Єдиний державний реєстр судових рішень справа № 462/7785/25
УХВАЛА
27 жовтня 2026 року Залізничний районний суд м.Львова у складі:
головуючого судді Колодяжного С.Ю.
з участю секретаря судового засідання Задорожної Н.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду у м.Львові заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» про заміну сторони (стягувача) у виконавчому листі,
встановив:
ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» 08.10.2026 року звернулося до Залізничного районного суду м.Львова із заявою про заміну стягувача у виконавчому листі у справі №462/7785/25 за позовом АТ «Таскомбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
В обґрунтування заяви посилається на те, що рішенням Залізничного районного суду м.Львова від 19.12.2025 року, яке набрало законної сили, стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Таскомбанк» 293691,16 грн. заборгованості за Кредитним договором №ІD27637236 від 26.07.2024 року та 3524,34 грн. понесених судових витрат зі сплати судового збору. 29.06.2026 року між АТ «Таскомбанк» та ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» укладено Договір факторингу №НІ/11/35-Ф, відповідно до якого АТ «Таскомбанк» відступило ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» право вимоги за кредитними договорами, в тому числі за Кредитним договором №ІD27637236 від 26.07.2024 року, який був укладений з ОСОБА_1 . У зв?язку з наведеним, просить заяву задовольнити.
Сторони, які беруть участь у справі, будучи належним чином повідомлені про час та місце розгляду заяви, в судове засідання не з`явились, що, відповідно до положень ч.3 ст.442 ЦПК України не є перешкодою для розгляду заяви. При цьому, ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» у поданій заяві просить розглядати таку за відсутності представника.
27.10.2026 року на адресу суду від представника боржника ОСОБА_1 адвоката Бандирського А.С. надійшли заперечення, в яких зазначає, що боржник ОСОБА_1 не одержував ні від АТ «Таскомбанк», ні від ТОВ «ФК «ЄАПБ» письмового повідомлення про відступлення права грошової вимоги за кредитним договором №ID27637236 від 26 липня 2024 року. Відтак, вважає, що на даний момент у боржника ОСОБА_1 не виникли грошові зобов`язання перед ТОВ «ФК «ЄАПБ» щодо оплати заборгованості за кредитним договором №ID27637236 від 26 липня 2024 року, так як відсутні докази того, що АТ «ТАСКОМБАНК» або ТОВ «ФК «ЄАПБ» надсилали боржнику повідомлення про відступлення права грошової вимоги за таким кредитним договором. Крім того, з реєстру прав вимог (додатку №1 до Договору факторингу № НІ/11/35-Ф від 29.06.2026, укладеного між АТ «ТАСКОМБАНК» та ТОВ «ФК «ЄАПБ») вбачається, що АТ «ТАСКОМБАНК» відступило ТОВ «ФК «ЄАПБ» право грошової вимоги до ОСОБА_1 за Кредитним договором №ID27637236 від 26 липня 2024 року в сумі 586 696,54 грн., тобто в значно більшому розмірі (586 696,54 грн.) ніж належало АТ «ТАСКОМБАНК» на підставі рішення Залізничного районного суду міста Львова від 19.12.2025 року у справі №462/7785/25 (293 691,16 грн), що свідчить про те, що відступлення права вимоги відбулось з порушенням вимог законодавства. Разом з тим, в додатку №1 до Договору факторингу № НІ/11/35-Ф від 29.06.2026 наведена лише інформація щодо боржника ОСОБА_1 , тоді як ТОВ «ФК «ЄАПБ» стверджує, що в реєстрі прав вимоги міститься інформація щодо великої кількості боржників, що викликає сумніви в справжності наданого ТОВ «ФК «ЄАПБ» додатку №1 до Договору факторингу № НІ/11/35-Ф від 29.06.2026 року, в якому наведена інформація про передачу права вимоги лише за одним кредитним договором, укладеним із ОСОБА_1 .
