Рішення № 141031351, 28.10.2026, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

28 жовтня 2026 рокуСправа № 280/3276/26 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Стрельнікової Н.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (далі відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі третя особа), в якому позивач просить суд:

визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 16.02.2026 №084750009270 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період проходження строкової військової служби з 17.04.1981 по 26.04.1983, всі періоди роботи згідно з трудовою книжкою від 29.01.1981 серія НОМЕР_1 та період роботи у колгоспі ім Дзержинського з 1986 по 1997 роки, у зв`язку із чим, з 11.02.2023 року призначити ОСОБА_1 пенсію за віком.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 16.02.2026 № 084750009270, позивачу було відмовлено у призначені пенсію за віком. Згідно із вказаним рішенням страховий стаж ОСОБА_1 складає 18 років 11 місяці 12 днів. Однак, позивач вважає, документи підтверджують його страховий стаж, а відмова відповідача у призначенні пенсії за віком є протиправною, тому позивач звертається до Запорізького окружного адміністративного суду з даним позовом. Просить задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою судді від 15.04.2026 позовну заяву залишено без руху.

Позивачем усунуто недоліки позовної заяви.

Ухвалою судді від 27.04.2026 відкрито провадження у справі та ухвалено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Відповідач правом на подання відзиву не скористався. Відповідно до положень ч. 4 ст. 159 КАС України, подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову. Суд зазначає, що відповідачем не зазначено поважних причин неподання відзиву на позов, відповідно суд кваліфікує неподання відзиву на позов як визнання позову відповідачем.

Від третьої особи до суду надійшли пояснення відповідно до яких зазначено, що дії відповідача не суперечать чинному законодавству України, тому, підстави для задоволення вимог позивача повністю відсутні.

Суддя Стрельнікова Н.В. з 01.07.2026 по 02.08.2026 перебувала у відпустці.

Відповідно до частини 5 статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Згідно з частини 4 статті 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Отже, відповідно до вищевказаних приписів КАС України, суд розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) звернувся до до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області за призначенням пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 №1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

З огляду на приписи Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" затвердженим постановою Пенсійного Фонду України 25 листопада 2005 року за № 22-1, вищезазначена заява з урахуванням принципу екстериторіальності розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Хмельницькій області.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 16.02.2026 №084750009270 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу.

Не погоджуючись з рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, які склались між сторонами, суд виходить з наступного.

Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 05.11.1991 №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі Закон №1788-XII) та Законом України від 09.07.2003 №1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». (далі Закон №1058-ІV).

За визначеннями, наведеними у статті 1 вказаного Закону, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески; страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше, надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Частинами 1- 3 статті 24 Закону №1058-IV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. До страхового стажу для обчислення розміру пенсії за віком, з якого обчислюється розмір пенсії по інвалідності або у зв`язку з втратою годувальника, крім наявного страхового стажу, зараховується також на загальних підставах відповідно період з дня встановлення інвалідності до досягнення застрахованою особою віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, та період з дня смерті годувальника до дати, коли годувальник досяг би віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.

Відповідно до частини 1 статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу:

з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років;

з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років;

з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років;

з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років;

з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років;

з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років;

з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року;

з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років;

з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років;

з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років;

починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.

З рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 16.02.2026 №084750009270 вбачається, що страховий стаж заявника складає 18 років 11 місяці 12 днів. До загального страхового стажу позивача не зараховано:

період військової служби з 17.04.1981 по 26.04.1983 згідно з військовим квитком від 15.11.1989 серія НОМЕР_2 , оскільки в документі який надавався для призначення пенсії у 2023 році зазначено по батькові заявника російською « ОСОБА_2 » не відповідало паспортним даним російською « ОСОБА_3 », а у долученому квитку до заяви від 09.02.2026 по батькові містить виправлення;

період роботи згідно з трудовою книжкою від 29.01.1981 серія НОМЕР_1 , оскільки рік народження особи дописаний іншим почерком та чорнилом;

період роботи у колгоспі ім Дзержинського з 1986 по 1997 згідно з довідками № 111 та № 112 (про реорганізацію колгоспу), оскільки відсутня повна дата видачі довідок (зазначено лише рік), підпис сільського голови С. Зубенка, а також документи не засвідчені печаткою. Відсутні підстави для зарахування даного періоду згідно записів трудової книжки від 29.01.1981 серія НОМЕР_1 , так як на титульній сторінці рік народження дописаний іншим чорнилом та у графі 4 «На підставі чого внесено запис (документ, його дата та номер)» не зазначені номера та дати первинних документів, на підставі яких внесено відомості про фактично відпрацьований час у господарстві (відпрацьовані трудодні).

Також зазначено, що періоди роботи починаючи з 1999 року зараховано до страхового стажу згідно з індивідуальними відомостями про застраховану особу Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнобов`язкового державного соціального страхування.

Суд зазначає, що статтею 56 Закону №1788-XII передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.

Згідно ст.62 Закону №1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Також, згідно статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Суд зазначає, що порядок ведення трудових книжок колгоспників врегульований Основними положеннями про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників, які затверджені постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.75 за № 310, та чинних на час розгляду справи (надалі Порядок № 310).

Відповідно до пунктів 1, 2 Порядку № 310 трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів. Трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспу з моменту їх вступу в члени колгоспу.

До трудової книжки колгоспника, зокрема, заносяться: відомості про колгоспника: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, закінчення роботи; відомості про трудову участь: прийнятий в колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, його виконання (пункт 5 Порядку № 310).

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637).

Пунктом 1 Порядку № 637 передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до пункту 3 цього Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Зі змісту наведених норм слідує, що положення Порядку №637 щодо підтвердження стажу роботи, який є спеціальним по відношенню до Закону України "Про пенсійне забезпечення", мають бути застосовані лише у чітко визначених та вичерпних випадках, а саме: за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній. Разом з тим, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Вказаний висновок узгоджується із правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 05.12.2019 по справі № 235/805/17, від 06.12.2019 по справі № 663/686/16-а, від 06.12.2019 по справі № 500/1561/17, від 05.12.2019 по справі № 242/2536/16-а та інших.

Постановою Держкомтруда СРСР від 20.06.1974 №162 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах та організаціях (далі Інструкція №162).

Відповідно до абзацу 1 пункту 1.1 Інструкції №162 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників та службовців.

Згідно з абзацами 2, 3 пункту 2.2 Інструкції №162 заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства у присутності робітника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу. До трудової книжки вносяться відомості про роботу: прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення.

Абзацом 1 пункту 2.10 Інструкції №162 встановлено, що відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім`я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження.

Згідно з пунктом 2.11 Інструкції №162 першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.

Відповідно до пункту 4.1 Інструкції №162 при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, що внесені в трудову книжку за час роботи на даному підприємстві, завіряються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Аналогічні вимоги закріплені в Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (далі - Інструкція №58).

Зміст викладених норм свідчить про те, що законодавством чітко визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку.

Всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб.

Таким чином, позивач, як особа на яку не покладено обов`язку щодо організації ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок, не може нести відповідальність за неправильність, неточність або неповноту внесених до її трудової книжки відомостей, а тому, невірне заповнення трудової книжки не може бути підставою для прийняття органом Пенсійного фонду України рішення про відмову у призначенні пенсії та не зарахування страхового стражу, результатом чого стало обмеження належного соціального захисту громадянина.

Наведене узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеній у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17.

Суд зауважує, що трудовим законодавством України не передбачено обов`язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому, працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.

Судом встановлено трудову книжку ОСОБА_1 НОМЕР_1 від 29.01.1981. На сторінках 4 7 трудової книжки наявні записи (№5 №18) про спірний період роботи позивача у колгоспі «ім. Дзержинського», а саме: 21.11.1986 позивач прийнят в члени колгоспа «ім. Дзержинського», 10.10.1998 позивача виключено з членів колгоспа «ім. Дзержинського».

На вищевказаних сторінках трудової книжки містяться відомості щодо виконання визначеного мінімуму трудоднів, а саме:

за 1986 рік вироблених мінімумів трудової участі за рік 44, при встановленому мінімумі 40;

за 1987 рік вироблених мінімумів трудової участі за рік 326, при встановленому мінімумі 280;

за 1988 рік вироблених мінімумів трудової участі за рік - 286, при встановленому мінімумі 280;

за 1989 рік вироблених мінімумів трудової участі за рік - 303, при встановленому мінімумі 280;

за 1990 рік вироблених мінімумів трудової участі за рік - 280, при встановленому мінімумі 280;

за 1991 рік вироблених мінімумів трудової участі за рік - 307, при встановленому мінімумі 280;

за 1992 рік вироблених мінімумів трудової участі за рік - 306, при встановленому мінімумі 280;

за 1993 рік вироблених мінімумів трудової участі за рік - 281, при встановленому мінімумі 265;

за 1994 рік вироблених мінімумів трудової участі за рік - 298, при встановленому мінімумі 265;

за 1995 рік вироблених мінімумів трудової участі за рік - 281, при встановленому мінімумі 265;

за 1996 рік вироблених мінімумів трудової участі за рік - 287, при встановленому мінімумі 265;

за 1997 рік вироблених мінімумів трудової участі за рік - 279, при встановленому мінімумі 265;

за 1998 рік вироблених мінімумів трудової участі за рік - 212, при встановленому мінімумі 200.

Матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що трудова книжка позивача містить неправдиві або недостовірні відомості щодо періодів трудової діяльності позивача.

У трудовій книжці позивача міститься інформація про прийнятий колгоспом річний мінімум та фактично відпрацьовані позивачем дні, що в повній мірі надає можливість органам Пенсійного фонду провести обчислення та зарахування зазначеного періоду до страхового стажу позивача.

Разом з тим суд зазначає, що відповідачем в якості підстави для відмови позивавчу у зарахуванні до страхового стажу періоду роботи у колгоспі «ім. Дзержинського» з 21.11.1986 по 10.10.1998 було зазначено: «…період роботи у колгоспі ім Дзержинського з 1986 по 1997 згідно з довідками № 111 та № 112 (про реорганізацію колгоспу), оскільки відсутня повна дата видачі довідок (зазначено лише рік), підпис сільського голови С. Зубенка, а також документи не засвідчені печаткою. Відсутні підстави для зарахування даного періоду згідно записів трудової книжки від 29.01.1981 серія НОМЕР_1 , так як на титульній сторінці рік народження дописаний іншим чорнилом та у графі 4 «На підставі чого внесено запис (документ, його дата та номер)» не зазначені номера та дати первинних документів, на підставі яких внесено відомості про фактично відпрацьований час у господарстві (відпрацьовані трудодні)…».

З цього приводу суд наголошує, якщо органи Пенсійного фонду мають сумніви у достовірності даних, то не позбавлені права з власної ініціативи витребовувати від підприємств та організацій необхідні відомості для перевірки наданих їм даних для призначення пенсії, в тому числі за заявою особи.

Як вже зазначалось судом, при обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.

Зазначені положення свідчать про те, що єдиною підставою для не врахування до трудового стажу часу роботи колгоспника за фактичною тривалістю є невиконання встановленого мінімуму трудової участі саме без поважних причин.

Отже, трудова книжка НОМЕР_1 від 29.01.1981, видана на ім`я ОСОБА_1 , містить достатньо належних та допустимих доказів, що підтверджують роботу позивача в колгоспі «ім. Дзержинського» з 21.11.1986 по 10.10.1998.

За таких обставин суд дійшов висновку, що відповідачем протиправно не зараховано до страхового стажу позивача періоди роботи у колгоспі «ім. Дзержинського» з 21.11.1986 по 10.10.1998, про які містяться записи у трудовій книжці НОМЕР_1 від 29.01.1981.

Щодо періоду проходження строкової військової служби з 17.04.1981 по 26.04.1983 та періодів роботи, згідно з трудовою книжкою від 29.01.1981 серія НОМЕР_1 , суд зазначає наступне.

Суд зазначає, що на працівника не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та Іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення мене конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а, в якій зазначено, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Вищезазначена позиція Верховного Суду відповідно до вимог частини п`ятої статті 242 КАС України враховується судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Таким чином, формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

Суд зазначає, що в трудовій книжці позивача НОМЕР_1 від 29.01.1981 наявні записи №1 - №4, згідно яких можливо встановити періоди, протягом якого позивач перебував у трудових відносинах, місце роботи та посаду; відомості про переведення; підставу звільнення; документи (накази), на підставі яких здійснено записи у трудовій книжці.

Також, у військовому квитку позивача НОМЕР_2 від 15.11.1989 наявні записи, згідно яких можливо встановити періоди, протягом якого позивач проходив строкову військову службу; підставу звільнення; документи (накази), на підставі яких здійснено записи у війсковому квитку.

Слід наголосити, що з 1999 року до страхового стажу позивача зараховані відповідні періоди роботи, зокрема, записи щодо якипх містяться в трудовій книжці позивача НОМЕР_1 від 29.01.1981). Вказане підтверджується розрахунком страхового стажу позивача.

