Рішення № 141024226, 22.10.2026, Сокирянський районний суд Чернівецької області

Єдиний унікальний номер 722/1787/25

Номер провадження 2/722/65/26

ДОДАТКОВЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2026 року Сокирянський районний суд Чернівецької області

в складі:

головуючого судді Унгуряна С.В.

секретаря Кушнір І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Сокиряни заяву ОСОБА_1 , подану в інтересах ОСОБА_2 , та заяву Суської Віолетти Володимирівни, подану в інтересах ОСОБА_3 , про ухвалення додаткового рішення у цивільній справі за первісним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання майна спільною сумісною власністю, визнання права власності на частку у спільному сумісному майні та сплату компенсації за частку у спадковому майні та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання права власності на частку спадкового майна,

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Сокирянського районного суду Чернівецької області перебувала цивільна справа за первісним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання майна спільною сумісною власністю, визнання права власності на частку у спільному сумісному майні та сплату компенсації за частку у спадковому майні та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання права власності на частку спадкового майна.

Рішенням Сокирянського районного суду Чернівецької області від 10.09.2026 року, повний текст якого складено 21.09.2026 року, первісні позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково.

Визнано спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , наступне майно:

-будівельні матеріали і конструктивні елементи, які були використані в процесі самочинного будівництва будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

-автомобіль марки «Citroen C4», д.н.з. НОМЕР_1 , 2006 року випуску, ідентифікаційний номер транспортного засобу НОМЕР_2 .

Визнано за ОСОБА_2 право власності на частку у спільному сумісному майні подружжя, а саме:

-на 1/2 частини будівельних матеріалів і конструктивних елементів, які були використані в процесі самочинного будівництва будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

-на 1/2 частини автомобіля марки «Citroen C4», д.н.з. НОМЕР_1 , 2006 року випуску, ідентифікаційний номер транспортного засобу НОМЕР_2 .

Право спільної сумісної власності на будівельні матеріали і конструктивні елементи, які були використані в процесі самочинного будівництва будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та на автомобіль марки «Citroen C4», д.н.з. НОМЕР_1 , 2006 року випуску, ідентифікаційний номер транспортного засобу НОМЕР_2 припинено.

Визнано за ОСОБА_2 в порядку спадкування за законом право власності на наступне майно:

-1/4 частини будівельних матеріалів і конструктивних елементів, які були використані в процесі самочинного будівництва будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

-1/2 частини земельної ділянки, площею 0,0644 га, кадастровий номер 7324010100:01:003:1886, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

-1/4 частини автомобіля марки «Citroen C4», д.н.з. НОМЕР_1 , 2006 року випуску, ідентифікаційний номер транспортного засобу НОМЕР_2 .

Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_3 в порядку спадкування за законом право власності на наступне майно:

-1/4 частини будівельних матеріалів і конструктивних елементів, які були використані в процесі самочинного будівництва будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

-1/2 частини земельної ділянки, площею 0,0644 га, кадастровий номер 7324010100:01:003:1886, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

-1/4 частини автомобіля марки «Citroen C4», д.н.з. НОМЕР_1 , 2006 року випуску, ідентифікаційний номер транспортного засобу НОМЕР_2 .

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 грошову компенсацію за 1/4 частини автомобіля марки «Citroen C4», д.н.з. НОМЕР_1 , 2006 року випуску, ідентифікаційний номер транспортного засобу НОМЕР_2 , в розмір 36437 (тридцять шість тисяч чотириста тридцять сім) грн.

Право спільної часткової власності на автомобіль марки «Citroen C4», д.н.з. НОМЕР_1 , 2006 року випуску, ідентифікаційний номер транспортного засобу НОМЕР_2 припинено.

В задоволенні решти первісних позовних вимог ОСОБА_2 та зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено.

Крім цього, вказаним рішенням суду вирішено питання про розподіл між сторонами судового збору.

У відповідності до вимог ч.8 ст.141 та ч.1 ст.246 ЦПК України представник позивача ОСОБА_1 та представник відповідача ОСОБА_5 заявили про те, що усі докази, які підтверджують розмір понесених сторонами витрат, пов?язаних з розглядом справи, будуть надані суду протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

14.09.2026 року через систему «Електронний суд» до суду надійшла заява представника відповідача ОСОБА_5 про ухвалення додаткового рішення, до якої представник відповідача долучила письмові докази щодо розміру витрат на професійну правничу допомогу та просила стягнути вказані витрати в розмірі 20000 грн. з позивачки ОСОБА_2 на користь відповідача ОСОБА_3

15.09.2026 року через систему «Електронний суд» до суду надійшла заява представника позивача ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення, до якої представник відповідача долучила письмові докази щодо розміру витрат на професійну правничу допомогу та просила стягнути вказані витрати в розмірі 60000 грн. з відповідача ОСОБА_3 на користь позивачки ОСОБА_2

28.09.2026 року представник відповідача ОСОБА_5 подала до суду клопотання, у якому просила відмовити позивачу у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення та звільнити його від сплати судових витрат. В разі, якщо суд не встановить підстав для повного звільнення від сплати судових витрат, просила максимально зменшити розмір судових витрат, які підлягають покладенню на відповідача.

Сторони та їх представники, будучи належним чином повідомленими про час, дату та місце судового розгляду, в судове засідання не з`явилися і про причини своєї неявки суду не повідомили.

Суд, дослідивши письмові докази, які наявні у матеріалах справи, вважає, що заяви про ухвалення додаткового рішення підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до приписів ст.246 ЦПК України якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше двадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 270 цього Кодексу.

Пунктом 3 ч.1 ст.270 ЦПК України передбачено, що суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення (ч.2 ст.270 ЦПК України).

Згідно ч.3 ст.270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів із дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.

З огляду на те, що питання розподілу витрат, пов?язаних з розглядом справи, які були понесені сторонами, суд не вирішував, є правові підстави для ухвалення додаткового рішення.

Частиною 1 ст.133 ЦПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом 1 ч.3 ст.133 ЦПК України передбачено, що до витрат пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно частин 1 та 2 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Положеннями ст.59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Відповідно до частин 1-4 ст.137 ЦК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися (ч.3 ст.141 ЦПК України).

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку (дії) бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат, суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на правову допомогу або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7 ст.141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

При цьому, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Судом встановлено, що 26.09.2024 року між адвокатським бюро «Чубенко Сніжана Василівна» та ОСОБА_2 був укладений договір №44 про надання правничої допомоги.

Відповідно до п.3.1. вказаного Договору за надання юридичних послуг Клієнт зобов`язується виплатити АБ гонорар у розмірі із розрахунку 1 година роботи АБ вартує 100% мінімальної заробітної плати, встановленої чинним законодавством України на день складання акту виконаних робіт.

Згідно п.3.5. Договору розмір гонорару за згодою Сторін зменшується та до сплати підлягає 60000 грн.

На підтвердження фактичного обсягу та вартості наданих послуг представником позивача Чубенко С.В. надано акт виконаних робіт від 15.09.2026 року на загальну суму 60000 грн. та квитанцію до прибуткового касового ордера №68 від 15.09.2026 року про оплату ОСОБА_2 вказаних послуг в сумі 60000 грн.

Крім цього, судом встановлено, що 22.08.2025 року між адвокатом Суською В.В. та ОСОБА_3 укладено договір №3/25-ц про надання правової (правничої) допомоги.

Згідно п.3.2. Договору розмір гонорару та порядок його оплати визначається Сторонами у Додатку №1 до цього Договору.

Відповідно до Додаткової угоди №1 (Додаток №1) від 22.08.2025 року вартість послуг складає 20000 грн.

На підтвердження фактичного обсягу та вартості наданих послуг представником відповідача Суською В.В. надано акт №1 прийому-передачі наданої правової (правничої) допомоги від 09.06.2026 року на загальну суму 20000 грн. та довідку про отримання коштів (гонорару) №1 від 09.06.2026 року в сумі 20000 грн.

Згідно п.4 ч.1 ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст.30 Закону).

Відповідно до ст.137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання норм частини четвертої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У ч.3 ст.141 ЦПК України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Тобто у ЦПК України передбачено критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява №19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» (Lavents v. Latvia) зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Саме такої правової позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц.

У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.

Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Схожі за змістом висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2022 року у справі № 357/380/20, від 08 червня 2021 року у справі 550/936/18.

У разі встановлення у договорі фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі №922/1964/21).

Водночас, слід звернути увагу, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини.

У постанові від 20 листопада 2020 року у справі №910/13071/19 Верховний Суд вказав про те, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини четвертої статті 126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 Цивільного кодексу України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.

Як вже вказувалась вище, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені статтею 137 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правничу допомогу.

У такому випадку суд відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правничу допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правничу допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

До того ж у постановах Верховного Суду від 07 листопада 2019 року у справі №905/1795/18 та від 08 квітня 2020 року у справі №922/2685/19 сформовано правовий висновок про те, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Суд також звертає особливу увагу, що стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника (відповідача) не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 24 січня 2022 року у справі № 911/2737/17).

Таким чином, вирішуючи заяву про компенсацію понесених витрат на професійну правничу допомогу суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

Такі докази, відповідно до частини першої статті 89 ЦПК України, суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

При цьому, згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З огляду на надані суду представниками сторін докази на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, а також враховуючи те, що заявлені позовні вимоги були задоволені частково, зокрема первісні позовні вимоги на 67,17%, а зустрічні позовні вимоги на 65,65%, суд приходить до висновку, що понесені сторонами витрати на професійну правничу допомогу підлягають стягненню пропорційно до розміру задоволених вимог, а саме з відповідача ОСОБА_3 на користь позивача ОСОБА_2 підлягають стягненню пропорційно до розміру задоволених вимог за первісним позовом витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 40302 грн., а з позивача ОСОБА_2 на користь відповідача ОСОБА_3 підлягають стягненню пропорційно до розміру задоволених вимог за зустрічним позовом витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 13130 грн.

При цьому, оцінюючи обґрунтованість заяви представника позивача ОСОБА_1 зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, а також часом, витраченим на їх виконання, та на визначені практикою Європейського суду з прав людини критерії, суд вважає, що заявлена сума витрат на професійну правничу допомогу є необґрунтованою.

Враховуючи реальний обсяг професійної правничої допомоги у суді, час, витрачений на надання таких послуг, критерій реальності таких витрат, суд вважає, що розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката в суді, який підлягає відшкодуванню за рахунок відповідача ОСОБА_3 , є завищеним та неспівмірним з обсягом наданих послуг адвоката, тому суд приходить до висновку, що розмір витрат на професійну правничу допомогу, який підлягає відшкодуванню за рахунок відповідача, підлягає зменшенню та відшкодуванню у розмірі 20000 грн.

Відповідно до ч.10 ст.141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Враховуючи те, що на відповідача ОСОБА_3 покладено більшу суму витрат на професійну правничу допомогу, суд вважає, що з нього слід стягнути на користь позивача ОСОБА_2 різницю вказаних судових витрат в розмірі 6870 грн.

При цьому, суд не вбачає підстав для вирішення по суті заяви представника позивача ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення в частині стягнення судового збору, оскільки питання його розподілу між сторонами було вирішено судом під час ухвалення у даній справі рішення від 10.09.2026 року.

З урахуванням вищевикладеного, суд вважає, що заяви представників сторін про ухвалення додаткового рішення підлягають частковому задоволенню.

Керуючись ст.ст. 139, 141, 246, 258, 259, 265, 270, 354 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Заяву Чубенко Сніжани Василівни, подану в інтересах ОСОБА_2 , та заяву Суської Віолетти Володимирівни, подану в інтересах ОСОБА_3 , про ухвалення додаткового рішення задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 , фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_3 (РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) судовий збір в розмірі 6870 (шість тисяч вісімсот сімдесят) грн.

В задоволенні решти вимог заяв про ухвалення додаткового рішення відмовити.

Додаткове рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги додаткове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На додаткове рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Чернівецького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя С.В.Унгурян

Повний текст додаткового рішення складено 28.10.2026 року.