Вивчивши матеріали заяви та заперечення на таку, перевіривши матеріали справи №462/7785/25, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що рішенням Залізничного районного суду м.Львова від 19.12.2025 року, яке набрало законної сили, стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Таскомбанк» 293691,16 грн. заборгованості за Кредитним договором №ІD27637236 від 26.07.2024 року та 3524,34 грн. понесених судових витрат зі сплати судового збору (а.с.72-74).
29.06.2026 року між АТ «Таскомбанк» та ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» укладено Договір факторингу №НІ/11/35-Ф, відповідно до якого АТ «Таскомбанк» відступило ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» право вимоги за кредитними договорами (а.с.107-112).
Відповідно до витягу з реєстру прав вимог до Договору факторингу №НІ/11/35-Ф від 29.06.2026 року до Реєстру договорів, права вимоги за якими відступаються, та боржників за такими договорами включено боржника ОСОБА_1 за Кредитним договором №ІD27637236 від 26.07.2024 року (а.с.115).
З матеріалів цивільної справи №462/7785/25 вбачається, що виконавчий лист на примусове виконання рішення Залізничного районного суду м.Львова від 19.12.2025 року не видавався.
Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє зобов`язальних правовідносин сторін. Зміна кредитора в зобов`язанні шляхом відступлення права вимоги із зазначенням у договорі обсягу зобов`язання, яке передається на стадії виконання судового рішення, не обмежує цивільних прав учасників спірних правовідносин. У зв`язку із заміною кредитора в зобов`язанні саме зобов`язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб`єктний склад у частині кредитора.
Процесуальне правонаступництво є похідним від матеріального та випливає з юридичних фактів правонаступництва (заміни сторони в матеріальному правовідношенні її правонаступником). Процесуальне правонаступництво передбачене статтею 55 ЦПК України. Це перехід процесуальних прав та обов`язків сторони у справі до іншої особи у зв`язку з вибуттям особи у спірному матеріальному правовідношенні. У зв`язку із цим для вирішення судом питання щодо процесуальної заміни сторони у справі необхідна наявність відповідних первинних документів, які підтверджують факт вибуття особи з матеріального правовідношення та перехід її прав та обов`язків до іншої особи - правонаступника.
Матеріальне правонаступництво реалізується в межах процесуального правонаступництва виключно за правилами останнього.
Законодавець не ототожнює «процесуальне правонаступництво» і «заміну сторони виконавчого провадження», оскільки цим інститутам присвячені дві окремі статті ЦПК України - 55 та 442 відповідно. Також це опосередковано випливає зі змісту пункту 28 частини першої статті 353 ЦПК, відповідно до якого ухвала про заміну сторони у справі (процесуальне правонаступництво) та ухвала про заміну сторони виконавчого провадження відокремлені одна від одної як такі, на які можуть подаватись скарги окремо від рішення суду.
Особа, на користь якої видано виконавчий документ, набуває статусу стягувача з моменту видачі такого виконавчого документа, а не з моменту відкриття виконавчого провадження. Але разом з тим ця особа до відкриття виконавчого провадження як юридичного процесу є лише стягувачем у виконавчому документі на стадії виконання судового рішення з відповідним потенціалом прав у виконавчому провадженні, які повноцінно реалізує лише у статусі стягувача як сторони відкритого виконавчого провадження, за виключеннями, передбаченими законодавством. Тому заміна стягувача саме як сторони виконавчого провадження неможлива, якщо заява правонаступника про це подана, зокрема, після спливу строку пред`явлення виконавчого документа до виконання, але якщо цей строк не був поновлений судом. Водночас заміна стягувача у виконавчому документі іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) допускається на будь-якій стадії судового процесу, у тому числі до відкриття виконавчого провадження.
Підставою для заміни сторони виконавчого провадження (стаття 442 ЦПК України), тобто процесуального правонаступництва в межах виконавчого провадження як юридичного процесу, є правонаступництво в матеріальних правовідносинах, унаслідок якого відбувається вибуття сторони зі спірних або встановлених судом правовідносин і перехід до іншої особи прав чи обов`язків сторони, яка вибула, в цих правовідносинах.
Процесуальне правонаступництво у виконавчому провадженні - це заміна на будь-якій стадії саме виконавчого провадження як юридичного процесу стягувача або боржника іншою особою у зв`язку з її вибуттям, тобто підставою заміни стягувача внаслідок правонаступництва є настання певних обставин, які мають юридичне значення і в результаті яких виникають цивільні права та обов`язки або пряма вказівка акта цивільного законодавства, що не залежить від умов та порядку здійснення виконавчого провадження органами і посадовими особами.
Заміна сторони виконавчого провадження правонаступником у виконавчому провадженні, тобто здійснення процесуального правонаступництва після набрання судовим рішенням законної сили, полягає в поширенні на правонаступників законної сили судового рішення. При цьому на правонаступників законна сила судового рішення поширюється усіма своїми правовими наслідками - незмінністю, неспростовністю, виключністю, преюдиційністю, виконуваністю.
Оскільки виконавче провадження є самостійною стадією судового процесу, сторони виконавчого провадження належать до учасників справи, а отже, якщо процесуальне правонаступництво має місце на стадії виконавчого провадження, заміна сторони виконавчого провадження означає й заміну учасника справи. Але заміна учасника справи не обов`язково означає заміну сторони відкритого виконавчого провадження.
На стадії виконання судового рішення як на завершальній стадії судового провадження можлива заміна сторони у виконавчому провадженні як юридичному процесі правонаступником за наявності відкритого виконавчого провадження. Після відкриття виконавчого провадження та до його закінчення заміна сторони виконавчого провадження (з одночасною заміною відповідного учасника справи) правонаступником здійснюється у порядку, передбаченому статтею 442 ЦПК України з урахуванням підстав, визначених статтею 55 ЦПК України. У цьому випадку приписи статті 442 ЦПК України, що містить процесуальні особливості здійснення правонаступництва у виконавчому провадженні, застосовуються разом з положеннями статті 55 ЦПК України.
Натомість як до відкриття виконавчого провадження, так і після його закінчення заміна учасника справи правонаступником здійснюється на підставі статті 55 ЦПК України, а в окремих випадках також на підставі частини п`ятої статті 442 ЦПК України.
Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові №2-7763/10 від 08.02.2022 року.
Відповідно до положень ст.124 Конституції України та ст.18 ЦПК України, судові рішення, що набрали чинності, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка набрала чинності для України з 11 вересня 1997 року, та відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку належним і безстороннім судом, встановленим законом.
Також, суд звертає увагу на те, що Європейський суд з прав людини зазначає, що право на судовий розгляд, гарантований ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, захищає також виконання остаточних та обов`язкових судових рішень, які в країні, що поважає верховенство права, не можуть залишатися невиконаними, завдаючи при цьому шкоди одній зі сторін.
Зокрема, у п.40 Рішення Європейського суду з прав людини від 19.03.1997 року у справі «Горнсбі проти Греції», п.19 Рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2004 року у справі «Михайленки та інші проти України», Суд наголошує, що п.1 ст.6 Конвенції гарантує кожному право порушити в суді чи трибуналі будь-який позов, який стосується його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, пункт передбачає «право на суд», одним з аспектів якого є право доступу до суду, тобто право порушувати в судах позов для вирішення цивільного спору. Однак це право було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду однієї зі сторін. Важко уявити, щоб п.1 ст.6 Конвенції детально описував процедурні гарантії, які надано сторонам, - справедливість, відкритість і оперативність проваджень, - і не передбачав би гарантій виконання судових рішень. Тлумачення ст.6 як положення, що лише гарантує право на звернення до суду та проведення судового розгляду, могло б призвести до ситуації, несумісної з принципом верховенства права, який Високі Договірні Сторони зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, виконання судового рішення має розглядатися як невід`ємна частина «судового процесу» для цілей ст.6 (див. також рішення у справі «Бурдов проти Росії», заява № 589498/00, п. 34).
