Рішення № 140998194, 28.10.2026, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 жовтня 2026 рокуСправа № 280/4606/26 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі судді Киселя Р.В., розглянувши в порядку письмового за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Південно-Східного міжрегіонального центру з надання безоплатної правничої допомоги (пр. Соборний, буд. 77, м. Запоріжжя, 69002; код ЄДРПОУ 41076819) про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) до Південно-Східного міжрегіонального центру з надання безоплатної правничої допомоги (далі відповідач), в якій позивач після уточнення позовних вимог просить суд (мовою оригіналу):

«1. Звільнити мене від сплати судового збору за подання цього позову.

2. Визнати протиправною бездіяльність Південно-Східного міжрегіонального центру з надання безоплатної правничої допомоги щодо не розгляду заяви про призначення адвоката, яка додається.

3. Зобов`язати відповідача розглянути заяву від 22.04.2026 року про призначення адвоката та прийняти рішення згідно з чинним законодавством України.

4. Стягнути з відповідача судові витрати згідно поданого розрахунку.

5. Стягнути з відповідача моральну шкоду 50 000 грн».

В обґрунтування позовних вимог вказує, що 22.04.2026 позивач звернувся до Південно-Східного міжрегіонального центру з надання безоплатної правничої допомоги із заявою про призначення безкоштовного адвоката, яку на думку позивача було безпідставно повернуто, у зв`язку з відсутністю документів для ідентифікації особи. Позивач вважає, що відмова надавати свої персональні дані не може позбавити його права на розгляд його звернень, заяв та призначення безкоштовного адвоката. Отже, відмова відповідача у розгляді заяви позивача про призначення адвоката порушує його право на доступ до правосуддя, оскільки він не має юридичної освіти та не може самостійно захищати свої права та інтереси в суді. Просить позов задовольнити.

Ухвалою судді від 19.05.2026 позов був залишений без руху, позивачу наданий строк для усунення недоліків позову.

Ухвалою судді від 26.05.2026 ОСОБА_1 звільнено від сплати судового збору за звернення до суду з цим позовом; відкрито провадження у справі, призначено справу до судового розгляду по суті за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

17.06.2026 до суду від позивача надійшло звернення щодо неврахування відзиву відповідача у випадку ненадання ним доказів його надіслання позивачу.

22.06.2026 засобами системи Електронний суд від представника відповідача до суду надійшла заява про поновлення процесуального строку (вх.№34691), в якій відповідач просить суд поновити Південно-Східному міжрегіональному центру з надання безоплатної правничої допомоги строк на подання відзиву на позовну заяву.

Стосовно даного клопотання слід зазначити про таке.

За змістом частини 4 статті 47 КАС України відповідач має право подати відзив на позовну заяву.

Згідно з частиною 1 статті 261 КАС України у спрощеному позовному провадженні відзив подається протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі.

Згідно з частиною 1 статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Відповідно до частини 2 статті 121 КАС України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Відповідно до частини 6 статті 121 КАС України про поновлення або продовження процесуального строку, відмову у поновленні або продовженні процесуального строку суд постановляє ухвалу, яка не пізніше наступного дня з дня її постановлення надсилається особі, яка звернулася із відповідною заявою.

Суд враховує, що в Україні введено правовий режим воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб згідно Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України".

У подальшому Указами Президента України правовий режим воєнного стану неодноразово продовжувався та безперервно триває до теперішнього часу.

Суд зазначає, що повідомлені представником відповідача обставини підтверджені належними та допустимими доказами.

Враховуючи наведені обставини, а також загально відомі обставини щодо наявності перешкод у користуванні засобами комунікації, у тому числі, мережею Інтернет, у зв`язку з постійними обстрілами та руйнуваннями об`єктів енергопостачання України, складною безпековою ситуацією в місті, суд вважає, що наявні об`єктивні причини, які унеможливлюють неухильне дотримання відповідачем строку подання заяв по суті справи.

Відтак, суд висновує про поважність причин пропуску відповідачем строку подання відзиву на позовну заяву, встановленого законом, у зв`язку з чим поновлює такий строк.

