Рішення № 141019940, 29.10.2026, Міжгірський районний суд Закарпатської області

Справа № 302/1355/26

Провадження № 2/302/818/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 жовтня 2026 року селище Міжгір`я

Міжгірський районний суд Закарпатської області у складі головуючого судді Готри В. Ю., за участю секретаря судового засідання Сити Л. М., розглянувши у відкритому підготовчому засіданні матеріали цивільної справи за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник-адвокат Кривка Павло Павлович, до Пилипецької сільської ради Хустського району Закарпатської області про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за заповітом,

у с т а н о в и в:

У жовтні 2026 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник-адвокат Кривка П. П., звернувся до суду з позовом до Пилипецької сільської ради Хустського району Закарпатської області про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за заповітом.

Позов обґрунтував тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його баба ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка на день своєї смерті постійно проживала та була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Зазначав, що за життя його баба ОСОБА_2 набула право приватної власності на земельну ділянку площею 0,5004 га, яка розташована на території Келечинської сільської ради в урочищі «Хаємка» с. Келечин Хустського району Закарпатської області, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства.

У 2008 році його баба ОСОБА_2 на випадок своєї смерті склала заповіт, який був нотаріально посвідчений 07.02.2008 приватним нотаріусом Міжгірського районного нотаріального округу Дунаєвим Ю. М. та зареєстровано в реєстрі за № 233, згідно з яким вона розпорядилася після своєї смерті передати йому земельну ділянку площею 0,5004 га, яка розташована в урочищі «Хаємка» на території Келечинської сільської ради Міжгірського району Закарпатської області, що належала їй на праві приватної власності. Цей заповіт не змінено та не скасовано, що стверджується витягом зі Спадкового реєстру № 80831803 від 14.04.2025.

Зауважував і те, що право власності його баби на земельну ділянку було посвідчено державним актом на право приватної власності на землю серії ІІІ-ЗК № 002298, виданим 4 червня 2003 року Келечинською сільською радою Міжгірського району Закарпатської області, який зареєстровано у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 21. Підставою для видачі такого державного акта було рішення 17 сесії Келечинської сільської ради від 06.02.2001. З архівних даних та матеріалів розпаювання колишнього КСГП «Пролісок» видно, що розмір земельної частки (паю), який передавався колишнім членам підприємства (у тому числі його бабі ОСОБА_2 ) складав 2,15 умовних кадастрових гектарів, однак за життя вона реалізувала право на приватизацію лише щодо зазначеної земельної ділянки площею 0,5004 га в урочищі «Хаємка» с. Келечин.

Указував, що він прийняв спадщину за померлою ОСОБА_2 у встановленому законом порядку, оскільки на момент її смерті постійно проживав разом із нею однією сім`єю та вів з нею спільне господарство. Факт постійного спільного проживання його зі спадкодавцем на момент відкриття спадщини та факт прийняття ним спадщини встановлено рішенням Міжгірського районного суду Закарпатської області від 02.05.2025 у справі № 302/511/25, яке набрало 03.06.2025 законної сили. Інші спадкоємці із заявами про прийняття спадщини чи про відмову від неї до нотаріальної контори не зверталися.

З метою оформлення своїх спадкових прав він через свого представника звернувся до приватного нотаріуса Хустського районного нотаріального округу Дунаєва Ю. М., яким було заведено спадкову справу № 90/2025. Однак 21.05.2026 приватним нотаріусом Дунаєвим Ю.М. було відмовлено йому у видачі свідоцтва про право на спадщину на вказану вище земельну ділянку через розбіжності та технічні недоліки у документах, що підтверджують право власності спадкодавця, які нотаріус немає права усувати самостійно, зокрема через розбіжність у площі: у додатку № 1 до рішення 17 сесії Келечинської сільської ради від 06.02.2001 орієнтовна площа паю ОСОБА_2 вказана як 0,49 га, тоді як у виданому Державному акті від 04.06.2003 та у державному земельному кадастрі (ДЗК) зафіксовано площу 0,5004 га. Описка у скликанні ради: у бланку Державного акту підставою вказано рішення «17 сесії 22 скликання», тоді як архівна копія рішення ради видана як «17 сесія 23 скликання», також нотаріусом візуально виявлено ознаки «підтирання тексту» на бланку Державного акту.

Покликався і на те, що представником Пилипецької сільської ради Хустського району Закарпатської області (яка є правонаступником Келечинської сільської ради Міжгірського району Закарпатської області) йому було усно роз`яснено, що розбіжність, яка виникла між площею земельної ділянки, зазначеною у первинному рішенні Келечинської сільської ради від 06.02.2001 року (де вказано орієнтовну площу умовного паю 0,49 га) та фактичною площею 0,5004 га, яка закріплена у Державному акті серії ІІІ-ЗК № 002298 і внесена до Державного земельного кадастру (кадастровий номер 2122482000:05:001:0106), є скоріш за все наслідком геодезичного уточнення меж та контурів земельної ділянки при її винесенні в натуру та проведення інструментальної зйомки землевпорядною органом, що проводилися на час виготовлення державного акту.

Стверджував, що він безперешкодно після смерті ОСОБА_2 користується земельною ділянкою в її фактичних межах та площею саме 0,5004 га. Будь-яких спорів чи неузгодженостей стосовно меж, контурів та порядку користування зазначеною земельною ділянкою площею 0,5004 га за життя між ОСОБА_2 та суміжними землекористувачами чи іншими третіми особами ніколи не виникало і на даний час не існує.

У зв`язку з наведеним вище він не має можливості оформити свої спадкові права на передану йому за заповітом земельну ділянку в нотаріальному порядку, що і є підставою для звернення до суду.

Посилаючись на наведені вище обставини просив суд визнати за ним як спадкоємцем за заповітом до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , право власності на земельну ділянку в урочищі «Хаємка», що знаходиться у с. Келечин Хустського району Закарпатської області, площею 0,5004 га, кадастровий номер 2122482000:05:001:0106, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства.

Ухвалою судді Міжгірського районного суду Закарпатської області від 12.10.2026 відкрито провадження у цій справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

Своїм правом подати відзив на позовну заяву ОСОБА_1 відповідач Пилипецька сільська рада Хустського району Закарпатської області не скористалася.

У підготовче засідання позивач ОСОБА_1 та його представник адвокат Кривка П. П. не з`явилися, хоча про дату, час та місце проведення підготовчого засідання були належним чином повідомлені. Водночас представником позивача ОСОБА_1 адвокатом Кривкою П. П. подано до суду 29.10.2026 заяву, в якій він просив розглянути цю справу без участі сторони позивача, позовні вимоги підтримав повністю та просив їх задовольнити, а також прийняти визнання позову відповідачем (а.с.54).

Представник відповідача Пилипецької сільської ради Хустського району Закарпатської області у підготовче засідання також не з`явився, хоча про дату, час та місце проведення судового засідання був належним чином повідомлений, проте сільський голова Пиринець В. подав до суду 28.10.2026 заяву, в якій зазначив, що Пилипецька сільська рада визнає позов та просить розглянути дану справу без участі представника відповідача (а.с.51-53).

За положенням ч. 3 ст. 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.

Як кореспондує ч. 3 ст. 200 ЦПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем. Відповідно до ч. 4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

З огляду на наведене вище суд уважає за можливим розглянути цю справу за відсутності сторін за наявними матеріалами, які є достатніми для ухвалення законного та обґрунтованого рішення суду.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, повно та всебічно з`ясувавши обставини у даній справі та об`єктивно оцінивши у сукупності докази, які мають значення для розгляду справи, суд зазначає таке.

Судом установлено, що баба позивача - ОСОБА_2 , померла ІНФОРМАЦІЯ_1 у с. Келечин Міжгірського району Закарпатської області, про що 08.07.2013 року виконкомом Келечинської сільської ради Міжгірського району Закарпатської області складено відповідний актовий запис № 6, що підтверджено свідоцтвом про її смерть серії НОМЕР_1 (а.с.38).

Відповідно до довідки від 26.06.2026 № 128, виданої старостою Пилипецької сільської ради Хустського району Закарпатської області ОСОБА_3 , то ОСОБА_4 , житель АДРЕСА_2 та його сім`я користувалися земельною часткою (пай), яка виділена рішенням Келечинської сільської ради від 06.02.2001 року 17 сесією 23 скликання площею 0,49 га, та на яку виготовлений державний акт ІІІ-ЗК №002298 на ім`я ОСОБА_2 площею 0,5004 га (а.с.13).

Згідно з витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку (№ НВ-3200247962026 від 02.02.2026) земельна ділянка з кадастровим номером 2122482000:05:001:0106 розташована в урочищі «Хаємка» с. Келечин Хустського району Закарпатської області, цільове призначення 01.03 для ведення особистого селянського господарства та передана у приватну власність ОСОБА_2 на підставі рішення Келечинської сільської ради від 06.02.2001(а.с.14-16).

З рішення Келечинської сільської ради 17 сесією 23 скликання від 06.02.2001 видно, що ОСОБА_2 , мешканці АДРЕСА_3 було вирішено надати земельну частку (пай) площею 0,49 га в урочищі «Хаємка» у приватну власність (а.с.21).

Як видно з Державного акту на право приватної власності на землю серії ІІІ-ЗК №002298 від 04.06.2003, який виданий на підставі рішення Келечинської сільради народних депутатів від 06.02.2001 та зареєстрований у книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 21, то ОСОБА_2 , мешканці АДРЕСА_1 , передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,5004 га в урочищі «Хаємка» для ведення особистого селянського господарства. Нормативна грошова оцінка становить 7 860,28 гривень (а.с.22,23,41).

З технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), виданої ОСОБА_1 , видно, що місце розташування земельної ділянки є с. Келечин, урочище «Хаємка» Хустського району Закарпатської області, загальна площа якої є 0,5004 га, кадастровий номер №2122482000:05:001 (а.с.24-37).

Відповідно до рішення Міжгірського районного суду Закарпатської області від 02.05.2025 року у справі № 302/511/25 заяву ОСОБА_1 задоволено та встановлено факт постійного проживання ОСОБА_1 разом зі спадкодавицею ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 на час відкриття спадщини до майна померлої ОСОБА_2 , за адресою: АДРЕСА_1 . Це рішення суду набрало законної сили 03.06.2025 (а.с.17-20).

Постановою приватного нотаріуса Хустського районного нотаріального округу в Закарпатській області Дунаєва Ю.М. за вих. № 110/02-31 від 21.05.2026 у видачі ОСОБА_1 свідоцтва про право на спадщину за заповітом до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,5004 га, що знаходиться на території села Келечин, урочище «Хаємка», Хустського району Закарпатської області відмовлено у зв`язку із суперечливою інформацією рішення сільської ради, яким надано відповідну земельну частку (пай), невідповідністю площі земельної ділянки у державному акті на право приватної власності на землю та наявності підтирання тексту у цьому ж документі (а.с.11,12).

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно зі ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав і обов`язків від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Положеннями ст. 1217 ЦК Україна передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до приписів статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Частиною першою статті 1221 ЦК України регламентовано, що місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.

Як кореспондує ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Частиною першою статті 1258 ЦК України встановлено, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.

Статтею 1261 ЦК України передбачено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою - четвертою статті 1273 цього Кодексу. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини. (частини 1, 4, 5 ст. 1268 ЦК України).

Згідно з ч. 3 ст. 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Відповідно до ч. 1 ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно зі спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Згідно зі ст. 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Положеннями ч. 1 ст. 1297 ЦК України визначено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є майно та/або майнові права, які обтяжені, та/або нерухоме майно та інше майно щодо якого здійснюється державна реєстрація, зобов`язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на таке майно.

Відповідно до підпунктів 4.14, 4.16, 4.17, 4.18, 4.21 пункту 4 глави 10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальний дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, свідоцтво про право на спадщину видається за наявності у спадковій справі всіх необхідних документів. При видачі свідоцтва про право на спадщину нотаріус обов`язково перевіряє: факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, наявність підстав для закликання до спадкоємства, якщо має місце спадкування за законом, прийняття спадкоємцем спадщини у встановлений законом спосіб, склад спадкового майна, на яке видається свідоцтво про право на спадщину. На підтвердження цих обставин від спадкоємців витребовуються документи, які підтверджують вказані факти. Видача свідоцтва про право на спадщину на майно, право власності на яке підлягає державній реєстрації, проводиться нотаріусом після подання документів, що посвідчують право власності спадкодавця на таке майно, крім випадків, передбачених пунктом 3 глави 7 розділу І цього Порядку, та перевірки відсутності заборони або арешту цього майна. Якщо до складу спадкового майна входить нерухоме майно, нотаріус отримує інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно шляхом безпосереднього доступу до нього. За відсутності у спадкоємця необхідних для видачі свідоцтва про право на спадщину документів нотаріус роз`яснює йому процедуру вирішення зазначеного питання в судовому порядку.

У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутись до суду за правилами позовного провадження.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ч. 2 ст. 331 ЦК України якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Згідно зі ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.

Відмова нотаріуса у видачі відповідного свідоцтва не припиняє права спадкоємця на отримання спадщини та його право в такому випадку підлягає судовому захисту.

Відповідно до пункту «г» ч. 1 ст. 81 ЗК України громадяни України набувають право власності на земельні ділянки на підставі прийняття спадщини.

За приписами пункту «а» ч. 3 ст. 152 ЗК України захист прав громадян на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання прав.

Згідно з листом Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 травня 2013 № 24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування», найпоширенішою причиною звернення особи до суду в справах про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування є неможливість спадкоємцями, які прийняли спадщину, оформити своє право на спадщину в нотаріальній конторі з причин відсутності правовстановлюючих документів на спадкове майно на ім`я спадкодавця та/або відсутності державної реєстрації нерухомого майна спадкодавцем. Такі випадки характерні для сільської місцевості, де право власності на житловий будинок за спадкодавцем підтверджується лише записом у погосподарській книзі сільської ради та тривалим фактом володіння цим майном особою, яка померла. Перші власники не оформляли документи на належне їм нерухоме майно та не реєстрували його в органах БТІ, а тому спадкоємець не може отримати у нотаріуса свідоцтво про право на спадщину і його право має бути визнано в судовому порядку.

Частиною першою ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Як кореспондують частини перші ст. 16 ЦК України, ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, установленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Згідно з ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства (ч. 1 ст. 13 ЦПК України) суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд установлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи

Положеннями ч. 1 ст. 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення сторонами перед судом переконливості поданих доказів є конституційною гарантією (ст. 129 Конституції України).

Відповідно до частини 3 ст. 12, частин 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, окрім випадків установлених Законом, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Виходячи із висновків Європейського Суду з прав людини, викладених у рішенні у справі «Бочаров проти України» від 17.03.2011 (п. 45), «Суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom). Проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів (див. рішення у справі «Салман проти Туреччини» (Salman v. Turkey, заява № 21986/93, п. 100, ECHR 2000-VII).

Отже, з огляду на наведене вище, а також ураховуючи на визнання позову відповідачем і не порушення при цьому прав інших осіб, суд доходить висновку, що позивач довів поза розумним сумнівом належними, допустимими, достовірними, а в їх сукупності та взаємозв`язку між собою достатніми доказами свої вимоги, а відтак позов підлягає до задоволення повністю.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Керуючись статтями 76-81, 89, 142, 200, 259, 263-265, 268, 273, 354, 355 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

Прийняти визнання позову ОСОБА_1 відповідачем Пилипецькою сільською радою Хустського району Закарпатської області.

Позов ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник-адвокат Кривка Павло Павлович, до Пилипецької сільської ради Хустського району Закарпатської області про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за заповітом задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 у порядку спадкування за заповітом до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , право власності на земельну ділянку в урочищі «Хаємка», що знаходиться у с. Келечин Хустського району Закарпатської області, площею 0,5004 га, кадастровий номер 2122482000:05:001:0106, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Закарпатського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено та підписано 29.10.2026.

Учасники справи:

Позивач ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ;

Відповідач Пилипецька сільська рада Хустського району Закарпатської області, місце знаходження с. Пилипець, буд. 75, Хустського району Закарпатської області, ЄРДПОУ 04350843.

Суддя В.Ю. Готра