Ухвала суду № 141000742, 27.10.2026, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/33519/26

УХВАЛА

про залишення позовної заяви без руху

27 жовтня 2026 року

суддя Одеського окружного адміністративного суду Голубова Л.Б., ознайомившись з матеріалами позовної заяви ОСОБА_1 до Держави в особі Одеської обласної прокуратури, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача: Державна казначейська служба України про стягнення шкоди в розмірі 2358745,07 гривень,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Держави в особі Одеської обласної прокуратури, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача: Державна казначейська служба України про:

- стягнення з Держави Україна за рахунок бюджетних асигнувань Одеської обласної прокуратури шкоди, заподіяної неконституційним актом за період з 15 липня 2015 року по 24 вересня 2019 року в розмірі 2358745,07 гривень.

Відповідно до ч. 1 ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, зокрема, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу.

Вивчивши подані матеріали, суд дійшов висновку, що дана позовна заява не відповідає вимогам статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно з ч. 3 статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Суддя вказує, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» за подання вимоги щодо нарахування і виплати грошового забезпечення, індексації грошового забезпечення та інших видів грошового забезпечення.

Разом з тим, шкода заподіяна неконституційним актом за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності держави, а тому за вимогу щодо стягнення такої шкоди позивачу слід сплатити судовий збір як за подання вимоги майнового характеру у разі визначення конкретної суми стягнення.

Однак, позивачем до позовної заяви не надано платіжне доручення про сплату судового збору відповідно до норм Закону України «Про судовий збір».

Водночас, позивачем подано клопотання про зменшення розміру судового збору до 5000,00 гривень враховуючи його майновий стан та перебування на його утриманні двох неповнолітніх дітей.

Розглянувши клопотання позивача про зменшення розміру судового збору, суд приходить до висновку про відсутність підстав для його задоволення.

Статтею 8 Закону України «Про судовий збір» та ч. 1 ст. 133 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі. Суд може зменшити розмір належних до оплати судових витрат або звільнити від їх оплати повністю або частково.

Аналіз наведених норм дозволяє дійти висновку про те, що підставою для задоволення клопотання про звільнення від сплати судового збору, відстрочення або розстрочення його сплати є знаходження сторони у тяжкому майновому стані, який не дає можливості сплатити судовий збір. Обґрунтування обставин, які свідчать про неможливість сплати судового збору, покладається на сторону, яка звертається з позовною заявою. Відповідна позовна заява розглядається судом виходячи з наведених у ній обставин, підтверджених належними доказами. Разом з тим, матеріали позовною заяви та додатки не містять достатніх обставин та відповідних доказів щодо неналежного майнового стану позивача, які б свідчили про неможливість сплати судового збору у визначено законодавством розмірі чи інших підстав для відстрочення/розстрочення сплати судового збору чи його зменшення. Натомість надана позивачем декларація підтверджує майнову спроможність сплатити судовий збір у розмірі визначеному Законом України «Про судовий збір».

Підставою для вчинення судом дій, зазначених у статті 8 Закону України «Про судовий збір», є врахування ним майнового стану сторін. Клопотання про відстрочення (розстрочення) сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати може бути викладене в заяві, яка подається до суду, або окремим документом. Особа, яка заявляє відповідне клопотання, згідно зі статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України, повинна довести ті обставини і подати докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті нею судового збору у встановленому порядку і розмірі.

Вказаною нормою передбачено право суду, а не його обов`язок щодо відстрочення сплати судового збору, при цьому, статтею 129 Конституції України як одну із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Загальні засади щодо відстрочення або розстрочення сплати судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі, зменшення розміру судового збору або звільнення від його сплати наділяють суд правом а не обов`язком. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних доказів та обставин справи, що впливають на задоволення клопотання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування статті 8 Закону України «Про судовий збір» та статті 133 Кодексу адміністративного судочинства України, за змістом яких рішення про відстрочення (розстрочення) сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати суд може прийняти лише у випадку, якщо при дослідженні доказів та встановленні інших обставин справи, дійде висновку про можливість задоволення відповідного клопотання.

Обґрунтування обставин, які свідчать про неможливість або ускладнення в здійсненні оплати судового збору, виходячи з вимог статей 72-77 Кодексу адміністративного судочинства України покладається на особу, яка звертається з відповідним клопотанням.

Доказів на підтвердження неможливості сплати судового збору у відповідному розмірі позивачем до позовної заяви не долучено, а саме лише посилання позивача на перебування у нього на утриманні двох неповнолітніх дітей не може бути підставою для зменшення розміру судового збору.

Судом встановлено, що зі змісту позовної заяви вбачається, що позивачем заявлено вимогу майнового характеру.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України «Про судовий збір».

Відповідно до частини 1 статті 4 Закону України «Про судовий збір» від 8 липня 2011 року № 3674-VІ судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно з пунктом 3 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру, який подано фізичною особою або фізичною особою - підприємцем ставка судового збору становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» від 03 грудня 2025 року № 4695-IX визначено, що прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб з 1 січня 2026 року становить 3328,00 гривень.

Позивачем заявлена позовна вимога майнового характеру щодо стягнення з Держави Україна за рахунок бюджетних асигнувань Одеської обласної прокуратури шкоди, заподіяної неконституційним актом за період з 15 липня 2015 року по 24 вересня 2019 року в розмірі 2358745,07 гривень, у зв`язку з чим сума судового збору складає 16640,00 гривень (2358745,07 гривень*1%/100%, але не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 16640,00 грн (3328,00 грн*5)).

Таким чином, позивачу необхідно було сплатити судовий збір за подачу даного позову в сумі 16640,00 гривень (1379,70 х 0,8).

Позивачем до позовної заяви не надано платіжне доручення про сплату судового збору відповідно до норм Закону України «Про судовий збір».

У зв`язку з чим, позивачу необхідно сплатити судовий збір у розмірі 16640,00 гривень за подачу даного позову до Одеського окружного адміністративного суду за наступними реквізитами: отримувач коштів ГУК в Од.обл./Київський р-н/22030101; код отримувача (ЄДРПОУ) 37607526; банк отримувача Казначейство України (ел.адм.подат.); код банку отримувача (МФО): 899998, рахунок отримувача (ІВАN): UA 468999980313171206084015756; код класифікації доходів бюджету 22030101. Призначення платежу: «Судовий збір, за позовом ______ (ПІБ чи назва установи, організації позивача), Одеський окружний адміністративний суд (назва суду, де розглядається справа), код ЄДРПОУ 35118626 (суду, де розглядається справа)» та надати до суду оригінал квитанції про сплату судового збору відповідно до вимог Закону України «Про судовий збір».

Відповідно до частини 4 статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України, позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази - позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).

Частиною 1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 79 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом із поданням позовної заяви.

Вимоги до письмових доказів встановлені ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не визначено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.

Крім того, суд зазначає, що на сьогодні також діє Національний стандарт України «…Вимоги до оформлення документів. ДСТУ 4163-2003», затверджений наказом Держспоживстандарту України 07.04.2003 року № 55. Його положення поширюються на всі без винятку органи державної влади, місцевого самоврядування, а також на підприємства, установи, організації всіх форм власності (п. 1.1). Стандарт також містить вимоги до відмітки про засвідчення копій документів (п. 5.27).

Підсумовуючи положення цих нормативних документів, можна зробити висновок, що під час оформлення копій мають бути дотримані наступні основні правила.

По-перше, до суду можуть бути надані копії лише тих документів, оригінали яких знаходяться у сторони. Посилання на те, що оригінал знаходиться у розпорядженні позивача, є обов`язковим.

По-друге, відмітка має містити наступні реквізити: слова «Згідно з оригіналом», найменування посади (за наявності), особистий підпис, прізвище та ініціали особи, яка засвідчила справжність копії, дата засвідчення.

У разі подання доказів через підсистему «Електронний суд», на них накладається електронний цифровий підпис.

Як вбачається з матеріалів позовної заяви, позивачем не надано належним чином засвідчених копій наступних документів, а саме: копій усіх сторінок паспорта громадянина України, РНОКПП (ІПН) виданих на ім`я ОСОБА_1 .

Пунктом 5 частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суддя після одержання позовної заяви, серед іншого, з`ясовує, чи позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).

Як зазначено у ч.1 ст.122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до абз.1 ч.2 ст.122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Як зазначено у ч.1 ст.152 Конституції України, закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.

Згідно з ч.2 ст.152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Відповідно до ч.3 ст.152 Конституції України матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.

Згідно з ст.91 Закону України «Про Конституційний Суд України» закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Системний аналіз положень ч.2, ч.3 ст.152 Конституції України та ст.91 Закону України «Про Конституційний Суд України» вказують, що таким днем за загальним правилом слід визнавати дату ухвалення Конституційним Судом України рішення про неконституційність відповідного акту (окремого його положення). Буквальне тлумачення ч.3 ст.152 Конституції України дає підстави пов`язувати такий день виключно з фактом констатації судом неконституційності акту, який збігається з датою ухвалення такого рішення, а не з датою втрати чинності визнаним неконституційним актом (окремим його положенням), яка може бути судом відтермінована, зокрема й на невизначений час.

У таких випадках, послуговуючись загальним приписом ст.122 КАС України, уважається, що позивачі набувають можливості звернення до суду щодо стягнення шкоди не пізніше 6 місяців після настання кожного окремого юридичного факту щодо здійснення відповідачем (чи іншим уповноваженим суб`єктом) відповідної виплати (заробітної плати, пенсії, тощо) на підставі акту, який хоча вже й визнаний неконституційним, проте ще не втратив чинності, та яким керується в своїй діяльності відповідач (діючи у визначений законом спосіб).

З огляду на зміст складових матеріальної шкоди, право на відшкодування якої виникає у особи кожного разу після настання відповідного юридичного факту, з метою недопущення зловживань з боку обізнаних (у значенні правила стосовно володіння інформацією про рішення Конституційного Суду України щодо неконституційності відповідного акту) позивачів щодо штучного збільшення виплатних грошових сум за рахунок донарахування інфляційних втрат через відтермінування звернення до суду з суб`єктивних причин, видається важливим розглядати строк для такого звернення щодо кожного періоду й виду завданих особі втрат присічним.

Водночас, допускаючи ймовірність дострокового прийняття законодавцем рішення про втрату чинності таким неконституційним актом, аніж визначеного рішенням Конституційного Суду України відстроченого строку, датою для обрахунку 6-ти місячного строку звернення до суду у такому разі може бути дата фактичної втрати чинності, яка слідує з новоприйнятої законодавчої норми.

Таким чином, широке тлумачення положень ч.2, ч.3 ст.152 Конституції України та ст.91 Закону України «Про Конституційний Суд України» дає підстави стверджувати, що для звернення до адміністративного суду із позовом про відшкодування шкоди, заподіяної застосуванням акту, визнаного неконституційним, встановлюється шестимісячний строк, який повинен обчислюватися з дня, наступного за днем втрати чинності положеннями (актом), визнаних неконституційними.

Такий підхід кореспондується з висновком Верховного Суду в постанові від 24.02.2026 року у справі № 160/6949/20, відповідно до якого шкода, завдана неконституційним актом, пов`язується з періодом у минулому й втратою чинності неконституційним актом.

Також, за висновками Верховного Суду у вищезгаданій постанові та у постанові від 20.12.2023 року у справі № 420/17886/21, у розумінні ч.3 ст.152 Конституції України склад матеріальної шкоди, яку завдала Держава особі застосуванням до неї акту, визнаного неконституційним, за відсутності спеціального закону, що регулює порядок відшкодування такої шкоди, має визначатися відповідно до ст.22 Цивільного кодексу України та включати: 1) втрати, яких особа зазнала, розмір яких дорівнює відповідній сумі відрахувань або недоотриманих коштів з моменту фактичного застосування такої норми щодо конкретної особи до дати припинення порушення права; 2) інфляційні втрати з урахуванням установленого індексу інфляції у період застосування до такої особи норми (акту), визнаної пізніше неконституційною.

Для визначення строку звернення до суду щодо захисту права, передбаченого ч.3 ст.152 Конституції України, за відсутності спеціального закону, що регулює порядок відшкодування такої шкоди, підлягає застосуванню абзац перший ч.2 ст.122 КАС України шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Таким днем для здійснення обрахунку шестимісячного строку є дата ухвалення рішення Конституційного Суду України, в якому констатована неконституційність акту (буквальне тлумачення ч.3 ст.152 Конституції України).

Екстраполюючи згадані висновки до обставин даного спору, суд зазначає, що не застосовуються строки як до заробітної плати, оскільки даний спір не є спором про стягнення заробітної плати. У даному випадку, предметом спору є відшкодування шкоди. Тому, підлягає застосуванню абз.1 ч.2 ст.122 КАС України.

В свою чергу, як свідчать обставини справи, позивач мав дізнатись про порушення свого права 26.03.2020 року, тобто з дня, коли було ухвалено Рішення Конституційного Суду України в справі №1-223/208, що не заперечує і сам позивач. Натомість, з даним позовом він звернувся лише у жовтні 2026 року, тобто більш ніж через шість років від дня, коли почав спливати строк звернення до суду із даними вимогами.

У відповідності до частини 6 статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.

Заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду та доказів поважності причин його пропуску позивач до матеріалів позовної заяви не додано.

Згідно з ч. 1 ст. 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

З огляду на наведене позивачу слід надати суду заяву про поновлення строку звернення до суду із належним обґрунтуванням поважності причин пропуску такого строку та надати суду підтверджуючі відповідні обставини докази.

Згідно з ч. 1 ст. 169 Кодексу адміністративного судочинства України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

Відповідно до частини 2 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).

Враховуючи вищевикладене, позовна заява подана позивачем без дотримання вимог ч. 3, 4, 6 ст. 161 Кодексу адміністративного судочинства України та підлягає залишенню без руху.

У зв`язку з чим, позивачу необхідно усунути недоліки позовної заяви, шляхом подання до суду: 1) доказів сплати судового збору за подачу позову у розмірі 16640,00 гривень; 2) копій усіх сторінок паспорта громадянина України, РНОКПП (ІПН) виданих на ім`я ОСОБА_1 ; 3) заяви про поновлення строку звернення до суду із належним обґрунтуванням поважності причин пропуску такого строку і доказів поважності причин його пропуску.

Також слід роз`яснити позивачу, що у разі не усунення недоліків позовної заяви у встановлений строк, відповідно до пункту 1 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України позовна заява буде повернута позивачеві.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 161, 169, 248, 256, 293, 294, 370 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н ОВ И В:

Залишити без руху позовну заяву ОСОБА_1 до Держави в особі Одеської обласної прокуратури, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача: Державна казначейська служба України про стягнення шкоди в розмірі 2358745,07 гривень.

Надати позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху, шляхом подання до суду: 1) доказів сплати судового збору за подачу позову у розмірі 16640,00 гривень; 2) копій усіх сторінок паспорта громадянина України, РНОКПП (ІПН) виданих на ім`я ОСОБА_1 ; 3) заяви про поновлення строку звернення до суду із належним обґрунтуванням поважності причин пропуску такого строку і доказів поважності причин його пропуску, роз`яснивши при цьому позивачеві, що у разі не усунення недоліків позовна заява буде вважатись неподаною та повернута.

У зазначений строк позивач повинен надіслати суду документи на виконання ухвали через особистий кабінет в системі «Електронний суд».

Ухвала оскарженню не підлягає та набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Суддя Л.Б. Голубова