Рішення № 141027523, 28.10.2026, Дубровицький районний суд Рівненської області

Справа №949/687/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 жовтня 2026 року Дубровицький районний суд Рівненської області у складі:

головуючого - судді Отупор К.М.,

за участю секретаря судового засідання Катюхи К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дубровиця в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ВІН ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В :

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» в особі директора Романенка М.Е. через підсистему «Електронний суд» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , у якому просить поновити строк позовної давності для подання позову та стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором № L2434881 від 08 лютого 2019 року у загальному розмірі 21 793,25 грн, яка складається із суми заборгованості - 16 652,00 грн, інфляційних втрат - 3 641,20 грн та 3 % річних - 1 500,05 грн. Одночасно позивач просить стягнути з відповідача судовий збір у розмірі 2 662,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 08 лютого 2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дінеро» та відповідачем укладено в електронній формі договір кредитної лінії № L243488. Первісний кредитор виконав умови договору та перерахував на рахунок відповідача кредитні кошти, однак відповідач кредит не повернув, унаслідок чого утворилася заборгованість у розмірі 16 652,00 грн, яка, за твердженням позивача, складається з тіла кредиту - 7 700,00 грн та заборгованості за процентами - 8 952,00 грн.

01 липня 2019 року між ТОВ «ФК «Дінеро» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» укладено договір відступлення права вимоги № 01072019, на підставі якого до ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» перейшло право вимоги, зокрема, за договором кредитної лінії № L2434881. 25 липня 2024 року протоколом загальних зборів учасників № 1706 ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» перейменовано на ТОВ «Він Фінанс».

У період з 01 липня 2019 року по 09 квітня 2026 року відповідач коштів на погашення заборгованості не вносив. Крім того, на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України позивач нарахував на суму 16 652,00 грн за період з 23 лютого 2019 року по 23 лютого 2022 року інфляційні втрати в розмірі 3 641,20 грн та 3 % річних у розмірі 1 500,05 грн. Посилаючись на продовження строків позовної давності на період карантину та воєнного стану, позивач просить поновити строк позовної давності.

Ухвалою суду від 29 квітня 2026 року відкрито провадження у справі, вирішено проводити її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, призначено судове засідання та за клопотанням позивача витребувано з АТ КБ «ПриватБанк» інформацію щодо належності відповідачу фінансового номера телефону НОМЕР_1 та зарахування на його картковий рахунок кредитних коштів у загальній сумі 7 700,00 грн.

21 травня 2026 року АТ КБ «ПриватБанк» надав суду витребувану інформацію.

27 травня 2026 року відповідач подав відзив на позовну заяву, у якому позов не визнав та просив у його задоволенні відмовити. У відзиві відповідач не погодився насамперед із доведеністю факту виникнення кредитного зобов`язання та фактичного одержання ним грошових коштів. Відповідач зазначив, що надані позивачем спеціальні умови договору кредитної лінії №AG0388199 та численні додаткові угоди не містять його підпису, у тому числі одноразового ідентифікатора, а лише напис «електронний підпис» без ідентифікуючих даних. На його думку, долучені до позову паперові копії електронних документів самі по собі не доводять використання саме ним відповідних одноразових ідентифікаторів та укладення кожної додаткової угоди. Окремо відповідач звертав увагу на те, що паспорт споживчого кредиту, загальні умови кредитної лінії та довідка про ідентифікацію не є первинними банківськими чи бухгалтерськими документами, якими підтверджується фактичне перерахування коштів. Посилався на відсутність у первісно поданих матеріалах платіжного доручення, меморіального ордера, банківської виписки чи іншого документа безпосередньо від банківської установи. Відповідач вважав, що довідка про ідентифікацію, складена первісним кредитором, відображає лише внутрішні відомості інформаційної системи самого кредитодавця, а тому за відсутності незалежного банківського підтвердження не доводить належності йому платіжної картки та фактичного зарахування на неї 7 700,00 грн.

На цій підставі відповідач заперечував і проти стягнення основного боргу, договірних процентів, інфляційних втрат та трьох процентів річних, оскільки вважав недоведеним первісне грошове зобов`язання.

Відповіді на відзив від позивача до суду не надходило.

