Рішення № 141027960, 29.10.2026, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

8-й під`їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" жовтня 2026 р.м. ХарківСправа № 922/3147/26

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Жигалкіна І.П.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовомАдвокатського бюро "ЮРІЙ МИЦА", м. ХарківдоГромадської організації "Культура та мистецтво Слобожанщини", м. Харківпростягнення 416 030,37 грнбез виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

Адвокатське бюро "ЮРІЙ МИЦА" (надалі - Позивач) звернулася до Господарського суду Харківської області 04 вересня 2026 року із позовною заявою до Громадської організації "Культура та мистецтво Слобожанщини" (надалі - Відповідач), в якій просить суд стягнути 114 800,00 гривень, що складається з фактичних витрат на надання правової допомоги в сумі 14 800,00 гривень та заборгованості з оплати послуг з надання правової допомоги за договором від 04.03.2020 за період березня 2020 року в сумі 100 000,00 гривень.

Суд своєю ухвалою від 09.09.2026 залишив без руху позовну заяву Адвокатського бюро "ЮРІЙ МИЦА". Встановив Позивачу строк на усунення недоліків позовної заяви не пізніше 10 (десяти) днів з дня отримання цієї ухвали для подання до Господарського суду Харківської області: - відомостей про наявність або відсутність електронного кабінету сторін; - документальних доказів надсилання позову з додатками Відповідачу; - належним чином оформленого окремого обґрунтованого розрахунку суми позовних вимог, що стягується; - документальних доказів, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги; - документальних доказів сплати судового збору у розмірі 2 662,40 грн.

14 вересня 2026 року від Позивача надійшла заява (вх. №22504) про усунення недоліків допущених при поданні позову до суду, а також уточнення позовних, де просить суд стягнути з Громадської організації «Культура та мистецтво Слобожанщини» (61058, м. Харків, просп. Науки, буд. 12; код ЄДРПОУ 43352047) на користь Адвокатського бюро «ЮРІЙ МИЦА» (61105, м. Харків, вул. Киргизька, буд. 15; код ЄДРПОУ 43327356) загальну суму заборгованості у розмірі 416 030,37 грн (де: відшкодування витрат на надання послуг 14 800,00 грн., основний борг в розмірі 100 000,00 гривень, інфляційні втрати у розмірі 95 826,66 грн., три проценти річних у розмірі 19 341,77 грн. та пеня в розмірі 186 061,94 грн.) та покласти на Відповідача судові витрати.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 17.09.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 922/3147/26; дану справу постановлено розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Згідно з вимогами ст. 120 ГПК України, суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Згідно з абз.1 ч.6 ст.6 ГПК України адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку.

Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.

Частиною 11 статті 242 ГПК України передбачено, що якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Судом встановлено, що Відповідач - Громадська організація "Культура та мистецтво Слобожанщини", належить до осіб, які в силу ст. 6 ГПК України зобов`язані зареєструвати свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку. Проте, станом на дату ухвалення рішення по справі, Відповідач не зареєстрував свій електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі.

Відтак, для надання можливості Відповідачу скористатися своїми процесуальними правами відповідно до ст. 165 та ст. 251 - 252 ГПК України, суд направив Відповідачу копії ухвал про відкриття провадження у справі № 922/3147/26 засобами оператора поштового зв`язку АТ «Укрпошта» на всі відомі адреси, у тому числі місцезнаходження юридичної особи згідно інформації в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Проте, зазначені ухвали повернулась на адресу суду з відміткою поштового відділення.

Відповідно до ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відповідно до ч. 7 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України, у разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають електронного кабінету та яких неможливо сповістити за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає чи не перебуває.

Інформації ж про іншу адресу Відповідача у суду немає.

Сам лише факт неотримання кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки зумовлений не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу (постанова Верховного Суду від 25 червня 2018 року у справі № 904/9904/17).

З урахуванням викладеного, судом виконано процесуальний обов`язок щодо повідомлення сторін про розгляд справи, а в розумінні ст. 120, 242 ГПК України сторони вважаються такими, що належним чином повідомлені про такий розгляд.

Суд звертає увагу, що з боку Позивача було подано заяву (вх. №22504 від 14.09.2026) щодо уточнення позовних, де просить суд стягнути з Громадської організації «Культура та мистецтво Слобожанщини» (61058, м. Харків, просп. Науки, буд. 12; код ЄДРПОУ 43352047) на користь Адвокатського бюро «ЮРІЙ МИЦА» (61105, м. Харків, вул. Киргизька, буд. 15; код ЄДРПОУ 43327356)загальну суму заборгованості у розмірі 416 030,37 грн (де: відшкодування витрат на надання послуг 14 800,00 грн., основний борг в розмірі 100 000,00 гривень, інфляційні втрати у розмірі 95 826,66 грн., три проценти річних у розмірі 19 341,77 грн. та пеня в розмірі 186 061,94 грн.) та покласти на Відповідача судові витрати. Зазначена заява обґрунтовується Позивачем тим, що після укладання Договору про надання правової допомоги від 04.03.2020, протягом строку чинності цього Договору Позивачем в особі засновника адвоката Мица Ю.В. та залучених адвокатів надавалися Відповідачу численні консультації щодо змісту законодавства України про оренду державного та комунального майна, щодо належної підготовки документації з питань виконання поліпшень орендованого майна, щодо умов викупу орендованого майна з дотриманням вимог чинного законодавства. Крім того, Позивачем було організовано відповідно до чинного законодавства розробку та проведення експертизи проєкту будівництва (кошторисна частина) «Капітальний ремонт будівель (Літера А-3, Б-2, И-2, Г-1) Державного науково-дослідного вуглехімічного інституту (УХІН) за адресою: м. Харків, вул. Весніна, 12». Також Позивачем у 2020-2023 роках здійснювалося представництво інтересів Відповідача в судах першої, апеляційної та касаційної інстанції в низці судових справ, а саме: справи № 922/539/21, № 922/1819/21, № 922/3704/21. Позивач також враховував право Відповідача в будь-який момент звернутися до нього по правову допомогу відповідно до договору від 04.03.2020, що і було обумовлено під час встановлення фіксованої помісячної абонентської плати за договором. Проте, станом на момент звернення до суду з боку Відповідача не здійснено за жоден із місяців вказаної фіксованої помісячної оплати послуг наданих Позивачем. Позивач зазначає, що ним надавалася в повному обсязі правова допомога за Договором про надання правової допомоги від 04.03.2020 і обставини, з якими пов`язується виникнення обов`язку Відповідача оплатити гонорар за вказаним договором, є такими, що настали, а отже у Відповідача перед Позивачем утворився обов`язок за період березня 2020 липня 2026 років оплатити суму основного боргу , що становить 7 700 000,00 гривень. А також на підставі п. 5.6. Договору здійснено нарахування Відповідачу три проценти річних, інфляційні втрати та пені за несвоєчасне виконання зобов`язання за весь період прострочення, що становить 191386,37 грн. - інфляційне збільшення), 8001322,32 грн - пеня, 757954,01 грн - три проценти річних.

Проте, Позивач зазначає, що зважаючи на відсутність у нього фінансової можливості сплатити суму судового збору відразу за всю суму існуючої заборгованості Відповідача, зміст позовних вимог складають вимоги АБ «Юрій Мица» до ГО «Культура та мистецтво Слобожанщини» складають вимоги про часткове стягнення заборгованості за з оплати послуг за договором про надання правової допомоги від 04.03.2020, а саме: прямих витрат на надання правової допомоги в сумі 14 800,00 грн., заборгованості з наданих послуг за березень 2020 року в сумі 100 000,00 грн. та нарахувань на вказану суму основного боргу 95 826,66 грн. інфляційного збільшення, 19 341,77 грн. три проценти річних та 186 061,94 грн. пені, що загалом становить 416 030,37 грн.

Щодо поданої Позивачем заяви про уточнення позовних вимог, суд зазначає наступне.

Частиною 2 статті 14 ГПК України визначено, що учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до статті 42 ГПК України учасникам справи надано право у тому числі на подання заяв та клопотань. Реалізацією цього права є рішення суду з приводу заявлених вимог (клопотань).

Відповідно до вимог статті 46 ГПК України до закінчення підготовчого засідання позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог (п.2 ч.2), а також до закінчення підготовчого засідання має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви (ч.3 цієї статті).

Згідно з ч.5 ст.46 ГПК України у разі подання будь-якої заяви, передбаченої пунктом 2 частини другої, частиною третьою або четвертою цієї статті, до суду подаються докази направлення копії такої заяви та доданих до неї документів іншим учасникам справи.

Враховуючи те, що заяви Позивача про зменшення та збільшення розміру позову відповідає вимогам ГПК України та до відповідної заяви додані докази її направлення учасникам справи, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для її прийняття до розгляду, про що було зазначено в ухвалі від 17.09.2026.

Суд звертає увагу, що Відповідач, а ні у строк, встановлений ГПК України, а не до моменту ухвалення даного рішення не подав до суду відзиву на позов з урахуванням поданої заяви (вх. №225074), а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, отже суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до частини 9 статті 165 ГПК України.

Суд наголошує, що право бути почутим є одним з ключових принципів процесуальної справедливості, яка передбачена статтею 129 Конституції України і статтею 6 Конвенції. Учасник справи повинен мати можливість захистити свою позицію в суді. Така можливість сприяє дотриманню принципу змагальності через право особи бути почутою та прийняттю обґрунтованого і справедливого рішення. Загальна концепція справедливого судочинства, яка охоплює основний принцип, згідно з яким провадження має бути змагальним, вимагає, щоб особа була поінформована про порушення справи та хід її розгляду.

Такі принципи господарського судочинства, як рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі, реалізуються, зокрема, шляхом надання особам, які беруть участь у справі, рівних процесуальних прав й обов`язків, до яких, зокрема, віднесено право знати про дату, час і місце судового розгляду справи, про всі судові рішення, які ухвалюються у справі та стосуються їхніх інтересів, а також право давати усні та письмові пояснення, доводи та заперечення (відповідний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 03.08.2022 у справі №909/595/21).

Згідно з ст. 248 ГПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Разом з тим, Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.

Проте, Господарський суд Харківської області продовжує здійснювати правосуддя.

Згідно з ст. 26 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства в умовах воєнного стану забороняється.

При цьому, відповідно до Рекомендацій прийнятих Радою суддів України щодо роботи судів в умовах воєнного стану, при визначенні умов роботи суду у воєнний час, рекомендовано керуватися реальною поточною обстановкою, що склалася в регіоні. У випадку загрози життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.

Наказом Голови Верховного Суду від 04.03.2022 також визначено, що запровадження воєнного стану на певній території є поважною причиною для поновлення процесуальних строків.

Отже, виходячи з нормативних актів, які були прийняті, режим роботи кожного конкретного суду визначається окремо, з урахуванням ситуації, що склалась у регіоні, суд у випадку загрози життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів, оперативно приймає рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ при цьому уникаючи надмірного формалізму.

Також, суд звертає увагу на те, що розумність строків розгляду справи судом є одним із основних засад (принципів) господарського судочинства (пункт 10 частини третьої статті 2 ГПК України).

Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) неодноразово вказував на необхідність дотримання принципу розумності тривалості провадження.

Так, у рішення "Вергельський проти України" ЄСПЛ вказав, що розумність тривалості провадження має оцінюватися у світлі конкретних обставин справи та з урахуванням таких критеріїв, як складність справи, поведінка заявника та відповідних органів.

На підставі вищевикладеного, суд звертає увагу, що враховуючи наявність загрози, у зв`язку зі збройною агресією збоку рф, на підставі чого введено в Україні воєнний стан, поточну обстановку, що склалася в місті Харкові, постійні тривоги, які впливають на виготовлення процесуальних документів, наявної беззаперечної та відкритої інформації щодо постійних обстрілів міста Харкова та Харківської області (керованими боєприпасами, КАБ, С-300 та інш., що може повністю покривати місто Харків, будь-який район, навіть населені пункти Харківської області), відсутність електроенергії у зв`язку з пошкодженням обладнання, після масованих ракетних обстрілів росії (майже знищено всі основні енергетичні об`єкти, які живлять місто), пошкодження будівлі, де розміщений суд, а отже призвело до певних перебоїв у роботі, таким чином суд був вимушений вийти за межі граничного процесуального строку розгляду даної справи встановленого ст. 248 ГПК України, здійснивши її розгляд у розумний строк, застосувавши ст.ст. 2, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 3 Конституції України та ст.ст. 2, 11 ГПК України.

Суд приймає до уваги, що сторонам були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів, надано достатньо часу для підготовки до судового розгляду справи.

В ході розгляду даної справи Господарським судом Харківської області, у відповідності до п. 4 ч. 5 ст. 13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строків, встановлених ГПК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Суд зазначає, що ним були здійснені заходи щодо належного повідомлення всіх учасників процесу стосовно розгляду справи та надання до суду відповідних доказів, заперечень (за наявності), щодо вказівки на незгоду з будь-якою із обставин викладених у вимогах сторони процесу.

Крім цього, процесуальні документи щодо розгляду даної справи офіційно оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua) та знаходяться у вільному доступі.

Відповідно до ч.1 ст.7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом.

Згідно з частиною 3 зазначеної статті судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України.

Відповідно до частини 1, пункту 10 частини 3 статті 2 та частини 2 статті 114 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Основними засадами (принципами) господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом, а строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Згідно з ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, яка ратифікована Україною 17.07.1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Право особи на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07.07.1989 р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Розгляд справи відбувається у розумний строк, тривалість якого обумовлюється введенням в Україні за указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ, воєнного стану через військову агресію Російської Федерації проти України.

Таким чином, вбачається, що всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог, а також судом надано сторонам достатньо часу для звернення із заявами по суті справи та з іншими заявами з процесуальних питань.

Крім того, суд звертає увагу, що в свою чергу Відповідач своїм правом наданим відповідно до ст. 251, ст. 252 ГПК України не скористався, відзив на позов не надав, з клопотанням про розгляд справи в порядку загального позовного провадження до суду не звертався.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Згідно з ч.4 ст.13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

При цьому, за висновками суду, в матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення (ч. 4 ст. 240 ГПК України).

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Матеріалами справи підтверджується, а сторонами не спростовується, що 04 березня 2020 року між Громадською організацією «Культура та мистецтво Слобожанщини» (замовник) та Адвокатським бюро «ЮРІЙ МИЦА» (виконавець) укладено письмовий договір про надання правової допомоги. За пунктами 1.11.3 Договору виконавець зобов`язався надавати усні й письмові консультації, представляти замовника в судах, державних органах та у відносинах з іншими особами з питань оренди, поліпшення, експлуатації та можливого викупу нерухомого майна за адресою: м. Харків, вул. Весніна, 12.

У пункті 1.4 Договору сторони погодили можливість надання виконавцем у межах Договору правової допомоги також іншим фізичним чи юридичним особам за дорученням замовника. Пункт 2.1 дозволяє виконавцю самостійно організовувати надання передбачених Договором послуг, зокрема із залученням інших осіб, а пункт 2.4 передбачає право виконавця виступати представником замовника в суді.

Відповідно до пункту 3.1 Договору сторони погодили вартість послуг у розмірі 100 000,00 грн на місяць. Абзацом третім пункту 3.2 передбачено, що вартість послуг має бути сплачена незалежно від конкретного обсягу наданих послуг у звітному місяці, а також незалежно від того, чи звертався замовник за наданням відповідних послуг у такому місяці.

Відповідно до пунктів 3.23.6 Договору сторони передбачили порядок документального оформлення надання та прийняття послуг. Виконавець складає акт приймання наданих послуг і направляє його замовнику. Замовник зобов`язаний розглянути отриманий акт протягом п`яти календарних днів і за наявності зауважень або претензій щодо якості чи обсягу послуг заявити про них у встановлений Договором спосіб. Умовами Договору сторони погодили наслідки ненадання мотивованої відмови від прийняття послуг. Водночас у Договорі відсутнє окреме положення із прямою календарною датою перерахування щомісячної плати.

У пункті 7.1 Договору визначено його дію до 31.12.2022 та передбачено продовження на кожний наступний календарний рік за відсутності заяви будь-якої зі сторін про припинення або зміну його умов у визначений Договором строк.

Так, учасниками справи доказі до суду не надано, а в матеріалах справи відсутні документи про розірвання договору, укладання додаткових угод, зміни строків, розмірів оплат тощо.

З матеріалів справи вбачається, що з боку Позивача виконувалися умови Договору, де на підтвердження реального виконання договору останнім було подано судові рішення у справах № 922/539/21, № 922/1819/21 та № 922/3704/21, а також договори на розробку кошторисної документації і проведення її експертизи щодо зазначеного об`єкта нерухомого майна. Зі змісту постанови Верховного Суду від 08.02.2022 у справі № 922/539/21 та рішення Господарського суду Харківської області від 07.06.2023 у справі № 922/3704/21 убачається участь адвоката Мици Ю. В. як представника громадської організації в судовому розгляді.

Разом із тим, зміст договору про правову допомогу, факт тривалої участі адвоката Мици Ю. В. у судових спорах замовника щодо того самого об`єкта нерухомості, а також оформлення документів, пов`язаних із підготовкою поліпшень орендованого майна, узгоджуються з характером погодженого сторонами правничого супроводу.

Стосовно вимоги про відшкодування 14 800,00 грн суд установив, що 26.05.2020 між Громадською організацією «Культура та мистецтво Слобожанщини» як замовником та ТОВ «Перша приватна експертиза» як виконавцем укладено договір № 927 на проведення експертизи проєкту будівництва щодо зазначеного у договорі правничого обслуговування об`єкта нерухомості. Вартість експертизи за договором становила 14 800,00 грн.

Платіжна інструкція № 54 від 27.05.2020 підтверджує, що Адвокатське бюро «ЮРІЙ МИЦА» перерахувало ТОВ «Перша приватна експертиза» 14 800,00 грн за договором № 927, причому в призначенні платежу прямо вказано на здійснення оплати від імені Громадської організації «Культура та мистецтво Слобожанщини». Платіж відноситься до договору експертизи, стороною якого є відповідач, та до об`єкта, супровід якого передбачений договором від 04.03.2020.

Суд звертає увагу, що надані Позивачем 77 актів приймання послуг, датованих останніми днями відповідних місяців за період із березня 2020 року до липня 2026 року, не спростовуються з боку Відповідача. У кожному з них зазначено вартість послуг 100 000,00 грн; акти містять підпис і печатку виконавця, натомість підписів замовника не містять. Суд звертає увагу, що умовами Договору строни встановили порядок прийняття послуг та їх розрахунків (п.3.2 Договору), отже наявні в матеріалах справи докази не можуть оцінюватися судом як акти, двосторонньо погоджені сторонами, проте їх односторонній характер не є безумовним доказом ненадання послуг.

За змістом актів, складених за кожний звітний місяць, виконавець зазначає надання послуг відповідно до предмета Договору та фіксовану плату 100 000,00 грн. Проте підпису замовника ці акти не містять, тому їх доказове значення суд оцінює в сукупності з іншими матеріалами справи та умовами Договору про порядок приймання. При цьому з боку Відповідача відсутні будь-які заперечення.

Листом від 13.08.2026 № 62/1 Позивач звернувся до Відповідача щодо підписання актів за період із березня 2020 року до липня 2026 року та направив відповідні примірники. Опис вкладення, накладна та фіскальний чек АТ «Укрпошта» підтверджують прийняття 13.08.2026 до пересилання відправлення з листом і 154 аркушами актів.

Суд враховує, що зазначені обставини мають значення для оцінки належності процедури приймання актів та можливості застосування передбачених нею наслідків мовчання замовника. Водночас невручення акта у день його складання не тотожне відсутності наданих послуг, оскільки реальність виконання договору може підтверджуватися іншими належними та вірогідними доказами. Питання про строк виконання грошового зобов`язання суд розглядає окремо з огляду на погоджену сторонами модель фіксованої щомісячної оплати. Крім того, укладеним сторонами Договором встановлено фіксовану плату за кожен місяць існування обов`язку Позивача надавати правову допомогу Відповідачеві, причому сторони у Договорі передбачили, що фіксована плата підлягає сплаті Відповідачем (замовником) незалежно від обсягу фактично наданих послуг і навіть незалежно від того, чи звертався замовник в конкретному місяці за наданням правової допомоги.

Поданий Позивачем розрахунок охоплює 77 місяців із березня 2020 року до липня 2026 року включно. При застосуванні погодженої місячної вартості 100 000,00 грн розрахункова сукупна вартість абонентського обслуговування за цей період становить 7 700 000,00 грн (77 х 100 000,00 грн). Крім того, Позивачем було надано розрахунок, у якому останній навів інфляційні втрати 3 191 386,37 грн, пеню 8 001 322,32 грн та три проценти річних 757 954,01 грн за різні періоди прострочення; відповідний розрахунок не є самостійною вимогою про стягнення.

Наведені місячні акти та розрахунок Позивача підлягають оцінці разом із даними про виконання зобов`язань і строками їх оплати. Суд бере до уваги також твердження Позивача, які не спростовуються з боку Відповідача, про відсутність платежів за договором, окрім того до суду не надано доказів погашення заявленого до стягнення боргу.

Надаючи правову кваліфікацію вищевказаним обставинам, що стали предметом спору між сторонами у даній справі, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з такого.

В силу ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).

Згідно ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

За статтями 626-629 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У ст. 204 ЦК України зазначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ст. 638 ЦК України).

Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Приписами ст. 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення глави 63 Послуги. Загальні положення цього Кодексу можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Згідно із ч. 1 ст. 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 та статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» умови оплати правничої допомоги та фактичних витрат установлюються домовленістю адвоката і клієнта, а гонорар може обчислюватися в погоджений сторонами спосіб. Відтак фіксована абонентська оплата правничої допомоги не суперечить природі цих правовідносин і сама собою не потребує погодинного обліку консультацій.

Визначений пунктами 3.13.2 договору спосіб оплати є абонентським. За такої домовленості економічний зміст наданої послуги охоплює не лише окремі консультації чи процесуальні дії, а й організацію систематичного правничого супроводу та забезпечення можливості звернення по нього в межах погодженого предмета договору. Водночас фіксована місячна плата не створює незаперечної презумпції належного виконання договору за кожен із місяців, а тому оцінюється разом із доказами реального надання послуг.

У пункті 7.28 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.12.2022 у справі № 914/2654/20, ухваленої у спорі щодо оплати абонентського юридичного обслуговування, сформульовано підхід до встановлення належного виконання такого договору. Суд має з`ясувати характер і зміст оплачуваних послуг, спосіб їх отримання замовником, погоджені сторонами критерії належного виконання, а також перевірити, чи фактично надавалися відповідні послуги у спірний період і чи узгоджуються докази їх виконання з умовами договору. Лише після оцінки цих обставин можна вирішити питання про наявність обов`язку з оплати, виникнення заборгованості та її розмір.

Керуючись указаним підходом, суд бере до уваги, що саме надання можливості систематичного звернення по правову допомогу, організація правничого супроводу і готовність виконавця виконувати доручення в межах визначеного предмета договору становили економічний зміст погодженої сторонами абонентської моделі. Водночас наявність погодженої ціни не тотожна доведеності автоматичного виконання всіх зобов`язань за кожен із 77 календарних місяців.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в пунктах 7.137.14 постанови від 02.06.2023 у справі № 914/2355/21 виходила з необхідності оцінювати виконання договору за сукупністю фактичних дій замовника та виконавця з урахуванням погоджених ними умов. Вирішальне значення має реальність надання послуг або виконання робіт, а належне оформлення двостороннього акта є засобом документального підтвердження відповідної операції. Тому відсутність підпису замовника на акті сама по собі не доводить, що послуги не надавалися, зокрема коли замовник не повідомив у визначений строк обґрунтованих причин відмови від їх прийняття.

У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.02.2025 у справі № 920/451/23 розвинуто підхід щодо правового значення односторонньо складених актів. Суд має перевірити, чи дійсно виконано передбачені договором роботи або послуги та чи подав замовник своєчасну мотивовану відмову від їх прийняття. За умови реального виконання й відсутності обґрунтованих заперечень у договірний строк односторонній акт може підтверджувати виникнення відповідних прав та обов`язків. Виконавець не зобов`язаний примушувати замовника до підписання акта, тоді як замовник повинен повідомити про недоліки або інші причини неприйняття виконаного.

Наведені правові висновки Верховного Суду не означають автоматичної доказової сили акта, підписаного лише виконавцем, оскільки суд у кожній справі має перевіряти реальність виконання зобов`язання та дотримання погодженої процедури приймання. Підходи, сформульовані також щодо договорів підряду, враховуються у цій справі в частині загальних засад доказування фактичного виконання та оцінки поведінки замовника, без ототожнення договору про правничу допомогу з підрядом.

Отже, суд не надає заздалегідь установленої сили актам, що не містять підпису замовника, однак і не відкидає їх лише з формальної підстави непідписання. Належними критеріями оцінки є реальність договірного правничого супроводу, зміст погодженого обслуговування та поведінка сторін. Документально встановлене повторне направлення актів у серпні 2026 року враховується саме під час оцінки порядку приймання, без припущення про доведене щомісячне вручення актів у минулі роки.

Погоджена місячна ціна в сукупності з періодом обслуговування дає підстави визначити розрахункову загальну плату в сумі 7 700 000,00 грн. При цьому встановлення сукупної вартості не означає вирішення питання про стягнення кожного із 76 інших місячних платежів, не включених до предмета цього спору. Обставини, необхідні для розгляду відповідних самостійних платежів, підлягатимуть оцінці в разі пред`явлення таких вимог.

Відповідно до статті 14 і частини другої статті 237 Господарського процесуального кодексу України господарський суд розглядає справу в межах заявлених вимог і не може виходити за іх межі. Тому в цьому провадженні суд вирішує питання про стягнення 100 000,00 грн гонорару за березень 2020 року, 14 800,00 грн витрат на експертизу, а також заявлених щодо березневого платежу інфляційних втрат, трьох процентів річних та пені. Зазначений обсяг позову не змінюється внаслідок наведення позивачем загального розрахунку за договором.

Оцінюючи вимогу про стягнення 100 000,00 грн основного боргу, суд виходить із того, що саме березень 2020 року є першим місяцем чинності погодженого сторонами договору. Предмет послуги за цей місяць полягав у започаткуванні та забезпеченні правничого супроводу підготовки й реалізації пов`язаних з орендованим майном заходів, а не в обов`язковому складанні визначеної кількості процесуальних документів. Виконавець засвідчив виконання абонентського зобов`язання актом від 31.03.2020, а подальші документально підтверджені дії щодо того самого об`єкта та участь адвоката Мици у спорах замовника узгоджуються із предметом створеного сторонами тривалого правовідношення.

