Рішення № 140995837, 28.10.2026, Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 2/754/9571/26

Справа №754/8222/26

РІШЕННЯ

Іменем України

28 жовтня 2026 року Деснянський районний суд м.Києва в складі:

головуючого судді Скрипки О.І.

при секретарі Моторенко К.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Києві за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач ТОВ «Укр Кредит Фінанс» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що 21.07.2025 року між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та відповідачем ОСОБА_1 в електронному вигляді було укладено електронний Договір про відкриття кредитної лінії № 1578-4197, відповідно до умов якого відповідачу було надано кредит для задоволення особистих потреб, на наступних умовах: сума кредиту - 17 200,00 грн.; строк кредитування - 300 днів; базовий період - 14 днів; комісія за видачу кредиту - 20 % від суми кредиту; знижена процентна ставка - 0,90 % в день, стандартна процентна ставка - 1,00 % в день.

Як зазначає позивач, відповідач не виконує зобов`язань за вказаним договором, в зв`язку із чим станом на 02.03.2026 року має заборгованість в розмірі 59 442,76 грн., а саме: заборгованість за кредитом - 17 200,00 грн., заборгованість за нарахованими процентами - 33 471,20 грн., заборгованість за процентами річних на підставі ст.625 ЦК України - 8256,00 грн., заборгованість по комісії - 515,56 грн.

Враховуючи вищезазначене, позивач просить суд стягнути з відповідача ще вказану суму заборгованості, а також судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 2662,40 грн. та витрати на правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн.

Ухвалою судді Деснянського районного суду м.Києва від 08.05.2026 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено судове засідання.

04.08.2026 року до суду надійшли письмові пояснення відповідача із клопотанням про зменшення витрат на правову допомогу. У даних поясненнях відповідач посилається на неправильність обрахувань розміру відсотків, суперечність таких нарахувань умовам кредитного договору, а також несправедливість умов договору, нарахування неспівмірних процентів тощо, в зв`язку із чим визнає розмір тіла кредиту в сумі 17 200,00 грн., просить зменшити розмір процентів до розміру тіла кредиту та врахувати проведені нею виплати, в зв`язку із чим розмір процентів вона визнає в сумі 9511,00 грн. Крім того, відповідач заперечила проти нарахування комісії та процентів річних згідно ст.625 ЦК України, посилаючись на незаконність таких нарахувань.

Посилаючись на викладене, а також необґрунтованість та неспівмірність витрат на правову допомогу, відповідач визнала позовні вимоги частково на загальну суму 26 711,00 грн., що складається з заборгованості по тілу кредиту в розмірі 17 200,00 грн., заборгованості по процентів в розмірі 9511,00 грн., у решті позовних вимог просила відмовити, а також просила зменшити розмір витрат на правову допомогу.

Представник позивача, будучи належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явився, у прохальній частині позову просить розглянути справу в його відсуність, проти заочного розгляду справи не заперечує.

Відповідач в судове засідання не з`явилась, причини неявки суду не повідомила, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином.

Враховуючи обставини справи, наявність письмових пояснень відповідача та достатність часу для реалізації сторонами своїх прав на захист, наявність відзиву на позовну заяву, суд вважає можливим розглянути справу у відсутність сторін на підставі наявних доказів.

Враховуючи, що сторони по справі в судове засідання не з`явились, відповідно до ст.247 ч.2 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Дослідивши письмові докази у справі, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, вважає, що заявлений позов підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Як встановлено судом і вбачається з матеріалів справи, 21.07.2025 року між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та відповідачем в електронному вигляді за допомогою Веб-сайту (creditcasa.com.ua), який є сукупністю інформаційних та телекомунікаційних систем ТОВ «Укр Кредит Фінанс», в рамках якої реалізуються технології обробки інформації з використанням технічних і програмних засобів і які у процесі обробки інформації діють як єдине ціле, було укладено Договір про відкриття кредитної лінії № 1578-4197.

З тексту договору вбачається, що даний договір разом із Правилами відкриття кредитної лінії (надання споживчих кредитів), Паспортом споживчого Кредиту, Таблицею обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за Договором (Графік платежів за Договором) відповідно до Методики Національного банку України складають єдиний договір, в якому визначаються всі його істотні умови та з яким позичальник був попередньо ознайомлений;.

Відповідно до умов кредитного договору, кредитодавець надав відповідачу кредит для задоволення особистих потреб, на наступних умовах: сума кредиту - 17 200,00 грн.; строк кредитування - 300 днів із датою повернення кредиту 16.05.2026 року; базовий період - 14 днів; комісія за видачу кредиту - 20 % від суми кредиту; знижена процентна ставка - 0,90 % в день, стандартна процентна ставка - 1,00 % в день.

Відповідно до п.4.12 договору сторони погодили, що орієнтовна вартість кредиту на дату укладення цього договору складає 66 476,08 грн. та включає в себе: суму кредиту, комісію за видачу кредиту, проценти за кредитом та комісійну винагороду, яка стягується з позичальника на користь третьої особи, що надає платіжні послуги під час здійснення платежів за договором через вебсайт кредитодавця або через особистий кабінет .

Факт укладення вказаного договору та отримання кредитних коштів відповідачем не оспорено та не спростовано.

Як зазначає позивач, відповідач у повному обсязі не виконала свої зобов`язання за договором, частково здійснивши оплати, у зв`язку з чим утворилася заборгованість, яка згідно наданих ТОВ «Укр Кредит Фінанс» розрахунків станом на 02.03.2026 року має заборгованість в розмірі 59 442,76 грн., а саме: заборгованість за кредитом - 17 200,00 грн., заборгованість за нарахованими процентами - 33 471,20 грн., заборгованість за процентами річних на підставі ст.625 ЦК України - 8256,00 грн., заборгованість по комісії - 515,56 грн.

Відповідач частково визнала позовні вимоги, не заперечувала проти стягнення з неї тіла кредиту та справедливих, на її думку процентів в розмірі 9511,00 грн., в решті вимог просила відмовити.

Вирішуючи спір по суті, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до положень ст. 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

У статті 3 Закону визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

За змістом частин 3, 4, 6 статті 11 Закону, електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Відповідно до частини 12 статті 11 Закону електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Статтею 12 Закону визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до положень ст. ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За правилами ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Частиною 1 ст. 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Як було встановлено, відповідач не виконала свої зобов`язання за договором про відкриття кредитної лінії № 1578-4197 від 21.07.2025 року.

При цьому стороною відповідача не надано суду належних і допустимих доказів на підтвердження неукладення ним вказаного договору та виконання ним своїх зобов`язань.

В той же час, з наданих доказів вбачається, що під час укладення кредитного договору сторонами було досягнуто згоди з усіх його істотних умов та визначено: валюту кредитування, суму кредиту, процентну ставку за користування ним і порядок повернення кредиту, строк кредиту, що свідчить про наявність волі відповідача для укладення такого договору, на таких умовах шляхом підписання договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Крім того, факт укладення кредитного договору та отримання коштів відповідачем визнано. Таким чином, укладений між сторонами договір є обов`язковим до виконання.

За вказаних обставин, суд приходить до висновку про те, що матеріали справи в своїй сукупності свідчать про те, що відповідач отримала кредит за договором про відкриття кредитної лінії № 1578-4197 від 21.07.2025 року, проте не виконувала взяті на себе зобов`язання та в добровільному порядку у строки, передбачені кредитними договорами, кошти в повному обсязі не повернула. Термін повернення кредиту у повному обсязі настав, а заборгованість за кредитним договором у встановлений строк не була погашена (доказів погашення заборгованості суду не надано).

З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за тілом кредиту в розмірі 17 200,00 грн., а тому задовольняє позовні вимоги в цій частині.

Однак суд не погоджується з розміром нарахованих процентів та зазначає наступне.

Згідно умов кредитного договору, кредитодавець надав відповідачу кредит для задоволення особистих потреб, на наступних умовах: сума кредиту - 17 200,00 грн.; строк кредитування - 300 днів із датою повернення кредиту 16.05.2026 року; базовий період - 14 днів; комісія за видачу кредиту - 20 % від суми кредиту; знижена процентна ставка - 0,90 % в день, стандартна процентна ставка - 1,00 % в день.

Відповідно до п.4.12 договору сторони погодили, що орієнтовна вартість кредиту на дату укладення цього договору складає 66 476,08 грн. та включає в себе: суму кредиту, комісію за видачу кредиту, проценти за кредитом та комісійну винагороду, яка стягується з позичальника на користь третьої особи, що надає платіжні послуги під час здійснення платежів за договором через вебсайт кредитодавця або через особистий кабінет.

Згідно п.4.14 кредитного договору, загальні витрати за споживчим кредитом складають 49 276,08 грн. та включають в себе: суму кредиту, комісію за видачу кредиту, проценти за кредитом та комісійну винагороду, яка стягується з позичальника на користь третьої особи, що надає платіжні послуги під час здійснення платежів за договором через вебсайт кредитодавця або через особистий кабінет.

Як вбачається з розрахунку заборгованості, наданого позивачем, відповідачем було здійснено ряд платежів, а саме: 04.08.2025 року в розмірі 3973,00 грн., 17.08.2025 року в розмірі 3646,62 грн., а всього на загальну суму 7620,04 грн.

Також, за період з 21.07.2025 року по 02.03.2026 року позивачем здійснено нарахування процентів за погодженими сторонами ставками: за період з 21.07.2025 року по 31.08.2025 року за ставкою 0,90 % в день, з 01.09.2025 року по 02.03.2026 року за процентною ставкою 1 % в день на загальну суму 37 822,80 грн., що повністю відповідає умовам кредитного договору.

Однак, після здійснення перевірки розрахунку процентів, які підлягають стягненню з відповідача, суд вважає, що вони є несправедливі у розумінні до ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів", та суперечать принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника, як споживача послуг.

Вимога про нарахування та сплату процентів в такому розмірі не відповідає передбаченим у частині 3 статті 509 та частинах 1, 2 статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права та є явно завищена. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми процентів спотворює їх дійсне правове призначення, перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором. Відповідно до вимог даного закону несправедливими є, зокрема, нарахування компенсаційних витрат, які понад 50% перевищують суму отриманої споживчої продукції та послуг.

Слід зауважити, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов`язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов`язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема, щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов`язань позичальниками - фізичними особами.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 викладено, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку, щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов, може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу так і процентів річних, як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.

Ті самі висновки викладені у постанові Верховного суду України від 12.02.2025 року у справі № 679/1103/23.

Суд вважає, що нараховані проценти позивачем є неспівмірні з тілом кредиту та майже в два рази його перевищують, суперечать принципам розумності та добросовісності. На підставі вище наведеного, суд приходить до висновку, про зменшення суми нарахованих процентів до розміру непогашеного тіла кредиту - 17 200,00 грн. При цьому суд враховує проведені відповідачем оплати на загальну суму 7620,04 грн. та зменшує загальний розмір процентів до суми 9511, 00 грн. і стягує цю суму з відповідача на користь позивача. В решті позовних вимог в частині стягнення процентів слід відмовити.

Також, у позовній заяві позивач заявив вимогу про стягнення з відповідача заборгованості за процентами річних, нарахованими на підставі ст.625 ЦК України, в розмірі 8256,00 грн.

Згідно розрахунку заборгованості, позивачем здійснено нарахування вказаних відсотків за період з 21.07.2025 року по 02.03.2026 року.

Відповідно до пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Воєнний стан в Україні запроваджено Указом Президента «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24лютого 2022 № 2102-ІХ, з 05 год 30 хв 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Дія режиму воєнного стану неодноразово продовжувалась і він діє на час ухвалення рішення у даній справі.

Враховуючи, що строк дії таких обмежень триває з 24 лютого 2022 року і на період дії воєнного, надзвичайного стану та тридцятиденний строк після його припинення або скасування, а позивачем нараховано відсотки річні згідно ст.625 ЦК України за невиконання грошових зобов`язань за кредитним договором в цей період, то підстави для стягнення з відповідача вказаної суми відсутні.

Вирішуючи спір в частині стягнення комісії суд виходить із наступного.

Умовами кредитного договору та додаткового договору передбачена комісія надання кредиту в розмірі 20 % від суми наданого кредиту, що становить 3 440,00 грн.

16 жовтня 2011 року набрав чинності Закон України № 3795-VI від 22 вересня 2011 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг», яким частину четверту статті 11Закону України«Про захистправ споживачів» доповнено нормою наступного змісту: кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

За загальним правилом, передбаченим статтею 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частинами другою, третьою статті 215 ЦК України визначено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року №15-рп/2011 у справі щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) підтверджено, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Частиною четвертою статті 42 Конституції України передбачено, що держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.

Згідно зі статтею 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком. Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг.

Згідно з частиною 3 статті 13 ЦК України, не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Відповідно до статті 3 ЦК України, принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків, що зокрема підтверджується змістом частини третьої статті 509 цього Кодексу. Отже, законодавець, навівши у тексті ЦК України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.

Частиною першою, другою статті 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у своїй постанові від 09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15-ц (провадження № 61-8862сво18) дійшла висновку про те, що положення кредитного договору про сплату позичальником на користь банку комісій є в силу статті 228 ЦК України нікчемними. У той же час Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 дійшла висновку, що визнання нікчемного правочину недійсним за вимогою сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону.

Отже, суд приходить до висновку, що положення договору, укладеного між сторонами, про сплату комісії за надання кредиту є нікчемними в силу ст. 228 ЦК України, а тому в задоволенні вимог про стягнення з відповідача комісії за надання кредиту в розмірі 515,56 грн. слід відмовити. Зараховані позивачем кошти від проведених оплат відповідача на погашення комісії судом зараховано до погашення процентів, про що зазначено вище.

В зв`язку із цим позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до положень Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

У рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Коробов проти України» (заява № 39598/03 від 21 липня 2011 року) суд вказав, що при оцінці доказів, суд, як правило - застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом». Проте, така доведеність може випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростованих презумцій факту.

Європейський суд з прав людини також вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Враховуючи наведене вище, суд прийшов до висновку про те, що відповідач взятих на себе кредитних зобов`язань в строки передбачені договором кредиту належним чином не виконала, а тому суд приходить до переконання, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за договором кредиту слід задовольнити частково, стягнувши з відповідача заборгованість за тілом кредиту в розмірі 17 200,00 грн., по процентам в розмірі 9511,00 грн., а всього в розмірі 26 711,00 грн. В задоволенні решти позовних вимог належить відмовити.

Статтею 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки суд частково задовольняє позовні вимоги, з відповідача на користь позивача належить стягнути судові витрати по сплаті судового збору пропорційно до задоволених вимог в розмірі 1196,37 грн.

Також, стороною позивача заявлено про відшкодування витрат на професійну правову допомогу в розмірі 10 000,00 грн.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п.12 ч.3 ст.2 ЦПК України).

Статтею 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу, пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.

Відповідно до вимог ст.137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Частиною 8 ст.141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Частина 3 ст.141 ЦПК України встановлює, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

У постановах Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі №362/3912/18 (провадження №61-15005св19) та від 30 вересня 2020 року в справі №201/14495/16-ц (провадження №61-22962св19) викладено правовий висновок про те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Такі самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (Рішення ЄСПЛ від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява №19336/04, п. 269).

У постанові Верховного Суду від 20 жовтня 2021 року в справі №757/29103/20 (провадження №61-11792св21) зазначено, що у разі підтвердження обсягу наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, обґрунтованості їх вартості, витрати за такі послуги підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (п.1 ч.2 ст.137 ЦПК України). Визначальним у цьому випадку є факт надання адвокатом правової допомоги у зв`язку із розглядом конкретної справи.

На підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано: договір про надання професійної правничої допомоги від 08.04.2026 року, укладений між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та Адвокатським об`єднанням «Правовий Баланс», в особі адвоката Глуховецького О.С., додаткову угоду від 28.04.2026 року до договору про надання професійної правничої допомоги від 08.04.2026 року, згідно якої сторони погодили, що розмір гонорару (винагороди) за підготовку позовних заяв є фіксованим та складає 10 000,00 грн. за одну позовну заяву та включає в себе податкові зобов`язання, які сплачуються адвокатським об`єднанням при отриманні такого гонорару, рахунок-фактуру № Р-0003276 від 27.04.2026 року, який Адвокатське об`єднання «Правовий Баланс» виставило ТОВ «Укр Кредит Фінанс» за професійну правничу допомогу згідно п. 2.1.3 Договору про надання професійної правничої допомоги від 08.04.2026 року , а саме за підготовку позовної заяви про стягнення коштів за кредитним договором 1578-4197 в сумі 10 000,00 грн., копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю Глуховецького О.С.

В разі, якщо стороною документально доведено, що нею понесено витрати на правничу допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні цих витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення. Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постанові від 14 квітня 2021 року у справі № 757/60277/18-ц.

Суд звертає увагу на те, що згідно з пунктом 4.6 Договору про надання професійної правничої допомоги, за результатами надання правничої допомоги складається акт, що підписується сторонами не пізніше 5 днів з моменту оплати клієнтом гонорару.

Однак, доказів укладення акта про надання правничої допомоги представником позивача або інших документів, які б підтверджували передачу підготовленої позовної заяви від Адвокатського об`єднання «Правовий Баланс» до ТОВ «Укр Кредит Фінанс» позивачем суду не надано.

В той же час, з матеріалів справи вбачається, що позовна заява ТОВ «Укр Кредит Фінанс» подана і підписана представником товариства - юрисконсультом відділу юридичного стягнення заборгованості ОСОБА_2 , одним із завдань якої, згідно із посадовою інструкцією, є здійснення претензійно-позовної роботи по стягненню заборгованості з боржників Товариства.

За таких обставин, суд вважає, що позивачем не надано доказів підготовки та складення позову саме Адвокатським об`єднанням «Правовий Баланс», а не Синяк І.О., а отже не надано доказів, які підтверджують здійснення витрат на професійну правничу допомогу, в сумі 10 000,00 грн.

За наведених обставин суд прийшов до висновку про відмову стягненні з відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 4, 10, 12, 13, 76-81, 89, 141, 263-265, 268, 280 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» заборгованість за Договором про відкриття кредитної лінії № 1578-4197 від 21.07.2025 року в розмірі 26 711,00 грн., а також судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1196,37 грн.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подання скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс», код 38548598, адреса: м.Київ, бульвар Лесі Українки 26, офіс 407.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 .

Суддя: