Рішення № 140998864, 27.10.2026, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 жовтня 2026 рокусправа № 320/7956/21 м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Андрусів У.Б., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом громадянина Республіки Корея ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в:

Громадянин Республіки Корея ОСОБА_2 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (далі - відповідач, ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області), у якому просить суд визнати протиправним та скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області від 22.04.2021 №80111500022347 про скасування посвідки на тимчасове проживання громадянину Республіки Корея ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В обґрунтування позовних вимог позивач покликається на те, що 28.07.2020 відповідач документував його посвідкою на тимчасове проживання № НОМЕР_1 строком дії до 27.07.2021, оформленою на підставі ч.14 ст.4 Закону України Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства з метою возз`єднання сім`ї з громадянкою України. Рішенням від 22.04.2021 №80111500022347 відповідач скасував йому посвідку на підставі підп.2 п.63 Порядку №322. Копію цього рішення позивач отримав 24.06.2021. Позивач зазначає, що має доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка є громадянкою України та проживає в Україні, а виїзд за межі України позбавить його можливості виховувати дитину, спілкуватися з нею та утримувати її. Вказує, що є власником житла в Україні та не має житла за межами України, у тому числі в Республіці Корея, тому виконання рішення відповідача призведе до втручання у його право на повагу до житла та право мирно володіти своїм майном, гарантовані ст.8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та ст.1 Першого протоколу до неї. Крім того, позивач є стороною цивільної справи №359/1266/21 про визначення місця проживання дитини, що вимагає його особистої участі у судових засіданнях. Позивач також стверджує, що колишня дружина перешкоджає йому у спілкуванні з донькою та подає до державних органів неправдиві відомості з метою припинення його перебування на території України. Посилаючись на рішення Європейського суду з прав людини у справах Пантелеєнко проти України та Каїч та інші проти Хорватії, позивач наголошує на праві на ефективний засіб юридичного захисту.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 06.07.2021 заяву про забезпечення позову - повернуто заявнику без розгляду.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 09.07.2021 заяву про забезпечення позову задоволено частково. Забезпечено адміністративний позов ОСОБА_2 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про визнання протиправним та скасування рішення. Заборонено Центральному міжрегіональному управлінню Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області вимагати від громадянина Республіки Корея ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , здати посвідку, знятися з реєстрації місця проживання, виїхати за межі України до прийняття рішення у справі № 320/7956/21 та набрання ним законної сили. У задоволенні іншої частини заяви відмовлено.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 09.07.2021 позовну заяву ОСОБА_2 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про визнання протиправним та скасування рішення залишено без руху.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 19.07.2021 адміністративну справу № 320/7956/21 передано за підсудністю до Окружного адміністративного суду міста Києва.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.08.2021 залишено позовну заяву ОСОБА_2 без руху.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.08.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні без виклику учасників справи та проведення судового засідання.

17.09.2021 відповідач подав відзив на позовну заяву, у якому проти позову заперечив. Свою позицію мотивує тим, що 28.07.2020 позивача документовано посвідкою на тимчасове проживання № НОМЕР_1 строком дії до 27.07.2021 на підставі ч.14 ст.4 Закону України Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства. Вказує, що згідно з п.20 ч.1 ст.1 цього Закону приймаючою стороною є, зокрема, фізичні особи - громадяни України, які запрошують чи приймають іноземців та осіб без громадянства. За клопотанням приймаючої сторони, а саме колишньої дружини позивача ОСОБА_4 , 22.04.2021 відповідач прийняв рішення №80111500022347 про скасування посвідки на підставі підп.2 п.63 Порядку №322. Вважає рішення правомірним та просить відмовити у задоволенні позову повністю.

Законом України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» від 13.12.2022 №2825-IX Окружний адміністративний суд міста Києва ліквідовано. Згідно з Додатком 3 до п.19 Порядку передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 16.09.2024 №399, справу №320/7956/21 визначено розглядати Львівському окружному адміністративному суду. За результатом автоматизованого розподілу справу передано на розгляд судді Львівського окружного адміністративного суду Андрусів У.Б.

Ухвалою судді Львівського окружного адміністративного суду від 10.03.2025 справу №320/7956/21 прийнято до провадження.

Відповідач подав додаткові пояснення, у яких зазначив, що 20.07.2020 позивач звернувся до ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області із заявою про обмін посвідки на тимчасове проживання на підставі ч.14 ст.4 Закону України Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства (возз`єднання сім`ї з громадянином України), за результатами розгляду якої його документовано посвідкою № НОМЕР_1 . 26.03.2021 до відповідача надійшло звернення громадянки України ОСОБА_4 про те, що рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 27.01.2021 у справі №359/8878/20 їхній шлюб розірвано, з проханням скасувати посвідку позивача. Відповідач повідомив, що статус посвідки - скасований, але не вилучений, а його позиція щодо позову не змінилася. До пояснень відповідач долучив відомості Адміністрації Державної прикордонної служби України про перетин позивачем державного кордону.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на які сторони покликаються як на підставу своїх вимог та заперечень, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд установив такі обставини та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином Республіки Корея, документований паспортом громадянина Республіки Корея НОМЕР_2 , виданим 23.01.2020, строком дії до 23.01.2030, що підтверджується копією паспорта з перекладом на українську мову.

22.12.2017 позивач уклав шлюб з громадянкою України ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який зареєстровано Коростишівським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Житомирській області, актовий запис №192. Після реєстрації шлюбу дружина позивача змінила прізвище на ОСОБА_6 . Наведені обставини підтверджуються копією актового запису про шлюб №192 від 22.12.2017.

ІНФОРМАЦІЯ_2 у позивача та ОСОБА_4 народилася дочка ОСОБА_3 , яка зареєстрована громадянкою України, що підтверджується довідкою Посольства України в Республіці Корея від 26.12.2018 №6157/532-986, копіями свідоцтва про членів сім`ї (деталізованого) від 01.08.2019 з перекладом та паспорта громадянина України для виїзду за кордон ОСОБА_3 серії НОМЕР_3 .

15.05.2019 позивача документовано посвідкою на тимчасове проживання № НОМЕР_4 з підставою видачі 04/14, що підтверджується копією посвідки, наявною в особовій справі позивача.

18.03.2020 позивач та ОСОБА_4 придбали у спільну часткову власність (по 1/2 частці кожен) квартиру АДРЕСА_1 згідно з договором купівлі-продажу, посвідченим приватним нотаріусом Бориспільського міського нотаріального округу Київської області Дудкою О.С. та зареєстрованим у реєстрі за №711, 712. Право власності позивача на 1/2 частку квартири зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 18.03.2020, що підтверджується інформаційною довідкою від 30.04.2021 №255134501.

20.07.2020 позивач звернувся до відповідача із заявою-анкетою №115780200 про обмін посвідки на тимчасове проживання у зв`язку із закінченням строку її дії. Підставою видачі посвідки в заяві-анкеті зазначено 04/14 Возз`єднання сім`ї з громадянином України (на підставі шлюбу).

За результатами розгляду цієї заяви 28.07.2020 відповідач документував позивача посвідкою на тимчасове проживання № НОМЕР_1 строком дії до 27.07.2021 на підставі ч.14 ст.4 Закону України Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства. Ця обставина сторонами не заперечується та підтверджується змістом відзиву і додаткових пояснень відповідача.

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 27.01.2021 у справі №359/8878/20, яке набрало законної сили, задоволено позов ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу та розірвано шлюб, зареєстрований 22.12.2017 Коростишівським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Житомирській області, актовий запис №192. Із цього рішення слідує, що у судовому засіданні брав участь представник відповідача (Кім Джаевона) ОСОБА_7 , який позов визнав та не заперечив проти його задоволення.

26.03.2021 до відповідача надійшло звернення ОСОБА_4 (вх. №К-2737/6/8010-21 від 26.03.2021). У ньому ОСОБА_4 повідомила, що 22.12.2017 зареєструвала шлюб з позивачем, від шлюбу народилася дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 27.01.2021 у справі №359/8878/20 шлюб розірвано. Вказала, що підставою для оформлення позивачу посвідки на тимчасове проживання був факт перебування у шлюбі з нею, та виклала обставини припинення спільного проживання з позивачем. Просила перевірити законність перебування позивача на території України та скасувати посвідку. До звернення додано, зокрема, копію рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 27.01.2021 у справі №359/8878/20, копії документів про реєстрацію дитини громадянкою України, а також копії документів органів Національної поліції.

22.04.2021 відповідач прийняв рішення №80111500022347 про скасування посвідки на тимчасове проживання, згідно з яким громадянину Республіки Корея ОСОБА_8 на підставі підп.2 п.63 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 №322, скасовано посвідку на тимчасове проживання № НОМЕР_1 . Рішення підписане першим заступником начальника ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області Пустовітом О.

Листом від 23.04.2021 №К-2737/6/8010-21/8010.6.2/3428-21 відповідач повідомив ОСОБА_4 про прийняття рішення про скасування посвідки та надіслав їй копію цього рішення.

Листом від 27.04.2021 №8010.6.2-17706/8010.6-21 відповідач на виконання п.65 Порядку №322 надіслав позивачу копію рішення про скасування посвідки за адресою: АДРЕСА_2 .

Листом від 27.04.2021 №8010.6.2-17728/8010.6-21 відповідач звернувся до виконавчого комітету Бориспільської міської ради з проханням зняти позивача з реєстрації місця проживання у зв`язку зі скасуванням посвідки.

18.05.2021 позивач звернувся до відповідача з повідомленням, у якому зазначив, що між ним та колишньою дружиною виникли сімейні непорозуміння, вона перешкоджає йому у побаченнях з донькою та подає до державних органів неправдиві відомості з метою припинення його перебування на території України. Вказав, що бере участь у житті доньки та здійснює її матеріальне забезпечення. Просив повідомити, чи надходили від ОСОБА_4 будь-які документи щодо нього, не брати їх до уваги, а у разі прийняття негативного рішення - скасувати його.

Листом від 07.06.2021 №8010.6.2-23721/80.1-21 відповідач повідомив позивача, що 22.04.2021 прийнято рішення про скасування посвідки на підставі підп.2 п.63 Порядку №322 відповідно до вмотивованого клопотання приймаючої сторони, на підставі рішення суду про розірвання шлюбу, роз`яснив вимоги п.68 Порядку №322 та надіслав копію рішення. Це поштове відправлення №0215207732733 вручено позивачу 24.06.2021 у с. Михайлівка-Рубежівка, що підтверджується роздруківкою відомостей з офіційного вебсайту АТ Укрпошта.

Згідно з відомостями Адміністрації Державної прикордонної служби України про осіб, які перетнули державний кордон, сформованими 15.05.2025, позивач 09.01.2021 виїхав з України, 27.02.2021 в`їхав в Україну за паспортом НОМЕР_2 та посвідкою на тимчасове проживання № НОМЕР_1 , 01.03.2022 виїхав з України, а в подальшому за паспортом НОМЕР_5 в`їжджав в Україну 04.07.2022, 31.07.2022 та 02.10.2022 і виїжджав з України 06.07.2022, 30.09.2022 та 29.11.2022.

Не погодившись із рішенням відповідача від 22.04.2021 №80111500022347, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Змістом спірних правовідносин є правомірність рішення відповідача про скасування посвідки на тимчасове проживання, виданої позивачу у зв`язку з перебуванням у шлюбі з громадянкою України, прийнятого за зверненням колишньої дружини позивача після розірвання шлюбу.

Надаючи правову оцінку цим правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд застосовує такі норми чинного законодавства та робить висновки по суті спору.

Частиною 2 ст.19 Конституції України унормовано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, визначає Закон України від 22.09.2011 №3773-VI Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства (далі - Закон №3773-VI; у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до п.18 ч.1 ст.1 Закону №3773-VI посвідка на тимчасове проживання - документ, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує законні підстави для тимчасового проживання в Україні.

Згідно з п.20 ч.1 ст.1 Закону №3773-VI приймаюча сторона - зареєстровані в установленому законом порядку українські підприємства, установи та організації, представництва (філії) іноземних підприємств, установ, організацій, представництва міжнародних організацій, а також фізичні особи (громадяни України, іноземці та особи без громадянства), які постійно проживають або тимчасово перебувають на території України у зв`язку з навчанням, стажуванням, роботою, або на інших законних підставах, та запрошують чи приймають іноземців та осіб без громадянства.

За змістом ч.1 ст.3 Закону №3773-VI іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Частиною 14 ст.4 Закону №3773-VI визначено, що іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну з метою возз`єднання сім`ї з особами, які є громадянами України, або під час перебування на законних підставах на території України у випадках, зазначених у частинах третій - тринадцятій цієї статті, уклали шлюб з громадянами України та отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України на період до отримання посвідки на постійне проживання чи набуття громадянства України.

Відповідно до ч.14 ст.5 Закону №3773-VI підставою для видачі посвідки на тимчасове проживання у випадку, передбаченому частиною чотирнадцятою статті 4 цього Закону, є заява іноземця або особи без громадянства і документ, що підтверджує факт перебування у шлюбі з громадянином України, дійсний поліс медичного страхування. Якщо шлюб між громадянином України та іноземцем або особою без громадянства було укладено за межами України відповідно до права іноземної держави, дійсність такого шлюбу визначається згідно із Законом України Про міжнародне приватне право.

Згідно з п.5 ч.1 ст.5-1 Закону №3773-VI строк дії посвідки на тимчасове проживання в усіх інших випадках, визначених статтею 4 цього Закону, становить один рік.

Частиною 21 ст.5 Закону №3773-VI передбачено, що технічний опис, зразки бланків посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, порядок оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною, знищення посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Такий порядок визначено Порядком оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 №322 (далі - Порядок №322; у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваного рішення).

Пунктом 33 Порядку №322 передбачено, що крім документів, зазначених у пункті 32, залежно від категорії іноземців та осіб без громадянства, визначених статтею 4 Закону України Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, подаються, зокрема, для іноземців або осіб без громадянства, які прибули в Україну з метою возз`єднання сім`ї з особами, які є громадянами України, або які під час перебування на законних підставах на території України у випадках, зазначених у частинах третій - тринадцятій статті 4 Закону України Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, уклали шлюб з громадянами України: документ, що підтверджує факт перебування у шлюбі з громадянином України; паспорт громадянина України, з яким іноземець перебуває у шлюбі, який подається особисто громадянином України (підп.11).

Пунктом 63 Порядку №322 встановлено, що посвідка скасовується територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, який її видав, у разі, зокрема: отримання вмотивованого клопотання приймаючої сторони про скасування посвідки (у тому числі в разі звільнення іноземця або особи без громадянства із займаної посади) або припинення діяльності приймаючої сторони - юридичної особи (підп.2); якщо з`ясується, що в іноземця або особи без громадянства припинилися підстави для перебування на території України, або якщо після оформлення посвідки з`ясується, що юридичний факт підтверджений/засвідчений відповідним документом, зазначеним у частинах четвертій - сімнадцятій статті 5 Закону України Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, який подавався іноземцем або особою без громадянства для оформлення посвідки, визнано недійсним, скасованим, нікчемним або таким, що не відбувся (підп.6-1).

Згідно з п.64 Порядку №322 рішення про скасування посвідки приймається керівником територіального органу/територіального підрозділу ДМС чи його заступником протягом п`яти робочих днів з дня надходження відомостей, які є підставою для її скасування.

Відповідно до п.65 Порядку №322 копія рішення про скасування посвідки видається територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, який прийняв таке рішення, іноземцеві або особі без громадянства під розписку або надсилається такій особі і приймаючій стороні рекомендованим листом не пізніше ніж через п`ять робочих днів з дня його прийняття.

За змістом абз.1 п.68 Порядку №322 іноземець або особа без громадянства, стосовно яких прийнято рішення про скасування посвідки, повинні здати посвідку, зняти з реєстрації місце проживання та виїхати за межі України в семиденний строк з дня отримання копії такого рішення (крім випадку, визначеного підпунктом 6 пункту 63 цього Порядку).

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що посвідка на тимчасове проживання, видана іноземцю відповідно до ч.14 ст.4 Закону №3773-VI, підтверджує законність його перебування в Україні саме у зв`язку з перебуванням у шлюбі з громадянином України. Документ, що підтверджує факт шлюбу, є обов`язковою підставою для видачі такої посвідки, а паспорт громадянина України, з яким іноземець перебуває у шлюбі, подається цим громадянином особисто. Отже, громадянин України, з яким іноземець перебуває у шлюбі і до якого він прибув з метою возз`єднання сім`ї, є фізичною особою, яка приймає іноземця, тобто приймаючою стороною у розумінні п.20 ч.1 ст.1 Закону №3773-VI.

Перевіряючи оскаржуване рішення відповідача на предмет відповідності критеріям, визначеним у ч.2 ст.2 КАС України, суд керується наступним.

Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Верховний Суд у постанові від 14.04.2020 у справі №480/296/19, вирішуючи спір щодо скасування посвідки на тимчасове проживання, зазначив: Тож обґрунтованість такого подання має перевірятися органом ДМС, який на підставі цього подання приймає рішення, яке у свою чергу повинно відповідати критеріям, наведеним у частині другій статті 2 КАС України, на відповідність яких його і має перевірити адміністративний суд. Колегія суддів зазначає, що під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень суди незалежно від підстав, наведених у позовній заяві, повинні перевіряти їх відповідність усім вимогам, зазначеним у частині другій статті 2 КАС України, а не просто констатувати, що оскаржуване рішення прийняте суб`єктом владних повноважень в межах наданих йому законом повноважень. У цій же постанові Верховний Суд указав на необхідність з`ясування обставин, чи мало місце втручання у приватне та сімейне життя позивача оспорюваним рішенням та чи було таке втручання обґрунтованим.

Аналогічний підхід до правозастосування при вирішенні близьких за змістом правовідносин застосовано Верховним Судом у постановах від 14.11.2024 у справі №160/6995/23 та від 25.02.2026 у справі №160/19394/22.

Зважаючи на наведені висновки Верховного Суду, суд перевіряє оскаржуване рішення з урахуванням як доводів сторін, так і всіх критеріїв, визначених ч.2 ст.2 КАС України.

У даній справі мали місце наступні обставини (якщо їх узагальнити). Позивачу видано посвідку на тимчасове проживання № НОМЕР_1 з єдиної підстави - возз`єднання сім`ї з громадянкою України на підставі шлюбу (код підстави 04/14). Шлюб позивача з громадянкою України ОСОБА_4 розірвано рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 27.01.2021 у справі №359/8878/20, яке набрало законної сили 11.03.2021. 26.03.2021 ОСОБА_4 звернулася до відповідача з проханням скасувати посвідку позивача та долучила копію судового рішення про розірвання шлюбу. 22.04.2021 відповідач скасував посвідку на підставі підп.2 п.63 Порядку №322.

Суд зазначає, що ОСОБА_4 на час видачі позивачу посвідки була громадянкою України, з якою позивач перебував у шлюбі і з метою возз`єднання сім`ї з якою йому оформлено посвідку. Тому у правовідносинах щодо тимчасового проживання позивача в Україні вона мала статус приймаючої сторони у розумінні п.20 ч.1 ст.1 Закону №3773-VI. Підпункт 2 п.63 Порядку №322 пов`язує право приймаючої сторони звернутися з клопотанням про скасування посвідки з припиненням тих правовідносин, які стали підставою для тимчасового проживання іноземця, про що свідчить наведений у цій нормі приклад звільнення іноземця із займаної посади. Розірвання шлюбу є саме таким припиненням правовідносин, які були підставою для видачі посвідки позивачу.

Звернення ОСОБА_4 від 26.03.2021 містить прохання скасувати посвідку та обґрунтування цього прохання, а саме посилання на розірвання шлюбу, який був підставою для оформлення посвідки. До звернення долучено копію судового рішення про розірвання шлюбу. Отже, це звернення відповідає ознакам вмотивованого клопотання приймаючої сторони у розумінні підп.2 п.63 Порядку №322.

Факт розірвання шлюбу підтверджений судовим рішенням, яке набрало законної сили, а тому відповідач обґрунтовано виходив з цієї обставини як встановленої. Позивач факту розірвання шлюбу не заперечує. Як слідує з рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 27.01.2021, представник позивача у тій справі позов про розірвання шлюбу визнав.

Суд також враховує, що підп.6-1 п.63 Порядку №322 передбачає скасування посвідки у разі, якщо з`ясується, що в іноземця припинилися підстави для перебування на території України. Отже, Порядок №322 не допускає подальшого перебування іноземця в Україні на підставі посвідки, виданої відповідно до ч.14 ст.4 Закону №3773-VI, після припинення шлюбу, який був єдиною підставою для її видачі. Таким чином, після набрання законної сили рішенням суду про розірвання шлюбу законна підстава для тимчасового проживання позивача в Україні, визначена ч.14 ст.4 та ч.14 ст.5 Закону №3773-VI, припинилася незалежно від того, чи зверталася колишня дружина з відповідним клопотанням.

Оскаржуване рішення прийняте першим заступником начальника ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області, тобто уповноваженою особою територіального органу ДМС, який видав посвідку, як того вимагають п.63 та п.64 Порядку №322.

Підставу скасування посвідки та мотиви прийняття рішення відповідач зазначив у самому рішенні шляхом посилання на підп.2 п.63 Порядку №322, а також повідомив позивачу листом від 07.06.2021 №8010.6.2-23721/80.1-21. У цьому листі вказано, що рішення прийнято відповідно до вмотивованого клопотання приймаючої сторони, на підставі рішення суду про розірвання шлюбу. Отже, позивачу були відомі підстави та мотиви скасування посвідки.

Копію рішення відповідач надіслав позивачу листом від 27.04.2021, тобто у межах строку, визначеного п.65 Порядку №322, а згодом повторно надіслав листом від 07.06.2021 за адресою, яку позивач вказав у повідомленні від 18.05.2021.

Суд враховує, що оскаржуване рішення прийнято 22.04.2021, тобто з порушенням п`ятиденного строку, встановленого п.64 Порядку №322, обчисленого з дня надходження звернення ОСОБА_4 (26.03.2021). Водночас цей строк встановлено для суб`єкта владних повноважень з метою своєчасного реагування на відомості, які є підставою для скасування посвідки. Його порушення не вплинуло на зміст рішення та не погіршило становища позивача, оскільки законні підстави для його перебування в Україні на підставі посвідки № НОМЕР_1 припинилися ще з дня набрання законної сили рішенням суду про розірвання шлюбу. Тому таке порушення не є самостійною підставою для визнання рішення протиправним.

Щодо додержання права позивача на участь у процесі прийняття рішення суд зазначає, що Порядок №322 не передбачає обов`язку територіального органу ДМС заслуховувати іноземця перед скасуванням посвідки. Обставина, з якою пов`язано скасування посвідки, а саме розірвання шлюбу, встановлена судовим рішенням у справі, в якій позивач брав участь через представника, та не є спірною. Своє повідомлення від 18.05.2021 позивач подав уже після прийняття оскаржуваного рішення, і відповідач розглянув його та надав відповідь листом від 07.06.2021. Обставин, які могли б вплинути на зміст рішення відповідача, у цьому повідомленні не наведено.

Суд відхиляє посилання позивача на те, що колишня дружина подає до державних органів неправдиві відомості щодо нього. Оскаржуване рішення ґрунтується не на твердженнях ОСОБА_4 про поведінку позивача, а на факті розірвання шлюбу, встановленому рішенням суду, яке набрало законної сили. Інших підстав для скасування посвідки, зокрема пов`язаних з діями позивача, відповідач у рішенні не наводив.

Щодо доводів позивача про втручання оскаржуваним рішенням у його право на повагу до приватного і сімейного життя та житла суд зазначає таке.

Відповідно до ст.8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

У постанові від 14.11.2024 у справі №160/6995/23 Верховний Суд, переглядаючи судові рішення у спорі щодо скасування посвідки на тимчасове проживання, зазначив, що суди попередніх інстанцій не надали оцінки аргументам позивача щодо втручання оскаржуваним рішенням в її сімейне життя та ризику повернення в країну походження з урахуванням потенційної загрози її життю та здоров`ю через призму співмірності та пропорційності застосованого заходу, тобто суди в спірних правовідносинах не дотрималися принципу офіційного з`ясування всіх обставин справи.

З урахуванням наведеного суд оцінює пропорційність оскаржуваного рішення з огляду на конкретні обставини цієї справи.

Оскаржуване рішення прийнято на підставі норм Закону №3773-VI та Порядку №322, тобто згідно із законом. Воно спрямоване на забезпечення відповідності документа, що підтверджує законність перебування іноземця в Україні, фактичним підставам такого перебування, що є легітимною метою державного регулювання у сфері міграції.

Посвідка, яку скасовано, засвідчувала законність перебування позивача в Україні саме як чоловіка громадянки України. Після розірвання шлюбу збереження чинності такої посвідки не відповідало б підставі, з якою закон пов`язує її видачу. Рішення відповідача не визначає та не обмежує батьківських прав позивача щодо доньки ОСОБА_3 , не встановлює порядку його участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею. Ці питання вирішувалися в іншому порядку, зокрема у цивільній справі №359/1266/21 про визначення місця проживання дитини. Згідно з відомостями Адміністрації Державної прикордонної служби України після прийняття оскаржуваного рішення позивач неодноразово в`їжджав в Україну (04.07.2022, 31.07.2022, 02.10.2022) та виїжджав з неї, що свідчить про те, що це рішення не пов`язане із забороною в`їзду позивача в Україну. Оскаржуване рішення також не позбавляє позивача права звернутися до уповноважених органів з метою оформлення документів для перебування в Україні з інших підстав, передбачених законом, за наявності таких підстав.

Крім того, строк дії посвідки № НОМЕР_1 становив до 27.07.2021. Копію рішення про скасування посвідки позивач отримав 24.06.2021. Отже, навіть за відсутності оскаржуваного рішення посвідка втратила б чинність із закінченням строку її дії, а продовжити її на підставі шлюбу, який на той час уже був розірваний, було неможливо. Тобто несприятливі наслідки оскаржуваного рішення для позивача обмежені незначним проміжком часу до закінчення строку дії посвідки.

Суд враховує, що у постанові від 09.10.2019 у справі №823/2114/17 Верховний Суд визнав скасування посвідки на тимчасове проживання непропорційним втручанням у сімейне життя іноземця. Водночас у тій справі позивач перебував у шлюбі з громадянкою України, а посвідку скасовано у зв`язку з недоліками в оформленні документів, допущеними посадовими особами органу міграційної служби. Обставини цієї справи є іншими, оскільки шлюб, який був підставою для видачі посвідки позивачу, розірвано, а підстава для його тимчасового проживання в Україні, визначена ч.14 ст.4 Закону №3773-VI, припинилася. Відтак висновки, викладені у зазначеній постанові, не є релевантними для обставин цієї справи.

Суд відхиляє посилання позивача на наявність у нього права власності на 1/2 частку квартири у м. Бориспіль. Закон №3773-VI не передбачає наявність у іноземця нерухомого майна в Україні як підставу для його тимчасового проживання. Оскаржуване рішення не стосується права власності позивача на це майно, не обмежує його права володіти, користуватися та розпоряджатися ним, а позивач не навів норм законодавства, які пов`язують здійснення права власності на нерухоме майно з наявністю у власника посвідки на тимчасове проживання. За таких обставин доводи позивача про втручання у право мирно володіти своїм майном, гарантоване ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, є безпідставними.

Не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення і доводи позивача про необхідність його особистої участі у розгляді цивільної справи №359/1266/21. Процесуальне законодавство передбачає можливість участі сторони у справі через представника. Як встановлено судом, у справі №359/8878/20 про розірвання шлюбу інтереси позивача представляв ОСОБА_7 . Крім того, необхідність участі у судовому засіданні не належить до підстав для тимчасового проживання іноземця в Україні, визначених ст.4 Закону №3773-VI.

Покликання позивача на рішення Європейського суду з прав людини у справах «Пантелеєнко проти України» та «Каїч та інші проти Хорватії» стосуються права на ефективний засіб юридичного захисту. Позивач реалізував це право шляхом звернення до суду з цим позовом, а відповідність оскаржуваного рішення закону перевірено судом по суті. Тому ці посилання не спростовують висновків суду щодо правомірності рішення відповідача.

За наведеного правового регулювання та встановлених обставин справи суд доходить висновку, що оскаржуване рішення прийнято відповідачем на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені законом, обґрунтовано, з урахуванням усіх обставин, що мають значення для його прийняття, та пропорційно. Відповідач дотримав необхідного балансу між несприятливими наслідками для прав та інтересів позивача і метою, на досягнення якої спрямоване це рішення.

Оскільки підстави для визнання протиправним та скасування рішення відповідача від 22.04.2021 №80111500022347 відсутні, похідна вимога позивача про зобов`язання відповідача вчинити дії також не підлягає задоволенню.

Будь-яких інших обставин, які б вимагали детальної відповіді або спростування, сторонами у заявах по суті справи не зазначено та з матеріалів справи судом не встановлено.

Відповідно до ч.1, 2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За правилами ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно з ч.1 ст.245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.

Таким чином, шляхом співставлення зібраних у справі доказів, з урахуванням встановленого КАС України обов`язку доведення правомірності рішення суб`єкта владних повноважень, суд виснує, що відповідач довів правомірність рішення від 22.04.2021 №80111500022347 про скасування посвідки на тимчасове проживання № НОМЕР_1 , а тому у задоволенні позову слід відмовити повністю.

Оскільки у задоволенні позову відмовлено, підстави для розподілу судових витрат відповідно до ст.139 КАС України відсутні.

Керуючись ст.2, 6, 9, 72-77, 90, 139, 241-246, 255, 262, 295 КАС України, суд

у х в а л и в:

1. У задоволенні адміністративного позову громадянина Республіки Корея ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії відмовити повністю.

2. Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду.

Учасники справи:

Позивач - громадянин Республіки Корея ОСОБА_2 (адреса: АДРЕСА_3 ; РНОКПП НОМЕР_6 ).

Відповідач - Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (місцезнаходження: вул. Березняківська, буд.4-А, м. Київ, 02152; ЄДРПОУ 42552598).

СуддяАндрусів Уляна Богданівна