Оцінивши ці обставини за правилами статей 74, 76, 79, 86 ГПК України, суд вважає більш вірогідним висновок про здійснення позивачем правничого супроводу за абонентською моделлю в березні 2020 року, ніж висновок про повну відсутність такого обслуговування. При цьому сам по собі факт відсутності у матеріалах окремої консультації з датою її надання в березні не спростовує виконання саме погодженого сторонами абонентського зобов`язання. Доказів оплати платежу за березень 2020 року подані матеріали не містять.

За наведених обставин суд дійшов висновку про виникнення у відповідача обов`язку сплатити позивачу погоджену вартість абонентського правничого обслуговування за березень 2020 року в сумі 100 000,00 грн. Заперечень, підтверджених доказами оплати цього платежу або припинення зобов`язання, матеріали справи не містять. Водночас для вирішення заявлених додаткових вимог суд окремо визначає момент настання строку зазначеного грошового зобов`язання.

Відповідно до пункту 3.1 договору плата встановлена в розмірі 100 000,00 грн на місяць. Пункт 3.2 не ставить її сплату в залежність від кількості звернень замовника, фактичного обсягу окремих юридичних дій чи підписання замовником акта як єдиної підстави виникнення грошового обов`язку. Таким чином, сторони заздалегідь визначили не лише ціну, а й повторюваний щомісячний розрахунковий період, за який вона підлягає внесенню. Після завершення відповідного періоду розмір плати є остаточно визначеним і не потребує додаткового погодження сторонами.

Хоча договір не містить окремого речення із календарною датою перерахування коштів, його зміст підлягає системному тлумаченню відповідно до статей 213, 637, 903 ЦК України. Суд виходить із того, що встановлення фіксованого платежу саме за місяць за відсутності іншого погодженого строку оплати свідчить про розумне очікування сторін здійснення розрахунку не пізніше завершення відповідного звітного місяця. Інше розуміння, за якого замовник міг би необмежено відкладати щомісячну оплату до підписання ним актів або направлення окремої вимоги, не узгоджувалося б із абонентською природою домовленості та позбавляло б обумовлену періодичність платежу практичного змісту.

Таке тлумачення відповідає засаді добросовісності, справедливості й розумності, установленій пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України, та принципу обов`язковості договору, закріпленому статтею 629 цього Кодексу. Погоджений сторонами порядок оформлення актів забезпечує можливість перевірити надані послуги і заявити мотивовані зауваження, проте не може тлумачитися як право замовника односторонньо відкладати строк уже визначеного щомісячного платежу шляхом ухилення від оформлення документів. Відтак підставою для визначення строку оплати суд вважає не саму дату складання акта, а зміст обумовленого сторонами періодичного грошового зобов`язання.

Застосовуючи наведене тлумачення до спірного березневого платежу, суд доходить висновку, що обов`язок його сплати підлягав виконанню за результатами березня 2020 року, тобто не пізніше 31.03.2020, а з 01.04.2020 неоплачена сума становить прострочене грошове зобов`язання. Частина друга статті 530 ЦК України передбачає пред`явлення вимоги в разі невстановлення строку виконання; однак у цій справі суд, оцінюючи умови договору в сукупності, вважає строк платежу визначеним через погоджений сторонами щомісячний розрахунковий період. Тому відсутність окремої платіжної претензії або доказів вручення акта ще у 2020 році не змінює встановленого таким шляхом моменту настання строку оплати.

Таким чином, суд виходить із того, що оплата абонентського обслуговування за березень 2020 року мала бути здійснена до закінчення відповідного місячного розрахункового періоду, а відсутність оплати з 01.04.2020 становить порушення грошового зобов`язання. Цей висновок випливає з тлумачення системи умов договору та загальних засад цивільного законодавства, а не з твердження про існування прямо зазначеної у договорі дати платежу чи непідтвердженого доказами вручення акта у 2020 році.

Стосовно вимоги про компенсацію 14 800,00 грн суд зазначає, що факт здійснення позивачем платежу на користь ТОВ «Перша приватна експертиза» за договором № 927, укладеним відповідачем, підтверджено платіжною інструкцією № 54 від 27.05.2020. У призначенні платежу прямо зазначено, що кошти перераховуються від імені Громадської організації «Культура та мистецтво Слобожанщини». Платіж пов`язаний з експертизою проєктної документації щодо об`єкта, правничий супровід якого визначено предметом договору від 04.03.2020.

Згідно з визначенням договору про надання правничої допомоги в пункті 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» клієнт зобов`язується оплатити правничу допомогу та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Водночас суд враховує, що не кожна витрата третьої особи підлягає автоматичному відшкодуванню. У цій справі підтверджено не тільки факт списання коштів, але й їх перерахування на виконання прямо укладеного відповідачем договору експертизи, пов`язаного з предметом правничого супроводу. Доказів повернення позивачу цієї суми матеріали не містять.

За наведених обставин вимога про відшкодування 14 800,00 грн документально підтверджених витрат підлягає задоволенню. При цьому зазначена сума не включена до погодженого щомісячного гонорару як окремий платіж за експертизу та не становить повторного стягнення гонорару.

Вирішуючи питання про наслідки невиконання грошового зобов`язання, суд застосовує приписи статей 610, 612, 625 ЦК України, згідно з якими прострочення виконання обов`язку оплатити послуги є підставою для відповідальності, зокрема у вигляді інфляційних втрат та трьох процентів річних від простроченої суми. Пунктом 5.6 договору за прострочення оплати встановлено пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України протягом усього часу прострочення. Такі нарахування суд перевіряє окремо від встановлення основного боргу.

Досліджений судом розрахунок за платежем 100 000,00 грн за березень 2020 року складений за період з 01.04.2020 по 11.09.2026 включно, що становить 2355 календарних днів. За наведеними у розрахунку помісячними індексами інфляції позивач визначив інфляційне збільшення боргу в сумі 95 826,66 грн. Три проценти річних у сумі 19 341,77 грн обчислено з урахуванням фактичної кількості днів у відповідних календарних роках, у тому числі високосних. Вимоги заявлені саме за вказаний період і в межах цих сум.

Нарахування пені в сумі 186 061,94 грн здійснене на суму невиконаного березневого платежу із застосуванням подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в окремих часових проміжках відповідного періоду. Суд бере до уваги, що пункт 5.6 договору прямо визначає нарахування пені протягом усього періоду прострочення, а не лише за кожний його день без визначення загальної тривалості. Перевірка арифметичного підсумку наведених позивачем складових розрахунку свідчить про узгодженість заявленої суми пені з відповідним порядком її обчислення. Сам лише факт перевищення нарахованою за тривалий період пенею суми одного місячного платежу не доводить наявності підстав для її зменшення.

Перевіривши заявлений позивачем період прострочення з 01.04.2020 до 11.09.2026 включно, суми й порядок нарахувань, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених інфляційних втрат у сумі 95 826,66 грн, трьох процентів річних у сумі 19 341,77 грн та пені в сумі 186 061,94 грн. При цьому три проценти річних визначено з урахуванням фактичної кількості днів у відповідних роках; суми не виходять за межі періодів та розмірів, зазначених у позовній заяві.

Суд звертає увагу, що заявлені Позивачем вимоги про стягнення частини заборгованості є вибір останнього, що самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. При цьому, суд перевіряє доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, в тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах. Суд вважає встановленим та доведеним, що станом на дату подання цього позову (04 вересня 2026 року) загальний розмір грошової заборгованості Громадської організації «Культура та мистецтво Слобожанщини» перед Адвокатським бюро «Юрій Мица» за Договором про надання правової допомоги від 04.03.2020 за період з березня 2020 року по липень 2026 року влючно становить 19 650 662 гривень 70 копійок, з яких 7 700 000 гривень 00 копійок становить сума основного боргу за надання правової допомоги (правових послуг), 3 191 386 гривень 37 копійок становить інфляційне збільшення суми основного боргу, 8 001 322 гривень 32 копійки становить нарахована на суму основного боргу пеня та 757 954 гривень 01 копійка становлять нараховані на суму основного боргу три проценти річних. Проте, суд розглядає справу в межах заявлених позовних вимог

Відповідно до частини третьої статті 46 ГПК України до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Слід зазначити, що правові підстави позову - це зазначена у позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

Верховний Суду виклав свої висновки щодо застосування частини третьої статті 46 Господарського процесуального кодексу викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 та у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15 жовтня 2020 року у справі № 922/2575/19.

Особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Предмет позову кореспондується із способами захисту права, які визначені, зокрема у статті 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України, а відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, що може полягати в обранні позивачем іншого/інших, на відміну від первісно обраного/них способу/способів захисту порушеного права, в межах спірних правовідносин.

Так, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у совї постанові від 17.09.2025 у справі № 917/2038/24 виснував: "39. Згідно із частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

40. При цьому, право визначення предмету позову належить лише позивачу, який обирає правомірний та ефективний спосіб захисту прав та інтересів.

41. Способи захисту цивільних прав та інтересів, за загальним правилом, визначені частиною другою статті 16 ЦК України, хоча суд може захистити цивільне право або інтерес й іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

42. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Як правило, суб`єкт може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту його права чи інтересу. Такий спосіб здебільшого випливає із суті правового регулювання відповідних спірних правовідносин (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16 (пункт 5.6), від 06.02.2019 у справі № 522/12901/17-ц, від 02.07.2019 у справі № 48/340 (пункт 6.41), від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18 (пункт 48), від 28.01.2020 у справі № 50/311-б (пункт 91), від 19.05.2020 у справі № 922/4206/19 (пункт 43), від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 88), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 75), від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17 (пункт 55); див. також постанову Верховного Суду України від 10.09.2014 у справі № 6-32цс14).".

Згідно зі статтями 7379, 86 Господарського процесуального кодексу України суд надає оцінку кожному доказу та сукупності зібраних матеріалів, ураховуючи їх належність, допустимість, достовірність і вірогідність. Оцінивши умови договору, характер абонентських послуг, акти, судові рішення та інші документи, а також наведений позивачем розрахунок, суд дійшов висновку про доведеність заявлених до стягнення сум у загальному розмірі 416 030,37 грн.

Таким чином, позов підлягає задоволенню повністю: 100 000,00 грн основного боргу за березень 2020 року, 14 800,00 грн компенсації фактичних витрат, 95 826,66 грн інфляційних втрат, 19 341,77 грн трьох процентів річних та 186 061,94 грн пені. Суд вирішує спір саме у межах пред`явлених вимог, не присуджуючи інших місячних платежів, сукупний розмір яких наведений позивачем для пояснення перебігу договірних відносин.

Відповідно до ст. 11 ГПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права, розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 року № 475/97 - ВР), кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадських прав і обов`язків впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (стаття 13 ГПК України).

Згідно ст. 14 ГПК України суд розглядає справи в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Судові рішення мають ґрунтуватися на Конституції України, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.

Суд безпосередньо застосовує Конституцію України, якщо зі змісту норм Конституції не випливає необхідності додаткової регламентації її положень законом або якщо закон, який був чинним до введення в дію Конституції чи прийнятий після цього, суперечить їй.

Якщо зі змісту конституційної норми випливає необхідність додаткової регламентації її положень законом, суд при розгляді справи повинен застосувати тільки той закон, який ґрунтується на Конституції і не суперечить їй.

Зокрема, у пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" (далі - ЄСПЛ) та пункті 23 рішення ЄСПЛ "Гурепка проти України № 2" наголошено, що принцип рівності сторін - один зі складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, за змістом якого кожна сторона повинна мати розумну можливість обстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її у суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.

Суд вважає за можливе у виниклих правовідносинах за суттю спору застосувати принцип справедливості визначений на законодавчому рівні у межах ч. 1 ст. 2 ГПК України.

На єдність права і справедливості неодноразово вказував і Конституційний Суд України. Зокрема, у рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 зазначено: "із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі". "Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права" (Рішення КСУ від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004).

Окрім того, принцип справедливості поглинається напевно найбільшим за своєю "питомою вагою" принципом верховенства права, який також чітко зафіксований у новітніх кодексах. Лише додержання вимог справедливості під час здійснення судочинства дозволяє характеризувати його як правосуддя. Цю думку можна, зокрема, простежити і в рішенні Конституційного Суду України від 30 січня 2003 р. № 3-рп/2003: "правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах".

Суд наполягає на застосуванні принципу справедливості (ст. 2 ГПК України) замість закону (praeter legem) і всупереч закону (adversus legem). Адже трапляються випадки, коли несправедливі нормативно-правові акти з`являються внаслідок "помилок" законодавця. Інша ситуація може мати місце тоді, коли застосування нормативно-правового акту в конкретній ситуації у сукупності з іншими істотними обставинами справи стає настільки несумісним зі справедливістю, що унеможливлює його застосування в розумінні здорового глузду.

Суд вважає за необхідне звернути увагу на Постанову Касаційного цивільного суду від 16 січня 2019 року по справі №521/17654/15-ц. Верховний Суд яскраво демонструє, що принцип справедливості кореспондує з принципом добросовісності.

Також, суд звертає увагу на Постанову Великої Палати Верховного Суду по справі №607/4316/17-ц від 25.03.2019. У вказаній Постанові суд застосував недискримінаційний підхід та принцип неупередженості (Рішення Конституційного Суду України в рішенні від 2 листопада 2004 р. № 15-рп/2004у), який також підлягає застосуванню судом у справі, що розглядається.

Обов`язок суду мотивувати прийняття або відхилення доводів сторін по суті спору полягає у відображенні в судовому рішенні висновків суду про те, що саме дало йому підстави прийняти та/чи відхилити аргументи сторін щодо суті спору, з посиланням на з`ясовані у справі обставини та норми матеріального чи процесуального права, що підлягають застосуванню до правовідносин, що склались.

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" та частини четвертої статті 11 ГПК України чинної редакції суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Хаджинастасіу проти Греції" національні суди повинні зазначати з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтується їхнє рішення, що, серед іншого, дає стороні можливість ефективно скористатися наявним у неї правом на апеляцію. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Кузнецов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що ще одним завданням вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України"), з якої випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, зокрема, відповідно до п. 58 Рішення ЄСПЛ по справі "Серявін та інші проти України" (Заява N 4909/04) від 10 лютого 2010 року визначено, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), N 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року), більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (параграф 32 рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії").

Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі "Роуз Торія проти Іспанії", параграфи 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною (рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії", параграф 32).

Зазначені тези знаходять своє підтвердження і у Постанові Верховного суду від 28 березня 2017 року по справі №800/527/16.

У пункті 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету міністрів ради Європи щодо якості судових рішень зазначено, що обов`язок судів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна із сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматись принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Суд вважає обсяг вмотивування судового рішення є достатнім для його прийняття.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який, серед іншого, передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (рішення Європейського суду з прав людини у справах: Sovtransavto Holding v. Ukraine, no. 48553/99, § 77, від 25 липня 2002 року; Ukraine-Tyumen v. Ukraine, no. 22603/02, §§ 42 та 60, від 22 листопада 2007 року).

Відповідно до ч. 4 ст. 165 ГПК України якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.

Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).

Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17.

Добросовісність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Стаття 123 ГПК України визначає види судових витрат, до яких належать судовий збір та витрати, пов`язані з розглядом справи.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 4, 20, 73-74, 76-80, 123, 129, 232-233, 236-238, 240-241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Громадської організації «Культура та мистецтво Слобожанщини» (61058, м. Харків, просп. Науки, буд. 12; код ЄДРПОУ 43352047) на користь Адвокатського бюро «ЮРІЙ МИЦА» (61105, м. Харків, вул. Киргизька, буд. 15; код ЄДРПОУ 43327356) загальну суму заборгованості у розмірі 416 030,37 грн (де: відшкодування витрат на надання послуг 14 800,00 грн., основний борг в розмірі 100 000,00 гривень, інфляційні втрати у розмірі 95 826,66 грн., три проценти річних у розмірі 19 341,77 грн. та пеня в розмірі 186 061,94 грн.), а також 4 992,37 грн судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено "29" жовтня 2026 р.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Учасники справи можуть одержати інформацію по справі зі сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою http://court.gov.ua/.

СуддяІ.П. Жигалкін