Рішення № 140994519, 23.10.2026, Іллінецький районний суд Вінницької області

ІЛЛІНЕЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 131/1681/26

Провадження № 2-а/131/9/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"23" жовтня 2026 р. м. Іллінці

Іллінецький районний суд Вінницької області

в складі:

головуючого судді Марчук В.І.,

за участю секретаря судового засідання Яременко Г.О.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Вінницькій області про скасування постанови серія ЕНА №7985344 від 03 жовтня 2026 року про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі,

В С Т А Н О В И В :

12.10.2025 ОСОБА_1 (надалі позивач) звернувся до Іллінецького районного суду Вінницької області із позовом до Головного управління Національної поліції у Вінницькій області (надалі відповідач) в якому просить скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА №7985344 від 03.10.2026 року, винесену інспектором Відділення поліції №1 Вінницького РУП ГУНП у Вінницькій області старшим лейтенантом поліції Грабовським В.А., якою на ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 510,00 грн. за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.5 ст.121 КУпАП.

В обгрунтування позову вказано, що оскаржуваною постановою інспектора ВП №1 Вінницького РУП ГУНП у Вінницькій області старшого лейтенанта поліції Грабовського В.А., серії ЕНА №7985344 від 03.10.2026 року, визнано позивача, ОСОБА_1 , винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 cт. 121 КУпАП, та накладено стягнення у вигляді штрафу у сумі 510,00грн.

Відповідно до даної постанови, 03.10.2026 року о 08:05:32 в м. Іллінці по вулиці Незалежності ОСОБА_1 керував транспортним засобом марки «Chevrolet Nubira», д.н.з НОМЕР_1 , де був непристебнутим ременем безпеки (порушив п.2.3. ПДР) та керував транспортним засобом без обов`язкового технічного контролю, який підлягає такому, так як використовується заради прибутку, чим порушив п.31.3 «б» ПДР України

Вищевказану постанову позивач вважає незаконною, необгрунтованою та такою, що підлягає скасуванню, виходячи з наступного.

Зазначив, що інспектор поліції безпідставно кваліфікував його дії як порушення ПДР України. Насправді зупинка транспортного засобу була здійснена працівниками поліції. Ремінь безпеки він відстебнув виключно після зупинки транспортного засобу на вимогу поліцейського, що є абсолютно правомірним і не забороненим Правилами дорожнього руху. Під час руху автомобіля він неухильно дотримувався вимог п. 2.3.в ПДР України та був пристебнутий ременем безпеки. Жодних доказів (відеофіксації в момент руху) інспектор йому не надав. Правила дорожнього руху (п. 2.3 «в») зобов`язують водія бути пристебнутим виключно під час руху транспортного засобу. Якщо автомобіль уже повністю зупинився, водій має повне право відстебнути ремінь безпеки, що позивач і зробив для того аби пред`явити документи на транспортний засіб та посвідчення водія. Згідно зі ст. 251 КУпАП поліція не має права штрафувати «наосліп» чи лише на основі власних припущень. Працівники патрульної поліції зобов`язані надати чіткі докази (відеозапис із нагрудного жетона або патрульного, авто), де чітко зафіксовано, що ремінь був відстебнутий саме під час руху, які є відсутніми у матеріалах справи та не були надані йому для ознайомлення.

Щодо нібито відсутності обов`язкового технічного контролю (ОТК) вказує, що керував транспортним засобом марки «Chevrolet Nubira», д.н.з НОМЕР_1 . Даний автомобіль легковий і він не використовується для комерційних перевезень пасажирів чи вантажів, тому він не підлягає обов`язковому техконтролю відповідно до ст. 35 Закону України «Про дорожній рух». Автомобіль «Chevrolet Nubira» зареєстрований на фізичну особу і використовується в особистих цілях.

Згідно зі ст. 35 Закону України «Про дорожній рух», легкові автомобілі приватного сектору (категорія МІ), які не використовуються з метою отримання прибутку, повністю звільнені від обов`язкового ТО. ОСОБА_1 виконав вимоги патрульних поліцейських та надав, посвідченню водія відповідної категорії (В), свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу (техпаспорт), дійсний поліс обов`язкового страхування цивільно-правової, відповідальності («автоцивілка»).

Крім того, зазначив, що зупинка транспортного засобу була проведена зовсім іншим працівником поліції, однак у постанові зазначено, що виніс постанову старший лейтенант поліції Грабовський В.А., який не був присутній під час зупинки автомобіля. Тобто грубо порушена процедура розгляду справи про адміністративне правопорушення, оскільки постанова була складена іншою посадовою особою, яка взагалі не бачила факту правопорушення.

Таким чином, беручи до уваги вищевикладене ,позивач вважає що в його діях відсутній склад адміністративного правопорушення відповідальність за яке передбачена ч. 5 ст. 121 КУпАП, а тому оскаржена ним постанова є незаконною, необгрунтованою та безпідставною і підлягає скасуванню, з закриттям провадження у справі про адміністративне правопорушення.

Ухвалою Іллінецького районного суду Вінницької області від 13 жовтня 2026 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, призначено судове засідання для розгляду справи по суті та витребувано у Головного управління Національної поліції у Вінницькій області матеріали адміністративного провадження, на підставі яких винесена оскаржувана постанова.

Не погоджуючись із позовними вимогами ОСОБА_1 , представником відповідача ГУНП у Вінницькій області, Костенко Ю.О. подано відзив на позовну заяву, в якому сторона відповідача заперечує у повному обсязі проти задоволення позовних вимог, вважає їх безпідставними та необґрунтованими з наступних причин.

Зокрема вказано, що ознайомившись зі змістом позовної заяви та викладеними в ній доводами, Головне управління Національної поліції у Вінницькій області вважає позовні вимоги необґрунтованими, такими, що не спростовують правомірності дій працівників поліції та законності прийнятого рішення, а тому такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідач наголошує, що оскаржувана постанова була винесена за результатами встановлення обставин події, яка мала місце 03 жовтня 2026 року в місті Іллінці Вінницької області, за участю водія ОСОБА_1 , який керував транспортним засобом Chevrolet Nubira, державний номерний знак НОМЕР_2 .

Під час виконання службових обов`язків працівники поліції здійснили зупинку зазначеного транспортного засобу, з`ясували обставини події, поспілкувалися з водієм та зафіксували відомості, які мали значення для вирішення питання про наявність у його діях адміністративного правопорушення.

Перебіг спілкування працівників поліції з водієм зафіксований на відеозаписі з нагрудного відеореєстратора. Зазначений відеозапис має доказове значення для встановлення обставин зупинки транспортного засобу, поведінки водія, змісту його пояснень та обставин використання автомобіля.

ГУНП вважає, що позивач у своїй позовній заяві наводить власне трактування обставин події, однак не спростовує їх належними доказами та не наводить достатніх правових підстав для визнання оскаржуваної постанови протиправною.

Дії працівників поліції відповідали наданим законом повноваженням, а питання про притягнення позивача до адміністративної відповідальності вирішувалося в межах компетенції уповноваженої посадової особи.

03 жовтня 2026 року працівниками поліції було зупинено транспортний засіб Chevrolet Nubira, державний номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 . Після зупинки автомобіля працівники поліції здійснили перевірку обставин, що стосувалися дотримання водієм вимог Правил дорожнього руху України, зокрема правил користування ременями безпеки, а також з`ясували характер використання транспортного засобу.

Під час зазначеної події були присутні двоє працівників поліції, які виконували службові обов`язки та брали участь у з`ясуванні обставин події. Їхня присутність і перебіг спілкування з водієм відображені в матеріалах події та підлягають оцінці судом разом із відеозаписом.

Працівники поліції діяли в межах наданих законом повноважень, не виходили за межі своєї компетенції та здійснювали заходи, спрямовані на встановлення обставин можливого адміністративного правопорушення.

Відповідно до статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» до основних повноважень поліції належать, зокрема, забезпечення безпеки дорожнього руху та здійснення контролю за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками.

Відповідно до статті 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають справи про адміністративні правопорушення, віднесені законом до їх компетенції, у тому числі справи, передбачені відповідними частинами статті 121 КУпАП.

Таким чином, виявлення обставин можливого порушення правил дорожнього руху, отримання пояснень водія, фіксація відповідних обставин та подальший розгляд справи уповноваженою посадовою особою є складовими реалізації повноважень поліції у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху.

Сам факт незгоди водія з оцінкою працівниками поліції встановлених обставин не свідчить про неправомірність їхніх дій та не є самостійною підставою для скасування прийнятого рішення.

Відповідач наполягає, що дії працівників поліції здійснювалися в межах їхніх повноважень, а оскаржуване рішення підлягає оцінці з урахуванням матеріалів, які були зібрані під час встановлення обставин правопорушення.

У позовній заяві ОСОБА_1 зазначає, що під час руху автомобіля був пристебнутий ременем безпеки, а відстебнув його виключно після зупинки транспортного засобу працівниками поліції для пред`явлення документів.

Відповідач не погоджується з доводами позивача в тій частині, у якій останній намагається використати власне пояснення як безумовне підтвердження відсутності адміністративного правопорушення.

Відповідно до пункту 2.3 «в» Правил дорожнього руху України водій зобов`язаний під час руху користуватися ременями безпеки, якщо транспортний засіб обладнаний такими засобами, крім випадків, прямо передбачених Правилами дорожнього руху.

Частиною п`ятою статті 121 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за порушення правил користування ременями безпеки або мотошоломами.

Зі змісту наведених норм убачається, що юридично значущим є дотримання водієм установлених правил користування ременем безпеки під час руху транспортного засобу.

Після зупинки автомобіля працівники поліції звернулися до водія із запитанням щодо причин перебування без пристебнутого ременя безпеки. У відповідь водій повідомив, що він щойно відстебнувся, зазначене пояснення було надане безпосередньо під час спілкування з працівниками поліції та зафіксоване на відеозаписі.

Відповідач звертає увагу суду на те, що пояснення водія не може розглядатися як безумовне спростування факту правопорушення лише тому, що воно містить твердження про відстібання ременя вже після зупинки транспортного засобу. Таке пояснення підлягає оцінці в сукупності з іншими доказами, зокрема відеозаписом, обставинами зупинки автомобіля та відомостями, які безпосередньо спостерігали працівники поліції.

Відповідно до статті 251 КУпАП доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку встановлюються наявність чи відсутність правопорушення, винність особи та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно зі статтею 252 КУпАП орган або посадова особа оцінює докази на основі всебічного, повного й об`єктивного дослідження всіх обставин справи в їх сукупності.

Отже, пояснення позивача має оцінюватися не ізольовано, а з урахуванням усієї сукупності доказів, наявних у матеріалах адміністративної справи.

Таким чином, твердження позивача про відстібання ременя лише після зупинки не може бути прийняте як достатня підстава для скасування постанови без перевірки всіх фактичних обставин події та доказів, якими обґрунтовано рішення посадової особи.

У позовній заяві позивач зазначає, що автомобіль Chevrolet Nubira є легковим, зареєстрований на фізичну особу та використовується в особистих цілях, у зв`язку з чим, на його думку, не підлягає обов`язковому технічному контролю.

Водночас фактичні обставини, зафіксовані під час спілкування працівників поліції з водієм, свідчать про необхідність перевірки характеру використання зазначеного транспортного засобу.

Під час зупинки автомобіля в його салоні перебувала значна кількість хлібобулочних виробів. На запитання працівника поліції щодо використання автомобіля для здійснення підприємницької діяльності водій пояснив, що працює на пекарню та розвозить хліб.

Отже, сам позивач повідомив працівникам поліції про використання транспортного засобу для доставки продукції пекарні.

Ці пояснення підлягають оцінці разом із фактичними обставинами перевезення хлібобулочних виробів та іншими доказами щодо характеру використання автомобіля.

Відповідно до статті 35 Закону України «Про дорожній рух» обов`язковому технічному контролю підлягають транспортні засоби, визначені цією статтею, з урахуванням передбачених законом винятків.

Зокрема, законодавство встановлює обов`язок проходження ОТК для легкових автомобілів, які використовуються для перевезення пасажирів або вантажів з метою отримання прибутку, за умов, передбачених законом.

Таким чином, реєстрація автомобіля на фізичну особу сама по собі не є безумовною підставою для висновку про його звільнення від обов`язкового технічного контролю незалежно від фактичного характеру використання.

