Рішення № 141029086, 28.10.2026, Немирівський районний суд Вінницької області

Справа № 930/1359/26

№2/930/1200/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28.10.2026 року Немирівський районний суд

Вінницької області

в складі головуючого судді: Алєксєєнка В.М.

при секретарі: Загребельного О.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Немирові цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Немирівського відділу державної виконавчої служби у Вінницькому районі Вінницької області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про зняття арешту з нерухомого майна, -

В С Т А Н О В И В :

Позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Немирівського відділу державної виконавчої служби у Вінницькому районі Вінницької області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про зняття арешту з нерухомого майна.

На обґрунтування позовних вимог зазначила, що їй на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_1 . Право власності на зазначену квартиру було оформлено на підставі договору дарування від 30 червня 1995 року, посвідченого Немирівською державною нотаріальною конторою за реєстровим № 2523, та зареєстровано Тульчинським бюро технічної інвентаризації 14 вересня 1995 року в реєстровій книзі № 19 за реєстровим № Р-1748.

Позивачка вказала, що в лютому 2026 року звернулася до Центру надання адміністративних послуг Немирівської міської ради з метою реєстрації місця проживання своїх онуків у належній їй квартирі. Однак їй було усно відмовлено у зв`язку з розбіжностями в написанні її прізвища в договорі дарування та документах, виданих після укладення шлюбу. Зокрема, у договорі дарування її прізвище зазначено як « ОСОБА_2 », тоді як у подальшому вона стала носити прізвище « ОСОБА_3 ».

З метою усунення зазначених розбіжностей позивачка звернулася до Немирівського районного суду із заявою про встановлення факту належності їй правовстановлюючого документа.

Рішенням Немирівського районного суду від 14 травня 2026 року її заяву задоволено та встановлено факт належності ОСОБА_1 договору дарування від 30 червня 1995 року трикімнатної квартири АДРЕСА_1 , сторонами якого є ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , посвідченого державним нотаріусом Кармазіним Я.К. і зареєстрованого Тульчинським бюро технічної інвентаризації 14 вересня 1995 року в реєстровій книзі № 19 за реєстровим № Р-1748.

Крім того, позивачка зазначила, що згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 464966202 від 19 лютого 2026 року власником зазначеної квартири в реєстрі значиться її чоловік - ОСОБА_6 , що, за її твердженням, пов`язано з особливостями реєстрації прав на нерухоме майно.

Як убачається з указаних реєстраційних відомостей, на квартиру накладено арешт на підставі постанови Немирівського відділу державної виконавчої служби про арешт майна боржника від 24 березня 2005 року, винесеної на підставі ухвали Немирівського районного суду від 15 березня 2005 року. Відомості про відповідне обтяження зареєстровано 20 липня 2007 року за № 5336324.

Позивачка також вказала, що 20 лютого 2026 року звернулася до Немирівського районного суду із запитом щодо наявності судової справи стосовно ОСОБА_6 , пов`язаної з накладенням арешту на зазначену квартиру. Згідно з відповіддю суду № 01-28/8/2026 від 25 лютого 2026 року, за даними алфавітних книг обліку кримінальних та цивільних справ за 2005 рік, справи щодо ОСОБА_6 про накладення арешту на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , Немирівським районним судом не розглядалися.

На думку позивачки, арешт на належну їй квартиру накладено безпідставно, а його подальше існування перешкоджає реалізації її права власності, зокрема права вільно розпоряджатися належним їй нерухомим майном. У зв`язку із цим вона змушена звернутися до суду за захистом своїх майнових прав.

З огляду на викладене позивачка просить зняти арешт із квартири АДРЕСА_1 , зареєстрований 20 липня 2007 року за № 5336324 реєстратором Немирівської державної нотаріальної контори, підставою для якого зазначено ухвалу Немирівського районного суду від 15 березня 2005 року та постанову про арешт майна боржника й оголошення заборони на його відчуження від 24 березня 2005 року, винесену Немирівським відділом державної виконавчої служби.

Ухвалою Немирівського районного суду Вінницької області від 4 червня 2026 року відкрито провадження у справі та призначено її розгляд у порядку загального позовного провадження.

У судове засідання позивачка не з`явилася, через канцелярію суду подала заяву про розгляд справи за її відсутності, у якій зазначила, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить їх задовольнити. На підтвердження заявлених вимог долучила довідку Немирівського відділу державної виконавчої служби у Вінницькому районі Вінницької області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 28.10.2026, згідно з якою на виконанні у відповідному відділі виконавчі документи про стягнення боргів із ОСОБА_1 станом на 28.10.2026 відсутні, а також інформацію з Єдиного реєстру боржників, сформовану 28.10.2026, відповідно до якої відомості щодо ОСОБА_1 в зазначеному реєстрі відсутні.

Представник відповідача - Немирівського відділу державної виконавчої служби у Вінницькому районі Вінницької області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України у судове засідання не з`явився. До суду надійшла заява представника відповідача про розгляд справи за його відсутності.

Згідно ч. 3 ст. 211 ЦПК України учасник справи має право заявляти клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.

За вказаних обставин, суд проводить розгляд справи у відсутності сторін без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу за правилами ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи, повно та всебічно з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши надані докази в їх сукупності, суд доходить такого висновку.

Відповідно до статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За змістом статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Відповідно до частин першої та другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд, а також має право вчиняти щодо нього будь-які дії, які не суперечать закону.

Згідно зі статтею 321 ЦК України право власності є непорушним, і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Судом встановлено, що відповідно до договору дарування від 30 червня 1995 року, посвідченого державним нотаріусом Немирівської державної нотаріальної контори за реєстровим № 2523, ОСОБА_4 подарував ОСОБА_5 трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 .

Право власності на зазначену квартиру було зареєстровано Тульчинським бюро технічної інвентаризації 14 вересня 1995 року в реєстровій книзі № 19 за реєстровим № Р-1748.

Як вбачається з довідки комунального підприємства «Немирівське бюро технічної інвентаризації» від 03 березня 2026 року № 105, за даними архіву підприємства станом на 01 січня 2013 року квартира АДРЕСА_3 зареєстрована за ОСОБА_1 на підставі зазначеного договору дарування та свідоцтва про укладення шлюбу.

Крім того, згідно з довідкою про технічний стан нерухомого майна від 25 лютого 2026 року, виданою суб`єктом господарювання ФОП ОСОБА_7 , власником квартири АДРЕСА_3 зазначено ОСОБА_1 , до шлюбу - ОСОБА_2 , із часткою власності 1/1. Як документ, що підтверджує право власності, у довідці зазначено договір дарування, посвідчений Немирівською державною нотаріальною конторою 30 червня 1995 року.

Рішенням Немирівського районного суду Вінницької області від 14 травня 2026 року заяву ОСОБА_1 про встановлення факту належності правовстановлюючого документа задоволено та встановлено факт належності їй договору дарування від 30 червня 1995 року, сторонами якого зазначені ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .

Зазначене рішення суду підтверджує належність позивачці правовстановлюючого документа, у якому її прізвище зазначено до державної реєстрації шлюбу. У сукупності з договором дарування та відомостями технічної інвентаризації ці докази підтверджують набуття позивачкою права власності на спірну квартиру.

Отже, надані позивачкою документи свідчать про те, що право власності на квартиру виникло на підставі договору дарування від 30 червня 1995 року, тобто задовго до реєстрації обтяження, яке є предметом цього спору.

Разом із тим з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 464966202 від 19 лютого 2026 року вбачається, що щодо квартири АДРЕСА_3 зареєстровано арешт нерухомого майна за реєстраційним номером обтяження 5336324. Датою реєстрації зазначено 20 липня 2007 року, а підставами обтяження - ухвалу Немирівського районного суду від 15 березня 2005 року та постанову про арешт майна боржника й оголошення заборони на його відчуження від 24 березня 2005 року.

Таким чином, наявність зазначеного обтяження підтверджена письмовим доказом, а його збереження обмежує можливість вільного розпорядження спірним нерухомим майном.

Згідно з відповіддю Немирівського районного суду Вінницької області від 25 лютого 2026 року № 01-28/8/2026, за даними алфавітних книг обліку кримінальних та цивільних справ за 2005 рік справи щодо ОСОБА_6 про накладення арешту на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , Немирівським районним судом не розглядалися.

Крім того, відповідно до довідки Немирівського відділу державної виконавчої служби у Вінницькому районі Вінницької області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, станом на 28 жовтня 2026 року на виконанні у відповідному відділі виконавчі документи про стягнення боргів із ОСОБА_1 відсутні.

З інформації, сформованої засобами Автоматизованої системи виконавчого провадження 28 жовтня 2026 року, також убачається, що за вказаними параметрами пошуку відомості щодо ОСОБА_1 в Єдиному реєстрі боржників відсутні.

Відповідно до частини першої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, має право звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. За змістом частини п`ятої цієї статті в інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

Зазначені положення спрямовані на забезпечення захисту прав власника майна, щодо якого застосовано обмеження в межах виконавчого провадження, якщо таке обмеження порушує його право власності.

У цій справі позивачка обґрунтовує свої вимоги тим, що спірна квартира належить їй на праві приватної власності на підставі договору дарування, укладеного у 1995 році, тоді як арешт зареєстровано у 2007 році на підставі документів, фактичні та правові підстави яких не підтверджені наданими матеріалами.

При цьому суд бере до уваги, що згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно власником квартири в реєстрових відомостях зазначено ОСОБА_6 . Однак надані документи технічної інвентаризації та договір дарування свідчать про реєстрацію права власності на спірну квартиру за ОСОБА_1 ще у 1995 році. Саме по собі зазначення іншої особи у відомостях реєстру не спростовує автоматично права позивачки, однак така розбіжність підлягає належній оцінці з урахуванням усіх документів, що підтверджують виникнення та реєстрацію права власності.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 643/3614/17 дійшла висновку про те, що вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) і виникають з цивільних правовідносин, відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України можуть бути вирішені судом цивільної юрисдикції.

Позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 травня 2020 року у справі № 554/8004/16 дійшла висновку про те, що спори, пов`язані з належністю майна, на яке накладений арешт, відповідно до статей 15 і 16 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо існує спір щодо визнання права власності на майно та однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства. У разі якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається у порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України у вказаній редакції. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно та про зняття з нього арешту. Особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.

Позбавлення власності або обмеження права користування нею допускається лише за умов, установлених законом, та за наявності справедливого балансу між вимогами загального інтересу й необхідністю захисту основоположних прав особи.

Отже, тривале збереження арешту нерухомого майна має бути виправдане належною правовою підставою та законною метою. Сам факт наявності реєстраційного запису не звільняє суд від обов`язку перевірити, чи існують підстави для подальшого обмеження права власності особи, яка документально підтверджує належність їй майна.

Оцінивши надані докази в їх сукупності відповідно до статей 7681, 89 ЦПК України, суд бере до уваги, що позивачкою надано документи, які підтверджують набуття нею права власності на спірну квартиру до реєстрації арешту. Водночас відповідачем не надано документів, які б дали змогу встановити конкретні підстави накладення арешту на квартиру, належність її боржникові на момент накладення арешту або наявність інших правових обставин, які виправдовували б подальше обмеження права власності позивачки.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що подальше збереження арешту за реєстраційним номером 5336324 за встановлених у справі обставин створює перешкоди позивачці у здійсненні права розпорядження належним їй нерухомим майном, а правові підстави для продовження такого обмеження належними доказами не підтверджені.

За таких обставин суд вважає, що позовні вимоги про зняття арешту зі спірної квартири є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 12, 13, 7681, 89, 141, 263265 ЦПК України, статтями 316, 317, 319, 391 ЦК України, статтями 56, 59 Закону України «Про виконавче провадження», суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Зняти арешт з належного ОСОБА_1 на праві приватної власності нерухомого майна, а саме квартири АДРЕСА_4 , зареєстрований 20 липня 2007 року о 10 год 40 хв 09 с за № 5336324 реєстратором - Немирівською державною нотаріальною конторою, індекс 22800, Вінницька область, Вінницький район, м. Немирів, вул. Костельна, 88, накладений на підставі ухвали Немирівського районного суду Вінницької області від 15 березня 2005 року та постанови про арешт майна боржника й оголошення заборони на його відчуження від 24 березня 2005 року, винесеної Немирівським відділом державної виконавчої служби.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Вінницького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя: В.М. Алєксєєнко