Єдиний державний реєстр судових рішень
ПЕЧЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА
Справа № 757/44012/26-ц
пр. № 2-11632/26
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 жовтня 2026 року Печерський районний суд м. Києва
в складі головуючого - судді Литвинової І. В.
за участю секретаря судового засідання Когут Н. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у м. Києві заяву представника позивача про закриття провадження у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління та житлової експлуатації «Новосервіс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
УСТАНОВИВ:
11 серпня 2026 року вказана позовна заява надійшла до Печерського районного суду м. Києва, для розгляду якої визначено суддю та передано 13 серпня 2026 року, для вирішення питання про відкриття провадження у справі, згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями.
13 серпня 2026 року ухвалою суду позовну заяву залишено без руху.
17 серпня 2026 року від представника позивача, адвоката Бабур О.П. надійшла заява про усунення недоліків.
20 серпня 2026 року судом отримано відповідь з Єдиного державного демографічного реєстру з інформацією про зареєстроване місце проживання (перебування) відповідача фізичної особи.
24 серпня 2026 року ухвалою суду відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
09 жовтня 2026 року через Електронний суд від представника позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління та житлової експлуатації «Новосервіс» надійшла заява про закриття провадження у справі, у зв`язку із погашенням відповідачем основної заборгованості у розмірі 19 954, 81 грн.
19 жовтня 2026 року від представника відповідача ОСОБА_2. через Електронний Суд надійшла заява про закриття провадження у справі, посилаючись на повне погашення заборгованості двома платежами на суму 9 954, 81 грн. та на суму 14 375, 41 грн., що в сумі становить 24 330, 22 грн.
Суд, вивчивши клопотання і дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, у межах ініційованого питання, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, дійшов до наступних висновків.
Статтею 4 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Положеннями статті 11 Цивільного процесуального кодексу України встановлено позицію диспозитивності цивільного судочинства, а саме передбачено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Згідно з частиною першою ст. 12, частиною першою ст. 20 Цивільного кодексу України, особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд, у тому числі, реалізовує своє право на захист.
Відповідно до статті 255 Цивільного процесуального кодексу України, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо, зокрема, відсутній предмет спору.
У відповідності до Постанови Верховного Суду від 20 вересня 2021 року у справі № 638/3792/20 (провадження № 61-3438сво21), поняття «юридичний спір» має тлумачитися широко, з урахуванням підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття «спір про право» (п. 1 cm. б Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Зокрема, ЄСПЛ зазначив, що відповідно до духу Конвенції поняття «спір про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.
Предмет спору - це об`єкт спірного правовідношення, з приводу якого виник спір. Предмет позову розуміють як певну матеріально-правову вимогу позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.
Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Тобто правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.
З огляду на викладене відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.
Прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін чи настання обставин, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань або спірні питання врегульовано самими сторонами.
Суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, якщо предмет спору був відсутній як на час пред`явлення позову, так і після відкриття провадження у справі.
За таких обставин, суд, дослідивши матеріали справи, прийшов до висновку про закриття провадження у справі, у зв`язку із відсутністю предмета спору.
Не зважаючи на те, що основний розмір заборгованості був сплачений відповідачем, проте між позивачем та відповідачем залишилися неврегульовані питання, а саме відповідачем в самостійному порядку не відшкодовано розмір судових витрат, які поніс позивач у зв`язку з підготовкою та поданням позовної заяви до суду та подальшого розгляду.
Згідно з ч.1 ст.133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
Відповідно до п.1 ч.3 ст.133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч.2 ст.142 ЦПК України, у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення вимог відповідачем після пред`явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.
Відповідно до пункту 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України 2009 року № 2 «Про застосування норм цивільно-процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» визнання позову чи добровільне задоволення вимог відповідачем після пред`явлення позову не звільняє його від відшкодування понесених позивачем судових витрат при ухваленні рішення.
Звертаючись до суду із позовом про стягнення заборгованості, ТОВ «Компанія з управління та житлової експлуатації «Новосервіс», заявило до відповідача вимогу про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги в розмірі 19 954,81 грн, а також про відшкодування судового збору в розмірі 3 328,00 грн та витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн.
На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу позивач наддав договір про надання правничої допомоги від 01 січня 2026 року № б/н, акт приймання- передачі наданих послуг від 10 серпня 2026 року та попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат.
Представник відповідача подав клопотання, в якому заперечує проти відшкодування цих витрат у заявленному розмірі, оскільки, на його думку, їх реальність і обсяг не підтверджені належними доказами, а розмір явно неспівмірний зі складністю справи, обсягом фактично виконаної роботи та ціною позову.
Так, частиною четвертою статті 137 ЦПК України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частиною п`ятою статті 137 ЦПК України визначено, що суд, враховуючи обставини справи, може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, якщо визнає їх неспівмірними.
Таким чином, суд має не лише право, а й обов`язок перевірити заявлені витрати на предмет їх співмірності. Сам факт укладення договору та підписання акту не означає автоматичного покладення витрат на іншу сторону - необхідною є перевірка їх дійсності, необхідності та розумності.
Вимогу позивача про компенсацію понесених ним витрат на професійну правничу допомогу суду належить дослідити та оцінити додані документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (Постанова ВП ВС від 19.02.2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції.
Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04). Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Позивач у позовній заяві посилається на принцип свободи договору (ст. 627 ЦК України) і правову позицію Великої Палати Верховного Суду про те, що суд не вправі втручатися у відносини адвоката з клієнтом щодо розміру гонорару. Проте ця позиція стосується внутрішніх відносин між адвокатом і клієнтом, а не обов`язку іншої сторони компенсувати будь-яку погоджену ними суму.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21, на яку позивач сам посилається, зазначила, що зобов`язання, які склалися між адвокатом і клієнтом, не є обов`язковими для суду при розподілі витрат, а суд має оцінювати, чи були витрати фактично понесені та чи були вони необхідними.
У постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, на яку позивач також посилається, Велика Палата виходила з критеріїв реальності витрат, розумності їх розміру та фінансового стану обох сторін. Таким чином, домовленість позивача зі своїм представником про суму 10 000,00 грн не створює для відповідача обов`язку її відшкодувати.
Крім того, суд бере до уваги той факт, що Акт датовано 10 серпня 2026 року, а позовна заява надійшла до суду лише 11 серпня 2026 року, а провадження відкрито ухвалою від 24 серпня 2026 року.
Проте в акті як уже виконана і прийнята Клієнтом послуга зазначено, зокрема, «супроводження справи в Печерському районному суді міста Києва» (4 години, 10 000,00 грн), а Клієнт підтвердив належне отримання допомоги й відсутність претензій, в той час як станом на 10 серпня 2026 року позов ще не був поданий, відповідно справи в суді ще не існувало, тож її супроводження не могло мати місця.
Таким чином, вартість послуг була визначена наперед, а не за фактично виконану роботу, всупереч п. 4.2 і 4.3 договору про надання правничої допомоги, за якими вартість залежить від фактично витраченого часу, а акт складається за результатами надання допомоги.
До того ж попередній (орієнтовний) розрахунок, поданий відповідно до ст. 134 ЦПК України, описує ті самі 4 години й ту саму суму 10 000,00 грн лише як «складення та надсилання позовної заяви», без «супроводження».
Отже, два документи, надані позивачем на підтвердження понесених витрат, пов`язують одну й ту саму кількість часу і ту саму суму з різними обсягами роботи, і встановити, що саме та в якому обсязі було виконано, неможливо.
Крім того, заявлена сума явно неспівмірна з критеріями, визначеними ч. 4 ст. 137 ЦПК України. Справа належить до типових, оскільки спір не потребував оцінки складних правових питань, а розрахунок заборгованості є документом самого позивача, що формується з даних його обліку.
Поряд з цим, справа № 757/44012/26-ц, в межах якої заявляється це заперечення, розглядається в порядку спрощеного провадження без виклику сторін, відзив відповідачем не подавався, а станом на день подання цього заперечення представник позивача не брав участі в судових засіданнях і не вчиняв інших процесуальних дій, крім складання й подання позовної заяви. Крім того, дії з «надсилання» документів є технічними й не потребують часу адвоката в розмірі, що відшкодовується.
У постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 01 червня 2018 року у справі № 904/8478/16 зауважувалося, що вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору.
У зв`язку з наведеним суд, з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує поведінку сторони, зокрема безпідставне завищення позивачем розміру позовних вимог.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що покладення на відповідача витрат у розмірі, який складає більше 50 % від ціни позову, не відповідає принципам розумності та пропорційності, а відтак приходить до висновку про стягнення на користь позивача 3000, 00 грн за витрати, понесених позивачем на професійну правничу допомогу.
Крім цього, суд бере до уваги той факт, що відповідач погасила заборгованість у розмірі 24 330, 22 грн, що підтверджується платіжною інструкцією від 14 серпня 2026 року № 8424-3523-5993-2277 на суму 9954, 81 гр та платіжною інструкцією від 03 жовтня 2026 року № 8429-3360-7173-8500 на суму 14 375, 41 грн, що в свою чергу охоплює розмір основної заборгованості, судовий збір та частину витрат, понесених позивачем на професійну правничу допомогу. Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку про стягнення з відповідача суми витрат, понесених позивачем на професійну правничу допомогу у розмірі 1 952, 59 грн.
Керуючись ст. ст. 1-20, 43, 49,133, 142,193, 255, 256, 352-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,
УХВАЛИВ:
Заяву представника позивача про закриття провадження у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління та житлової експлуатації «Новосервіс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, задовольнити.
Закрити провадження у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління та житлової експлуатації «Новосервіс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління та житлової експлуатації «Новосервіс» (код ЄДРПОУ 33303255, адреса місцезнаходження: вул. Андрія Верхогляда, буд. 9-А, оф. 5-1) витрати на правову допомогу у розмірі 1952, 59 грн.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Суддя І. В. Литвинова
Судове рішення № 140996267, Печерський районний суд міста Києва було прийнято 28.10.2026. Форма судочинства - Цивільне, форма рішення - Ухвала суду. На цій сторінці ви зможете знайти ключові відомості про це судове рішення. Ми надаємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних охоплює повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам швидко знаходити ключові відомості.
Це рішення відноситься до справи № 757/44012/26-ц. Компанії, які зазначені в тексті цього судового документа: