Рішення № 141028907, 27.10.2026, Шполянський районний суд Черкаської області

Справа № 710/1218/26 Провадження № 2/710/1032/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27.10.2026 м. Шпола

Шполянський районний суд Черкаської області у складі:

головуючого судді Щербак О.В.,

за участю:

секретаря судового засідання Кисличенко Л.А.,

представника позивача адвоката Науменка І.Ф.,

розглянувши в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Науменко Іван Федорович, до Шполянської міської ради Об`єднаної територіальної громади про визнання договору купівлі-продажу дійсним,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Шполянського районного суду Черкаської області з позовною заявою до Шполянської міської ради Об`єднаної територіальної громади, в якій просить визнати дійсною Біржеву угоду (договір) купівлі-продажу вальцового млина, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , яка укладена 30.01.2001 між ОСОБА_1 та Лебединським міжгосподарським комбінатом сільського комунального господарства «Сількомунгосп» та зареєстрована Шполянською товарною біржою в реєстрі обліку біржевих угод за № 96/01 від 30.01.2001.

20.07.2026 судом постановлено ухвалу про відкриття провадження у справі.

19.08.2026 позивачем, від імені якого діє адвокат Науменко Іван Федорович, подана до суду заява про зміну предмета позову, в якій просить прийняти заяву про зміну предмету позову та здійснювати подальший розгляд справи з урахуванням вказаної заяви, а саме :

визнати дійсною Біржеву угоду (договір) купівлі-продажу вальцового млина, розташованого за адресою АДРЕСА_1 , яка укладена 30.01.2001 між ОСОБА_1 та Лебединським міжгосподарським комбінатом сільського комунального господарства «Сількомунгосп» та зареєстрована Шполянською товарною біржою в реєстрі обліку біржевих угод за № 96/01 від 30.01.2001;

визнати за ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 ), право власності на нежитлову будівлю вальцовий млин, розташований за адресою АДРЕСА_1 , що складається з будівлі млина літ. «А» площею 210,6 кв. м. та прибудови літ. «а» площею 13,0 кв. м, загальною площею 223,6 кв. м, на підставі Біржевої угоди (договору) купівлі-продажу вальцового млина № 96/01 від 30.01.2001.

Ухвалою суду від 19.08.2026 прийнято до розгляду заяву позивача про зміну предмету позову.

В обґрунтування позову зазначено, що між ОСОБА_1 та Лебединським міжгосподарським комбінатом сільського комунального господарства «Сількомунгосп» укладено Біржеву угоду (договір) купівлі-продажу млина від 30.01.2001, предметом якої є вальцовий млин за адресою АДРЕСА_1 . Відповідно до пунктів 4, 5 Біржевої угоди, загальна дійсна реалізаційна вартість будівель та споруд складає 4457,69 грн, а продаж вальцового млина здійснюється в сумі 4455,00 грн., які покупець сплатив продавцеві в повному обсязі до підписання цього договору. Пунктом 5 угоди також узгоджено, що позивач набуває право власності на вальцовий млин з дня засвідчення (реєстрації) договору Шполянською товарною біржою та після повного розрахунку з продавцем. Позивачем сплачені кошти за договором, що підтверджується квитанцією від 30.08.2000 на суму 4457,69 грн та накладною № 323 від 30.08.2000. Після сплати коштів, сторонами укладено акт прийому-передачі від 30.08.2000, згідно з яким комісія Лебединського МКСКГ «Сількомунгосп» встановила передати вальцовий млин в рахунок заробітної плати ОСОБА_1 за залишковою вартістю 4457,69 грн. Сторони письмово узгодили всі істотні умови договору купівлі-продажу млина, що підтверджується письмовими доказами, а також фактично виконали умови укладеної ними біржевої угоди, яку зареєстровано Шполянською товарною біржою в реєстру обліку біржевих угод 30.01.2001 за номером 96/01. Водночас, в силу статті 15 Закону України «Про товарну біржу», угода, зареєстрована на біржі, не підлягає нотаріальному посвідченню, про що також зазначено товарною біржою у посвідчувальному написі Біржевої угоди. Однак, отримавши інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно позивачем встановлено, що право власності за ним не зареєстровано. З метою реєстрації права власності на фактично належне йому майно, позивач звернувся до державного реєстратора прав на нерухоме майно виконавчого комітету Шполянської міської ради об`єднаної територіальної громади. Рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно виконавчого комітету Шполянської міської ради об`єднаної територіальної громади від 10.02.2025 № 77130859 у проведенні реєстраційних дій відмовлено. Підставою для такої відмови вказано, що законодавством врегульовано, що договори, які передбачають придбання на біржових торгах об`єктів нерухомого майна, укладаються в письмовій формі та підлягають нотаріальному посвідченню, а права, що виникають внаслідок укладення таких договорів, підлягають державній реєстрації та виникають з моменту її проведення. Разом з тим, власник вальцового млина Лебединський міжгосподарський комбінат сільського комунального господарства «Сількомунгосп» 22.11.2005 ліквідований в порядку процедури банкрутства, що свідчить про те, що станом на теперішній час можливість нотаріально посвідчити укладену сторонами Біржеву угоду (договір) купівлі-продажу млина від 30.01.2001 об`єктивно відсутня, тобто втрачена. Разом з тим, починаючи з 30 січня 2001 року по теперішній час (більше 25 років) позивач одноосібно, відкрито, на власний розсуд та без будь-яких обмежень користується відповідним вальцовим млином, який розташований по АДРЕСА_1 . Позивач є фактичним власником спірного об`єкту нерухомого майна. Однак, у зв`язку з незалежними від позивача вищезазначеними обставинами можливості нотаріально посвідчити укладений договір немає.

