Ухвала суду № 140993721, 27.10.2026, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

______________________________

УХВАЛА

про визнання та відхилення вимог кредитора

"27" жовтня 2026 р.м. ОдесаСправа № 916/1743/26

Господарський суд Одеської області у складі судді Мусієнко О.О.

за участю секретаря судового засідання Дробиш К.А.,

дослідивши матеріали справи

за заявою боржника: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 )

про неплатоспроможність

у відкритому судовому засіданні за участю

представників сторін та учасників (до оголошеної перерви у судовому засіданні):

від заявника: не з`явився;

боржник: не з`явилася;

керуючий реструктуризацією: арбітражний керуючий Белінська Н.О. (брала участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду).

у відкритому судовому засіданні

представники сторін та учасники (після оголошеної перерви у судовому засіданні):

від заявника: не з`явився;

боржник: не з`явилася;

керуючий реструктуризацією: не з`явилася.

Судове засідання 22.10.2026 до оголошеної перерви проведено в порядку ст. 197 ГПК України в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 26.05.2026 (суддя Демешин О.А.) відкрито провадження у справі про неплатоспроможність боржника фізичної особи ОСОБА_1 ; введено процедуру реструктуризації боргів; введено мораторій на задоволення вимог кредиторів; керуючим реструктуризацією майна боржника призначено арбітражного керуючого Белінську Н.О.

26.05.2026 на офіційному сайті Верховного Суду опубліковано повідомлення про відкриття провадження у справі № 916/1743/26 про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1 (публікація № 79526 від 26.05.2026).

Товариство з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія ЕЛ.ЕН.ГРУП (далі ТОВ ФК ЕЛ.ЕН.ГРУП, заявник) звернулося із заявою, сформованою в системі Електронний суд 10.07.2026 (вх. № 3-753/26 від 10.07.2026), в якій просить: визнати грошові вимоги до боржника, яким є ОСОБА_1 у розмірі 12 690, 00 грн заборгованості та судових витрат у розмірі 12 324, 80 грн, з яких 5324, 80 грн судовий збір та 7000, 00 грн витрати на професійну правничу допомогу; включити до реєстру вимог кредиторів грошові вимоги ТОВ ФК ЕЛ.ЕН.ГРУП до боржника, яким є ОСОБА_1 .

Заява обґрунтована невиконанням боржником своїх зобов`язань за договором про споживчий кредит № 2636413, у зв`язку з чим, відповідно до розрахунку заборгованості обліковується заборгованість в загальному розмірі 12 690, 00 грн, яка складається: 3000, 00 грн сума заборгованості за тілом; 3690, 00 грн сума простроченої заборгованості по комісії; 6000, 00 грн сума заборгованості за неустойкою (штраф, пеня).

Заявником також повідомлено, що ТОВ ФК ЕЛ.ЕН.ГРУП набуло право грошової вимоги до боржника за договором про споживчий кредит № 2636413 в сумі 12 690,00 грн на підставі укладеного 19.09.2025 з ТОВ «ФК «НЕЗАЛЕЖНІ ФІНАНСИ» договору факторингу № 19092025.

Боржник у відзиві, сформованому в системі Електронний суд 09.09.2026 (вх. № 30698/26 від 09.09.2026), вказала про часткове визнання грошових вимог ТОВ ФК ЕЛ.ЕН.ГРУП в розмірі 3000, 00 грн (заборгованість за тілом кредитом) та в розмірі 7000,00 грн (витрати на професійну правничу допомогу). Посилаючись на положення п. 18 Перехідних та прикінцевих положень ЦК України, зазначила, що неустойка (штраф, пеня), нарахована за договором про споживчий кредит № 2636413 від 24.05.2025 у сумі 6000, 00 грн підлягає списанню та посилаючись на ч. ч. 1, 2 ст. 11, ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування», зазначила, що нарахування по комісії за вказаним договором в сумі 3690, 00 грн не має ніякої юридичної сили. Також, вказано про пропущення заявником 30-ти денного строку, оскільки заява з грошовими вимогами була створена в системі «Електронний Суд» 10.07.2026, а оголошення про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність боржника опубліковано 26.05.2026 (номер публікації 79526).

У повідомленні, сформованому в системі "Електронний суд" 15.07.2026 (вх. № 24985/26 від 15.07.2026), про результатами розгляду вимог керуючий реструктуризацією арбітражний керуючий Белінська Наталія Олександрівна вказала про часткове визнання нею вимог ТОВ ФК ЕЛ.ЕН.ГРУП, а саме в розмірі 3000, 00 грн (заборгованість за тілом кредитом) та в розмірі 7000,00 грн (витрати на професійну правничу допомогу). Заборгованість по комісії в розмірі 3690 грн вважає такою, що не має ніякої юридичної сили з урахуванням положень ч. ч. 1, 2 ст. 11, ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування»; заборгованість за неустойкою в розмірі 6000 грн вважає такою, що підлягає списанню з урахуванням положень п. 18 Перехідних та прикінцевих положень ЦК України. Посилаючись на положення ст. 45 Кодексу України з процедур банкрутства, зазначила про пропуск заявником 30-ти денного строку, оскільки заява з грошовими вимогами була створена в системі «Електронний Суд» 10.07.2026, а оголошення про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність боржника опубліковано 26.05.2026 (номер публікації 79526).

Заперечення від ТОВ ФК ЕЛ.ЕН.ГРУП на відзив боржника та повідомлення керуючого реструктуризацією щодо розгляду їх вимог до суду не надходили.

ТОВ ФК ЕЛ.ЕН.ГРУП у судове засідання 22.10.2026 явку повноважних представників не забезпечило, хоча завчасно та належно було повідомлене про час та місце судового засідання, що підтверджується довідкою від 29.09.2026 про доставку документа в кабінет Електронного суду, сформованою за допомогою Комп`ютерної програми Діловодство спеціалізованого суду

У судове засідання 22.10.2026 після оголошеної перерви учасники справи не з`явилися.

Відповідно до ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.

Згідно з ч. 5 ст. 240 ГПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Отже, оскільки дана ухвала постановляється за відсутності сторін та без її проголошення, датою її постановлення є дата складення повного тексту ухвали.

Розглянувши заяву ТОВ ФК ЕЛ.ЕН.ГРУП про грошові вимоги, відзиви на неї, вислухавши учасників справи, суд встановив:

Між ТОВ "Фінансова компанія "Незалежні фінанси" як кредитодавцем та ОСОБА_1 як позичальником 24.05.2025 було укладено договір про споживчий кредит № 2636413 (далі договір), п. 1.1. якого передбачено, що кредитодавець зобов`язується на умовах визначених цим договором, на строк визначений п. 1.3. договору надати позичальнику грошові кошти у сумі визначеній у п.1.2. договору у кредит (далі кредит), а позичальник зобов`язується повернути кредитодавцю кредит, сплатити комісії та проценти за користування кредитом (далі плата) відповідно до Графіку платежів та виконати інші зобов`язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, що визначені договором. Кредит надається з метою задоволення потреб позичальника не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю та виконанням обов`язків найманого працівника. Типом кредиту є кредит.

У відповідності до п. 1.2. договору сума (загальний розмір) кредиту становить 3000, 00 грн.

Згідно з п. 1.3. договору кредит надається загальним строком на 345 днів за умови виконання позичальником Графіку платежів, з 24.05.2025 (дата надання кредиту). Строк, на який надається окрема частина кредиту, встановлюється Графіком платежів.

Пунктом 1.4. договору передбачено, що повернення кредиту, сплата комісії за надання кредиту, комісії за обслуговування кредиту (кредитної заборгованості) та процентів за користування кредитом має здійснюватися позичальником зі встановленою періодичністю відповідно до Графіку платежів, наведеному у додатку №1 до договору. Остаточний термін (дата) повернення кредиту, сплати комісій та процентів за користування кредитом (за умови дотримання Графіку платежів): 04.05.2026 (дата остаточного погашення заборгованості).

Комісія за надання кредиту: 750, 00 грн, яка нараховується за ставкою 25.00 відсотків від суми кредиту одноразово в момент видачі кредиту. Якщо згідно Графіку платежів комісія за надання кредиту підлягає сплаті частинами, сума комісії може складати менш ніж 25.00 відсотків від суми кредиту, якщо внаслідок поділу цієї суми на кількість розрахункових періодів/кількість платежів згідно графіку платежів, утворюється не ціле число (дріб). В такому разі дріб округлюється до цілого числа в меншу сторону. Сума цілого числа помножена на кількість платежів згідно графіку платежів становить розмір комісії за надання кредиту визначений цим пунктом (п. 1.5.1 договору).

За положеннями п. 1.5.2. договору комісія за обслуговування кредиту (кредитної заборгованості) (за весь строк кредитування): 9240, 00 грн., що нараховується за ставкою 14.00 відсотків від суми кредиту в перший день кожного наступного розрахункового періоду за попередній розрахунковий період (крім останнього періоду), що встановлені Графіком платежів, який є додатком №1 до цього договору.

У відповідності до п. 2.1. договору кредитні кошти надаються позичальнику безготівково на рахунок з використанням карти.

Згідно з п. 2.2.1. договору позичальник сплачує кредитодавцю комісію за надання кредиту, комісію за обслуговування кредиту (кредитної заборгованості) та проценти за користування кредитом у розмірах, зазначених в п.п. 1.5.1.,1.5.2, 1.5.3, 1.5.4 договору відповідно.

Пунктом 4.1. договору передбачено, що у разі прострочення позичальником зобов`язань з повернення кредиту (частини кредиту згідно Графіку платежів) та/або сплати процентів за його користування та/або комісій та/або інших платежів згідно з умовами цього договору та Графіку платежів, позичальник зобов`язаний сплатити на користь кредитодавця штраф у розмірі 1000 гривень за кожний випадок порушення (невиконання або неналежного виконання) зобов`язання зі сплати платежів у визначені Графіком платежів дати платежів, якщо порушення відповідної дати платежу триває більш ніж 2 днів.

Додатком № 1 до договору про споживчий кредит № 2636413 від 24.05.2025 є графік платежів.

Додатком № 2 до договору про споживчий кредит № 2636413 від 24.05.2025 є заява від 24.05.2025 на отримання кредиту № 2636413.

Додатком № 1 до договору про споживчий кредит № 2636413 від 24.05.2025 є додаткові контактні дані позичальника для взаємодії за кредитним договором.

На підтвердження перерахування кредитних коштів до заяви про грошові вимоги додано платіжне доручення № 423273996 від 24.05.2025 на суму 3000 грн та лист за вих. № 24117 від 24.06.2026 ТОВ "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "КОТРАКТОВИЙ ДІМ", згідно якого ТОВ "ФК "Незалежні фінанси" повідомлено про успішність операції згідно договору № 120523/1 від 12.05.2023.

Між ТОВ "ФК "ЕЛ.ЕН.ГРУП" як фактором та ТОВ "ФК "НЕЗАЛЕЖНІ ФІНАНСИ" як клієнтом 19.09.2025 було укладено договір факторингу № 19092025 (далі договір), п. 1.1. якого передбачено, що за цим договором клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги, а фактор зобов`язується прийняти такі Права вимоги та сплатити клієнту ціну придбання за відповідний Реєстр за плату, у передбачений цим договором спосіб.

У відповідності до п. 1.2. договору наступне відступлення фактором Права вимоги третім особам за відповідним Реєстром прав вимог до цього договору допускається не раніше ніж після повного виконання фактором свого зобов`язання щодо сплати клієнту 100% ціни придбання.

За умовами п. 2.1.3. договору факторингу перехід від клієнта до фактора Прав Вимоги відбувається в день підписання сторонами відповідного Реєстру прав вимог, після чого фактор стає кредитором по відношенню до боржників та набуває всіх прав щодо боржників в обсязі та на умовах, що існували на момент такого переходу, відповідно до вимог чинного законодавства. Підписаний сторонами та скріплений їх печатками Реєстр прав вимог в паперовому вигляді є невід`ємною частиною цього договору та підтверджує факт переходу від клієнта до фактора Прав вимоги.

Протягом 30 (тридцяти) робочих днів з дня переходу Права вимоги, клієнт зобов`язаний передати фактору документи щодо кожного боржника, вказаного в Реєстрі, в електронному вигляді в погоджений сторонами спосіб (у випадку укладання договору з боржником у письмовому вигляді Клієнт зобов`язується передати фактору оригінали документів). Факт прийому-передачі документів фіксується сторонами шляхом підписання акту прийому-передачі документів за формою, погодженою сторонами у відповідному додатку до цього договору (п. 2.2. договору).

На підставі витягу з реєстру прав вимог № 1 до договору факторингу № 19092025 від 19.09.2025 набув право грошової вимоги до боржника в загальній сумі 12 690 грн, а саме: 3000, 00 грн сума простроченої заборгованості по кредиту (тілу); 750 грн сума простроченої заборгованості по комісії за надання кредиту; 2940 грн - сума заборгованості по комісії за обслуговування кредиту, 2520 грн сума простроченої заборгованості по комісії за обслуговування кредиту (кредитної заборгованості), 6000, 00 грн сума заборгованості за неустойкою (штраф, пеня).

За умовами п. 1.1 договору № 15042026 про надання правової допомоги від 15.04.2026, укладеного між адвокатським об`єднанням "Квадра Право" та ТОВ "ФК "Ел.Ен.Груп", як клієнтом (далі договір № 15042026), адвокатське об`єднання надає правову (правничу, юридичну) допомогу клієнту з приводу надання правової інформації, консультацій та роз`яснень з правових питань, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, захисту прав, свобод і законних інтересів клієнту у справах про банкрутство (визначених положеннями КУзПБ) згідно реєстру боржників; клієнт зобов`язується оплатити надану правову (правничу, юридичну) допомогу та компенсувати всі фактичні витрати на її надання та витрати необхідні для виконання договору.

Вартість послуг щодо надання правової (юридичної) допомоги за цим договором визначається за домовленістю сторін та складається, зокрема, з такого розрахунку: підготовка, подання до відповідного Господарського суду заяви з грошовими вимогами до боржника та супроводження справи до затвердження плану реструктуризації 7000 грн. Загальна сума за договором складається із сум вказаних у Актах виконаних робіт, що є додатками до цього договору та є його невід`ємною частиною (п. 2.1 договору № 15042026).

Відповідно до акту від 10.07.2026 прийому-передачі наданих послуг до договору № 15042026 від 15.04.2026 про надання правової допомоги на виконання умов п. 2.1. останнього Адвокатське об єднання надано послуги вартістю 7000 грн.

Складено та підписано детальний опис виконаних робіт (наданих послуг) від 10.07.2026, виконаних Адвокатським об`єднанням "Квадра Право" на виконання умов договору про надання правової допомоги №15042026 від 15.04.2026, в якому зафіксовано, що Адвокатським об`єднанням щодо Кучер Любов Леонтіївни надано послуги: підготовка, подання до суду заяви з грошовими вимогами, та супроводження справи; витрачений час 4 год; вартість наданих послуг 7000, 00 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 3 ГПК України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Кодексу України з процедур банкрутства, Закону України "Про міжнародне приватне право", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Частиною 1 ст. 2 Кодексу України з процедур банкрутства (далі КУзПБ) передбачено, що провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України. Застосування положень Господарського процесуального кодексу України та інших законодавчих актів України здійснюється з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 113 КУзПБ провадження у справах про неплатоспроможність боржника фізичної особи, фізичної особи - підприємця здійснюється в порядку, визначеному цим Кодексом для юридичних осіб, з урахуванням особливостей, встановлених цією Книгою.

Грошове зобов`язання (борг) у відповідності до ст. 1 КУзПБ це зобов`язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України. До грошових зобов`язань належать також зобов`язання щодо сплати податків, зборів (обов`язкових платежів), страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування; зобов`язання, що виникають внаслідок неможливості виконання зобов`язань за договорами зберігання, підряду, найму (оренди), ренти тощо та які мають бути виражені у грошових одиницях. До складу грошових зобов`язань боржника, у тому числі зобов`язань щодо сплати податків, зборів (обов`язкових платежів), страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування, не включаються неустойка (штраф, пеня) та інші фінансові санкції, визначені на дату подання заяви до господарського суду, а також зобов`язання, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю і здоров`ю громадян, зобов`язання з виплати авторської винагороди, зобов`язання перед засновниками (учасниками) боржника юридичної особи, що виникли з такої участі. Склад і розмір грошових зобов`язань, у тому числі розмір заборгованості за передані товари, виконані роботи і надані послуги, сума кредитів з урахуванням відсотків, які зобов`язаний сплатити боржник, визначаються на день подання до господарського суду заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. При поданні заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) розмір грошових зобов`язань визначається на день подання до господарського суду такої заяви.

Кредитор згідно з ст. 1 КУзПБ юридична або фізична особа, а також контролюючий орган, уповноважений відповідно до Податкового кодексу України здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у межах своїх повноважень, та інші державні органи, які мають вимоги щодо грошових зобов`язань до боржника, а також адміністратор за випуском облігацій, який відповідно до Закону України "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки" діє в інтересах власників облігацій, які мають підтверджені у встановленому порядку документами вимоги щодо грошових зобов`язань до боржника; забезпечені кредитори кредитори, вимоги яких до боржника або іншої особи забезпечені заставою майна боржника; конкурсні кредитори кредитори за вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника; поточні кредитори кредитори за вимогами до боржника, що виникли після відкриття провадження у справі про банкрутство.

Відповідно до ч. 1 ст. 122 КУзПБ подання кредиторами грошових вимог до боржника та їх розгляд керуючим реструктуризацією здійснюються в порядку, визначеному цим Кодексом для юридичних осіб. Попереднє засідання суду проводиться не пізніше 60 днів з дня відкриття провадження у справі про неплатоспроможність.

Частиною 1 ст. 45 КУзПБ передбачено, що конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов`язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство. Адміністратор за випуском облігацій, який діє як конкурсний кредитор, подає заяву з вимогами до боржника з урахуванням вимог статті 93-1 цього Кодексу. Відлік строку на заявлення грошових вимог кредиторів до боржника починається з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.

Згідно з ч. 6 ст. 45 КУзПБ заяви з вимогами конкурсних кредиторів або забезпечених кредиторів, подані в межах строку, визначеного частиною першою цієї статті, розглядаються господарським судом у попередньому засіданні суду. Вимоги кредиторів, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, розглядаються господарським судом у порядку черговості їх отримання у судовому засіданні, яке проводиться після попереднього засідання господарського суду. За результатами розгляду зазначених заяв господарський суд постановляє ухвалу про визнання чи відхилення (повністю або частково) вимог таких кредиторів. Ухвала господарського суду набирає законної сили негайно після її оголошення, може бути оскаржена у встановленому цим Кодексом порядку та є підставою для внесення відомостей про таких кредиторів до реєстру вимог кредиторів.

Частиною 4 ст. 133 КУзПБ передбачено, що вимоги кредиторів, включені до реєстру вимог кредиторів, задовольняються у такій черговості: 1) у першу чергу задовольняються вимоги до боржника щодо виплати заборгованості із заробітної плати працівникам, які перебувають/перебували у трудових відносинах із боржником, сплати аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи, сплати страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування; 2) у другу чергу задовольняються вимоги щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів) та проводяться розрахунки з іншими кредиторами; 3) у третю чергу сплачуються неустойки (штраф, пеня), внесені до реєстру вимог кредиторів.

За змістом ст. 512 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставою для заміни кредитора у зобов`язанні є передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (пункт 1 частини першої цієї статті).

Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсягах і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Згідно зі ст. 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

У питанні порядку розгляду кредиторських вимог у справі про банкрутство та ролі й обов`язків суду на цій стадії суд враховує усталені правові висновки Верховного Суду, що полягають у такому:

- заявник сам визначає докази, які, на його думку, підтверджують заявлені вимоги; проте, обов`язок надання правового аналізу поданих кредиторських вимог, підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог, покладений на господарський суд, який здійснює розгляд справи про банкрутство. Під час розгляду заявлених грошових вимог суд користується правами та повноваженнями, наданими йому процесуальним законом; суд самостійно розглядає кожну заявлену грошову вимогу, перевіряє її відповідність чинному законодавству та за результатами такого розгляду визнає або відхиляє частково чи повністю грошові вимоги кредитора (постанова від 26.02.2019 у справі № 908/710/18);

- у попередньому засіданні господарський суд зобов`язаний перевірити та надати правову оцінку усім вимогам кредиторів до боржника незалежно від факту їх визнання чи відхилення боржником. Заявлені до боржника грошові вимоги конкурсних кредиторів можуть підтверджуватися первинними документами (угодами, накладними, рахунками, актами виконаних робіт тощо), що свідчать про цивільно-правові відносини сторін та підтверджують заборгованість боржника перед кредитором, або рішенням юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення такого спору (постанова від 26.02.2019 у справі № 908/710/18);

- на стадії звернення кредиторів з вимогами до боржника та розгляду зазначених вимог судом принципи змагальності та диспозитивності у справі про банкрутство проявляються у наданні заявником відповідних документів на підтвердження своїх кредиторських вимог та заперечень боржника та інших кредиторів проти них (постанова від 23.04.2019 у справі № 910/21939/15);

- покладення обов`язку доказування обґрунтованості відповідними доказами своїх вимог до боржника саме на кредитора не позбавляє його права на власний розсуд подавати суду ті чи інші докази, що дозволяє суду застосовувати принцип диспозитивності господарського судочинства та приймати рішення про визнання чи відмову у визнанні вимог кредитора, виходячи з тієї сукупності доказів, яка надана кредитором-заявником грошових вимог. Законодавцем у справах про банкрутство обов`язок доказування обґрунтованості вимог кредитора певними доказами покладено на заявника грошових вимог, а предметом спору в даному випадку є вирішення питання про належне документальне підтвердження цих вимог кредитором-заявником. У випадку ненадання заявником-кредитором сукупності необхідних документів на обґрунтування своїх вимог, суд у справі про банкрутство відмовляє у визнанні таких вимог та включенні їх до реєстру вимог кредиторів. Надані кредитором докази мають відповідати засадам належності (стаття 76 ГПК України), допустимості (стаття 77 ГПК України), достовірності (стаття 78 ГПК України) та вірогідності (стаття 79 ГПК України). Комплексне дослідження доказів на предмет їх відповідності законодавчо встановленим вимогам є сутністю суддівського розсуду на стадії встановлення обсягу кредиторських вимог у справі про банкрутство. У випадку ненадання заявником-кредитором сукупності необхідних документів на обґрунтування своїх вимог, суд у справі про банкрутство відмовляє у визнанні таких вимог та включенні їх до реєстру вимог кредиторів (постанова від 27.08.2020 у справі № 911/2498/18);

- розглядаючи кредиторські вимоги суд, в силу норм статей 45 - 47 КУзПБ, має належним чином дослідити сукупність поданих заявником доказів (договори, накладні, акти, судові рішення, якими вирішено відповідний спір тощо), перевірити їх, надати оцінку наявним у них невідповідностям (за їх наявності), та аргументам, запереченням щодо цих вимог з урахуванням чого з`ясувати чи є відповідні докази підставою для виникнення у боржника грошового зобов`язання (постанова від 21.10.2021 у справі № 913/479/18).

- використання формального підходу при розгляді заяви з кредиторськими вимогами та визнання кредиторських вимог без надання правового аналізу поданій заяві з кредиторськими вимогами, підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог створює загрозу визнання судом у справі про банкрутство фіктивної кредиторської заборгованості до боржника. Наведене порушує права кредиторів у справі про банкрутство з обґрунтованими грошовими вимогами. Для унеможливлення загрози визнання судом у справі про банкрутство фіктивної кредиторської заборгованості до боржника, суду слід розглядати заяви з кредиторськими вимогами з застосуванням засад змагальності сторін у справі про банкрутство у поєднанні з детальною перевіркою підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, розміру та моменту виникнення. У разі виникнення обґрунтованих сумнівів сторін у справі про банкрутство щодо обґрунтованості кредиторських вимог, на заявника кредиторських вимог покладається обов`язок підвищеного стандарту доказування задля забезпечення перевірки господарським судом підстав виникнення таких грошових вимог, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог (постанова від 07.08.2019 у справі № 922/1014/18);

- сутність підвищеного стандарту доказування у справах про банкрутство полягає, зокрема, в такому: перевірка обґрунтованості та розміру вимог кредиторів здійснюється судом незалежно від наявності розбіжностей щодо цих вимог між боржником та особами, які мають право заявляти відповідні заперечення, з одного боку, та кредитором, що заявив грошові вимоги до боржника, з іншого боку; при визнанні вимог кредиторів у справі про банкрутство слід виходити з того, що визнаними можуть бути лише вимоги, щодо яких подано достатні докази наявності та розміру заборгованості; під час розгляду заяви кредитора з грошовими вимогами до боржника у справі про банкрутство визнання боржником або арбітражним керуючим обставин, якими кредитор обґрунтовує свої вимоги (частина перша статті 75 ГПК України), саме по собі не звільняє іншу сторону від необхідності доведення таких обставин в загальному порядку (постанова від 22.12.2022 у справі № 910/14923/20).

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з положеннями частини першої ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до частини першої ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

У відповідності до частини першої ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною першою ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема:

1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору;

2) зміна умов зобов`язання;

3) сплата неустойки;

4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до частини першої ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною першою ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до ст. ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з статтею 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За умовами статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини першої ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами.

Якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріальне посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовій формі (ст. ст. 205, 207 ЦК України).

Аналогічні правові висновки викладені у Постановах Верховного суду від 09.09.2020 р. у справі № 732/670/19, від 23.03.2020 р. у справі № 404/502/18, від 07.10.2020 р. у справі № 127-33824/19.

Відповідно до частин першої, третьої, четвертої, сьомої ст. 11 Закону України "Про електронну комерцію" пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) або електронний договір повинні містити інформацію щодо можливості отримання стороною такої пропозиції або договору у формі, що унеможливлює зміну змісту. Якщо покупець (споживач, замовник) укладає електронний договір шляхом розміщення замовлення за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, продавець (виконавець, постачальник) зобов`язаний оперативно підтвердити отримання такого замовлення.

Замовлення або підтвердження розміщення замовлення вважається отриманим у момент, коли сторона електронного договору отримала доступ до нього.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Закону України "Про електронну комерцію", вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Також приписами ст. 12 Закону України "Про електронну комерцію" передбачено поняття "підпис у сфері електронної комерції". Так, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Згідно з п. 12 частини першої ст. 3 Закону України "Про електронну комерцію" одноразовий ідентифікатор алфавітно-цифрова послідовність, що й отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

Згідно з частиною першою ст. 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Пропозицією укласти договір є, зокрема, документи (інформація), розміщені у відкритому доступі в мережі Інтернет, які містять істотні умови договору і пропозицію укласти договір на зазначених умовах з кожним, хто звернеться, незалежно від наявності в таких документах (інформації) електронного підпису.

Відповідно до частини другої ст. 642 ЦК України якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Таким чином, за кожним із трьох кредитних договорів сторони в електронній формі погодили всі істотні умови правочину, зокрема розмір кредиту, валюту (грошову одиницю) зобов`язання, строк та порядок його повернення, розмір і порядок нарахування відсотків, а також інші умови кредитування.

Укладення договорів здійснювалося в електронному вигляді шляхом підписання їх Боржником за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором, що підтверджує волевиявлення останнього на приєднання до визначених умов та прийняття на себе відповідних зобов`язань.

Крім того, до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору (частина друга ст. 1054 ЦК України).

Згідно із статтею 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із частиною першою ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до положень частини першої ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

За загальним правилом, передбаченим статтею 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частинами другою, третьою статті 215 ЦК України визначено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені статтею 203 ЦК України. Зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Отже, законодавець встановлює, що наявність підстав для визнання правочину недійсним має визначатися судом на момент його вчинення.

Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

У рішенні від 03.10.1997 р. № 4-зп Конституційний Суд України роз`яснив порядок набрання чинності Конституцією України та іншими нормативно-правовими актами. Зокрема зазначається, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше, тобто діє правило Lex posterior derogat priori "наступний закон скасовує попередній".

Таким чином, єдиний орган конституційної юрисдикції фактично передбачив порядок подолання правових колізій шляхом застосування принципу, відповідно до якого новий закон скасовує положення закону, прийнятого раніше, якщо обидва ці закони регулюють аналогічні види правовідносин та містять суперечливі між собою положення.

Отже, залежно від порядку набрання чинності нормативно-правового акта, може бути застосовано декілька способів його дії у часі. Зокрема, як зазначено у пункті 2 рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 р. № 1-рп/99, перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема: негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).

Перша форма застосовується у разі, якщо нормативно-правовий акт прийнято на момент виникнення правовідносин та він залишається чинним на час, коли правовідношення припинило своє існування. У випадку, якщо у новоприйнятому нормативно-правовому акті визначено особливий порядок набрання ним чинності, у тому числі визначено перехідний період, під час якого залишаються чинними окремі норми скасованого ним нормативно-правового акта, застосовується ультраактивна форма.

Відповідно до абзацу третього частини четвертої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" (у редакції станом на 01.01.2017 р. остання редакція до набуття чинності Законом України "Про споживче кредитування") кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

Згідно із частиною п`ятою статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" (у редакції станом на 01.01.2017 р. остання редакція до набуття чинності Законом України "Про споживче кредитування") до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.

Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" (у редакції станом на 01.01.2017 р. остання редакція до набуття чинності Законом України "Про споживче кредитування") продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливими, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

Згідно із пунктом 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10.05.2007 р. № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, унесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).

10.06.2017 р. набув чинності Закон України "Про споживче кредитування", у зв`язку з чим у Законі України "Про захист прав споживачів" текст статті 11 викладено в такій редакції: "Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України "Про споживче кредитування".

Положення частин першої, другої, п`ятої статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" з набуттям чинності Закону України "Про споживче кредитування" залишилися незмінними, проте, враховуючи ультраактивну форму дії Закону України "Про захист прав споживачів", визначені ним наслідки включення до договору споживчого кредиту умови, якою встановлено плату за надання інформації щодо кредиту, підлягають перевірці на відповідність змісту положень Закону України "Про споживче кредитування".

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України "Про споживче кредитування" загальні витрати за споживчим кредитом витрати споживача, пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та/або супутні послуги кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб.

Відповідно до частини другої статті 8 Закону України "Про споживче кредитування" до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, в тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Таким чином, Законом України "Про споживче кредитування" безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України "Про споживче кредитування" Правління Національного банку України постановою від 08.06.2017 р. № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10.05.2007 р. № 168 "Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту".

Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний перелік складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною в договорі про споживчий кредит, за кількістю днів, щомісяця, щокварталу) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та/або супутніх послуг банку, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб за кожним платіжним періодом за формою, наведеною в таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит додатка 2 до цих Правил.

Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).

Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та/або супутні послуги банку, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту (уключаючи комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення та інші платежі), кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб (страхові та податкові платежі, збори на обов`язкове державне пенсійне страхування, біржові збори, платежі за послуги державних реєстраторів, нотаріусів та інших осіб, а також інші обов`язкові платежі), які сплачуються споживачем згідно з вимогами законодавства України та/або умовами договору про споживчий кредит (крім платежів, що згідно із законодавством України не включаються до загальних витрат за споживчим кредитом).

Закон України "Про споживче кредитування" розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.

Відповідно до частини першої статті 11 Закону України "Про споживче кредитування" після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не більше одного разу на місяць, а також у разі зміни істотних умов договору про споживчий кредит, уключаючи випадки, коли така зміна відбувається внаслідок настання умов, визначених таким договором, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє споживачу інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства та договором про споживчий кредит.

Відповідно до частини п`ятої статті 12 Закону України "Про споживче кредитування" умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України "Про споживче кредитування", щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частини першої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України "Про споживче кредитування".

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 21.10.2020 р. у справі № 194/1387/19 (провадження № 61-7416св20), а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 р. у справі № 496/3134/19 (провадження № 14-44цс21).

Крім того, в постанові від 01.04.2020 р. у справі № 583/3343/19 (провадження № 61-22778св19) Верховний Суд встановив, що "оспорюваними пунктами кредитного договору позичальнику фактично встановлено плату за надання інформації щодо його кредиту, безоплатність надання якої прямо встановлена частиною першою статті 11 Закону України "Про споживче кредитування". За наслідками касаційного перегляду справи Верховний Суд положення частини другої пункту 1.10, а також пункту 6 кредитного договору від 21 листопада 2018 року щодо встановлення плати за обслуговування кредитної заборгованості визнав недійсними відповідно до положень частин першої-п`ятої статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів".

Також, у постанові Верховного Суду від 15.03.2021 р. у справі № 361/392/20 (провадження № 61-16470св20) підставою визнання недійсними пунктів кредитного договору від 16 липня 2018 року щодо встановлення плати за обслуговування кредитної заборгованості вказано частини першу-п`яту статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів".

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.07.2022 р. у справі № 496/3134/19 (провадження № 14-44цс21) наголосила, що судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Дані висновки сформульовані в пункті 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 р. у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19), пункт 6.13 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 р. у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20). Судове рішення щодо правових наслідків недійсного правочину, в якому суд у мотивувальній частині робить висновки щодо дійсності чи нікчемності правочину, відповідає зазначеному принципу.

Відповідно до положень статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства (частина перша статті 14 ЦК України).

Критерії правомірності примусу суб`єкта цивільного права до певних дій (бездіяльності) пов`язуються з тим, що відповідні дії (бездіяльність) мають бути обов`язковими для такого суб`єкта (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10.10.2019 р. у справі № 320/8618/15-ц (провадження № 61-4393сво18)).

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України Верховною Радою України прийнято Закон України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану" № 2120-IX від 15.03.2022 р., яким, зокрема розділ IV "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про споживче кредитування" доповнено пунктом 6-1 такого змісту: "6-1. У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після дня його припинення або скасування у разі прострочення споживачем виконання зобов`язань за договором про споживчий кредит споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення. У разі допущення такого прострочення споживач звільняється, зокрема, від обов`язку сплати кредитодавцю неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов`язань за таким договором. Забороняється збільшення процентної ставки за користування кредитом з причин інших, ніж передбачені частиною четвертою статті 1056-1 ЦК України, у разі невиконання зобов`язань за договором про споживчий кредит у період, зазначений у цьому пункті. Норми цього пункту поширюються, у тому числі, на кредити, визначені частиною другою статті 3 цього Закону. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит, нараховані включно з 24.02.2022 за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за таким договором, підлягають списанню кредитодавцем".

Також, згідно із Законом № 2120-IX від 15.03.2022 розділ "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 18, яким визначено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення; установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24.02.2022 за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Пункт 6-1 розділу IV "Прикінцеві та перехідні положення" виключено на підставі Закону України № 3498-IX від 22.11.2023, який набрав чинності 24.12.2023. Зміни чи виключення пункту 18 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України не здійснювалося.

Також, вказаним Законом України № 3498-IX від 22.11.2023 у Законі України "Про споживче кредитування" у розділі IV "Прикінцеві та перехідні положення" пункт 6 викладено в такій редакції: "6. У разі прострочення споживачем у період з 01.03.2020 до припинення зобов`язань за договором про споживчий кредит, укладеним до тридцятого дня включно з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг", у тому числі того, строк дії якого продовжено після набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг", споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення. У тому числі, але не виключно, споживач у разі допущення такого прострочення звільняється від обов`язку сплати кредитодавцю неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, передбачених договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов`язань за таким договором. Забороняється збільшення процентної ставки за користування кредитом з інших причин, ніж передбачені частиною четвертою статті 1056-1 Цивільного кодексу України, у разі невиконання зобов`язань за договором про споживчий кредит у період, зазначений у цьому пункті. Дія положень цього пункту поширюється, у тому числі, на кредити, визначені частиною другою статті 3 цього Закону. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит, нараховані за період, зазначений у цьому пункті, за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) зобов`язань за таким договором, підлягають списанню кредитодавцем".

Отже, на час розгляду справи в суді є чинними положення пункту 18 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України, на необхідності застосування яких вказує керуючий реструктуризацією боргів боржника, та положення пункту 6 розділу IV "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про споживче кредитування".

Відповідно до частини 1 статті 4 ЦК України основу цивільного законодавства України становить Конституція України.

Основним актом цивільного законодавства є ЦК України (частина 2 статті 4 ЦК України).

Отже, частина друга статті 4 ЦК України закріплює пріоритет норм цього Кодексу над нормами інших законів. До того ж такий спосіб вирішення колізії норм ЦК України з нормами інших законів - з констатацією пріоритету норм цього Кодексу над нормами інших законів підтримувався як Конституційним Судом України (рішення від 13.03.2012 у справі № 5-рп/2012), так і Верховним Судом України (постанови від 30.10.2013 у справі № 6-59цс13, від 16.12.2015 у справі № 6-2023цс15). Вказане узгоджується і з правовою позицією, висловленою у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17 (пункт 17), від 18.01.2022 у справі № 910/17048/17 (пункт 78), від 29.06.2022 у справі № 477/874/19 (пункт 69)).

Висновки щодо застосування пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України до зобов`язань, які виникли на підставі окремих договорів, Верховним Судом вже викладалися. Зокрема, вказувалося, що на договір про надання поворотної фінансової допомоги (позики) розповсюджується дія пункту 18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06.09.2023 у справі № 910/8349/22); на кредитний договір розповсюджується дія пункту 18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18.10.2023 у справі № 706/68/23 (провадження № 61-8279св23)).

Тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань. Така особливість проявляється:

1) в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування;

2) в договорах, на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит;

3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання).

Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною другою статті 625 ЦК України, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24.02.2022 за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем). Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 12.02.2025 р. у справі № 758/5318/23.

У відповідності до ч. ч. 1, 2 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Статтею 76 ГПК України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

У відповідності до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Дослідивши матеріали заяви про грошові вимоги, господарським судом встановлено наявність невиконаного грошового зобов`язання боржника перед ТОВ "ФК "Незалежні фінанси", що виникло із укладеного 24.05.2025 договору про споживчий кредит № 2636413 та підтверджується наявними у матеріалах справи анкетою заявою на кредит № 2636413, заявою на отримання кредиту № 2636413 від 24.05.2025, паспортом споживчого кредиту № 2636413, платіжним дорученням № 43273996 від 24.05.2025, повідомленням ТОВ "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "КОТРАКТОВИЙ ДІМ" про успішність операції згідно договору № 120523/1 від 12.05.2023 на суму 3000 грн.

В подальшому право вимоги за договором перейшло до ТОВ "ФК "ЕЛ.ЕН.ГРУП" у відповідності до укладеного з ТОВ "ФК "Незалежні фінанси" 19.09.2025 договору факторингу № 19092025, що підтверджується витягом з реєстру боржників, який є додатком до вказаного договору.

Боржником не надано доказів повернення отриманих кредитних коштів в розмірі 3000 грн та за надання кредиту в сумі 750 грн.

Ураховуючи вищевикладене, суд визнає конкурсні грошові вимоги ТОВ "ФК "ЕЛ.ЕН.ГРУП" до фізичної особи ОСОБА_1 у сумі 3750 грн, що підлягають задоволенню у другу чергу задоволення вимог кредиторів та витрати у сумі 5324, 80 грн (судовий збір), що підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.

З урахуванням вищевикладених правових висновків Верховного Суду, наведених у зазначених постановах, суд дійшов висновку про нікчемність пунктів наведеного кредитного договору щодо можливості нарахування позичальнику комісії за обслуговування кредиту, так як такі умови договору суперечать наведеному законодавству, чинному на дату укладення договору, у зв`язку із чим, грошові вимоги ТОВ "ФК "Ел.Ен.Груп" до боржника ОСОБА_1 в частині комісії за обслуговування кредиту на суму 2940 грн. відхиляються судом.

За викладених обставин, з аналізу положень пункту 18 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" та статей 1046, 1049, 1050, 1054 ЦК України, суд дійшов висновку, що на укладені між кредитором та боржником договір № 2636413 від 24.05.2025 про надання споживчого кредиту, розповсюджується дія пункту 18 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України, а відтак позичальник ( ОСОБА_1 ) звільняється від обов`язку сплати на користь позикодавця штрафних санкцій на суму 6000 грн за вказаним договором, а нараховані позикодавцем штрафні санкції, що передбачені відповідними договорами, підлягають списанню позикодавцем.

Відтак вимоги щодо визнання вимог в частині нарахованої неустойки не визнаються судом.

Таким чином, вимоги кредитора до боржника підлягають частковому задоволенню у сумі 3750 грн, що складається із заборгованості за тілом кредиту (3000 грн) та заборгованості по комісії за його надання (750 грн).

26.05.2026 на офіційному сайті Верховного Суду опубліковано повідомлення про відкриття провадження у справі № 916/1743/26 про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1 (публікація № 79526 від 26.05.2026).

Відлік строку на заявлення грошових вимог кредиторів починається з дня офіційного оприлюднення оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство, тобто першим днем перебігу цього строку є день, наступний за днем офіційного оприлюднення такого оголошення. Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд відповідно до постанови від 20.05.2021 по справі № 904/2166/20.

Заява ТОВ ФК ЕЛ.ЕН.ГРУП про грошові вимоги до боржника сформована в системі Електронний суд 10.07.2026 та зареєстрована судом за вх. № 3-753/26 від 10.07.2026.

Ураховуючи те, що оголошення про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність боржника було оприлюднено за № 79526 від 26.05.2026 та граничною датою для пред`явлення заяв до боржника є 25.06.2026, заява ТОВ ФК ЕЛ.ЕН.ГРУП подана до Господарського суду Одеської області з пропуском встановленого ст. 45 Кодексу України з процедур банкрутства строку.

Суд зазначає, що наслідком недотримання встановленого ч. 1 ст. 45 КУзПБ строку для подання заяви з грошовими вимогами до боржника є позбавлення права вирішального голосу на зборах та комітеті кредиторів.

Щодо вимог заявника в частині витрат на правничу допомогу в розмірі 7000 грн суд зазначає таке.

Відповідно до ч.1 ст.16 ГПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків встановлених законом (ч.2 ст.16 ГПК України).

Згідно з частинами 1, 3 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частин 1 та 2 ст.126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч.8 ст.129 ГПК України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч.3 ст.126 ГПК України).

У постанові від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.

За змістом п.1 ч.2 ст.126, ч.8 ст.129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19.

Згідно зі ст.30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Верховний Суд у постанові від 06.03.2019 у справі №922/1163/18 виснував, що адвокатський гонорар може існувати в двох формах фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань, з урахуванням складності справи, кваліфікації, досвіду і завантаженості адвоката та інших обставин. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю (правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 виснувала, що визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

За змістом ч. 4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Як вбачається з матеріалів справи, заява з грошовими вимогами ТОВ ФК ЕЛ.ЕН.ГРУП підписана представником заявника адвокатом Остапченко Оленою Василівною, якою на підтвердження витрат на правничу допомогу додано: договір № 15042026 від 15.04.2026 про надання правничої допомоги; акт від 11.06.2026 прийому передачі наданих послуг до договору № 15042026 від 15.04.2026 про надання правової допомоги; детальний опис виконаних робіт (наданих послуг) на виконання умов договору № 15042026 від 15.04.2026 про надання правової допомоги.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для включення до витрат, пов`язаних з провадженням у справі про неплатоспроможність, понесені заявником 7 000 грн витрат на професійну правничу допомогу, які відповідають критеріям реальності адвокатських витрат, пропорційності, справедливості та розумності їхнього розміру.

Судом враховуються висновки Верховного Суду, що витрати на правничу допомогу за своєю природою не є кредиторськими вимогами, а вважаються витратами, пов`язаними з провадженням у справі про неплатоспроможність, що мають загальний порядок розподілу та відшкодування, передбачений нормами ГПК України та відшкодовуються у межах процедур відновлення платоспроможності фізичної особи у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів (постанови Верховного Суду від 23.09.2021 у справі №904/1907/15, від 20.10.2022 у справі 3 926/2987-б/20).

Ураховуючи вищевикладене, суд визнає конкурсні грошові вимоги ТОВ ФК ЕЛ.ЕН.ГРУП до фізичної особи ОСОБА_1 у сумі 3750 грн, що підлягають задоволенню у другу чергу задоволення вимог кредиторів, витрати у сумі 5324, 80 грн (судовий збір) та у сумі 7000 грн (витрати на правничу допомогу), що підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.

Керуючись ст. ст. 45, 122, 133 Кодексу України з процедур банкрутства, ст. 234 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Визнати частково конкурсні грошові вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія ЕЛ.ЕН.ГРУП (01001, м. Київ, вул. Ірининська, буд. 5/24, офіс 89; код ЄДРПОУ 41240530) до фізичної особи ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) у сумі 3750 грн, що підлягають задоволенню у другу чергу задоволення вимог кредиторів та витрати у сумі 5324, 80 грн (судовий збір) та у сумі 7000 грн (витрати на правничу допомогу), що підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.

2. Відхилити грошові вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія ЕЛ.ЕН.ГРУП (01001, м. Київ, вул. Ірининська, буд. 5/24, офіс 89; код ЄДРПОУ 41240530) до фізичної особи ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) у сумі 8940 грн.

Ухвала є підставою для внесення відомостей до реєстру вимог кредиторів у відповідності до ч. 6 ст. 45 Кодексу України з процедур банкрутства.

Ухвала набирає законної сили 27 жовтня 2026 року та відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу України з процедур банкрутства може бути оскаржена в порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених Кодексом України з процедур банкрутства.

Повну ухвалу складено та підписано 27 жовтня 2026 року.

Копію ухвали надіслати до електронного кабінету користувача підсистеми Електронний суд: ОСОБА_1 ; арбітражного керуючого Белінської Н.О., ТОВ Фінансова компанія ЕЛ.ЕН.ГРУП.

Суддя О.О. Мусієнко