Рішення № 141025828, 29.10.2026, Господарський суд Івано-Франківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29.10.2026м. Івано-ФранківськСправа № 909/1114/26Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Горпинюка І.Є. розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін справу № 909/1114/26 за позовом Тисменицької міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Пасіки України" про стягнення 116 538,98 грн.

Суть спору.

Тисменицька міська рада засобами підсистеми ЄСІТС "Електронний суд" звернулася до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Пасіки України" про стягнення коштів в сумі 116 538,98 грн, з яких: 105 097,20 грн - безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати, 3 024,06 - 3% річних, 8 417,72 - інфляційні втрати.

Стислий виклад позиції позивача.

Мотивуючи позовні вимоги позивач вказує на той факт, що відповідач, набувши право власності на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці комунальної форми власності, належним чином не оформив правовідносини щодо користування земельною ділянкою, договір оренди не уклав, орендні платежі за володіння та користування земельною ділянкою не сплачував. Відтак, позивач вважає, що відповідач, за період з 01.01.2025 по 31.12.2025, зберіг без достатньої на те правової підстави кошти в розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою, що перебуває у комунальній власності.

У зв`язку з простроченням відповідачем виконання грошових зобов`язань позивач нарахував та просить стягнути 3% річних та інфляційні втрати.

Стислий виклад заперечень відповідача.

Відповідач відзиву на позов не подав, проти позову не заперечив, доказів погашення заборгованості не надав.

Згідно з ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ч. 9 ст. 165 ГПК України, ч. 2 ст. 178 ГПК України, суд вирішує спір за наявними матеріалами справи.

Процесуальні дії у справі, вирішення заяв та клопотань.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Господарського суду Івано-Франківської області від 31.08.2026 для розгляду справи № 909/1114/26 визначено суддю Горпинюка І.Є.

Ухвалою від 04.09.2026 Господарський суд Івано-Франківської області прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі № 909/1114/26; відповідно до приписів ст. 252 ГПК України суд ухвалив здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами; встановив сторонам строки для подання відзиву, відповіді на відзив, заперечення та повідомив, що останні мають право у разі наявності заперечень проти розгляду справи без повідомлення (виклику) сторін, подати суду відповідне обґрунтоване клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін: відповідач - в строк для подання відзиву; позивач протягом 5 (п`яти) днів з дня отримання відзиву.

Копію ухвали від 04.09.2026 про відкриття провадження у справі суд надіслав сторонам відповідно до вимог ст. 120 ГПК України.

Згідно з довідкою про доставку електронного листа, копія зазначеної вище ухвали доставлена до електронного кабінету позивача та представника позивача - 04.09.2026 о 17:40; відповідача - 04.09.2026 о 17:40.

У зв`язку з тим, що відповідач не зареєстрував свій електронний кабінет у підсистемі (модулі) ЄСІТС, копію ухвали від 04.09.2026 про відкриття провадження у справі суд надіслав відповідачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу, яка вказана в позовній заяві та відповідає даним з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Копія ухвали суду ухвали суду від 04.09.2026 вручена відповідачу 24.09.2026, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (№ відправлення R06 8166704840).

20.10.2026 до суду від представника позивача засобами підсистеми ЄСІТС "Електронний суд" надійшла заява (вх. 19658/26) про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Враховуючи те, що клопотань про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін до суду не надходило та з огляду на відсутність у суду підстав для виклику сторін з власної ініціативи, згідно з ч. 5 ст. 252 ГПК України справа розглядається за наявними у ній матеріалами.

Відповідно до ч. 4 ст. 240 ГПК України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Фактичні обставини справи, встановлені судом. Оцінка доказів. Норми права, які застосував суд, та інші мотиви ухваленого рішення.

Предметом розгляду у даній справі є стягнення з відповідача на користь позивача безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за фактичне користування земельною ділянкою комунальної власності без належних правовстановлюючих документів.

Предметом доказування у даній справі є обставини фактичного користування земельною ділянкою, сума, яку мав би отримати власник земельної ділянки за звичайних умов, що безпосередньо залежить від вартості цієї ділянки (її нормативно-грошової оцінки), період користування земельною ділянкою комунальної власності без належної правової підстави.

Дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши відповідно до приписів статті 86 Господарського процесуального кодексу України в сукупності всі докази, які мають значення для вирішення спору по суті, враховуючи вимоги чинного законодавства, суд встановив таке.

07.03.2018 Товариство з обмеженою відповідальністю "Пасіки України" набуло у власність об`єкт нерухомого майна, який розташовано за адресою: Івано-Франківська область, Тисменицький район, с. Клубівці, вул. Заводська, 2В, загальною площею 826,8 кв.м. (столярний цех загальною площею 378,4 кв.м. та пилорама загальною площею 448,4 кв.м.), Підставою виникнення права власності є свідоцтво про придбання нерухомого майна з оприлюднених торгів серія № 411, видане приватним нотаріусом Івано-Франківського районного нотаріального округу Угорчак Наталією Михайлівною, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 376204351 від 26.04.2024.

Належний відповідачу об`єкт нерухомого майна розміщено на земельній ділянці з кадастровим номером 2625881500:03:002:0003, площа земельної ділянки (кв.м): 0,9031 га, що підтверджується, зокрема проектом землеустрою щодо відведення земельної ділянки на території с. Клубівці, вул. Заводська, 2В, який затверджено рішенням Тисменицької міської ради від 15.10.2024 № 01/01-265.

Відповідно до Витягу з Державного земельного кадастру НВ-0000086992026 від 22.01.2026 земельна ділянка у с. Клубівці Тисменицької міської ради, вул. Заводська, з кадастровим номером 2625881500:03:002:0003 належить до категорії земель: землі промисловості, транспорту, електронних комунікацій енергетики оборони та іншого призначення. Цільове призначення земельної ділянки - 11.02. для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, включаючи об`єкти оброблення відходів, зокрема із енергогенеруючим блоком.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав № 352094637 від 27.10.2023 власником земельної ділянки площею 0,9031 га (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2820336326258), кадастровий номер 2625881500:03:002:0003 є Тисменицька міська рада. Інші речові права на земельну ділянку, в тому числі право оренди, не зареєстровані.

Як вбачається з матеріалів справи, Товариство з обмеженою відповідальністю "Пасіки України" набувши право власності на об`єкти нерухомого майна, що розташовані на земельній ділянці комунальної власності, площею 0,9031 га з кадастровим номером: 2625881500:03:002:0003, належним чином не оформило та не зареєструвало речові права на вказану земельну ділянку.

Листом №2235/5/09-19-04-01-05 від 18.02.2026 Головне управління ДПС в Івано-Франківській області повідомило про те, що відповідач не є платником плати за земельну ділянку з кадастровим номером: 2625881500:03:002:0003, площею 0,9031 га, оскільки вказана земельна ділянка за ним не зареєстрована, а перебуває у власності Тисменицької міської ради.

Тобто, з моменту набуття права власності на нерухоме майно, формування земельної ділянки як об`єкта цивільних прав, відповідач здійснює фактичне користування земельною ділянкою під своїм нерухомим майном без відповідних правовстановлюючих документів, а відповідно без здійснення оплати за таке фактичне користування.

14.12.2023 Тисменицька міська рада прийняла рішення № 01/01-219 «Про встановлення ставок орендної плати за використання земельних ділянок комунальної власності на території Тисменицької міської територіальної громади». Відповідно до додатку №1 цього рішення, встановлено розмір орендної плати за використання земельних ділянок, які перебувають у комунальній власності (у відсотках від їх нормативної грошової оцінки незалежно від місцезнаходження земельної ділянки), у відповідності до якого, за земельні ділянки промисловості встановлено ставку у розмірі 5% від нормативної грошової оцінки відповідної земельної ділянки.

За розрахунком позивача загальний розмір заборгованості відповідача за час фактичного користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів за період з 01.01.2025 по 31.12.2025 становить 105 097,19 грн.

На підтвердження розміру нормативної грошової оцінки земельної ділянки позивач долучив до позовної заяви копію витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки №НВ-2601377932025 від 30.12.2025, за яким нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 2625881500:03:002:0003 станом на 2025 рік становить 2 101 943,73 грн.

Позивач звернувся до відповідача з претензією № 228 від 27.03.2026 про сплату безпідставно збережених коштів за використання земельної ділянки комунальної власності за період 2025 року у розмірі 105 097,19 грн.

У листі-відповіді на претензію № 01/04 від 20.04.2026 Товариство з обмеженою відповідальністю "Пасіки України" визнало суму нарахованих коштів, однак просить розтермінування на період травень2026-квітень 2027 року, посилаючись на дію воєнного стану в Україні. Тобто, відповідачем фактично визнано суму боргу. Однак, станом на день звернення до суду добровільне відшкодування збитків відповідачем не здійснене.

Фактичне користування відповідачем земельної ділянки та ухилення від сплати безпідставно збереженої орендної плати, є порушенням права територіальної громади щодо надходження грошових коштів до місцевого бюджету, і відповідно стало підставою для звернення позивача з цим позовом до суду для примусового стягнення з відповідача безпідставно збережених грошових коштів.

Предметом позовних вимог є стягнення безпідставно збережених коштів в період користування земельною ділянкою, площею 0,9031 га, кадастровий номер 2625881500:03:002:0003 без правовстановлюючих документів протягом 2025 року в розмірі 105 097,19 грн., а також нараховані на суму заборгованості 3% річних у розмірі 3 024,06 грн та інфляційні втрати у розмірі 8 417,72 грн

Виходячи з встановлених обставин, суд при вирішенні спору застосовує норми права, які регулюють правовідносини сторін.

Статтею 14 Конституції України врегульовано, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно ст. 80 ЗК України суб`єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

Приписами ч. 1, 2 ст. 83 ЗК України встановлено, що землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування.

У відповідності до ст. 122,123,124 ЗК України міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними ст. 122 цього Кодексу шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Перехід прав на земельну ділянку, пов`язаний з переходом права на будинок, будівлю або споруду, регламентується Земельним кодексом України. Так, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача (ч.2 ст.120 ЗК України). Набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці, є підставою припинення права користування земельною ділянкою у попереднього землекористувача (п. "е" ч.1 ст. 141 цього Кодексу).

Із належних доказів, що містяться в матеріалах справи, судом встановлено, що відповідач є власником об`єктів нерухомого майна, а саме столярний цех, загальною площею 378,4 кв.м. та пилорама, загальною площею 448,4 кв.м., що знаходиться на земельній ділянці комунальної форми власності площею 0,9031 га з кадастровим номером 2625881500:03:002:0003, за адресою: Івано-Франківська область, Тисменицький район, с. Клубівці, вул. Заводська, 2В.

Згідно зі статтею 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

За змістом пп. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 ПК України плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

Отже, чинним законодавством розмежовано поняття "земельний податок" і "орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності".

Із дня набуття права власності на об`єкт нерухомого майна власник цього майна стає фактичним користувачем земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, а тому саме із цієї дати у власника об`єкта нерухомого майна виникає обов`язок сплати за користування земельною ділянкою, на якій таке майно розташоване. При цьому до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, такі кошти є безпідставно збереженими. Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20.11.2024 у справі №915/1775/23, від 11.06.2024 у справі № 904/2143/23.

В спірному випадку відповідач не є власником або постійним землекористувачем спірної земельної ділянки, а тому не є суб`єктом плати за землю у формі земельного податку. Єдиною можливою формою здійснення плати за землю для нього, як землекористувача, є орендна плата.

Відповідно до ст. 21 Закону України Про оренду землі орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).

Згідно з п. 288.7 ст. 288 Податкового кодексу України податковий період, порядок обчислення орендної плати, строк сплати та порядок її зарахування до бюджетів застосовується відповідно до вимог статей 285-287 цього розділу.

Відповідно до ст. 285 Податкового кодексу України базовим податковим (звітним) періодом для плати за землю є календарний рік. Базовий податковий (звітний) рік починається 1 січня і закінчується 31 грудня того ж року (для новостворених підприємств та організацій, а також у зв`язку із набуттям права власності та/або користування на нові земельні ділянки може бути меншим 12 місяців).

Згідно з 286.2. ст. 285 Податкового кодексу України платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму плати за землю щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають до відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями.

Відповідно до п. 287.1. ст. 287 Податкового кодексу України власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Відповідно до п. 287.3. ст. 287 Податкового кодексу України податкове зобов`язання щодо плати за землю, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця.

Судом встановлено, що відповідач з 07.03.2018 є власником нерухомого майна, розміщеного на земельній ділянці з кадастровим номером 2625881500:03:002:0003, яка перебуває у комунальній власності, а тому саме із цієї дати у відповідача виник обов`язок сплачувати кошти за користування земельною ділянкою у формі орендної плати.

З врахуванням положень статті 288, п. 287.3 ст.287 Податкового кодексу України таке зобов`язання повинно було виконуватись відповідачем щомісячно протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем поточного місяця.

Оскільки договір оренди земельної ділянки між сторонами укладений не був відповідач за рахунок позивача зберіг у себе кошти, які мав щомісячно сплачувати за користування земельною ділянкою.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 ЗК України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. При цьому згідно з ч. 1 ст. 156 ЗК України, власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок, зокрема, неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

За змістом вказаних положень ЦК України та ЗК України відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема, за завдану шкоду майну чи за порушення прав власника земельної ділянки.

Шкода, завдана майну юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (ч. 1 ст. 1166 ЦК України). Підставою для відшкодування є наявність таких елементів складу цивільного правопорушення, як: шкода; протиправна поведінка її заподіювача; причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Особа, яка завдала шкоду, звільняється від обов`язку її відшкодовувати, якщо доведе, що шкоди заподіяно не з її вини (ч. 2 ст.1166 ЦК України).

Натомість, предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

За змістом приписів глав 82 і 83ЦК України, для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна у набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності у деліктних зобов`язаннях. Натомість, для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Таким чином, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

До моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.

Згідно з частинами 1-4, 9 ст. 79-1 ЗК України, формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах 6-7 цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Отже, земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі.

За встановлених судом обставин, земельна ділянка площею 0,9031 га, кадастровий номер 2625881500:03:002:0003, що знаходиться за адресою: Івано-Франківська область, Тисменицький район, с. Клубівці, вул. Заводська, 2, сформована як об`єкт цивільних прав 03.08.2023 (дата державної реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі) і може бути об`єктом цивільних прав з 24.10.2023 (дата державної реєстрації права васності позивача на земельну ділянку).

Основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності є нормативна грошова оцінка земель, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями п. 288.5.1 п. 288.5 ст. 288 ПК України.

Частиною 2 ст. 12 Закону України "Про оцінку земель" у редакції, чинній на час вирішення спору судом, регламентовано, що нормативно-правові акти з проведення оцінки земель затверджуються Кабінетом Міністрів України. Для визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності нормативна грошова оцінка земель проводиться обов`язково (п.2 ч.1 ст.13 цього Закону).

Нормативно-методичне регулювання оцінки земель здійснюється у відповідних нормативно-правових актах, що встановлюють порядок проведення оцінки земель, організації і виконання землеоціночних робіт, склад і зміст технічної документації та звітів з експертної грошової оцінки земельних ділянок, вимоги до них, порядок їх виконання.

Відповідно до ст. 20 зазначеного Закону за результатами бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок складається технічна документація, а за результатами проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок складається звіт. Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.

Згідно з положеннями ч. 3 ст. 23 Закону України "Про оцінку земель" (у редакції, чинній на час розгляду спору судом) витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається органами, що здійснюють ведення Державного земельного кадастру.

Так, результатом нормативної грошової оцінки конкретної земельної ділянки є технічна документація на неї, а надання витягу з технічної документації є послугою компетентного органу (Держгеокадастру та його територіальних органів), який веде відповідний облік згідно з Порядком ведення Державного земельного кадастру, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 №1051(далі - Порядок № 1051).

Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки - це роздруковані за допомогою програмного забезпечення актуальні дані про земельну ділянку, які є у Державному земельному кадастрі та технічній документації з нормативної грошової оцінки земель станом на певну дату. Витяг з нормативної грошової оцінки земельної ділянки може бути доказом проведення такої оцінки та визначати дані про таку оцінку як на момент його видачі, так за попередній період за умови, що нормативно-грошова оцінка земельної ділянки була сталою та не зазнала змін у цей період.

Отже, технічна документація на конкретну земельну ділянку, яка виготовляється на замовлення землекористувача (власника), відповідно до ст. 20 Закону України "Про оцінку земель", є джерелом інформації про нормативну грошову оцінку певної земельної ділянки.

Отже, обов`язковими для визначення орендної плати є відомості у витягах з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельних ділянок. Подібним за правовим змістом висновку дотримується Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.05.2018 у справі №629/4628/16-ц та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №320/5877/17 (пункт 71).

Відповідно до ч. 2 ст. 20 та ч. 3 ст. 23 Закону України "Про оцінку земель", дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Згідно з положеннями ч. 5 ст. 5, ч. 1 ст. 13 Закону України "Про оренду земель", для визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності використовується нормативна грошова оцінка.

Відповідно до відомостей, зазначених у витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки з кадастровим номером 2625881500:03:002:0003, нормативна грошова оцінка земельної ділянки на 2025 рік становить 2 101 943,73 грн.

Відповідно до поданого позивачем розрахунку розмір безпідставно збережених коштів за користування спірною земельною ділянкою у період з 01.01.2025 по 31.12.2025 складає 105097,19 грн.

Розрахунок суми безпідставно збережених коштів перевірено судом та встановлено його відповідність вимогам законодавства та затвердженій органом місцевого самоврядування ставці орендної плати за земельну ділянку відповідного цільового призначення.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання.

У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт), у тому числі й на позадоговірне грошове зобов`язання, що виникло на підставі статті 1212 ЦК України. Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Відповідно до поданого позивачем розрахунку позивачем заявлено до стягнення 3 % річних у сумі 3024,06 грн. за період з 03.03.2025 по 31.07.2026 та інфляційні втрати у сумі 8 417,72 грн за період з березня 2025 року по липень 2026 року.

Суд, здійснивши перевірку нарахування 3% річних та інфляційних втрат, прийшов до висновку про обґрунтованість та арифметично вірне їх нарахування, оскільки позивач вірно визначив періоди нарахування з урахуванням положень ст. 288 та п. 287.3. ст. 287 Податкового кодексу України щодо сплати орендної плати рівними частками за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця. Відповідач контррозрахунків інфляційних втрат та 3% річних не подавав.

Відповідно до статей 73, 74, 81 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ст.86 ГПК України).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію ст. 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідач доводів позивача не спростував, доказів сплати безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою з кадастровим номером 2625881500:03:002:0003 за спірний період суду не надав.

З аналізу наведеного позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Судові витрати.

Згідно з приписами п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України до основних засад (принципів) господарського судочинства віднесено, зокрема, відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Склад та порядок розподілу судових витрат визначено главою 8 розділу I ГПК України.

Згідно з ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

При зверненні з позовом позивач сплатив судовий збір у розмірі 2662,40 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 1044 від 26 серпня 2026 року (а.с. 7), тобто у передбаченому законом розмірі, з урахуванням коефіцієнта 0,8.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи задоволення позову, судовий збір у розмірі 2662,40 грн покладається на відповідача.

Вирішуючи питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 20000,00 грн, з приводу чого позивач подав суду докази, і які входять до складу судових витрат, які позивач просить стягнути з відповідача, суд враховує таке.

Згідно з частиною 1 статті 124 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Відповідно до приписів вказаної вище норми, у позовній заяві зазначено, що позивач поніс судові витрати в розмірі сплати судового збору в сумі 2662,40 грн та очікує понести витрати на правничу допомогу в сумі 20000,00 грн.

20.10.2026 до суду, від представника Тисменицької міської ради - адвоката Устінського Андрія Вікторовича, через підсистему Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи "Електронний суд" надійшла заява (вх. № 19658/26) про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Пасіки України" на користь Тисменицької міської ради понесені витрати на правничу допомогу в розмірі 20000,00 грн.

Згідно приписів ч. 3 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем подано суду наступні докази (у копіях документів):

- договір про надання правової допомоги № Ю-19/08/26/2 від 28.08.2026;

- акт наданих послуг 26/21 від 18.09.2026 до Договору про надання правової допомоги № Ю-19/08/26/2 від 28.08.2026;

- платіжна інструкція № 18/09/2026 від 19.10.2026 на суму 20000,00 грн (призначення платежу: за послуги сторонніх фахівців (надання правової допомоги згідно договору №Ю-19/08/26/2 від 28.08.2026 та акту наданих послуг 26/21 від 18.09.2026 до Договору про надання правової допомоги №Ю-19/08/26/2 від 28.08.2026), відповідно до якої одержувачем є Устінський Андрій Вікторович.

При дослідженні зазначених вище доказів судом встановлено, що 28 серпня 2026 року між Тисменицькою міською радою, в особі міського голови Градюк Тетяни Володимирівни (далі - клієнт) та адвокатом Устінським Андрієм Вікторовичем (далі - адвокат) укладено договір про надання правничої допомоги.

Предметом цього договору є домовленість сторін про надання правничої допомоги клієнту адвокатом щодо здійснення аналізу документів для визначення перспективи звернення до суду, здійснення підготовки відповідних документів для звернення до суду, надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, пов`язаних з предметом позову, складання заяв по суті прави та заяв з процесуальних питань, інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав клієнта, а також представництво прав та законних інтересів клієнта у суді першої інстанції щодо стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Пасіки України" безпідставно збережених коштів в розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою, площею 0,9031 га з кадастровим номером 2625881500:03:002:0003.

Пунктом 4.2 зазначеного договору передбачено, що винагорода (гонорар) за цим Договором становить 20 000,00 грн.

Клієнт зобов`язується оплатити адвокатові послуги протягом 20 календарних днів з моменту підписання сторонами Акту наданих послуг (п. 4.3 договору).

Згідно з актом наданих послуг № 26/2 від 18.09.2026 до №Ю-19/08/26/2 від 28.08.2026 та акту наданих послуг 26/21 від 18.09.2026, підписаним клієнтом та адвокатом, і скріпленим печаткою клієнта, адвокат надав клієнту юридичні послуги, а клієнт прийняв надані послуги, а саме: здійснено аналіз документів для визначення перспективи звернення до суду з даним позовом; підготовлено та подано позовну заяву до Товариства з обмеженою відповідальністю "Пасіки України" про стягнення безпідставно збережених коштів в розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою, площею 0,9031 га з кадастровим номером 2625881500:03:002:0003.

Розмір фіксованого гонорару (загальна вартість наданих послуг) становить 20000,00 грн (п.2 Акту наданих послуг).

Сторони підтверджують, що в процесі надання послуг по договору претензій одна до одної не мають (п.3 договору).

Згідно з ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Відповідно до ч. 4, 5, 6 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

При вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу суд надає оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.

Така правова позиція викладена у постанові ВП ВС від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц.

Станом на час прийняття рішення, від відповідача не надходило клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, згідно поданих позивачем доказів.

Водночас, за змістом ч. 4 ст. 126 ГПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Об`єднана палата Верховного Суду у постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 зазначає, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08.04.2020 року у справі № 922/2685/19.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Тобто, суд оцінює рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час.

Таким чином, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Така правова позиція також викладена у постанові Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18.

Не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21.

У контексті викладеного, виходячи із загальних засад законодавства щодо справедливості, добросовісності та розумності, принципу співмірності та розумності судових витрат, враховуючи всі аспекти та складність справи, зокрема, що справа розглядалась у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, відповідач не заперечував проти позову, не подавав відзиву на позов, доказами по справі є загальнопоширені у діяльності позивача документи щодо користування земельною ділянкою комунальної власності, спір має характер типового у відносинах позивача (стосувався стягнення безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати за користування землею, нарахованих на заборгованість інфляційних втрат та трьох процентів річних), правнича допомога фактично полягала у підготовці та поданні позовної заяви з додатками, заявлений позивачем розмір витрат на правничу допомогу перевищує 17% ціни позову, суд вважає, що обґрунтований розмір витрат на професійну правничу допомогу, який відповідає вищевказаним критеріям, у даній справі, за представництво інтересів позивача, і підлягає до розподілу між сторонами складає 10000,00 грн, оскільки саме такий розмір відповідає критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, а також те, що саме такий розмір витрат є співмірним з наданою адвокатом правничою допомогою.

Беручи до уваги викладене та зважаючи на зазначені положення законодавства, суд вважає суму судових витрат на правову допомогу 10000,00 грн розумно необхідною, співмірною та обґрунтованою, тому саме така сума належить до включення до судових витрат по справі та розподілу між сторонами відповідно до ст. 129 ГПК України.

Згідно з ч. 1 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Наведені вище норми процесуального закону визначають загальний порядок розподілу судових витрат між сторонами у справі та іншими учасниками справи, що ґрунтується на принципі обов`язковості відшкодування судових витрат особи, на користь якої ухвалено судове рішення, за рахунок іншої особи, яка в цьому спорі виступає її опонентом.

Відповідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи (до яких у тому числі відносяться й витрати на професійну правничу допомогу), покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі вищенаведеного, враховуючи розумність суми витрат та їхню співмірність із складністю справи, відповідність суми витрат критеріям реальності і розумності, з урахуванням предмету позову у справі та результат вирішення спору у справі (задоволення позову), суд дійшов висновку про наявність підстав для покладення на відповідача витрат позивача на професійну правничу допомогу в сумі 10000,00 грн.

Керуючись ст. 13, 73, 74, 86, 129, 236, 238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

позов Тисменицької міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Пасіки України" про стягнення 116 538,98 грн задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Пасіки України" (77443, Івано-Франківська обл., Івано-Франківський р-н, с. Клубівці, вул. Семанівка, буд. 9; ідентифікаційний код юридичної особи: 39351833) на користь Тисменицької міської ради (77400, Івано-Франківська обл., Івано-Франківський р-н., м. Тисмениця, вул. Галицька, буд. 17; ідентифікаційний код юридичної особи: 04356165) 105 097 (сто п`ять тисяч дев`яносто сім) грн 20 грн безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за період з 01.01.2025 по 31.12.2025, 8 417 (вісім тисяч чотириста сімнадцять) грн 72 коп. інфляційних втрат, 3 024 (три тисячі двадцять чотири) грн 06 коп. трьох процентів річних на рахунок UA238999980314010611000009666 у Державній казначейській службі України, код класифікації доходів бюджету 24062200, а також 2 662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) грн 40 коп. витрат на оплату судового збору та 10 000 (десять тисяч) грн 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу на рахунок UA518201720344290047000028326 у Державній казначейській службі України, код класифікації доходів бюджету 0110150 .

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Західного апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Вебадреса, за якою можна знайти текст судового рішення у Єдиному державному реєстрі судових рішень http://reyestr.court.gov.ua.

Суддя І.Є. Горпинюк