23.09.2026 судом постановлено ухвалу про закриття підготовчого судового засідання та призначення справи до розгляду.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав, наведених у позовній та заяві про зміну предмету позову.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, про час, дату та місце проведення був повідомлений належним чином. У заяві від 07.08.2026 відповідача просив справу розглядати без участі його представника за наявними доказами в матеріалах справи. У вирішенні справи покладаються на розсуд суду.

Суд, заслухавши учасників справи, дослідивши докази у справі, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Згідно з копією технічного паспорта на нежитловий будинок садибного типу, який був складений 25.12.2000 Черкаським обласним об`єднаним бюро технічної інвентаризації, інвентарний номер 1512, реєстровий номер 5-1512, за адресою: АДРЕСА_1 наявні будівлі млина літера (А), площею 210,6 кв.м, прибудови літера (а), площею 13,0 кв.м. Вартість майна та рік забудови не вказані (а.с. 9-12).

Відповідно до копії довідки №62 від 17.01.2025, виданої старостою Лебединського старостинського округу виконавчого комітету Шполянської міської ради об`єднаної територіальної громади, вальцовий млин знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (зворот а.с. 12).

Згідно з копією довідки №436 від 13.05.2025, виданою старостою Лебединського старостинського округу виконавчого комітету Шполянської міської ради об`єднаної територіальної громади, ОСОБА_1 відкрито і безперервно володіє і користується з 30.01.2001 по даний час вальцовим млином, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 13).

Згідно з копією довідки №437 від 13.05.2025, виданою старостою Лебединського старостинського округу виконавчого комітету Шполянської міської ради об`єднаної територіальної громади, вальцовий млин знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 13 зворот).

Відповідно до копії договору купівлі-продажу млина (біржова угода) від 30.01.2001, укладеного між Брокерською конторою П.п. «Київська Русь», що діє на підставі клієнтської заявки від імені та в інтересах Лебединському міжгосподарському комбінату сільського комунального господарства «Сількомунгосп» в особі начальника Олексенка Олександра Володимировича, та брокерської контори Шполянська філія «СТД «Черкасиагро», що діє на підставі клієнтської заявки від імені ОСОБА_1 , Лебединський МКСКГ «Сількомунгосп» продав, а ОСОБА_1 купив вальцовий млин, який знаходиться за адресою: с. Лебедин Шполянського району Черкаської обл. України. Відповідно до п. 5 цього договору, продаж вальцового млина відбувається 4455,00 (чотири тисячі чотириста п`ятдесят п`ять), які покупець сплатив продавцеві в повному обсязі до підписання цього договору. Покупець, тобто ОСОБА_1 набуває право власності на вальцовий млин з дня засвідчення (реєстрації) договору Шполянською товарною біржою, та після повного розрахунку з продавцем. Згідно з п. 9 біржевої угоди, відповідно до ст. 227 Цивільного кодексу України, договір підлягає обов`язковій реєстрації в Шполянській дільниці БТІ Черкаської області. Зареєстровано в реєстрі обліку біржевих угод під №96/01 (а.с.14).

Відповідно до копії квитанції без номера, датованої 30.08.2000, від ОСОБА_1 . Лебединським міжгосподарським комбінатом по наданню комунальних послуг сільському населенню прийнято чотири тисячі чотириста п`ятдесят сім гривень 69 коп. Підстава вальцовий млин (а.с.16).

Із копії накладної №323 від 30.08.2000 вбачається, що ОСОБА_1 відпущено в рахунок заробітної плати вальцовий млин, балансовою вартістю 15717, 46, залишковою вартістю 4457,69 (а.с.16 зворот).

Згідно з копією акта прийому передачі від 30.08.2000, складеного комісією в складі 5 осіб, а саме: начальник Лебединського сількомунгоспу Мехова Т.І. власник, начальник Шполянського райсількомунгоспу ОСОБА_1 покупець, бухгалтер касир ОСОБА_2 , член комісії, гол. енергетик ОСОБА_3 , член комісії, механік ОСОБА_4 , склали акт про те, що комісія провела обстеження приміщення, майна та обладнання вальцового млина та виявила наступне: приміщення потребує капітального ремонту. Крокви та палубна доска прогнили. Крівля протікає і потребує 100% - го ремонту. Вікна та двері потрібно замінить. Обладнання потребує капітального ремонту. Електродвигуни потрібно замінить. Комісія встановила: передати вальцовий млин в рахунок заробітної плати ОСОБА_1 по залишковій вартості. Балансова вартість 15777,46 грн; знос 11259,77, залишкова вартість 4457,69 (чотири тисячі чотириста п`ятдесят сім грн 69 коп.). Акт складено для передачі в рахунок заробітної плати вальцевого млина (а.с.16).

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №409289654 від 23.01.2025, за параметрами пошуку: АДРЕСА_1 , відомості з державного реєстру речових прав, за вказаними параметрами запиту відсутні. (а.с.16 зворот).

Згідно з копією свідоцтва на право власності на вальцевий млин від 25.12.2000, виданого Лебединською сільською радою, вальцевий млин, який розташований в АДРЕСА_1 , дійсно належить Лебединському міжгосподарському комбінату сільського комунального господарства Шполянського району «Сількомунгосп» на праві колективної власності. В цілому складається з одного будинку. Свідоцтво видане на підставі рішення виконавчого комітету Лебединської сільської ради від 20.01.1999 №3 (а.с. 19).

Із копії листа Звенигородської районної військової адміністрації Черкаської області від 01.09.2025 № 01-37/3070/01-37/1404, вбачається, що юридичну особу «Лебединський міжгосподарський комбінат по комунальному обслуговуванню сільського населення», код ЄДРПОУ 01237129, припинено 22.11.2005 (а.с. 21 ).

Листом від 15.09.2025 № 01-20/7024 Шполянська міська рада ОТГ Черкаської області повідомила адвокату Пузир В.О. про відсутність рішень виконкому Лебединської сільської ради за 1999 рік ( а.с.22).

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань від 20.08.2025, Лебединський міжгосподарський комбінат по комунальному обслуговуванню сільського населення, код ЄДРПОУ 01237129, припинено. Керівник Черевко Олександр Анатолійович. Державна реєстрація припинення юридичної особи відбулася у зв`язку з визнанням її банкрутом 22.11.2005 (а.с. 23-24).

Відповідно до листа Комунального підприємства «Черкаське обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації» Шполянський відділок від 07.02.2025 №31, станом на 01.01.2013 право власності на нежитлову будівлю, вальцевий млин №109, вул.Центральна Звенигородського району Черкаської області, зареєстровано у Шполянському виробничому відділку КП «Черкаське обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації» в кн.5 реєстровий №1512 за Лебединським міжгосподарським комбінатом сільського комунального господарства «Сількомунгосп». Документ, що підтверджує про право власності на вальцевий млин, видане Лебединською сільською радою 25.12.2000 № 1512. Частка -1 (а.с. 25).

Відповідно до копії рішення про відмову в проведенні реєстраційний дій № 77130859 від 10.02.2025 Державний реєстратор на нерухоме майно Білецька Вікторія Миколаївна, виконавчий комітет Шполянської міської ради об`єднаної територіальної громади, Черкаської області відмовила у проведенні реєстраційний дій за заявою від 03.02.2025 за реєстраційним номером 64932593. Підставою для відмови є: подані документи не відповідають вимогам, встановленим законом, а саме: законодавством не врегульовано, що договори, які передбачають придбання на біржових торгах об`єктів нерухомого майна, укладаються в письмовій формі та підлягають нотаріальному посвідченню, а права, що виникають внаслідок укладення таких договорів, підлягають державній реєстрації та виникають з моменту її проведення. Згідно інформаційної довідки №31 від 07.02.2025 року наданої КП «Черкаське обласне БТІ» Шполянським відділком, право власності до 2013 за заявником не зареєстровано, також договір нотаріально не посвідчено (а.с.25 зворот).

Із рішення Шполянського районного суду Черкаської області від 18.12.2025, яке залишене без змін Черкаським апеляційним судом ( постанова від 24.02.2026), вбачається, що у задоволенні позову ОСОБА_1 до Шполянської міської ради ОТГ про визнання права власності за набувальною давністю на вальцевий млин за адресою: АДРЕСА_1 , відмовлено. У відкриття касаційного провадження відмовлено ( ухвала суду від 06.04.2026 ( а.с. 26 -34).

Згідно із частиною першою статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі.

З огляду на зазначені норми та враховуючи, що правочин за своїм змістом та формою має відповідати вимогам законодавства, чинним на момент його укладення, у цій справі мають бути застосовані положення актів цивільного законодавства, чинних на момент виникнення спірних правовідносин, а саме ЦК Української РСР.

За приписами статтей 41 та 42 ЦК УРСР угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов`язків. Угоди можуть бути односторонніми і дво- або багатосторонніми (договори). Угоди можуть укладатись усно або вписьмовій формі (простій чи нотаріальній).

Відповідно до ст. 47 ЦК УРСР нотаріальне посвідчення угод обов`язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другою статті 48 цього Кодексу.

Якщо одна з сторін повністю або частково виконала угоду, що потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди, суд вправі за вимогою сторони, яка виконала угоду, визнати угоду дійсною. В цьому разі наступне

нотаріальне оформлення угоди не вимагається.

Приписами ч.1 ст. 48 ЦК УРСР визначено: недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей.

Згідно зі статтею 224 ЦК Української РСР за договором купівлі-продажу продавець зобов`язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов`язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 2 ст. 15 Закону України « Про товарні біржі» ( в редакції на час укладення договору купівлі-продажу) угоди, зареєстровані на біржі, не підлягають нотаріальному посвідченню.

При вирішенні спору, суд, у порядку ст. 263 ЦПК України, послуговується також висновками Верховного Суду у подібних правовідносинах.

Верховний Суд при розгляді справи № 517/446/16 (постанова від 05.10.2021) виснував наступне: « Отже, з огляду на положення статей 227, 242 ЦК Української PCP (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), судами вірно враховано, що нотаріальному посвідченню до 01 січня 2004 року підлягали договори купівлі-продажу, міни, дарування житлового будинку за умови, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Таким чином, ЦК Української РСР 1963 року не містив норм про обов`язковість нотаріального посвідчення зареєстрованих на біржі договорів купівлі-продажу нежитлового нерухомого майна.».

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2024 року у справі № 336/6023/20 (провадження

№ 61-11523сво23) зазначено:

"у статті 227 ЦК УРСР нотаріальне посвідчення угод було обов`язкове лише у випадках укладення договору купівлі-продажу жилого будинку. В ЦК УРСР не передбачалося обов`язку нотаріально посвідчувати договір купівлі-продажу квартири, у тому числі у випадку укладення договору, стороною якого є фізична особа (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29 березня 2018 року в справі № 904/4573/16, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 04 вересня 2019 року в справі № 903/729/16, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 листопада 2022 року в справі № 183/900/17 (провадження № 61-9101св21));

Цивільний кодекс Української РСР не встановлював інституту нікчемності правочину, який запровадили аж у ЦК України, що набрав чинності 1 січня 2004 року. Єдиним механізмом підтвердження недійсності угоди, що існував до появи вказаного інституту, було визнання такої недійсності за рішенням суду (див. пункт 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (провадження № 14-53цс21));

за загальним правилом, дія актів цивільного законодавства в часі має футороспективний характер, тобто спрямована на майбутнє. У зв`язку з чим законодавець передбачає, що акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності (див. постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24 травня 2021 року в справі № 671/22/19 (провадження № 61-9511сво19));

правочин чи договір з`являються як юридичний факт в момент їх вчинення. Недійсність може "вражати" правочин чи договір, і вона стосується саме моменту його вчинення, а не виконання;

саме на момент вчинення правочин чи договір перевіряються на те чи він відповідає, зокрема, вимогам щодо його дійсності, яка форма встановлена законом щодо правочину чи договору на момент його вчинення. Тому при вирішенні питання щодо кваліфікації правочину чи договору як недійсного має застосовуватися той закон, який був чинний на момент його вчинення; в ЦК УРСР 1963 року не передбачалося конструкції нікчемності правочину чи договору;

правочин чи договір, які вчинялися під час чинності ЦК УРСР 1963 року, могли бути визнанні недійсними на підставі рішення суду; норми ЦК України 2003 року щодо недійсності правочинів не можуть бути застосовані при вирішенні спору про недійсність правочину чи договору, який вчинявся під час чинності ЦК УРСР 1963 року;

на рівні ЦК УРСР 1963 року не передбачалося правила про пріоритетність його норм над нормами інших законів;

у частині другій статті 15 Закону України "Про товарну біржу" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) міститься спеціальна норма щодо положень статті 47 та 227 ЦК УРСР 1963 року. Адже статті 47 і 227 ЦК УРСР 1963 року внормовували форму угоди/договору купівлі-продажу жилого будинку, а частина друга статті 15 Закону "Про товарну біржу" регулювала форму цього договору у вужчому розумінні - як укладеного на товарній біржі;

спеціальна норма (частина друга статті 15 Закону України "Про товарну біржу" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин)) має перевагу над загальними (статті 47 та 227 ЦК УРСР 1963 року) нормами (lex specialis derogat generali). Прийнята пізніше в часі спеціальна норма (частина друга статті 15 Закону України "Про товарну біржу" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин))) має перевагу над загальними (статті 47 та 227 ЦК УРСР 1963 року) нормами (lex posterior derogat priori). Відповідно, укладення договору на товарній біржі унеможливлювало його нотаріальне посвідчення в силу прямої вказівки на це в законі".

Крім того, Верховний Суд у постанові від 12.11.2025 у справі № 501/896/23 навів наступні висновки:

«відмовляючи у задоволенні позову з різних мотивів, як суд першої інстанції, так і апеляційний суд, вважали, що договір купівлі-продажу від 22 березня 1996 року не відповідає положенням чинного на момент його укладення законодавства та є недійсним, зокрема, суд першої інстанції фактично погодився з підставами відмови в оформлення спадкових прав ОСОБА_1, викладеним у листі приватного нотаріуса Шевченко В. М. (перевищення продавцями повноважень щодо вчинення правочину на товарній біржі від імені неповнолітніх осіб), апеляційний суд виходив з того, що вказаний договір належало посвідчити нотаріально, чого не було зроблено, а доказів навмисного ухилення відповідачів від нотаріального оформлення угоди позивач суду не надала;

суди не звернули уваги, що у статті 227 ЦК УРСР нотаріальне посвідчення угод було обов`язкове лише у випадках укладення договору купівлі-продажу жилого будинку. В ЦК УРСР не передбачалося обов`язку нотаріально посвідчувати договір купівлі-продажу квартири, у тому числі у випадку укладення договору, стороною якого є фізична особа (див., зокрема, постанови Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29 березня 2018 року в справі № 904/4573/16, від 04 вересня 2019 року в справі № 903/729/16, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 листопада 2022 року в справі № 183/900/17); в ЦК УРСР 1963 року не передбачалося конструкції нікчемності правочину чи договору, правочин чи договір, які вчинялися під час чинності ЦК УРСР 1963 року, могли бути визнанні недійсними на підставі рішення суду; на рівні ЦК УРСР 1963 року не передбачалися правила про пріоритетність його норм над нормами інших законів; у частині другій статті 15 Закону України "Про товарну біржу" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) міститься спеціальна норма щодо положень статтей 47 та 227 ЦК УРСР 1963 року, адже статті 47 і 227 ЦК УРСР 1963 року внормовували форму угоди/договору купівлі-продажу жилого будинку, а частина друга статті 15 Закону "Про товарну біржу" регулювала форму цього договору у вужчому розумінні - як укладеного на товарній біржі; прийнята пізніше в часі спеціальна норма (частина друга статті 15 Закону України "Про товарну біржу") має перевагу над загальними (статті 47 та 227 ЦК УРСР 1963 року) нормами, відповідно, укладення договору на товарній біржі унеможливлювало його нотаріальне посвідчення в силу прямої вказівки на це в законі;

оскільки суди встановили, що вказаний договір купівлі-продажу квартири укладено на Одеській товарній біржі 22 березня 1996 року відповідно до статті 15 Закону України "Про товарну біржу", то цей договір не підлягав нотаріальному посвідченню. Суди також встановили, що право приватної власності ОСОБА_7 на квартиру на підставі договору купівлі-продажу №13338 від 22 березня 1996 року зареєстровано КП "БТІ" 06 травня 1996 року на виконання вимог статті 227 ЦК УРСР. З урахуванням наведеного та за відсутності рішення суду про визнання недійсним вказаного договору, у приватного нотаріуса Шевченко В. М. та судів не було підстав для висновку, що цей договір не відповідає положенням чинного на момент його укладення законодавства або є недійсним;

разом з тим, на підставі частини другої статті 47 ЦК УРСР за вимогою сторони угоди, її правонаступників суд може визнати дійсною тільки угоду, яка відповідно до чинного законодавства підлягає обов`язковому нотаріальному посвідченню. Оскільки вказаний договір купівлі-продажу квартири не підлягав нотаріальному посвідченню, це унеможливлює задоволення позову ОСОБА_1 про визнання його дійсним. Такий спосіб захисту як визнання дійсною дійсної угоди очевидно є неналежним, що є самостійною підставою для відмови в позові;

за змістом позовних вимог ОСОБА_1 належним способом захисту її порушеного права (інтересу) може бути оскарження відмови у вчиненні нотаріальної дії. Водночас касаційний суд наголошує, що за відсутності інших підстав для відмови в оформленні спадкових справ позивача або спору про право власності на вказану квартиру чи на спадщину ОСОБА_7 з іншими особами, вона не позбавлена можливості звернутися до нотаріуса для видачі свідоцтва про право на спадщину, з урахуванням висновків щодо застосування норм права, викладених (наведених) Верховним Судом в цій постанові.»

У цій справі встановлено, що 30.01.2001 між Лебединським міжгосподарським комбінатом сільського комунального господарства «Сількомунгосп» та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу вальцового млина, який знаходиться за адресою: с. Лебедин Шполянського району Черкаської області, та який зареєстрований Шполянською торгівельною біржею в реєстрі обліку біржевих угод під №96/01, що відповідало нормам чинного на той час законодавства України.

Відповідно, укладення договору на товарній біржі унеможливлювало його нотаріальне посвідчення в силу прямої вказівки на це в законі.

З огляду на наведене, суд виснував про відсутність правових підстав для визнання дійсним договору купівлі-продажу вальцового млину, укладеного 30.01.2001 між Лебединським міжгосподарським комбінатом сільського комунального господарства «Сількомунгосп» та ОСОБА_1 та зареєстрованого на товарній біржі , оскільки такий договір був укладений відповідно до вимог законодавства, чинного на момент виникнення спірних правовідносин, і є дійсним у силу положень ЦК УРСР 1963 року та ст.15 Закону України «Про товарну біржу».

Щодо визнання права власності, суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Вирішуючи спір про визнання права власності на підставі статті 392 цього Кодексу, слід враховувати, що за змістом вказаної норми права судове рішення не породжує права власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його.

Отже, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами як права власності на майно, яке оспорюється або не визнається іншою особою, так і порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно.

Така правова позиція відповідає висновкам Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеним у його постановах від 02 травня 2018 року у справі № 914/904/17, від 27 червня 2018 року у справі № 904/8186/17 та від 11 квітня 2019 року у справі № 910/8880/18, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.

Позивачем у такому позові може бути суб`єкт, який вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку із наявністю щодо цього права сумнівів з боку третіх осіб чи необхідністю одержати правовстановлюючі документи.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 (провадження № 12-135гс19) зазначено, що відповідно до статті 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що це правило за аналогією закону має застосовуватися не тільки у випадках, коли власник втратив документ, який засвідчує його право власності, а й у випадках, коли наявні в нього документи не дають змоги беззаперечно підтвердити своє право власності на нерухоме майно (зокрема тоді, коли з документа вбачається право власності особи, але не випливає однозначно, що майно є саме нерухомістю), але лише за умови, що право на майно не зареєстроване за іншою особою. Якщо така реєстрація здійснена, то належним способом захисту, як зазначено вище, є віндикаційний позов, а не позов про визнання права власності.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19).

Позивач, обґрунтовуючи вимогу про визнання права власності, посилається на невизнання права позивача на вказаний об`єкт нерухомості, що підтверджується рішенням державного реєстратора від 10.02.2025 № 77130859 про відмову у проведенні реєстраційних дій.

Із рішення державного реєстратора вбачається, що підставою відмови у в проведенні реєстраційний дій є: подані документи не відповідають вимогам, встановленим законом, а саме: законодавством не врегульовано, що договори, які передбачають придбання на біржових торгах об`єктів нерухомого майна, укладаються в письмовій формі та підлягають нотаріальному посвідченню, а права, що виникають внаслідок укладення таких договорів, підлягають державній реєстрації та виникають з моменту її проведення, згідно інформаційної довідки КП «Черкаське обласне БТІ» Шполянським відділком, право власності позивача до 2013 за заявником не зареєстровано, також договір нотаріально не посвідчено.

Суд уже навів обгрунтування та висновки, що вказаний договір купівлі-продажу не підлягав нотаріальному посвідченню.

Відповідно до статті 4 ЦК Української РСР цивільні права і обов`язки виникають з підстав, передбачених законодавством, в тому числі і з угод.

За змістом статей 128, 153 ЦК УРСР право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором. Договір вважається укладеним, коли між сторонами в повній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.

Згідно з ч.4 ст. 15 ЗУ « Про товарні біржі» угода вважається укладеною з моменту її реєстрації на біржі.

Відповідно до положень ч.2 ст. 12 Закону України « Про власність» ( в редакції на час виникнення правовідносин) громадянин набуває права власності … на майно, одержане внаслідок успадкування або укладення інших угод, не заборонених законом.

Таким чином, з державною реєстрацією не пов`язаний момент виникнення у особи права власності.

Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі - державна реєстрація) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно.

Державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.

Зазначене узгоджується із висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (провадження № 12-234гс18), та Верховного Суду, викладеними у постановах від 24 січня 2020 року у справі № 910/10987/18, від 17 січня 2024 року у справі № 522/3999/23.

У постанові Верховного Суду від 03 червня 2020 року у справі № 363/4852/17 зроблено висновок, що державна реєстрація не є способом набуття права власності. Вона виступає лише засобом підтвердження фактів набуття чи припинення прав власності на нерухоме майно або інших речових прав.

У договорі вказано, що відповідно до ст. 227 Цивільного кодексу України, договір підлягає обов`язковій реєстрації в Шполянській дільниці БТІ Черкаської області.

Поряд із тим, стаття 227 ЦПК України нотаріальне посвідчення угод було обов`язкове лише у випадках укладення договору купівлі-продажу жилого будинку, тоді як об`єкт купівлі-продажу є вальцьовий млин.

Згідно з п.1.5 Інструкції про порядок державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб, затвердженого наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 09.06.98 №121,зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26червня 1998року за№399/2839, яка була чинною станом на 30.01.2001, державну реєстрацію права власності на об`єкти нерухомого майна здійснюють комунальні підприємства -бюро технічної інвентаризації. Пунктами 1.6,1.7 Інструкції передбачалося, що державна реєстрація права власності на об`єкти нерухомого майна в бюро технічної інвентаризації є обов`язковою для власників, незалежно від форми власності.

Пунктом 1.9.згаданої Інструкції до об`єктів нерухомого майна, що підлягають державній реєстрації, віднесено зокрема, - житлові і нежитлові будинки, садові будинки, дачі, гаражі, будівлі виробничого, господарського, соціально-побутового та іншого призначення, розташовані на окремих земельних ділянках вулиць, площ і провулків під окремими порядковими номерами. Відповідно до п 9. додатку №1 до згаданої вище інструкції, договори купівлі-продажу, міни, зареєстровані біржею, входять до переліку правовстановлючих документів, на підставі яких провадиться державна реєстрація права власності на об`єкти нерухомого майна.

Разом із тим аналіз цього нормативно-правового акту не пов`язує момент виникнення права власності на нерухоме майно із державною реєстрацією такого майна, а лише вказує на необхідність реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна в бюро технічної інвентаризації.

З огляду на те, що Інструкція є підзаконним нормативно-правовим актом, застосуванню підлягають норми матеріального права: ЦК УРСР, ЗУ « Про право власності».

Отже станом на час виникнення правовідносин, законодавство не передбачало недійсність договору купівлі-продажу внаслідок не реєстрації права власності за ним в бюро технічної інвентаризації, як і не пов`язувало виникнення права власності за умови державної реєстрації права власності у бюро технічної інвентаризації, як помилково зазначає державний реєстратор при прийнятті рішення про відмову у вчиненні реєстраційних дій.

Таким чином, відсутність реєстрації права власності в бюро технічної інвентаризації не свідчить про відсутність у неї такого права.

Крім того, відповідач у справі не заперечує право власності позивача за договором купівлі-продажу.

На переконання суду, оскільки право власності позивача на вальцовий млин було набуте на підставі договору купівлі-продажу від 30.01.2001 , ухвалення судового рішення про визнання цього ж права щодо того самого об`єкта не було б спрямоване на виникнення чи відновлення права власності, яке вже існує.

Таке рішення суду фактично створило б окрему підставу для державної реєстрації вже набутого права, яке фактично не оспорюється відповідачем.

Позивач у цій справі прагне здійснення державної реєстрації права власності на своє майно. Саме в цьому полягає його інтерес, за захистом якого він звернулася до суду.

При аналізі законодавства, яке регулює правовідносини щодо реєстрації речового права, також слід звернути увагу на наступне.

Відповідно до п.5 ст.3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» від 01 липня 2004 року, право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з діючими нормативно-правовими актами до набрання чинності цим Законом, визнаються державою. На підставі цього Закону реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень здійснюється лише в разі вчинення правочинів щодо нерухомого майна, а також за заявою власника (володільця) нерухомого майна.

У подальшому вказана норма ( ст. 3) зазнала змін і містить наступне положення : Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

У цьому аспекті, слушним є зауважити, що Конституційний Суд України у своєму рішенні від 22.09.2005 у справі N1-17/2005, вказав, що згідно зі статтею 22 Конституції України (254к/96-ВР) конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані (частина друга),при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (частина третя).

Відповідно до статті 5 Цивільного кодексу України ( 435-15 )

акти цивільного законодавства не мають зворотної дії в часі, їх

дія поширюється на відносини, які виникли раніше, лише у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують цивільну відповідальність особи.

Цей принцип закріплено на конституційному рівні (стаття 58 Конституції України ( 254к/96-ВР),що є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі між державою і громадянином.

Він гарантує впевненість громадян у тому, що їхнє теперішнє становище не буде погіршено прийняттям нового закону чи іншого нормативно-правового акта.

Таким чином, оскільки позивач набув право власності на об`єкт нерухомого майна на підставі та у порядку, який відповідав приписам матеріального права станом на час укладення договору купівлі-продажу, то він має право на правомірні сподівання , що таке право не буде обмежено у зв`язку із зміною законодавства.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 4 наведеного Закону у редакції, яка діє, державній реєстрації прав підлягають: 1) право власності.

Державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі: укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва або майбутній об`єкт нерухомості, речові права на які підлягають державній реєстрації, чи його дубліката ( ст. 27 наведеного Закону).

Отже, за змістом позовних вимог ОСОБА_1 належним способом захисту його порушеного права (інтересу) може бути оскарження відмови у вчиненні реєстраційної дії. Водночас суд наголошує, що за відсутності інших підстав для відмови в державній реєстрації речового права позивача або спору про право власності на вказаний нерухомий об`єкт з іншими особами, він не позбавлений можливості звернутися до державного реєстратора для реєстрації права власності на нерухоме майно, з урахуванням висновків щодо застосування норм права, викладених (наведених) судом у цьому рішенні.

Керуючись статтями 12, 13, 76-81, 89, 141, 263-265, ч.1 ст. 354, ст.444 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у задоволенні позову.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Черкаського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач : ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: Шполянська міська рада ОТГ Черкаської області, місце знаходження: вул. Лозуватська,59, м.Шпола Звенигородського району Черкаської області, ЄДРПОУ 04061576.

Суддя О.В. Щербак