Рішення № 141024901, 29.10.2026, Господарський суд Волинської області

Дата ухвалення
29.10.2026
Номер справи
903/889/26
Номер документу
141024901
Форма судочинства
Господарське
Державний герб України Єдиний державний реєстр судових рішень

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

29 жовтня 2026 рокуСправа № 903/889/26

Господарський суд Волинської області у складі судді Дем`як В.М., за участі секретаря судового засідання Сосновської Ю.П. розглянувши справу

за позовом: Керівника Камінь-Каширської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Волинської обласної державної адміністрації

треті особа, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Державне спеціалізоване господарське підприємство Ліси України та Філія Поліський лісовий офіс ДСГП Ліси України .

до відповідача: Прилісненської сільської ради

про витребування частини земельної ділянки, та скасування державної реєстрації земельної ділянки

Представники сторін:

від позивача: Андрущак Олена Михайлівна;

до відповідача: не прибув;

від третіх осіб: не прибули;

прокурор: Костюк Наталія Володимирівна;

Встановив: Керівник Камінь-Каширської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Волинської обласної державної адміністрації звернувся з позовом до Прилісненської сільської ради та просить витребувати із незаконного володіння Прилісненської сільської ради у власність держави в особі Волинської обласної державної адміністрації частини земельної ділянки державної власності лісогосподарського призначення загальною площею 1,0218 га, які без законних підстав включені до складу земельної ділянки з кадастровим номером 0723682800:03:001:0100 площею 35,7909 га, а саме:

- частину площею 0,9780 га в таких координатах поворотних точок меж: 1. Х 5 693 618,632 Y 2 227 095,629; 2. Х 5 693 554,277 Y 2 227 064,770; 3. Х 5 693 542,664 Y 2 226 875,901; 4. Х 5 693 441,509 Y 2 226 787,424; 5. Х 5 693 469,278 Y 2 226 765,710; 6. Х 5 693 475,274 Y 2 226 765,710; 7. Х 5 693 495,005 Y 2 226 782,004; 8. Х 5 693 557,001 Y 2 226 833,999; 9. Х 5 693 565,001 Y 2 226 840,997; 10. Х 5 693 573,004 Y 2 227 051,996; 11. Х 5 693 574,003 Y 2 227 068,005

- та частину земельної ділянки площею 0,0438 га в таких координатах поворотних точок меж: 1. Х 5 694 095,719 Y 2 227 292,932; 2. Х 5 694 094,999 Y 2 227 289,999; 3. Х 5 694 086,998 Y 2 227 185,997; 4. Х 5 694 090,997 Y 2 227 170,001; 5. Х 5 694 097,842 Y 2 227 293,685.

- скасувати у Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 0723682800:03:001:0100, площею 35,7909 га, із виключенням відповідних відомостей про зазначену земельну ділянку з Державного земельного кадастру.

- припинити право комунальної власності Прилісненської сільської ради на земельну ділянку з кадастровим номером 0723682800:03:001:0100, площею 35,7909 га, зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

В обґрунтування позовних вимог прокурор вказує на те, що частина земельної ділянки з кадастровим номером 0723682800:03:001:0100 площею 35,7909 га має лісогосподарське призначення та частково перебуває у постійному користуванні державного лісогосподарського підприємства на підставі матеріалів лісовпорядкування, а тому відбулося незаконне вилучення її частини з постійного користування державного лісогосподарського підприємства.

Ухвалою суду від 22.09.2026 відкрито провадження за правилами загального позовного провадження, залучено до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Державне спеціалізоване господарське підприємство Ліси України, Філію Поліський лісовий офіс ДСГП Ліси України, підготовче засідання призначено на 14.09.2026.

05.10.2026 представник відповідача, через систему Електронний суд подав заяву за вх.№01-87/5863/26 про визнання позову, у зв`язку з чим просить суд прийняти рішення про задоволення позову у повному об`ємі та зменшити розмір судового збору.

Ухвалою суду від 14.10.2026 суд закрив підготовче провадження та призначив справу до розгляду по суті на 28.10.2026 на 11:15 год.

Представники третіх осіб та відповідача у судове засідання не прибули, хоча належним чином були повідомлені про дату та час проведення судового засідання, що підтверджується довідками про доставку електронного листа від 19.10.2026.

Присутні у судовому засіданні представник позивача і прокурор підтримали позовні вимоги та просили суд зодоволити позов у повному об`ємі.

Враховуючи визнання позову відповідачем, суд дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору на підставі ст. 191 Господарського процесуального кодексу України ухвалив рішення.

Відповідно до статті 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Статтею 23 Закону України Про прокуратуру передбачено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

За приписами частин третьої та четвертої статті 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу.

При цьому, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України).

Відповідно до частини третьої статті 23 Закону України Про прокуратуру, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття інтерес держави.

Враховуючи те, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Аналіз частини третьої статті 23 Закону України Про прокуратуру дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді у випадках: - якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; - у разі відсутності такого органу.

Разом з тим, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц зазначила, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 зазначила, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України Про прокуратуру, прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України Про прокуратуру, і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Зазначена правова позиція викладена у постановах Верховного суду від 12.10.2020 у справі № 916/1033/20 та від 08.10.2020 у справі № 904/5912/18.

Редакція ч. 5 ст. 122 Земельного кодексу України передбачає, що обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

Отже, на час розгляду справи, Волинська обласна державна адміністрація є розпорядником земель державної власності які розташовані за межами населених пунктів.

Враховуючи зазначене, прокурор зазначає, що дану позовну заяву подано в інтересах Волинської обласної військової адміністрації, як уповноваженого органу на розпорядження спірними земельними ділянками.

Як вбачається із листа, Волинська обласна державна адміністрація проти подання прокурором позову в його інтересах не заперечувала та не висловлювала ініціативи щодо звернення до суду, про наміри самостійно звернутися з позовом чи ініціювати проведення перевірки щодо виявлених прокуратурою фактів не заявила, водночас не спростувала й твердження прокурора щодо виявлених порушень законодавства. (том 2 а.с. 1)

Крім того, інформувала прокурора про обмеженість у виділенні коштів на сплату судового збору, що виключає можливість самостійного звернення до суду.

Як вбачається із матеріалів справи, прокурор повідомив позивача про наявні порушення вимог законодавства.

В подальшому, окружна прокуратура листом повідомила Волинську обласну військову адміністрацію щодо звернення до господарського суду в її інтересах із позовом. (том 1 а.с. 16 зворотня сторона).

Отже, прокуратурою дотримано вимоги ст. 23 Закону України Про прокуратуру та обґрунтовано підстави для представництва інтересів держави внаслідок бездіяльності, не здійснення позивачем наданих повноважень щодо захисту інтересів держави та не вжиття останніми до цього часу заходів щодо усунення вказаних у повідомленнях прокурора порушень чинного законодавства.

Згідно матеріалів справи за інформацією, одержаною в результаті опрацювання відомостей, що містяться в Державному земельному кадастрі встановлено, що земельна ділянка кадастровим номером 0723682800:03:001:0100 площею 35,7909 га сформована на підставі технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель на території Карасинської сільської ради Маневицького району Волинської області на підставі розпорядження Маневицької районної державної адміністрації від 22.08.2013 № 334 «Про надання дозволу на проведення інвентаризації земель».

До Державного земельного кадастру відомості про вказану земельну ділянку внесені 26.11.2013 Відділом Держземагенства у Маневицькому районі.

Відповідно до відомостей Державного земельного кадастру земельна ділянка з кадастровим номером 0723682800:03:001:0100 зареєстрована у вказаному кадастрі за категорією - землі сільськогосподарського призначення, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. (том 1 а.с. 35- 41).

Вказані матеріали технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель на території Карасинської сільської ради Маневицького району Волинської області затверджені розпорядженням Маневицької районної державної адміністрації від 18.12.2013 № 495 «Про затвердження технічних документацій із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення, які перебувають у державній власності за межами населених пунктів на території Маневицького району».(том 1 а.с. 59 -144, 144-148).

Відповідно до інформації із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 19.03.2026 № 469036807 встановлено, що 16.12.2000 здійснено державну реєстрацію права комунальної власності на згадану земельну ділянку у вказаному Реєстрі. Підставою для реєстрації права комунальної власності на земельну ділянку слугував Закон України «Про внесення до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин». На виконання вимог якого, Головним управлінням Держгеокадастру у Волинській області, на підставі наказу від 03.12.2020 № 9-ОТГ «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність», передано Прилісненській сільській раді земельну ділянку з кадастровим номером 0723682800:03:001:0100 площею 35,7909 га.

Між тим, частина вказаної земельної ділянки, згідно листів філії «Поліський лісовий офіс» ДП «Ліси України» від 29.01.2026, від 11.02.2026 та від 25.02.2026 належить до земель лісогосподарського призначення, якими користувались із часу одержання земельної ділянки Маневицький держлісгосп, ДП «Маневицький ЛГ» та на даний час користується філія «Поліський лісовий офіс» ДП «Ліси України».( том 1 а.с. 150-151, том 2 а.с 3-5, 7, 9).

Судом встановлено що, згідно відомостей філії «Поліський лісовий офіс» ДП «Ліси України» з`ясовано, що земельна ділянка кадастровим номером 0723682800:03:001:0100 площею 35,7909 га на даний час перебуває у кварталі 51 виділів 27,28,40 Карасинського лісництва Маневицького Надлісництва філії «Поліський лісовий офіс» ДП «Ліси України».

За наданою філією «Поліський лісовий офіс» ДП «Ліси України» інформацією встановлено, що лісогосподарське підприємство не володіє інформацією щодо наявності рішення, яке стало підставою для одержання у користування земельної ділянки кадастровим номером 0723682800:03:001:0100 площею 35,7909 га.

Водночас, з акту обстеження лісових насаджень вбачається, що земельна ділянка з кадастровим номером 0723682800:03:001:0100 площею 35,7909 га накладається на квартал квартал 51 виділів 27, 28, 40 Карасинського лісництва Маневицького Надлісництва філії «Поліський лісовий офіс» ДП «Ліси України», у якому зростають дерева віком 74, 49 та 14 років, середньою висотою 25, 23 та 7 метрів відповідно, у складі, що визначається за формулою 10 Влч+Бп та 10 Влч (вільха чорна). (том 1 а.с 232-234).

Отже, як встановлено із попередньо наданої інформації, лісогосподарське підприємство, зважаючи на вік лісових насаджень (74 роки) отримало дану земельну ділянку у користування ще задовго до 1992 року (перші матеріали лісовпорядкування).

Таким чином, факт безперервного користування державним підприємством частиною земельної ділянки кадастровим номером 0723682800:03:001:0100 площею 35,7909 га, яка відноситься до земель лісогосподарського призначення, в тому числі і до 29.03.2006 підтверджується матеріалами базового лісовпорядкування лісогосподарських підприємств 1992, 2004, 2013 та 2022 років, а також актом проведеного обстеження, яким визначено вік насаджень - 74, 49 та 14 років, середньою висотою 25, 23 та 7 метрів відповідно.(том 1 а.с. 152-173).

Відповідно до ст. 4 Земельного кодексу Української РСР від 08.07.1970 вся земля в Українській РСР входить до єдиного державного земельного фонду, який відповідно до основного цільового призначення складається, окрім іншого із земель державного лісового фонду.

Стаття 139 Земельного кодексу Української РСР від 08.07.1970 визначає склад земель державного лісового фонду, до яких відносяться землі, вкриті лісом, а також не вкриті лісом, але призначені для потреб лісового господарства.

Землі державного лісового фонду використовуються лісогосподарськими підприємствами, організаціями, установами, колгоспами і радгоспами за цільовим призначенням для ведення лісового господарства.

Державні лісогосподарські підприємства, організації і установи за рішенням виконавчих комітетів районних або міських Рад депутатів трудящих надають не використовувані для потреб лісового господарства і лісозаготівельної промисловості сільськогосподарські угіддя з наявних в їх користуванні земель державного лісового фонду колгоспам, радгоспам, іншим підприємствам, організаціям, установам і громадянам у тимчасове користування для сільськогосподарських цілей, якщо таке користування сумісне з інтересами лісового господарства (стаття 140 Земельного кодексу Української РСР від 08.07.1970.

Враховуючи вище викладене, усі землі відповідно до Земельного кодексу Української РСР від 08.07.1970 відносилися до державної власності.

В подальшому, зважаючи на реформування тих чи інших лісогосподарських підприємств, їх належності до державної або комунальної власності, з 14.07.2004, в силу вимог ст. 6 Законом України «Про розмежування земель державної та комунальної власності» від 05.02.2004 № 1457-ІУ , земельні ділянки лісового фонду за межами населених пунктів, в тому числі і частина земельної ділянки кадастровим номером 0723682800:03:001:0100 загальною площею 35,7909 га, належали до державної власності, а розпорядником таких земельних ділянок була і залишається Волинська обласна державна адміністрація.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України відносно розмежування земель державної і комунальної власності» від 06.09.2012 № 5245 VI скасовано Закон України «Про розмежування земель державної і комунальної власності» від 05.02.2004 № 1457 IV, а тому в Україні з 1 січня 2013 року вважаються розмежованими землі відповідно до положень статей 83 і 84 Земельні кодекси України, а розпорядження ними здійснюється в порядку, передбаченому розділом IV Земельного кодексу. Таким чином, виходячи з положень статей 83 і 84 Земельні кодекси (станом на 01.01.2013) до державної власності відносяться усі землі України, окрім тих, які відносяться до комунальної або до приватної власності. Натомість, у комунальній власності знаходяться усі землі в межах населених пунктів, окрім земельних ділянок державної і приватної власності, а також земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування.

Пунктом 24 розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України, який набрав чинності 27.05.2021, передбачено, що з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель:

- що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук);

- оборони;

- природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об`єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, лісогосподарського призначення;

- зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи;

- під будівлями, спорудами, іншими об`єктами нерухомого майна державної власності;

- визначених у наданих до набрання чинності цим пунктом дозволах на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, наданих органами виконавчої влади з метою передачі земельних ділянок у постійне користування державним установам природно-заповідного фонду, державним лісогосподарським та водогосподарським підприємствам, установам та організаціям, якщо рішення зазначених органів не прийняті.

Стаття 19 Земельного кодексу України встановлює категорії земель. Частиною 1 ст. 19 Земельного кодексу України визначено, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: землі сільськогосподарського призначення, землі житлової та громадської забудови, землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, землі оздоровчого призначення, землі рекреаційного призначення, землі історико-культурного призначення, землі лісогосподарського призначення, землі водного фонду, землі промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення.

Отже, Кодексом встановлено дві окремі категорії землі: землі природно заповідного та іншого природоохоронного призначення (п. в) ч.1 ст. 19 ЗК України) та землі лісогосподарського призначення (п. е) ч.1 ст. 19 ЗК України.

Суд встановив, що Маневицьким лісгоспом у 1992 році проведено лісовпорядкування, на карті-схемі якого відображено спірну земельну ділянку як землі держлісфонду.

В подальшому, матеріали лісовпорядкування, які проведені у 2003 році також містять інформацію про частину земельної ділянки кадастровим номером 0723682800:03:001:0100 площею 35,7909 га як про землі держлісфонду, що підтверджується викопіюванням карти-схеми з Проекту організації та планом лісонасаджень із схематичним зображенням території, що накладається.

Наказом Держкомлісгоспу України від 24.03.2005 № 240 держлісгосп був переіменований у ДП «Маневицьке лісове господарство», яким у 2013 році також проведено наступне базове лісовпорядкування, план лісонасаджень якого підтверджує, що частина спірної земельної ділянки відноситься до земель лісогосподарського призначення.

При цьому, матеріали наступного базового лісовпорядкування 2022 року також містить відомості про спірну земельну ділянку, як про землю держлісфонду.

На замовлення ДП «Ліси України» сертифікованим інженером землевпорядником ОСОБА_1 підтверджено факт накладення земельної ділянки з кадастровим номером 0723682800:03:001:0100 площею 35,7909 га на земельну ділянку лісогосподарського призначення.

Як вбачається із Схеми розташування земельної ділянки з кадастровим номером 0723682800:03:001:0100 відносно земель лісогосподарського призначення відповідно до матеріалів базового лісовпорядкування, розробленої сертифікованим інженером-землевпорядником Бішальським П.В., спірна ділянка частково накладається на землі лісогосподарського призначення.

Інформація про накладення земельної ділянки з кадастровим номером 0723682800:03:001:0100 площею 35,7909 га на земельні ділянки державного лісового підтверджується також листом ВО «Укрдержліспроект» від 09.02.2026 № 03/272-26, згідно додатків якого вбачається розташування спірної земельної ділянки у межах земель лісогосподарського призначення згідно матеріалів лісовпорядкування. (том 1 а.с. 237-238).

Відповідно до правового висновку Верховного Суду, який було викладено у постановах від 13.11.2019 у справі № 361/6826/16 та від 06.07.2022 у справі № 372/1688/17, відомості щодо розташування земель лісового фонду, надані ВО «Укрдержліспроект», як єдиним на території України суб`єктом, що виконує лісовпорядні роботи, є належними, оскільки об`єднання володіє інформацією про лісовпорядкування.

Згідно з правовими висновками Верховного Суду України, що викладені у постановах від 24.12.2014 у справі № 6-212 цс14 та від 27.01.2015 у справі № 21-570а 14, саме планово картографічні матеріали є належними правовстановлюючими документами на право постійного користування і являється основою для організації ведення лісового господарства та використання лісових ресурсів постійними лісокористувачами. Вказані висновки також застосовано і у постановах Верховного Суду від 12.07.2022 у справі № 911/3685/17.

Враховуючи тривале та систематичне здійснення лісогосподарської діяльності частині земельної ділянки кадастровим номером 0723682800:03:001:0100 площею 35,7909 га та її не вірну інвентаризацію у 2013 році як земель сільськогосподарського призначення, філією «Поліський лісовий офіс» ДП «Ліси України» вжито заходів до залучення спеціаліста з метою визначення координат поворотних точок спірної земельної ділянки.

За інформацією, наданою сертифікованим інженером-землевпорядником Бішальським П.Б., яким виготовлено схему, що відображає інформацію про часткове розташування спірної земельної ділянки у межах матеріалів лісовпорядкування Маневицького держлісгоспу із зазначенням каталогу координат окружної межі земель лісогосподарського призначення. Площа часткового накладення становить 0,9780 га та 0,0438 га, всього 1,0218 га. (том 1 а.с. 248-250).

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд виходив із наступного.

Статтею 14 Конституції України визначено, що земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охороною держави.

Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місце розташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах (частина 2 статті 1 Лісового кодексу України).

Земельна лісова ділянка - земельна ділянка лісового фонду України з визначеними межами, яка надається або вилучається у землекористувача чи власника земельної ділянки для ведення лісового господарства або інших суспільних потреб відповідно до земельного законодавства (частина 6 статті 1 Лісового кодексу України).

Земельні відносини, що виникають при використанні, зокрема, лісів, регулюються приписами Земельного кодексу України, а також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому Кодексу (частина друга статті 3 Земельного кодексу України).

За основним цільовим призначенням Земельний кодекс України передбачає виділення в окрему категорію земель лісогосподарського призначення (пункт «е» частини першої статті 19 Земельного кодексу України).

До земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства (стаття 5 Лісового кодексу України).

Згідно ч. 1 ст. 57 Земельного кодексу України земельні ділянки лісового фонду за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються у постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, а на умовах оренди - іншим підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи, для ведення лісового господарства, спеціального використання лісових ресурсів і для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо.

Відповідно до ч. 2 ст. 84 Земельного кодексу України право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, державних органів приватизації відповідно до Закону.

Статтями 7, 8 Лісового кодексу України визначено, що ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

За статтями 45, 47, 48, 54 Лісового кодексу України облік лісів включає збір та узагальнення відомостей, які характеризують кожну лісову ділянку за площею, кількісними та якісними показниками. Основою ведення обліку лісів є матеріали лісовпорядкування.

Лісовпорядкування включає комплекс заходів, спрямованих на забезпечення ефективної організації та науково обґрунтованого ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання, підвищення екологічного та ресурсного потенціалу лісів, культури ведення лісового господарства, отримання достовірної і всебічної інформації про лісовий фонд України.

Лісовпорядкування є обов`язковим на всій території України та ведеться державними лісовпорядними організаціями за єдиною системою в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади з питань лісового господарства.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо, регламентується галузевими нормативними документами.

Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Держлісгоспом СРСР 11.12.1986, планшети лісовпорядкування відносяться до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення.

Згідно із п. 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України (в редакції станом на 29.03.2006) визначено, що до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

На момент внесення змін до п. 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу частина спірної земельної ділянки на підставі рішення органу влади та матеріалів лісовпорядкування перебувала у користуванні державного лісогосподарського підприємства, тобто з того часу право на неї підтверджувалось матеріалами лісовпорядкування. Жодною норма чинного законодавства не передбачала в подальшому припинення такого права.

Отже, системний аналіз наведених норм законодавства дозволяє дійти висновку про те, що при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення пункту 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, висловленій у постановах: від 24.12.2014 № 6-212цс14, від 25.01.2015 у справі № 6 224цс14, від 23.12.2015 № 6-377цс15 та Верховного Суду у постанові від 13.06.2018 №278/1735/15-ц.

З вищевикладеного слідує, що спірна земельна ділянка відноситься до земель лісогосподарського призначення та безперервно, упродовж тривалого часу використовувалася лісогосподарськими підприємствами для здійснення лісогосподарської діяльності.

Щодо незаконності рішень органів влади щодо розпорядження спірною земельною ділянкою.

З ч.ч. 1, 2, 6, 7 ст. 20 Земельного кодексу України вбачається, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.

Відповідно до ч. ч. 4, 8 ст. 122 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент прийняття розпорядження Маневицької райдержадміністрації від 18.12.2013 № 495) центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин (Держгеокадастр України відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 №15) та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб. Кабінет Міністрів України передає земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у випадках, визначених статтею 149 цього Кодексу, та земельні ділянки дна територіального моря.

Згідно ч. 9 ст. 149 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент прийняття розпорядження Маневицької райдержадміністрації від 18.12.2013 № 495,) Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення та суб`єктів господарювання залізничного транспорту загального користування у зв`язку з їх реорганізацією шляхом злиття під час утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування відповідно до Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування», крім випадків, визначених частинами п`ятою восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.

Враховуючи наведене, вилучати земельні ділянки державної власності лісогосподарського призначення для нелісогосподарських потреб до 28.05.2021 мав право виключно Кабінет Міністрів України.

Згідно інформації Секретаріату Кабінету Міністрів України від 09.02.2026 № 3482/0/2-26 вбачається, що Кабінетом Міністрів України рішення про вилучення із користування держлісфонду частини земельної ділянки кадастровим номером 0723682800:03:001:0100, не приймалося. (том 1 а.с. 240).

Відповідно до листа філії «Поліський лісовий офіс» ДСГП «Ліси України» від 04.02.2026 № 1218/34.6.3-2026 вбачається, що будь-які рішення щодо поділу, зміни цільового призначення, вилучення вказаних земельних ділянок з державного лісового фонду у Філії відсутні.

Також згідно п. 24 Перехідних положень Земельного кодексу України вбачається, що з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель: а) що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук); в) природно заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об`єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, лісогосподарського призначення; е) визначених у наданих до набрання чинності цим пунктом дозволах на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, наданих органами виконавчої влади з метою передачі земельних ділянок у постійне користування державним установам природно-заповідного фонду, державним лісогосподарським та водогосподарським підприємствам, установам та організаціям, якщо рішення зазначених органів не прийняті.

Отже частина спірної земельної ділянки, з огляду на п. 24 Перехідних положень Земельного кодексу України не може належати до земель комунальної форми власності.

Судом встановлено, що розпорядження Маневицької районної державної адміністрації від 18.12.2013 № 495 прийняте в порушення вимог ст. ст. 6, 14, 19 Конституції України, ст. ст. 3, 15-2, 17, 20, 56, 57, 84, 122, 141, 142, 149 Земельного кодексу України, ст. ст. 31, 33, 57 Лісового кодексу України, оскільки землі лісогосподарського призначення не можуть передаватись у користування без їх вилучення у постійних користувачів.

Щодо вимоги про часткове витребування земельної ділянки як належного способу захисту.

У статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під способами захисту суб`єктивних земельних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16 (пункт 5.5), від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 90)).

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) та усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина друга статті 152 ЗК України). Наведені способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно в установленому законом порядку. Факт володіння нерухомим майном може підтверджуватися, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно в установленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння).

Такі висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181 цс-18, пункти 43, 89) і в подальшому системно впроваджені у практику Верховного Суду (див. ухвалу Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18.12.2019 у справі № 372/1684/14-ц).

Відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19, пункт 6.30), від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17 (провадження № 12 234гс18, пункт 4.17), від 19.01.2021 у справі №916/1415/19 (провадження № 12 80гс20, пункт 6.13).

Наявність у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомостей про право іпотеки чи іншого речового права створює презумпцію належності права особі, яка ним володіє внаслідок державної реєстрації (buchbesitz (нім. - книжкове володіння) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20, пункт 70).

З урахуванням зазначеної специфіки обороту нерухомого майна володіння ним досягається без його фізичного утримання або зайняття, як це властиво для багатьох видів рухомого майна, а державна реєстрація права власності на нерухоме майно підтверджує фактичне володіння ним. Тобто суб`єкт, за яким зареєстроване право власності, визнається фактичним володільцем нерухомого майна. При цьому, державна реєстрація права власності на нерухоме майно створює спростовану презумпцію наявності в суб`єкта і права володіння цим майном (як складової права власності).

Отже, особа, за якою зареєстроване право власності на нерухоме майно, є його володільцем. У випадку незаконного, без відповідної правової підстави заволодіння нею таким майном, право власності (включаючи права володіння, користування та розпорядження) насправді і далі належатиме іншій особі власникові. Останній має право витребувати це майно з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності.

Отже, належним відповідачем за позовом про витребування від особи земельної ділянки є особа, за якою зареєстроване право власності на таку ділянку. Якщо земельною ділянкою неправомірно (заволодів відповідач, то віндикаційний позов відповідає належному способу захисту прав позивача: власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Вищезазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц.

Між тим, для вирішення спорів щодо часткового накладення земельної ділянки, така земельна ділянка має бути ідентифікована, зокрема, шляхом визначення координат поворотних точок меж і даних про прив`язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі (стаття 15 Закону України «Про Державний земельний кадастр»), про що зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.01.2025 у справі № 446/478/19 за позовом Акціонерного товариства «Українська залізниця» до 1) Кам`янка-Бузької міської ради, 2) фізичної особи про визнання недійсним рішення Кам`янка-Бузької міської ради та державного акта на право власності на земельну ділянку.

Щодо вимоги про скасування державної реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі та Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до статті 177 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

Основним критерієм об`єкта цивільних правовідносин є його оборотоздатність, тобто можливість вільно відчужуватися або переходити від однієї особи, якщо вони не вилучені з цивільного обороту або не обмежені в обороті, або не є невід`ємними від фізичної чи юридичної особи.

Згідно з частиною 1 статті 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки. Право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації (частина 1 статті 182 ЦК України).

Положеннями частини 1 статті 79 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) унормовано, що земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Відповідно до частини 10 статті 79-1 ЗК України державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.

З вищевикладеного вбачається, що повернення земельних ділянок у володіння власника (титульного володільця) шляхом задоволення позовної вимоги про витребування майна в повній мірі не відбувається з огляду на те, що частина спірної земельної ділянки немає статусу об`єкта цивільних прав, тому рішення суду про витребування майна не є підставою для здійснення реєстратором відповідних дій щодо проставлення відмітки про скасування державної реєстрації прав і відкриття закритого розділу державного реєстру прав та відповідної реєстраційної справи, оскільки Відповідачем наразі зареєстровано право не на витребувану частину спірної земельної ділянки, а на земельну ділянку, яка включає в собі як ділянку лісогосподарського призначення державної форми власності, так і частину ділянки лісогосподарського призначення відповідача, що не відповідатиме меті віндикаційного позову, спрямованого на захист прав власника земельної ділянки.

Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки відповідно до статей 125, 126 ЗК України виникають із моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Загальними засадами державної реєстрації прав є, зокрема, гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження; обов`язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав; внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом (частина 1 статті 3 вказаного Закону).

Відповідно до пункту 4 частини 3 статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор, окрім іншого, під час проведення реєстраційних дій обов`язково використовує відомості Державного земельного кадастру та Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, а також відомості інших реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем, держателем (розпорядником, володільцем, адміністратором) яких є державні органи, шляхом безпосереднього доступу до них чи у порядку інформаційної взаємодії з Державним реєстром прав, у тому числі відомості, що містять персональні дані особи. Отримані відомості долучаються до відповідної заяви, зареєстрованої у Державному реєстрі прав. Перелік державних електронних інформаційних ресурсів, які використовуються для проведення реєстраційних дій, визначається Кабінетом Міністрів України в Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Згідно пункту 8 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 №1127, державний реєстратор за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав формує та реєструє заяву в базі даних заяв за умови оплати послуг за державну реєстрацію прав у повному обсязі та встановлення особи заявника, а також у разі, коли заява подається щодо земельної ділянки, - за умови наявності в Державному земельному кадастрі відомостей про таку земельну ділянку.

Спеціальний Закон, який установлює правові, економічні та організаційні основи діяльності у сфері Державного земельного кадастру, є Закон України «Про Державний земельний кадастр».

Відповідно до положень статті 16 Закону України «Про Державний земельний кадастр» земельній ділянці, відомості про яку внесені до Державного земельного кадастру, присвоюється кадастровий номер. Кадастровий номер земельної ділянки є її ідентифікатором у Державному земельному кадастрі. Система кадастрової нумерації земельних ділянок є єдиною на всій території України.

Згідно із пунктом 40 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень державна реєстрація прав проводиться на підставі документів, необхідних для відповідної реєстрації, передбачених статтею 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та цим Порядком.

Отже, для ідентифікації земельної ділянки як окремого об`єкта цивільного права необхідною умовою є наявність усіх характеристик такого об`єкта, у тому числі, її кадастровий номер, розмір, межі та координати, які містяться у Державному земельному кадастрі, і використовуються реєстратором за умови наявності таких відомостей у ньому.

З огляду на викладене, з урахуванням положень частини 3 статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», якою унормовано, що у разі скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону, наявні підстави для задоволення позовних вимог про скасування за Відповідачем у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права власності на земельну ділянку площею 35,7909 га з кадастровим номером 0723682800:03:001:0100 та скасування державної реєстрації земельної ділянки площею 35,7909 га з кадастровим номером 0723682800:03:001:0100 у Державному земельному кадастрі, що призведе до ефективного способу захисту порушених прав та законних інтересів позивача.

Аналогічні висновки щодо ефективності обраного прокурором способу захисту містяться у постановах Верховного Суду від 24.03.2021 у справі №672/1790/18 та від 07.12.2022 у справі № 924/144/20.

Спірні частини земельних ділянок, перебувають у комунальній власності Прилісненської сільської ради, однак в силу наведених вище вимог законодавства вона не може перебувати у приватній чи комунальній власності.

Оскільки державна реєстрація речових прав на нерухоме майно є офіційним визнанням і підтвердженням державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, відповідний запис формально наділяє відповідача юридичними правами щодо спірних земельних ділянок і одночасно позбавляє відповідних прав законного власника державу в особі Волинської обласної військової (державної) адміністрації.

Отже, суд погоджується із доводами прокурора, що ним обрано спосіб захисту, який може відновити інтереси держави та попередити загрозу порушення права на землі лісогосподарське призначення, а саме скасування державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки з кадастровим номером 0723682800:03:001:0100, площею 35,7909 гектарів зареєстрованої за Прилісненською сільською радою.

Враховуючи зазначене, на підставі належним чином оцінених доказів та врахувавши визнання позову відповідачем, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі з наведених вище підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з положеннями статті 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 191 ГПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Частиною 1 ст. 130 ГПК України встановлено, що у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, а в разі якщо домовленості про укладення мирової угоди, відмову позивача від позову або визнання позову відповідачем досягнуто сторонами за результатами проведення медіації - 60 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Відповідно до ч. 3 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, а в разі якщо домовленості про укладення мирової угоди, відмову позивача від позову або визнання позову відповідачем досягнуто сторонами за результатами проведення медіації - 60 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Звертаючись до суду з позовом, Волинська обласна прокуратура сплатила 7 987,20 грн. судового збору, що підтверджується платіжною інструкцією від 03.09.2026 № 2577 (внутрішній номер 534037235).

Відповідач повністю визнав позов до початку розгляду судом справи по суті, а відтак виникли обставини щодо необхідності вирішення питання про повернення Волинській обласній прокуратурі з Державного бюджету України на підставі ч. 1 ст. 130 Господарського процесуального кодексу України та ч. 3 ст. 7 Закону України Про судовий збір 3 993,60 грн., що становить 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Відповідно до ст. 129 ГПК України решта суми судового збору у розмірі 3 993,60 грн., сплаченого прокурором, у зв`язку із задоволенням позову покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 13, 14, 73, 74, 75, 76-80, 123, 129, 130, 191, 232, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

вирішив:

1. Позов задоволити

2. Витребувати з незаконного володіння Прилісненської сільської ради у власність держави в особі Волинської обласної державної адміністрації частини земельної ділянки державної власності лісогосподарського призначення загальною площею 1,0218 га, які без законних підстав включені до складу земельної ділянки з кадастровим номером 0723682800:03:001:0100 площею 35,7909 га, а саме частину площею 0,9780 га в таких координатах поворотних точок меж: 1. Х 5 693 618,632 Y 2 227 095,629; 2. Х 5 693 554,277 Y 2 227 064,770; 3. Х 5 693 542,664 Y 2 226 875,901; 4. Х 5 693 441,509 Y 2 226 787,424; 5. Х 5 693 469,278 Y 2 226 765,710; 6. Х 5 693 475,274 Y 2 226 765,710; 7. Х 5 693 495,005 Y 2 226 782,004; 8. Х 5 693 557,001 Y 2 226 833,999; 9. Х 5 693 565,001 Y 2 226 840,997; 10. Х 5 693 573,004 Y 2 227 051,996; 11. Х 5 693 574,003 Y 2 227 068,005 та частину земельної ділянки площею 0,0438 га в таких координатах поворотних точок меж: 1. Х 5 694 095,719 Y 2 227 292,932; 2. Х 5 694 094,999 Y 2 227 289,999; 3. Х 5 694 086,998 Y 2 227 185,997; 4. Х 5 694 090,997 Y 2 227 170,001; 5. Х 5 694 097,842 Y 2 227 293,685.

3. Скасувати у Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 0723682800:03:001:0100, площею 35,7909 га, із виключенням відповідних відомостей про зазначену земельну ділянку з Державного земельного кадастру.

4. Припинити право комунальної власності Прилісненської сільської ради на земельну ділянку з кадастровим номером 0723682800:03:001:0100, площею 35,7909 га, зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

5. Стягнути з Прилісненської сільської ради (44614, Волинська обл., Камінь Каширський район, с. Прилісне, вул. Сойне, буд. 1б, ЄДРПОУ: 04334413) на користь Волинської обласної прокуратури(вул. Винниченка, 15, м. Луцьк, 43025, код ЄДРПОУ 02909915, UA138201720343140001000004945, МФО 820172, ДКСУ м. Київ.) 3 993,60 грн. витрат зі сплати судового збору

6. Повернути Волинській обласній прокуратурі (вул. Винниченка, 15, м. Луцьк, 43025, код ЄДРПОУ 02909915, UA138201720343140001000004945, МФО 820172, ДКСУ м. Київ.) із Державного бюджету України судовий збір у розмірі .) 3 993,60 грн. сплачений згідно платіжної інструкції від 03.09.2026 № 2577 (внутрішній номер 534037235).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги це рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Північно-західного апеляційного господарського суду впродовж 20 днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст рішення складено 29.10.2026.

Суддя В. М. Дем`як

Часті запитання

Який тип судового документу № 141024901 ?

Документ № 141024901 це Рішення

Яка дата ухвалення судового документу № 141024901 ?

Дата ухвалення - 29.10.2026

Яка форма судочинства по судовому документу № 141024901 ?

Форма судочинства - Господарське

Я не впевнений, що мені підходить повний доступ до системи YouControl. Які є варіанти?

Ми зацікавлені в тому, щоб ви були максимально задоволені нашими інструментами. Для того, щоб упевнитись в цінності і потребі системи YouControl саме для вас - замовляйте безкоштовну демонстрацію продукту. Також можна придбати доступ на 1 добу за 680 гривень.
Детальна інформація про ліцензії та тарифні плани.

В якому cуді було засідання по документу № 141024901 ?

У чому перевага платних тарифів?

У платних тарифах ви отримуєте іформацію зі 180 джерел даних, у той час як у безкоштовному - з 22. Також у платних тарифах доступно більше розділів даних та аналітичні інструменти миттєвої оцінки компаній, ФОП, та фізосіб.
Детальніше про різницю в доступах на сторінці тарифів.

Дані про судове рішення № 141024901, Господарський суд Волинської області

Судове рішення № 141024901, Господарський суд Волинської області було прийнято 29.10.2026. Форма судочинства - Господарське, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти необхідні дані про це судове рішення. Ми надаємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних включає повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам легко знаходити необхідні дані.

Судове рішення № 141024901 відноситься до справи № 903/889/26

Це рішення відноситься до справи № 903/889/26. Юридичні особи, які зазначені в тексті цього судового документа:


Наша система підтримує пошук за різними критеріями, такими як регіон або назва суда. Також у персональному кабінеті є можливість детального налаштування, що суттєво прискорює процес пошуку даних. Це дозволяє ефективно заощаджувати ваш час при отриманні необхідної інформації з реєстру судових рішень та інших офіційних джерел.

Попередній документ : 141024900
Наступний документ : 141024902