Рішення № 141008992, 28.10.2026, Галицький районний суд м. Львова

Дата ухвалення
28.10.2026
Номер справи
461/8162/26
Номер документу
141008992
Форма судочинства
Адміністративне
Державний герб України Єдиний державний реєстр судових рішень

Справа №461/8162/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 жовтня 2026 року місто Львів

Галицький районний суд міста Львова у складі:

головуючого судді Стрельбицького В.В.,

за участю секретаря судового засідання Рішко С.А.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача Шпакової Т.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові справу за адміністративним позовом

ОСОБА_1

( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ),

в інтересах якого діє адвокат Фартушок Назар Богданович

( АДРЕСА_2 ; РНОКПП: НОМЕР_2 )

до

Департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради

( 79005, м. Львів, пл. Ринок, 1; ЄДРПОУ: 44448833),

за участі третьої особи, без самостійних вимог щодо предмету спору

інспектора з паркування управління безпеки та вуличної інфраструктури

Департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради

Сиротяк Ірини Богданівни

( 79005, м. Львів, пл. Ринок, 1 )

про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,

встановив:

I. Позиції сторін та учасників справи, заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі

Фартушок Н.Б., який діє в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до суду з позовом до Департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради, за участі третьої особи, без самостійних вимог щодо предмету спору інспектора з паркування управління безпеки та вуличної інфраструктури Департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради Сиротяк І.Б. про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, з підстав викладених у позовній заяві.

В обґрунтування заявлених вимог позивач покликається на те, що 27.08.2026 року інспектором з паркування управління безпеки та вуличної інфраструктури департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради Сиротяк Іриною Богданівною в режимі фото/ відеозйомки зафіксовано порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортного засобу (ПДР України) DODGE JOURNEY, НОМЕР_3 , 27-08-2026 о 16:33:43, В2004, вул. М. Скорика- Маланюка, неоплата паркування на платному паркувальному майданчику, відповідальність за яке передбачено ч.1 ст.152-1 КУпАП, п.15 Правил дорожнього руху.

Відповідно, було складено повідомлення до постанови серії ЛВ №01196732 від 27.08.2026 року про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення, якою в подальшому на позивача накладено адміністративне стягнення - штраф у розмірі 700 грн. за ч.1 ст. 152-1 КУпАП.

24.09.2026р. провідним спеціалістом інспектором з паркування сектору контролю за дотриманням правил паркування відділу контролю та адміністрування у сфері паркування управління безпеки та вуличної інфраструктури департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради Сиротяк Іриною Богданівною винесено постанову про накладення адміністративного стягнення серії ЛВ №01196732.

В оскаржуваній постанові зазначено, що 27.08.2026 року о 16:33 год водієм транспортного засобу DODGE JOURNEY, д.н.з. НОМЕР_3 , здійснено користування майданчиком для платного паркування з неоплатою вартості послуг з користування майданчиком для платного паркування транспортних засобів більш як за 10 хвилин користування майданчиком для платного паркування, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул.Скорика-Маланюка, чим порушено вимоги абз.2 п.26 Правил паркування транспортних засобів, затверджених постановою КМУ від 03.12.2009р. №1342, чим скоєно адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.152-1 КУпАП.

Оскаржуваною постановою визнано винним ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.152-1 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 700 гривень.

Вказує про те, що транспортний засіб «DODGE JOURNEY», номерний знак НОМЕР_3 , зареєстрований за позивачем (позивач є його власником та належним користувачем) і саме позивач керував цим транспортним засобом 27.08.2026.

У примітці до статті 152-1 КУпАП вказано, що положення частини першої цієї статті не застосовується у випадках, визначених частинами шостою та сьомою статті 30 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" щодо місць для безоплатного паркування, а також до осіб, які відповідно до закону звільняються від сплати вартості послуг з користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів.

Так, у ОСОБА_1 не виникало обов`язку щодо оплати вартості послуг з користування майданчиком для платного паркування транспортних засобів, з огляду на норми ст.30 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», що гарантує можливість безоплатного паркування транспортних засобів, якими керують водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю. ОСОБА_1 є особою з інвалідністю, на підтвердження чого надає суду відповідні копії документів, відтак, ОСОБА_1 були дотримані норми, встановлені для осіб з інвалідністю.

Крім цього, зазначає про те, що на адресу відповідача скеровано заяву про відсутність події та складу адміністративного правопорушення за постановою ЛВ №01196732 від 27.08.2026 року з проханням скасувати постанову у справі про адміністративне правопорушення ЛВ №01196732 від 27.08.2026 року про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення від 27.08.2026р., притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за ч.1 ст. 152-1 КУпАП. Відтак, відповідачу було достеменно відомо про неправомірність винесеної постанови.

Вказує, що право на безоплатне паркування позивачу, як особі з інвалідністю, надає постанова КМУ «Про затвердження порядку надання пільг водіям з інвалідністю, водіям, які перевозять осіб з інвалідністю, у тому числі транспортними засобами, що належать громадським організаціям осіб з інвалідністю, підприємствам, установам, організаціям, які проводять діяльність у сфері соціального захисту населення, на безоплатне паркування і зберігання транспортних засобів» №585 від 25.05.2011, постанова КМУ від 03.12.2009 №1342 «Про затвердження Правил паркування транспортних засобів» від 03.12.2009 №1342, Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», Положення про паркування транспортних засобів на території Львівської міської територіальної громади, яка затверджена ухвалою Львівської міської ради 30 сесії 8-го скликання від 12.09.2024 №5250.