18 вересня 2026 року відповідач подав додаткові письмові пояснення, у яких зазначив, що кінцевою датою повного погашення кредиту за останньою додатковою угодою № АМ2238070 від 29 квітня 2019 року визначено 09 травня 2019 року, а тому з посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 вважає, що правомірними є лише проценти, нараховані в межах строку кредитування з 29 квітня по 09 травня 2019 року, які за його розрахунком становлять 1 216,60 грн. Крім того, відповідач зазначив, що сума 8 952,00 грн, яку позивач у позовній заяві називає процентами, фактично сформована не лише із процентів, а й з інших платежів, а здійснений позивачем розрахунок трьох процентів річних та інфляційних втрат із суми 16 652,00 грн є неправильним.

Витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000,00 грн вважає завищеними та неспівмірними зі складністю справи. Просив задовольнити позов частково, стягнувши з нього 8 916,60 грн, з яких 7 700,00 грн - тіло кредиту та 1 216,60 грн - проценти за 10 днів користування кредитом, а судовий збір розподілити пропорційно розміру задоволених вимог.

Відповідач у судові засідання не з`являвся, подав клопотання про розгляд справи без його участі. Як убачається з довідки № 2000920219317898200002/1 від 21 серпня 2026 року, з 21 серпня 2026 року відповідач призваний на військову службу до Державної прикордонної служби України. У клопотанні від 18 вересня 2026 року відповідач, посилаючись на проходження військової служби, просив розглянути справу без його участі з урахуванням поданих ним письмових пояснень. Аналогічне клопотання відповідач подав також 20 жовтня 2026 року, зазначивши, що позовних вимог не визнає.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, клопотань про відкладення розгляду справи не подавав.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши документи і матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, давши оцінку доказам, які мають значення для справи, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що 08 лютого 2019 року між ТОВ «ФК «Дінеро» та ОСОБА_1 укладено Спеціальні умови для короткострокового кредиту Договору кредитної лінії № AG0388199 (номер договору в інформаційно-телекомунікаційній системі кредитодавця - L2434881), за якими сторони погодили: ліміт кредитної лінії - 8 250 грн; потенційний ліміт - 20 000 грн; сума кредиту - 300 грн; відсоткова ставка - 0,65% в день; комісія за підготовку та направлення документів/повідомлень у зв`язку з простроченою заборгованістю - 4,50 грн в день; реальна річна відсоткова ставка - 234 %; дата повного погашення - 10 березня 2019 року; штраф - 50 %. Додатковою угодою № АМ7071388 дату повного погашення цього кредиту визначено - 09 квітня 2019 року, ліміт кредитної лінії - 10 300 грн.

У подальшому сторони уклали додаткові угоди до Спеціальних умов, кожною з яких відповідачу надавалася чергова сума кредиту в межах ліміту кредитної лінії 10 300 грн, а саме: № АМ3763072 від 26 квітня 2019 року - сума кредиту 600 грн, надана сума кредиту 900 грн, відсоткова ставка 1,52 % в день, загальна вартість кредиту 1 077 грн; № АМ3468294 від 29 квітня 2019 року - 1 000 грн, надана сума 1 900 грн, загальна вартість 2 235 грн; № АМ1946320 від 29 квітня 2019 року - 1 200 грн, надана сума 3 100 грн, загальна вартість 3 625 грн; № АМ0003951 від 29 квітня 2019 року - 1 500 грн, надана сума 4 600 грн, загальна вартість 5 362 грн; № АМ6450741 від 29 квітня 2019 року - 1 000 грн, надана сума 5 600 грн, загальна вартість 6 520 грн; № АМ5055142 від 29 квітня 2019 року - 1 000 грн, надана сума 6 600 грн, загальна вартість 7 678 грн; № АМ2238070 від 29 квітня 2019 року - 1 100 грн, надана сума кредиту 7 700 грн, відсоткова ставка 1,58 % в день, реальна річна відсоткова ставка 568,80 %, комісія за підготовку та направлення документів/повідомлень у зв`язку з простроченою заборгованістю - 16,50 грн в день, загальна вартість кредиту 8 952 грн, дата повного погашення - 09 травня 2019 року, штраф - 50 %.

До матеріалів справи також долучено Паспорт споживчого кредиту від 29 квітня 2019 року та Загальні умови Договору кредитної лінії.

Згідно з п. 2.1.2 Загальних умов код підтвердження надсилається кредитодавцем на номер телефону позичальника, і шляхом його введення позичальник підписує та приймає пропозицію та підтверджує укладення договору. Одержання позичальником суми кредиту, зазначеної в Спеціальних умовах або додатковій угоді до них, становить факт укладення відповідної угоди за допомогою дистанційних засобів (п. 2.3). Кредитодавець надає кожен кредит шляхом його переказу на рахунок позичальника (п. 3.10). Відсотки обчислюються за відсотковою ставкою, зазначеною в Спеціальних умовах, і сплачуються до останнього дня строку оплати (п. 4.1.1). Якщо позичальник не погасив кредит до останнього дня строку оплати, він сплачує штраф, який обчислюється як відсоток, зазначений у Спеціальних умовах, від простроченої суми наданого кредиту (п. 4.2). Кредитодавець має право на відступлення прав вимоги за договором третім особам (п. 6.5.1).

Згідно з довідкою ТОВ «Дінеро» про ідентифікацію позичальник ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , паспорт НОМЕР_3 , фінансовий номер телефону НОМЕР_1 ) прийняв та підписав умови договору електронним підписом одноразовим ідентифікатором (otp-паролем) відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію». У довідці відображено вісім заявок на кредит з окремими otp-паролями та датами банківських переказів на картку НОМЕР_4: 08 лютого 2019 року - 300 грн; 26 квітня 2019 року - 600 грн; 29 квітня 2019 року - 1 000, 1 200, 1 000, 1 100, 1 500 та 1 000 грн.

За інформацією АТ КБ «ПриватБанк» від 21 травня 2026 року № 20.1.0.0.0/7-260514/41256-БТ на ім`я ОСОБА_1 емітовано платіжну картку номер якої збігається із маскою картки в договорі - НОМЕР_4 ; номер телефону НОМЕР_1 був/є фінансовим номером за цією карткою; на рахунок відповідача зараховано кошти: 08 лютого 2019 року - 300 грн; 26 квітня 2019 року - 600 грн; 29 квітня 2019 року - 1 000, 1 000, 1 000, 1 200, 1 100 та 1 500 грн, а всього 7 700 грн .

Суми та дати зарахувань повністю збігаються з даними довідки про ідентифікацію та додаткових угод.

01 липня 2019 року між ТОВ «ФК «Дінеро» (кредитор) та ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» (новий кредитор) укладено договір відступлення прав вимоги № 01072019 з додатковими угодами до нього; актом прийому-передачі від 01 липня 2019 року новому кредитору передано реєстр боржників; проведення розрахунків за договором підтверджено актами звірки взаємних розрахунків.

У Реєстрі боржників від 01 липня 2019 року до договору № 01072019 за порядковим номером 3686 зазначено боржника ОСОБА_1 за договором № L2434881 від 08 лютого 2019 року з такими даними: сума виданого кредиту - 7 700,00 грн; сума основного боргу за кредитом - 7 700,00 грн; сума заборгованості по відсотках - 1 252,00 грн; сума заборгованості по штрафах/пені - 7 700,00 грн; загальна сума - 16 652,00 грн; кількість днів прострочення - 158.

25 липня 2024 року рішенням загальних зборів учасників, оформленим протоколом № 1706, найменування ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» змінено на ТОВ «Він Фінанс» (код ЄДРПОУ 38750239), що також підтверджується наказом № 55-к від 25 липня 2024 року та випискою з ЄДР від 26 липня 2024 року. Зміна найменування юридичної особи не тягне за собою зміни суб`єкта права, тому ТОВ «Він Фінанс» є тією самою особою, що набула право вимоги за договором № 01072019.

Доказів повернення відповідачем кредиту чи сплати процентів первісному або новому кредитору матеріали справи не містять, і відповідач на такі обставини не посилається.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно зі ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом.

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За правилами частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду.

За змістом статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій, у тому числі електронній формі.

Відповідно до статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у тому числі електронних, а воля сторін виражена за допомогою електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Частина друга статті 639 Цивільного кодексу України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-комунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним у письмовій формі.

Введення клієнтом коду одноразового ідентифікатора з метою підписання договору є належним підтвердженням направлення повідомлення про прийняття в повному обсязі умов договору.

У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Відповідно до частини першої статті 5 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг", електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа.

Згідно частин 1 та 2 статті 6 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг", електронний підпис є обов`язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб`єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію(оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (пункт 6 частини першої статті 3 Закону України "Про електронну комерцію").

У статті 11 Закону України "Про електронну комерцію" передбачено, порядок укладення електронного договору. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів (стаття 12 Закону України "Про електронну комерцію").

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19 сформувала правовий висновок, згідно з яким підписання кредитного договору за допомогою одноразового ідентифікатора є належним способом укладення правочину в електронній формі, який прирівнюється до власноручного підпису особи.

З врахуванням викладеного, наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх.

З наявних у справі доказів вбачається, що Спеціальні умови та кожна з додаткових угод були підписані відповідачем шляхом введення одноразового ідентифікатора, надісланого на його номер телефону НОМЕР_1 , а банк підтвердив, що саме цей номер є фінансовим номером телефону відповідача. Наслідком кожного акцепту було зарахування відповідної суми на платіжну картку відповідача у той самий день. Такий спосіб укладення договору відповідає вимогам статей 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію», тому доводи відповідача про відсутність його підпису на договорі суд відхиляє. Доказів того, що номер телефону чи платіжна картка вибували з його володіння, відповідач не надав.

Доводи відповідача про недоведеність перерахування йому кредитних коштів через відсутність платіжних доручень чи інших первинних документів суд не приймає.

Закон не визначає вичерпного переліку засобів доказування цієї обставини (ст. 78 ЦПК України). Витребувана судом інформація АТ КБ «ПриватБанк», тобто банку, що обслуговує рахунок самого відповідача, є належним і допустимим доказом зарахування на його рахунок 7 700,00 грн у дати, що збігаються з датами додаткових угод. Ці докази в сукупності з довідкою про ідентифікацію та реєстром боржників є достатніми. Більше того, у письмових поясненнях від 18 вересня 2026 року відповідач сам просив стягнути з нього тіло кредиту в розмірі 7 700,00 грн.

Згідно зі ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч.1 ст.627 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

У ч.1 ст.1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

У ст.526 ЦК України зазначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань (ст.525 ЦК України).

Згідно з ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У ст.598 ЦК України зазначено, що зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст.599 ЦК України).

Згідно з статтею 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до статті 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з статтею 1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога) (частина 1 статті 1078 ЦК України).

Пунктом 6.5.1 Загальних умов відповідач надав згоду на відступлення прав вимоги третім особам. Отже, ТОВ «Він Фінанс» (колишнє ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія») набуло право вимоги до відповідача в обсязі, зафіксованому в реєстрі боржників станом на 01 липня 2019 року.

Позичальник зобов`язаний повернути кредит у строк та в порядку, встановлені договором (ч. 1 ст. 1049 ЦК України), та сплатити проценти, розмір і порядок одержання яких встановлюється договором (ч. 1 ст. 1048 ЦК України). Відповідач у строк до 09 травня 2019 року кредит не повернув і проценти не сплатив, чим порушив зобов`язання (статті 610, 612 ЦК України). Тому заборгованість за тілом кредиту в розмірі 7 700,00 грн підлягає стягненню.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 дійшла висновку, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування, а після цього права кредитора забезпечуються ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Як вбачається з реєстру боржників, заборгованість за процентами становить 1 252,00 грн, що відповідає погодженій сторонами в додатковій угоді № АМ2238070 загальною вартістю кредиту (8 952 грн) та наданою сумою кредиту (7 700 грн). Тобто проценти нараховано лише в межах строку кредитування, що відповідає висновку Великої Палати Верховного Суду, на який посилається відповідач.

Розрахунок відповідача (7 700 грн ? 1,58 % ? 10 днів = 1 216,60 грн) суд не приймає, оскільки він не враховує, що частини кредиту надавалися в різні дати (300 грн - 08 лютого 2019 року, 600 грн - 26 квітня 2019 року) за різними ставками, а загальну вартість кредиту відповідач погодив, підписавши додаткову угоду.

Твердження відповідача про те, що до складу процентів увійшли комісії, спростовується реєстром боржників, у якому проценти та штрафи/пеня відображені окремо.

Отже, з відповідача підлягають стягненню проценти за користування кредитом у розмірі 1 252,00 грн.

Позивач у позові стверджує, що заборгованість 16 652,00 грн складається з тіла кредиту 7 700,00 грн та процентів 8 952,00 грн. Однак це твердження спростовується поданим самим позивачем реєстром боржників, згідно з яким сума 16 652,00 грн включає 7 700,00 грн основного боргу, 1 252,00 грн процентів та 7 700,00 грн заборгованості «по штрафах/пені». Сума 8 952,00 грн, яку позивач називає процентами, є загальною вартістю кредиту, тобто вже включає тіло кредиту.

За загальним правилом ст. 549 ЦК України штраф і пеня є видами неустойки, тобто мірою відповідальності за порушення зобов`язання, а не платою за користування кредитом.

Позивач не заявляв вимог про стягнення штрафу, пені чи комісій, не зазначив підстав їх нарахування і не надав жодного розрахунку, з якого б вбачалося, яким чином сформовано суму 7 700,00 грн. Ця сума не узгоджується і з умовами договору, адже за п. 4.2 Загальних умов штраф становить 50 % від простроченої суми кредиту, тобто 3 850,00 грн, а підстави та обсяг нарахування щоденної комісії за підготовку та направлення документів/повідомлень позивач не обґрунтував.

Щодо 7 700,00 грн санкційного платежу, його стягнення у заявленому розмірі не може бути визнане обґрунтованим, адже він не відповідає розміру штрафу, прямо погодженому сторонами; його склад і спосіб обчислення не підтверджені розрахунком; у позовній заяві він помилково заявлений як частина процентів.

Суд не вбачає підстав і для стягнення штрафу, оскільки позивач не заявив належним чином таку самостійну складову вимог, не навів обставин виникнення саме цієї вимоги та не подав розрахунку, який дозволяв би встановити, що сума Реєстру 7 700,00 грн сформована виключно з одного передбаченого пунктом 4.2 разового штрафу.

Суд не може самостійно змінювати правову природу заявлених вимог та без доказів встановлювати розмір неустойки замість позивача (ч. 1 ст. 13, ч. 1 ст. 81 ЦПК України).

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми (ч. 2 ст. 625 ЦК України). Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 ЦК України (ч. 1 ст. 1050 ЦК України).

Відповідно до наданого позивачем розрахунку вбачається, що нарахування здійснене з 23 лютого 2019 року, хоча строк повернення кредиту сплив 09 травня 2019 року, а більшу частину коштів було надано 26 та 29 квітня 2019 року; прострочення розпочалося 10 травня 2019 року. Також, нарахування проведене на суму 16 652,00 грн, яка включає недоведені штрафні нарахування 7 700,00 грн, однак неустойка є мірою відповідальності, і нарахування на неї інфляційних втрат і трьох процентів річних означало б подвійну відповідальність за одне порушення.

З урахуванням наведеного суд здійснює власний розрахунок у межах заявлених вимог - на суму простроченого грошового зобов`язання 8 952,00 грн (7 700,00 грн тіла кредиту та 1 252,00 грн процентів, нарахованих у межах строку кредитування) за період з 10 травня 2019 року по 23 лютого 2022 року включно за 1 021 день. Кінцеву дату періоду визначено самим позивачем, що відповідає п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, за яким у період дії воєнного стану, введеного з 24 лютого 2022 року Указом Президента України № 64/2022, позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ст. 625 ЦК України.

Інфляційні втрати розраховано відповідно до Рекомендацій щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені у листі Верховного Суду України від 03 квітня 1997 року № 62-97р. Перевіряючи інфляційні втрати, суд бере до уваги наведені самим позивачем офіційні індекси інфляції, однак виключає березень та квітень 2019 року, оскільки в ці місяці прострочення в установленому судом розмірі не існувало.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 20 листопада 2020 року у справі №910/13071/19 виходила з того, що при розрахунку інфляційних втрат неповний місяць ураховується залежно від того, в якій його частині виникло прострочення, та що розрахунок має включати також періоди дефляції.

Оскільки прострочення виникло 10 травня 2019 року, травень 2019 року враховується у розрахунку.

Оскільки борг виник у період з 01 по 15 травня 2019 року, а період закінчується 23 лютого 2022 року. Зведений індекс інфляції за травень 2019 року - лютий 2022 року за місячними індексами, наведеними самим позивачем у розрахунку, становить 1,195836. Інфляційні втрати: 8 952,00 грн ? 1,195836 - 8 952,00 грн = 1 753,12 грн.

Перевіряючи заявлені три проценти річних, суд виходить із суми 8 952,00 грн та періоду з 10 травня 2019 року по 23 лютого 2022 року.

Три проценти річних з 10.05.2019 по 31.12.2019 (236 днів): 8 952,00 ? 3 % ? 236 : 365 = 173,64 грн; з 01.01.2020 по 31.12.2020 (366 днів): 8 952,00 ? 3 % ? 366 : 366 = 268,56 грн; з 01.01.2021 по 31.12.2021 (365 днів): 8 952,00 ? 3 % ? 365 : 365 = 268,56 грн; з 01.01.2022 по 23.02.2022 (54 дні): 8 952,00 ? 3 % ? 54 : 365 = 39,73 грн. Разом 3 % річних становить 750,49 грн. У задоволенні решти вимог про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних слід відмовити.

Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 11 455,61 грн, з яких: 7 700,00 грн - тіло кредиту; 1 252,00 грн - проценти за користування кредитом; 1 753,12 грн - інфляційні втрати; 750,49 грн - 3 % річних.

Що стосується позовних вимог щодо розподілу між сторонами судових витрат, суд виходить з наступного.

Відповідно до положень ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

У разі часткового задоволення позову судовий збір та інші судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч. 1, п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України).

Позовні вимоги задоволено на суму 11 455,61 грн з заявлених 21 793,25 грн.

При поданні позову позивач сплатив судовий збір у розмірі 2 662,40 грн, що підтверджується платіжною інструкцією від 10 квітня 2026 року. Пропорційно до задоволених вимог з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1 399,49 грн (2 662,40 грн ? 11 455,61 грн / 21 793,25 грн).

Статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Згідно з ч. ч. 1-4 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Така позиція суду узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними в додатковій постанові від 30.09.2020 по справі № 201/14495/16-ц.

У постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

При цьому, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 року по справі №826/1216/16 визначено, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу позивач надав договір про надання правової допомоги № 36 від 25 квітня 2024 року, укладений з Адвокатським бюро «Анастасії Міньковської», додаткову угоду до нього щодо представництва у справі про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 , детальний опис робіт (наданих послуг) та акт про підтвердження факту надання правничої допомоги, відповідно до яких адвокатське бюро надало послугу «підготовка позовної заяви з додатками про стягнення кредитної заборгованості» вартістю 5 000,00 грн.

Заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268) (рішення від 23 січня 2014 року у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України").

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Так, розглядаючи надані представником позивача докази понесених витрат на правничу допомогу, суд враховує правову позицію Верховного Суду та практику Європейського суду з прав людини

Відповідач заявив про неспівмірність заявлених витрат. Оцінюючи доводи сторін, суд враховує, що справа є малозначною та розглянута за правилами спрощеного позовного провадження; щодо спірних правовідносин існує усталена судова практика; позовна заява має типовий характер, підписана та подана директором позивача, а адвокат участі в судових засіданнях не брав. З огляду на це суд вважає співмірним із складністю справи та обсягом наданих послуг розмір витрат на професійну правничу допомогу 3 000 грн.

На підставі вищенаведеного, керуючись статтями 15, 16, 509, 512, 514, 516, 525, 526, 530, 549, 610-612, 625, 626, 628, 638, 639, 1048-1050, 1054, 1055 Цивільного кодексу України, статтями 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію», статтями 2, 4, 5, 12, 13, 76-81, 89, 133, 137, 141, 211, 223, 247, 258, 259, 263-265, 268, 273, 274, 279, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В :

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» заборгованість за кредитним договором № L2434881 від 08 лютого 2019 року у загальному розмірі 11 455,61 грн (одинадцять тисяч чотириста п`ятдесят п`ять гривень 61 копійка), з яких: 7 700 грн (сім тисяч сімсот гривень) - тіло кредиту; 1 252 грн (одна тисяча двісті п`ятдесят дві гривні) - проценти за користування кредитом; 1 753,12 грн (одна тисяча сімсот п`ятдесят три гривні 12 копійок) - інфляційні втрати; 750,49 грн (сімсот п`ятдесят гривень 49 копійок) - три проценти річних.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» судовий збір у розмірі 1 399,49 грн (одна тисяча триста дев`яносто дев`ять гривень 49 копійок) та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 грн (три тисячі гривень).

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Рівненського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про учасників справи згідно пункту 4 частини 5 статті 265 Цивільного процесуального кодексу України:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс», місцезнаходження: 04112, м. Київ, вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, буд. 8, код ЄДРПОУ 38750239.

Відповідач: ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Суддя: підпис.

Виготовлено з автоматизованої системи документообігу суду.

Суддя Дубровицького

районного суду К.М. Отупор