22.06.2026 засобами системи Електронний суд від представника відповідача до суду надійшов відзив на позов, в якому відповідач зазначає, що відповідно до абзацу 4 частини 1 статті 18 Закону № 3460-VI разом із зверненням про надання безоплатної вторинної правничої допомоги обов`язково подаються документи (копії документів, завірені в установленому порядку), що ідентифікують особу, яка потребує безоплатної вторинної правничої допомоги, та підтверджують її належність до однієї з категорій осіб, передбачених частиною першою статті 14 цього Закону. Посилання позивача на те, що ці копії вже містяться в архівних матеріалах попередніх його звернень до відповідача, є безпідставними. Кожне окреме звернення реєструється як самостійне провадження. Суб`єкт владних повноважень зобов`язаний перевіряти статус та ідентифікувати особу в межах кожної конкретної процедури на момент її ініціювання. Перелік документів, які посвідчують особу, передбачених пунктами 1, 2 частини 1 статті 13 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», є вичерпним та не підлягає розширеному тлумаченню. Таким чином, вимога відповідача надати копію паспорта є законною та спрямованою на виконання приписів ст. 19 Конституції України, прийнята на виконання вимог Закону України «Про безоплатну правничу допомогу» та в межах визначених чинним законодавством. Крім того, повернення заяви з роз`ясненням права повторного звернення після додавання паспорта не є відмовою у розгляді або перешкоджанням доступу до правосуддя. З урахуванням вищевикладеного, відповідач вважає, що він не вчиняв протиправної бездіяльності. Всі дії відповідача та його посадових осіб є такими, що вчинені з дотриманням вимог Конституції України та законів України, в межах наданих законом повноважень, а отже позовні вимоги безпідставні, необґрунтовані, не підтвердженими належними та допустимими доказами. Просить відмовити у задоволенні позову. До зазначеного відзиву додані докази його надіслання позивачу.

22.06.2026 засобами системи Електронний суд від представника відповідача до суду надійшли заперечення на клопотання (звернення ) позивача.

Інших заяв чи клопотань від учасників справи до суду не надійшло.

На підставі матеріалів справи суд встановив такі обставини.

22.04.2026 ОСОБА_1 звернувся до Південно-Східного міжрегіонального центру з надання безоплатної правничої допомоги із заявою про надання безоплатної вторинної правничої допомоги.

Листом від 27.04.2026 № Ч-508/005/336, прийнятим Південно-Східним міжрегіональним центром з надання безоплатної правничої допомоги, звернення позивача повернуто, у зв`язку з відсутністю документу для ідентифікації особи. До звернення заявника не додано документів, які підтверджують його особу. Це є обов`язковою вимогою абзацу 4 частини 1 статті 18 Закону України «Про безоплатну правничу допомогу».

Позивач вважає, що в даному випадку відповідачем допущена протиправна бездіяльність щодо не розгляду заяви про надання безоплатної правничої допомоги, через що звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 59 Конституції України установлено, що кожен має право на професійну правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Зміст права на безоплатну правничу допомогу, порядок реалізації цього права, суб`єктів, підстави та порядок надання безоплатної правничої допомоги, державні гарантії щодо надання безоплатної правничої допомоги визначає Закон України "Про безоплатну правничу допомогу" від 02 червня 2011 року №3460-VI (далі - Закон № 3460-VI).

Відповідно до статті 1 Закону №3460-VI, безоплатна правова допомога - правова допомога, що гарантується державою та повністю або частково надається за рахунок коштів Державного бюджету України, місцевих бюджетів та інших джерел; правова допомога надання правових послуг, спрямованих на забезпечення реалізації прав і свобод людини і громадянина, захисту цих прав і свобод, їх відновлення у разі порушення; правові послуги надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; здійснення представництва інтересів особи в судах, інших державних органах, органах місцевого самоврядування, перед іншими особами; забезпечення захисту особи від обвинувачення; надання особі допомоги в забезпеченні доступу особи до вторинної правової допомоги та медіації.

Згідно статті 3 Закону №3460-VI, право на безоплатну правову допомогу - гарантована Конституцією України можливість громадянина України, іноземця, особи без громадянства, у тому числі біженця чи особи, яка потребує додаткового захисту, отримати в повному обсязі безоплатну первинну правову допомогу, а також можливість певної категорії осіб отримати безоплатну вторинну правову допомогу у випадках, передбачених цим Законом.

Відповідно до частини 1 статті 6-1 Закону №3460-VI, до системи надання безоплатної правничої допомоги належать: 1) Координаційний центр з надання правничої допомоги; 2) суб`єкти надання безоплатної первинної правничої допомоги; 3) суб`єкти надання безоплатної вторинної правничої допомоги.

У розумінні частини першої статті 13 Закону №3460-VI безоплатна вторинна правнича допомога - вид державної гарантії, що полягає у створенні рівних можливостей для доступу осіб до правосуддя.