Так, паркування транспортного засобу марки «DODGE JOURNEY», номерний знак НОМЕР_3 , яким керував ОСОБА_1 27.08.2026 у м. Львові на вул. М. Скорика Маланюка, на платному паркувальному майданчику було обумовлено тим, що він є особою з інвалідністю та відповідно до законодавства має право на безоплатне паркування. При цьому, транспортний засіб було припарковано на місці, призначеному для паркування транспортних засобів осіб з інвалідністю, яке було відповідним чином позначене дорожньою розміткою, докази додаються. Однак, відповідне позначення на асфальті фактично було закрите транспортним засобом, у зв`язку з чим його неможливо було належним чином побачити та ідентифікувати. Однак, ці обставини мали б бути відомі інспектору станом на 27.08.2026р. та станом на час винесення оскаржуваної постанови. Крім того, на задньому лобовому склі транспортного засобу, у його лівій нижній частині, по стороні водія, були розміщені спеціальні розпізнавальні знаки «Водій з інвалідністю», що відповідає вимогам пункту 30.3ґ Правил дорожнього руху та пункту 5 Порядку надання пільг водіям з інвалідністю, водіям, які перевозять осіб з інвалідністю, на безоплатне паркування і зберігання транспортних засобів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.05.2011 № 585. Зазначений Порядок прямо передбачає, що під час безоплатного паркування у лівому нижньому куті лобового скла транспортного засобу розміщується розпізнавальний знак «Водій з інвалідністю».

Вказує, що інспектором з паркування управління безпеки та вуличної інфраструктури департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради не було з`ясовано чи є ОСОБА_1 суб`єктом відповідальності за ч.1 ст. 152-1 КУпАП та, відповідно, чи може він підлягати адміністративній відповідальності за ст. ч.1 ст. 152-1 КУпАП. Крім цього, навіть у разі, якщо що місце, на якому було припарковано транспортний засіб марки «DODGE JOURNEY», номерний знак НОМЕР_3 , безпосередньо не належало до спеціально відведених місць для паркування транспортних засобів осіб з інвалідністю, зазначена обставина сама по собі не свідчить про наявність у діях позивача складу адміністративного правопорушення, оскільки транспортний засіб був запаркований безпосередньо поруч із місцем, позначеним відповідним знаком для паркування транспортних засобів осіб з інвалідністю.

Також, зазначає про те, що оскаржувана постанова не відповідає вимогам статті 283 КУпАП щодо свого змісту та не містить обґрунтування розміру накладеного стягнення. Оскаржувана постанова, якою накладено штраф у розмірі 700,00 грн, не містить ні вартості однієї години послуги з користування майданчиком №В2004, ні посилання на рішення, яким такий тариф встановлено, ні розрахунку розміру стягнення. Це унеможливлює перевірку правильності визначення розміру штрафу та свідчить про необґрунтованість оскаржуваної постанови.

Зазначає, що оскаржувана постанова не містить прямих, безспірних, безсумнівних та достатніх доказів вчинення адміністративного правопорушення, та відсутні об`єктивні дані, які б підтверджували вчинення позивачем адміністративного правопорушення.

У зв`язку з вищевикладеним, позовні вимоги просить задовольнити.

Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 15.10.2026 року відкрито провадження у справі.

16 жовтня 2026 від Департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради надійшов відзив на позовну заяву в якому представник просить відмовити у задоволенні позовних вимог, у зв`язку з їх безпідставністю.

Зокрема, вказує, що чинним законодавством не передбачено загального звільнення осіб з інвалідністю від оплати послуг з користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів. Право на безоплатне паркування реалізується шляхом розміщення транспортного засобу на спеціально облаштованих місцях, призначених для осіб з інвалідністю та позначених відповідними дорожніми знаками і дорожньою розміткою. На підтвердження своєї позиції посилається на положення статті 30 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», статті 52-2 Закону України «Про дорожній рух», пункту 5 Порядку надання пільг водіям з інвалідністю, водіям, які перевозять осіб з інвалідністю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.05.2011 № 585, а також Правил паркування транспортних засобів.

Щодо обставин справи представник відповідача зазначає, що 28.08.2026 о 13:14 було вчинено адміністративне правопорушення, за результатами розгляду якого винесено постанову від 24.09.2026 №ЛВ01196732 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 152-1 КУпАП. Вказує, що автомобіль марки DODGE, державний номерний знак НОМЕР_3 , належний позивачу, був розміщений на майданчику для платного паркування В2004 за адресою: м. Львів, вул. М. Скорика-Маланюка. За твердженням відповідача, згідно з матеріалами фотофіксації, автомобіль зафіксовано о 13:42 та повторно о 16:33. При цьому, відповідно до даних автоматизованої системи контролю оплати паркування, підтвердження оплати послуг відсутнє. Відтак, відповідач вважає, що транспортний засіб перебував на платному паркувальному майданчику без оплати понад 10 хвилин, чим порушено вимоги законодавства.

Крім того, представник відповідача зазначає, що, відповідно до статей 14-2, 279-1279-4 КУпАП, відповідальність за правопорушення, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису), покладається на відповідальну особу, за якою зареєстровано транспортний засіб, якщо відомості про належного користувача не внесено до Єдиного державного реєстру транспортних засобів. При цьому, розгляд справи та винесення постанови можуть здійснюватися без участі особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.

Також, наголошує, що фотофіксацію правопорушення проведено за допомогою програмно-апаратного комплексу LOGIC INSTRUMENT Fieldbook K80V2 із використанням програми «Інспектор». За твердженням представника відповідача, матеріали фотофіксації містять необхідні відомості про дату, час і місце вчинення правопорушення, а ознайомитися з ними позивач мав можливість на офіційному веб сайті https://inspector.lviv.ua/ за допомогою державного номерного знака транспортного засобу та серії й номера відповідного повідомлення.

Посилаючись на положення статей 251, 268, 279-1279-4, 280 та 283 КУпАП, представник відповідача вважає, що постанову винесено з дотриманням установленого законом порядку, а дії інспектора з паркування були правомірними. Стверджує, що обставини правопорушення підтверджуються матеріалами фотофіксації, а доводи позивача щодо незаконності постанови та порушення його прав є необґрунтованими.

З огляду на викладене, представник відповідача просить суд відмовити в задоволенні позовної заяви в повному обсязі.

21.10.2026 представником позивача подано до суду письмові пояснення, відповідно до яких він вказує, що ключовий довод відповідача зводиться до того, що безоплатне паркування для осіб з інвалідністю здійснюється виключно на спеціально облаштованих місцях, позначених дорожніми знаками 5.42.1/5.42.2 з табличкою 7.17 та/або розміткою 1.35 (ст. 25 відзиву). Однак, саме на такому місці і було припарковано транспортний засіб позивача. Як зазначено в позовній заяві (п.2.1.), транспортний засіб DODGE JOURNEY, НОМЕР_3 був припаркований на місці, позначеному дорожньою розміткою для паркування транспортних засобів осіб з інвалідністю, а розмітку на асфальті фактично закрив сам автомобіль. На підтвердження цього до позову додано фото дорожньої розмітки місця паркування (додаток 4) та відеозапис місця паркування з розміткою (додаток 5). У відзиві на позовну заяву відповідач не заперечує обставин розміщення транспортного засобу позивача в межах місця для паркування, призначеного для осіб з інвалідністю. Зокрема, відповідач не стверджує, що транспортний засіб позивача перебував поза межами відповідного місця для паркування та не надає жодних належних і допустимих доказів на підтвердження протилежного.

Надана відповідачем, як додаток до відзиву «Схема паркувального майданчика Скорика-Маланюка» не спростовує доводів позивача щодо зазначеної обставини. Навпаки, її зміст у відповідній частині узгоджується з позицією позивача та частково підтверджує наведені ним обставини:

це «Схема земельної ділянки для паркування транспортних засобів на пл. Маланюка», погоджена у 2014 році,

вона не містить коду майданчика В 2004 і не підтверджує, що відображає фактичну організацію паркування станом на 27.08.2026;

схема не містить жодних позначок про те, яке місце займав транспортний засіб позивача, а відповідач у відзиві цього також не зазначає. Порівняння фото відповідача зі схемою також не дає змоги встановити, що транспортний засіб стояв поза межами місць для осіб з інвалідністю.

Фотоматеріали відповідача не підтверджують і того, що транспортний засіб стояв поза місцем для осіб з інвалідністю. Також, відповідач не надав повного комплекту фотоматеріалів за повідомленням ЛВ № 01196732, на яких позивач виявив розпізнавальний знак «Водій з інвалідністю». Відтак, докази відповідача не доводять правомірності оскаржуваної постанови.

Відтак, просить задовольнити позовні вимоги.

20.10.2026 представником відповідача подано додаткові пояснення у справі, згідно яких остання, серед іншого, звертає увагу на те, що розпізнавальний знак «Водій з інвалідністю» розміщується в лівому нижньому куті лобового скла відповідно до постанови КМУ №585.

Позивач в судовому засіданні підтримав позовну заяву, з підстав наведених у ній, просив таку задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечила проти задоволення заявлених вимог, просила відмовити у задоволенні позовної заяви з підстав наведених у відзиві.

II. Фактичні обставини, встановлені судом, зміст спірних правовідносин, докази, оцінка доводів учасників справи, норми права та мотиви їх застосування та незастосування

Суд, заслухавши доводи учасників процесу, дослідивши наявні у справі документи і матеріали, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, виходить з наступних доводів та мотивів.

Судом встановлено, що згідно із свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_4 , власником транспортного засобу марки DODGE JOURNEY, д.н.з. НОМЕР_3 , є ОСОБА_1 .

У відповідності до витягу з рішення №184/26/12306/Р експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №184/26/12306/В від 06.08.2026 ОСОБА_1 встановлено третю (ІІІ) групу інвалідності.

Постановою серії ЛВ №01196732 від 24.09.2026 ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за порушення абз. 2 п. 26 Правил паркування транспортних засобів, затверджених постановою КМУ від 03.12.2009 №1342.

Суть правопорушення інкримінованого позивачу полягає у тому, що 27.08.2025 водієм транспортного засобу DODGE JOURNEY, д.н.з. НОМЕР_5 , здійснено користування майданчиком для платного паркування з неоплатою вартості послуг з користування майданчиком для платного паркування транспортних засобів більш як за 10 хвилин користування майданчиком для платного паркування, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. М. Скорика - Маланюка, тобто адміністративне правопорушення, передбачене частиною 1 статті 152-1 КУпАП.

Згідно з долученими до позовної заяви фотоматеріалами, які стали однією з підстав для винесення оскаржуваної постанови, автомобіль марки DODGE JOURNEY, д.н.з. НОМЕР_3 , зупинений на майданчику для платного користування, що знаходиться за адресою: м.Львів, вул.Скорика-Маланюка.

Відповідно до абзацу 2 пункту 26 Правил паркування транспортних засобів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 № 1342, користувач зобов`язаний сплатити вартість послуг з користування майданчиками для платного паркування.

Частиною 1 статті 152-1 КУпАП передбачена відповідальність за порушення правил паркування транспортних засобів, у тому числі неоплата вартості послуг з користування майданчиком для платного паркування за кожну добу користування.

Відповідно до ст. 14-2 КУпАП, адміністративну відповідальність за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі (за допомогою технічних засобів - приладів контролю за дотриманням правил дорожнього руху з функціями фото-, відеофіксації, які функціонують згідно із законодавством про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах), або за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису) (за допомогою технічних засобів з функціями запису, зберігання, відтворення і передачі фото-, відеоінформації), несе відповідальна особа - фізична особа або керівник юридичної особи, за якою зареєстровано транспортний засіб, а в разі якщо до Єдиного державного реєстру транспортних засобів внесено відомості про належного користувача відповідного транспортного засобу, - належний користувач транспортного засобу, а якщо в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відсутні на момент запиту відомості про керівника юридичної особи, за якою зареєстрований транспортний засіб, - особа, яка виконує повноваження керівника такої юридичної особи.

Режим фотозйомки (відеозапису) передбачає здійснення уповноваженою посадовою особою фото/відеофіксації обставин порушення правил зупинки, стоянки або паркування транспортних засобів, а саме: дати, часу (моменту), місця розташування транспортного засобу по відношенню до нерухомих об`єктів та/або географічних координат, інших ознак наявності складу адміністративного правопорушення, передбаченого відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу. При здійсненні фотозйомки обов`язковою є наявність не менше двох зображень транспортного засобу, отриманих з різних або протилежних ракурсів, а в разі фіксації порушення, що полягає у неоплаті вартості послуг з користування майданчиком для платного паркування в межах населеного пункту, в якому не впроваджена автоматизована система контролю оплати паркування, обов`язковою є наявність додаткового зображення (зображень), що фіксує відсутність документа про оплату послуг з користування майданчиком для платного паркування під лобовим склом транспортного засобу.

Дослідивши долучені до матеріалів справи, суд приходить до висновку, що такі не підтверджують факт вчинення позивачем правопорушення наведеного в оскаржуваній постанові.

Сам позивач ОСОБА_1 не заперечує зупинку власного автомобіля на зазначеному майданчику без оплати вартості стоянки.

Правові та соціальні основи дорожнього руху визначені Законом України «Про дорожній рух», в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, відповідно до статті 14 якого учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативно-правових актів з питань безпеки дорожнього руху.

Згідно зі статтею 53 Закону України «Про дорожній рух», юридичні та фізичні особи, винні в порушенні законодавства про дорожній рух, відповідних правил, нормативів, несуть відповідальність згідно з законодавством України. Відповідно до положень статті 52-2 вказаного Закону, при розміщенні транспортних засобів на майданчику для платного паркування особи, які розміщують транспортні засоби на такому майданчику, оплачують вартість послуг з користування майданчиком для платного паркування транспортного засобу згідно з тарифом, встановленим органом місцевого самоврядування відповідно до порядку формування тарифів на послуги з користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів, затвердженого Кабінетом Міністрів України. Інспекторам з паркування забороняється приймати грошові кошти у готівковій формі в рахунок оплати вартості таких послуг та/або в рахунок оплати штрафів, накладених на місці вчинення правопорушення.

Положення частини першої цієї статті не застосовуються у випадках, визначених частинами шостою та сьомою статті 30 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» щодо місць для безоплатного паркування, а також до осіб та транспортних засобів, які відповідно до закону та/або рішення відповідної міської, селищної, сільської ради звільняються від оплати вартості послуг з користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів на спеціально відведених (позначених) на цих майданчиках місцях.

Відповідно до частин 6 та 7 статті 30 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», власники спеціально обладнаних чи відведених майданчиків для паркування забезпечують виділення та облаштування в межах майданчиків місць для безоплатного паркування транспортних засобів, якими керують водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю. Водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю, у тому числі на транспортних засобах, що належать підприємствам, установам, організаціям, які здійснюють діяльність у сфері соціального захисту населення, та громадським об`єднанням осіб з інвалідністю, мають право на встановлення на транспортному засобі розпізнавального знака «Водій з інвалідністю» та під час перевезення осіб з інвалідністю користуються всіма перевагами, що надаються водіям з інвалідністю. Водії, які керують транспортними засобами, на яких встановлений розпізнавальний знак «Водій з інвалідністю», повинні мати при собі документи, що підтверджують інвалідність водія або одного з пасажирів. Кількість місць, призначених для безоплатного паркування транспортних засобів, якими керують водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю, становить не менше 10 відсотків загальної кількості місць на спеціально обладнаних чи відведених майданчиках для паркування, але не менше одного місця з позначенням таких місць відповідними дорожніми знаками або дорожньою розміткою.

Якщо власники спеціально обладнаних чи відведених майданчиків для паркування не забезпечили виділення та облаштування місць, призначених для безоплатного паркування транспортних засобів, якими керують водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю, такими місцями на відповідних майданчиках вважаються місця, на яких розміщені транспортні засоби, якими керують водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю.

Місця для безоплатного паркування транспортних засобів, передбачені частиною шостою цієї статті, також виділяються на спеціально обладнаних чи відведених майданчиках, у тому числі біля житлових будинків (крім індивідуальних житлових будинків) та інших будівель, їх власниками/співвласниками (управителями) або орендарями, на проїзних частинах автомобільних доріг і тротуарах (із числа місць для зупинки та стоянки транспортних засобів) - органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування (суб`єктами господарювання, якщо їм у встановленому порядку передано відповідні частини доріг і тротуарів для ведення господарської діяльності) з позначенням таких місць відповідними дорожніми знаками або дорожньою розміткою (частина 8 статті 30 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні»).

Механізм надання пільг власникам транспортних засобів, зазначений у частині 6 статті 30 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», на безоплатне паркування на спеціально обладнаних чи відведених майданчиках для паркування (далі - безоплатне паркування) і на безоплатне зберігання на автостоянках, на яких надаються послуги із зберігання транспортних засобів визначено Порядком надання пільг водіям з інвалідністю, водіям, які перевозять осіб з інвалідністю, у тому числі транспортними засобами, що належать громадським організаціям осіб з інвалідністю, підприємствам, установам, організаціям, які провадять діяльність у сфері соціального захисту населення, на безоплатне паркування і зберігання транспортних засобів, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 25 травня 2011 року № 585 (далі - Порядок №585).

Відповідно до пункту 2 Порядку №585, право на безоплатне паркування і зберігання транспортних засобів надається водіям з інвалідністю, водіям, які перевозять осіб з інвалідністю (далі - водії).

Аналогічні положення закріплені пунктами 26, 29 Правил паркування транспортних засобів, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2009 року №1342.

Відповідно до пункту 22 вказаних Правил паркування, на майданчиках для паркування обов`язково облаштовуються місця (в обсязі не менше 10 відсотків загальної кількості, але не менш як одне місце) передбаченого стандартами розміру, позначені дорожніми знаками та дорожньою розміткою для паркування транспортних засобів, зазначених у частині шостій статті 30 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні». Відстань від в`їзду на майданчик для платного паркування до найближчого такого місця не повинна перевищувати 50 метрів.

Згідно з пунктом 4 Порядку №585, документом, що посвідчує право на безоплатне паркування транспортного засобу, є пенсійне посвідчення або посвідчення отримувача державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, або посвідчення особи, яка одержує державну соціальну допомогу відповідно до Закону України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», або довідка для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, в яких міститься запис про інвалідність.

Також, розглядаючи зазначену справу, суд звертає увагу на те, що Ухвалою Львівської міської ради 30 сесії 8-го скликання від 12.09.2024 №5250 затверджено Положення про паркування транспортних засобів на території Львівської міської територіальної громади. У Розділі 6 зазначеного Положення передбачені пільги при користуванні майданчиками для платного паркування. Так, п.6.1.2 Положення передбачено, що правом безкоштовного паркування на майданчиках для платного паркування на території Львівської міської територіальної громади користуються особи, визначені у частині шостій статті 30 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», на місцях, облаштованих відповідно до пункту 3.14 цього Положення.

Разом з тим, пунктом 3.14 передбачено лише режим роботи майданчиків для платного паркування, тобто ніяких обмежень щодо осіб, визначених у ст.30 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» цей пункт не містить.

Як зазначено вище, позивач ОСОБА_1 має статус особи з інвалідністю, відтак він має право на пільги, відповідно до Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні».

Із матеріалів фотофіксації інспектора з паркування вбачається, що автомобіль марки DODGE JOURNEY, д.н.з. НОМЕР_3 , зупинено на майданчику для платного користування, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. М. Скорика-Маланюка, на місці, призначеному для паркування транспортних засобів осіб з інвалідністю, яке було відповідним чином позначене дорожньою розміткою 1.35.

Вказані обставини підтверджуються долученими позивачем до позовної заяв фотографіями та відеозаписом цього ж місця, зробленими за відсутності припаркованого транспортного засобу, на яких відображено відповідну дорожню розмітку. Водночас, на фотознімках, здійснених під час фіксації адміністративного правопорушення, зазначена дорожня розмітка перекрита автомобілем, у зв`язку з чим її неможливо візуально ідентифікувати. Однак, сама по собі відсутність видимості дорожньої розмітки на матеріалах фотофіксації внаслідок її перекриття транспортним засобом не свідчить про відсутність такої розмітки на місці події та не може бути підставою для притягнення особи до адміністративної відповідальності без належного встановлення фактичних обставин правопорушення.

Також, позивач після складення повідомлення про притягнення до адміністративної відповідальності від 27.08.2026, звертався до Департаменту мобільності та вуличної інфраструктури ЛМР із заявою про відсутність події та складу адміністративного правопорушення за повідомленням до постанови про притягнення до адміністративної відповідальності серії ЛВ №01196732 від 27.08.2026, до якої долучив відповідне підтвердження статусу особи із інвалідністю, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу та фотофіксацію місця паркування. Натомість, відповідач не надав належної оцінки зазначеним аргументам позивача.

Відтак, станом на дату винесення постанови про накладення адміністративного стягнення серії ЛВ №01196732, відповідачу було відомо про те, що рішенням №184/26/12306/Р експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №184/26/12306/В від 06.08.2026 ОСОБА_1 встановлено третю (ІІІ) групу інвалідності.

Відповідно до положень частини 1 статті 152-1 КУпАП, порушення правил паркування транспортних засобів, у тому числі неоплата вартості послуг з користування майданчиком для платного паркування за кожну добу користування, - тягне за собою накладення штрафу в двадцятикратному розмірі від вартості однієї години послуги з користування тим майданчиком для платного паркування транспортних засобів, на якому знаходиться транспортний засіб у момент порушення.

Згідно із приміткою до статті 152-1 КУпАП, під неоплатою вартості послуг з користування майданчиком для платного паркування слід розуміти неоплату вартості послуг з користування майданчиком для платного паркування транспортних засобів більш як за 10 хвилин користування майданчиком для платного паркування транспортних засобів (крім майданчиків, обладнаних автоматичними в`їзними та виїзними терміналами, на яких оплата відбувається під час виїзду з майданчика).

Суб`єктом правопорушення, передбаченого частинами першою, другою та восьмою цієї статті, є особа, яка керувала транспортним засобом у момент вчинення правопорушення (момент паркування), а в разі фіксації зазначеного правопорушення в режимі фотозйомки (відеозапису) - відповідальна особа, зазначена у частині 1 статті 14-2 цього Кодексу, або особа, яка ввезла транспортний засіб на територію України. У разі внесення змін до постанови про накладання адміністративного стягнення з підстав, встановлених абзацом 3 частини 1 статті 279-3 цього Кодексу, суб`єктом правопорушення може бути особа, яка керувала транспортним засобом у момент вчинення правопорушення, зафіксованого в режимі фотозйомки (відеозапису).

Також, у примітці до статті 152-1 КУпАП зазначено, що положення частини першої цієї статті не застосовується у випадках, визначених частинами шостою та сьомою статті 30 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» щодо місць для безоплатного паркування, а також до осіб, які відповідно до закону звільняються від сплати вартості послуг з користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів.

Згідно ст. 279-1 КУпАП, у разі якщо адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху зафіксовано в автоматичному режимі або якщо порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів зафіксовано в режимі фотозйомки (відеозапису), посадова особа уповноваженого підрозділу Національної поліції або інспектор з паркування за даними Єдиного державного реєстру транспортних засобів, а також у разі необхідності - за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, встановлює відповідальну особу, зазначену у частині 1 статті 14-2 цього Кодексу.

Положеннями статті 14-2 КУпАП передбачено, що адміністративну відповідальність за порушення правил паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису) (за допомогою технічних засобів з функціями запису, зберігання, відтворення і передачі фото-, відеоінформації), несе відповідальна особа - фізична особа.

Відповідно до примітки до зазначеної статті, режим фотозйомки (відеозапису) передбачає здійснення уповноваженою посадовою особою фото/відеофіксації обставин порушення правил зупинки, стоянки або паркування транспортних засобів, а саме: дати, часу (моменту), місця розташування транспортного засобу по відношенню до нерухомих об`єктів та/або географічних координат, інших ознак наявності складу адміністративного правопорушення, передбаченого відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу. При здійсненні фотозйомки обов`язковою є наявність не менше двох зображень транспортного засобу, отриманих з різних або протилежних ракурсів, а в разі фіксації порушення, що полягає у неоплаті вартості послуг з користування майданчиком для платного паркування в межах населеного пункту, в якому не впроваджена автоматизована система контролю оплати паркування, обов`язковою є наявність додаткового зображення (зображень), що фіксує відсутність документа про оплату послуг з користування майданчиком для платного паркування під лобовим склом транспортного засобу.

Виходячи із змісту пункту 1 статті 247 КУпАП, обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.

ОСОБА_1 має статус особи з інвалідністю, який виконував функції водія, відтак такий має право на пільги, передбачені для осіб з інвалідністю при користуванні транспортними засобами.

Позивачем до винесення оскаржуваної постанови серії ЛВ №01196732 від 24.09.2026 надано відповідачу документ, який підтверджує його право на пільги, як особи з інвалідністю, і відповідач повинен був врахувати дану обставину при розгляді справи про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 , однак вона залишилась поза увагою відповідача при винесенні оскаржуваної постанови.

Більше того, матеріалами справи підтверджується той факт, що автомобіль марки DODGE JOURNEY, д.н.з. НОМЕР_3 , зупинено на майданчику для платного користування, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул М. Скорика-Маланюка, на місці, призначеному для паркування транспортних засобів осіб з інвалідністю, яке було відповідним чином позначене дорожньою розміткою 1.35.

Крім того, в ході розгляду справи встановлено те, що жодних обмежувальних чи заборонних дорожніх знаків на місці зупинки позивача зазначено у оскарженій постанові немає.

Згідно ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

За змістом статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення.

Відповідно до статті 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.

Статтями 10, 11 КУпАП передбачено, що адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків. Адміністративне правопорушення визнається вчиненим з необережності, коли особа, яка його вчинила, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своєї дії чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоч повинна була і могла їх передбачити.

Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності факту адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно п. 24 постанови ПВС України від 23 грудня 2005 року № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», зміст постанови повинен відповідати вимогам, передбаченим статтями 283, 284 КУпАП. В ній, зокрема, необхідно зазначити докази, на яких базується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення.

У постанові Верховного Суду по справі №813/2451/17 від 27.02.2018 р. зазначено, що сам факт будь-якого правопорушення має бути підтверджено виключно допустимими доказами.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд вважає, що здобуті та досліджені в ході розгляду у суді даної справи докази є достатніми для ухвалення законного рішення у справі та належної перевірки доводів учасників процесу, а також доказів у справі. В цьому контексті суд також відзначає, що сторонам були створені належні умови та надано достатньо часу для реалізації процесуальних прав, що зокрема підтверджено наявністю вищезазначених заяв сторін долучених до матеріалів справи.

Відповідно до ст. 62 Конституції України, обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване правопорушення було вчинено і обвинувачена особа є винною у його вчиненні.

Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб`єктивну сторону.

Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих суду доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.

Обов`язок всебічного і неупередженого дослідження усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення (в даному випадку суть правопорушення наведена у постанові) має пояснювати усі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення, тобто у даному випадку версії Департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради. Наявність таких обставин, яким версія відповідача не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.

Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення (відповідача) була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити усю сукупність фактів, установлених у суді, є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за інкримінованим обвинуваченням.

Крім того, у п. 2 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зазначено, що кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено згідно закону. У розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, притягнення особи до адміністративної відповідальності розцінюється як «кримінальне обвинувачення», оскільки адміністративні правопорушення мають ознаки, притаманні «кримінальному обвинуваченню» у значенні ст. 6 Конвенції.

Зважаючи на суть інкримінованого правопорушення, його характер, санкцію, наведені положення можуть бути застосовані і у даній справі.

Суд при оцінці доказів керується критерієм доведеності винуватості особи «поза будь-яким розумним сумнівом» і така доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою.

З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів порушення позивачем положень законодавства про яке йдеться у оскаржуваній постанові.

Наведені у відзиві на позовну заяву доводи відповідача, а також долучені до відзиву докази не спростовують вказаних вище встановлених судом обставин справи.

Відповідно до ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа)при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ухвалюючи рішення у даній справі, суд враховує усталену практику Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, зокрема у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

За правилами ч. 3 ст. 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

Зважаючи на те, що в ході розгляду справи встановлено відсутність складу вищенаведеного адміністративного правопорушення в діях позивача, суд приходить до висновку, що зазначена постанова є незаконною та підлягає скасуванню, а справа про адміністративне правопорушення закриттю.

Пунктом 1 частини 3 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Частинами 1 та 2 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно з частиною 3 цієї ж статті для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частини 4 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката, виходячи із положень частини 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 7 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

Частинами 1, 7 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися (частина 9 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України).

Аналіз наведених положень законодавства дає підстави для висновку, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суд досліджує на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Судом встановлено, між ОСОБА_1 та адвокатським бюро «Назара ФАРТУШКА» укладено договір про надання правової допомоги №б/н від 07.09.2026.

Згідно п. 10 вказаного договору, додаткової угоди №3 від 08.10.2026 та акту приймання-передачі наданих послуг №3 від 08.10.2026 за вказаним договором адвокатом були надана послуга: професійна правнича допомога, вартість послуг 8 000 грн.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інші проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Відповідно до п. 48 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України № 10 від 17.10.2014 року, витрати на правову допомогу стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов`язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Верховний Суд у постанові від 12.06.2018 року по справі №462/9002/14-ц (провадження №61-9880св18), прийшов до наступних висновків: «свобода договору не є абсолютною, вона обмежується законом і суттю договірних правовідносин, якою за договором про надання юридичних послуг у формі представництва у суді є забезпечення балансу приватних і публічних інтересів - права особи на кваліфіковану юридичну допомогу при розгляді її справи у суді (приватний інтерес) і незалежність та безсторонність судової влади при розгляді цивільних справ (публічний інтерес).

Також, діючим законодавством передбачено, що при визначенні розміру компенсації суду слід враховувати (а сторонам доводити) розумність витрат, тобто відповідність понесених стороною витрат складності, обсягу та характеру наданої адвокатом (іншим фахівцем) допомоги. На доведення обсягу наданої правової допомоги суду може бути надано як доказ докладний письмовий звіт адвоката у конкретній справі, адресований клієнту.

Верховний Суд у додатковій постанові від 12.09.2018 (справа № 810/4749/15) вказав, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Також, Верховний Суд у постанові від 22.12.2018 (справа № 826/856/18) зазначив, що розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Верховним Судом, зокрема у своїх постановах від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16, від 17.09.2019 у справі № 810/3806/18, від 31.03.2020 у справі № 726/549/19, неодноразово висловлювалась правова позиція, згідно якої на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Відповідно до правової позиції, висловленої у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року по справі № 922/445/19, розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Згідно позиції Верховного Суду, яка висвітлена у постановах КЦС ВС від 09.06.2020 року по справі №466/9758/16-ц та від 15.04.2020 року по справі №199/3939/18-ц, аналізовані витрати сторони судового процесу мають бути документально підтверджені та доведені.

Відповідно до закріпленого на законодавчому рівні принципу співмірності, розмір витрат на послуги адвоката при їхньому розподілі визначається з урахуванням складності справи, часу, витраченого адвокатом на надання правничої допомоги, обсягу наданих послуг та виконаних робіт, ціни позову, а також значення справи для сторони.

Ґрунтуючись на вказаному принципі, при здійсненні дослідження та оцінки наданих сторонами доказів суд враховує, зокрема, пов`язаність витрат на правову допомогу з розглядом справи, обґрунтованість витрат та їхню пропорційність до предмета спору.

Крім того, у згаданих вище постановах Верховний Суд зазначає, що при визначенні розміру витрат на правничу допомогу на підставі поданих сторонами доказів, суд має виходити з критеріїв: їхньої реальності (тобто встановлення їхньої дійсності та необхідності); розумності їхнього розміру (виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін).

Отже, суд може зменшити розмір понесених витрат на правничу допомогу, якщо обсяг робіт і час, витрачений на підготовку документів, є явно неспівмірним із складністю виконаних адвокатом робіт.

Долучені позивачем документи на підтвердження витрат на правничу допомогу не у повній мірі засвідчують обґрунтованість заявленої стороною позивача до відшкодування суму витрат, зокрема їх відповідність у контексті дотримання та забезпечення принципу співмірності розміру витрат на послуги адвоката з урахуванням складності та категорії справи, часу, витраченого адвокатом на надання правничої допомоги, обсягу наданих послуг та виконаних робіт, ціни позову, а також значення справи для сторони.

При цьому суд, ухвалюючи дане рішення, враховує категорію справи (оскарження рішення про притягнення до відповідальності), кількість учасників процесу, час витрачений на розгляд справи, кількість та зміст процесуальних документів наданих сторонами суду.

У постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі №905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі №922/2685/19 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Дослідивши матеріали справи, взявши до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі та її категорію (справи про оскарження рішень про притягнення до адміністративної відповідальності), час витрачений адвокатом на надання правничої допомоги, обсяг наданих послуг та виконаних робіт, ціну позову, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, їх значення для спору (справи), суд приходить до висновку про те, що заявлений до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу в сумі 2500 грн. не є співмірним із складністю справи; виконаними адвокатом роботами (наданими послугами; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.

Відповідач в особі уповноваженого представника заперечує обґрунтованість заявлених вимог, а тому вважає, що підстав для стягнення судових витрат немає.

З урахуванням вищенаведених доводів та мотивів, суд приходить до висновку, що заяву адвоката Фартушка Н.Б. про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід задовольнити частково та стягнути з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача витрати сторони на правничу допомогу у розмірі 2 000 гривень.

Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст. 241-246, 286 КАС України,

ухвалив:

Позов задовольнити.

Скасувати постанову по справі про накладення адміністративного стягнення серії ЛВ №01196732 від 24.09.2026 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 152-1 КУпАП, а провадження у справі про адміністративне правопорушення закрити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради на користь ОСОБА_1 2 000 гривень 00 копійок витрат на правову допомогу.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Галицький районний суд м. Львова протягом десяти днів з дня складення судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

позивач ОСОБА_1

( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ),

представник позивача - адвокат Фартушок Назар Богданович

( АДРЕСА_2 ; РНОКПП: НОМЕР_2 )

відповідач- Департамент міської мобільності та вуличної інфраструктури

Львівської міської ради

(79008, м. Львів, пл. Ринок, 1, ЄДРПОУ: 44448833),

представник відповідача Шпакова Тамара Миколаївна

(79008, м. Львів, пл. Ринок, 1, ЄДРПОУ: 44448833),

третя особа, без самостійних вимог щодо предмету спору

інспектора з паркування управління безпеки та вуличної інфраструктури

Департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради

Сиротяк Ірини Богданівни

( 79005, м. Львів, пл. Ринок, 1 )

Повний текст рішення складено 28.10.2026.

Головуючий суддя В.В. Стрельбицький

Часті запитання

Який тип судового документу № 141008992 ?

Документ № 141008992 це Рішення

Яка дата ухвалення судового документу № 141008992 ?

Дата ухвалення - 28.10.2026

Яка форма судочинства по судовому документу № 141008992 ?

Форма судочинства - Адміністративне

Я не впевнений, що мені підходить повний доступ до системи YouControl. Які є варіанти?

Ми зацікавлені в тому, щоб ви були максимально задоволені нашими інструментами. Для того, щоб упевнитись в цінності і потребі системи YouControl саме для вас - замовляйте безкоштовну демонстрацію продукту. Також можна придбати доступ на 1 добу за 680 гривень.
Детальна інформація про ліцензії та тарифні плани.

В якому cуді було засідання по документу № 141008992 ?

У чому перевага платних тарифів?

У платних тарифах ви отримуєте іформацію зі 180 джерел даних, у той час як у безкоштовному - з 22. Також у платних тарифах доступно більше розділів даних та аналітичні інструменти миттєвої оцінки компаній, ФОП, та фізосіб.
Детальніше про різницю в доступах на сторінці тарифів.

Інформація про судове рішення № 141008992, Галицький районний суд м. Львова

Судове рішення № 141008992, Галицький районний суд м. Львова було прийнято 28.10.2026. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти важливі відомості про це судове рішення. Ми надаємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних охоплює повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам зручно знаходити важливі відомості.

Судове рішення № 141008992 відноситься до справи № 461/8162/26

Це рішення відноситься до справи № 461/8162/26. Юридичні особи, які зазначені в тексті цього судового документа:


Наша система підтримує пошук за різними критеріями, такими як регіон або назва суда. Також у персональному кабінеті є можливість докладного налаштування, що суттєво прискорює процес пошуку даних. Це дозволяє результативно заощаджувати ваш час при отриманні необхідної інформації з реєстру судових рішень та інших офіційних джерел.

Попередній документ : 141008981
Наступний документ : 141008995