Ухвала суду № 140999541, 28.10.2026, Охтирський міськрайонний суд Сумської області

Справа № 551/608/22

1-в/583/49/26

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" жовтня 2026 р. Охтирський міськрайонний суд Сумської області в складі:

головуючого-судді ОСОБА_1

при секретарі ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Охтирка подання старшого державного виконавця Охтирського відділу державної виконавчої служби в Охтирському районі Сумської області Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України ОСОБА_3 про примусове проникнення до житла, -

ВСТАНОВИВ:

28.10.2026 року до суду надійшло подання старшого державного виконавця Охтирського відділу державної виконавчої служби в Охтирському районі Сумської області Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України ОСОБА_3 про примусове проникнення до житла, в якому просить надати дозвіл на примусове проникнення до житла за адресою: АДРЕСА_1 , у якому боржнику ОСОБА_4 , РНОКПП НОМЕР_1 , належить 1/2 частка на праві спільної часткової власності, з метою проведення виконавчих дій, зокрема огляду приміщення, виявлення майна боржника, на яке може бути звернено стягнення, його опису та арешту в установленому законом порядку. Клопотання мотивує тим, що на виконанні в Охтирському відділі державної виконавчої служби в Охтирському районі Сумської області Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України перебуває зведене виконавче провадження № 74959311, до складу якого входить виконавче провадження № 74939196 з примусового виконання виконавчого листа № 551/608/22 від 30.04.2024, виданого Охтирським міськрайонним судом Сумської області, про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 матеріальної шкоди в розмірі 14 130,00 грн., моральної шкоди в розмірі 10 000,00 грн. та витрат на правничу допомогу в розмірі 2 500,00 грн., а всього 26 630,00 грн. 07.05.2024 керуючись ст.3,4,24,25,26,27 Закону України «Про виконавче провадження» винесена постанова про відкриття виконавчого провадження та направлена сторонам. З метою забезпечення виконання рішення суду державним виконавцем вжито передбачених законом заходів примусового виконання рішення. 08.05.2024 винесено постанову про арешт коштів боржника, яку направлено до банківських установ засобами автоматизованої системи виконавчого провадження. 09.05.2024 державним виконавцем винесено постанову про арешт нерухомого майна боржника. У ході проведення виконавчих дій державним виконавцем здійснено перевірку майнового стану боржника шляхом направлення відповідних запитів до компетентних органів та установ. За результатами перевірки встановлено відсутність коштів на рахунках боржника, відомостей про отримання ним доходів та пенсії, а також зареєстрованих за ним транспортних засобів. Водночас, згідно з інформаційною довідкою № 499666953 від 26.10.2026, сформованою за результатами пошуку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо ОСОБА_4 , за боржником зареєстровано право власності на 1/2 частку квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 . 26.10.2026 державним виконавцем здійснено вихід за адресою: АДРЕСА_1 , з метою проведення виконавчих дій. Однак на стукіт у двері ніхто не відчинив, у зв`язку з чим провести огляд приміщення та перевірити наявність майна, на яке можливо звернути стягнення, не вдалося. Зі слів сусідки з квартири АДРЕСА_2 ОСОБА_6 , боржник за вказаною адресою понад чотири роки не проживає та не з`являється, а його місцезнаходження їй невідоме. Станом на 27.10.2026 заборгованість за виконавчим документом становить 26 630,00 грн., виконавчий збір 2 663,00 грн., витрати виконавчого провадження 272,28 грн. Таким чином, рішення суду залишається невиконаним у повному обсязі, а вжиті державним виконавцем заходи не забезпечили фактичного стягнення заборгованості. З метою належного виконання виконавчого документа, перевірки наявності майна боржника, на яке може бути звернено стягнення, та проведення передбачених законом виконавчих дій, виникла необхідність звернутися до суду з цим поданням.

Державний виконавець в судовому засіданні клопотання підтримала та просить його задовольнити.

Заслухавши пояснення державного виконавця, вивчивши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.

Встановлено, що вироком Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 14.12.2022 р. ОСОБА_4 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 185, ч.4 ст. 185, ч.2 ст. 289 КК України та призначено йому покарання: за ч.3 ст. 185 КК України у виді 3 (трьох) років позбавлення волі; за ч. 2 ст. 289 КК України у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі без конфіскації майна; за ч. 4 ст. 185 КК України у виді 5 (п`яти) років 6 (шести) місяців позбавлення волі. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначено ОСОБА_4 остаточне покарання у виді 5 (п`яти) років 6 (шести) місяців позбавлення волі без конфіскації майна.

Також вказаним вироком стягнуто з ОСОБА_4 на користь потерпілої ОСОБА_5 (РНОКПП НОМЕР_2 ) в рахунок відшкодування завданої матеріальної шкоди 14130,00 грн., в рахунок відшкодування моральної шкоди - 10 000,00 грн. та витрати на правову допомогу в розмірі 2500,00 грн., всього 26630,00 грн.

Ухвалою колегії суддів Сумського апеляційного суду від 10.04.2024 р. вирок Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 14.12.2022 відносно ОСОБА_4 залишено без змін, а його апеляційну скаргу на цей вирок - без задоволення.

10.04.2024 р. вирок Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 14.12.2022 р. набрав законної сили та 30.04.2024 р. було видано виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_4 на користь потерпілої ОСОБА_5 в рахунок відшкодування завданої матеріальної шкоди 14130,00 грн., в рахунок відшкодування моральної шкоди - 10 000,00 грн. та витрати на правову допомогу в розмірі 2500,00 грн., всього 26630,00 грн.

07.05.2024 р. головним державним виконавцем Охтирського відділу державної виконавчої служби в Охтирському районі Сумської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України відкрито виконавче провадження № 74939196 з примусового виконання виконавчого листа 551/608/22, виданого 30.04.2024 р.

07.05.2024 р. державним виконавцем направлено ОСОБА_4 за адресою АДРЕСА_1 виклик державного виконавця на 14.05.2024 р.

08.05.2024 р. державним виконавцем винесено постанов про арешт майна боржника, яким накладено арешт на грошові кошти, що належать боржнику ОСОБА_4

09.05.2024 р. державним виконавцем винесено постанов про арешт майна боржника, яким накладено арешт на нерухоме майно, розмір частки 1/2, реєстраційний номер 1463895459102, місцезнаходження: АДРЕСА_1 , що належить боржнику ОСОБА_4 .

Відповідно до відповіді Пенсійного фонду України та Державної податкової служби України на запит від 21.11.2025 р. та від 19.11.2025 р. відсутні відомості про отримання доходу щодо боржника ОСОБА_4 .

Відповідно до відповіді на запит від 22.10.2026 р. в МВС відсутні дані про зареєстровані за боржником ОСОБА_4 транспортні засоби.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав від 26.10.2026 р. ОСОБА_4 є власником частини кватири за адресою АДРЕСА_1 .

Відповідно до акту державного виконавця від 26.10.2026 р. під час проведення перевірки державним виконавцем було встановлено, що за адресою АДРЕСА_1 двері квартири ніхто не відчинив, за слів сусідки з кв. АДРЕСА_2 ОСОБА_6 . ОСОБА_4 за вказаною адресою не проживає, більше як чотири роки не з`являвся, місцезнаходження його невідоме.

Згідно з частиною першою статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Статтею 439 ЦПК України передбачено, що питання про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника - фізичної особи або особи, у якої знаходиться майно боржника чи майно та кошти, належні боржникові від інших осіб, або дитина, щодо якої є виконавчий документ про її відібрання, при виконанні судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішується судом за місцезнаходженням житла чи іншого володіння особи або судом, який ухвалив рішення за поданням державного виконавця, приватного виконавця.

Основною конституційною засадою судочинства, серед іншого, є обов`язковість судового рішення (пункт 9 частини другої статті 129 Конституції України), що є однією із важливих складових принципу правової визначеності, а також права на справедливий суд, закріпленого, зокрема, у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Обов`язковості виконання рішень є також засадою (основним принципом) виконавчого провадження (пункт 2 частини першої статті 2 Закону України «Про виконавче провадження»).

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 10 Закону України «Про виконавче провадження» заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами;2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника;3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні;4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом

Згідно з п. 4 ч. 3 ст.18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право за наявності вмотивованого рішення суду про примусове проникнення до житла чи іншого володіння фізичної особи безперешкодно входити на земельні ділянки, до житлових та інших приміщень боржника - фізичної особи, особи, в якої перебуває майно боржника чи майно та кошти, належні боржникові від інших осіб, проводити в них огляд, у разі потреби примусово відкривати їх в установленому порядку із залученням працівників поліції, опечатувати такі приміщення, арештовувати, опечатувати та вилучати належне боржникові майно, яке там перебуває та на яке згідно із законом можливо звернути стягнення. Примусове проникнення на земельні ділянки, до житлових та інших приміщень у зв`язку з примусовим виконанням рішення суду про виселення боржника та вселення стягувача і рішення про усунення перешкод у користуванні приміщенням (житлом) здійснюється виключно на підставі такого рішення суду.

Пунктом 13 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право звертатися до суду з поданням про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника - фізичної або іншої особи, в якої перебуває майно боржника чи майно та кошти, що належать боржникові від інших осіб.

Недоторканність житла є однією з конституційних гарантій. Згідно статті 30 Конституції України не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду.

Статтею 311 ЦК України також передбачено право на недоторканність житла, у частинах першій, другій якої зазначено, що житло фізичної особи є недоторканним. Проникнення до житла чи до іншого володіння фізичної особи, проведення у ньому огляду чи обшуку може відбутися лише за вмотивованим рішенням суду.

Гарантування кожному прав на повагу та недоторканність житла є не тільки конституційно-правовим обов`язком держави, а й дотриманням взятих Україною міжнародно-правових зобов`язань відповідно до положень Загальної декларації прав людини 1948 року, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року.

Зазначені міжнародні акти згідно частини першої статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України.

Відповідно до статті 12 Загальної декларації прав людини 1948 року, статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, пункту 1 статті 17 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року ніхто не може зазнавати безпідставного посягання на недоторканність свого житла.

Згідно пункту 2 статті 29 Загальної декларації прав людини 1948 року, статті 18 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року при здійсненні своїх прав і свобод кожна людина може зазнавати тільки таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання та поваги до прав і свобод інших та забезпечення справедливих вимог моралі, громадського порядку і загального добробуту в демократичному суспільстві.

Конституційна гарантія недоторканності житла не поширюється на випадки, коли суспільні інтереси вимагають правомірного обмеження прав людини, зокрема для захисту прав і законних інтересів інших членів суспільства. Обмеження права особи на недоторканність житла, яке визначено в Конституції України і міжнародно-правових актах, визнається легітимним втручанням держави у права людини з метою забезпечення загального блага.

Одним із судових рішень, що допускає проникнення до житла чи до іншого володіння особи, є ухвала суду про примусове проникнення до житла під час виконання судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів (посадових осіб).

Аналіз положень Закону України «Про виконавче провадження» та процесуальних норм дає підстави для висновку, що законодавець збалансував права як особи, яка ініціює питання звернення з поданням до суду про примусове проникнення до житла, так і особи, щодо якої такі заходи застосовано. При цьому питання про примусове проникнення до житла вирішується не інакше як шляхом прийняття вмотивованої ухвали суду з додержанням принципу верховенства права.

Отже, за змістом наведених норм національного та міжнародного законодавства, проникнення до житла чи іншого володіння боржника, як обмеження конституційного права особи на недоторканність житла, має виступати виключним засобом забезпечення примусового виконання судового рішення та бути виправданим.

Рішення суду про проникнення до житла боржника має бути вмотивоване. Це свідчить про те, що суду мають бути надані переконливі докази, які б свідчили про те, що державний виконавець (приватний виконавець) вичерпав всі можливості виконати рішення без примусового проникнення до житла чи іншого володіння боржника, а боржник свідомо ухиляється від вимоги виконавця, а також від виконання судового рішення, і проникнення до житла чи іншого володіння особи залишається єдиним можливим заходом забезпечення виконання судового рішення, встановлення майнового стану боржника, виявлення майна та коштів, що належать боржникові.

Право виконавця на звернення з поданням до суду про примусове проникнення до житла виникає винятково у випадку доведення фактів умисного ухилення боржника від виконання покладених на нього виконавчим документом зобов`язань.

Така позиція узгоджується з постановою Верховного Суду від 25.06.2018 у справі за № 678/282/16-ц.

Юридично важливою обставиною при розгляді подання про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника є не лише факт невиконання рішення та неможливість виконавця потрапити до приміщення боржника для проведення опису й арешту його майна, а саме перешкоджання виконавцю у вчиненні таких дій.

Саме такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 12 березня 2020 року у справі № 757/41727/19-ц (провадження № 61-19942св19).

Проте наявними у справі доказами таких обставин не встановлено.

Матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що боржник був повідомлений про відкриття виконавчого провадження та примусове виконання судового рішення, що він викликався до виконавця та повідомлявся про вихід виконавця за адресою місцезнаходження майна. У справі відсутні також будь-які докази, що боржник перешкоджав приватному виконавцю у вчиненні виконавчих дій, приховував майно або вчиняв інші дії щодо умисного ухилення від виконання судового рішення. Акт виконавця від 26.10.2026 про відсутність боржника ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_3 за відсутності доказів, що він був повідомлений про дату, час та місце проведення виконавчих дій та мав знаходитись за вказаною адресою у визначений виконавцем час, не є доказом ухилення боржника від виконання судового рішення та перешкоджання встановленню виконавцем належного боржникові майна.

Крім того, з матеріалів виконавчого провадження вбачається, що державним виконавцем отримано інформацію про те, що ОСОБА_4 20.07.2026 р. звільнився з місць позбавлення волі, однак державним виконавцем не здійснено перевірки отримання ним доходу після звільнення з місць позбавлення волі. Останній раз державним виконавцем було здійснено запит до Пенсійного фонду України та Державної податкової служби України про отримання ОСОБА_4 доходу 25.11.2025 р.

Таким чином, відсутні підстави вважати, що боржник перешкоджав державному виконавцю у вчиненні виконавчих дій, приховував майно або вчиняв інші дії щодо умисного ухилення від виконання судового рішення.

Оскільки державним виконавцем не надано суду належних доказів ухилення боржника від виконання рішення суду та перешкоджання ним у здійсненні виконавчих дій, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні подання державного виконавця про примусове проникнення до житла.

Керуючись ст. ст. 10, 18 Закону України «Про виконавче провадження», ст. 439 ЦПК України, ст.ст. 537, 539 КПК України, суд -

УХВАЛИВ:

Подання старшого державного виконавця Охтирського відділу державної виконавчої служби в Охтирському районі Сумської області Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України ОСОБА_3 про примусове проникнення до житла залишити без задоволення.

Ухвала може бути оскаржена до Сумського апеляційного суду протягом семи днів з дня її оголошення.

Суддя Охтирського

міськрайонного суду: ОСОБА_1