Єдиний державний реєстр судових рішень
ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
УХВАЛА
за наслідками розгляду звіту про виконання судового рішення
29 жовтня 2026 року ЛуцькСправа № 140/1592/25Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Смокович В.І., розглянувши в порядку письмового провадження звіт Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про виконання рішення суду в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернулася з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (далі ГУ ПФУ у Волинській області) про визнання протиправними дій щодо не нарахування та невиплати пенсії згідно вимог Рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 № 1-р(ІІ)/2021, відповідно до статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-ХІІ (далі Закон № 796-ХІІ) у редакції Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 06.06.1996 № 230/96-ВР (далі Закон № 230/96-ВР), та зобов`язання здійснити в межах строку звернення до суду перерахунок основної пенсії відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 № 1-р(ІІ)/2021, статті 54 Закону № 796-ХІІ у редакції Закону № 230/96-ВР, у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком та виплачувати основну пенсію у розмірі не менше восьми мінімальних пенсій за віком.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 18.03.2025 у цій справі, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 31.10.2025, позов задоволено повністю. Визнано протиправними дії ГУ ПФУ у Волинській області щодо відмови у перерахунку пенсії ОСОБА_1 відповідно до статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-ХІІ у редакції Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 06.06.1996 № 230/96-ВР та зобов`язано ГУ ПФУ у Волинській області здійснити перерахунок основної пенсії ОСОБА_1 за період з 12.08.2024 відповідно до рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 № 1-р(ІІ)/2021, відповідно до статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-ХІІ у редакції Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 06.06.1996 № 230/96-ВР, у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, провести відповідні виплати з урахуванням раніше виплачених сум.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 27.07.2026 задоволено заяву ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до ГУ ПФУ у Волинській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії та зобов`язано ГУ ПФУ у Волинській області подати звіт про виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду 18.03.2025 у справі №140/1592/25 за позовом ОСОБА_1 до ГУ ПФУ у Волинській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії, та встановити ГУ ПФУ у Волинській області строк для подання звіту 30 днів з дня отримання цієї ухвали.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 17.09.2026 відмовлено у прийнятті звіту ГУ ПФУ у Волинській області про виконання рішення суду в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до ГУ ПФУ у Волинській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії та встановлено відповідачу ГУ ПФУ у Волинській області новий строк для подання до Волинського окружного адміністративного суду звіту про виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду 18.03.2025 у справі №140/1592/25 за позовом ОСОБА_1 до ГУ ПФУ у Волинській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії - сорок календарних днів з дня отримання ГУ ПФУ у Волинській області відповідної ухвали.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 21.10.2026 визнано необґрунтованим заявлений представником ГУ ПФУ у Волинській області відвід судді Смокович В.І. у справі №140/1592/25 за позовом ОСОБА_1 до ГУ ПФУ у Волинській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії та заяву представника ГУ ПФУ у Волинській області про відвід судді передати на розгляд іншому судді, який не входить до складу суду, що розглядає справу, і визначається у порядку, встановленому частиною першою статті 31 КАС України.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 22.10.2026 відмовлено в задоволенні заяви ГУ ПФУ у Волинській області про відвід судді Смокович В.І. в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до ГУ ПФУ у Волинській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії, у якій здійснюється судовий контроль.
Представником ГУ ПФУ у Волинській області 19.10.2026 подано звіт про виконання рішення суду, у якому повідомлено, що перерахований розмір пенсії на виконання рішення суду, з урахуванням основного розміру пенсії (18888,00 грн) та надбавок, з 01.03.2026 становить 19115,76 грн. Нарахована сума боргу на виконання рішення суду з 12.08.2024 по 31.10.2026 становить 283517,85 грн. Розмір пенсії позивача, визначений відповідачем з урахуванням положень нормативно-правових актів, чинних на час набрання судовим рішенням законної сили, становив 8112,33 грн, а з 01 березня 2026 року 9066,36 грн, виплачується щомісяця основною відомістю.
На виконання рішення суду відповідно до Порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 № 821, чинного на час набрання рішенням суду законної сили, Позивачу проведено часткову виплату частини заборгованості, пропорційно виділеним асигнуванням з грудня 2025 року по червень 2026 року додатковими відомостями в загальній сумі 12036,42 грн.
