Рішення № 141030398, 20.10.2026, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

20 жовтня 2026 р. Справа № 120/12018/26

Вінницький окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Чернюк Алли Юріївни,

за участі секретаря судового засідання: Витяганець Тетяни Миколаївни

представника відповідача: Яремчук Ірини Леонідівни

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Позовні вимоги обґрунтовані протиправністю винесеного відповідачем податкового повідомлення-рішення №0708362-2407-0228UA05020230080025167 від 26.06.2026 року.

Ухвалою суду від 07.08.2026 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи та запропоновано відповідачам у п`ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали подати відзив на позовну заяву.

18.08.2026 через підсистему "Електронний суд" від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому представник просив у задоволенні позовних вимог відмовити. Відзив обґрунтований тим, що в спірному випадку відсутні підстави для застосування підпункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України на об`єкти нежитлової нерухомості, що належать позивачу на праві власності, оскільки позивачем не підтверджено, що він є сільськогосподарським товаровиробником.

А тому на думку податкового органу, позивач не використовує відповідні будівлі в господарській діяльності. Відповідач вважає, що у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які свідчили б про те, що позивач у розумінні норм податкового законодавства є сільськогосподарським товаровиробником, який займається вирощуванням зернових та інших культур, а також тваринництвом і будівлі використовує виключно для сільськогосподарських потреб. Відтак на підставі підпунктів 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 ПК України та відповідно до підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 ПК України визначено суму податкового зобов`язання за платежем: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачене фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості за 2025 рік.

Ухвалою від 21.08.2026 року вирішено продовжити розгляд справи за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання.

24.08.2026 через підсистему "Електронний суд" від представника позивача надійшла відповідь на відзив, у якій сторона позивача наголошує, що позивач звільняється від оподаткування саме об`єкт, який має цільове призначення, а не суб`єкт оподаткування. Відповідачем не надано доказів спростування, що належні позивачу об`єкти нерухомості, а саме «будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), не віднесені до класу "Нежитлові сільськогосподарські будівлі" (код 1271) та не використовуються за призначенням у господарській діяльності суб`єкта господарювання.

14.09.2026 року представником позивача подано клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових доказів.

Ухвалою від 16.09.2026 року закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі, а представник відповідача заперечувала щодо їх задоволення.

Заслухавши представників сторін, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Позивач був зареєстрований фізичною особою підприємцем з 14.10.2004 року по 11.04.2025 року. Основним видом діяльності позивача було «56.10 - діяльність ресторанів, надання послуг мобільного харчування».

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна у власності ОСОБА_1 знаходиться частка 7371/10000 єдиного майнового комплексу, загальною площею 3536,4 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 (дата державної реєстрації права власності з 29.10.2014р.)

Відповідно до додатку 2.1 до рішення 86 селищної ради 8 скликання від 12.07.2024 №1 «Про встановлення місцевих податків і зборів на території Стрижавської селищної територіальної громади» ставка податку на 2025 рік для об`єктів нежитлових сільськогосподарських будівель визначена в розмірі 1,5% від розміру мінімальної заробітної плати 8000,00 грн., встановленої законом на 1 січня 2025 року.

У зв`язку з чим позивачу нараховано податок на нерухоме майно за 2025 рік та сформоване податкове повідомлення-рішення за вищевказаний об`єкт нежитлової нерухомості - ППР № 0708362-2407-0228-UA05020230080025167 від 26.06.2026 року на суму 312801,65 грн . за 2606,68 кв.м.

Позивач, вважаючи, що вказані нежитлові будівлі свинарників, конюші фактично є нерухомістю сільськогосподарського товаровиробника, а тому не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, з метою скасування спірного податкового повідомлення рішення, звернувся до суду з даним позовом.

Суд при вирішенні спору по суті виходить з такого.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

За змістом статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відносини, які виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, у тому числі податку на прибуток та податку на додану вартість, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, врегульовані Податковим кодексом України (надалі - ПК України).

Відповідно до вимог пункту 4.4 статті 4 ПК України, установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами та радами об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.

Згідно з пунктом 10.1 статті 10 ПК України до місцевих податків належать податок на майно та єдиний податок.

Платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об`єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об`єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов`язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом (пункт 15.1 статті 15 ПК України).

Відповідно до статті 265 ПК України податок на майно складається з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки та транспортного податку та плати за землю.

Статтею 266 ПК України регламентовано елементи податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Згідно з підпунктами 266.1.1, 266.1.2 пункту 266.1 статті 266 ПК України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості. Об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

За приписами підпунктів 266.3.1, 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 ПК України базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Підпунктом 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України встановлено пільги зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Так, відповідно до підпункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України не є об`єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства" (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.

Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації наказом від 17 серпня 2000 року № 507 затверджено і введено в дію Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000, який призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб`єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) України. Об`єктами класифікації в ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.

Відповідно до вказаного класифікатора будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності (будівлі для використання в сільськогосподарській діяльності, наприклад, корівники, стайні, свинарники, кошари, кінні заводи, собачі розплідники, птахофабрики, зерносховища, склади та надвірні будівлі, підвали, винокурні, винні ємності, теплиці, сільськогосподарські силоси тощо) віднесено до підрозділу «Будівлі нежитлові» (група 127 «Будівлі нежитлові інші» клас 1271 «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства»).

До будівель, споруд сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності відносяться об`єкти нерухомості, які відповідно до ДК 018-2000 належать до класу 1271 «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства», що включає підкласи: 1271.1 «Будівлі для тваринництва»; 1271.2 «Будівлі для птахівництва»; 1271.3 «Будівлі для зберігання зерна»; 1271.4 «Будівлі силосні та сінажні»; 1271.5 «Будівлі для садівництва, виноградарства та виноробства»; 1271.6 «Будівлі тепличного господарства»; 1271.7 «Будівлі рибного господарства»; 1271.8 «Будівлі підприємств лісівництва та звірівництва»; 1271.9 «Будівлі сільськогосподарського призначення інші».

Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об`єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000.

Отже, споруда (будівля) не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за наявності сукупності умов:

- така нежитлова будівля віднесена до класу "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства" (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000;

- власником такої будівлі (юридична та фізична особа) є сільськогосподарський товаровиробник;

- така нежитлова будівля не здається її власником в оренду, лізинг, позичку.

Такий правовий висновок сформував Верховний Суд у постанові від 21 травня 2024 року у справі № 600/5153/23 та у постанові від 09 липня 2026 року у справі № 120/15649/24.

Як встановлено з матеріалів справи, позивач являється власником майнового комплексу, розташованого в с. Переорки, Вінницького району, Вінницької області по вул. Шевченка, №1Б, що складається із вагової літ «А», загальною площею 38,6кв.м., конюшні «Б» площею 307,2кв.м. млину «В» загальною площею 51,6кв.м.. свинарника «Г» загальною площею 929,3кв.м, свинарника «Д» загальною площею 949,2кв.м.. свинарника «Е» загальною площнею 481,5кв.м, свинарника «Є» загвальною площею 270,3кв.м., кузні «К» загальною площею 89,1кв.м., навісу «Ж», воднапірної башти «З» криниці «1 огорожі №2 на підставі свідоцтва про право власності №16 від 10.10.2008р. та технічним паспортом на майновий комплекс від 01.08.2008р.

Обґрунтовуючи своє право на застосування пільги, передбаченої підпунктом «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, позивач вказує, що вищезазначені будівлі використовуються ним для задоволення власних потреб з реалізацією надлишку, що безпосередньо пов`язано з веденням особистого селянського господарства.

За таких обставин, позивач переконаний, що ці будівлі фактично є нерухомістю сільськогосподарського товаровиробника, а тому вони не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

З цього приводу суд зазначає наступне.

Поняття "сільськогосподарський товаровиробник" визначено підпунктом 14.1.235 пункту 14.1 статті 14, згідно з яким це юридична особа незалежно від організаційно-правової форми, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.

Водночас, у підпункті 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України зазначено, що визначення сільськогосподарського товаровиробника дано виключно для цілей глави 1 "Спрощена система оподаткування, обліку та звітності" розділу XIV цього Кодексу "Спеціальні податкові режими", до якої віднесено четверту групу - сільськогосподарські товаровиробники. Таким чином, визначення "сільськогосподарський товаровиробник", яке міститься у підпункті 14.1.235. пункту 14.1 статті 14 ПК України застосовується виключно для цілей глави розділу ХІV цього Кодексу "Спрощена система оподаткування, облік та звітність", що прямо визначено вказаним підпунктом.

Отже, до спірних правовідносин щодо сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, дане визначення не застосовується, оскільки вказаний податок відноситься до розділу ХІІ "Податок на майно".

Відповідно до пунктів 5.2, 5.3 статті 5 ПК України у разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням цього Кодексу, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення цього Кодексу. Інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.

Визначення поняття «сільськогосподарський товаровиробник» також міститься у статті 1 Закону України «Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001 - 2004 років», під яким мається на увазі фізична або юридична особа, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власновиробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією.

Крім того, законодавцем з метою визнання осіб такими, що займаються сільськогосподарською діяльністю, вживається також поняття «виробники сільськогосподарської продукції». Згідно з абзацом другим статті 1 Закону України «Про сільськогосподарський перепис» виробники сільськогосподарської продукції це юридичні особи всіх організаційно-правових форм господарювання та їх відокремлені підрозділи, фізичні особи (фізичні особи-підприємці, домогосподарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю, передбаченою класифікацією видів економічної діяльності, мають у володінні, користуванні або розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарських тварин.

Системний аналіз наведених норм права дає підстави для висновку про застосування визначень поняття сільськогосподарського товаровиробника у наведених законодавчих актах для цілей визначення змісту статусу сільськогосподарського товаровиробника, оскільки наведені поняття "сільськогосподарський товаровиробник" не суперечать його визначенню у підпункті 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України, яке має чітко обмежену сферу застосування. Тому, як наслідок, для інших випадків мають бути застосовані субсидіарно норми інших законів у відповідності до положень пункту 5.3 статті 5 ПК України.

На користь висновку, що нормою підпункту "ж" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України передбачено податкову пільгу, в тому числі і для фізичних осіб, свідчить і подальше законодавче уточнення правового регулювання. Законом України від 23 листопада 2018 року № 2628-VIII, підпункт "ж" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України викладено в новій редакції, згідно з якою не є об`єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства" (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку. Тобто, законодавець уточнив з 1 січня 2019 року, що сільськогосподарським товаровиробником є юридичні і фізичні особи.

Відтак, суд погоджується з позивачем, що сільськогосподарським товаровиробником може виступати як юридична, так і фізична особа.

Однак сам по собі факт наявності у позивача будівель, призначених для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, не підтверджує здійснення ним сільськогосподарської діяльності та, відповідно, не є достатнім для висновку про наявність у нього статусу сільськогосподарського товаровиробника.

Відтак, вирішуючи питання щодо наявності у позивача права на пільгу, передбачену пунктом «ж» підпункту 266.2.2. пункту 266.2 статті 266 ПК України, слід встановити чи наділений позивач статусом сільськогосподарського товаровиробника у розумінні наведених вище норм права.

Як вже зазначалось вище, позивач стверджує, що вищезазначені будівлі використовуються ним для задоволення власних потреб з реалізацією надлишку, що безпосередньо пов`язано з веденням особистого селянського господарства.

Разом з тим, судом встановлено, що відповідно до даних Державного реєстру фізичних осіб - підприємців позивач був зареєстрований фізичною особою-підприємцем з 14.10.2004 року по 11.04.2025 року, при цьому основним видом його підприємницької діяльності є КВЕД 56.10 - діяльність ресторанів, надання послуг мобільного харчування.

Таким чином, наведені відомості свідчать про відсутність ознак здійснення позивачем сільськогосподарської діяльності.

Декларація платника єдиного податку по результатам підприємницької діяльності за 2025 рік ОСОБА_1 станом на дату звернення до суду з даною позовною заявою подана не була, що стороною позивача не спростовано.

У постанові від 4 березня 2021 року у справі № 500/2782/18 Верховний Суд вказав, що з метою вирішення питання щодо наявності у позивача права на пільгу, передбачену пунктом "ж" підпункту 266.2.2. пункту 266.2 статті 266 ПК України, суди мали встановити, чи наділений він статусом сільськогосподарського товаровиробника у розумінні наведених вище норм права, та встановити факт використання позивачем спірної нежитлової будівлі як об`єкта сільськогосподарської інфраструктури в межах сільськогосподарських потреб.

Тобто, значення має не тільки вид нерухомості (зокрема, її призначення), а й фактичне використання такої нерухомості за цільовим призначенням у межах здійснення сільськогосподарської діяльності, а також наявність у власника статусу сільськогосподарського товаровиробника.

Однак матеріали справи, не містять належних та допустимих доказів, які б підтверджували здійснення позивачем у спірний період діяльності як сільськогосподарського товаровиробника.

При цьому, надані представником позивача накладні щодо придбання саджанців малини, гусенят та курчат в квітні 2025 року, не можуть бути беззаперечними доказами здійснення позивачем діяльності як сільськогосподарського товаровиробника, в тому числі за весь спірний 2025 рік.

Більше того, доводи позивача щодо використання ним спірної нежитлової будівлі як об`єкта сільськогосподарської інфраструктури в межах сільськогосподарських потреб спростовуються доданими до відповіді на відзив доказами, зокрема Актом прийому готовності КЗ "Переорська гімназія" до нового 2025-2026 навчального року, з якого слідує, що в будівлі за адресою вул. Шевченка 1Б знаходиться укриття, яке є готовим для використання.

З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення відповідає вимогам чинного законодавства, а тому підстав для визнання його протиправним та скасування не вбачається.

Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Перевіривши обґрунтованість доводів сторін, оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності, суд приходить до переконання, що адміністративний позов задоволенню не підлягає.

Враховуючи положення статті 139 КАС України, позивач не має права на відшкодування будь-яких понесених у цій справі судових витрат.

Керуючись ст.ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 )

Відповідач: Головне управління ДПС у Вінницькій області (вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, Вінницька область, 21028, код ЄДРПОУ: ВП 44069150)

Повний текст рішення виготовлено 29.10.2026 року.

Суддя Чернюк Алла Юріївна