За таких обставин суд дійшов висновку, що відповідачем протиправно не зараховано до страхового стажу позивача періоди роботи з 28.01.1981 по 03.04.1981, з 21.09.1983 по 03.11.1986, про які містяться записи у трудовій книжці НОМЕР_1 від 29.01.1981 (записи №1 №4), період проходження строкової військової служби з 17.04.1981 по 26.04.1983.

Як наслідок, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 16.02.2026 №084750009270 є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо дати призначення пенсії, суд зазначає насутпне.

Пунктом 14-6.2 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що тимчасово, у період дії воєнного стану в Україні та протягом трьох місяців після його припинення або скасування, для осіб, які проживають/проживали на території, на якій ведуться (велися) бойові дії, та/або на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, у разі якщо звернення за призначенням пенсії відбулося в період дії воєнного стану в Україні та протягом трьох місяців після його припинення або скасування, за умови що передбачений частиною першою статті 45 цього Закону строк звернення за призначенням відповідної пенсії не сплив станом на 24 лютого 2022 року, пенсія призначається:

за віком - з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку;

по інвалідності - з дня встановлення інвалідності;

у зв`язку з втратою годувальника - з дня, що настає за днем смерті годувальника;

за вислугу років - з дня, наступного за днем звільнення з роботи, яка дає право на таку пенсію, але не раніше 24 лютого 2022 року.

З матеріалів справи вбачається, що позивач зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого накакзом Міністерства розвитку громад та територій України 28.02.2025 № 376 (в редакції наказу Міністерства розвитку громад та територій України від 26.05.2026 № 987) с. Воскресенка, Воскресенської сільської територіальної громади, Пологівського району, Запорізької області є тимчасово окупованою з 03.03.2022.

Отже, позивач зареєстрований та проживає на території України, яка є тимчасово окупованою.

Судом установлено, що ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) виповнилося 60 років 10.02.2023. За результатами розгляду заяви позивача відповідачем визнається стаж позивача в розмірі 18 років 11 місяці 12 днів. Разом з цим, з урахуванням висновків суду щодо наявності підстав для зарахування до страхового стажу позивача періоду роботи у колгоспі «ім. Дзержинського» з 21.11.1986 по 10.10.1998, періодів роботи з 28.01.1981 по 03.04.1981, з 21.09.1983 по 03.11.1986, періоду проходження строкової військової служби з 17.04.1981 по 26.04.1983, загальна тривалість страхового стажу перевищує 30 років, тобто є достатньою для призначення пенсії за віком після досягнення 60 років у 2023 році.

Враховуючи вищевикладене, позивач має право на призначення пенсії за віком з 11.02.2023.

Відтак, з урахуванням встановлених обставин справи та наведених норм чинного законодавства України, з метою належного способу захисту порушеного права суд вважає за необхідне:

визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 16.02.2026 №084750009270 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком;

зобов`язати Головне управління пенсійного фонду України в Хмельницькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 21.11.1986 по 10.10.1998 у колгоспі «ім. Дзержинського», періоди роботи з 28.01.1981 по 03.04.1981, з 21.09.1983 по 03.11.1986, відповідно до записів трудової книжки НОМЕР_1 від 29.01.1981, період проходження строкової військової служби з 17.04.1981 по 26.04.1983, у зв`язку із чим призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», з 11.02.2023.

Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ, сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28.08.2018 (справа № 802/2236/17-а).

Стаття 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами частини 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи з`ясовані обставини, досліджені матеріали справи суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню. Доводи відповідача не приймаються судом до уваги виходячи з вище зазначеного.

Згідно із частиною 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст. 2, 5, 9, 72, 77, 241, 243-246, 255 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (29604, м. Хмельницький, вул. Гната Чекірди, буд. 10, код ЄДРПОУ 21318350), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 158-Б; код ЄДРПОУ 20490012) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 16.02.2026 №084750009270 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком.

Зобов`язати Головне управління пенсійного фонду України в Хмельницькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 21.11.1986 по 10.10.1998 у колгоспі «ім. Дзержинського», періоди роботи з 28.01.1981 по 03.04.1981, з 21.09.1983 по 03.11.1986, відповідно до записів трудової книжки НОМЕР_1 від 29.01.1981, період проходження строкової військової служби з 17.04.1981 по 26.04.1983, у зв`язку із чим призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», з 11.02.2023.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1064,96 грн. (одна тисяча шістдесят чотири гривні 96 копійок).

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.В. Стрельнікова