У вересні поточного року Позивачу проведено виплату частини заборгованості в сумі 865,60 грн, визначеній пропорційно до виділених бюджетних призначень відповідно до Порядку використання коштів державного бюджету, передбачених на фінансове забезпечення виплати пенсій, надбавок та підвищень до пенсій, призначених за пенсійними програмами, та дефіциту коштів Пенсійного фонду України, 4 затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.02.2025 № 157, зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 19.08.2026 № 1046 Деякі питання використання коштів бюджету Пенсійного фонду України на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання).
На час подання звіту щодо виконання рішення суду невиплачена сума боргу становить 270615,83 грн.
З метою повного виконання судового рішення, зважаючи на відсутність повноважень у начальника ГУ ПФУ у Волинській області Неклеси Лесі Анатоліївни приймати рішення чи вчиняти дії щодо здійснення видатків бюджету з перевищенням бюджетних призначень, ГУ ПФУ у Волинській області листом від 13.08.2026 № 0300-0502-5/66202 звернулось до Пенсійного фонду України з питання виділення коштів для виплат за рішенням Волинського окружного адміністративного суду у справі № 140/1592/25.
Пенсійний фонд України листом від 04.09.2026 № 2800-030101 9/68789 повідомив ГУ ПФУ у Волинській області наступне: судові рішення виконуються органами Пенсійного фонду України в межах повноважень; Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2026 у зразковій справі № 240/7215/24 проаналізувала застосування положень Закону України Про Державний бюджет України на 2025 рік від 19.11.2024 № 4059-IX і вказала, що будь-яка норма закону вважається конституційною, доки Конституційний Суд України не ухвалить рішення про зворотне. Розпорядники бюджетних коштів зобов`язані виконувати чинну норму бюджетного закону, навіть якщо вона суперечить спеціальному закону.
ГУ ПФУ у Волинській області повторно листом від 13.10.2026 № 0300-0502-5/84767 звернулось до Пенсійного фонду України з питання виділення коштів для виплат за рішенням Волинського окружного адміністративного суду у справі № 140/1592/25. Станом на дату подання звіту відповіді від Пенсійного фонду України не отримано.
Зауважує, що ГУ ПФУ у Волинській області вжито усіх заходів в межах компетенції з метою виконання рішення суду.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України; судове рішення є обов`язковим до виконання; держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку; контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Конституційний Суд України зазначив, що складовою права кожного на судовий захист є обов`язковість виконання судового рішення (абзац третій пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26.06.2013 №5-рп/2013). Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012 №18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25.04.2012 № 11-рп/2012).
Конституційний Суд України у Рішенні від 26.06.2013 взяв до уваги практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який, зокрема, в пункті 43 рішення у справі Шмалько проти України (заява № 60750/00, від 20.07.2004) вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.
Крім того, у Рішенні від 15.05.2019 № 2-р(II)/2019 Конституційний Суд України з посиланням на практику ЄСПЛ підкреслив, що визначене статтею 6 Конвенції право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов`язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; і саме на державу покладено позитивний обов`язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; держава та її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень, які постановлені проти них (пункт 84 рішення у справі Валерій Фуклєв проти України від 07.06.2005, заява №6318/03; пункт 43 рішення у справі Шмалько проти України від 20.07.2004, заява № 60750/00; пункти 46, 51, 54 рішення у справі Юрій Миколайович Іванов проти України від 15.10.2009, заява №40450/04; пункт 64 рішення у справі Apostol v. Georgia від 28.11.2006, заява №30779/04).
На підставі аналізу статей 3, 8 частин першої та другої статті 55, частин першої та другої статті 129-1 Конституції України в системному взаємозв`язку Конституційний Суд України в пункті 2.1 мотивувальної частини Рішення від 15.05.2019 № 2-р(II)/2019 констатував, що обов`язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов`язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов`язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов`язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.
Отже, обов`язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтею 129-1 Конституції України, а також статтями 14 та 370 КАС України.
