Рішення № 14101850, 02.03.2011, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.03.11                                                                       Справа№ 30/233(10)

За позовом: КП «Монтажник», м. Дрогобич

до відповідача: ЗАТ «Карпатський дім», м. Трускавець

про стягнення 11054,98 грн.

Суддя Н.Мороз

Представники:

Від позивача: Остапюк Т.В.

Від відповідача: Котормус Т.

Суть спору:

Позов подано колективним підприємством «Монтажник», м. Дрогобич до закритого акціонерного товариства «Карпатський дім», м. Трускавець про стягнення 11054,98 грн.

Ухвалою суду від 15.12.2010р. порушено провадження у справі та призначено до розгляду на 13.01.2011 р.

13.01.2011р., 08.02.2011р, 22.03.2011р, розгляд справи відкладався з підстав, викладених у відповідних ухвалах суду.

Представник позивача в судове засідання з’явився, позовні вимоги підтримав. Позов просить задоволити.

Представник відповідача в судове засідання з»явився, подав відзив на позов, яким основний борг в сумі 6000,40 грн., 3% річних в розмірі 239,60 грн. та 696,05 грн. інфляційних нарахувань визнав, проти нарахування позивачем пені, штрафу, інфляційних втрат в сумі 141,95 грн. заперечив з підстав, викладених у відзиві. Зокрема, в порядку п.3 ст.267 ЦК України, заявив про застосування позовної давності.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення повноважних представників сторін, оцінивши докази в їх сукупності, судом встановлено наступне.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов”язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов”язана вчинити на користь другої сторони певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов”язку. Однією з підстав виникнення зобов”язань, згідно ст.11 ЦК України, зокрема є договори та інші правочини.

24.03.2009р. між позивачем та відповідачем було укладено договір підряду, згідно якого позивач зобов»язується на свій ризик виконати за

дорученням відповідача та у відповідності до умов договору роботу по прокладці КЛ-1 КВ, а відповідач зобов»язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Відповідно до ст. 837 ЦК України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов”язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов”язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Відповідно до п.2.1 договору, вартість та витрати по виконанню робіт становить 32000 грн.

Згідно п. 3.1 договору, відповідач зобов»язувався здійснити оплату протягом 5 днів з моменту оформлення замовлення- аванс в розмірі 50% від вартості робіт та протягом 5 днів з моменту підписання акту здачі-приймання робіт- остаточний розрахунок.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем умови вищевказаного договору було виконано своєчасно та в повному обсязі. В підтвердження наведеного позивачем долучено до матеріалів справи акт приймання-передачі виконаних підрядних робіт за квітень 2009р. та довідку про вартість виконаних робіт за квітень 2009р. Жодних претензій стосовно якості виконаних підрядних робіт, або прострочення строку здачі виконаних робіт ні на момент прийняття робіт, ні на момент подання позивачем позову до суду, відповідачем заявлено не було.

Відповідач, в порушення умов договору повної оплати за виконані роботи не здійснив, в результаті чого, станом на 01.07.2009р., утворився борг в сумі 6000,40 грн. Дана обставина відповідачем не заперечувалась, доказів зворотнього суду не надано.

Стаття 598 ЦК України, вказує на те, що зобов”язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст.526 ЦК України, в контексті з вимогами ст.193 ГК України, зобов”язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог- відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч.1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Згідно ст.216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до статті 230 ГПК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до п. 9.2 договору, за односторонню необгрунтовану відмову від виконання своїх обов»язків протягом дії договору, позивачем нараховано штраф в розмірі 10% від загальної вартості робіт, що становить 3200,04 грн. та згідно п.9.4 договору, за порушення термінів оплати, нараховано пеню в розмірі 777,27 грн. за період з 01.07.2009р. по 31.10.2010р., відповідно до поданого розрахунку.

Проте, дані вимоги позивача задоволенню не підлягають, оскільки, у відповідності до ст. 258 ЦК України, позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимоги про стягнення неустойки (штрафу, пені). Відповідно до ч.4 ст.267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові. Враховуючи те, що позивач звернувся до суду лише 09.12.2010р. та заяву відповідача про застосування позовної давності, суд дійшов висновку в цій частині позовних вимог відмовити.

Крім того, слід зазначити, що розмір штрафних санкцій унормований статтею 231 цього ж Кодексу, за приписами пункту 6 наведеної норми штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України , за увесь час користувані чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором Отже, покладення на відповідача додаткової відповідальності (понад стягнення пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ) за порушення того ж самого грошового зобов'язання у вигляді штрафу в розмірі 10% від ціни договору суперечать приписам наведених норм законодавства.

В силу статті 61 Конституції України, ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Згідно п. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Позивачем нараховано відповідачу інфляційні втрати на загальну суму 838,00 грн. та 3% річних на загальну суму 239,60 грн., відповідно до поданого розрахунку.

Однак, суд погоджується з доводами відповідача, що інфляційні нарахування підлягають частковому задоволенню, враховуючи лист ВСУ від 03.04.1997р. №62-97р. «Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ», в якому зазначено, що при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожу дату місяця, а в середньому на місяць. Таким чином, розмір інфляційних втрат, що підлягає стягненню з відповідача становить 696,05 грн. і підлягає стягненню.

Відповідно ст.32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і

заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ст.33 ГПК України).

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку позов задоволити частково.

Судові витрати покладаються на відповідача, пропорційно задоволених позовних вимог, згідно ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст.ст.11, 267, 258, 509, 526, 625, 837 ЦК України, ст.193, 216,230 ГК України, ст.ст. 32, 33, 43, 49, 75, 82, 84, 85, 116, 117 ГПК України, господарський суд,-

В И Р І Ш И В:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з закритого акціонерного товариства «Карпатський дім», м.Трускавець, вул. Суховоля, 60А (р/р 26007024351000 в АК «Донгорбанк», м.Донецьк, МФО 334970, код ЄДРПОУ 32037555) на користь колективного підприємства «Монтажник», м.Дрогобич, вул. Стрийська, 226 (р/р2600815592 в ВАТ „Райфайзен банк Аваль»МФО 325785, код ЄДРПОУ 20827500) - 6000,40 грн. основного боргу, 696,05 грн. інфляційних нарахувань, 239,60 грн. 3% річних, 69,64 грн. держмита, 148,68 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процессу.

3. В решті позовних вимог- відмовити.

4. Наказ видати згідно ст. 116 ГПК України.

Суддя                                                                                           

Рішення складено 09.03.2011р.