Рішення № 14101230, 24.02.2011, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.02.11 Справа№ 5/5(2010)

Господарський суд Львівської області у складі судді Матвіїв Р.І.

Секретар судового засідання Боржієвська Л.А.

У справі:

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Новітні Енергозберігаючі Системи Опалення», м. Львів

до відповідача: Субєкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1, м. Львів

про стягнення 8082,72 грн.

У відкритому судовому засіданні взяли участь представники:

позивача: Жук В.М. представник на підставі довіреності № б/н від 02.02.2010 року

відповідача: не зявився

Представникам сторін, що брали участь в судових засіданнях, розяснено зміст ст.ст. 20, 22 Господарського процесуального кодексу України щодо їх прав та обовязків, зокрема про право заявляти відводи судді.

Суть спору:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Новітні Енергозберігаючі Системи Опалення»(далі по тексту - позивач) звернулося до господарського суду Львівської області із позовом про стягнення із Субєкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 (далі по тексту - відповідача) 3828,65 грн., що складає вартість котла, а також 1282,60 грн. неустойки та 6149,25 грн. втраченої вигоди.

Представники позивача в судових засіданнях позовні вимоги підтримав.

Представник відповідача позовні вимоги заперечив повністю з підстав, викладених у відзиві.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

01 вересня 2010 року між сторонами було укладено договір відповідального зберігання, на підставі якого позивач (депонент згідно договору) передав відповідачу (виконавцю за договором) на тимчасове відповідальне зберігання чавунний котел АТТАСК FD20/UA терміном до 01.10.2010 року.

Оскільки, на момент подання позову, котел відповідачем не повернуто, позивач просив суд стягнути із відповідача 3828,65 грн., що складає вартість котла, а також 1282,60 грн. неустойки та 6149,25 грн. втраченої вигоди. Таким чином загальна сума позову складала 11260,50 грн.

В судовому засіданні 26.01.2011 року, позивачем подано уточнення позовних вимог, відповідно до якого позивачем, в звязку із поверненням відповідачем чавунного котла АТТАСК FD20/UA згідно акта приймання передачі від 24.01.2011 року зменшено суму позову до 8082,72 грн., з яких: 1933,47 грн. складає розмір нарахованої пені та 6149,25 грн. - розмір втраченої вигоди.

Відповідач проти позову заперечує повністю з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву від 17.01.2011 року.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази суд прийшов до наступного висновку.

Так, 01 вересня 2010 року між сторонами було укладено договір відповідального зберігання, на підставі якого позивач (депонент згідно договору) передає, а відповідач (виконавець за договором) приймає на відповідальне платне зберігання чавунний котли: по 10 (десять) гривень в місяць за кожну одиницю товару. Депонент передає майно виконавцю згідно акту прийому-передачі, який є невідємною частиною цього договору.

На підставі Акта прийому-передачі товарів на відповідальне зберігання від 01.09.2010 року позивач передав відповідачу на зберігання чавунний котел АТТАСК FD20/UA.

Термін дії договору відповідно до п.6.1 визначений до 01.10.2010 року.

15.10.2010 року позивач направив відповідачу лист-вимогу № 74 про повернення майна переданого на відповідальне зберігання по договору від 01.09.2010 року.

Оскільки, котел повернуто не було, позивач звернувся до суду із позовом про стягнення вартості вищезазначеного котла, при цьому позивач виходив із його вартості на день закупівлі, що становила 459,00 євро, що згідно курсу Національного Банку України станом на 17.10.2008 року складає 3077,41 грн.

Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на те, що відповідно до ст. 948 Цивільного кодексу України, поклажодавець зобовязаний забрати річ від зберігача після закінчення строку зберігання, відтак факт закінчення строку договору від 01.09.2010 року та необхідність повернення чавунного котла АТТАСК FD20/UA відповідач не заперечує, однак зазначає, що оскільки договором не передбачено повернення котла силами виконавця, то обовязок транспортування лежить на депонентові. Крім цього, оскільки несвоєчасність повернення чавунного котла відбулося не з вини відповідача, то і нарахування позивачем пені та упущеної вигоди, відповідач вважає безпідставним.

Відповідно до Акта прийому-передачі товарів з відповідального зберігання від 24.01.2011 року відповідачем повернено позивачу чавунний котел АТТАСК FD20/UA, внаслідок чого позивач уточнив позовні вимоги. Відповідно до заяви про уточнення суми позову позивач наполягає на стягненні 1933,47 грн. пені за несвоєчасне повернення котла та 6149,25 грн. втраченої вигоди.

Дані позовні вимоги суд вважає такими, що підлягають частковому задоволенню з огляду на наступне.

Пунктом 6.1 договору відповідального зберігання визначено термін дії договору до 01.10.2010 року, з чого випливає, що чавунний котел АТТАСК FD20/UA переданий відповідачу на відповідальне платне зберігання на підставі акту прийому-передачі від 01.09.2010 року підлягає поверненню після закінчення строку дії договору.

Пунктом 2.1.3 договору сторони визначили обовязок виконавця повернути майно депоненту по першій вимозі.

15.10.2010 року позивач звернувся до відповідача із листом-вимогою № 74 про повернення котла, після чого у відповідача виник обовязок повернути майно депоненту. Однак, відповідач майно не повернув.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно із ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до 4.3 договору у випадку неповернення майна депоненту за першою вимогою виконавець повинен сплатити депоненту неустойку у розмірі 0,5% від вартості майна за кожен день затримки.

Стаття 610 Цивільного кодексу України зазначає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми, яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання.

Відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України: у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобовязання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобовязанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобовязання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з врахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. Це положення доповнюється також і змістом ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України, відповідно до якого розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення та положенням п. 3 ст. 83 ГПК України, згідно якого господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобовязання.

Враховуючи вищенаведене, суд прийшов до висновку про необхідність зменшення розміру неустойки на 50 відсотків від розрахованого позивачем розміру 1933 грн. 47 коп. через надмірно великий розмір штрафних санкцій порівняно із збитками кредитора та вартістю котла АТТАСК FD20/UA, яка становить 3828 грн. 65 коп. та обґрунтована розрахунком позивача. Тому суд вважає за доцільне стягнути із відповідача на користь позивача неустойку відповідно до п. 4.3 договору за прострочення повернення котла АТТАСК FD20/UA, обмеживши її розмір сумою 966 грн. 70 коп.

Щодо нарахованих позивачем 6149,25 грн. втраченої вимоги, суд відмовляє у її стягненні з наступних підстав.

Під втраченою вигодою закон розуміє не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі неналежного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності. Тобто, це частина збитків, яка полягає у неотриманні учасником зобов'язань того майна, яке повинно було б йому надійти у разі, коли не відбулося б правопорушення, тобто при звичайному перебігу справ. В обґрунтування 6149,25 грн. втраченої вимоги, позивач посилається на те, що 14 жовтня 2010 року до позивача звернулося ДП «НЕРО»із замовленням ряду котлів серед яких був чавунний котел АТТАСК FD20/UA.

В даному випадку, позивачем не представлено достатньо доказів упущеної вигоди. Замовлення ДП «НЕРО»в покупці серед інших товарів і чавунного котла АТТАСК FD20/UA не означає факт невідворотності здійснення його покупки. Докази проведення попередньої оплати в матеріалах справи відсутні, що позбавляє можливості позивача розраховувати на відшкодування втраченої вигоди. Таким чином, наведений факт наміру покупки не є прямим доказом втраченої вигоди.

Ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, зазначає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками процесу. Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору (ст. 32 ГПК)

З огляду на викладене, суд задовольняє позовні вимоги частково.

Судові витрати покласти на відповідача частково, пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст. 49, п. 1.1 ст. 80, ст. ст. 82-84, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позов задоволити частково.

Стягнути з Субєкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1, АДРЕСА_1 (індивідуальний податковий номер НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “«Новітні Енергозберігаючі Системи Опалення» м. Львів, вул. Зелена, 204 (код ЄДРПОУ 35942852) 966,70 грн. пені, 48,42 грн.державного мита та 99,12 грн.витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В частині стягнення 3828,65 грн. провадження у справі припинити.

В решті позовних вимог відмовити.

Наказ видати після набрання судовим рішення в законної сили, в порядку ст. 116 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст.ст. 91-93 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя