Рішення № 14101343, 28.02.2011, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.02.11                                                                                           Справа№ 5015/412/11

За позовом: приватного підприємства "ТрастТер" (надалі –Підприємство), м.Львів,

до відповідача:державного територіально-галузевого об’єднання "Львівська залізниця" (надалі –Залізниця), м. Львів,

за участю третьої особи:товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Лізинговий дім" (надалі –Товариство), м. Львів,

про: зобов’язання відповідача повернути заявку товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Лізинговий дім" від 06.04.2010 року, подану на реєстрацію залізничних вагонів, як таку, що не була належним чином перевірена.

Суддя Т. Рим

За участю представників:

позивача:Яворський В.І. –довіреність від 14.02.2011 року,

відповідача:Янковська І.М. –довіреність від 29.07.2010 року №НЮ-459,

третя особа:Гера Г.Г. –довіреність від 25.10.2010 року №665.

На розгляд господарського суду Львівської області подано позов приватного підприємства "ТрастТер" до державного територіально-галузевого об’єднання "Львівська залізниця", за участю третьої особи: товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Лізинговий дім", про зобов’язання відповідача повернути заявку товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Лізинговий дім" від 06.04.2010 року, подану на реєстрацію залізничних вагонів, як таку, що не була належним чином перевірена. Ухвалою від 31.01.2011 р. провадження у справі порушено, позовну заяву прийнято до розгляду, розгляд справи призначено на 16.02.2011 р. Розгляд справи було відкладено на 28.02.2011 року за клопотанням позивача.

Позовні вимоги обґрунтовуються наступним. Відповідач у порушення Правил реєстрації та експлуатації вантажних вагонів, затверджених наказом Міністерства транспорту та зв’язку України №856 від 28.09.2004 р. прийняв документи на здійснення реєстрації залізничних напіввагонів №56263122, №56263130, №56263148 (зі зняттям ознаки оренди з ПП "ТрастТер"). Такими діями відповідач, порушив права позивача на користування і розпорядження предметом лізингу, адже договір фінансового лізингу №396/0308 від 11.03.2008 р. не розірваний, лізингоодержуважем (орендарем) є позивач.

Наведене стало підставою для звернення позивача до суду з вимогою зобов’язання відповідача повернути заявку товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Лізинговий дім" від 06.04.2010 року, подану на реєстрацію залізничних вагонів, як таку, що не була належним чином перевірена.

Відповідач повністю заперечив проти позовних вимог з огляду на те, що між Підприємством та Залізницею не існує цивільних відносин, у тому числі і щодо оренди вагонів, що зазначені у позовній заяві. Крім того зазначає, що Підприємство невірно тлумачить пункт 2.2 Правил реєстрації вантажних вагонів, оскільки зазначений пункт визначає порядок реєстрації та перелік документів, необхідних для реєстрації. Водночас ця норма не регулює порядку повернення орендованого майна власнику.

Третя особа у повному обсязі заперечила проти позовних вимог з огляду на таке. Рішенням господарського суду Львівської області у справі №22/241 від 17.12.2009 року встановлено, що договори фінансового лізингу припинені, позивач за власним розсудом та добровільно здійснив повернення майна відповідачу, про що сторони підписали акт прийому-передачі від 01.07.2009 року.

В судовому засіданні 28.02.2011 року позивачем подано клопотання про витребування у відповідача заявки реєструвального підрозділу, яка подавалася до ГІОЦ Укрзалізниці на реєстрацію трьох напіввагонів. Крім того, позивачем подано клопотання про витребування у третьої особи доказів виконання договору поставки №011/0308-КП від 11.03.2008 року щодо оплати за поставлений товар.

Суд відхиляє подані клопотання з огляду на те, що вони не стосуються предмета позову. Крім того, позивачем порушено норми статті 38 Господарського процесуального кодексу України, які встановлюють правила подання клопотань про витребування доказів. Так, позивачем не зазначено обставин, які перешкоджають наданню таких доказів, не вказано на неможливість самостійно подати такі докази.

Вислухавши представників сторін, проаналізувавши матеріали справи, суд встановив наступне.

Між товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія "Лізинговий дім" та приватним підприємством "Траст Тер" укладено договір №396/0308 від 11.03.2008 року фінансового лізингу (оренди). За умовами цього договору третя особа (лізингодавець) передає позивачу (лізингоодержувачу), а позивач отримує від третьої особи у платне користування на умовах фінансового лізингу майно, а саме: напіввагон 4-х вісний –3 шт. згідно з додатком №1.

Рішенням господарського суду Львівської області у справі № 22/241 від 17.12.2009 року за позовом Підприємства до Товариства про визнання дій відповідача незаконними встановлено, що вилучення Товариством напіввагонів відбулося на підставі пункту 10.1 договору та внаслідок порушення позивачем пункту 4.1 договору, в якому передбачено періодичне та своєчасне внесення лізінгових платежів. Крім того, зі згаданого рішення вбачається, що позивач за власним розсудом та добровільно здійснив повернення майна Товариству, про що сторони підписали акт прийому-передачі від 01.07.2009 року. Зазначене рішення залишено без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 03.03.2010 року. та постановою Вищого господарського суду України від 29.10.2010 року.

Товариство звернулося до Залізниці з листом від 06.04.2010 року, яким просило зняти ознаку оренди в базі ГІОЦ УЗ у зв’язку з достроковим припиненням Договору з вагонів №56263122, №56263130, №56263148.

При винесенні рішення суд виходив з наступного.

Відповідно до статті 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Як встановлено під час розгляду справи судом у справі №22/241, договір №396/0308 фінансового лізингу від 11.03.2008 р., укладений між Товариством та Підприємством, був припинений з 01.07.2009 р. – з часу підписання сторонами акту приймання-передачі майна.

Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб’єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Статтею 15 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Наявними в матеріалах справи документами, зокрема рішенням господарського суду Львівської області від 17.12.2009р. у справі № 22/241, підтверджується, що Договір №396/0308 фінансового лізингу від 11.03.2008 року достроково припинено Товариством у зв’язку із несплатою лізингових платежів Підприємством, спірні залізничні напіввагони №56263122, №56263130, №56263148 згідно з актом прийому-передачі від 01.07.2009 року повернуто Товариству.

Таким чином, станом на день подання заявки від 06.04.2010 року позивач не мав стосунку до залізничних напіввагонів, а відтак дії відповідача щодо прийняття чи відмови у прийнятті заявки Товариства жодним чином не можуть порушувати права та охоронювані законом інтереси Підприємства.

Крім того, суд звертає увагу позивача на норми статті 11 Цивільного кодексу України. Так, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти.

Зважаючи на викладене, суд погоджується з Залізницею в тому, що між нею та Підприємством не виникло цивільних прав та обов’язків, тому Залізниця не має обов’язків по відношенню до позивача в частині, що стосується предмета спору.

Окрім того, позивач не надав суду жодних доказів на підтвердження того, що Залізниця не здійснювала перевірки заявки Товариства від 06.04.2010 року на реєстрацію трьох залізничних напіввагонів №56263122, №56263130, №56263148 і доданих документів на наявність доказів, які б підтверджували факт розірвання договору фінансового лізингу №396/0308 від 11.03.2008 року.

На додаток до наведеного суд вважає, що позивач обрав невірний спосіб захисту своїх прав. Згідно зі статтею 8 Конституції України кожному гарантовано право на звернення до суду для захисту його конституційних прав і свобод безпосередньо на підставі Конституції України.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. У відповідності до статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Зазначений перелік способів захисту не є вичерпним, однак у разі порушення цивільного права чи інтересу у позивача виникає право на застосування конкретного способу захисту, який залежить від виду порушення. Тобто, позивач повинен обрати саме такий спосіб захисту, який відповідає характеру порушення його права чи інтересу.

Як вказано у статті 16 Цивільного кодексу України, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 20 Господарського кодексу України кожний суб’єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб’єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб’єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб’єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб’єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов’язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

Отже, чинним законодавством України не передбачений обраний позивачем спосіб захисту прав та охоронюваних законом інтересів, а саме зобов’язання Залізниці повернути заявку Товариства від 06.04.2010 року, подану на реєстрацію залізничних напіввагонів №56263122, №56263130, №56263148 і додані документи на наявність доказів, які б підтверджували факт розірвання договору фінансового лізингу №396/0308 від 11.03.2008 року.

Господарський суд виносить рішення в межах позовних вимог та на основі встановлення всіх обставин справи, що доведені належними доказами. Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Згідно зі статтею 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. За умовами статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Однак, як вбачається з матеріалів справи, позивач не надав суду жодних належних та допустимих доказів в підтвердження порушення відповідачем будь-яким чином прав та охоронюваних законом інтересів позивача.

Згідно зі статтею 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Закон покладає на позивача обов’язок доказування законності підстав своїх вимог, причому тільки належними та допустимими доказами, які можуть підтвердити правову природу вимоги.

Виходячи з наведеного, суд не вбачає правових підстав для задоволення позовних вимог та приходить до висновку, що в позові потрібно відмовити.

Судові витрати в силу статті 49 Господарського процесуального кодексу України залишаються за позивачем.

Враховуючи наведене, керуючись статтями 43, 33, 34, 38, 43, 49, 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1.          У задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Повний текст рішення складено та підписано 03.03.2011 року.

Суддя