Безоплатна вторинна правнича допомога включає такі види правничих послуг: 1) захист; 2) здійснення представництва інтересів осіб, що мають право на безоплатну вторинну правничу допомога, в судах, інших державних органах, органах місцевого самоврядування, перед іншими особами; 3) складення документів процесуального характеру (частина друга статті 13 Закону №3460-VI).

Відповідно до частини першої статті 15 Закону №3460-VI суб`єктами надання безоплатної вторинної правничої допомоги в Україні є центри з надання безоплатної правничої допомоги та адвокати, включені до Реєстру адвокатів, які надають безоплатну вторинну правничу допомога.

Центри з надання безоплатної правничої допомоги забезпечують надання всіх видів правничих послуг, передбачених частиною другою статті 7 і частиною другою статті 13 цього Закону (частина четверта статті 16 Закону №3460-VI).

Частиною першою статті 17 Закону №3460-VI встановлено, що центр з надання безоплатної вторинної правничої допомоги, серед іншого, приймає рішення про надання безоплатної вторинної правничої допомоги або про відмову в наданні безоплатної вторинної правничої допомоги; забезпечує складення процесуальних документів за зверненням суб`єктів права на безоплатну вторинну правничу допомога; забезпечує здійснення представництва інтересів суб`єктів права на безоплатну вторинну правничу допомога в судах, інших органах державної влади, органах місцевого самоврядування, перед іншими особами.

Відповідно до абзацу 4 частини 1 статті 18 Закону №3460-VI разом із зверненням про надання безоплатної вторинної правничої допомоги подаються документи (копії документів, завірені в установленому порядку), що ідентифікують особу, яка потребує безоплатної вторинної правничої допомоги, та підтверджують її належність до однієї з категорій осіб, передбачених частиною першою статті 14 цього Закону.

Звернення про надання безоплатної вторинної правничої допомоги, оформлене без дотримання вимог, визначених цією статтею, повертається заявникові з відповідними роз`ясненнями протягом трьох робочих днів з дня його надходження для усунення недоліків. Після усунення недоліків звернення про надання безоплатної вторинної правничої допомоги може бути подано повторно. У такому разі забороняється відмовляти у прийнятті звернення про надання безоплатної вторинної правничої допомоги з підстав, про які не було зазначено раніше (частина 2 статті 18 Закону №3460-VI).

З аналізу наведених приписів вбачається, що Законом №3460-VI чітко визначено вимоги до змісту та форми звернення про надання безоплатної вторинної правничої допомоги, у якому серед іншого, викладається суть питання, для вирішення якого особа звертається за безоплатною вторинною правничою допомогою, та надаються документи, які її ідентифікують та підтверджують її належність до категорії осіб, передбачених частиною першою статті 14 цього Закону.

Статтею 19 Закону №3460-VI визначено порядок розгляду звернень про надання безоплатної вторинної правничої допомоги, за змістом частин 1, 2 якої, у разі звернення особи, яка належить до однієї з категорій фізичних осіб, визначених пунктами 1, 2, 9-29 частини першої статті 14 цього Закону, або її законного представника, патронатного вихователя/представника про надання безоплатної вторинної правничої допомоги центр з надання безоплатної правничої допомоги протягом 10 робочих днів з дня надходження звернення та документів, що підтверджують належність такої особи до відповідної категорії, приймає рішення про надання безоплатної вторинної правничої допомоги і надсилає такій особі або її законному представнику, патронатному вихователю/представнику копію зазначеного рішення, крім випадку, передбаченого абзацом другим цієї частини.

Аналіз наведених правових норм права дає підстави для висновку, що право на отримання безоплатної правничої допомоги гарантовано Конституцією України, а зміст і порядок реалізації такого права визначено у Законі України "Про безоплатну правову допомогу" від 02.06.2011 за №3460-VI.

Водночас, відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Слід зазначити, що адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для задоволення позову адміністративний суд має встановити, що в зв`язку з прийняттям рішенням чи вчиненням дій (допущення бездіяльності) суб`єктом владних повноважень порушуються права, свободи чи охоронювані законом інтереси позивача.

Вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення). Тобто, наявність порушення або оспорювання прав та інтересів особи, яка звертається до суду за їх захистом, є обов`язковими.

Отже, підставами для визнання протиправним дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень є невідповідність їх вимогам чинного законодавства. При цьому, обов`язковою умовою для визнання таких дій чи бездіяльності протиправними є також наявність факту порушення прав чи охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

Позивачем в позовній заяві не зазначено, в чому саме полягає бездіяльність відповідача.

Натомість, суд зауважує, що позивачу не відмовлено в наданні безоплатної правничої допомоги, яку позивач вправі оскаржити до суду, а лише ставилось питання дотримання вимог статті 18 Закону України "Про безоплатну правову допомогу", оскільки позивачу зазначено про недоліки поданого звернення із відповідними роз`ясненнями, чим дотримано вимоги частини другої даної статті, після усунення котрих Південно-Східним міжрегіональним центром з надання безоплатної правничої допомоги буде прийнято рішення по суті звернення.

Крім того, відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в рішенні від 14.12.2011 №19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Гарантоване статті 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Згідно частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:

1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;

2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;

3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій;

4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії;

5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень;

6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Зважаючи на наведене, суд висновує, що спосіб захисту, застосований судом у судовому рішенні, має призводити до поновлення права особи.

Крім того, здійснюючи передбачене статтею 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту. Вирішуючи спір, суд зобов`язаний надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Більш того, щоб позивачу був наданий судовий захист, суд має встановити наявність порушеного права. При чому обов`язок щодо доказування факту наявності порушеного права покладається саме на позивача.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

При цьому, суд зазначає, що оскаржуване рішення, дія або бездіяльність суб`єкта владних повноважень повинні бути такими, що породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки позивача.

Слід наголосити, що адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для задоволення позову адміністративний суд повинен установити, що в зв`язку з прийняттям рішенням чи вчиненням дій (допущення бездіяльності) суб`єктом владних повноважень порушуються права, свободи чи охоронювані законом інтереси позивача.

Одночасно суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану у справі "Серявін та інші проти України" (№4909/04), згідно з якою у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorijav. Spain) №303-A, пункт 29).

Окрім того, відповідно до пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

У контексті зазначених положень КАС України, суд звертає увагу позивача на те, що закріплені у частині другій статті 77 КАС України норми права щодо обов`язку суб`єкта владних повноважень доведення правомірності прийняття оспорюваного рішення не звільняє позивача від обов`язку доведення заявлених позовних вимог належними та допустимими доказами.

На думку суду відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, покладений на нього обов`язок доказування з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 КАС України, виконано та доведено правомірність та законність його дій, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Щодо вимог стягнути з відповідача моральну шкоду 50 000 грн., суд зазначає наступне.

Згідно з частиною першою статті 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого. У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.

Верховний Суд у постанові 520/7071/21 від 02.04.2024 зробив наступний висновок: стосовно вимоги про стягнення моральної шкоди, то загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої суб`єктом владних повноважень, сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі №464/3789/17. Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п. 49). Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п.52). Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого (п. 56). Відсутність наслідків у вигляді розладів здоров`я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань не свідчить про те, що позивач не зазнав страждань та приниження, а отже і не свідчить про те, що моральної шкоди не завдано.

У постанові від 27.11.2019 у справі №750/6330/17 Верховний Суд звернув увагу на те, що виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести: які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір (п. 51).

У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам (п. 53). З огляду на характер правовідносин між людиною і державою (в особі органу державної влади чи органу місцевого самоврядування), з метою забезпечення реального та ефективного захисту прав людини, у справах адміністративного судочинства саме на суб`єкта владних повноважень-відповідача покладається тягар спростування факту заподіяння моральної шкоди та доведення неадекватності (нерозумність, несправедливість) її розміру, визначеного позивачем (п. 54).

Аналогічна правова позиція щодо застосування норм права у питаннях відшкодування моральної шкоди також наведена у постановах Верховного Суду від 09.06.2021 у справі №280/5216/19 та від 07.03.2023 №280/1530/20.

Застосовуючи ці правові висновки в контексті обставин справи, що розглядається, суд звертає увагу на те, що позивач не довів і суд не встановив, що його негативні емоції досягли рівня страждань або приниження, які є моральною шкодою. Відповідних доказів позивач не надав.

З урахуванням викладеного, позовні вимоги щодо стягнення моральної шкоди є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Згідно вимог статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За таких обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

У зв`язку з відмовою у позові, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Південно-Східного міжрегіонального центру з надання безоплатної правничої допомоги (пр. Соборний, буд. 77, м. Запоріжжя, 69002; код ЄДРПОУ 41076819) про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди - відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення у повному обсязі складено та підписано 28 жовтня 2026 року.

Суддя Р.В. Кисіль