Позивач також зазначає, що йому було невідомо про необхідність проходження обов`язкового технічного контролю.

Однак, сама по собі необізнаність водія щодо вимог законодавства не звільняє від обов`язку їх дотримання у випадках, коли відповідні вимоги поширюються на транспортний засіб.

Разом із тим відповідач звертає увагу суду на необхідність розмежування обставин, які стосуються можливого обов`язку проходження ОТК, та складу адміністративного правопорушення, за яким фактично винесено оскаржувану постанову.

Відповідач просить суд оцінити наведені позивачем пояснення щодо використання транспортного засобу відповідно до їх фактичного та правового значення, не ототожнюючи їх із безпосередньою підставою оскаржуваної постанови.

Позивач зазначає, що транспортний засіб було зупинено іншим працівником поліції, а постанову серії ЕНА № 7985344 виніс інспектор Грабовський В.А., який, на думку позивача, не був присутній під час зупинки автомобіля.

Відповідач заперечує проти доводів позивача про автоматичну незаконність постанови з цієї підстави.

Сам факт участі у зупинці транспортного засобу кількох працівників поліції не суперечить законодавству та не свідчить про порушення процедури розгляду справи.

Необхідно розмежовувати факт безпосередньої участі працівника поліції у виявленні обставин події та його повноваження щодо розгляду справи й винесення постанови.

Відповідно до статті 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають справи про адміністративні правопорушення, віднесені до їхньої компетенції, а відповідніпосадові особи реалізують такі повноваження в установленому законом порядку.

Отже, юридично значущим є встановлення того, чи була посадова особа, яка винесла постанову, уповноважена розглядати відповідну справу, чи дотримано вимог законодавства та чи прийнято рішення на підставі належних матеріалів.

Відповідач зазначає, що сам по собі факт того, що водій інакше оцінює участь працівників поліції у відповідній події, не є достатньою підставою для визнання постанови протиправною.

За наявності підтвердження повноважень посадової особи, її участі в належному розгляді матеріалів та дотримання встановленої процедури доводи позивача про незаконність постанови з цієї підстави є необґрунтованими.

Відповідач просить суд дослідити відеозапис та інші матеріали справи, які підтверджують перебіг події й участь працівників поліції у встановленні відповідних обставин.

Відповідно до статті 245 КУпАП завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне й об`єктивне з`ясування обставин кожної справи та вирішення її відповідно до закону.

Стаття 251 КУпАП визначає докази у справі про адміністративне правопорушення як фактичні дані, на підставі яких установлюються наявність чи відсутність правопорушення, винність особи та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до статті 252 КУпАП оцінка доказів здійснюється на основі всебічного, повного й об`єктивного дослідження всіх обставин справи в їх сукупності.

Статтею 280 КУпАП передбачено, що орган або посадова особа під час розгляду справи зобов`язані з`ясувати, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна відповідна особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також установити інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідач виходить із того, що правомірність постанови визначається не лише її формальним оформленням, а й наявністю фактичних підстав для прийняття рішення та дотриманням установленого порядку розгляду справи.

У цій справі важливе значення має відеозапис, який відображає спілкування працівників поліції з водієм, його пояснення та обставини події.

Відповідач вважає, що твердження позивача про неправомірність дій працівників поліції не є самодостатньою підставою для скасування постанови.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) кожна сторона повинна довести обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, установлених статтею 78 цього Кодексу.

З огляду на викладене відповідач вважає, що позивач не навів достатніх правових підстав для скасування постанови серії ЕНА № 7985344 від 03 жовтня 2026 року.

Крім того, на виконання ухвали суду направив до суду матеріали адміністративного провадження, на підставі яких винесена оскаржувана постанова. Зокрема, 16.10.2026 року на адресу суду через систему «Електронний суд» разом із відзивом надійшли докази в електронній формі, а саме відеофайл із портативного відеореєстратору.

Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився. У поданій до суду заяві позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити, розгляд справи проводити у його відсутності.

Представник відповідача, Головного управління Національної поліції у Вінницькій області, в судове засідання не з`явилася, клопотань про розгляд справи в іншому порядку не подавала.

Відповідно до ч. 1 ст. 205 КАС України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно п. 1 ч. 3 ст. 205 КАС України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у раз і неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

На підставі викладеного, суд вважає за можливе розгляд справи провести за відсутності сторін справи на підставі наявних у справі матеріалів.

Відповідно до положень ч. 4 ст. 229 КАС України у зв`язку з неявкою у судове засідання всіх учасників справи фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Суд, дослідивши надані докази, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що відповідно до постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА №7985344 від 03.10.2026 року, винесеної інспектором Відділення поліції №1 Вінницького районного управління ГУНП у Вінницькій області старшим лейтенантом поліції Грабовським В.А., Волошенюка О.А., позивача по справі, притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.5 ст.121 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 510,00грн., а саме за те, що 03.10.2026 року о 08:05:32 в м. Іллінці по вулиці Незалежності ОСОБА_1 керував транспортним засобом марки «Chevrolet Nubira», д.н.з НОМЕР_1 , обладнаним ременем пасивної безпеки та був непристебнутим ременем безпеки та керував транспортним засобом без обов`язкового технічного контролю, який підлягає такому, так як використовується заради прибутку, чим порушив п.п.31.3 «б» ПДР України ч. 3 ст. 121 КУпАП та п. 2.3. «в» ПДР ч. 5 ст. 121 КУпАП.

Відповідачем надано суду разом з відзивом на позовну заяву оптичний диск з відеофайлом.

При цьому, суд зважає на те, що в п.7 зазначеної постанови «до Постанови додаються» будь - які докази, зокрема відеозаписи, не зазначені. Вказано лише, що проводилась відеофіксація

Водночас, приписами частини третьої статті 283 КУпАП чітко передбачено імперативний обов`язок відповідача щодо зазначення технічного засобу яким здійснено фото або відеозапис у постанові по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху. У разі відсутності ж в оскаржуваній постанові по справі про адміністративне правопорушення посилань на технічний засіб, за допомогою якого здійснено відеозапис, з точки зору процесуального законодавства, статті 70 КАС України, він не може вважатися належним та допустимим доказом вчинення адміністративного правопорушення.

Аналогічна правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 15 листопада 2018 у справі № 524/5536/17.

Відповідно до п. 8, 11 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про національну поліцію», поліція відповідно до покладених на неї завдань: у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання та регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.

Частиною 5 статті 121 КУпАП передбачена відповідальність за порушення правил користування ременями безпеки або мотошоломами.

Відповідно до п.п. «в» п.2.3. Правил дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 р. № 1306, для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний на автомобілях, обладнаних засобами пасивної безпеки (підголовники, ремені безпеки), користуватися ними і не перевозити пасажирів, не пристебнутих ременями безпеки. Дозволяється не пристібатися в населених пунктах водіям і пасажирам з інвалідністю, фізіологічні особливості яких унеможливлюють користування ременями безпеки, водіям і пасажирам оперативних та спеціальних транспортних засобів.

Згідно до п.1.10. Правил дорожнього руху, водій - особа, яка керує транспортним засобом і має посвідчення водія (посвідчення тракториста-машиніста, тимчасовий дозвіл на право керування транспортним засобом, тимчасовий талон на право керування транспортним засобом) відповідної категорії. Водієм також є особа, яка навчає керуванню транспортним засобом, перебуваючи безпосередньо в транспортному засобі.

Таким чином, зазначеними нормами передбачено обов`язок водіїв користуватися засобами пасивної безпеки при русі транспортного засобу.

Відповідно до ч. 3 ст. 121 КУпАП відповідальність за керування водієм транспортним засобом, що підлягає обов`язковому технічному контролю, але своєчасно його не пройшов тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відповідно до п. 31.3 б ПДР України забороняється експлуатація транспортних засобів згідно із законодавством, якщо вони не пройшли обов`язковий технічний контроль (для транспортних засобів, що підлягають такому контролю).

Відповідно до статті 35 Закону України «Про дорожній рух» транспортні засоби, що беруть участь у дорожньому русі та зареєстровані територіальними органами Міністерства внутрішніх справ України, підлягають обов`язковому технічному контролю відповідно до цієї статті.

Відповідно до ч. 2 ст. 35 Закону України «Про дорожній рух», обов`язковому технічному контролю не підлягають: легкові автомобілі усіх типів, марок і моделей, причепи (напівпричепи) до них (крім таксі та автомобілів, що використовуються для перевезення пасажирів або вантажів з метою отримання прибутку), мотоцикли, мопеди, мотоколяски та інші прирівняні до них транспортні засоби - незалежно від строку експлуатації; легкові автомобілі, що використовуються для перевезення пасажирів або вантажів з метою отримання прибутку, вантажні автомобілі незалежно від форми власності вантажопідйомністю до 3,5 тонни, причепи до них - із строком експлуатації до двох років.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (рішення у справі "Hasan and Chaush v. Bulgaria" № 30985/96).

Відповідно до ч. 2 ст. 62 Конституції України ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину, а згідно з частиною третьою цієї статті обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постанові ВС/КАС від 08.07.2020 у справі № 463/1352/16-а, де вказано, що в силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь, недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Предметом судового дослідження за даними правовідносинами є правомірність дій суб`єкта владних повноважень щодо встановлення адміністративного правопорушення, законність та обґрунтованість постанови про адміністративне правопорушення.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

У відповідності до ч. 1, 4 ст. 11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі ст. 9, 77 КАС України розгляд справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін, вільності та свободи у поданні суду доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень та доведенні перед судом їх переконливості; однак, у справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, обов`язок щодо доведення правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Постанова про притягнення до адміністративної відповідальності є рішенням суб`єкта владних повноважень, актом індивідуальної дії, який встановлює відповідні права та обов`язки для особи, щодо якої він винесений.

Таке рішення суб`єкта владних повноважень має бути обґрунтованим на момент його прийняття, оскільки воно має значимі наслідки для суб`єктів приватного права, що знаходяться в нерівному положенні по відношенні до суб`єкта владних повноважень.

Тобто, дотримання передбаченої законом процедури та порядку винесення такого рішення має виключно важливу роль для встановлення об`єктивної істини органом, на який законом покладено повноваження, зокрема, щодо розгляду справ про адміністративне правопорушення. Порушення норм процесуального права суб`єктом владних повноважень при прийнятті та складанні постанови про притягнення до адміністративної відповідальності зводить нанівець саму суть та завдання, покладені в основу поняття адміністративної відповідальності, оскільки ускладнює, а подекуди й унеможливлює встановлення судом, що розглядає справу про адміністративне правопорушення, об`єктивної сторони вчинюваного порушення та вини особи в його вчиненні.

Згідно ст. 7 КУпАП провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше, як на підставах і в порядку, встановлених законом.

Згідно ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно зі статтею 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

В силу положень ч.1 ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Згідно з ч.1 ст.75 КАС України достовірним є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а ч.1, 2 ст.76 КАС України передбачає, що достатнім є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування та суд вирішує питання про достатність доказів відповідно до свого внутрішнього переконання.

Дослідивши подані докази в сукупності, оцінивши їх за внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю, суд приходить до висновку, що вина позивача у вчиненні правопорушення, передбаченого ч.2 ст.121 КУпАП не була доведена «поза розумним сумнівом».

Позивач заперечує порушення ним вимог п.п.2.3 «в», п.п.31.3 «б» ПДР та вчинення в зв`язку із цим адміністративного правопорушення, передбаченого ч.5 ст.121 КУпАП. Належні, допустимі, достовірні та достатні докази вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч.5 ст. 121 КУпАП, у матеріалах справи відсутні.

Відповідно до статті 283 КУпАП, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення. Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сферах забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис (якщо такий запис здійснювався); розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.

Пунктом 24 Постанови Пленуму Верховного суду України від 23 грудня 2005 року №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» встановлено, що зміст постанови повинен відповідати вимогам, встановленим статтями 283, 284 КУпАП. В ній, зокрема, необхідно зазначити докази, на яких базується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення.

Суд зазначає, що постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності не є беззаперечним доказом вчинення ним правопорушення, оскільки сам по собі опис адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою його об`єктивної сторони. Така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб`єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення. Крім того, зазначена постанова є саме предметом спору між сторонами та не може розглядати як доказ за відсутності інших доказів на підтвердження обставин вказаних в оскаржуваній постанові.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 26.04.2018 року по справі № 338/1/17 та від 29.04.2020 року по справі № 161/5372/17.

Суд зауважує, що долучені відеозаписи з нагрудної камери поліцейського не можуть вважатися належним доказом вчинення правопорушення у зв`язку з тим, що постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності не містить посилання на такі докази.

Водночас, приписами частини 3 статті 283 КУпАП передбачено імперативний обов`язок відповідача щодо зазначення технічного засобу, яким здійснено фото або відеозапис у постанові по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху.

У разі відсутності в оскаржуваній постанові по справі про адміністративне правопорушення посилань на технічний засіб, за допомогою якого здійснено відеозапис, такий відеозапис згідно з вимогами статті 74 КАС України не може вважатися допустимим доказом вчинення адміністративного правопорушення.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 15 листопада 2018 року у справі №524/5536/17, від 17 липня 2019 року у справі №295/3099/17 та від 13 лютого 2020 року у справі №524/9716/16-а.

Суд зазначає, що висновок про наявність чи відсутність в діях особи складу адміністративного правопорушення повинен бути обґрунтований, тобто зроблений на підставі всебічного, повного і об`єктивного дослідження всіх обставин та доказів, які підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення, а також відповідати принципу законності.

Разом з тим, дослідженим в ході розгляду справи відеозаписом, долученим відповідачем, підтверджується факт перебування ОСОБА_1 в автомобілі, який не здійснює рух, будучи непристебнутим ременем безпеки. Докази керування ОСОБА_1 транспортним засобом з непристебнутим ременем та, у зв`язку із чим, порушення ним п. 2.3. «в» ПДР України у матеріалах справи відсутні.

Даним відео також підтверджується твердження позивача про те, що він під час руху був в пристебнутий ременем пасивної безпеки, а під час зупинки транспортного засобу під його керуванням, відстебнув ремінь безпеки. Крім того, даними відео підтверджується твердження позивача про те, що не здійснює підприємницьку діяльність, а лише 03 жовтня 2026 року його попросили завезти хліб.

Суд зазначає, що відповідачем не надано жодних доказів (договорів, ТТН, розрахункових квитанцій тощо), які підтверджували факт використання транспортного засобу «Chevrolet Nubira», д.н.з НОМЕР_1 , яким керував ОСОБА_1 , з метою отримання прибутку. Сам по собі наявність вантажу в автомобілі не є доказом отримання прибутку. Оскільки докази використання транспортного засобу з метою отримання прибутку відсутні, вказаний транспортний засіб в силу ст.35 Закону України «Про дорожній рух» не підлягає обов`язковому технічному контролю.

Отже, зважаючи на той факт, що відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів, які б у встановленому законом порядку підтверджували вчинення позивачем адміністративних правопорушень, передбачених ч.ч. 3,5 ст. 121 КУпАП, та, відповідно, наявність складу вказаних адміністративних правопорушень, суд вважає, що постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА №7985344 від 03.10.2026 року, згідно якої визнано гр. ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.5 ст.121 КУпАП, винесена інспектором Відділення поліції №1 Вінницького районного управління ГУНП у Вінницькій області старшим лейтенантом поліції Грабовським О.А. без додержання законності та підлягає скасуванню, а справу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 - слід закрити за відсутністю в його діях події та складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 121 КУпАП.

Виходячи з наведеного, суд дійшов висновку про те, що позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 2, 4, 227, 244, 246, 248, 250, 251, 286, 293 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити.

Скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА №7985344 від 03.10.2026 року, винесену інспектором Відділення поліції №1 Вінницького районного управління ГУНП у Вінницькій області старшим лейтенантом поліції Грабовським В.А., якою на ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 510,00грн. за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.5 ст.122 КУпАП.

Провадження у справі про адміністративне правопорушення за ч.5 ст.121 КУпАП відносно ОСОБА_1 - закрити.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення до Сьомого апеляційного адміністративного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 23 жовтня 2026 року.

Повне найменування сторін:

позивач: ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 .

відповідач: Головне управління Національної поліції у Вінницькій області, адреса: 21050, Вінницька область, м. Вінниця, вулиця Театральна, буд. 10, код ЄДРПОУ 40108672.

Суддя Іллінецького районного суду Вінницької області Валентина МАРЧУК