Рішення № 140994826, 26.10.2026, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/2983/25

Провадження № 2/127/463/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 жовтня 2026 рокумісто ВінницяВінницький міський суд Вінницької області

в складі: головуючого судді Сичука М.М.,

за участі секретаря судового засідання Коровай А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача товариство з обмеженою відповідальністю «БУДНОС», товариство з обмеженою відповідальністю «Хлистікова і Очко», про стягнення заборгованості за договором позики,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 01 грудня 2022 року відповідачка отримала від нього у позику грошові кошти, про що склала відповідну письмову розписку. Згідно з її змістом, кошти надавалися для проведення ремонту будинку, а строк їх повернення визначено до 01 грудня 2024 року.

Відповідно до розписки відповідачка зобов`язалася повернути позивачу 200 000 доларів США основної суми позики, а також сплатити 40 000 доларів США за користування позикою.

У розписці також зазначено умови щодо передачі будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , у разі неможливості повернення коштів або порушення взятих на себе зобов`язань, зокрема шляхом відчуження 100 відсотків частки у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю «БУДНОС» або в інший спосіб у рахунок погашення заборгованості.

Позивач вказував, що у визначений розпискою строк відповідачка грошові кошти не повернула, передбачені домовленістю платежі не здійснила, у зв`язку з чим утворилася заборгованість.

З огляду на викладене позивач просив стягнути з відповідачки 200 000 доларів США основного боргу, 40 000 доларів США за користування позикою, а також судові витрати в розмірі 35 745,60 грн, до яких включено судовий збір за подання позову, судовий збір за подання заяви про забезпечення позову та витрати на професійну правничу допомогу.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 28 січня 2025 року заяву позивача про забезпечення позову задоволено частково. Накладено арешт на будинок за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2565573351100, та земельну ділянку з кадастровим номером 5110800000:02:003:0003, площею 0,0845 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2565575351100, а також встановлено заборону на вчинення реєстраційних дій щодо зазначеного майна.

У задоволенні іншої частини заяви про забезпечення позову відмовлено.

Ухвалою суду від 17 лютого 2025 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання, встановлено сторонам строки для подання заяв по суті справи та залучено до участі у справі третіми особами товариство з обмеженою відповідальністю «БУДНОС» і товариство з обмеженою відповідальністю «Хлистікова і Очко».

Відповідачка ОСОБА_2 подала відзив на позовну заяву, у якому заперечувала проти задоволення позовних вимог. Зокрема, зазначала, що не підписувала розписку від 01 грудня 2022 року та не отримувала від позивача грошових коштів у зазначеному розмірі. Відповідачка посилалася на те, що про наявність справи дізналася 04 червня 2025 року, а 05 червня 2025 року ознайомилася з її матеріалами, оскільки в період із 12 лютого 2025 року до 02 червня 2025 року перебувала за межами України.

З метою перевірки доводів відповідачки щодо непідписання розписки ухвалою суду від 17 липня 2025 року було призначено судову почеркознавчу експертизу.

У подальшому, після надходження від експертної установи повідомлення про неможливість проведення експертизи у зв`язку з її неоплатою, ухвалою суду від 05 січня 2026 року матеріали справи були повернуті до суду.

За клопотанням відповідачки ухвалою суду від 04 лютого 2026 року повторно призначено судову почеркознавчу експертизу, проведення якої доручено Вінницькому науково-дослідному експертно-криміналістичному центру МВС України. На вирішення експерта поставлено питання щодо виконання відповідачкою підпису та рукописного запису « ОСОБА_2 » на розписці від 01 грудня 2022 року.

Висновком експерта № СЕ-19/102-26/5439-ПЧ від 12 червня 2026 року встановлено, що підпис від імені ОСОБА_2 , розташований під друкованим текстом розписки від 01 грудня 2022 року, а також рукописний запис « ОСОБА_2 » виконані ОСОБА_2 .

Зазначений висновок експерта надійшов до суду 16 червня 2026 року.

Ухвалою суду від 17 червня 2026 року провадження у справі поновлено, а ухвалою суду від 26 серпня 2026 року підготовче провадження закрито та справу призначено до судового розгляду по суті.

Позивач та його представник адвокат Трепак Віктор Сергійович у судове засідання не з`явилися. Представник позивача подав заяву про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

Відповідачка у судові засідання не з`явилася, про причини неявки суду не повідомила. Судові повістки, направлені за відомою суду адресою відповідачки, поверталися до суду неврученими. При цьому відповідачка раніше подала відзив на позов, брала участь у підготовчому провадженні та заявляла клопотання про проведення судової почеркознавчої експертизи.

Треті особи у судове засідання не з`явилися, пояснень по суті позову не подали.

З огляду на наявні у справі відомості про участь відповідачки у провадженні, подання нею відзиву та клопотань, суд вирішує справу за наявними матеріалами за правилами загального позовного провадження, а не в порядку заочного розгляду.

Дослідивши матеріали справи, письмові докази, висновок експерта, оцінивши доводи позивача та заперечення відповідачки, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За змістом статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За правилами статей 7681 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд установлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги та заперечення учасників справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі статтями 89 та 110 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед установленого значення. Висновок експерта не є обов`язковим для суду, однак незгода суду з ним повинна бути мотивована в судовому рішенні.

Відповідно до частини першої статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона передає у власність другій стороні грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів або таку ж кількість речей того самого роду та такої самої якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно з частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, розписка позичальника є документом, який підтверджує як укладення договору позики, так і передання грошових коштів, а також може містити погоджені сторонами умови щодо суми позики, строку її повернення та інших обов`язків позичальника.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц зазначено, що розписка про отримання в борг грошових коштів за своєю правовою природою підтверджує укладення договору позики, його умови та факт отримання позичальником від позикодавця певної грошової суми.

Досліджена судом розписка від 01 грудня 2022 року містить відомості про отримання відповідачкою позики, суму грошового зобов`язання, строк повернення коштів та домовленість сторін щодо плати за користування позикою.

Водночас відповідачка заперечувала факт складення та підписання зазначеного документа, а також факт отримання грошових коштів. З огляду на такі заперечення судом було призначено почеркознавчу експертизу.

Як убачається з висновку експерта № СЕ-19/102-26/5439-ПЧ від 12 червня 2026 року, підпис від імені ОСОБА_2 на розписці та рукописний запис її прізвища, імені та по батькові виконані саме відповідачкою.

Суд не встановив обставин, які б давали підстави вважати цей висновок необґрунтованим, таким, що суперечить іншим матеріалам справи, або отриманим із порушенням вимог законодавства. Висновок містить відповідь на питання, поставлене перед експертом, і узгоджується з дослідженим письмовим доказом.

Отже, доводи відповідачки про те, що вона не підписувала розписку від 01 грудня 2022 року, спростовуються висновком судової почеркознавчої експертизи.

При цьому суд враховує, що сам по собі висновок про виконання підпису певною особою не замінює оцінки всіх інших доказів у справі. Однак у сукупності зі змістом розписки, у якій зазначено суму позики та строк її повернення, він підтверджує належність документа відповідачці та обґрунтованість посилань позивача на виникнення між сторонами позикових правовідносин.

Відповідачка не надала суду належних і допустимих доказів повернення позики, повного або часткового виконання грошового зобов`язання чи припинення такого зобов`язання з інших передбачених законом підстав.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу й інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, воно підлягає виконанню у цей строк.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Як убачається з розписки, строк повернення позики визначений до 01 грудня 2024 року. Отже, з настанням цієї дати відповідачка була зобов`язана повернути отримані кошти в погодженому сторонами розмірі.

Однак доказів виконання цього обов`язку суду не надано. Відтак суд доходить висновку, що відповідачка не виконала належним чином взяте на себе грошове зобов`язання, а право позивача на повернення позики порушене.

Відповідно до статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

За таких обставин вимога про стягнення з відповідачки 200 000 доларів США основної суми позики є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Вирішуючи вимогу про стягнення 40 000 доларів США за користування позикою, суд виходить із такого.

Згідно зі статтею 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів установлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Зміст розписки від 01 грудня 2022 року свідчить про погодження сторонами не лише основної суми позики, а й окремої суми в розмірі 40 000 доларів США за користування позикою.

Таким чином, ця сума заявлена позивачем не як складова основного боргу, а як окреме грошове зобов`язання, передбачене домовленістю сторін та відображене у письмовому документі, підписання якого відповідачкою підтверджено висновком експерта.

Водночас правова природа зазначеної суми визначається змістом домовленості сторін, а не лише її назвою. Суд враховує, що стаття 1048 ЦК України допускає погодження сторонами плати за користування позикою, а обов`язковість погоджених умов випливає зі статей 526 та 629 ЦК України.

Оскільки розписка містить погоджену сторонами суму плати за користування позикою, а доказів зміни цієї домовленості, її припинення чи виконання відповідного грошового обов`язку відповідачкою не надано, суд вважає вимогу про стягнення 40 000 доларів США обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Отже, загальний розмір грошового зобов`язання, що підлягає стягненню з відповідачки на користь позивача, становить 240 000 доларів США, з яких 200 000 доларів США основна сума позики, а 40 000 доларів США погоджена сторонами плата за користування позикою.

Суд звертає увагу, що вказана у розписці умова щодо передачі будинку за адресою: АДРЕСА_1 , або відчуження частки у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю «БУДНОС» у разі невиконання грошового зобов`язання не змінює правової природи заявленої позовної вимоги, предметом якої є стягнення грошових коштів.

Саме по собі зазначення у розписці наміру передати нерухоме майно чи корпоративні права не є достатньою правовою підставою для автоматичного переходу права власності на таке майно. Виникнення та перехід відповідних речових прав потребують дотримання вимог законодавства щодо правочину, його форми та державної реєстрації у передбачених законом випадках.

У цій справі позивач просить стягнути грошову заборгованість, а не визнати право власності чи зобов`язати відповідачку передати конкретне майно. Тому суд вирішує спір у межах заявлених позовних вимог і не визначає правового режиму зазначеного нерухомого майна або корпоративних прав поза межами предмета спору.

Вирішуючи питання про валюту стягнення, суд виходить із того, що стаття 533 ЦК України встановлює загальне правило щодо виконання грошового зобов`язання у гривнях, але допускає визначення в зобов`язанні грошового еквівалента в іноземній валюті та встановлює порядок визначення суми, яка підлягає сплаті, якщо інше не передбачено законом або договором.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц сформульовано правовий висновок, за яким у разі визначення грошового зобов`язання в іноземній валюті суд має враховувати погоджені сторонами умови та характер зобов`язання, а стягнення може бути визначено в іноземній валюті, якщо саме в ній виникло й існує відповідне зобов`язання.

У цій справі сторони визначили суму позики та плату за користування нею в доларах США. Тому стягнення має бути визначене саме в погодженій валюті зобов`язання, без одночасного зазначення гривневого еквівалента як самостійної суми присудження, що могло б створити неоднозначність під час виконання рішення.

Таким чином, позовні вимоги про стягнення 200 000 доларів США основного боргу та 40 000 доларів США за користування позикою підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання про судові витрати, суд враховує положення статей 133, 137, 141 ЦПК України.

Відповідно до статті 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з частиною першою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача з урахуванням критеріїв, установлених цією статтею.

Позивачем заявлено до стягнення судові витрати в загальному розмірі 35 745,60 грн, у тому числі 15 140 грн судового збору за подання позовної заяви та 605 грн судового збору за подання заяви про забезпечення позову, а також 20 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

З огляду на задоволення позовних вимог судовий збір за подання позовної заяви та заяви про забезпечення позову в загальному розмірі 15 745,60 грн підлягає стягненню з відповідачки на користь позивача.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає, що їх розподіл здійснюється з урахуванням положень статей 137 та 141 ЦПК України, які передбачають необхідність установлення розміру витрат на підставі належних доказів, а також оцінки їх зв`язку з розглядом справи, обґрунтованості та співмірності.

Позивач заявив вимогу про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 20 000 грн. Водночас у матеріалах справи, наданих суду для вирішення спору по суті, відсутні документи, які дають змогу встановити погоджений сторонами розмір гонорару та визначити обсяг і вартість наданих правничих послуг у заявленій сумі.

Сам факт участі представника у справі та наявність документів, що підтверджують його повноваження, підтверджують представництво інтересів позивача, однак не звільняють від необхідності визначення розміру витрат, які заявлено до компенсації.

З огляду на те, що позивач заявив про відшкодування цих витрат, питання їх розподілу може бути вирішене додатковим судовим рішенням у порядку пункту 3 частини першої статті 270 ЦПК України за умови дотримання вимог процесуального закону та подання належних доказів. Зокрема, частина восьма статті 141 ЦПК України передбачає подання доказів розміру витрат до закінчення судових дебатів або протягом п`яти днів після ухвалення рішення за умови, що до закінчення судових дебатів сторона зробила відповідну заяву.

Ураховуючи викладене, у цьому рішенні суд визначає до стягнення документально підтверджені витрати зі сплати судового збору в розмірі 15 745,60 грн. Питання щодо витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 20 000 грн до суми, присудженої цим рішенням, не включається та може бути вирішене окремо в установленому ЦПК України порядку.

Керуючись статтями 4, 12, 13, 7681, 89, 110, 133, 137, 141, 259, 263265 ЦПК України, статтями 525, 526, 530, 533, 629, 10461049 ЦК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: товариство з обмеженою відповідальністю «БУДНОС», товариство з обмеженою відповідальністю «Хлистікова і Очко», про стягнення заборгованості за договором позики задовольнити.

Стягнути зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за розпискою від 01 грудня 2022 року в розмірі 200000 (двісті тисяч) доларів США основного боргу та 40 000 (сорок тисяч) доларів США плати за користування позикою, а всього 240 000 (двісті сорок тисяч) доларів США.

Стягнути зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви та заяви про забезпечення позову в загальному розмірі 15 745 (п`ятнадцять тисяч сімсот сорок п`ять) гривень 60 копійок.

Рішення може бути оскаржене до Вінницького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення або справу розглянуто без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 .

Відповідач ОСОБА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_3 .

Третя особа: товариство з обмеженою відповідальністю «БУДНОС», код ЄДРПОУ 44866327, адреса вул. Стрілецька, 50/52, м. Вінниця.

Третя особа: товариство з обмеженою відповідальністю «Хлистікова і Очко», код ЄДРПОУ 45706052, адреса: вул. 600-річчя, 17, м. Вінниця.

Повний текст рішення складено 26 жовтня 2026 року.

Суддя: