Ухвала суду № 140998981, 28.10.2026, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №466/2755/26

У Х В А Л А

з питань забезпечення позову

28 жовтня 2026 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гулкевич І.З. розглянувши у порядку письмового провадження заяву представника позивача про забезпечення позову в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Львівської міської ради, ЛКП Львівавтодор про визнання протиправним та скасування рішень в частині, визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,-

встановив:

ОСОБА_1 звернулася до Львівського окружного адміністративного суду із позовом, в якому з урахуванням уточнених позовних вимог просить:

визнати протиправним та нечинним рішення виконавчого комітету Львівської міської ради №198 від 10.03.2026 у частині пункту 1.3, підпунктів 1.3.1, 1.3.2 та пункту 2, якими право пенсіонерів на безоплатний проїзд поставлено у залежність від належності до Львівської міської територіальної громади та наявності міжбюджетного договору між територіальними громадами;

визнати протиправними та нечинними рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради №690 від 13.08.2021 та №1009 від 19.11.2021 у частині, яка передбачає обов`язкове використання персоналізованої транспортної картки Леокарт як умови реалізації права пенсіонерів за віком на безоплатний проїзд;

визнати протиправними дії ЛКП Львівавтодор щодо блокування транспортної картки Леокарт позивачки з 16.03.2026 та встановлення обов`язкового використання транспортної картки як єдиної умови реалізації права на безоплатний проїзд;

зобов`язати Виконавчий комітет Львівської міської ради та ЛКП Львівавтодор забезпечити реалізацію права позивачки як пенсіонерки за віком на безоплатний проїзд у міському громадському транспорті м. Львова на підставі пенсійного посвідчення відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №354 від 17.05.1993, без встановлення будь-яких додаткових умов, у тому числі обов`язкового використання транспортної картки Леокарт або вимоги щодо належності до Львівської міської територіальної громади;

стягнути солідарно з Виконавчого комітету Львівської міської ради та ЛКП Львівавтодор на користь позивачки матеріальну шкоду у розмірі 7500 (сім тисяч п`ятсот) гривень, завдану незаконним обмеженням права на безоплатний проїзд за період з 16.03.2026 по день ухвалення рішення суду;

стягнути солідарно з Виконавчого комітету Львівської міської ради та ЛКП Львівавтодор на користь позивачки моральну шкоду у розмірі 100 000 (сто тисяч ) гривень, завдану тривалими моральними стражданнями, приниженням гідності, погіршенням стану здоров`я та порушенням права на вільне пересування.

26.10.2026 від позивача надійшла заява про забезпечення позову, в якій заявник просить вжити заходів забезпечення позову, шляхом зобов`язання ЛКП Львівавтодор відновити дію моєї персоналізованої транспортної картки Леокарт та забезпечити можливість безоплатного проїзду до набрання законної сили рішенням суду у цій справі.

В обґрунтування заяви позивач зазначила, що невжиття заходів забезпечення позову створює нерівність і завдає їй тривачої шкоди. Інші пенсіонери за віком, які не мають додаткових пільг, продовжують користуватися безоплатним проїздом.

Розглянувши подану заяву, вивчивши матеріали справи, суд зазначає наступне.

Відповідно до частин 1 та 5 статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також - КАС України) заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.

Відповідно до положень статті 150 КАС України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Згідно з частиною першою статті 151 КАС України позов може бути забезпечено:

1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта;

2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;

4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;

5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Частиною другою статті 151 КАС України передбачено, що суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Отже, заходи забезпечення позову мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.

Спосіб забезпечення позову має бути безпосередньо пов`язаним з предметом спору, співмірним суті порушеного права та водночас запобігати порушенню прав інших осіб, тобто в його основу має бути покладений принцип збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників процесу.

Співмірність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Водночас суди не вправі вживати такі заходи забезпечення позову, які є фактично рівнозначними задоволенню позовних вимог.

У позовній заяві позивачка, зокрема просить суд визнати протиправними дії ЛКП Львівавтодор щодо блокування транспортної картки Леокарт позивачки з 16.03.2026 та встановлення обов`язкового використання транспортної картки як єдиної умови реалізації права на безоплатний проїзд та зобов`язати Виконавчий комітет Львівської міської ради та ЛКП Львівавтодор забезпечити реалізацію права позивачки як пенсіонерки за віком на безоплатний проїзд у міському громадському транспорті м. Львова на підставі пенсійного посвідчення відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №354 від 17.05.1993, без встановлення будь-яких додаткових умов, у тому числі обов`язкового використання транспортної картки Леокарт або вимоги щодо належності до Львівської міської територіальної громади.

Зіставивши зміст позовних вимог зі змістом запропонованих позивачкою заходів забезпечення позову, суд доходить висновку, що вжиття таких заходів фактично призведе до задоволення позовних вимог, оскільки питання правомірності дій ЛКП Львівавтодор щодо блокування пільгової персоналізованої транспортної картки Леокарт позивачки, тобто обґрунтованість позовних вимог, може бути предметом дослідження судом лише під час розгляду спору по суті.

Так, у постанові від 02 квітня 2025 року у справі № 160/33691/24 Верховний Суд вказав, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не може вирішуватись ним під час розгляду заяви про забезпечення позову.

Зобов`язавши відповідача-2 відновити дію персоналізованої транспортної картки Леокарт позивача, суд фактично до вирішення спору по суті та ухвалення відповідного рішення погодиться з тим, що оскаржувані дії ЛКП Львівавтодор є протиправними, що на стадії вирішення питання про забезпечення позову є неприпустимим.

Суд також зазначає, що за змістом пункту 1 частини другої статті 150 КАС України забезпечення позову допускається якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Тобто забезпечення позову є тимчасовим заходом, спрямованим саме на забезпечення виконання судового рішення чи ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів особи-позивача, а не забезпечення реалізації прав чи інтересів особи-позивача під час розгляду справи по суті.

Наведені ж позивачкою у заяві про забезпечення позову аргументи не дають підстави вважати, що невжиття таких заходів, про які вона вказує, може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивачки, за захистом яких вона звернулася до суду.

Отже, позивачка не довела наявності обставин, визначених у пункті 1 частини другої статті 150 КАС України, які є обов`язковими для постановлення судом ухвали про забезпечення позову.

Позивачка вказує, що блокування картки позбавило її фактичної можливості реалізувати право на безоплатний проїзд, що створює нерівність та завдає їй тривачої шкоди.

У аспекті цього варто зауважити, що безумовно, рішення чи діяння суб`єктів владних повноважень справляють певний вплив на учасників правовідносин. Такі рішення чи діяння можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які заявник оцінює негативно.

Проте відповідно до статті 150 КАС України зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є безумовними підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі.

Сам собою факт ухвалення суб`єктом владних повноважень рішень, які стосуються прав та інтересів заявниці, не може автоматично свідчити про те, що такі рішення є очевидно протиправними і невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання рішення суду.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 826/16509/18.

З огляду на викладене суд не встановив підстав для забезпечення позову з мотивів очевидної протиправності оскаржуваного рішення суб`єкта владних повноважень та порушення прав, свобод або інтересів позивачки.

Беручи до уваги вищевикладене, суд підсумовує, що позивачка жодними належними та допустимими доказами не довела та не обґрунтувала необхідності вжиття заходів забезпечення позову з урахуванням положень частини другої статті 150 КАС України, а тому суд доходить висновку, що в задоволенні заяви позивачки про забезпечення позову належить відмовити.

Керуючись ст.ст. 150, 151, 153, 154, 241-243, 248, 294 КАС України, суд

постановив :

У задоволенні заяви позивача про забезпечення позову - відмовити.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення.

Ухвала може бути оскаржена. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Суддя Гулкевич І.З.