У Рекомендації Rec(2003)16 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо виконання рішень адміністративних і судових органів у ділянці адміністративного права, ухваленій 09.09.2003, наголошено: Держави-члени мають забезпечити, щоб адміністративні органи виконали судові рішення в межах розумного строку. Для того, щоб надати цим рішенням цілковитої ефективності, ці органи повинні вжити всіх потрібних заходів відповідно до приписів актів права (пункт II. 1.a); у випадках невиконання адміністративним органом судового рішення має бути встановлено відповідну процедуру, завдяки якій це рішення буде виконано, зокрема, за допомогою судової заборони або накладення штрафу (coercivefine) (пункт II.l.b).
Верховний Суд у постанові від 30.04.2024 у справі № 380/12153/20 зазначив, що судовий контроль за виконанням судового рішення є щонайпершим елементом в юридичному механізмі забезпечення виконання судового рішення, особливо в разі, коли таке судове рішення ухвалено на користь особи в юридичному спорі супроти органів публічної влади, їх посадових і службових осіб, який має бути дієвим, а не ілюзорним юридичним механізмом забезпечення виконання судового рішення, який дозволить особі, на користь якої ухвалено судове рішення, домогтися його виконання, щоб реально захистити та поновити права, свободи та інтереси, що зазнали порушення внаслідок ухвалення рішень, учинення дій або бездіяльності органами публічної влади, їх посадовими і службовими особами.
Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення положень про судовий контроль за виконанням судових рішень» від 21.11.2024 № 4094-IX (далі - Закон № 4094-ІХ), яким статтю 382 КАС України викладено у новій редакції, а КАС України доповнено статтями 381-1, 382-1, 382-2, 382-3 набрав чинності 19.12.2024.
Згідно із пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 4094-ІХ справи у судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цим Законом, розглядаються з урахуванням особливостей, що діють після набрання чинності цим Законом.
Відтак, розгляд звітів про виконання судового рішення здійснено судом з урахуванням особливостей, що діють після набрання чинності Законом № 4094-ІХ.
За приписами частин першої, другої статті 381-1 КАС України (тут і надалі в редакції Закону №4094-ІХ) судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснює суд, який розглянув справу як суд першої інстанції. Суд може здійснювати судовий контроль за виконанням судового рішення у порядку, встановленому статтями 287, 382-382-3 і 383 цього Кодексу.
Згідно із частиною першою статті 382 КАС України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Відповідно до частин другої, третьої статті 382-1 КАС України за наслідками розгляду заяви суд постановляє ухвалу про її задоволення або відмову у задоволенні та зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. Встановлений судом строк для подання звіту про виконання судового рішення має бути достатнім для його підготовки. Достатнім є строк, який становить не менше десяти календарних днів з дня отримання суб`єктом владних повноважень відповідної ухвали та не перевищує трьох місяців.
За приписами частини першої статті 382-2 КАС України суд розглядає звіт суб`єкта владних повноважень про виконання судового рішення протягом десяти днів з дня його надходження в порядку письмового провадження, а за ініціативою суду чи клопотанням сторін - у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.
Звіт суб`єкта владних повноважень про виконання судового рішення має містити:
1) найменування суду першої інстанції, до якого подається звіт;
2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові (за наявності) (для фізичних осіб) особи, яка подає звіт, її місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України, номери засобів зв`язку та електронної пошти (за наявності), відомості про наявність або відсутність електронного кабінету;
3) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові (за наявності) (для фізичних осіб) інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб);
4) номер справи, в межах якої ухвалено відповідне судове рішення;
5) відомості про виконання суб`єктом владних повноважень судового рішення, строк, порядок та спосіб його виконання;
6) у разі невиконання судового рішення: орієнтовні строки виконання такого рішення та їх обґрунтування; відомості про обставини, які ускладнюють виконання судового рішення суб`єктом владних повноважень, які заходи вжито та вживаються ним для їх усунення;
7) перелік документів та інших матеріалів, що додаються до звіту та підтверджують обставини, зазначені у ньому.
До звіту додаються:
1) довіреність або інший документ, що посвідчує повноваження представника, якщо звіт поданий представником і такі документи раніше не подавалися;
2) докази направлення копій звіту та доданих до нього матеріалів іншим учасникам справи з урахуванням положень статті 44 цього Кодексу (частини друга, третя статті 382-2 КАС України).
Згідно із частиною першою статті 382-3 КАС України за наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень суд постановляє ухвалу про прийняття або відмову у прийнятті звіту, яку може бути оскаржено в апеляційному порядку за правилами частини п`ятої статті 382-1 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 382-3 КАС України суд відмовляє у прийнятті звіту, якщо суб`єктом владних повноважень не наведено обґрунтовані обставини, які ускладнюють виконання судового рішення, або заходи, які вживаються ним для виконання судового рішення, на переконання суду, є недостатніми для своєчасного та повного виконання судового рішення. Суд також відмовляє у прийнятті звіту, якщо звіт подано без додержання вимог частин другої та/або третьої статті 382-2 цього Кодексу.
На думку суду, відсутні правові та фактичні підстави для прийняття звіту ГУ ПФУ у Волинській області про виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 09.05.2025 у цій справі, оскільки з поданого звіту та документів слідує, що вказане судове рішення не виконано в повній мірі. При цьому, відповідач як суб`єкт владних повноважень не навів обґрунтовані обставини, які ускладнюють або унеможливлюють виконання судового рішення.
Суд враховує, що постанова Кабінету Міністрів України №821 від 14.07.2025 визнана протиправною та нечинною рішенням Київського окружного адміністративного суду від 04.03.2026 у справі №320/51895/25, яке набрало законної сили 08.06.2026 з дня ухвалення Шостим апеляційним адміністративним судом постанови про залишення рішення суду першої інстанції без змін.
Визнаючи протиправною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України №821 від 14.07.2025, суд наголосив, що ні Конституцією України, ні Законом України Про виконавче провадження №1404-VIII від 02.06.2016, ні Законом України Про гарантії держави щодо виконання судових рішень №4901-VI від 05.06.2012, Уряд не наділено повноваженнями з визначення порядку виконання судових рішень, зокрема, в яких боржниками є органи ПФУ. Натомість, положеннями статті 129-1 Основного Закону чітко та безальтернативно закріплено, що порядок виконання судових рішень визначається законом.
Також суд визнав релевантною позицію Верховного Суду, сформульовану в справі №640/5248/19 щодо оскарження постанови Кабінету Міністрів України №649, якою вказано на неприпустимість встановлення Кабінетом Міністрів України підзаконним нормативним актом механізму, який фактично створює нову модель погашення заборгованості за судовими рішеннями у сфері пенсійних виплат через черговість/переліки/обмеження асигнувань, якщо такий механізм призводить до відтермінування або частковості виконання остаточних судових рішень та порушує принципи верховенства права й обов`язковості судового рішення.
Суд також наголосив, що хоча постанова №821 формально і називається актом про здійснення видатків, але затверджений нею Порядок прямо встановлює: переліки одержувачів виплат; обмеження (пропорційність) виплат відповідно до виділених асигнувань; перенесення невиплачених сум на наступний бюджетний період тощо. Наведені приписи по суті встановлюють додаткові умови та часові параметри для отримання соціальної виплати у належному розмірі особами, порушені права яких були захищені у судовому порядку, що зміщує баланс від обов`язкового виконання у бік виконання за бюджетною можливістю. Такий підхід суперечить конституційній нормі, за якою порядок виконання судового рішення визначається законом, і не може бути змінений підзаконним актом.
При цьому, на переконання суду, доручення Кабінету Міністрів України забезпечити визначення порядку виконання пункту 25 розділу Прикінцеві положення Закону №4059 не свідчить про наділення його повноваженнями на визначення порядку виконання судових рішень, в яких боржниками є органи ПФУ.
Так, означеним пунктом установлено, що з бюджету Пенсійного фонду України на 2025 рік видатки на виплату ретроспективних судових рішень та перерахованих пенсій за рішенням суду здійснюються за окремими напрямами у розрізі джерел їх виплати. Отже, цією нормою передбачено лише необхідність виокремлення в бюджеті Пенсійного фонду України видатків на виконання судових рішень, однак при цьому Уряд не був уповноважений підзаконним актом створювати новий режим реалізації права особи на отримання належних пенсійних виплат за судовим рішенням, оскільки це впливає на обсяг і реальність права, яке визначається законами та гарантується Конституцією.
Також суд зауважив, що після набрання рішенням законної сили право особи на перераховану пенсію вже не є просто елементом загальної соціальної політики держави, оскільки воно трансформується у конкретизоване, індивідуалізоване і підтверджене судом суб`єктивне право вимоги до держави. У той же час, затверджений постановою №821 Порядок надає категорії перераховані пенсії за рішенням суду не суто обліково-інформаційного значення, а наділяє її практичним та функціональним навантаженням, позаяк вона використовується не для обліку вже належних до виплати сум, а для відокремлення їх від звичайної пенсійної виплати і підпорядкування спеціальному режиму часткової, відстроченої та асигнувально залежної виплати. Наведене свідчить про запровадження Урядом механізму зниження юридичного ефекту судового рішення.
На переконання суду, така модель змінює саму природу судового захисту, оскільки якщо особа після відновлення у судовому порядку порушеного права не отримує виконання судового рішення, а лише набуває статус одержувача виплати, що здійснюється пропорційно бюджетному ресурсу, судове рішення перестає бути ефективним способом поновлення порушеного права. У такому разі спір фактично не вирішується остаточно: особа спочатку доводить в суді порушення органом державної влади свого права на отримання пенсії у належному, законодавчо визначеному розмірі, а потім невизначений час очікує, коли держава визнає фінансову можливість це право реалізувати. Такий підхід прямо суперечить позиції Конституційного Суду України стосовно того, що виконання судового рішення не може бути ілюзорним або надмірно відкладеним.
Таким чином, суд підсумував, що Порядок створює ситуацію, за встановлене судом право трансформується з площини обов`язкового виконання у площину дискреційного бюджетного планування, порушуючи при цьому принцип рівності та недискримінації, оскільки у такому випадку пенсія, нарахована органом Пенсійного фонду України добровільно та без наявності судового рішення, виплачується у звичайному порядку у повному обсязі, у той час як пенсія, право на отримання якої у належному розмірі поновлено судом, стає об`єктом дії спеціального обмежувального механізму. Як наслідок, звернення до суду фактично ставить особу у гірше становище порівняно з особою, право якої на виплату орган визнав добровільно. Наведене свідчить про виникнення парадоксальної ситуації: судовий захист, який за Конституцією України має бути засобом поновлення права особи, внаслідок запровадженого постановою №821 механізму перетворюється на підставу для застосування до особи менш сприятливого порядку виплати. Такий наслідок несумісний зі статтею 55 Конституції України та статтею 129-1 Конституції України у їх системному зв`язку, як це тлумачить Конституційний Суд України.
В абзаці восьмому підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 наголошено на тому, що обов`язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов`язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов`язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов`язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.
Наведене узгоджується з Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, практикою застосування Конвенції Європейським судом із прав людини, який, зокрема, зазначав, що право на доступ до суду має бути реальним та дійовим, а не теоретичним або ілюзорним, та наголошував, що це міркування набуває особливої актуальності у контексті гарантій, визначених статтею 6, з огляду на почесне місце, яке в демократичному суспільстві посідає право на справедливий суд (рішення у справі Zubac v. Croatia).
Європейський суд з прав людини в рішенні у справі Luciano Rossi v. Italy зазначив: Право на суд, у тому вигляді, як воно гарантоване статтею 6 Конвенції, охоплює також виконання остаточних, зобов`язальних судових рішень, які в державах, що визнають верховенство права (правовладдя) (states that accept the rule of law), не можуть залишатись невиконаними на шкоду будь-якій зі сторін. Отже, виконання судового рішення не може здійснюватись із непомірним зволіканням.
Європейський суд з прав людини також зазначав, що не можна припустити, щоб пункт 1 статті 6 Конвенції ґрунтовно описував процесуальні гарантії, що їх надано учасникам судового процесу, а саме справедливий, прилюдний і швидкий розгляд справи, не охоплюючи виконання судових рішень; якщо тлумачити статтю 6 як таку, що стосується лише доступу до суду та здійснення судочинства, це означало б привести до стану, несумісного з принципом правовладдя, що його Договірні держави зобов`язалися додержувати, ратифікувавши Конвенцію. Таким чином, виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розглядатися як невіддільна частина судового розгляду для цілей статті 6 (рішення у справі Шмалько проти України; право на суд, захищене статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна юридична система Високої Договірної Сторони уможливлювала, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Дійовий доступ до суду включає право на виконання судового рішення без безпідставних зволікань (рішення у справі Юрій Миколайович Іванов проти України).
Враховуючи вищенаведене, Конституційний Суд України в рішенні від 13.05.2024 №6-р(ІІ)/2024 виснував, що право на судовий захист, установлене частиною першою статті 55 Конституції України, слід розглядати у зв`язку з основними засадами судочинства, визначеними частиною другою статті 129 Конституції України, та з урахуванням права на справедливий суд (складником якого є обов`язок держави виконати судове рішення), гарантованого статтею 6 Конвенції.
За таких обставин, суд зазначає, що закріплене у статті 55 Конституції України право на судовий захист не зводиться до формального отримання судового рішення, а охоплює також стадію їх виконання, а тому жодні підзаконні нормативно-правові акти Уряду не можуть розглядатися як підстава для обмеження цього права.
Окрім цього, слід наголосити, що відповідно до статті 5 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003, саме цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного та соціального страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом та Законом України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування". Виключно цим Законом визначаються: принципи та структура системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування; коло осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню; види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; пенсійний вік чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на призначення пенсії за віком; мінімальний розмір пенсії за віком; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування; організація та порядок здійснення управління в системі загальнообов`язкового державного пенсійного та соціального страхування.
Відповідно до частини першої статті 7 вказаного Закону, загальнообов`язкове державне пенсійне страхування здійснюється за принципами: фінансування видатків на виплату пенсій, надання соціальних послуг за рахунок страхових внесків, бюджетних коштів і коштів цільових фондів; обов`язковості фінансування за рахунок коштів Пенсійного фонду витрат, пов`язаних з виплатою пенсій та наданням соціальних послуг, в обсягах, передбачених цим Законом; цільового та ефективного використання коштів загальнообов`язкового державного пенсійного страхування; відповідальності суб`єктів системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування за порушення норм цього Закону, а також за невиконання або неналежне виконання покладених на них обов`язків.
В силу прямої норми статті 47 Закону № 1058-IV, пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія.
При цьому, Закон № 1058-IV не містить жодної норми, яка б передбачала виплату пенсії для окремої категорії бюджетних асигнувань, пропорційно або у порядку черговості. Пенсія є єдиним майновим активом пенсіонера незалежно від того, який юридичний факт адміністративне рішення ПФУ чи судове рішення став підставою для її призначення.
Відповідно, жодним підзаконним актом, у тому числі постановою Кабінету Міністрів України, змінювати відповідні умови та норми неможливо.
Хоча Законом № 4695-ІХ і передбачено, що починаючи з 1 січня 2026 року, видатки з бюджету Пенсійного фонду України на виплати за ретроспективними судовими рішеннями та виплати перерахованих за рішенням суду пенсій здійснюються за окремими напрямами у розрізі джерел їх виплати у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (пункт 14 Прикінцевих положень), однак такою постановою, винесеною Кабінетом Міністрів України є Постанова №821, яка у судовому порядку визнана протиправною та нечинною, а тому підстав для її застосування немає.
Разом із тим, Кабінетом Міністрів України 19.08.2026 прийнято постанову №1046 «Деякі питання використання коштів бюджету Пенсійного фонду України на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання)», яка ,фактично, є аналогією Постанови №821, яка, як зазначалось вище, визнана протиправною та нечинною.
В той же час, судом встановлено, що ГУ ПФУ у Волинській області не здійснює виплату ОСОБА_1 пенсії періодичними щомісячними платежами у повному розмірі, визначеному судовим рішенням у справі №140/7070/25, тобто згідно із Рішенням Конституційного Суду України від 07.04.2021 №1-р(ІІ)/2021, відповідно до статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", у редакції Закону України "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №230/96-ВР, в розмірі восьми мінімальних пенсій за віком (згідно із Законом про Державний бюджет України на відповідний рік).
Як зазначає пенсійний орган у своєму звіті, перерахований розмір пенсії на виконання рішення суду, з урахуванням основного розміру пенсії (18888,00 грн) та надбавок, з 01.03.2026 становить 19115,76 грн, однак визначений органом Пенсійного фонду України з урахуванням положень нормативно-правових актів, на час набрання рішенням суду у даній справі законної сили становив 8112,33 грн з 01.03.2026 - 9066,36 грн. Такий розмір пенсії щомісяця виплачується позивачу основною відомістю з виплати пенсій.
Враховуючи наведене, суд приходить до переконання, що ГУ ПФУ у Волинській області так і не здійснено жодних дій щодо вирішення питання про здійснення фактично нарахованої позивачу суми пенсійної виплати у розмірі 19115,76 грн, перерахунок якої здійснено на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 18.03.2025 у цій справі.
Листи, які були направлені на адресу Пенсійного фонду України від 13.08.2026 №0300-0502-5/66202 та від 13.10.2026 №0300-0502-5/84767 стосуються виключно щодо виплати заборгованості, однак питання необхідності виплати фактично нарахованої суми пенсійної виплати у розмірі 19115,76 грн ГУ ПФУ у Волинській області не вирішувалося.
На думку суду, відсутні правові та фактичні підстави для прийняття звіту ГУ ПФУ у Волинській області про виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 18.07.2025 у цій справі, оскільки з поданого звіту та документів слідує, що вказане судове рішення не виконано.
За приписами частин третьої, четвертої статті 382-3 КАС України у разі постановлення ухвали про відмову у прийнятті звіту суд накладає на керівника суб`єкта владних повноважень штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також додатково може встановити новий строк подання звіту відповідно до частини третьої статті 382-1 цього Кодексу або за власною ініціативою розглянути питання про зміну способу і порядку виконання судового рішення. Половина суми штрафу стягується на користь заявника, інша половина - до Державного бюджету України.
Суд враховує, що представником ГУ ПФУ у Волинській області заявлено клопотання про звільнення начальника ГУ ПФУ у Волинській області від сплати штрафу за невиконання судового рішення Волинського окружного адміністративного суду від 18.03.2025 у справі № 140/1592/25, а тому, за встановлених обставин, на підставі частин другої, третьої статті 382-3 КАС України суд уважає за належне відмовити у прийнятті звіту, додатково встановити новий строк подання звіту, - тридцять календарних днів з дня отримання відповідної ухвали та звільнити начальника ГУ ПФУ у Волинській області від сплати штрафу за невиконання судового рішення.
Керуючись статтями 243, 248, 370, 382 382-3 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
УХВАЛИВ:
Відмовити у прийнятті звіту Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про виконання рішення суду в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії.
Встановити відповідачу Головному управлінню Пенсійного фонду України у Волинській області новий строк для подання до Волинського окружного адміністративного суду звіту про виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду 18.03.2025 у справі №140/1592/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії - тридцять календарних днів з дня отримання Головним управлінням Пенсійного фонду України у Волинській області відповідної ухвали.
Звільнити начальника Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області від сплати штрафу за невиконання судового рішення Волинського окружного адміністративного суду від 18.03.2025 у справі № 140/1592/25.
Роз`яснити, що звіт суб`єкта владних повноважень про виконання судового рішення має відповідати вимогам, встановленим частинами другою, третьою статті 382-2 КАС України.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена в апеляційному порядку протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Суддя В.І. Смокович
Судове рішення № 141030535, Волинський окружний адміністративний суд було прийнято 29.10.2026. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Ухвала суду. На цій сторінці ви зможете знайти корисні дані про це судове рішення. Ми надаємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних охоплює повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам зручно знаходити корисні дані.
Це рішення відноситься до справи № 140/1592/25. Організації, які зазначені в тексті цього судового документа: