Рішення № 141020120, 19.10.2026, Комунарський районний суд м. Запоріжжя

Єдиний унікальний номер №331/3118/26

Провадження №2/333/6404/26

РІШЕННЯ

Іменем України

19 жовтня 2026 року м. Запоріжжя

Комунарський районний суд м. Запоріжжя у складі головуючого судді Піх Ю.Р., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (письмовому провадженні) цивільну справу цивільну справу за позовом ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

ВСТАНОВИВ:

27.08.2026 до Комунарського районного суду м. Запоріжжя за підсудністю надійшла цивільна справа за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг партнерс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. За змістом позову просить стягнути з ОСОБА_1 на користь позивача заборгованість за договором №2887498 від 07.12.2021 у розмірі 31257,65 грн, понесені витрати за сплату судового збору в розмірі 2662,40 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 13 000,00 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 07.12.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено договір №2887498, за умовами якого відповідач отримав кредит в розмірі 9500,00 грн. зі сплатою процентів за користування кредитом.

Вказаний договір укладений в електронній формі шляхом підписання електронним підписом відповідача, вчиненим одноразовим ідентифікатором.

Зазначає, що 25.07.2024 між ТОВ «МІЛОАН» (клієнт) та ТОВ «Факторинг Парнерс» (фактор) було укладено договір факторингу №25-07/2024, відповідно до якого ТОВ «МІЛОАН» відступило на користь ТОВ «Факторинг Партнерс» права грошової вимоги до боржників за договорами кредиту, у тому числі за договором №2887498, що укладений між ТОВ «МІЛОАН» та ОСОБА_1 .

Свої зобов`язання за договором ОСОБА_1 не виконувала та допустила заборгованість, яка станом на день подання позову становить 31257,65 грн., з яких:

-заборгованість за основним зобов`язанням (тілом кредиту) - 9105 грн;

-заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги - 20347,65 грн;

- заборгованість за комісіями - 1805 грн.

У добровільному порядку сплатити наявну заборгованість позичальник відмовляється.

Тому позивач просить стягнути з відповідача на користь ТОВ «Факторинг Партнерс» заборгованість за договором у розмірі 31257,65 грн. та судові витрати по справі.

Ухвалою судді Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 31.08.2026р. відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін яку скеровано за місцем реєстрації відповідача, яка 24.09.2026 повернута до суду з позначкою «за відсутністю адресата за вказаною адресою».

Відповідно до постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного суду від 13.05.2024 року у справі № 755/4829/23, останній зазначив, що суд зробив правильний висновок, що відповідач був належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи, що підтверджується відповідними поштовими відправленнями, які повернулися до суду з відмітками ««адресат відсутній за вказаною адресою», що є належним повідомленням учасника справи.

Днем вручення судової повістки є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду (п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України).

Відповідно до ч. 5 ст.279 ЦПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

У визначений судом строк відповідно до ст.ст. 191, 278 ЦПК України, відзив на позов відповідачем не подано, тому суд провів розгляд справи за наявними у ній матеріалами.

Вивчивши матеріали справи, дослідивши докази та оцінивши їх у сукупності, суд приходить до наступного висновку.

07.12.2021 ТОВ «МІЛОАН» та ОСОБА_1 уклали договір про споживчий кредит №2887498, за умовами якого кредитодавець зобов`язався надати відповідачу кредитні кошти шляхом переказу на картковий рахунок у розмірі 10 000,00 грн, строком на 30 днів, дата повернення кредиту, комісії і процентів за користування кредитом - 06.01.2022.

Загальні витрати Позичальника за кредитом, що включають загальну суму зборів, платежів та інших витрат Позичальника, пов`язаних з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом та комісії (без врахування суми (тіла) кредиту) складають 8930.00 грн. в грошовому виразі та 317,286.00 відсотків річних у процентному значенні (орієнтовна реальна річна процентна ставка), і включає в себе складові, визначені у п.п. 1.5.1-1.5.2 Договору. Орієнтовна загальна вартість кредиту для Позичальника, що складається з суми загального розміру кредиту та загальних витрат Позичальника за кредитом складає 18430.00 гривень. Загальні витрати Позичальника за кредитом, орієнтовна реальна річна процентна ставка, орієнтовна загальна вартість кредиту для Позичальника, а також строк кредиту розраховані виходячи з припущення, що Позичальник отримає кредитні кошти в день укладення цього договору, а строк кредитування залишиться не змінним та що Кредитодавець і Позичальник виконають свої обов`язки на умовах та у строки, визначені в цьому Договорі, зокрема Позичальник здійснить повне погашення заборгованості в термін, вказаний в п.1.4 Договору. Позичальник розуміє та погоджується, що наведені в цьому пункті показники не підлягають оновленню у випадку продовження Позичальником строку кредитування, часткового дострокового погашення заборгованості чи прострочення виконання ним зобов`язань. 1.5.1. Комісія за надання кредиту: 1805.00 грн., яка нараховується за ставкою 19.00 відсотків від суми кредиту одноразово. 1.5.2. Проценти за користування кредитом: 7125.00 грн., які нараховуються за ставкою 2.50 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом. 1.6. Стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5.00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом.

Цей кредитний договір укладений в електронній формі в Особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно-телекомунікаційній системі Товариства та доступний зокрема через сайт товариства та/або відповідний мобільний додаток чи інші засоби (п. 6. 1 Договору).

Відповідно до графіку платежів (додаток № 1 до Договору) строк, на який надано кредит становить 30 днів, дата видачі кредиту 07.12.2021, дата повернення 06.01.2022, сума кредиту 9500,00 грн, проценти за користування кредитом 7125 грн, реальна річна процентна ставка 317,286 %, загальна вартість кредиту 18430 грн.

У паспорті споживчого кредиту та анкеті-заяві на кредит №2887498 зазначена інформація та контактні дані кредитодавця, основні умови кредитування з урахуванням побажань споживача, інформація щодо орієнтованої реальної річної процентної ставки та орієнтовної загальної вартості кредиту для споживача, порядок повернення кредиту, додаткова інформація та інші важливі правові аспекти.

З довідки про ідентифікацію вбачається, що ОСОБА_1 , з яким укладено договір №2887498 від 07.12.2021, направлено одноразовий ідентифікатор L61710 на номер телефону НОМЕР_1 .

З квитанції від 07.12.2021 вбачається, що ТОВ «Мілоан» перерахувало на рахунок ОСОБА_1 кошти згідно кредитного договору №2887498 у сумі 9500,00 грн.

Згідно відомостей про щоденні нарахування та погашення за кредитним договором №2887498, ТОВ «Мілоан» нарахувало ОСОБА_1 заборгованість у загальному розмірі 31257,65 грн, з яких: заборгованість за сумою виданого кредиту - 9105,00 грн, заборгованість за процентами 20347,65 грн, нарахованих в період з 07.12.2021 по 04.03.2022, заборгованість по комісії - 1805 грн.

25.07.2021 між ТОВ «МІЛОАН» (клієнт) та ТОВ «Факторинг Парнерс» (фактор) укладено договір факторингу №25-07/2024, відповідно до якого ТОВ «МІЛОАН» відступило на користь ТОВ «Факторинг Парнерс» права грошової вимоги до боржників за договорами кредиту, у тому числі за договором №2887498, що укладений між ТОВ «МІЛОАН» та ОСОБА_1 .

Укладення договору факторингу між сторонаи підтверджується платіжною інструкцією №448090004 від 26.07.2024 про оплату послуг за договором факторингу №25-07/2024 від 25.07.2024.

Згідно реєстру боржників до договору №25-07/2024 від 25.07.2024, заборгованість відповідача за договором №2887498 від 07.12.2021 становить 31257,65 грн, з яких: заборгованість за сумою виданого кредиту - 9105,00 грн, заборгованість за процентами 20347,65 грн, нарахованих в період з 07.12.2021 по 04.03.2022, заборгованість по комісії - 1805 грн.

Аналіз наданих позивачем розрахунків за кредитним договором №2887498, свідчить про те, що заборгованість за відсотками відповідачу нараховувалася поза межами строку дії договору.

Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.

Згідно ч.1ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.

Відповідно до ч.1 ст.5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Як передбачено ч.1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч.1ст.16 ЦК України та ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтею 11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Предметом спору у цій справі є стягнення заборгованості за кредитним договором, особою, яка набула таке право відповідно до договору про відступлення права вимоги.

Обставиною, що підлягає доказуванню під час вирішення даного спору є факт отримання кредитних коштів, факт користування кредитними коштами та факт належного виконання позичальником зобов`язань із своєчасного виконання зобов`язань в частині повернення кредиту.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний недійсним судом.

За приписами ст.205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Статтею 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За приписами ч 2. ст. 638 ЦК України договір укладається шляхом пропозиції (оферти) однієї сторони укласти договір і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною, тому акцентуючи пропозицію товариств відповідач електронним підписом одноразовим ідентифікатором у договорі визнає та погоджується на запропоновані умови користування та порядок надання товариством грошових коштів.

Отже, підписання договору про надання фінансового кредиту свідчить про те, що відповідач всі умови цілком зрозумів та своїм підписом підтвердив та закріпив те, що сторони договору діяли свідомо, були вільні в укладенні такого договору, вільні у виборі контрагента та умов договору.

Правові відносини у сфері електронної комерції під час вчинення електронних правочинів в Україні регулюються Законом України "Про електронну комерцію", який визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

В статті 3 Закону України "Про електрону комерцію" зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно зі статтею 10 Закону України "Про електронну комерцію" електронні правочини вчиняються на основі відповідних пропозицій (оферт). Пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття (стаття 11 Закону).

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України "Про електронну комерцію").

Частина 5 статті 11 Закону України "Про електронну комерцію" передбачає, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Стаття 12 Закону України "Про електронну комерцію" визначає, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: - електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; - електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; - аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Відповідно до умов договору про надання фінансового кредиту підписання договору клієнтом відбувається шляхом накладення електронного підпису. Такий договір уважається укладеним з моменту його підписання електронним підписами сторін та його укладення відбувається згідно із Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно положень Закону України "Про електронну комерцію" договір прирівнюється до укладеного в письмовій формі.

Отже, кредитний договір підписаний відповідачем електронним підписом, а тому наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх.

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19.

Також, частиною 1 статті 1046 ЦК України визначено, що договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлюється договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором.

Стаття 1049 ЦК України передбачає, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій же сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій же кількості, такого ж роду та такої ж якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, встановлені договором.

Відповідно до ч.2 ст.1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Згідно із ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст.526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст.612 ЦК України).

Згідно із частиною першою ст.598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст.599 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Судом встановлено, що відповідач з умовами кредитних договорів був ознайомлений, підписав їх шляхом підписання електронними підписами, вчиненими одноразовими ідентифікаторами, однак умови договорів не виконав.

Факт отримання кредитних коштів підтверджується матеріалами справи.

Пунктом 1 ч.1 ст.512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ч.1 ст.513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.514 ЦК України).

Згідно ч. 1ст.1077ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Як встановлено судом та не спростовано відповідачем право грошової вимоги заборгованості за договором про споживчий кредит перейшло до Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс».

В матеріалах справи відсутні відомості щодо повернення відповідачем первісному кредитору, або ж позивачу, отриманих кредитних коштів.

За вказаних обставин, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості по кредитному договору в розмірі 9105,00 грн є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Водночас, суд критично оцінює розмір заборгованості, які позивач просить стягнути з відповідача по спірному договору в частині нарахованих відсотків за користування кредитом поза межами строків кредитування.

Судом встановлено, що позивачем нараховувалися проценти після закінчення строку дії договору без належних правових підстав.

Так, відповідно до вимог ст.4,6 Цивільного кодексу України основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України; сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Суд враховує правову позицію Верховного Суду в постанові від 28.03.2018 у справі №444/9519/12, згідно якої після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч.2ст.1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти та пеню за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються ч.2ст.625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Суд також враховує, що позивачем вимог в порядку ч.2ст.625 ЦК України не заявлялось.

Отже, обґрунтованими є вимоги позивача про стягнення з відповідача процентів за користування кредитом, нарахованих в межах строку кредитування, що відповідає положенням ст.1048 ЦК України.

Разом з тим, слід відмовити у стягненні відсотків після закінчення строку дії договору №2887498 від 07.12.2021, оскільки матеріали справи не містять доказів пролонгації строку кредитування після 06.01.2022 з боку відповідача, відсутні докази звернення позичальника про продовження строку користування кредитом.

Відтак, вимога позивача про стягнення процентів за понадстрокове користування кредитом за про споживчий кредит №2887498 в розмірі 20347,65 грн є протиправною та підлягає частковому задоволенню в розмірі 7125 грн.

Згідност.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Щодо частини позовних вимог про стягнення комісії, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» (у редакції на час укладання кредитного договору) загальні витрати за споживчим кредитом витрати споживача, пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб.

Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

Правління Національного банку України постановою від 08.06.2017 № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі Правила про споживчий кредит).

Відповідно до п. 5 Правил про споживчий кредит (у редакції на час укладання кредитного договору), банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Відповідно до редакції п. 5 Правил про споживчий кредит, яка діє наразі, банк надає споживачу детальний перелік складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною в договорі про споживчий кредит, - за кількістю днів, щомісяця, щокварталу) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та/або супутніх послуг банку, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб за кожним платіжним періодом за формою, наведеною в таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит додатка 2 до цих Правил.

Згідно додатку 1 до Правил про споживчий кредит (у редакції на час укладання кредитного договору), загальні витрати за споживчим кредитом це витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

За змістом редакції додатку 1 до Правил про споживчий кредит, яка діє наразі, загальні витрати за споживчим кредитом це витрати споживача, пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, уключаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту (уключаючи комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення та інші платежі), кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб (страхові та податкові платежі, збори на обов`язкове державне пенсійне страхування, біржові збори, платежі за послуги державних реєстраторів, нотаріусів та інших осіб), які сплачуються споживачем згідно з вимогами законодавства України та/або умовами договору про споживчий кредит.

Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.

У кредитних відносинах економічною метою кредитодавця є повернення суми кредиту та одержання процентів за користування кредитом. Кредитодавець зацікавлений у своєчасному виконанні позичальником обов`язків за кредитним договором, для чого позичальник має бути поінформований про строки i суми належних платежів.

Закон «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

Відповідно до частини першої статті 11 Закону «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Згідно з частиною п`ятою статті 12 Закону «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Закону України «Про споживче кредитування», щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Необхідність внесення плати за обслуговування банком кредитної заборгованості передбачено в кредитному договорі. Переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з обслуговування банком кредитної заборгованості та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту, у договорі не зазначено.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в своїй постанові від 06.11.2023 у справі № 204/224/21 (касаційне провадження № 61-4202сво22) дійшов висновку про те, що якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Аналогічних висновків Верховний Суд доходив і раніше, наприклад в постановах № 363/1834/17 від 13.07.2022, № 496/3134/19 від 13.07.2022 тощо.

Судом встановлено, що умовами кредитного договору № 2887498 від 07.12.2021 передбачено сплату позичальником комісії, пов`язаної з наданням кредиту 1805 грн.

При цьому ні в кредитному договорі, ні в інших документах не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються відповідачу та за які банком встановлена комісія за видачу кредиту.

Позивач не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні договору, а тому положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника сплачувати комісію за видачу кредиту є нікчемними відповідно до ч. 1, 2 ст. 11, ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Отже, вимога про стягнення заборгованості за комісією у сумі 1805 грн. є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню та з відповідача на користь позивача слід стягнути заборгованість у загальному розмірі 16230 гривень, з яких: 9105 грн - тіло кредиту та 7125 грн - нараховані відсотки в межах строку кредитування.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Отже, судові витрати зі сплати судового збору стягуються відповідно до розміру задоволених вимог, що складає 1382,41 гривень.

Щодо витрат позивача на правову допомогу у розмірі 13000 грн, суд зазначає наступне.

Процесуальними нормами встановлено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів. Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (ст. 141 ЦПК України).

Окремо існує норма щодо визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу - з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ст. 137 ЦПК України).

Верховний Суд у свої постановах неодноразово робив висновки щодо переліку тих чи інших документів для підтвердження складу та розміру витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, які можуть слугувати підтвердженням заявленого розміру витрат. Такими доказами, зокрема, можуть бути: договір про надання правової допомоги, акт прийому-передачі документів, акт здачі-приймання виконаних робіт, протокол наданих послуг, рахунки на оплату, банківські документи про оплату послуг. Такий перелік відповідно не є вичерпним.

Отже, з аналізу викладеного слідує, що зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

На підтвердження розміру понесених позивачем витрат на правничу допомогу до позовної заяви додано договір про надання правової допомоги №02-07/2024 від 02.07.2024 укладений між ТОВ "Факторинг Партнерс" та Адвокатським об`єднанням "Лігал Ассістанс", заявку на надання юридичної допомоги №146 від 02.02.2026, витяг з акту № 29 про надання юридичної допомоги від 27.02.2026, згідно з яких вартість наданих послуг становить 13 000 грн.

Водночас при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських послуг (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхньої вартості, виходячи з конкретних обставин справи.

Заразом, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Тобто нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (п.п. 33-34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).

При ухваленні рішення суд, відповідно до положень статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», крім вимог національного законодавства керується також практикою ЄСПЛ.

Як вбачається з рішення ЄСПЛ від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited проти України», заява №19336/04, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим; за рішенням ЄСПЛ від 28.11.2002 у справі «Лавентс проти Латвії», заява № 58442/00, відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, задоволених вимог, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Отже, у цьому випадку йдеться про пропорційність предмета спору, ціни позову та обсягу судової діяльності.

При вирішенні питання щодо певних видів правничої допомоги адвоката враховується як пов`язаність їх з розглядом справи, обґрунтованість та розумність визначення у контексті обсягу заперечень, наданих протилежною стороною (постанови ВП ВС від 19.02.2020 у справі 755/9215/15-ц).

Суд уважає, що розмір правової допомоги за оплату наданих послуг, визначений стороною позивача є завищеним, позаяк заявлена позивачем сума відшкодування витрат на правову допомогу у розмірі 13000 грн є неспівмірною зі складністю справи та виконаними роботами, часом, витраченим адвокатом на надання послуг з правової допомоги, їх обсягом та не відповідає критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру у співвідношенні з предметом позову.

Дослідивши надані позивачем докази понесених витрат на професійну правничу допомогу, враховуючи складність справи, ціну позову та її значення для сторін, обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, тривалість судового провадження, наявність численної усталеної практики, часткове задоволення позову, суд вважає, що заявлена позивачем сума відшкодування витрат на правову допомогу у розмірі 13000 грн є неспівмірною зі складністю справи та виконаними роботами, часом, витраченим адвокатом на надання послуг з правової допомоги, їх обсягом та не відповідає критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру у співвідношенні з предметом позову, тому зменшує розмір витрат на правничу допомогу до 3000,00грн.

Керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 19, 23, 76-83, 89, 141, 211, 258-259, 263-265 ЦПК України, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» до ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС», ЄДРПОУ: 42640371 заборгованість за Кредитним договором № 2887498 від 07.12.2021 у розмірі 16230 грн., витрат на сплату судового збору в сумі 1382,41 грн, а також 3000 грн витрат на правничу допомогу.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Запорізького апеляційного суду через Комунарський районний суд м. Запоріжжя. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.

Суддя Комунарського районного суду

м. Запоріжжя Ю.Р. Піх