Рішення № 141026120, 29.10.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

29.10.2026Справа № 910/10090/26

Господарський суд міста Києва у складі судді Капцової Т.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інагротех» (пр.Маяковського, буд.3, м.Запоріжжя, Запорізька обл., 69035; ідентифікаційний код 40635925)

до Приватного підприємства «Ушба» (вул.Вишнева, буд.6, оф.41, м.Київ, 03193; ідентифікаційний код 25679470)

про стягнення 747 690,39 грн

без виклику представників сторін,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Інагротех» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Приватного підприємства «Ушба» про стягнення 747 690,39 грн, з яких 146 201,07 грн 3% річних та 601 489,32 грн інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем рішення Господарського суду Запорізької області від 06.11.2024 у справі № 908/1715/24, у зв`язку з чим позивач на підставі приписів статті 625 Цивільного кодексу України нарахував та заявив до стягнення інфляційні втрати та проценти річних за період прострочення виконання.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.08.2026 позовну заяву було залишено без руху, встановлено позивачу строк і спосіб усунення недоліків.

24.08.2026 від позивача надійшла заява про усунення недоліків, розглянувши яку суд вважає за можливе відкрити провадження у справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.08.2026 позовну заяву було прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, встановлено сторонам строки для подання ними відповідних заяв по суті справи.

На виконання частини 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України, якою передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу, вказану ухвалу було надіслано судом до електронних кабінетів учасників справи, та отримано ними, про що в матеріалах справи містяться повідомлення про доставлення процесуального документа до електронного кабінету особи.

Оскільки відповідач не скористався наданим йому процесуальним правом та у встановлений строк не подав до суду відзив на позовну заяву, враховуючи, що матеріали справи мітять достатньо доказів для правильного вирішення спору, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за наявними у ній матеріалами.

Відповідно до частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Частиною 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

У рішенні Господарського суду Запорізької області від 06.11.2024 у справі № 908/1715/24 встановлено, що між Товариством з обмеженою відповідальністю «Інагротех» та Приватним підприємством «Ушба» 09.08.2021 укладено договір поставки товару № 09/08-21 (далі - Договір).

Позивачем на виконання умов Договору та специфікації № 1 від 26.08.2021 поставлено відповідачу передбачений Договором товар на загальну суму 2 686 000,68 грн, що підтверджується видатковою накладною № 863 від 08.09.2021 на суму 2 686 000,68 грн. Видаткова накладна підписана повноважними представниками сторін без зауважень та скріплена печатками підприємств. Зобов`язання з оплати отриманого товару відповідачем не виконано.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 06.11.2024 у справі № 908/1715/24 стягнуто з відповідача на користь позивача 2 686 000,68 грн основного боргу, 1 302 088,44 грн пені, 268 600,07 грн штрафу, 208 313,74 грн, 3% річних, 1 010 677,65 грн інфляційних втрат та 84 556,31 грн судового збору.

Звертаючись з позовом до суду у справі, що розглядається, позивач зазначає, що відповідачем досі не виконано рішення Господарського суду Запорізької області від 06.11.2024 у справі № 908/1715/24, у зв`язку з чим просить стягнути з відповідача на свою користь 146 201,07 грн 3% річних та 601 489,32 грн інфляційних втрат, які нараховані за період з 29.05.2024 (кінцева дата нарахування у справі № 908/1715/24) до 17.05.2026.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов наступних висновків.

За приписами частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з частиною 2 статті 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Преюдиційність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив у законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії. Вказана правова позиція є сталою в судовій практиці і викладена, зокрема, в постановах Верховного Суду від 11.12.2018 у справі № 910/3055/18 та від 13.08.2019 у справі № 910/11164/16.

Обставини, встановлені у рішенні Господарського суду Запорізької області від 06.11.2024 у справі № 908/1715/24 мають преюдиційне значення для вирішення цієї справи, оскільки підтверджують наявність у відповідача грошового зобов`язання перед позивачем, його розміру, факту настання строку його виконання.

Виходячи зі змісту положень частини 1 статті 598, статей 599, 600, 604 - 609 Цивільного кодексу України, саме по собі судове рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною 2 статті 625 цього Кодексу.

Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 27.04.2018 у справі № 908/1394/17.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За змістом статей 524, 533 - 535 і 625 Цивільного кодексу України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Загальні підходи до визначення змісту порушення зобов`язань містяться в статті 610 Цивільного кодексу України, відповідно до якої порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до усталеної позиції Верховного Суду, за змістом статті 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19, аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі положень статті 625 Цивільного кодексу України, зробила висновок про те, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та трьох процентів річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (пункт 43 постанови), а поєднання цих вимог в одній справі не є обов`язковим.

Враховуючи, що відповідач не розрахувався із позивачем за товар за Договором, то в цьому випадку приписи частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України підлягають застосуванню за весь час прострочення.

Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

У цій справі позивач просить суд стягнути з відповідача 3% річних у сумі 146 201,07 грн та 601 489,32 грн інфляційних втрат, які нараховані за період з 29.05.2024, тобто від дня, коли позивач припинив нарахування 3% річних та інфляційних втрат у справі № 908/1715/24, по 17.05.2026.

Виходячи зі змісту мотивувальної частині рішення Господарського суду Запорізької області від 06.11.2024 у справі № 908/1715/24, суд, частково задовольняючи позовні вимоги про стягнення 3% річних, здійснив розрахунок з 29.10.2021 по 29.05.2024 включно, тому заявляючи у справі № 910/10090/26 3% річних за період з 29.05.2024 по 17.05.2026 позивач фактично подвоює нарахування за 29.05.2024, натомість розрахунок слід починати з 30.05.2024.

Втім, розрахований позивачем розмір 3% річних, як і розмір інфляційних втрат, не перевищує розміру, розрахованого судом, відтак позовні вимоги підлягають задоволенню в заявленому розмірі.

Відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи викладене в сукупності, зважаючи на зміст позовних вимог, обставини, встановлені під час розгляду справи, суд встановив обґрунтованість заявленого позову, у зв`язку з чим наявні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних в розмірі 146 201,07 грн та інфляційних втрат в розмірі 601 489,32 грн.

Витрати позивача по сплаті судового збору в розмірі 11 215,36 грн, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача, оскільки позов підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 129, 233, 237, 238, 240, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Приватного підприємства «Ушба» (вул.Вишнева, буд.6, оф.41, м.Київ, 03193; ідентифікаційний код 25679470) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Інагротех» (пр.Маяковського, буд.3, м.Запоріжжя, Запорізька обл., 69035; ідентифікаційний код 40635925) 3% річних в розмірі 146 201 (сто сорок шість тисяч двісті одна) грн 07 коп., інфляційні втрати в розмірі 601 489 (шістсот одна тисяча чотириста вісімдесят дев`ять) грн 32 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 11 215 (одинадцять тисяч двісті п`ятнадцять) грн 36 коп.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 29.10.2026.

Суддя Т.П. Капцова