Рішення № 141030156, 08.06.2026, Корабельний районний суд м. Миколаєва

КОРАБЕЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД М.МИКОЛАЄВА

Справа № 488/3898/24

Провадження № 2/488/183/26

РІШЕННЯ

Іменем України

08.06.2026 року м. Миколаїв

Корабельного районний суд м. Миколаєва

у складі головуючого судді Щеглової Я.В.,

за участю секретаря судового засідання Скочко О.О.,

за участю представника позивача прокурора Ярош Н.С., представника відповідача адвоката Сорочана Є.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі засідань суду цивільну справу у порядку загального позовного провадження за позовною заявою керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва Рябого Євгенія Івановича в інтересах держави в особі Миколаївської обласної військової адміністрації до ОСОБА_1 , третя особа Державне спеціалізоване підприємство «Ліси України» про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою лісогосподарського призначення,

ВСТАНОВИВ:

І. Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

03.09.2024 до Корабельного районного суду м. Миколаєва, через підсистему «Електронний суд», надійшла позовна заява керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва в інтересах держави в особі Миколаївської обласної військової адміністрації, у якій просить усунути для Миколаївської обласної державної адміністрації (Миколаївської обласної військової адміністрації) перешкоди у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою лісогосподарського призначення з кадастровим номером 4810136600:05:016:0006 шляхом:

- визнання недійсним та скасування свідоцтва від 09.07.2015 № 40356789 про право власності ОСОБА_1 на житловий будинок літ А-2 загальною площею 250,3 кв. м, сарай літ. Б; огорожа № 5, 6, 7, 8 по АДРЕСА_1 , державна реєстрація якого вчинена 04.07.2015 (запис № 10343468);

- зобов`язання ОСОБА_1 знести (демонтувати) житловий будинок літ А-2 загальною площею 250,3 кв. м, сарай літ. Б; огорожі № 5, 6, 7, 8 по АДРЕСА_1 .

У обґрунтування позову позивач зазначає, що Окружною прокуратурою міста Миколаєва при виконанні повноважень, визначених статтею 131-1 Конституції України та статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», встановлено порушення інтересів держави під час використання земельної ділянки лісогосподарського призначення на території міста Миколаєва.

А саме, пунктами 14, 14.2 рішення Миколаївської міської ради № 23/44 від 25.04.2008 погоджено проект землеустрою та надано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 1000 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 , зарахувавши її за функціональним використанням до земель житлової та громадської забудови, із земель ДП «Миколаївське лісове господарство» для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель.

На підставі вказаного рішення Миколаївської міської ради та постанови та чинного на той час рішення Миколаївського районного суду Миколаївської області від 10.11.2008 у справі № 2-а-02-1085 ОСОБА_2 отримав державний акт на право власності на земельну ділянку від 04.02.2009 з кадастровим номером 4810136600:05:001:0039.

В подальшому ОСОБА_2 та ОСОБА_1 уклали договір купівлі-продажу № 3170 від 23.09.2011 щодо цієї земельної ділянки. На підставі цього договору ОСОБА_1 15.03.2012 отримав державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯК № 815815 стосовно земельної ділянки з кадастровим номером 4810136600:05:016:0006.

Згідно з інформацією Відділу у Миколаївському районі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 21.12.2017 земельні ділянки з кадастровими номерами 4810136600:05:016:0006 та 4810136600:05:001:0039 повністю накладаються, а кадастровий номер 4810136600:05:001:0039 у Національній кадастровій системі обліковується як архівний з посиланням на кадастровий номер 4810136600:05:016:0006.

Рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 08.02.2024 у справі № 488/2684/18 з урахуванням ухвали про виправлення описки від 20.03.2024 частково задоволено позов прокурора в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації до Миколаївської міської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_1 .

Витребувано з володіння ОСОБА_1 у власність держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації земельну ділянку площею 1000 кв. м. з кадастровим номером 4810136600:05:016:0006 за адресою: АДРЕСА_1 .

Мотивувальну частину рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 08.02.2024 в частині задоволення позовної вимоги про витребування з незаконного володіння ОСОБА_1 у власність держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації земельної ділянки змінено в редакції постанови Миколаївського апеляційного суду від 15.05.2024.

На виконання вказаного судового рішення 11.07.2024 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано за Миколаївською обласною державною адміністрацією право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4810136600:05:016:0006 по АДРЕСА_1 .

Разом з цим встановлено, що ОСОБА_1 на цій же земельній ділянці, на підставі декларації від 15.04.2015 № МК 142151050293, увів в експлуатацію двоповерховий житловий будинок загальною площею 250,3 кв. м.

Відповідно до даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_1 є власником житлового будинку літ. А-2 загальною площею 250,3 кв. м., сараю літ. Б, огорожі № 5, 6, 7, 8 по АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності № НОМЕР_1 від 09.07.2015.

Згідно з актом обстеження земельної ділянки від 17.07.2024, складеним Управлінням земельних ресурсів Миколаївської міської ради, на земельній ділянці по АДРЕСА_1 знаходиться двоповерховий житловий будинок з господарськими спорудами, огороджений парканом.

Отже, рішення суду у справі № 488/2684/18 залишається невиконаним, а належна державі в особі Миколаївської обласної державної адміністрації земельна ділянка з кадастровим номером 4810136600:05:016:0006 по АДРЕСА_1 за відсутності будь-якої правової підстави використовується ОСОБА_1 для розміщення та обслуговування будівель та споруд. Разом з тим, встановлене судовим рішенням зобов`язання незаконного набувача повернути земельну ділянку належному власнику покладає на нього обов`язок повністю звільнити витребувану земельну ділянку, усунувши будь-які створені його діяльністю перешкоди власнику у володінні, користуванні та розпорядженні таким майном.

З урахуванням викладеного, ОСОБА_1 не набув права власності на житловий будинок та інші споруди по АДРЕСА_1 у визначений законом спосіб, як того вимагає стаття 328 ЦК України, оскільки будівництво здійснено з порушенням вимог земельного та лісового законодавства.

За такого, видане ОСОБА_1 свідоцтво про право власності від 09.07.2015 № НОМЕР_1 на житловий будинок загальною площею 250,3 кв. м під літ. А-2, сарай літ. Б, огорожа № 5, 6, 7, 8 по АДРЕСА_1 підлягає визнанню недійсним та скасуванню.

Крім того, наявність у ОСОБА_1 права власності на будинок по АДРЕСА_1 , що підтверджується спірним свідоцтвом від 09.07.2015, з урахуванням принципу єдності земельної ділянки та об`єкта нерухомості на ній створює очевидні суттєві перешкоди власнику державі в особі Миколаївської обласної державної адміністрації вільно розпоряджатись земельною ділянкою та є підставою для визнання його недійсним та скасування у судовому порядку.

Посилаючись на викладене, прокурор просив позов задовольнити у повному обсязі та вирішити питання про розподіл судових витрат.

У відзиві на позовну заяву, поданому 07.11.2024 представником відповідача адвокатом Сорочаном Є.В. викладені заперечення проти позову, у обгрунтування яких відповідач вказує, що він добросовісно набув право власності на спірну земельну ділянку та з дотриманням вимог закону збудував на ній житловий будинок.

Зокрема, відповідач вказує, що тривалий час (з 2015 року) користується спірним житловим будинком. У 2012 році зареєструвала повідомлення про початок виконання будівельних робіт, у 2015 році ввів в експлуатацію житловий будинок та зареєстрував право власності на нього.

Вважає, що вирішуючи питання щодо правомірності втручання у право власності, як один із основоположних чинників, суд має врахувати не тільки поведінку відповідача, а й поведінку (дії і бездіяльність) органів влади.

Узаконення житлової будівлі стало можливим саме завдяки послідовним діям органів влади, які таким чином визнали правовий статус майна житлового будинку і відповідача як його власника.

Записи щодо особи власника в державних реєстрах є беззаперечним доказом права власності з усіма наслідками, що випливають з цього права.

На сьогодні відповідач фактично продовжує користуватися земельною ділянкою і розташованим на ній житловим будинком. Органам влади було відомо про існування будинку протягом тривалого часу, з моменту його будівництва.

Державні органи, які не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків.

Знесення житлового будинку направлено на відновлення прав жителів громади на вільний доступ лісу, на дотримання правил забудови.

Проте, будинок, будівництво якого здійснено відповідачем, не є поодиноким. По АДРЕСА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , АДРЕСА_3 , які входили до колишнього урочища «Жовтневе», розташованих у сосновому бору « ІНФОРМАЦІЯ_1 », існує численна житлова забудова.

На сьогодні, навіть при існуванні судових рішень, жоден з будинків не знесений. Отже, знесення житлового будинку відповідача не призведе в повній мірі до відновлення доступу до лісової зони.

За наведених обставин, у цьому випадку, в разі знесення житлового будинку, належного відповідачу, помилка буде виправлена лише за рахунок відповідача, якого вона стосується, хоча ситуація, в якій опинився відповідач, не була створена лише ним самим, а в більшому ступеню саме органами влади.

Крім того, позбавлення відповідача його житлового будинку без відповідної майнової компенсації, незалежно від того, чи заявляв про неї відповідач, узаконює порушення органів державної влади чи місцевого самоврядування при розпорядженні землею та звільняє їх від будь-якої відповідальності перед особою, яка потерпіла від їх неправомірних дій.

Житловий будинок по АДРЕСА_1 є житлом відповідача, де він проживає тривалий час (з 2015 року) разом з сім`єю.

З огляду на викладене, відповідач вважає, що задоволення позовних вимог про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення житлового будинку, в якому він і з сім`єю постійно проживає, до того ж без надання будь-якої компенсації або іншого відповідного відшкодування, що позивачем не було запропоновано, становитиме непропорційне втручання держави у право відповідача на повагу до житла та мирного володіння цим майном і призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статті 8 цієї Конвенції. Покладе на відповідача надмірний індивідуальний тягар, спричинений втратою цього житла.

Вказує, що прокурор обрав неналежний та неефективний спосіб захисту щодо визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно. Задоволення таких вимог судом не є способом усунення перешкод власнику земельної ділянки, а намаганням держави позбавити відповідача права власності на житловий будинок на підставі та в порядку, які законом не передбачені. Скасування свідоцтва не призведе до припинення права власності на житловий будинок, оскільки право власності виникло не на підставі свідоцтва, а внаслідок прийняття новоствореного об`єкта до експлуатації, про що свідчить реєстрація державою декларації МК 142151050293 від 15.04.2015 про готовність до експлуатації об`єкту та прийняття рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності (з відкриття розділу) від 04.07.2015.

Прийняття державою до експлуатації житлового будинку та факт реєстрації державою права власності доводять виникнення у відповідача права власності на будинок в порядку, визначеному законом.

У відповіді на відзив, яка надійшла до суду 08.11.2024, прокурор вказував, що доводи відзиву підлягають критичній оцінці та відхиленню, з огляду на таке.

Позивач оспорює твердження відповідача про те, що має місце непропорційне втручання держави у його право на повагу до житла та мирного володіння майном.

Вказує, що оскільки закон обмежив передання земельних ділянок лісогосподарського призначення у приватну власність, а земельним і лісовим законодавством взагалі не передбачено можливість передачі у приватну власність земельної ділянки лісогосподарського призначення державної форми власності для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, перебування спірної будівлі на земельній ділянці лісогосподарського призначення, що належить державі, завдає шкоди територіальній системі рекреаційних, природних об`єктів, а також порушує гарантоване законодавством право громадян на доступ і використання територій загального користування, безпечне для життя і здоров`я довкілля.

Вважає, що вимоги законодавства з цього питання є доступними та зрозумілими, а результати за наслідками такої забудови є очевидними, зокрема, для особи, яка має знати про відповідні обмеження, встановлені законом, діючи на свій розсуд отримує та забудовує таку ділянку для вказаної мети.

Таким чином, ОСОБА_1 , придбавши спірну земельну ділянку, на власний ризик використав її у цілях (для забудови житлового будинку), що однозначно заборонені чинним законодавством України, що не може підтверджувати добросовісність дій ОСОБА_1 .

Тому, на думку прокурора, у вказаній справі відсутня непропорційність заходу втручання держави у право власності ОСОБА_1 на житловий будинок. У цьому випадку загальний інтерес, який полягає у контролі за використанням спірної земельної ділянки лісового фонду за цільовим призначенням для гарантування безпечності довкілля та не погіршення екологічної ситуації, забезпечення загального доступу громадян до лісових земель безумовно, переважає приватний інтерес однієї особи ОСОБА_1 у збереженні права власності на збудоване нерухоме майно на цій ділянці, отриманій з метою, що прямо суперечить закону. Останній беззаперечно в силу явних зовні та видимих природних ознак спірної земельної ділянки розумів, що земельна ділянка розташована у лісовому масиві, а тому водночас міг розуміти, що забудова такої земельної ділянки порушує вимоги законодавства.

Аналізом долучених фотоматеріалів підтверджено, що на ділянці з кадастровим номером 4810136600:05:016:0006 знаходяться багаторічні сосни. Рослинність на спірній ділянці входить до складу лісового масиву. Розуміння цього не потребує спеціальних знань чи фахової підготовки.

Зазначає, що зважаючи на зовнішні ознаки розташування спірної земельної ділянки у сосновому бору, у відповідача ОСОБА_1 мали виникнути обґрунтовані сумніви щодо правомірності набуття права на це майно, він мав передбачити негативні наслідки зведення будівель та міг відмовитись від здійснення будівництва нерухомості на цій земельній ділянці, але свідомо не зробив цього і продовжив виконання будівельних робіт за вказаною адресою.

Вважає, що ОСОБА_1 достеменно знав про справжнє цільове призначення земельної ділянки та наявність заборон щодо її використання неможливість здійснення будівництва житлових будинків, оскільки навіть у рішенні Миколаївської міської ради № 23/44 від 25.04.2008 містилась інформація, що спірна земельна ділянка передається ОСОБА_2 у власність із земель ДП «Миколаївське лісове господарство». Зі змістом вказаного рішення міської ради ОСОБА_1 мав можливість ознайомитись до придбання ділянки у власність.

Тому, на думку прокурора, ОСОБА_1 не може вважатись добросовісною особою, яка знає та могла знати про набуття нею майна всупереч закону, а тому втручання у його право власності не становить надмірний тягар. Не впливають на таку оцінку співмірності втручання держави у право відповідача на житловий будинок і дії (бездіяльність) органів влади, в яких оформлювались права ОСОБА_1 на житловий будинок.

Крім того, підлягає критичній оцінці твердження відповідача, що позбавлення відповідача його житлового будинку без відповідної майнової компенсації незалежно від того, чи заявляв про неї відповідач, узаконює порушення органів державної влади чи місцевого самоврядування при розпорядженні землею та звільняє їх від будь-якої відповідальності перед особою, яка потерпіла від їх неправомірних дій, оскільки не лише діяльність органів влади, а також нехтування відповідачем чіткими, зрозумілими заборонами щодо використання земель лісогосподарського призначення, призвело до звернення із позовом у цій справі.

Твердження відповідача, що скасування свідоцтва про право власності на спірний житловий будинок не є способом усунення перешкод власнику та не припинить право власності на житловий будинок, на думку позивача, є необґрунтованим, оскільки у випадку обґрунтованості доводів незаконності набуття відповідачем права власності на цей будинок, скасування свідоцтва про право власності, державна реєстрація якого вчинена 04.07.2015, буде цілком правильним і обґрунтованим способом захисту порушеного права.

У додаткових поясненнях у справі від 14.11.2024 представник Миколаївської обласної військової адміністрації Михайленко Г.В. вказувала, що обласна державна адміністрація (з 24.02.2022 обласна військова адміністрація) погоджується з доводами викладеними в позові, що судове рішення у справі № 488/2684/18 залишається невиконаним, а належна державі земельна ділянка з кадастровим номером 4810136600:05:016:0006, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , за відсутності будь-якої правової підстави використовується ОСОБА_1 для розміщення та обслуговування житлового будинку, будівель та споруд.

Держава в особі Миколаївської обласної державної адміністрації як власник вказаної земельної ділянки відновила володіння останньою, а відтак може ставити питання про захист від порушень, не пов`язаних із позбавленням її володіння земельною ділянкою, зокрема, шляхом демонтажу спорудженого на ній об`єкта.

Розпорядження земельною ділянкою з кадастровим номером 4810136600:05:016:0006 на підставі частини 5 статті 122 Земельного кодексу України здійснює Миколаївська обласна державна адміністрація (Миколаївська обласна військова адміністрація).

Таким чином, усунення перешкод обласній державній адміністрації (з 24.02.2022 обласній військовій адміністрації) в розпорядженні та користуванні земельною ділянкою з кадастровим номером 4810136600:05:016:0006 відповідає критеріям ефективності за умови визнання недійсним та скасування свідоцтва від 09.07.2015 № 40356789 про право власності ОСОБА_1 на житловий будинок літ. А-2 загальною площею 250,3 кв. м, сараю літ. Б, огорожі № 5,6,7,8, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , та зобов`язання знести цей житловий будинок та господарські будівлі і споруди.

Виходячи з вищевикладеного, Миколаївська обласна державна адміністрація підтримує позовні вимоги прокурора в повному обсязі та просить їх задовольнити.

ІІ. Процесуальні дії у справі.

Ухвалою судді Корабельного районного суду м. Миколаєва від 06.09.2024 відкрито провадження у справі. Постановлено розглядати справу за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання. Копії ухвали направлені сторонам. Відповідачу встановлено строк для подання відзиву на позовну заяву.

Ухвалою суду від 09.09.2024 задоволено заяву керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва в інтересах держави в особі Миколаївської обласної військової адміністрації про забезпечення позову. Вжито заходи забезпечення позову, зокрема щодо об`єктів нерухомості житлового будинку з господарськими спорудами по АДРЕСА_1 заборонено:

- органам, які здійснюють реєстрацію речових прав на нерухоме майно здійснювати будь-які реєстраційні дії;

- ОСОБА_1 укладати договори, вчиняти інші правочини, здійснювати будь-які дії щодо відчуження та передачі житлового будинку;

- Управлінню державного архітектурно-будівельного контролю Миколаївської міської ради здійснювати реєстрацію дозвільних документів щодо будівництва та введення в експлуатацію нерухомого майна;

- виконавчому комітету Миколаївської міської ради присвоювати, змінювати адресу нерухомого майна по АДРЕСА_1 .

07.11.2024 від представника відповідача адвоката Сорочана Єлисея Васильовича надійшов відзив на позовну заяву.

08.11.2024 від позивача надійшла відповідь на відзив, підписана заступником керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва Чобану Д.Г.

14.11.2024 від представника Миколаївської обласної військової адміністрації Михайленко Г.В. надійшли додаткові пояснення у справі.

Ухвалою Корабельного районного суду м. Миколаєва від 26.11.2024 закрито підготовче провадження у справі та справа призначена до розгляду по суті.

У судових засіданнях під час розгляду справи по суті прокурор, представник Миколаївської ОВА та відповідач ОСОБА_1 надали пояснення, а також підтримали свої вимоги та заперечення, раніше викладені у письмових заявах по суті.

Представник третьої особи ДП «Ліси України» в судове засідання не з`являвся, пояснення по суті спору не надавав.

У судовому засіданні 28.05.2026 проголошення рішення суду відкладено до 08.06.2026.

ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Суд, зваживши доводи сторін, вивчивши матеріали справи, дослідивши письмові докази, оцінивши докази кожен окремо та в їх сукупності, повно, об`єктивно та всебічно з`ясувавши обставини справи, встановив відповідні їм правовідносини та дійшов наступного висновку.

Суд встановив, що 23.09.2011 приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Ласурія С.А. був посвідчений договір купівлі-продажу земельної ділянки (реєстровий № 3170). За умова цього договору ОСОБА_2 продав, а ОСОБА_1 купив земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,1000 га, кадастровий номер 4810136600:05:001:0039 (а. с. 30). Згодом кадастровий номер земельної ділянки був змінений на номер 4810136600:05:016:0006 та ОСОБА_1 отримав державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯК № 815815 (а. с. 32-34, 36-37).

У Декларації № МК142151050293 від 15.04.2015 про готовність до експлуатації об`єкта, будівельні роботи на якому виконувалися на підставі повідомлення про їх виконання, визначено, що житловий будинок літ. А-2, сарай літ. Б за адресою: АДРЕСА_1 закінчений будівництвом об`єкт готовий до експлуатації. Повідомлення про початок виконання будівельних робіт № 062150830030 від 24.03.2015 було подане до Управління державної архітектурно-будівельної інспекції у Миколаївській області. (а. с. 31).

Згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна № 390753234 від 13.08.2024 за ОСОБА_1 зареєстровано право власності:

- на житловий будинок загальною площею 250,3 кв. м, житловою 112,4 кв. м літ А-2, сарай літ. Б, огорожа № 5, 6, 7, 8 за адресою: АДРЕСА_1 ;

- на земельну ділянку за адресою АДРЕСА_4 площею 0,0826 га, кадастровий номер 4810136600:06:042:0063 (а. с. 38).

Підставою внесення запису щодо житлового будинку зазначено рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер: 22722609 від 09.07.2015, а документами, поданими для державної реєстрації, є свідоцтво про право власності НОМЕР_1 , видане 09.07.2015 Реєстраційною службою Миколаївського міського управління юстиції Миколаївської області.

З огляду на Інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна № 386807984 від 15.07.2024 та Акту обстеження земельної ділянки, складеного 17.07.2024 Управлінням земельних ресурсів Миколаївської міської ради вказаний житловий будинок зведений на земельній ділянці з кадастровим номером 4810136600:05:016:0006, право власності на яку зареєстровано за Миколаївською обласною державною адміністрацією на підставі судових рішень у справі № 488/2684/18 (а. с. 35, 40-43).

Так, рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва 08.02.2024 у справі № 488/2684/18 (провадження № 2/488/42/24), з урахуванням ухвали про виправлення описки від 20.03.2024, позов Окружної прокуратури міста Миколаєва в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації до Миколаївської міської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , треті особи ДСГП «Ліси України», виконавчий комітет Миколаївської міської ради, про визнання незаконними та скасування рішень міської ради, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку та її витребування задоволено частково. Витребувано з володіння ОСОБА_1 у власність держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації земельну ділянку площею 1000 кв. м з кадастровим номером 4810136600:05:016:0006 по АДРЕСА_1 . Вирішено питання про розподіл судових витрат. У іншій частині позовних вимог відмовлено (а. с. 14-22).

Постановою колегії суддів судової палати у цивільних справах Миколаївського апеляційного суду від 15.05.2024 рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 08.02.2024 в частині задоволення позовної вимоги про витребування земельної ділянки із незаконного володіння ОСОБА_1 змінено шляхом викладення його мотивувальної частини в редакції цієї постанови (а. с. 23-29).

З огляду на інформацію в Єдиному державному реєстрі судових рішень, Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 09.03.2026 вказані вище судові рішення у справі № 488/2684/18 залишені без змін.

Вказаними судовими рішеннями було встановлено, що спірна земельна ділянка станом на 2007-2009 роки входила до складу земель державного лісового фонду і відповідачі факт її належності саме до земель державного лісового фонду та її використання ДП «Миколаївський лісгосп» не спростували. Виділення такої земельної ділянки зі складу земель лісогосподарського призначення мало відбуватися відповідно до статей 56-57, 117, 149 ЗК України та статей 5, 24 ЛК України, з обов`язковим попереднім їх вилученням з державних земель. Однак, Миколаївська міська рада незаконно, з перевищенням повноважень, передала спірну земельну ділянку у власність іншої особи рішенням № 23/44 від 25.04.2008. Відповідач ОСОБА_1 набув право власності на земельну ділянку за відплатним нотаріально посвідченим договором від особи, яка не мала права її відчужувати, а тому набуте таким чином майно підлягало витребуванню з його володіння. Тобто відповідач ОСОБА_1 , в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак спірної земельної ділянки (частина 5 статті 1 ЛК України), якщо б проявив розумну обачність, міг та повинен був знати про те, що ця земельна ділянка є лісовою земельною ділянкою та свідчить, передусім, про те, що він як набувач землі не є добросовісним, а тому такі його дії вплинули на вирішення спору по суті.

З огляду на викладене, суд встановив, що оскільки законний власник держава, в особі Миколаївської обласної державної адміністрації, на підставі судових рішень, що набрали законної сили, відновив порушене право власності на спірну земельну ділянку шляхом відновлення правомочності володіння, між сторонами наразі виник спір щодо усунення перешкод для власника у користуванні земельною ділянкою, на якій відповідач раніше звів житловий будинок та зареєстрував право власності на нього.

ІV. Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши норми чинного законодавства, вирішуючи питання, визначені в ст. 264 ЦПК України, суд дійшов наступних висновків щодо повноважень прокурора звертатися до суду з цим позовом та належності обраного ним способу захисту порушеного права.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Такими чином, об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Відповідно до статей 167, 170 ЦК України держава, як самостійний суб`єкт цивільних правовідносин, набуває та здійснює свої права та обов`язки через органи державної влади в межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Згідно зі статтею 131-1 Конституції України та статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» представництво інтересів держави у випадках та в порядку передбаченому законом покладається на прокуратуру.

З огляду на зміст позовної заяви встановлено, що керівник Окружної прокуратури міста Миколаєва звернувся до суду з цією позовною заявою в інтересах держави, як власника землі, в особі її представника Миколаївської обласної державної адміністрації (наразі Миколаївської обласної військової адміністрації), та самостійно визначив в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтував необхідність їх захисту, як це передбачено статтею 56 ЦПК України.

За правилами частин 3 і 4 статті 56 ЦПК України передбачається можливість звернення прокурора з позовом в інтересах держави як у випадку наявності органу, який уповноважений державою на здійснення відповідних функцій в суді, так і при відсутності такого органу, що відповідає і змісту частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру». Таким органом у справі є Миколаївська обласна державна адміністрація (наразі Миколаївська обласна військова адміністрація). Держава в особі Миколаївської обласної державної/військової адміністрації як власник вказаної земельної ділянки відновила володіння останньою, а відтак може ставити питання про захист від порушень, не пов`язаних із позбавленням її володіння земельною ділянкою, зокрема, шляхом демонтажу спорудженого на ній об`єкта.

Окружною прокуратурою міста Миколаєва при виконанні повноважень, визначених статтею 131-1 Конституції України та статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», встановлено порушення інтересів держави під час використання земельної ділянки лісогосподарського призначення на території міста Миколаєва. Як стороні у справі № 488/2684/18 Миколаївській обласній державній/військовій адміністрації з жовтня 2017 року було достеменно відомо про вищевказані порушення законодавства під час відведення земельної ділянки у власність та постановлені судами рішення, у тому числі про витребування ділянки.

Окружною прокуратурою міста Миколаєва 12.06.2024 письмово проінформовано Миколаївську обласну державну адміністрацію про судові рішення у справі № 488/2684/18 про порушення законодавства при відведенні земельної ділянки по АДРЕСА_1 , її незаконну забудову, а також запропоновано вжити заходів до їх усунення та поновлення прав держави. Водночас обласна державна адміністрація 21.06.2024 письмово повідомила Окружну прокуратуру міста Миколаєва про те, що позов відносно земельної ділянки по АДРЕСА_1 та розташованого на ній нерухомого майна не пред`являвся. Одночасно зазначено, що адміністрація не заперечує щодо пред`явлення окружною прокуратурою позову з метою захисту інтересів держави та усунення виявлених порушень чинного законодавства.

11.07.2024 на підставі рішення суду про витребування земельної ділянки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за Миколаївською обласною державною адміністрацією зареєстровано право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4810136600:05:016:0006 по АДРЕСА_1 .

Відповідно до пункту 2 Рекомендації Rec (2012)11 Комітету Міністрів Ради Європи державам-учасникам «Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції», прийнятій 19.09.2012 на 1151-му засіданні заступників міністрів, якщо національна правова система надає публічним обвинувачам певні обов`язки та повноваження поза системою кримінальної юстиції, їх місія полягає в тому, щоби представляти загальні або публічні інтереси, захищати права людини й основоположні свободи та забезпечувати верховенство права.

ЄСПЛ, при вирішені справ, звертає увагу на те, що підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін у цивільному провадженні, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, у тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (див. mutatis mutandis рішення від 15.01.2009 у справі «Менчинська проти Росії» (Menchinskaya v. Russia), заява № 42454/02, §35).

З огляду на те, що спірна земельна ділянка належить до державної власності, а повноваження з розпорядження ділянкою належать виключно до компетенції Миколаївської обласної державної/військової адміністрації, яка не звернулася до суду з такими вимогами, звернення прокурора до суду із позовом в інтересах держави є виправданим та має на меті захист загальних і публічних інтересів, забезпечити верховенство права та захистити інтереси держави.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а статтею 13 Конвенції на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.

Під способами захисту суб`єктивних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16).

Цивільні права/інтереси захищаються в спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Під час розгляду справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги не підлягають задоволенню. Однак якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Отже, для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. Під час оцінки обраного позивачем способу захисту потрібно також враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Відповідно до положень статей 317,319 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Цими правами власник розпоряджається на власний розсуд. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Згідно із статтею 391ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Негаторний позов це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном.

Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод.

Відповідно до частин другої та третьої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Згідно з частинами третьої-п`ятої статті 376 ЦК України право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок. На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Позов про знесення самочинно збудованого нерухомого майна може бути пред`явлено власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено, зокрема, власником (користувачем) суміжної земельної ділянки з підстав, передбачених статтями 391, 396 ЦК України.

Частиною другою статті 212 ЗК України передбачено, що приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки.

Отже, належними вимогами, які може заявити особа власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22).

У постанові Верховного Суду від 21.09.2022 у справі № 461/3490/18 зазначено, що належним способом захисту прав власності міської ради як власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, щодо користування і розпорядження цією земельною ділянкою є вимога про знесення такої забудови, яку позивач вважає самочинною, відповідно до частини четвертої статті 376 ЦК України. Належним відповідачем за такою вимогою є власник відповідної забудови.

Знесення незаконно побудованого житлового будинку за рахунок особи, яка здійснила будівництво, є належним і ефективним способом захисту прав власника (користувача) земельної ділянки. Застосування цієї вимоги виключає інші способи захисту, зокрема визнання недійсним і скасування свідоцтва про право власності на об`єкт нерухомості, що не усуває порушень, спричинених незаконним будівництвом. Відповідний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 27.10.2021 у справі № 202/7377/16-ц.

У постанові Верховного Суду від 20.01.2021 у справі № 442/302/17 зазначено, що задоволення вимоги про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою шляхом знесення самочинно побудованого нежитлового приміщення за рахунок особи, яка здійснила таке самочинне будівництво є належним та ефективним способом захисту прав власника (користувача). Застосування вимог про знесення самочинного будівництва виключає застосування інших вимог власника (користувача) земельної ділянки про усунення перешкод у користуванні належною йому земельною ділянкою.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17 зазначено, що спір у цій справі виник щодо передачі у приватну власність земельної ділянки лісогосподарського призначення та її незаконної забудови, а позовні вимоги стосувалися витребування земельної ділянки лісового фонду шляхом знесення будівель. Велика Палата Верховного Суду у цій справі зазначила, що у кожному випадку, коли володіючий власник просить про усунення йому перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом демонтажу спорудженого на ній об`єкта нерухомості, суд має перевіряти правомірність втручання держави у права на повагу до житла та мирного володіння на цей об`єкт шляхом його демонтажу, а саме: наявність підстави для такого втручання у законодавстві, легітимність мети цього втручання (його відповідність цілям, визначеним у пункті 2 статті 8 Конвенції та абзаці другому статті 1 Першого протоколу до Конвенції) та пропорційність демонтажу відповідній меті (можливість досягнення останньої проведенням демонтажу за відсутності менш обтяжливих для відповідача способів захисту прав позивача). Залежно від результату такої перевірки суд вирішує питання про задоволення чи відмову у задоволенні позову. У разі його задоволення відшкодування особі вартості майна, що підлягає демонтажу, не є можливим за відсутності для цього юридичних підстав (зокрема, правомірності його спорудження, добросовісності набуття права на нього, заявлення вимоги про відшкодування та її обґрунтованості).

У постанові Верховного Суду від 31.07.2024 у справі № 487/2593/20 вказано, що повернення земельної ділянки та знесення незаконно споруджених на ній будівель є способом відновлення прав власника на спірну земельну ділянку водного фонду і такі позовні вимоги, враховуючи обставини цієї справи, здатні відновити стан земельної ділянки, який існував до порушення прав на неї. Такий спосіб захисту, як повернення земельної ділянки та демонтаж будівель, є адекватним наявним обставинам справи, спрямований на остаточне поновлення порушеного права дійсного власника земельної ділянки.

Отже, враховуючи те, що держава в особі Миколаївської обласної державної адміністрації як власник вказаної земельної ділянки з кадастровим номером 4810136600:05:016:0006 за адресою: АДРЕСА_1 , відновила володіння останньою, а відтак належним способом захисту від порушень, не пов`язаних із позбавленням її володіння земельною ділянкою, виступає та є можливим, зокрема, демонтаж спорудженого на ній об`єкта.

Стосовно позовної вимоги про визнання недійсним та скасування свідоцтва від 09.07.2015 № 40356789 про право власності ОСОБА_1 на житловий будинок літ. А-2 загальною площею 250,3 кв. м, сарай літ. Б; огорожа АДРЕСА_5 , державна реєстрація якого вчинена 04.07.2015 (запис № 10343468), суд дійшов наступного висновку.

Згідно з вимогами статей 15, 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.04.2004 № 1952-ІV, який діяв станом на 04.07.2015, державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку: 1) прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви; 2) встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень; 3) прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації; 4) внесення записів до Державного реєстру прав; 5) видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону; 6) надання витягів з Державного реєстру прав про зареєстровані права та/або їх обтяження.

Свідоцтво про право власності на нерухоме майно, що підтверджує виникнення права власності при здійсненні державної реєстрації прав на нерухоме майно, видається, зокрема, фізичним та юридичним особам на новозбудовані, реконструйовані об`єкти нерухомого майна.

Відповідно до пунктів 49, 81 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 868 від 17.10.2013, який діяв з 11.02.2014 до 01.01.2016, у разі проведення державної реєстрації права власності з видачею свідоцтва на новозбудовані чи реконструйовані об`єкти нерухомого майна заінтересованою особою є замовник будівництва, крім випадків, передбачених цим Порядком.

Для проведення державної реєстрації права власності з видачею свідоцтва на новозбудований об`єкт нерухомого майна заявник подає:

документ, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на земельну ділянку;

документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта. Документом, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом індивідуального (садибного) житлового будинку, садового, дачного будинку, господарської (присадибної) будівлі та споруди, прибудови до них, побудованих до 05.08.1992, є технічний паспорт на об`єкт нерухомого майна;

технічний паспорт на об`єкт нерухомого майна;

документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси.

Документи, що підтверджують виникнення, перехід та припинення права власності на такий об`єкт нерухомого майна, заявник не подає.

Якщо відповідно до законодавства право на виконання будівельних робіт виникає з моменту повідомлення уповноважених органів, заявник також подає копію документа, що відповідно до законодавства підтверджує факт повідомлення.

Згідно з вимогами ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» в редакції Закону від 26.11.2015 № 834-VІІІ, який набрав чинності 13.12.2015 і діяв станом на 02.09.2016 (внесення змін до реєстру), державна реєстрація прав проводиться в такому порядку: 1) формування та реєстрація заяви в базі даних заяв; 2) прийняття документів, що подаються разом із заявою про державну реєстрацію прав, виготовлення їх електронних копій шляхом сканування (у разі подання документів у паперовій формі) та розміщення їх у Державному реєстрі прав; 3) встановлення черговості розгляду заяв про державну реєстрацію прав, що надійшли на розгляд; 4) перевірка документів на наявність підстав для зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав, зупинення державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень; 5) прийняття рішення про державну реєстрацію прав або про відмову в такій реєстрації; 6) відкриття (закриття) розділу в Державному реєстрі прав та/або внесення до Державного реєстру прав відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів цих прав; 7) формування інформації з Державного реєстру прав для подальшого використання заявником; 8) видача документів за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав.

Перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Датою і часом державної реєстрації прав вважається дата і час реєстрації відповідної заяви, за результатом розгляду якої державним реєстратором прийнято рішення про державну реєстрацію прав.

Відповідно до ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» в редакції Закону від 26.11.2015 № 834-VІІІ, записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав. У разі зміни ідентифікаційних даних суб`єкта права, відомостей про об`єкт нерухомого майна, у тому числі зміни його технічних характеристик, виявлення технічної помилки в записах Державного реєстру прав чи документах, виданих за допомогою програмних засобів ведення цього реєстру (описка, друкарська, граматична, арифметична чи інша помилка), за заявою власника чи іншого правонабувача, а також у випадку, передбаченому підпунктом «в» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, вносяться зміни до записів Державного реєстру прав. У разі якщо помилка в реєстрі впливає на права третіх осіб, зміни до Державного реєстру прав вносяться на підставі відповідного рішення суду.

Подання та отримання документів за заявою про внесення змін до записів Державного реєстру прав здійснюються у порядку, передбаченому для державної реєстрації прав.

У разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

Згідно з вимогами стаття 331 ЦК України, в редакції на час виникнення спірних правовідносин, право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі.

Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.

Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18) вказувала, що «застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19) вказано, що «ефективний спосіб захисту прав повинен забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування, тобто такий захист повинен бути повним та забезпечувати таким чином мету здійснення правосуддя та принцип процесуальної економії (забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту)».

Відповідно до частини 2, пункту «б» частини третьої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, крім іншого, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

Задоволення вимоги про усунення перешкод в користуванні земельної ділянки шляхом знесення незаконно побудованого житлового будинку за рахунок особи, яка здійснила таке будівництво є належним та ефективним способом захисту прав власника (користувача). Застосування вимог про знесення будівництва виключає застосування інших вимог власника (користувача) земельної ділянки про усунення перешкод у користуванні належною йому земельною ділянкою, в тому числі визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на об`єкт нерухомості.

Визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на об`єкт нерухомості не є ефективним способом захисту та не забезпечує усунення порушень, спричинених незаконним будівництвом.

Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27.10.2021 у справі №202/7377/16-ц.

Вирішуючи питання чи слід позов задовольнити або відмовити у позові, суд дійшов наступних висновків.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися, розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Основною метою статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому в своїх рішеннях Європейський суд з прав людини постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини (наприклад, рішення у справі «Спорронг і Льоннрот проти Швеції» від 23.09.1982, «Новоселецький проти України» від 11.03.2003, «Федоренко проти України» від 01.06.2006).

Необхідність забезпечення такої рівноваги відображено в структурі статті 1.

Зокрема, необхідно, щоб була дотримана обґрунтована пропорційність між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності.

Таким чином, особу може бути позбавлено її власності лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності має бути дотримано справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника.

Відповідно до статті 12 ЛК України громадяни та юридичні особи України можуть безоплатно або за плату набувати у власність у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств замкнені земельні лісові ділянки загальною площею до 5 гектарів; ця площа може бути збільшена в разі успадкування лісів згідно із законом; громадяни та юридичні особи можуть мати у власності ліси, створені ними на набутих у власність у встановленому порядку земельних ділянках деградованих і малопродуктивних угідь, без обмеження їх площі; ліси, створені громадянами та юридичними особами на земельних ділянках, що належать їм на праві власності, перебувають у приватній власності цих громадян і юридичних осіб.

Стаття 105 ЛК України визнає порушенням лісового законодавства розкорчовування лісових ділянок і використання їх не за призначенням, у тому числі для спорудження жилих будинків, виробничих та інших будівель і споруд без належного дозволу.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Судовими рішеннями у справі № 488/2684/18 про витребування земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , які набрали законної сили, і на які як на підставу позову посилається позивач, встановлено, що власник в особі повноважного органу не виявив волю на відчуження спірної земельної ділянки у приватну власність ОСОБА_2 .

Спірна земельна ділянка по АДРЕСА_1 вибула з володіння власника (держави) поза його волею, бо розпорядження про вилучення з постійного користування ДП «Миколаївське лісове господарство» земель зі складу урочища «Жовтневе» Миколаївська ОДА не видавала, а Миколаївська міська рада повноважень на розпорядження спірною земельною ділянкою не мала.

Миколаївська міська рада, приймаючи рішення про передачу у власність ОСОБА_2 земельної ділянки по АДРЕСА_1 , порушила вимоги законодавства щодо підстав та порядку її надання, а також права територіальної громади м. Миколаєва та законні інтереси держави, виходячи з того, що стан і збереження земель лісогосподарського призначення має загальнодержавне значення.

Отже, відповідач ОСОБА_1 набув право власності на земельну ділянку за відплатним нотаріально посвідченим договором від особи, яка не мала права її відчужувати, а тому набуте таким чином майно підлягає витребуванню із її володіння.

Відповідач ОСОБА_1 , в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак спірної земельної ділянки (частина 5 статті 1 ЛК України), якщо б проявив розумну обачність, міг та повинен був знати про те, що ця земельна ділянка є лісовою земельною ділянкою та свідчить, передусім, про те, що він як набувач землі не є добросовісним, а тому такі його дії вплинули на вирішення спору по суті.

Суди надали правову оцінку рішенню Миколаївської міської ради № 23/44 від 25.04.2008 (яким передано у власність земельну ділянку первинному набувачу ОСОБА_2 ), але дійшли висновку, що в задоволенні позовної вимоги про визнання недійсними пунктів цього рішення ради слід відмовити в зв`язку з обранням неналежного способу захисту.

Встановлені у справі № 488/2684/18 юридичні факти підтвердили приналежність вказаної ділянки державної власності до земель лісового фонду та незаконність її надання у власність для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд та викликали необхідність послідовного захисту прокурором інтересів держави шляхом пред`явлення цього негаторного позову.

З огляду на викладене, знесення незаконно побудованого житлового будинку на земельній ділянці лісогосподарського призначення має легітимну мету забезпечення її використання за цільовим призначенням відповідно до загальних інтересів. Важливість цих інтересів зумовлена особливим статусом ділянки, призначеної для охорони, відтворення та підвищення продуктивності лісових насаджень. Будівництво житлових споруд на таких землях суперечить лісогосподарським цілям, що виправдовує втручання держави у право ОСОБА_1 на володіння та користування спірним будинком.

За такого, позовні вимоги прокурора підлягають частковому задоволенню, а саме в частині усунення для Миколаївської обласної державної адміністрації (Миколаївської обласної військової адміністрації) перешкоди у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою лісогосподарського призначення з кадастровим номером 4810136600:05:016:0006 шляхом зобов`язання ОСОБА_1 знести (демонтувати) житловий будинок літ А-2 загальною площею 250,3 кв. м, сарай літ. Б; огорожі № 5, 6, 7, 8 по АДРЕСА_1 .

Заперечення відповідача щодо непропорційності втручання держави у право відповідача на повагу до житла і мирного володіння майном не можуть бути прийняті судом з огляду на таке.

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції).

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три окремі норми: 1) виражається у першому реченні першого абзацу, закладає принцип мирного володіння майном і має загальний характер; 2) викладена у другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями; 3) закріплена у другому абзаці та визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна у загальних інтересах. Другу та третю норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, треба тлумачити у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23.01.2014 (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:

втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування передбачуваними;

якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Закон обмежив передання земельних ділянок лісогосподарського призначення у приватну власність. Громадяни та юридичні особи України можуть безоплатно або за плату набувати у власність у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств замкнені земельні лісові ділянки загальною площею до 5 гектарів (частина друга статті 56 ЗК України; частина перша статті 12 ЛК України); громадяни та юридичні особи можуть мати у власності ліси, створені ними на набутих у власність у встановленому порядку земельних ділянках деградованих і малопродуктивних угідь, без обмеження їх площі (частина друга статті 12 ЛК України); ліси, створені громадянами та юридичними особами на земельних ділянках, що належать їм на праві власності, перебувають у приватній власності цих громадян і юридичних осіб (частина третя статті 12 ЛК України).

Згідно з нормами ст. 14 ЛК України громадяни та юридичні особи, які мають у приватній власності ліси, мають право: 1) власності на лісові ресурси та їх використання в порядку, визначеному цим Кодексом; 2) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; 3) продавати або іншим шляхом відчужувати відповідно до закону земельну лісову ділянку; 4) споруджувати в установленому порядку виробничі та інші будівлі й споруди, необхідні для ведення лісового господарства і використання лісових ресурсів.

Громадяни та юридичні особи, які мають у приватній власності ліси, зобов`язані: 1) вести лісове господарство на основі матеріалів лісовпорядкування відповідно до цього Кодексу; 2) забезпечувати охорону, захист, відтворення і підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей та покращання родючості ґрунтів, виконувати інші заходи відповідно до вимог лісового законодавства; 3) дотримуватися правил і норм використання лісових ресурсів; 4) вести лісове господарство та використовувати лісові ресурси способами, які не завдають шкоди навколишньому природному середовищу, забезпечують збереження корисних властивостей лісів і створюють сприятливі умови для їх охорони, захисту та відтворення; 5) вести первинний облік лісів, надавати в установленому законодавством порядку статистичну звітність та інформацію про стан лісів і використання лісових ресурсів; 6) забезпечувати охорону типових та унікальних природних комплексів і об`єктів, рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного і рослинного світу, рослинних угруповань, сприяти формуванню екологічної мережі відповідно до природоохоронного законодавства.

Законом можуть бути передбачені й інші права та обов`язки громадян і юридичних осіб, які мають у приватній власності ліси.

Стаття 105 ЛК України визнає порушенням лісового законодавства розкорчовування лісових ділянок і використання їх не за призначенням, у тому числі для спорудження жилих будинків, виробничих та інших будівель і споруд без належного дозволу.

Отже, Лісовий кодекс України не передбачає та не передбачав можливість передання у приватну власність земельної ділянки лісогосподарського користування для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Це обмеження було та залишається доступним, чітким і зрозумілим, а наслідки його недотримання з огляду на приписи Цивільного кодексу України та Земельного кодексу України передбачуваними для будь-якої особи, яка набула в у приватну власність земельну ділянку лісогосподарського призначення.

Крім того, відповідно до ст. 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Судовими рішеннями про витребування земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , встановлено, що в силу об`єктивних, видимих природних властивостей земельної ділянки фізичні особи відповідачі, проявивши розумну обачність, могли та повинні були знати про те, що ця ділянка належить до земель лісогосподарського призначення.

Добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України).

Сторони повинні діяти правомірно, зокрема, поводитися добросовісно, розумно враховувати інтереси одна одної, утримуватися від недобросовісних дій чи бездіяльності. Прояви таких обов`язків та недобросовісної чи нерозумної поведінки є численними і не можуть бути визначені у вичерпний спосіб (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц (пункти 37, 38), від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 (пункт 40), від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16 (пункт 52)).

Відновлення стану земельної ділянки лісогосподарського призначення, який існував до порушення прав держави на неї шляхом знесення незаконно побудованого житлового будинку переслідує легітимну мету контролю за використанням відповідного майна згідно із загальними інтересами, щоби таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом спірної земельної ділянки.

Використання земельної ділянки лісогосподарського призначення для розташування на ній незаконно побудованого житлового будинку не сприятиме досягненню лісогосподарських цілей: охорони, захисту, відтворення і підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей та покращання родючості ґрунтів, доступ до лісових насаджень великої кількості людей.

З огляду на це закон обмежив будівництво житлових споруд на землях лісогосподарського призначення.

За такого, втручанні держави у право мирного володіння ОСОБА_1 спірним житловим будинком є легітимна мета контролю за використанням цієї ділянки за цільовим призначенням згідно із загальними інтересами.

Користування приватними особами незаконно побудованим на землях лісогосподарського призначення житловим будинком всупереч чинному законодавству може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і конституційними правами всіх інших осіб на безперешкодне користування лісами тощо.

У цій справі, з огляду на характер спірних правовідносин, установлені судом обставини та застосовані юридичні норми, суд вважає, що немає невідповідності заходу втручання держави у право мирного володіння майном відповідача критеріям правомірного втручання у це право, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ.

Суспільний інтерес у відновленні стану спірної земельної ділянки, який існував до порушення прав держави, спрямований на задоволення соціальних потреб: у відновленні законності, становища, яке існувало до порушення права державної власності на цю ділянку; у недопущенні використання земель лісогосподарського призначення для житлового будівництва, що прямо суперечить закону; у збереженні лісів.

Контроль за використанням земельних ділянок лісогосподарського призначення згідно з їх цільовим призначенням є важливим для суспільства загалом і для територіальної громади зокрема. Люди зацікавлені у збереженні лісів та наявності загального доступу до користування ними. Тому загальний інтерес у контролі за використанням спірної земельної ділянки за цільовим призначенням у стані, який існував до порушення прав держави, для гарантування безпечності довкілля, не погіршення екологічної ситуації, збереження лісового фонду, безумовно, переважає приватний інтерес однієї особи у збереженні права володіння незаконно побудованим житловим будинком.

Приписами частини четвертої ст. 263 ЦПК України встановлений обов`язок суду при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин враховувати висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтовуючи заперечення проти позову в частині непропорційності втручання держави у право відповідача на повагу до житла і мирного володіння майном, представник відповідача посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17 (провадження № 14-91цс20), зокрема пункти 98, 99, 104, 107 та 109, а також постанову Верховного Суду від 16.08.2023 у справі 490/6324/19, що не можуть бути застосовані судом у бажаному відповідачем контексті.

Так, наведені пункти постанови від 18.01.2023 стосуються відповідей на питання «Чи ґрунтувалося втручання управо мирного володіння майном кінцевої набувачки на законі?» в частині визначення належного способу захисту права державної власності на спірну земельну ділянку у справі за позовом про витребування такої земельної ділянки, а не про усунення перешкод в користуванні нею вже після задоволення віндикаційного позову, як у спорі, що наразі вирішується.

Посилаючись на постанову від 16.08.2023, яка відсилає до постанови Великої Палати Верховного Суду у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18) також за позовом про витребування земельної ділянки, представник відповідача також не врахував її контексту і висновку у пункті 117, в якому зазначено, що: «Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що у спорах стосовно прибережних захисних смуг, земель лісогосподарського призначення, інших земель, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, частина перша статті 50 Конституції України, частина третя статті 1 ЗК України). Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт «а» частини першої статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України) (див. пункт 127 постанови Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц, пункт 90 постанови Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц, пункт 148 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року № 183/1617/16, пункт 53 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц)».

Згідно з принципами диспозитивності та змагальності у цивільному процесі України сторони вільні у розпорядженні їхніми процесуальними правами (зокрема, і щодо подання зустрічного позову), несуть ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням ними процесуальних дій, а суд не має можливості розглянути не ініційовані сторонами питання (пункти 4 і 5 частини третьої статті 2, частини перша-четверта статті 12, частини перша та третя статті 13 ЦПК України).

Під час розгляду цієї справи відповідач розпорядився своїми процесуальними правами та не заявив зустрічний позов про надання належного відшкодування шкоди у зв`язку з вимогою про знесення об`єкту нерухомості. Завдання йому цим шкоди не обґрунтовував. Проте не позбавлений права, за наявності до того підстав, просити про відшкодування завданих збитків і моральної шкоди у разі, якщо такі завдані.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

V. Розподіл судових витрат.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання зокрема про розподіл між сторонами судових витрат.

Згідно зі ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову на відповідача; 2) у разі відмови в позові на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позовна заява прокурора містить дві вимоги немайнового характеру, які позивач оплатив судовим збором у розмірі 4844,80 грн, що відповідає вимогам Закону України «Про судовий збір» підтверджується платіжною інструкцією № 1212 від 22.07.2024.

Оскільки позов задоволено частково, відповідач має відшкодувати позивачу 2422,40 грн понесених судових витрат з оплати судового збору.

Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Керуючись ст. ст. 7, 8, 12, 13, 141, 258-259, 264-265, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва Рябого Євгенія Івановича в інтересах держави в особі Миколаївської обласної військової адміністрації до ОСОБА_1 , третя особа Державне спеціалізоване підприємство «Ліси України», про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою лісогосподарського призначення задовольнити частково.

Зобов`язати ОСОБА_1 усунути перешкоди Миколаївській обласній державній адміністрації (Миколаївській обласній військовій адміністрації) у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою лісогосподарського призначення з кадастровим номером 4810136600:05:016:0006 шляхом знесення (демонтажу) житлового будинку літ А-2 загальною площею 250,3 кв. м, сарай літ. Б; огорожі № 5, 6, 7, 8 по АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Миколаївської обласної прокуратури (р/р UA74820172034315000100000340, ЄДРПОУ 02910048 Банк ДКСУ м. Києва, МФО 820172) 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) гривні 40 копійок витрат на оплату судового збору.

У решті вимог відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Миколаївського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повне найменування сторін та інших учасників справи:

Позивач Окружна прокуратура міста Миколаєва (адреса: м. Миколаїв, вул. Нікольська, буд. 73, код ЄДРПОУ: 02910048) в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації (Миколаївської обласної військової адміністрації), адреса: м. Миколаїв, вул. Адміральська, буд. 22, код ЄДРПОУ: 00022579;

Відповідач ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ;

Третя особа Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України», адреса: м. Київ, вул. Шота Руставелі, буд. 9-А, код ЄДРПОУ 44768034.

Суддя Я.В. Щеглова