунтованих заперечень платника податків не звільняє позивача від обов`язку доведення правових та фактичних підстав виникнення відповідної заборгованості.

Сам по собі факт обліку певної суми пені не може підміняти собою встановлення обставин, які відповідно до вимог Податкового кодексу України є підставою для її нарахування.

При цьому суд звертає увагу, що позивач не надав належних пояснень та доказів щодо причин нарахування пені за наявності платіжних документів, які свідчать про своєчасне перерахування відповідачем коштів до бюджету.

Також відсутні відомості про те, чи пов`язана зазначена пеня з податковими зобов`язаннями, визначеними у податкових повідомленнях-рішеннях, які є предметом цієї справи, або з іншими податковими зобов`язаннями попередніх періодів.

З огляду на викладене суд зазначає, що відсутність у матеріалах справи доказів окремої сплати відповідачем пені не може сама по собі свідчити про обґрунтованість вимог щодо її примусового стягнення, оскільки першочерговому встановленню підлягають правові підстави виникнення відповідного зобов`язання та правильність визначення його розміру.

Таким чином, за відсутності належного розрахунку пені та доказів обставин, які зумовили її нарахування, суд позбавлений можливості перевірити обґрунтованість визначеної контролюючим органом суми пені в розмірі 4453,84 грн.

При цьому суд враховує, що позивач як контролюючий орган, який здійснює адміністрування відповідного податку та веде облік податкових зобов`язань, має можливість надати детальний розрахунок пені та відомості щодо її нарахування, однак таких доказів на підтвердження заявлених позовних вимог суду не надано.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено належними та достатніми доказами наявності правових підстав для стягнення з відповідача пені у розмірі 4453,84 грн.

Відповідно до частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з частиною першою статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

За правилами статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Суд звертає увагу, що предметом розгляду цієї справи є вимога контролюючого органу про примусове стягнення податкового боргу, а відтак саме позивач повинен довести наявність обставин, які є підставою для застосування такого заходу.

При цьому доведення обґрунтованості позовних вимог не може обмежуватися виключно посиланням на наявність податкових повідомлень-рішень та відомостей інтегрованої картки платника податків без належного врахування доказів здійснення платежів, наданих відповідачем.

Суд наголошує, що податкове повідомлення-рішення є підставою для виникнення у платника податків відповідного грошового зобов`язання, однак його подальше виконання або невиконання є окремою юридично значущою обставиною, яка підлягає встановленню під час вирішення спору про стягнення податкового боргу.

Отже, незважаючи на те, що податкові повідомлення-рішення, на підставі яких контролюючим органом визначено грошові зобов`язання відповідача, не були оскаржені в установленому законом порядку, зазначена обставина не звільняє суд від обов`язку перевірити наявність непогашеної заборгованості за відповідними податковими зобов`язаннями.

Як встановлено судом, відповідачем надано належні докази здійснення платежів за відповідним видом податку до закінчення встановлених законом строків сплати.

При цьому, позивачем не надано доказів, які б дозволяли встановити, що здійснені відповідачем платежі не були зараховані в рахунок погашення відповідних податкових зобов`язань, або що на момент їх здійснення існував інший непогашений податковий борг, у рахунок якого відповідні кошти були зараховані згідно з черговістю його виникнення.

Також позивачем не надано деталізованого розрахунку пені та належного обґрунтування правових підстав її нарахування.

Крім того, долучена контролюючим органом довідка про загальний розмір податкової заборгованості станом на 30.07.2024 не містить відомостей, необхідних для встановлення непогашеного залишку податкового боргу саме за податковими повідомленнями-рішеннями, які є предметом розгляду цієї справи.

Суд зазначає, що вказані обставини мають істотне значення для правильного вирішення спору, оскільки примусове стягнення податкового боргу можливе лише за умови встановлення фактичного існування такого боргу та його розміру.

При цьому судом враховано, що ухвалою від 22.07.2024 у позивача витребувано додаткові докази, однак надані ним матеріали не усунули наявних суперечностей щодо розміру та складових податкового боргу, заявленого до стягнення.

За таких обставин суд вважає, що сам по собі факт надання контролюючим органом довідки про загальну суму облікованої заборгованості без належної деталізації її складових не може вважатися достатнім доказом обґрунтованості позову за наявності конкретних заперечень відповідача, підтверджених платіжними документами.

Суд також звертає увагу, що адміністративне судочинство ґрунтується на засадах змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з`ясування всіх обставин у справі, а відтак оцінка доказів повинна здійснюватися з урахуванням їх змісту, взаємного зв`язку та достатності для встановлення обставин, що входять до предмета доказування.

Разом із тим обов`язок суду щодо офіційного з`ясування всіх обставин справи не звільняє учасників справи від передбаченого статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України обов`язку доведення обставин, на яких ґрунтуються їхні вимоги та заперечення.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що позивачем не доведено належними та достатніми доказами наявності у відповідача непогашеного податкового боргу саме в розмірі, заявленому до стягнення, та не підтверджено обґрунтованість нарахованої пені.

При цьому надані відповідачем платіжні документи у сукупності з відсутністю належного розрахунку залишку заборгованості та деталізації нарахованої пені не дають підстав для висновку про доведеність позивачем заявлених вимог.

Отже, оцінюючи наявні у справі докази в їх сукупності та враховуючи встановлені обставини, суд дійшов висновку, що Головним управлінням ДПС у Київській області не доведено наявності передбачених Податковим кодексом України підстав для примусового стягнення з ОСОБА_1 податкового боргу в розмірі 45 616,27 грн.

Таким чином, позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Відповідно до частини другої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.

З огляду на відмову в задоволенні позовних вимог та відсутність доказів понесення відповідачем судових витрат питання про їх розподіл судом не вирішується.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 159, 162, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Панова Г. В.