У своєму рішенні у справі Шмалько проти України від 20/07/2004 Європейський суд з прав людини зазначив, що передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін.
Тобто, практика Європейського суду з прав людини переконливо свідчить про те, що невід`ємною умовою забезпечення права на суд є виконання судового рішення.
У постанові від 28.09.2022 року у справі №452/481/21 Верховний Суд зазначив, що заміна сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір (процесуальне правонаступництво) можливе на будь-якій стадії адміністративного процесу, як на стадії розгляду справи так і на стадії виконання судового рішення, яке набрало законної, зокрема, і до видання виконавчого листа, і відбувається виключно за відповідним рішенням суду, а не державного виконавця (що стосується заміни сторони виконавчого провадження), незалежно від того виданий судом виконавчий лист на момент звернення із заявою про правонаступництво та чи пред?явлений він (виконавчий лист) до примусового виконання.
Щодо твердження боржника про те, що йому не направлялось повідомлення про відступлення права вимоги, то суд зазначає наступне.
Статтею 514 ЦК України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.
За змістом наведених положень закону боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору, і таке виконання є належним. Тобто, факт неповідомлення боржника про уступку права вимоги новому кредитору за умови невиконання боржником грошового зобов`язання не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов`язань.
Таким чином, саме по собі не направлення боржнику повідомлення про відступлення права грошової вимоги за кредитним договором не є безумовною підставою для відмови в заміні стягувача у виконавчому листі його правонаступником.
Така позиція викладена у постанові Верховного Суду у справі №361/2105/16-ц від 06.02.2019 року.
Крім того, як вбачається з матеріалів справи, заявник обґрунтовує вимогу про заміну стягувача договором відступлення права вимоги, у якому зазначено розмір заборгованості, що перевищує фактичний розмір заборгованості боржника за кредитним договором, а тому боржник вважає, що такий факт є свідченням того, що відступлення права вимоги відбулось з порушенням вимог законодавства.
За змістом статті 514 ЦК України новий кредитор набуває права первісного кредитора в обсязі та на умовах, які існували на момент переходу цих прав.
Отже, відступлення права вимоги не може бути самостійною підставою для збільшення обсягу зобов`язання боржника.
Таким чином, зазначення в договорі відступлення права вимоги певної грошової суми саме по собі не підтверджує існування відповідного грошового зобов`язання боржника в такому розмірі, а правове значення при вирішенні питання заміни сторони у виконавчому провадженні чи виконавчому листі має має підтвердження переходу прав кредитора за Кредитним договором №ІD27637236 від 26.07.2024 року.
Проте, з огляду на те, що виконавчі листи на примусове виконання рішення Залізничного районного суду м.Львова від 19.12.2025 року не видавалися, доказів протилежного в матеріалах справи не міститься, тому заява щодо заміни сторони стягувача у виконавчому листі, який не видавався, не підлягає до задоволення.
Керуючись ст.55, 442, 258-261 ЦПК України, суд
постановив:
В задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» про заміну стягувача у виконавчому листі відмовити.
Ухвала набирає законної сили в порядку ст.261 ЦПК України.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на ухвалу суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя (підпис)
Згідно з оригіналом.
Суддя: С.Ю. Колодяжний
Судове рішення № 141009019, Залізничний районний суд м. Львова було прийнято 27.10.2026. Форма судочинства - Цивільне, форма рішення - Ухвала суду. На цій сторінці ви зможете знайти необхідні відомості про це судове рішення. Ми надаємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних включає повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам швидко знаходити необхідні відомості.
Це рішення відноситься до справи № 462/7785/25. Організації, які зазначені в тексті цього судового документа: