Рішення № 140993435, 17.09.2026, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" вересня 2026 р. м. Київ Справа № 911/3415/20

Господарський суд Київської області у складі судді Сокуренко Л.В., за участю секретаря судового засідання Друккера Д.Д., дослідивши матеріали справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ШТРУБЕ УКРАЇНА ГМБХ»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «БІРІТ-ФОРТУНА К»

про стягнення 62 000, 00 грн та зобов`язати повернути майно

Учасники судового процесу:

від позивача: Браніцький О.М., Мальчик О.М.;

від відповідача: Краснящих Б.М., Каденко А.С.;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ШТРУБЕ УКРАЇНА ГМБХ» звернулося до Господарського суду Київської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «БІРІТ-ФОРТУНА К» про стягнення 62 000, 00 грн та зобов`язати повернути майно.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов`язання за договором зберігання № ЗБ/22.02.2019 від 22.02.2019 в частині повернення майна зі зберігання на вимогу позивача. У зв`язку із цим позивач звернувся до суду із даним позовом, в якому просить суд:

- зобов`язати ТОВ «БІРІТ-ФОРТУНА К» повернути ТОВ «ШТРУБЕ УКРАЇНА ГМБХ» майно, а саме: пшеницю озиму, не протруєну, сорт АКРАТОС СН-1, в кількості 63, 00 тонни, загальною вартістю 630 000, 00 грн та пшеницю озиму, не протруєну, сорт РУМОР СН-1, в кількості 61, 00 тонна, загальною вартістю 610 000, 00 грн, яке знаходиться на складі ТОВ «БІРІТ-ФОРТУНА К» за адресою: Київська обл., Васильківський р-н, с. Кодаки, вул. Леніна.

- стягнути з ТОВ «БІРІТ-ФОРТУНА К» на користь ТОВ «ШТРУБЕ УКРАЇНА ГМБХ» 62 000, 00 грн штрафу на підставі п. 4.5 договору за невиконання умов договору в частині повернення майна зі зберігання на вимогу позивача.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 07.12.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 911/3415/20. Призначено підготовче засідання на 13.01.2021.

13.01.2021 до суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення підготовчого засідання на іншу дату.

13.01.2021 у підготовче засідання з`явився представник позивача. Представник відповідача у підготовче засідання не з`явився, про дату та час підготовчого засідання був повідомлений належним чином.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 13.01.2021 відкладено підготовче засідання у справі № 911/3415/20 на 10.02.2021, про що занесено до протоколу підготовчого засідання.

10.02.2021 у підготовче засідання з`явився представник позивача. Представник відповідача у підготовче засідання вдруге не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату та час підготовчого засідання був повідомлений належним чином.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 10.02.2021 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та відкладено підготовче засідання у справі № 911/3415/20 на 17.03.2021, про що занесено до протоколу підготовчого засідання.

17.03.2021 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач не визнав позов повністю з наступних підстав. За ствердженням відповідача, договір зберігання № ЗБ/22.02.2019 від 22.02.2019, який надано до суду, між сторонами не укладався, а підпис, який виконаний від імені директора Даниленка В.М., ним не вчинявся. Крім того, як зазначив відповідач, 20.08.2020 в село, де знаходиться підприємство відповідача, прибули представники позивача і пред`явили вимогу допустити їх до складу із зерном та пред`явили договір зберігання № ЗБ/22.02.2019 від 22.02.2019 та акт приймання-передачі майна № 1 від 22.02.2019 до нього, однак вказані документи відрізнялись від тих, що надані до суду. За доводами відповідача, в наданому на той час договорі зберігання в графі генеральний директор Геррманн Л. та акті приймання-передачі в графі поклажодавець були відсутні підписи, а стояли лише печатки. Крім того, відповідач доводив, що в п. 2.1.5 договору, в якому вказується адреса зберігання майна в тому місці, де наразі міститься від руки напис «Київська обл., Васильківський р-н, с. Кодаки, вул. Леніна» на той час був пропуск. Аналогічно, в п. 2.2.1 договору, де зазначається місце передання товару на зберігання і наразі міститься напис ручкою «Київська обл., Васильківський р-н, с. Кодаки, вул. Леніна» на той час також був пропуск. В акті прийому-передачі № 1 станом на 20.08.2020 в графі, де вказується дата укладення договору, не було вказано число, натомість наразі там міститься напис ручкою « 22»; у пункті 1 рядки таблиці «кількість тон» та «загальна вага» були незаповнені; пункти 2 та 3, де вказується загальна вартість майна та його загальна кількість, не були заповнені, у той час як наразі там дописані цифри « 1240000,00 (один мільйон двісті сорок тисяч грн.» та « 124,00 одиниць тон». Як зазначив відповідач, казані обставини може підтвердити свідок ОСОБА_1 , який був присутнім під час розмови директора ТОВ «БІРІТ-ФОРТУНА К» Даниленка В.М з представниками позивача. Відповідач твердив, що вказана особа здійснила фотофіксацію договору та акта приймання-передачі на свій телефон, на якому вбачається за можливе встановити місце та дату здійснення фотофіксації. Саме з цих підстав, за ствердженням відповідача, що вказані договори не були заповнені, а підпис директору ТОВ «БІРІТ-ФОРТУНА К» Даниленку В.М. не належить, останній відмовив у допуску в складське приміщення працівників позивача, пояснивши, що жодного належного їм майна підприємство відповідача на зберігання не приймало. У подальшому, як зазначив відповідач, представники позивача викликали поліцію, і поки працівники поліції їхали на виклик, представники позивача від руки вписали в договір та акт ті дані, які наразі є вписаними. Відповідач доводив, що по приїзду працівників поліції директор ТОВ «БІРІТ-ФОРТУНА К» Даниленко В.М. та свідок ОСОБА_1 надали останнім зроблені фотознімки договору, який не містив даних щодо кількості та вартості зерна, місця його зберігання, повідомивши про те, що рукописні записи були внесені в договір та акт щойно представниками позивача, після чого представники поліції поїхали. На думку відповідача, факт того, що наданий суду договір зберігання № ЗБ/22.02.2019 від 22.02.2019 та акт прийому-передачі № 1 від 22.02.2019 станом на 20.08.2020 містив не заповнені графи свідчить про те, що вказаний договір не було укладено між сторонами, оскільки станом на 22.02.2019 не було погоджено істотних умов договору зберігання, а саме: кількість та вартість товару, місце його зберігання та місце його передачі на зберігання. Відповідач вважав, що заповнення вказаних пробілів одноособово позивачем вказує на односторонній характер правочину, який породжує наслідки лише для самого позивача. Таким чином, на думку відповідача, оскільки підпис директора ТОВ «БІРІТ-ФОРТУНА К» містився під договором, який не містив істотних даних на момент його проставлення, він не може слугувати доказом погодження тих умов, які одноособово були вписані позивачем зі спливом 1,5 року з дати, визначеної в договорі. Відповідач вважав, що умови договору зберігання та акта приймання-передачі майна (зокрема вартість майна, що передано на зберігання, розмір та порядок оплати за зберігання, строк дії договору) є вкрай невигідними для відповідача, оскільки останнє, з огляду на наведені позивачем обставини, безоплатно зберігало зерно і не мало змоги використовувати свої потужності у власній господарській діяльності. Вказані вище обставини, на думку відповідача, дають підстави вважати, що договір зберігання № ЗБ/22.02.2019 від 22.02.2019 є неукладеним, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини. Відповідач також стверджував, що станом на момент складення акта приймання-передачі товару № 1 від 22.02.2019 позивач не мав у власності, володінні та розпорядження спірного зерна, оскільки видаткові накладні №№ 55/1, 55/2, 55/3 підписані між позивачем та Іноземним підприємством тільки протягом 26-28 лютого 2019 року (тобто через 4 дні після дати підписання спірного акта), а тому спірний акт прийому-передачі не може підтвердити факт передачі на зберігання зерна від позивача відповідачу. Крім того, за доводами відповідача, зі змісту наданих позивачем товарно-транспортних накладних не вбачається, що товар був поставлений за адресою складських приміщень ТОВ «БІРІТ-ФОРТУНА К» і що такий товару був прийнятий відповідальною особою цього підприємства. На думку відповідача, оскільки надані позивачем товарно-транспортні накладні не оформлені належним чином відповідно до Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні вбачається, що таке розвантаження товару є незакінченим, а по суті таким, яке ніколи на було на території відповідача. Відповідач стверджував, що в силу Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні» відповідач не може бути зберігачем зерна, оскільки не має статусу зернового складу, а відтак не могло укладати відповідного договору, у зв`язку із чим спірний договір зберігання є таким, що суперечить законодавству.

Також, 17.03.2021 до суду від відповідача надійшло клопотання про призначення судово-почеркознавчої експертизи.

17.03.2021 у підготовче засідання з`явились представники сторін. Суд протокольно прийняв відзив до розгляду та долучив його до матеріалів справи.

Суд повідомив представників сторін, що клопотання відповідача про призначення судово-почеркознавчої експертизи буде розглянуто в наступному підготовчому засіданні.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 17.03.2021 відкладено підготовче засідання у справі № 911/3415/20 на 01.04.2021, про що занесено до протоколу підготовчого засідання.

24.03.2021 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивач повністю відхилив заперечення відповідача з огляду на наступне. Позивач заперечив твердження про неукладеність договору зберігання № ЗБ/22.02.2019 від 22.02.2019, наголошуючи на тому, що вказаний договір наявний у позивача в оригіналі, від імені відповідача підписаний директором Даниленком В.М. та скріплений печаткою ТОВ «БІРІТ-ФОРТУНА К» і сумнівів щодо належності підпису керівнику та печатки ТОВ «БІРІТ-ФОРТУНА К» у позивача не виникало. Позивач зауважив на тому, що відповідач у своїх заперечення не надає пояснень щодо проставленої на договорі печатки, зокрема не підтверджує її втрату чи викрадення. Також заперечив твердження відповідача про надання 20.08.2020 представниками позивача договору зберігання № 3Б/22.02.2019 від 22.02.2019 із незаповненими графами істотних умов, оскільки такі твердження не відповідають дійсності та не підтверджені жодним належним, допустимими та достовірними доказами. Щодо заяви свідка ОСОБА_1 позивач вказав, що остання оформлена з порушеннями положень ст. 88 ГПК України, а обставини, викладені у заяві, не мають значення для справи, оскільки суперечать поданим позивачем письмовим доказам, у зв`язку із чим вказана заява свідка не може бути прийнята судом в якості належного та допустимого доказу в підтвердження викладених відповідачем у відзиві обставин. Крім того, позивач поставив під сумнів той факт, що свідок вказує своє місце роботи офіс ТОВ «Агро ДНІПРО ЛТД» за адресою: с. Кодаки Васильківського району, тоді як згідно інформації, яка міститься у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, місцезнаходженням ТОВ «Агро ДНІПРО ЛТД» є вул. Гоголя, 26, м. Васильків, Київської області, на підтвердження чого позивач долучив до відповіді на відзив роздруківку з ЄДР. Позивач вказав на те, що представники позивача не могли звертатися до сторонньої особи із вимогою про повернення майна ТОВ «ШТРУБЕ УКРАЇНА ГМБХ», а фотознімки, які приєднані до заяви свідка не підтверджують надання такого договору саме представниками позивача та не виключають монтування. Вказівка у відзиві щодо невигідних для відповідача умов договору зберігання в частині оплати за зберігання, на думку позивача, спростовується тим, що такі умови були погоджені сторонами на час його підписання та влаштовували обидві сторони. Таким чином, позивач вважав необґрунтованими заперечення відповідача щодо неукладення договору зберігання. Із твердженнями відповідача про те, що акт приймання-передачі № 1 від 22.02.2019 не підтверджує факт передачі позивачем відповідачу зерна на зберігання з огляду на те, що акт датований 22.02.2019, а поставка зерна згідно ТТН відбулася у період з 26-28.02.2019, позивач не погодився, оскільки, за його доводами, сторонами було підписано завчасно разом із договором акт приймання-передачі майна № 1 від 22.02.2019 на всі поставки партій товару в силу того, що у день приймання на склад кожної партії товару, на цьому складі не був присутній представник позивача. Що стосується недоліків в оформленні ТТН (відсутності адреси розвантаження, які допущені перевізником) позивач зазначив, що на підтвердження розвантаження майна позивача на складі відповідача за адресою: Київська обл., Васильківський р-н, с. Кодаки, вул. Леніна, до матеріалів справи було долучено заявки щодо перевезення вантажу до договору перевезення вантажів № П-40/04092018 від 04.09.2018, оформлені між позивачем та ФОП Мадієвою В.С., в яких зазначено місце розвантаження. Посилання відповідача на відсутність трудових відносин з фізичною особою на прізвище Власенко, який приймав товар на складі Київська обл., Васильківський р-н, с. Кодаки, вул. Леніна у перевізника, позивач заперечив, оскільки відповідач жодних доказів на підтвердження вказаної обставини не надав, а перевізник під час розвантаження не має можливості перевірити належне оформлення трудових відносин особи, яка приймає товар. Крім того, за ствердженням позивача, перебування майна позивача на зберіганні також підтверджується здійсненням у червні та липні 2019 року на складі відповідача за адресою: Київська обл., Васильківський р-н, с. Кодаки, вул. Леніна, за замовленням позивача робіт з дезінсекції, дератизації та фумігації 155 тонн пшениці відповідно до умов договору № 476 від 14.02.2019, укладеного між позивачем та ТОВ «Санітарно-профілактична компанія «Ліквідатор», що підтверджується актами надання послуг № 606/01 від 06.06.2019, № 1207/47 від 12.07.2019.

01.04.2021 до суду від позивача надійшли письмові пояснення щодо клопотання відповідача про призначення експертизи.

01.04.2021 до суду від позивача надійшло клопотання про приєднання письмових доказів до матеріалів справи, в яких позивач просить суд поновити процесуальний строк на подання письмових доказів та приєднати до матеріалів справи наступні докази: - заяву свідка ОСОБА_2 від 31.03.2021, платіжні доручення № 6805 від 24.05.2019 та № 7001 від 19.07.2019, податкові накладні № 133 від 24.05.2019, № 66 від 12.07.2019.

Враховуючи те, що суддя Сокуренко Л.В., починаючи з 23.03.2021 по 02.04.2021 перебувала у відпустці, тому судове засідання, призначене на 01.04.2021, не відбулось.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 06.04.2021 призначено підготовче засідання у справі № 911/3415/20 на 21.04.2021.

20.04.2021 до суду через систему «Електронний суд» від представника відповідача надійшло заперечення на відповідь на відзив з додатковими письмовими доказами, які прийняті судом до розгляду та долучені до матеріалів справи. У запереченнях відповідач відносно наявності печатки ТОВ «БІРІТ-ФОРТУНА К» на договорі зазначив, що твердження позивача про наявність печатки в договорі не має юридичного значення для встановлення питання укладеності або неукладеності спірного договору. Також вказав, що аркуш з печаткою Товариства міг випадково вийти з володіння юридичної особи, а недобросовісна сторона могла цим скористатись у власних корисних цілях склавши документ про нібито передане на зберігання майно. Заперечив твердження позивача про прийняття майна працівником відповідача на прізвище Власенко, на підтвердження чого долучив до заперечень звіти до Пенсійного фонду України за січень-березень 2019 року, з яких вбачається, що в штаті працівників особа на прізвище Власенко відсутня. Крім того, заперечив, що на його територію поставлялось коли-небудь належне позивачу майно і працівники або інші представники відповідача приймали майно позивача. У даному випадку, за ствердженням відповідача, мова в документах позивача може йти про інше приміщення, як знаходиться по вул. Леніна с. Кодаки Київської області, в якому наявна особа на прізвище Власенко і позивач помилково пред`являє претензії до ТОВ «БІРІТ-ФОРТУНА К». Посилався на те, що ТОВ «БІРІТ-ФОРТУНА К» не підписувало ніяких документів із ФОП Мадієвою В.С., у тому числі заявок щодо перевезення зерна, а тому долучені позивачем заявки на перевезення не несуть жодної доказової сили по відношенню до відповідача. Крім того, стверджував про те, що ніколи жодна установа без дозволу ТОВ «БІРІТ-ФОРТУНА К» не заходила на територію підприємства і такій фірмі як ТОВ «Санітарно-профілактична компанія «Ліквідатор» дозвіл не надавався, а тому долучений позивачем договір № 476 від 14.02.2019, укладений з ТОВ «Санітарно-профілактична компанія «Ліквідатор», та акти надання послуг № 606/01 від 06.06.2019, № 1207/47 від 12.07.2019 до нього не можуть підтверджувати факт передачі позивачем відповідачу зерна на зберігання.

21.04.2021 у підготовче засідання з`явились представники сторін та надали усні пояснення щодо доцільності призначення у справі судової почеркознавчої експертизи.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 21.04.2021 у справі № 911/3415/20 відкладено підготовче засідання у справі № 911/3415/20 на 20.05.2021. Витребувано у ТОВ «ШТРУБЕ УКРАЇНА ГМБХ» оригінали договору та акта приймання-передачі майна № 1 від 22.02.2019 до договору зберігання № ЗБ/22.02.2019 від 22.02.2019.

23.04.2021 до суду від позивача надійшло клопотання про приєднання письмових доказів до матеріалів справи, а саме рекомендоване поштове повідомлення про вручення письмових пояснень позивача за трекінг-номером 0500375122033.

19.05.2021 до суду через систему «Електронний суд» від представника відповідача надійшло клопотання про приєднання до матеріалів справи додаткового письмового доказу: копію довідки з поштового відділення щодо особи, яка отримала від відповідача поштове відправлення позивача, який прийнятий судом до розгляду та долучений до матеріалів справи.

20.05.2021 до суду через систему «Електронний суд» від представника відповідача надійшло клопотання про доповнення питань, заявлених в клопотанні про призначення судово-почеркознавчої експертизи від 16.03.2021, яке прийнято судом до розгляду та долучено до матеріалів справи.

20.05.2021 до суду від позивача надійшло клопотання про приєднання оригіналів договору та акта до матеріалів справи на виконання вимог ухвали суду від 21.04.2021.

20.05.2021 у підготовче засідання з`явилися представники сторін. Представник відповідача усно клопотав про відкладення підготовчого засідання та продовження строку для подачі доказів. Суд протокольно задовольнив усне клопотання представника відповідача.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 20.05.2021 відкладено підготовче засідання у справі № 911/3415/20 на 16.06.2021, про що занесено до протоколу підготовчого засідання.

11.06.2021 відповідач подав до суду оригінал заяви свідка ОСОБА_1 з додатками до неї.

16.06.2021 до суду від позивача надійшли письмові пояснення щодо клопотання відповідача про доповнення питань, заявлених в клопотанні про призначення судово-почеркознавчої експертизи від 16.03.2021.

16.06.2021 у підготовче засідання з`явилися представники сторін, а також директор ТОВ «БІРІТ-ФОРТУНА К» Даниленко В.М.

У підготовчому засіданні представник відповідача подав клопотання про долучення до матеріалів справи документів, на яких містяться зразки підпису директора ТОВ «БІРІТ-ФОРТУНА К» Даниленка В.М., які долучені до матеріалів справи.

Крім того, у підготовчому засіданні судом відібрано експериментальні зразки підпису директора ТОВ «БІРІТ-ФОРТУНА К» Даниленка В.М.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 16.06.2021 оголошено перерву в судовому засіданні у справі № 911/3415/20 на 23.06.2021, про що занесено до протоколу підготовчого засідання.

22.06.2021 до суду через систему «Електронний суд» від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення підготовчого засідання.

23.06.2021 у підготовче засідання з`явився представник позивача. Представник відповідача у підготовче засідання вдруге не з`явився, про дату та час підготовчого засідання був повідомлений належним чином.

Суд повідомив представника позивача, що клопотання відповідача про призначення судово-почеркознавчої експертизи буде розглянуто в наступному підготовчому засіданні.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 23.06.2021 відкладено підготовче засідання у справі № 911/3415/20 на 01.07.2021, про що занесено до протоколу підготовчого засідання.

01.07.2021 у підготовче засідання з`явилися представники сторін. Судом відібрано експериментальні зразки відтиску печатки ТОВ «БІРІТ-ФОРТУНА К».

Ухвалою Господарського суду Київської області від 01.07.2021 відкладено підготовче засідання у справі № 911/3415/20 на 15.07.2021, про що занесено до протоколу підготовчого засідання.

15.07.2021 у підготовче засідання з`явилися представники сторін та надали усні пояснення щодо доцільності проведення у даній справі судово-почеркознавчої експертизи.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 15.07.2021 задоволено клопотання відповідача про призначення судової комплексної почеркознавчої та технічної експертизи по справі № 911/3415/20. Призначено судову комплексну почеркознавчу та технічну експертизу по справі № 911/3415/20, проведення якої доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз Міністерства юстиції України. На вирішення експерту поставлені наступні питання:

- Чи виконано підпис від імені Даниленка Віталія Миколайовича у договорі зберігання № ЗБ/22.02.2019 від 22.02.2019 року (на другій сторінці договору, внизу перед словами «В. М. Даниленко») особою Даниленко В.М., від імені якої він зазначений, чи іншою особою?

- Чи виконано підпис від імені Даниленка Віталія Миколайовича у акті № 1 приймання - передачі майна до Договору зберігання № ЗБ/22.02.2019 від 22 лютого 2019 року (внизу документа, в графі «Зберігач») особою Даниленко В.М., від імені якої він зазначений, чи іншою особою?

- Чи співпадають дати виконання рукописних записів в договорі зберігання № ЗБ/22.02.2019 від 22.02.2019 року: в пункті 2.1.5. «Київська обл., Васильківський район, с. Кодаки, вул. Леніна»; в пункті 2.2.1. «Київська обл. Васильківський район, с. Кодаки, вул. Леніна» та в акті приймання-передачі майна до договору зберігання № ЗБ/22.02.2019 від 22.02.2019: в графі, де вказується дата складання акту: цифри « 22»; в таблиці до пункту 1 в колонці «Кількість, т.» - « 63,00», « 61,00»; в таблиці до пункту 1 в колонці «Загальна вартість, грн.» - « 630000,00», « 610000,00»; в пункті 2, де вказується загальна вартість майна цифри: « 1240000,00» та слова «один мільйон двісті сорок тис.»; в пункті 3, де вказується загальна кількість майна цифри: « 124,00» - з датами складання договору та акту. Якщо ні, то в які дати здійснені зазначені записи?

Зупинено провадження у справі № 911/3415/20 до закінчення проведення комплексної судової експертизи.

31.08.2021 до суду від КНДІСЕ Міністерства юстиції України надійшло клопотання судового експерта про надання додаткових документів, необхідних для вирішення питань, поставлених перед експертом.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 13.09.2021 поновлено провадження у справі № 911/3415/20. Задоволено клопотання судового експерта Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України про надання матеріалів, необхідних для проведення експертизи. Призначено засідання для розгляду клопотання експерта на 23.09.2021. Зобов`язано ТОВ «БІРІТ-ФОРТУНА К» надати до суду необхідні документи та письмовий дозвіл на вирізання штрихів рукописних записів, підписів у всіх наданих досліджуваних та порівняльних документах.

23.09.2021 у підготовче засідання з`явився представник позивача. Представник відповідача у підготовче засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату та час підготовчого засідання був повідомлений належним чином.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 23.09.2021 у справі № 911/3415/20 відкладено засідання для розгляду клопотання експерта на 07.10.2021. Визнано явку відповідача обов`язковою та повторно зобов`язано ТОВ «БІРІТ-ФОРТУНА К» надати до суду документи.

07.10.2021 у підготовче засідання з`явилися представники сторін.

Представник відповідача подав до суду клопотання про долучення до матеріалів справи документів на виконання вимог ухвали суду від 13.09.2021, а також надав дозвіл на вирізання з наданих документів графічних зображень та вчинення інших необхідних дій для проведення експертного дослідження.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 07.10.2021 зупинено провадження у справі № 911/3415/20 до закінчення проведення судової комплексно-почеркознавчої та технічної експертизи, призначеної ухвалою Господарського суду Київської області від 15.07.2021. Направлено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз Міністерства юстиції України необхідні документи та дозвіл на вирізання з наданих документів графічних зображень та вчинення інших необхідних дій для проведення експертного дослідження.

28.10.2021 матеріали справи № 911/3415/20 направлено на адресу Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України.

04.03.2026 Господарський суд Київської області направив запит до Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України про надання інформації щодо стану проведення судової комплексної почеркознавчої та технічної експертизи по справі № 911/3415/20 та орієнтовні терміни її виконання.

20.03.2026 справа № 911/3415/20 повернулась до Господарського суду Київської області разом із висновком експертів № 24826/21-34/24827/24828/21-32/22147ч22160/22-34/22161/22162/22-32 від 18.08.2022 за результатами проведення комплексної судово-почеркознавчої експертизи та судово-технічної експертизи документів у справі № 911/3415/20.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 30.03.2026 поновлено провадження у справі № 911/3415/20 та призначено підготовче засідання на 16.04.2026.

16.04.2026 у підготовче засідання з`явився представник позивача. Представник відповідача у підготовче засідання не з`явився, однак подав до суду клопотання про відкладення підготовчого засідання від 16.04.2026.

Суд протокольно відмовив у задоволенні клопотання відповідача про відкладення підготовчого засідання з підстав його необґрунтованості.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 16.04.2026 вирішено закрити підготовче провадження та призначити справу № 911/3415/20 до судового розгляду по суті на 21.05.2026, про що занесено до протоколу підготовчого засідання.

18.05.2026 до суду через систему «Електронний суд» від відповідача надійшло заперечення на протокольну ухвалу суду від 16.04.2026 про відмову у відкладенні підготовчого засідання та закриття підготовчого засідання, клопотання про повернення до стадії підготовчого провадження, клопотання про призначення повторної судової комплексної почеркознавчої та технічної експертизи по справі № 911/3415/20, а також клопотання про поновлення процесуального строку на подання доказів, в якому відповідач просив суд визнати причини пропуску строку для подання доказів по справі № 911/3415/20 поважними, поновити відповідачу строк для подання доказів, прийняти та долучити до матеріалів справи наступні докази: картки атестованого судового експерта Посільського О.О. та атестованого судового експерта Рябенко І.Ю., роздруковані з реєстру атестованих судових експертів, в якій зазначені відомості про притягнення їх до відповідальності.

20.05.2026 до суду через систему «Електронний суд» від позивача надійшло вступне слово по справі № 911/3415/20.

21.05.2026 в судове засідання з`явились представники сторін.

Суд протокольно долучив до матеріалів справи клопотання відповідача про поновлення процесуального строку на подання доказів, однак відмовив у прийнятті та долученні до матеріалів справи карток атестованих судових експертів, роздруковані з реєстру атестованих судових експертів, оскільки такі докази є в вільному доступі на сайті Міністерства юстиції України за посиланням https://rase.minjust.gov.ua/.

Суд також протокольно відмовив у задоволенні клопотання відповідача про повернення до стадії підготовчого провадження з огляду на таке.

Згідно з ст. 177 ГПК України завданнями підготовчого провадження є: 1) остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу; 2) з`ясування заперечень проти позовних вимог; 3) визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів; 4) вирішення відводів; 5) визначення порядку розгляду справи; 6) вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті.

Відповідно до ч. 1 ст. 178 ГПК України, у строк, встановлений судом в ухвалі про відкриття провадження у справі, відповідач має право надіслати суду - відзив на позовну заяву і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову.

За змістом ст. 181, 182 ГПК України, для виконання завдання підготовчого провадження в кожній судовій справі, яка розглядається за правилами загального позовного провадження, проводиться підготовче засідання. Підготовче засідання проводиться судом з повідомленням учасників справи. У підготовчому засіданні суд, у тому числі, з`ясовує, чи надали сторони докази, на які вони посилаються у позові і відзиві, а також докази, витребувані судом чи причини їх неподання; вирішує питання про проведення огляду письмових, речових і електронних доказів у місці їх знаходження; вирішує питання про витребування додаткових доказів та визначає строки їх подання, вирішує питання про забезпечення доказів, якщо ці питання не були вирішені раніше; встановлює порядок з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, та порядок дослідження доказів, якими вони обґрунтовуються під час розгляду справи по суті, про що зазначається в протоколі судового засідання; призначає справу до розгляду по суті, визначає дату, час і місце проведення судового засідання (декількох судових засідань у разі складності справи) для розгляду справи по суті; здійснює інші дії, необхідні для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті.

У главі 3 розділу ІІІ ГПК України закріплені положення, які встановлюють порядок реалізації принципу «диспозитивності господарського судочинства» у підготовчому засіданні. Він полягає в тому, що кожен учасник справи може довести певні обставини справи, подавши відповідні докази, надавши пояснення чи заперечення саме під час підготовчого провадження. Це зумовить чітко визначене загальне спрямування судового розгляду, окреслить коло питань, що підлягають розв`язанню на стадії судового розгляду та дозволить процесуально зекономити час розгляду справи. Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 12.08.2021 у справі № 910/17567/19, від 09.11.2021 у справі № 913/20/21.

Відповідно до ст. 194 ГПК України, завданнями розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.

Тобто, вирішення спору на підставі матеріалів, які зібрані поза межами підготовчого провадження, не відповідає завданням, які визначені процесуальним законом для кожної стадії господарського процесу.

Стадія підготовчого провадження з огляду на її мету є не формальною, а реальною запорукою здійснення ефективного правосуддя на стадії розгляду справи по суті, тож належне та добросовісне ставлення до стадії підготовчого провадження як з боку суду, так і з боку всіх учасників справи, є таким, що у повній мірі відповідає засадам справедливого правосуддя та завданням господарського судочинства. На важливість дотримання строку на подання доказів звертав свою увагу Верховний Суд й раніше у постановах від 06.02.2019 у справі № 916/3130/17, від 03.04.2019 № 913/317/18, від 03.10.2019 у справі № 902/271/18.

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що, реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції Про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух.

Суд звертає увагу, що господарським процесуальним законодавством не врегульовано питання щодо повернення до стадії підготовчого провадження після його закриття.

Разом з тим, Європейський суд зазначає, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним (рішення Суду у справі Жоффре де ля Прадель проти Франції від 16 грудня 1992 року).

Також у постанові Верховного Суду від 12.01.2022 у справі № 234/11607/20 зроблено висновок, що при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно з ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Крім того, у п. 30 постанови Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 902/271/18 сформульовано такий правовий висновок: «Також Верховний Суд звертається до власної практики, зокрема, постанови від 02.10.2019 у справі № 916/2421/18, у якій Верховний Суд погодився з судами першої та апеляційної інстанцій у питанні можливості повернення до стадії підготовчого провадження після його закриття у випадку, якщо судом встановлено замовчування відповідачем важливого питання, яке мало б бути вирішено саме на стадії підготовчого провадження. На думку Верховного Суду, стадія підготовчого провадження з огляду на її мету є не формальною, а реальною запорукою здійснення ефективного правосуддя на стадії розгляду справи по суті, тож належне та добросовісне ставлення до стадії підготовчого провадження як з боку суду, так і з боку всіх учасників справи, є таким, що у повній мірі відповідає засадам справедливого правосуддя. На важливість дотримання строку на подання доказів звертав свою увагу Верховний Суд й раніше у постановах від 06.02.2019 у справі № 916/3130/17, від 03.04.2019 № 913/317/18».

У пункті 4.12 постанови від 16.02.2021 у справі № 922/2115/19 Верховний Суд зазначив: «Суд апеляційної інстанції, посилаючись на ч. 3 ст. 269 ГПК України, відмовив у прийнятті додаткових доказів, наданих позивачем, які не були предметом розгляду у суді першої інстанції, залишивши при цьому поза увагою, що ТОВ «Азотфострейд» звертався до суду першої інстанції з відповідними клопотаннями про повернення до стадії підготовчого провадження для подання доказів у зв`язку із обставинами, зазначеними відповідачем у відзиві. Отже висновок суду апеляційної інстанції про неприйняття наданих позивачем доказів на підставі зазначеної норми є передчасним».

З врахуванням наведених правових висновків, Верховний Суд в ухвалі від 22.06.2021 у справі № 923/525/20 також зазначив про те, що місцевий господарський суд обґрунтовано дійшов висновку про можливість повернення до розгляду справи на стадію підготовчого провадження після його закриття, виходячи з фактів неотримання відповідачем копій ухвали від 09.06.2020 про відкриття провадження у справі, ухвали від 15.07.2020 про відкладення розгляду справи, ухвали від 11.08.2020 про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті, які (ухвали) повернулися до господарського суду, що підтверджується наявними у справі доказами. При цьому господарськими судами було враховано клопотання відповідача про відновлення підготовчого провадження, яке (клопотання) обґрунтовується тим, що про судову справу відповідач дізнався тоді, коли підготовче провадження вже було закрито, що позбавило його можливості надати відзив на позовну заяву та скористатися іншими правами, наданими сторонам на стадії підготовчого провадження.

Отже, відповідно до практики Верховного Суду, яку суд враховує при розгляді даної справи, суд першої інстанції, за наявності певних обставин, може прийняти рішення про повернення до стадії підготовчого провадження після його закриття для вчинення тих чи інших процесуальних дій, які можуть бути реалізовані лише на стадії підготовчого провадження. Разом з тим такі обставини мають бути вагомими, оскільки можливість повернення стадії підготовчого провадження з будь-яких підстав нівелює саме значення стадій господарського процесу: як підготовчого провадження, так і стадії розгляду справи по суті.

З огляду на наведене вище, суд першої інстанції може повернутися до стадії підготовчого провадження лише якщо не вирішено важливе питання, яке існувало на момент підготовчого провадження, але не було враховано або замовчувано.

Відповідач у клопотання про повернення до стадії підготовчого провадження посилається на те, що у період проведення підготовчого засідання 16.04.2026 через хворобу представник відповідача перебував на лікарняному з 16.04.2026 по 18.04.2026, що позбавило представника можливості належним чином реалізувати процесуальні права: подати докази, клопотання та надати пояснення. Враховуючи раптовість захворювання, значний обсяг та специфіку матеріалів справи № 911/3415/20, яка потребувала виключно особистої участі представника відповідача, ознайомленого з ходом первинної експертизи, заявник був позбавлений об`єктивної можливості залучити іншого представника або підготувати клопотання самостійно у встановлений судом строк. Крім того, як зазначив відповідач, обґрунтування клопотання про повторну експертизу вимагало значного часу та залучення спеціальних знань, які представник не міг реалізувати під час перебування на лікарняному, строк з дня одужання до дня подачі цього клопотання є мінімально необхідним для належної підготовки процесуального документу.

Суд зауважує на тому, що ухвалою від 30.03.2026 сторони були повідомлені про надходження до суду висновку експертів від 18.08.2022. Вказана ухвала суду була доставлена сторонам до їх електронних кабінетів 30.03.2026, що підтверджується довідками про доставку електронного листа. Отже, сторони були повідомлені про надходження до суду висновку експерта за два тижні до дати призначеного підготовчого засідання (16.04.2026) та, як наслідок, відповідач мав можливість завчасно ознайомитись із висновком експертів.

Натомість, як вбачається з матеріалів справи, представник відповідача ознайомився із висновком експерта лише 15.04.2026, тобто за день до призначеного підготовчого засідання (16.04.2026), що не може свідчити про процесуальну сумлінність відповідача.

При цьому суд зазначає, що у клопотанні про відкладення підготовчого засідання від 16.04.2026 представник відповідача не повідомляв суд про намір подати докази, заявити відповідні клопотання та надати пояснення, а також не заявляв про необхідність надання додаткового часу для аналізу висновку експертів та/або заявлення клопотання про проведення повторної експертизи.

У клопотанні про відкладення підготовчого засідання від 16.04.2026 представник відповідача не навів обґрунтованих причин необхідності відкладення підготовчого засідання. Крім того, відповідачем не було доведено суду, що адвокат Краснящих Б.М. є єдиним представником відповідача, який має може представляти інтереси відповідача.

З урахуванням зазначеного вище, вагомих підстав для повернення до стадії підготовчого провадження відповідачем у клопотанні не наведено. Враховуючи вказане, суд дійшов висновку про відсутність підстав для повернення до стадії підготовчого провадження у цій справі, у зв`язку з чим в судовому засіданні 21.05.2026 протокольно відмовив у задоволенні клопотання відповідача про повернення до стадії підготовчого провадження.

Стосовно клопотання відповідача про призначення повторної судової комплексної почеркознавчої та технічної експертизи по справі № 911/3415/20 суд повідомив представників сторін, що вказане клопотання буде розглянуто судом на стадії розгляду справи по суті за наслідками дослідження висновку експертів від 18.08.2022.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 21.05.2026 відкладено судове засідання у справі № 911/3415/20 на 28.05.2026, про що занесено до протоколу судового засідання.

28.05.2026 до суду від відповідача надійшло вступне слово по справі.

28.05.2026 до суду через систему «Електронний суд» від відповідача надійшло клопотання про визнання висновку експерта недопустимим доказом та виклик експерта в судове засідання.

28.05.2026 в судове засідання з`явились представники сторін та вступними промовами. Суд протокольно задовольнив клопотання відповідача про виклик експерта в судове засідання, повідомивши представників сторін, що судові експерти будуть викликані в судове засідання на стадії дослідження доказів.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 28.05.2026 відкладено судове засідання у справі № 911/3415/20 на 11.06.2026, про що занесено до протоколу судового засідання.

11.06.2026 в судове засідання з`явились представники сторін.

Суд перейшов до стадії встановлення обставин справи. Представники сторін надали усні пояснення щодо обставин справи.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 11.06.2026 відкладено судове засідання у справі № 911/3415/20 на 25.06.2026. Викликано в судове засідання експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України Поліського О.О., Ліхвара Т.О., Бурлаць І.О., Рябенко І.Ю. та Білоус І.В. для надання роз`яснень висновку експертизи і надання відповідей на питання суду та учасників справи. Визнано явку учасників справи та експертів обов`язковою.

25.06.2026 в судове засідання з`явились представники сторін та судові експерти Поліський О.О., Ліхвара Т.О., Рябенко І.Ю. Інші судові експерти в судове засідання не з`явились, про причини неявки суд не повідомили.

Суд перейшов до стадії дослідження доказів. В судовому засіданні судові експерти надали роз`яснення щодо висновку експертизи та відповіді на питання суду та учасників справи стосовно висновку експертизи та порядку проведення експертного дослідження.

Суд повідомив представників сторін та судових експертів, що при ухвалення судового рішення буде постановлена окрема ухвала щодо виявлених судом недоліків в діяльності Київського науково-дослідного інституту судових експертиз.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 25.06.2026 відкладено судове засідання у справі № 911/3415/20 на 23.07.2026, про що занесено до протоколу судового засідання.

23.07.2026 в судове засідання з`явились представники сторін.

Представник позивача подав в судовому засіданні до суду оригінал заяви свідка ОСОБА_2 від 31.03.2021, яка була подана позивачем раніше в копії разом з клопотанням про приєднання письмових доказів та матеріалів (вх. № суду 7589/21 від 01.04.2021), яка прийнята судом до розгляду та долучена до матеріалів справи.

Суд продовжив досліджувати наявні в матеріалах справи докази; дослідив подані сторонами заяви свідків та перейшов до дослідження висновку експертів.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 23.07.2026 відкладено судове засідання у справі № 911/3415/20 на 17.09.2026, про що занесено до протоколу судового засідання.

17.09.2026 до суду через систему «Електронний суд» від відповідача надійшло клопотання про визнання доказів неналежними (договір про організацію перевезення, товарно-транспортні накладні, заявки, акти надання послуг з перевізником, видаткові накладні іноземного підприємства), клопотання про визнання доказу недопустимим та виключення його з числа доказів (заяву свідка ОСОБА_2 від 31.03.2021), а також клопотання про визнання доказів неналежними (договір № 476 від 14.02.2019, укладений між позивачем та ТОВ «Санітарно-профілактична компанія «Ліквідатор», та акти надання послуг до нього).

17.09.2026 в судове засідання з`явились представники сторін.

Суд протокольно не прийняв до розгляду три клопотання відповідача від 17.09.2026 з підстав їх необґрунтованості. Також суд протокольно відмовив у задоволенні клопотання відповідача про призначення повторної судової комплексної почеркознавчої та технічної експертизи по справі № 911/3415/20 від 18.05.2026, оскільки твердження відповідача про сумнівність висновку та дискредитація експертів ґрунтуються на власних припущеннях відповідача.

Суд звертає увагу, що притягнення судових експертів Рябенко І.Ю. та Поліського О.О. до дисциплінарної відповідальності в 2025 та 2024 роках відповідно жодним чином не впливає на результати проведення комплексної судово-почеркознавчої експертизи та судово-технічної експертизи документів у справі № 911/3415/20, за результатами якої було складено висновок експертів № 24826/21-34/24827/24828/21-32/22147ч22160/22-34/22161/22162/22-32, оскільки відповідачем не доведено суду, що судові експерти були притягнуті до дисциплінарної відповідальності за заявою відповідача за наслідками неналежного проведення ними комплексної судово-почеркознавчої експертизи та судово-технічної експертизи документів у справі № 911/3415/20. Також суд відмовив відповідачу у визнанні висновку експертів від 18.08.2022 недопустимим доказом у справі № 911/3415/20 з підстав, що будуть надалі зазначені у мотивувальній частині рішення.

В судовому засіданні 17.09.2026 представники сторін надали усні пояснення по суті спору.

Представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі, посилався на неналежне виконання відповідачем зобов`язання за договором зберігання № ЗБ/22.02.2019 від 22.02.2019 в частині повернення майна зі зберігання на вимогу позивача, у зв`язку із чим просив суд зобов`язати відповідача повернути майно, що було передбачено йому на зберігання та стягнути з відповідача 62 000, 00 грн штрафу на підставі п. 4.5 договору за невиконання умов договору в частині повернення майна зі зберігання на вимогу позивача.

У свою чергу відповідач не визнав позов повністю та посилався на те, що в сукупності доводи та письмові докази позивача не підтверджують достеменно факт передачі пшениці на відповідальне зберігання відповідача, у зв`язку із чим позовні вимоги не можуть бути задоволені у повному обсязі.

Приймаючи до уваги, що учасники судового процесу скористалися наданими їм процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами.

В судовому засіданні 17.09.2026 судом на стадії ухвалення судового рішення оголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення.

Частиною 5 ст. 240 ГПК України визначено, що датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено повне чи скорочене).

Відповідно до ч. 6 ст. 233 ГПК України, у виняткових випадках залежно від складності справи складання повного рішення (постанови) суду може бути відкладено на строк не більш як на десять днів, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження не більш як на п`ять днів з дня закінчення розгляду справи.

У зв`язку з перебуванням судді Сокуренко Л.В. в період з 17.10.2026 до 23.10.2026 включно у відрядженні, повне судове рішення складено та підписано після виходу судді на роботу.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд Київської області

ВСТАНОВИВ:

22.02.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю «БІРІТ-ФОРТУНА К», (далі зберігач, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ШТРУБЕ УКРАЇНА ГМБХ» (далі поклажодавець, позивач) укладено договір зберігання № ЗБ/22.02.2019 (далі договір зберігання), за змістом п. 1.1 якого поклажодавець передає, а зберігач приймає на відповідальне зберігання майно згідно актів приймання-передачі майна на зберігання, у яких зазначається: найменування, характеристики, особливі ознаки майна; кількість та одиниці виміру; загальна (оціночна) ціна (вартість).

Згідно з пп. 1.2, 1.3 договору, початок зберігання з дати укладення зазначених актів приймання-передачі майна на зберігання. Закінчення зберігання на вимогу поклажодавця, але не пізніше строку дії договору.

За змістом п. 2.1 договору, зберігач, серед іншого: - приймає майно на зберігання через свого представника, повноваження якого підтверджуються довіреністю чи статутом шляхом підписання актів приймання-передачі майна на зберігання (підп. 2.1.1); - забезпечує повне збереження майна, а після закінчення зберігання повертає поклажодавцю те саме майно (для індивідуально-визначених речей) або рівну кількість речей того самого роду і якості (для речей, визначених родовими ознаками). Майно повинно бути повернене в тому самому стані, у якому воно було прийняте на зберігання, з урахуванням змін його природних властивостей (підп. 2.1.2); - майно зберігач зобов`язаний зберігати в окремих приміщеннях (складах), що знаходяться за адресою: Київська обл., Васильківський р-н, с. Кодаки, вул. Леніна, в умовах, які не допускають змішування його з іншими однорідними речами, що знаходяться у тих же приміщеннях (підп. 2.1.5); - турбується про майно, як про власне, вживає всіх заходів для його збереження від знищення, пошкодження, іншого зниження споживчих якостей. (підп. 2.1.7); - за першою вимогою поклажодавця надає тому можливість доступу до майна і перевірки умов зберігання. Витрати з перевірки несе сторона, що її затребувала (підп. 2.1.8); - повертає майно поклажодавцю повністю або частково за першою вимогою останнього не пізніше 1 (одного) робочого дня з дня одержання такої вимоги (підп. 2.1.9); - повертає майно повністю після припинення договору (підп. 2.1.10).

За змістом п. 2.2 договору, поклажодавець, зокрема: - передає майно зберігачу у будь-який час, але не пізніше від дати закінчення строку дії цього договору відповідно до актів приймання-передачі майна на зберігання в такому місці: Київська обл., Васильківський р-н, с. Кодаки, вул. Леніна (підп. 2.2.1); - одержує майно після припинення договору в місці його здавання, якщо інше не буде встановлено сторонами додатково (підп. 2.2.2); - одержує майно достроково, попередивши про це зберігача не менше ніж за 1 (один) робочий день. В останньому випадку оплачується фактичний час зберігання (підп. 2.2.3); - письмово протягом 10 (десяти) робочих днів заявляє претензії до зберігача у разі виявлення після одержання майна нестач, пошкоджень, які не могли бути виявлені зовнішнім оглядом безпосередньо у момент одержання майна (підп. 2.2.6);

Відповідно до п. 3.1 договору, за зберігання за цим договором поклажодавець сплачує зберігачу плату шляхом перерахування коштів на його розрахунковий рахунок, виходячи із розрахунку 100, 00 грн з ПДВ за один місяць зберігання, згідно акта виконаних робіт.

Умовами пп. 3.2, 3.3 договору передбачено, що нарахування оплати здійснюється одноразово по закінченню зберігання за фактичний період такого зберігання. Оплата здійснюється поклажодавцем протягом 5 банківських днів з моменту підписання сторонами акта виконаних робіт.

Пунктом 4.1 договору передбачено, що сторона, що постраждала від невиконання або неналежного виконання іншою стороною зобов`язань за договором, має право вимагати відшкодування завданих їй збитків.

Згідно з п. 4.2 договору, зберігач несе відповідальність перед поклажодавцем у випадку втрати, знищення, псування майна: - за пошкодження майна, які призвели до погіршення споживчих якостей настільки, що використання того за призначенням стало неможливим («істотне пошкодження») або втрату майна у розмірі повної ціни (вартості) майна (підп. 4.2.1); - за інші пошкодження у розмірі суми, на яку знизилася ціна (вартість) майна (підп. 4.2.2).

За змістом п. 4.3 договору, зазначені суми розраховуються виходячи із ціни (вартості) майна на дату початку зберігання. У спірних випадках або у разі підвищення ринкової ціни (вартості) аналогічного майна поклажодавець вправі вимагати експертної оцінки шкоди.

Пунктом 4.5 договору передбачено, що за невиконання умов договору, які не пов`язані з грошовими розрахунками, винна сторона зобов`язана сплатити іншій стороні штраф у розмірі 5 % ціни (вартості) майна, зданого на зберігання.

Сплата неустойки не звільняє від виконання зобов`язання в натурі (п. 4.6 договору).

Відповідно до п. 7.1 договору, цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками (за наявності) і діє до 31.08.2019, а щодо невиконаних до цього часу зобов`язань та відповідальності до їх повного виконання сторонами.

У пункті 7.4 договору сторони погодили, що повідомлення за договором допускаються: факсом, телеграфом, рекомендованими листами або вручаються кур`єром (особисто).

22.02.2019 між позивачем та відповідачем підписано акт приймання-передачі майна № 1 до договору, за змістом п. 1 якого поклажодавець передає, а зберігай приймає на зберігання насіння пшениці: 1. Пшениця озима, не протруєна, сорт АКРАТОС СН-1, в кількості 63, 00 тонни, загальною вартістю 630 000, 00 грн; 2. Пшениця озима, не протруєна, сорт РУМОР СН-1, в кількості 61, 00 тонна, загальною вартістю 610 000, 00 грн.

Відповідно до пп. 2, 3, 4 акта № 1, загальна вартість майна складає 1 240 000, 00 грн, загальна кількість майна 124, 00 тонни. Пшениця упакована в мішки (біг-беги) вагою 1000 кг. Вказаний акт підписаний зберігачем та поклажодавцем, а їх підписи скріплені відтисками печаток підприємств.

Звертаючись до суду із даним позовом позивач стверджує про те, що на виконання умов договору зберігання позивач передав відповідачу майно насіння пшениці, яке позивач придбав в Іноземного підприємства «Агро-Вільд Україна». За ствердженням позивача, у лютому 2019 року позивач придбав в Іноземного підприємства «Агро-Вільд Україна» продукцію, а саме: пшеницю озиму, не протруєну, сорт АКРАТОС СН-1 в кількості 92, 00 тонни та пшеницю озиму, не протруєну, сорт РУМОР СН-1 в кількості 63, 00 тонни, на підтвердження чого долучив до матеріалів справи копію договору поставки № 21/02-2019/ВШ від 21.02.2019, укладеного між ним та Іноземним підприємством «Агро-Вільд Україна», специфікацію № 1 від 21.02.2019 до вказаного договору та видаткові накладні № 55/1 від 26.02.2019, № 55/2 від 27.02.2019, № 55/3 від 28.02.2019.

Суд встановив, що 21.02.2019 між позивачем як покупцем та Іноземним підприємством «Агро-Вільд Україна» як постачальником укладено договір поставки № 21/02-2019/ВШ, за умовами п. 1.1 якого постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлений строк покупцеві продукцію для сільгоспвиробництва, а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до п. 1.2 договору поставки № 21/02-2019/ВШ, загальна кількість та найменування товару, що підлягає поставці, його часткове співвідношення (асортимент, сортамент), маркування, ціна, строк поставки й інші умови, визначаються специфікаціями (додатки до цього договору), які є невід`ємною частиною цього договору.

Згідно з пп. 2.2-2.6 договору поставки № 21/02-2019/ВШ, строки й порядок та умови поставки, вибірки (отримання) товару встановлюються сторонами в специфікації. В разі необхідності, сторони додатково в письмовій формі можуть погодити графік поставки. Поставка здійснюється партіями згідно заявок покупця. Якщо в специфікації до договору не визначено інше, поставка товару здійснюється на умовах РСА (Інкотермс-2010), базис поставки склад постачальника за адресою: Київська обл., Білоцерківський р-н, с. Чупира. Товар повинен бути затарений та спакований постачальником таким чином, щоб виключити можливість псування або знищення його на період від здійснення поставки до прийняття товару покупцем.

Пунктами 2.7, 6.5 договору поставки № 21/02-2019/ВШ передбачено, що датою поставки товару вважається дата прийняття покупцем товару за видатковою накладною. Перехід права власності на товар, а також ризик випадкового пошкодження чи знищення товару, відбувається в момент прийняття товару за видатковою накладною від постачальника, та довіреністю від покупця.

Відповідно до п. 2.1 договору поставки № 21/02-2019/ВШ, договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і є укладеним на строк до 25.12.2019, а щодо невиконаних до цього дня зобов`язань та відповідальності до повного їх виконання.

Специфікацією № 1 до договору поставки № 21/02-2019/ВШ від 21.02.2019 передбачено наступний товар, що поставляється: 1. Пшениця озима, не протруєна, сорт АКРАТОС СН-1, в кількості 92, 00 тонни, ціна за одну тонну 6 554, 17 грн без ПДВ, вартість однієї тони складає 7 865, 00 грн з ПДВ, загальною вартістю 723 580, 37 грн з ПДВ; 2. Пшениця озима, не протруєна, сорт РУМОР СН-1, в кількості 63, 00 тонн, ціна за одну тонну 6 554, 17 грн без ПДВ, вартість однієї тони складає 7 865, 00 грн з ПДВ, загальною вартістю 495495, 25 грн з ПДВ.

Відповідно до пп. 2, 3, 5, 9 специфікації № 1, загальна кількість товару за даною специфікацією складає 155,0 т. Загальна вартість товару 1 219 075, 62 грн з ПДВ. Строк поставки товару до 01.03.2019. Товар упакований в мішки (біг-беги) вагою 1 000 кг.

На виконання умов договору поставки № 21/02-2019/ВШ між позивачем та Іноземним підприємством «Агро-Вільд Україна» у період з 26.02.2019 до 28.02.219 було підписано три видаткові накладні на загальну суму 1 219 075, 62 грн. Всього, згідно долучених видаткових накладних, поставлено пшениці озимої, не протруєної, сорт АКРАТОС, в кількості 92 тонни, та пшениці озимої, не протруєної, сорт РУМОР СН-1, в кількості 63 тонни.

Крім того, за ствердженням позивача, розвантаження майна позивача на склад відповідача за адресою: Київська обл., Васильківський р-н, с. Кодаки, вул. Леніна підтверджується заявками щодо перевезення вантажу, товарно-транспортними накладними (ТТН) та актами надання послуг, оформленими на виконання договору на організацію перевезення вантажів № П-40/04092018 від 04.09.2018, що був укладений між позивачем та фізичною особою-підприємцем Мадієвою Веронікою Сергіївною.

Так, 04.09.2018 між ФОП Мадієвою В.С. як виконавцем та позивачем як замовником укладено договір на організацію перевезення вантажів № П-40/04092018, за умовами п. 1.1 якого виконавець надає транспортні послуги з організації перевезення вантажів на вимогу замовника, в строки зазначені в замовленні на перевезення,замовник своєчасно сплачує вартість наданих послуг на рахунок виконавця.

Договором на організацію перевезення вантажів № П-40/04092018 передбачені, зокрема наступні умови:

- виконавець зобов`язується організувати доставку наданих замовником вантажів до пункту призначення в установлений договором та заявкою строк та надати їх уповноваженій на одержання вантажу особі вантажоодержувачу (п. 1.2);

- навантаження та розвантаження вантажів здійснюється за домовленістю сторін, що вказується у заявці на перевезення. Зазначені заявки на перевезення вантажів є невід`ємною частиною даного договору (п. 1.3);

- на кожне перевезення оформлюється заявка, яка складається в письмовій формі, підписується уповноваженою особою замовника і передається перевізнику за допомогою факсимільного зв`язку, електронним переказом (за допомогою мережі Інтернет) та є невід`ємною частиною договору (п. 2.1);

- заявці мають міститися наступні дані: маршрут руху; найменування вантажу; вага, вид пакування, кількість місць вантажу: властивості вантажу, що вимагають особливих умов або запобіжних заходів для збереження вантажу під час перевезення, фрахтова ставка, умови оплати, адреси місць завантаження та розвантаження з указівкою контактних осіб і їхніх телефонів, дати та часу завантаження, розвантаження (термін доставки) вантажу, особливі умови (п. 2.2);

- строки доставки вантажів при міжміських перевезеннях обумовлюються спільно між замовником і виконавцем виходячи із дорожніх умов між пунктами приймання вантажу для перевезення і видачі його в пункті призначення. Ці строки обов`язково фіксуються в заявках (п. 2.5);

- перевізник зобов`язаний передати перевезений вантаж з супровідними документами уповноваженій на одержання вантажу особі (підп. 3.1.10 п. 3.1);

- замовник зобов`язаний надати виконавцю повну та достовірну інформацію про пункт призначення, отримувача вантажу та характеристики вантажу (підп. 3.3.2 п. 3.3.);

- замовник зобов`язаний забезпечувати силами вантажовідправника та вантажоодержувача завантаження та розвантаження вантажу на автотранспорті з урахуванням вимог виконавця (підп. 3.3.4 п. 3.3.);

- договір вважається укладеним і набирає чинності щ моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін та закінчується 31.12.2018. договір вважається продовженим на 1 рік на тих же умовах, якщо за місяць до закінчення терміну дії цього договору жодною зі сторін не буде заявлено протилежне (пп. 8.1, 8.1).

На виконання умов договору на організацію перевезення вантажів № П-40/04092018 між позивачем та ФОП Мадієвою В.С. у період з 26.02.2019 до 28.02.2019 було укладено 7 заявок на організацію перевезення вантажів, за якими виконавець зобов`язався перевезти у період 26-28 лютого 2019 року за маршрутом с Чупира, Білоцерківський район, Київська обл. с. Кодаки, Васильківський район, Київська обл.. (адреса розвантаження: Київська обл., Васильківський район, с. Кодаки, вул. Леніна) вантаж насіння пшениці в загальному обсязі 148 тонн.

Згідно долучених позивачем до матеріалів справи товарно-транспортних накладних №№ 1-7, перевізник у період 26-28 лютого 2019 року здійснив організацію перевезення наступного товару:1. Пшениця Акратос в кількості 92 тонни; вид пакування насипом. 2. Пшениця Румор в кількості 63 тонни; вид пакування насипом.

Крім того, у період з 26 до 28 лютого між позивачем та ФОП Мадієвою В.С. було підписано 7 актів надання послуг за виконані роботи з організації вантажних перевезень за маршрутом: с. Чупира, Білоцерківський р-н, Киі?вська обл. с. Кодаки, Васильківській район, Київська область.

За ствердженням позивача, перебування майна позивача на зберіганні у відповідача також підтверджується здійсненням у червні та липні 2019 року на складі відповідача за адресою: Київська обл., Васильківський р-н, с. Кодаки, вул. Леніна, за замовленням позивача робіт з дезінсекції, дератизації та фумігації 155 т. пшениці на підставі договору № 476 від 14.02.2019, укладеного між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Санітарно-профілактична компанія «Ліквідатор», на підтвердження чого позивач долучив копію вказаного договору та акти надання послуг № 606/01 від 06.06.2019 та № 1207/47 від 12.07.2019 до нього.

Як зазначив позивач, 20.08.2020 представники ТОВ «ШТРУБЕ УКРАЇНА ГМБХ», попередньо попередивши відповідача, прибули за адресою зберігання майна: Київська обл., Васильківський р-н, с. Кодаки, вул. Леніна, для перевірки умов його зберігання та фактичної його наявності, проте охорона ТОВ «БІРІТ-ФОРТУНА К» відмовилась надати доступ представникам позивача до складів, де зберігається його майно. За даним фактом, як зазначив позивач, його представниками було складено відповідний акт від 20.08.2020 та подано заяву до Васильківського відділу поліції ГУ НП у Київській області (копії акта від 20.08.2020 та заяви до відділу поліції долучені до матеріалів справи).

У подальшому, 25.09.2020 позивач направив відповідачу претензію № 08/09 від 25.09.2020, якою вимагав повернути ТОВ «ШТРУБЕ УКРАЇНА ГМБХ» передане зі зберігання майно пшеницю озиму, не протруєну, сорт АКРАТОС СН-1, в кількості 63,00 тонни, загальною вартістю 630 000, 00 грн та пшеницю озиму, не протруєну, сорт РУМОР СН-1, в кількості 61,00 тонна, загальною вартістю 610 000, 00 грн, не пізніше 1-го календарного дня з моменту отримання претензії. Позивач попередив відповідача, що у разі невиконання вимог претензії або залишення вимог претензії без відповіді протягом 7 календарних днів він буде змушений звернутися до суду за захистом порушених прав.

Направлення вказаної претензії позивачем та її отримання відповідачем 05.10.2020 підтверджується копією опису вкладення у цінний лист за № 0405200080823, поштовою накладною, фіскальним чеком та рекомендованим повідомленням про вручення вказаного поштового відправлення. Однак, претензія проігнорована відповідачем.

За ствердженням позивача, відповідач неналежним чином виконав свої зобов`язання, передбачені пп. 2.1.8, 2.1.9, 2.1.10 договору зберігання, не надав позивачу можливості доступу до майна і перевірки умов зберігання та не повернув майно позивачу на його вимогу, чим порушив майнові права позивача.

Враховуючи неналежне виконання відповідачем зобов`язання за договором в частині повернення майна зі зберігання на вимогу поклажодавця, позивач звернувся до суду із даним позовом про зобов`язання відповідача повернути позивачу майно пшеницю озиму, не протруєну, сорт АКРАТОС СН-1, в кількості 63, 00 тонни, загальною вартістю 630 000, 00 грн, та пшеницю озиму, не протруєну, сорт РУМОР СН-1, в кількості 61, 00 тонна, загальною вартістю 610 000, 00 грн, а також стягнути з відповідача 62 000, 00 грн штрафу на підставі п. 4.5 договору за невиконання умов договору в частині повернення майна зі зберігання на вимогу позивача.

За змістом статті 11 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно з ч. 1, 4 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів). У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.

Частиною 3 ст. 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису ч. 1 ст. 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Як у частині 1 ст. 215 ЦК України, так і у ст. 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.

У випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним не виникли.

За частиною 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини 1 цієї статті у редакції, чинній на дату укладення спірного договору правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Тобто слід відрізняти правочин як вольову дію суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів, від письмового тексту правочину як форми вчинення правочину та способу зовнішнього прояву та фіксації волевиявлення особи.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами) (ч. 2 ст. 207 ЦК України у редакції, чинній на дату укладення спірного договору).

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Згідно з ч. 1 статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 ЦК України).

У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Відсутність на письмовому тексті правочину (паперовому носії) підпису його учасника чи належно уповноваженої ним особи означає, що правочин у письмовій формі не вчинений.

Наявність же сама по собі на письмовому тексті правочину підпису, вчиненого замість учасника правочину іншою особою (фактично невстановленою особою, не уповноваженою учасником), не може підміняти належну фіксацію волевиявлення самого учасника правочину та створювати для нього права та обов`язки поза таким волевиявленням.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, то правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою взагалі не набуті, а правовідносини за ним не виникли.

Правовідносини щодо зберігання регулюється Главою 66 ЦК України «Зберігання».

Згідно з ст. 936 ЦК України, за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Відповідно до ст. 937 ЦК України, договір зберігання укладається у письмовій формі у випадках, встановлених статтею 208 цього Кодексу. Договір зберігання, за яким зберігач зобов`язується прийняти річ на зберігання в майбутньому, має бути укладений у письмовій формі, незалежно від вартості речі, яка буде передана на зберігання. Письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем. Прийняття речі на зберігання при пожежі, повені, раптовому захворюванні або за інших надзвичайних обставин може підтверджуватися свідченням свідків. Прийняття речі на зберігання може підтверджуватися видачею поклажодавцеві номерного жетона, іншого знака, що посвідчує прийняття речі на зберігання, якщо це встановлено законом, іншими актами цивільного законодавства або є звичним для цього виду зберігання.

Відповідно до ст. 938 ЦК України, зберігач зобов`язаний зберігати річ протягом строку, установленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов`язаний зберігати річ до пред`явлення поклажодавцем вимоги про її повернення. Якщо строк зберігання речі визначений моментом пред`явлення поклажодавцем вимоги про її повернення, зберігач має право зі спливом звичайного за цих обставин строку зберігання вимагати від поклажодавця забрати цю річ в розумний строк.

Зберігач зобов`язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі. Якщо зберігання здійснюється безоплатно, зберігач зобов`язаний піклуватися про річ, як про свою власну (стаття 942 ЦК України).

За змістом ст. 943 ЦК України, зберігач зобов`язаний виконувати свої обов`язки за договором зберігання особисто. Зберігач має право передати річ на зберігання іншій особі у разі, якщо він вимушений це зробити в інтересах поклажодавця і не має можливості отримати його згоду. Про передання речі на зберігання іншій особі зберігач зобов`язаний своєчасно повідомити поклажодавця. У разі передання зберігачем речі на зберігання іншій особі умови договору зберігання є чинними і первісний зберігач відповідає за дії особи, якій він передав річ на зберігання.

Статтею 946 ЦК України визначено, що плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання. Якщо зберігання припинилося достроково через обставини, за які зберігач не відповідає, він має право на пропорційну частину плати. Якщо поклажодавець після закінчення строку договору зберігання не забрав річ, він зобов`язаний внести плату за весь фактичний час її зберігання. Установчим документом юридичної особи або договором може бути передбачено безоплатне зберігання речі.

За змістом ст. 948 ЦК України, поклажодавець зобов`язаний забрати річ від зберігача після закінчення строку зберігання.

Згідно з ст. 949 ЦК України, зберігач зобов`язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості. Річ має бути повернена поклажодавцю в такому стані, в якому вона була прийнята на зберігання, з урахуванням зміни її природних властивостей.

У статті 953 цього ж Кодексу унормовано, що зберігач зобов`язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився.

Предметом доказування при вирішенні спорів про повернення майна зі зберігання є з`ясування питання, зокрема, щодо наявності між сторонами договірних зобов`язань, обставин стосовно кількості переданої та прийнятої на зберігання продукції, з підтвердженням такого прийняття відповідними документами, встановлення фактичного місцезнаходження переданого на зберігання майна, наявність такого майна в натурі та підтвердження обставин неповернення цього майна зберігачем.

Звертаючись до суду із даним позовом позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов укладеного між сторонами договору зберігання № ЗБ/22.02.2019 від 22.02.2019 в частині повернення майна зі зберігання на вимогу позивача, що було передано відповідачу на підставі акта приймання-передачі майна № 1 від 22.02.2019. На підтвердження вказаних обставин позивачем до позовної заяви долучено, зокрема, копію договору зберігання № ЗБ/22.02.2019 від 22.02.2019 та акта приймання-передачі майна № 1 від 22.02.2019 до договору.

Вказаний договір зберігання № ЗБ/22.02.2019, копія якого наявна в матеріалах справи, підписаний представником зберігача директором Даниленко В.М. та засвідчений печаткою ТОВ «БІРІТ-ФОРТУНА К», а також підписаний представником позивача та скріплений відтиском його печатки. Наявна в матеріалах справи копія акта приймання-передачі майна № 1 від 22.02.2019 підписана зберігачем та засвідчена печаткою ТОВ «БІРІТ-ФОРТУНА К», а також підписана представником позивача та скріплена відтиском його печатки. Оригінали вказаних документів судом було оглянуто.

Позивач стверджує, що відповідач, всупереч пп. 2.1.8, 2.1.9, 2.1.10 договору зберігання № ЗБ/22.02.2019, не виконав свої зобов`язання за договором, не надав позивачу можливості доступу до майна і перевірки умов зберігання та не повернув майно позивачу на його вимогу, чим порушив майнові права позивача.

У свою чергу відповідач посилався на те, що поданий договір зберігання № ЗБ/22.02.2019 від 22.02.2019 та акт приймання-передачі майна № 1 від 22.02.2019 до нього містять ознаки того, що різні елементи тексту в цьому договорі були виконано в різний період часу, посилаючись, при цьому на те, що істотні умови договору (вартість та кількість товару) були вписані позивачем без погодження відповідача. Крім того, відповідач заперечив факт підписання директором ТОВ «БІРІТ-ФОРТУНА К» Даниленко В.М., договору зберігання № ЗБ/22.02.2019 та акта приймання-передачі майна № 1 від 22.02.2019, тобто заперечив факт підписання ним документів, якими позивач обґрунтовує позовні вимоги у даній справі.

Законодавець за загальним правилом, викладеним у ст. 218 ЦК України, не передбачає наслідків у вигляді недійсності правочину у разі недотримання вимог щодо письмової форми правочину, встановлюючи водночас коло доказів, якими одна із сторін може заперечувати факт вчинення правочину або окремих його частин (письмові докази, засоби аудіо-, відеозапису, інші докази, крім свідчень свідків).

Так відповідач, заперечуючи факт підписання ним документів, якими позивач обґрунтовує позовні вимоги у даній справі, та з метою встановлення обставин належності підпису директору ТОВ «БІРІТ-ФОРТУНА К» Даниленко В.М., у поданих позивачем документах, під час розгляду справи заявив клопотання про призначення почеркознавчої судової експертизи.

Згідно з ч. 1 ст. 98, ч. 1 ст. 99, ч. 1 ст. 104 ГПК України, висновок експерта це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством.

Суд призначає експертизу у справі для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо.

Висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Отже, висновок експерта складається за результатами проведення судової експертизи та є одним із видів доказів у справі, який підлягає оцінці судом на загальних підставах.

В процесі розгляду цієї справи, за клопотанням ТОВ «БІРІТ-ФОРТУНА К» для правильного розгляду справи та з`ясування питань, що потребують спеціальних знань, без яких встановити обставини стосовно наявності дійсного підпису ОСОБА_3 на договорі зберігання № ЗБ/22.02.2019 від 22.02.2019 та акті приймання-передачі № 1, а також встановлення відповідності дат нанесення рукописних записів з датами складання договору та акта, неможливо, ухвалою суду від 15.07.2021 було призначено по справі № 911/3415/20 судову комплексну почеркознавчу та технічну експертизу та винесено на її вирішення такі питання:

1. Чи виконано підпис від імені ОСОБА_3 у договорі зберігання № ЗБ/22.02.2019 від 22.02.2019 року (на другій сторінці договору, внизу перед словами « ОСОБА_3 ») особою ОСОБА_3 , від імені якої він зазначений, чи іншою особою?

2. Чи виконано підпис від імені ОСОБА_3 у акті № 1 приймання-передачі майна до договору зберігання № ЗБ/22.02.2019 від 22 лютого 2019 року (внизу документа, в графі «Зберігач») особою ОСОБА_3 , від імені якої він зазначений, чи іншою особою?

3. Чи співпадають дати виконання рукописних записів в договорі зберігання № ЗБ/22.02.2019 від 22.02.2019: в пункті 2.1.5. «Київська обл., Васильківський район, с. Кодаки, вул. Леніна»; в пункті 2.2.1. «Київська обл. Васильківський район, с. Кодаки, вул. Леніна» та в акті приймання-передачі майна до договору зберігання № ЗБ/22.02.2019 від 22.02.2019: в графі, де вказується дата складання акту: цифри « 22»; в таблиці до пункту 1 в колонці «Кількість, т.» « 63.00», « 61.00»; в таблиці до пункту 1 в колонці «Загальна вартість, грн.» « 630 000.00», « 610 000,00»; в пункті 2, де вказується загальна вартість майна цифри: « 1240000,00» та слова «один мільйон двісті сорок тис.»; в пункті 3, де вказується загальна кількість майна цифри: « 124,00» з датами складання договору та акту. Якщо ні, то в які дати здійснені зазначені записи?

Відповідно до ст. 98 ГПК України, висновок експерта це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання права. Висновок експерта може бути наданий на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи. Висновок експерта викладається у письмовій формі і приєднується до справи. Суд має право за заявою учасників справи або з власної ініціативи викликати експерта для надання усних пояснень щодо його висновку. У висновку експерта повинно бути зазначено: коли, де, ким (прізвище, ім`я, по батькові, освіта, спеціальність, а також, за наявності, свідоцтво про присвоєння кваліфікації судового експерта, стаж експертної роботи, науковий ступінь, вчене звання, посада експерта), на якій підставі була проведена експертиза, хто був присутній при проведенні експертизи, питання, що були поставлені експертові, які матеріали експерт використав. Інші вимоги до висновку експерта можуть бути встановлені законодавством. У висновку експерта має бути зазначено, що він попереджений (обізнаний) про відповідальність за завідомо неправдивий висновок, а у випадку призначення експертизи судом, також про відповідальність за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов`язків. Якщо експерт під час підготовки висновку встановить обставини, що мають значення для справи, з приводу яких йому не були поставлені питання, він має право включити до висновку свої міркування про ці обставини.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про судову експертизу» судова експертиза це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об`єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні, зокрема, суду.

Згідно з п. 1.1 глави 1 розділу І Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених наказом Міністерства юстиції України 08.10.1998 № 53/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 30.12.2004 № 144/5), основним завданням почеркознавчої експертизи є ідентифікація виконавця рукописного тексту, обмежених за обсягом рукописних записів (літерних та цифрових) і підпису. Такою експертизою вирішуються і деякі неідентифікаційні завдання (установлення факту виконання рукописного тексту під впливом будь-яких факторів, що заважають (природних: хворобливий стан, хронічні захворювання, вікові зміни; тимчасових зовнішніх: незвичне тримання засобу для писання, незвична поза, обмеження зорового контролю тощо; тимчасових внутрішніх: алкогольне сп`яніння, фармакологічні, наркотичні засоби тощо; штучних: викривлення письма зміненими рухами); визначення статі виконавця, а також належності його до певної групи за віком тощо).

Крім того, відповідно до п. 3.2 глави 3 розділу І Науково-методичних рекомендацій основними завданнями технічної експертизи реквізитів документів, зокрема, є визначення відносної давності виконання документа або його фрагментів, а також послідовності нанесення штрихів, що перетинаються.

Дослідивши наявний в матеріалах справи висновок експертів № 24826/21-34/24827/24828/21-32/22147ч22160/22-34/22161/22162/22-32 від 18.08.2022, складений за результатами проведення комплексної судово-почеркознавчої експертизи та судово-технічної експертизи документів у справі № 911/3415/20, суд встановив, що судові експерти за наслідками експертного дослідження дійшли до наступних висновків:

1. Записи у договорі зберігання № ЗБ/22.02.2019, датованому 22.02.2019, та акті № 1 приймання-передачі майна до договору зберігання № ЗБ/22.02.2019, датованому 22.02.2019, виконані кульковою ручкою (ручками), спорядженою пастою (пастами) синьо-фіолетового кольору.

2. У договорі зберігання № ЗБ/22.02.2019, датованому 22.02.2019, та акті № 1 приймання-передачі майна до договору зберігання №З Б/22.02.2019, датованому 22.02.2019, не виявлено ознак штучного зістарювання документа.

3. Підпис від імені Даниленка Віталія Миколайовича, розташований у договорі зберігання № ЗБ/22.02.2019, датованому 22.02.2019 (на другій сторінці договору, внизу перед словами «В. М. Даниленко»), виконаний Даниленко Віталієм Миколайовичем.

4. Підпис від імені Даниленка Віталія Миколайовича, розташований у акті № 1 приймання-передачі майна до договору зберігання № ЗБ/22.02.2019, датованому 22 лютого 2019 року (внизу документа, в графі «Зберігач»), виконаний Даниленко Віталієм Миколайовичем.

5. Відповісти на питання: «Чи співпадають дати виконання рукописних записів в договорі зберігання № ЗБ/22.02.2019, датованому 22.02.2019: в пункті 2.1.5. «Київська обл., Васильківський район, с. Кодаки, вул. Леніна»; в пункті 2.2.1. «Київська обл. Васильківський район, с. Кодаки, вул. Леніна» та в акті приймання-передачі майна до договору зберігання № 3Б/22.02.2019, датованому 22.02.2019: в графі, де вказується дата складання акта: цифри « 22»; в таблиці до пункту 1 в колонці «Кількість, т.» « 63.00», « 61.00»; в таблиці до пункту 1 в колонці «Загальна вартість, грн.» « 630 000.00», « 610 000,00»; в пункті 2, де вказується загальна вартість майна цифри: « 1240000,00» та слова «один мільйон двісті сорок тис.»; в пункті 3, де вказується загальна кількість майна цифри: « 124,0» з датами складання договору та акту. Якщо ні, то в які дати здійснені зазначені записи?» не видається можливим, з причини відсутності серед наданих зразків порівняння штрихів з пастою відповідної рецептури як у досліджуваних записах, а також із-за малої кількості барвної речовини в записі цифри « 22» в графі, де вказується дата складання акта; записі « 63,00», що міститься в таблиці до пункту 1 в колонці «Кількість, т.»; записі «61,00», що міститься в таблиці до пункту 2 в колонці «Кількість, т.»; записі « 124,00», що міститься в пункті 2 в графі «Загальна кількість майна складає:» на лицьовій стороні аркуша на лицьовій № ЗБ/22.02.2019, датованого 22.02.2019.

Згідно зі ст. 104 ГПК України, висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

У перевірці й оцінці експертного висновку господарським судам слід з`ясовувати: чи було додержано вимоги законодавства при проведенні судової експертизи; чи не було обставин, які виключали участь експерта у справі; повноту відповідей на порушені питання та їх відповідність іншим фактичним даним; узгодженість між дослідницькою частиною та підсумковим висновком судової експертизи.

Приписами статей 73, 74, 76, 79, 86 ГПК України унормовано, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами, зокрема, письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Вказані норми процесуального закону спрямовані на реалізацію ст. 13 ГПК України, згідно з якою судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з ст. 12 Закону України «Про судову експертизу» незалежно від виду судочинства та підстави проведення експертизи судовий експерт зобов`язаний провести повне дослідження і дати обґрунтований та об`єктивний письмовий висновок.

Судом встановлено, що у висновку експертів від 18.08.2022 судові експерти попереджені про кримінальну відповідальність за ст. 384, 385 Кримінального Кодексу України за завідомо неправдивий висновок.

Висновком експертів від 18.08.2022, складеним судовими експертами Іриною Рябенко та Іриною Білоус за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи у справі № 911/3415/20 встановлено, що підпис від імені Даниленка Віталія Миколайовича у договорі зберігання № ЗБ/22.02.2019 від 22.02.2019 та в акті приймання-передачі майна № 1 від 22.02.2019 до договору, виконаний Даниленко Віталієм Миколайовичем.

З урахуванням наведеного вище у сукупності, суд знаходить висновок експертів від 18.08.2022, складений за результатами проведення комплексної судово-почеркознавчої експертизи та судово-технічної експертизи документів у справі № 911/3415/20 в частині, що стосується питання підписання відповідачем спірного договору та акта приймання-передачі таким, що не викликає сумніву у його правильності і відповідає вимогам чинного законодавства, у тому числі стосовно критеріїв повноти, ясності та обґрунтованості, у зв`язку із чим суд приймає вказаний висновок експертів від 18.08.2022 як належний та допустимий доказ в частині встановлення експертом, що підпис від імені директора ТОВ «БІРІТ-ФОРТУНА К» Даниленка В.М. у договорі зберігання № ЗБ/22.02.2019 від 22.02.2019 та акті приймання-передачі майна № 1 від 22.02.2019 до договору виконаний директором відповідача.

У той же час, у висновку експертів від 18.08.2022 не вирішено питання стосовно того, чи співпадають дати виконання рукописних записів в договорі зберігання № ЗБ/22.02.2019 від 22.02.2019 та в акті приймання-передачі майна до договору з датами складання договору та акта. Таким чином, зі змісту висновку експертів в цій частині суд не вбачає за можливе підтвердити або спростувати факт того, що дати виконання рукописних записів в договорі зберігання № ЗБ/22.02.2019 від 22.02.2019 та в акті приймання-передачі майна до договору співпадають з датами складання договору та акта, а тому в цій частині суд не приймає висновок експертів як належний та допустимий доказ.

Відповідач не спростовував шляхом надання доказів помилковість, хибність або невідповідність висновку експертів вимогам щодо проведення відповідних експертиз.

Суд враховує, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими ст. 86 цього Кодексу.

Так, частиною першою статті 937 ЦК України передбачено, що договір зберігання укладається у письмовій формі у випадках, встановлених статтею 208 цього Кодексу. Договір зберігання, за яким зберігач зобов`язується прийняти річ на зберігання в майбутньому, має бути укладений у письмовій формі, незалежно від вартості речі, яка буде передана на зберігання. Письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем.

Положення абзацу 3 ч. 1 ст. 937 ЦК України, свідчать, що нею закріплено орієнтовний перелік конкретних письмових документів, що підтверджують факт укладення договору зберігання, який не є вичерпним, а чинним законодавством не встановлено обмежень щодо укладення договору зберігання у спрощений спосіб. Визначальним в оцінці дотримання письмової форми договору зберігання є наявність документа, який підтверджує передачу поклажодавцем та прийняття зберігачем речі на зберігання.

Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 937 ЦК України, прийняття речі на зберігання може підтверджуватися видачею поклажодавцеві номерного жетона, іншого знака, що посвідчує прийняття речі на зберігання, якщо це встановлено законом, іншими актами цивільного законодавства або є звичним для цього виду зберігання.

Так, на підтвердження передачі відповідачу на зберігання спірного майна (зерна) позивач, окрім договору зберігання № ЗБ/22.02.2019 від 22.02.2019 та акта приймання-передачі № 1 від 22.02.2019 до нього, долучив до матеріалів справи: - договір поставки № 21/02-2019/ВШ від 21.02.2019, укладений між ТОВ «ШТРУБЕ УКРАЇНА ГМБХ» та Іноземним підприємством «Агро-Вільд Україна», специфікацію № 1 та видаткові накладні до нього на загальну суму 1 219 075, 62 грн; - договір на організацію перевезення вантажів №П-40/04092018 від 04.09.2018, укладений між позивачем та ФОП Мадієвою В.С., заявки щодо перевезення вантажу, товарно-транспортні накладні (ТТН) та акти надання послуг, оформлені на виконання вказаного договору; - договір № 476 від 14.02.2019, укладений між позивачем та ТОВ «Санітарно-профілактична компанія «Ліквідатор», та акти надання послуг № 606/01 від 06.06.2019, № 1207/47 від 12.07.2019 до нього; - заяву свідка ОСОБА_2 від 31.03.2021.

У свою чергу відповідач стверджує, що подані позивачем договір зберігання № ЗБ/22.02.2019 від 22.02.2019 разом із актом приймання-передачі № 1, з боку відповідача не підписувалися, а підписи, які містяться на наведених вище документах біля прізвища ОСОБА_3 не є підписами директора відповідача. Крім того, відповідачем наголошено, що всі рукописні записи, як у спірному договорі, так і у спірному акті, були здійснені позивачем не одночасно із датами складання зазначених документів, а заповнені представниками позивача 20.08.2020 власноручно по приїзду до відповідача після того, як відповідач відмовив їм у доступі до складських приміщень ТОВ «БІРІТ-ФОРТУНА К», на підтвердження чого відповідач долучив до матеріалів справи заяву свідка ОСОБА_1 від 20.05.2021 та роздруківки фотознімків договору зберігання № ЗБ/22.02.2019 від 22.02.2019 та акта приймання-передачі майна № 1 від 22.02.2019 до договору. Відповідач посилається на те, що доводи позивача та надані ним докази у сукупності не підтверджують достеменно факт передачі пшениці в кількості 124 чи 155 тонн на відповідальне зберігання відповідача.

Стосовно долучених сторонами до матеріалів справи заяв свідків суд зазначає, що відповідно до ст. 87 ГПК України показання свідка це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини, або які ґрунтуються на повідомленнях інших осіб. На підставі показань свідків не можуть встановлюватися обставини (факти), які відповідно до законодавства або звичаїв ділового обороту відображаються (обліковуються) у відповідних документах. Законом можуть бути визначені інші обставини, які не можуть встановлюватися на підставі показань свідків. Сторони, треті особи та їх представники за їхньою згодою, в тому числі за власною ініціативою, якщо інше не встановлено цим Кодексом, можуть бути допитані як свідки про відомі їм обставини, що мають значення для справи. Показання свідка, що ґрунтуються на повідомленнях інших осіб, не беруться судом до уваги.

Суд зазначає, що в силу вимог ч. 2 ст. 937 ЦК України, свідченням свідків може підтверджуватись прийняття речі на зберігання при пожежі, повені, раптовому захворюванні або за інших надзвичайних обставин.

Однак, у даному випадку не має місце прийняття речі при пожежі, повені, раптовому захворюванні або за інших надзвичайних обставин, у зв`язку із чим долучена позивачем до матеріалів справи заява свідка ОСОБА_2 не може бути належним та допустимим доказом передачі позивачем відповідачу на зберігання товару.

Крім того, в матеріалах справи відсутні та позивачем не надано до суду доказів, які б підтверджували викладені у заяві свідка обставини (перебування свідка станом на дату стверджуваного відвантаження товару на відповідній посаді, обставини щодо обов`язку пошуку ним складів та організація перевезень придбаного від Іноземного підприємства «Агро-Вільд Україна», організація ним обробки від шкідників зерна тощо). Також у заяві свідка повідомлено, що 20.08.2021 за адресою: Київська область, Васильківський район, с. Кодаки, вул. Леніна (тракторна бригада) звернулися представники позивача, у тому числі свідок, звернулися до охорони складу, однак охорона відповіла, що належного позивачу майна на зберіганні відповідача немає. Однак позивач у позовні заяві посилається на те, що представники позивача прибули на склад відповідача 20.08.2020, що свідчить про недостовірність викладених свідком показань в цій частині.

Стосовно долученої відповідачем до матеріалів справи заяви свідка ОСОБА_1 суд зазначає, що зі змісту заяви свідка ОСОБА_1 вбачається, що вказана особа не а ні уповноваженим представником відповідача, а ні його працівником.

Зі змісту заяви свідка ОСОБА_1 вбачається, що його обізнаність щодо певних обставини (зокрема наявності/відсутності договірних відносин між позивачем та відповідачем, наявність/відсутність на складі відповідача зерна позивача тощо) ґрунтуються на повідомленнях інших осіб, а саме директора ТОВ «БІРІТ-ФОРТУНА К» ОСОБА_3 , а тому така заява свідка не може бути доказом на спростування обставини передання позивачем відповідачу зерна на зберігання.

Враховуючи наведене, суд критично оцінює долучені сторонами до матеріалів справи заяви свідків та не приймає їх в якості належних та допустимих доказів в підтвердження передачі або спростування передачі позивачем відповідачу на зберігання товару (зерна) на загальну суму 1 240 000, 00 грн.

Стосовно посилань відповідача на роздруківки фотознімків договору зберігання № ЗБ/22.02.2019 від 22.02.2019 та акта приймання-передачі майна № 1 від 22.02.2019 до договору як на підтвердження обставини того, що всі рукописні записи як у спірному договорі, так і у спірному акті були здійснені позивачем не одночасно із датами складання зазначених документів, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно з ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов`язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи заборона використання деяких з них для підтвердження конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Шабельник проти України» (заява № 16404/03) від 19.02.2009 зазначається, що хоча стаття 6 (Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод) гарантує право на справедливий судовий розгляд, вона не встановлює ніяких правил стосовно допустимості доказів як таких, бо це передусім питання, яке регулюється національним законодавством (див. рішення у справі «Шенк проти Швейцарії» від 12.07.1998 та у справі «Тейшейра ді Кастру проти Португалії» від 09.06.1998).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 ГПК України).

Принцип належності доказів полягає в тому, що господарський суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Суд відзначає, що правило належності доказів обов`язкове не лише для суду, а й для осіб, які є суб`єктами доказування (сторони, треті особи), і подають докази суду. Питання про належність доказів остаточно вирішується судом.

Відповідно до приписів ст. 91 ГПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Учасники справи мають право подавати письмові докази в електронних копіях, посвідчених електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до закону. Електронна копія письмового доказу не вважається електронним доказом. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який заходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.

Згідно з ч. 1 ст. 96 ГПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо). Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет). Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис». Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу (ч. 2 ст. 96 ГПК України).

Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом (ч. 3 ст. 96 ГПК України).

Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу (ч. 4 ст. 96 ГПК України).

Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги (ч. 5 ст. 96 ГПК України).

Аналізуючи положення зазначених норм процесуального законодавства, суд дійшов до висновку, що учасник справи на обґрунтування своїх вимог і заперечень має право подати суду електронний доказ в таких формах: 1) оригінал; 2) електронна копія, засвідчена електронним цифровим підписом; 3) паперова копія, посвідчена в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, у якій учасник справи має право подати електронний доказ (ч. 3 ст. 96 ГПК України), який, в свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (п. 1 ч. 2 ст. 73 ГПК України).

У постанові Верховного Суду у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 15.07.2022 у справі № 914/1003/21 зазначено, що паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, в якій учасник справи має право подати електронний доказ (ч. 3 ст. 96 ГПК України), який, в свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (п. 1 ч. 2 ст. 73 ГПК України). Таким чином, подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу (такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 922/51/20, від 14.12.2021 у справі № 910/17662/19). Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу. Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги (ч. 5, 6 ст. 96 ГПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 в справі № 916/3027/21 зроблено висновок, що з наведених норм права вбачається, що процесуальний закон чітко регламентує можливість та порядок використання інформації в електронній формі (у тому числі текстових документів, фотографій тощо, які зберігаються на мобільних телефонах або на серверах, в мережі Інтернет) як доказу у судовій справі. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, у якій учасник справи має право подати електронний доказ (ч. 3 ст. 96 ГПК України), який, у свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (п. 1 ч. 2 ст. 73 ГПК України). Отже, подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу. Наведений висновок є усталеним у судовій практиці (наприклад, його наведено у постановах Верховного Суду від 29.01.2021 у справі № 922/51/20, від 15.07.2022 у справі № 914/1003/21), і Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для того, щоб його змінювати.

Таким чином подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу.

Обґрунтовуючи свої доводи стосовно того, що всі рукописні записи як у спірному договорі, так і у спірному акті були здійснені позивачем не одночасно із датами складання зазначених документів, відповідач долучив до відзиву на позову заяву роздруківки фотознімків договору зберігання № ЗБ/22.02.2019 від 22.02.2019 та акта приймання-передачі майна № 1 від 22.02.2019 до договору, тобто паперове відображення інформації з електронного носія.

Зі змісту заяв по суті відповідача вбачається, що вказані фотознімки були зроблені не директором відповідача Даниленко В.М., а зроблені свідком ОСОБА_1 на його телефон, тобто у відповідача відсутні оригінали вказаних електронних документів.

Суд критично оцінює надані відповідачем роздруківки фотознімків та вважає, що останні не можуть бути достовірними у розумінні ст. 78 ГПК України доказами повідомлених відповідачем обставин щодо одноособового власноручного вписування представниками позивача в день приїзду 20.08.2020 в спірний договір та акт істотних умов щодо кількості та вартості товару, місця зберігання та місця передачі товару на зберігання, оскільки зміст таких документів (зображення) не захищений від внесення правок та викривлення інформації, що міститься у них.

Крім того суд наголошує на тому, що долучені відповідачем роздруківки фотознімків з телефону не підтверджують обставину того, що представники позивача по приїзду 20.08.2020 до складських приміщень відповідача за адресою: Київська обл., Васильківський район, с. Кодаки, вул. Леніна, пред`явили відповідачу незаповнений договір зберігання № ЗБ/22.02.2019 від 22.02.2019 та акт приймання-передачі майна № 1 від 22.02.2019 до нього, та обставину того, що до приїзду працівників поліції представники позивача одноособово власноручно вписали в договір та акт істотні умови щодо кількості та вартості товару, місця зберігання та місця передачі товару на зберігання, оскільки зі змісту наданих роздруківок неможливо встановити ні особу, що надала такі документи для фотофіксації, ні особу, що здійснювала їх фотофіксацію, а ні беззаперечно встановити, що така фотофіксація була здійснена саме за адресою складських приміщень відповідача (Київська обл., Васильківський район, с. Кодаки, вул. Леніна), куди представники позивача приїхали 20.08.2020.

З огляду на встановлені обставини, суд вважає, що надані відповідачем паперові копії фотознімків спірного договору зберігання № ЗБ/22.02.2019 від 22.02.2019 та акта приймання-передачі майна № 1 від 22.02.2019 до нього не є належним, допустимим та достовірними доказами в підтвердження обставини того, що всі рукописні записи як у спірному договорі, так і у спірному акті, були здійснені позивачем не одночасно із датами складання зазначених документів.

Суд критично оцінює твердження відповідача про те, що до приїзду працівників поліції представники позивача власноручно вписали в договір та акт ті дані, які наразі вписані від руки у вказані документи, а по приїзду працівників поліції директор ТОВ «БІРІТ-ФОРТУНА К» Даниленко В.М. та свідок Борисенко О.О. надали останнім зроблені фотознімки договору та акта без заповнених граф та повідомили, що дані до цих документів були дописані щойно представниками позивача одноособово, оскільки належних та допустимих доказів на підтвердження повідомлених відповідачем обставин відповідач до суду не надав.

Суд враховує, що спірний договір зберігання № ЗБ/22.02.2019 від 22.02.2019 та акт приймання-передачі майна № 1 від 22.02.2019 до нього містять відтиск печатки ТОВ «БІРІТ-ФОРТУНА К».

Крім того, за наслідками проведення судової почеркознавчої експертизи у справі № 911/3415/20 було встановлено, що підпис від імені Даниленка Віталія Миколайовича у договорі зберігання № ЗБ/22.02.2019 від 22.02.2019 та в акті приймання-передачі майна № 1 від 22.02.2019 до договору, виконаний Даниленко Віталієм Миколайовичем.

Відповідно до частин 1 та 4 статті 58-1 Господарського кодексу України, який був чинний на дату виникнення спірних правовідносин, суб`єкт господарювання має право використовувати у своїй діяльності печатки. Використання суб`єктом господарювання печатки не є обов`язковим. Виготовлення, продаж та/або придбання печаток здійснюється без одержання будь-яких документів дозвільного характеру.

Однак, відповідач не надав суду жодних доказів на підтвердження того, що його печатка, відбиток якої було проставлено як на договорі, так і на акті до нього, була загублена відповідачем, викрадена в нього або в інший спосіб вибула з його володіння, через що печаткою могла б протиправно скористатися інша особа. Звернення до правоохоронних органів у зв`язку з втратою, викраденням печатки, протиправним використанням печатки матеріали справи не містять.

Суд зазначає, що печатка належить до даних, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні відповідних правовідносин. На відповідні обставини щодо наявності печатки на оспорюваних правочинах звертав увагу Верховний Суд у постановах від 23.07.2019 та у справі № 918/780/18, від 16.03.2023 у справі № 910/8155/20.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно з ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведеність. Обов`язок (тягар) доказування обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27.02.2019 у справі № 922/1163/18, від 23.12.2020 у справі № 910/2284/20).

У постанові Верховного Суду від 29.01.2021 у справі № 922/51/20 зазначено, що Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів. Тобто, коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13ц (провадження № 14-400цс19).

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Стандарт доказування «вірогідність доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Враховуючи підстави позову, зміст і характер відносин між учасниками справи та з урахуванням того, що встановлені судом обставини справи підтверджують, що спірний договір зберігання № ЗБ/22.02.2019 від 22.02.2019 та акт приймання-передачі майна № 1 від 22.02.2019 до договору підписані уповноваженим представником відповідача та містять відтиски його печатки, протиправності її використання суду не доведено, та за відсутності в матеріалах справи належних та допустимих доказів на підтвердження обставини того, що всі рукописні записи як у спірному договорі, так і в акті були здійснені позивачем одноособово не одночасно із датами складання зазначених документів, господарський суд дійшов до висновку, що відповідач не довів належними та допустимими доказами обставин щодо відсутності у нього волевиявлення на вчинення правочину договору зберігання № ЗБ/22.02.2019 від 22.02.2019.

При цьому, станом на дату розгляду даної справи докази оскарження в судовому порядку та визнання недійсним договору зберігання № ЗБ/22.02.2019 від 22.02.2019 в матеріалах справи відсутні.

Таким чином, з огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір зберігання № ЗБ/22.02.2019 від 22.02.2019 та акт приймання-передачі майна № 1 від 22.02.2019 до договору як належну підставу, у розумінні норм ст. 11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків.

Як було встановлено судом вище та передбачено у пунктах 1.2, 2.2 договору зберігання № ЗБ/22.02.2019, початок зберігання з дати укладення зазначених актів приймання-передачі майна на зберігання. Зберігач приймає майно на зберігання через свого представника, повноваження якого підтверджуються довіреністю чи статутом шляхом підписання актів приймання-передачі майна на зберігання.

З урахуванням усього зазначеного вище суд встановив, що в розумінні умов договору зберігання № ЗБ/22.02.2019 від 22.02.2019 підписаний між сторонами та скріплений відтисками їх печаток акт приймання-передачі майна № 1 від 22.02.2019 до договору засвідчує факт передачі позивачем відповідачу на зберігання майна пшениці озимої, не протруєної, сорт АКРАТОС СН-1, в кількості 63,00 тонни, загальною вартістю 630 000, 00 грн, та пшениці озимої, не протруєної, сорт РУМОР СН-1, в кількості 61,00 тонна, загальною вартістю 610 000, 00 грн. Протилежного суду не доведено та матеріали справи не містять.

Суд наголошує на тому, що відповідно до умов договору, належним доказом передачі відповідачу на зберігання товарно-матеріальних цінностей є саме акт приймання-передачі майна, що і було зроблено позивачем відповідно до умов договору. Такий акт наявний в матеріалах справи, а тому він є належним та допустимим доказом, що підтверджує найменування, одиниці виміру, перелік, кількість, вартість та стан матеріальних цінностей поклажодавця, які він передав зберігачу на зберігання.

Решта заперечень відповідача стосовно долучених позивачем до матеріалів справи документів (договору поставки № 21/02-2019/ВШ, специфікації № 1 та видаткових накладних до нього, договору на організацію перевезення вантажів № П-40/04092018, заявок щодо перевезення вантажу, ТТН та актів надання послуг до нього, договору № 476 та актів надання послуг до нього), які не підписані відповідачем та, на його думку, не підтверджують достеменно факт передачі пшениці в кількості 124 або 155 тонн на відповідальне зберігання відповідача, не спростовують обставину того, що в матеріалах справи наявний підписаний сторонами та скріплений їх відтисками печаток акт приймання-передачі майна № 1 до договору зберігання, який є належним та допустимим у розумінні ст. 76, 77 ГПК України доказом передачі позивачем відповідачу спірного майна на зберігання.

Відповідно до вимог статей 938, 942 ЦК України зберігач зобов`язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Зберігач зобов`язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі.

Згідно з статтею 949 ЦК України зберігач зобов`язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості. Річ має бути повернена поклажодавцю в такому стані, в якому вона була прийнята на зберігання, з урахуванням зміни її природних властивостей. Зберігач зобов`язаний передати плоди та доходи, які були ним одержані від речі.

Як передбачено ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов`язання є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

За змістом п. 1.1 договору поклажодавець передає, а зберігач приймає на відповідальне зберігання майно згідно актів приймання-передачі майна на зберігання, у яких зазначається: найменування, характеристики, особливі ознаки майна; кількість та одиниці виміру; загальна (оціночна) ціна (вартість).

Згідно з пп. 1.2, 1.3 договору, початок зберігання з дати укладення зазначених актів приймання-передачі майна на зберігання. Закінчення зберігання на вимогу поклажодавця, але не пізніше строку дії договору.

За змістом п. 2.1 договору зберігач, серед іншого:- за першою вимогою поклажодавця надає тому можливість доступу до майна і перевірки умов зберігання. Витрати з перевірки несе сторона, що її затребувала (підп. 2.1.8); - повертає майно поклажодавцю повністю або частково за першою вимогою останнього не пізніше 1 (одного) робочого дня з дня одержання такої вимоги (підп. 2.1.9);- повертає майно повністю після припинення договору (підп. 2.1.10).

За змістом п. 2.2 договору, поклажодавець, серед іншого: - одержує майно після припинення договору в місці його здавання, якщо інше не буде встановлено сторонами додатково (підп. 2.2.2);- одержує майно достроково, попередивши про це зберігача не менше ніж за 1 (один) робочий день. В останньому випадку оплачується фактичний час зберігання (підп. 2.2.3).

В матеріалах справи міститься акт приймання-передачі майна № 1 від 22.02.2019, відповідно до яких позивач передав, а відповідач прийняв на зберігання майно пшеницю озиму, не протруєну, сорт АКРАТОС СН-1, в кількості 63,00 тонни, загальною вартістю 630 000, 00 грн та пшеницю озиму, не протруєну, сорт РУМОР СН-1, в кількості 61,00 тонна, загальною вартістю 610 000, 00 грн. Суд встановив, що вказаний акт підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений відтисками їх печаток.

З матеріалів справи вбачається, що 20.08.2020 представники ТОВ «ШТРУБЕ УКРАЇНА ГМБХ» прибули за адресою зберігання майна: Київська обл., Васильківський р-н, с. Кодаки, вул. Леніна, для перевірки умов зберігання переданого майна та фактичної його наявності, проте охорона ТОВ «БІРІТ-ФОРТУНА К» відмовилась надати доступ представникам позивача до складів, де зберігалося майно, що підтверджується актом від 20.08.2020. Відповідач у своїх заявах по суті спору не заперечував обставину того, що 20.08.2020 представники позивача прибули на об`єкт (складські приміщення) відповідача та вимагали надати доступ до належного їх майна. Обома сторонами визнається обставина того, що 20.08.2020 доступ до складських приміщень відповідача представникам позивача надано не було.

Отже відповідач, всупереч підп. 2.1.8 п. 2.1 договору, за першою вимогою поклажодавця не надав позивачу можливість доступу до майна і перевірки умов зберігання. Протилежного суду не доведено.

У подальшому, як вбачається з матеріалів справи, 25.09.2020 позивач направив відповідачу претензію № 08/09 від 25.09.2020, якою вимагав повернути ТОВ «ШТРУБЕ УКРАЇНА ГМБХ» передане на зберігання майно пшеницю озиму, не протруєну, сорт АКРАТОС СН-1, в кількості 63,00 тонни, загальною вартістю 630 000, 00 грн та пшеницю озиму, не протруєну, сорт РУМОР СН-1, в кількості 61,00 тонна, загальною вартістю 610 000, 00 грн, не пізніше 1-го календарного дня з моменту отримання претензії. Також позивач попередив відповідача, що у разі невиконання вимог претензії або залишення відповідачем вимог претензії без відповіді протягом 7 календарних днів позивач буде змушений звернутися до суду за захистом порушених прав.

Направлення вказаної претензії позивачем та її отримання відповідачем 05.10.2020 підтверджується копією опису вкладення у цінний лист за № 0405200080823, поштової накладною, фіскальним чеком та рекомендованим повідомленням про вручення вказаного поштового відправлення.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, відповідач зобов`язання за договором не виконав належним чином та всупереч підп. 2.1.9 п. 2.1 договору не повернув позивачу майно пшеницю озиму, не протруєну, сорт АКРАТОС СН-1, в кількості 63,00 тонни, загальною вартістю 630 000, 00 грн та пшеницю озиму, не протруєну, сорт РУМОР СН-1, в кількості 61,00 тонна, загальною вартістю 610 000, 00 грн, не пізніше 1-го робочого дня з дня одержання такої вимоги. Протилежного матеріали справи не містять.

Суд наголошує на тому, що за наявності підписаного, скріпленого відтиском печатки відповідача та неоспореного акта приймання-передачі майна № 1 від 22.02.2019 та за відсутності інших документів, які б підтверджували вибуття із володіння відповідача переданого йому майна, презюмується, що таке майно знаходиться у відповідача на відповідальному зберіганні.

Станом на дату розгляду даної справи в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази повернення відповідачем позивачу зі зберігання майна пшеницю озиму, не протруєну, сорт АКРАТОС СН-1, в кількості 63,00 тонни, загальною вартістю 630 000, 00 грн та пшеницю озиму, не протруєну, сорт РУМОР СН-1, в кількості 61,00 тонна, загальною вартістю 610 000, 00 грн, що було передане відповідачу на підставі підписаного між сторонами акта приймання-передачі майна № 1 від 22.02.2019.

В матеріалах справи відсутні докази, які б засвідчували факт повернення спірного майна від зберігача поклажодавцю у зв`язку з припиненням договірного зобов`язання по зберіганню майна, переданого на виконання договору зберігання № ЗБ/22.02.2019 від 22.02.2019

При цьому, відповідно до умов п. 1.4 договору право власності на майно до зберігача не переходить, воно не може бути задіяне в господарському обороті зберігача або бути передане ним третім особам. Вказаний пункт договору також узгоджується зі ст. 944 ЦК України, за змістом якої зберігач не має права без згоди поклажодавця користуватися річчю, переданою йому на зберігання, а також передавати її у користування іншій особі.

Статтею 942 ЦК України передбачено, що зберігач зобов`язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі.

Відповідно до ч. 1 ст. 950, п. 1 ч. 1 ст. 951 ЦК України за втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах. Збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості.

Тобто, зберігач відповідно до умов чинного законодавства України та умов договору зобов`язаний повернути поклажодавцеві майно, яке було прийнято на зберігання, а відшкодувати збитки зобов`язаний лише у випадку втрати (нестачі) або його пошкодження за наявності складу цивільного правопорушення (протиправність, збитки, причинний зв`язок) передбаченого ст. 614 ЦК України.

Однак, в матеріалах справи відсутні докази втрати (нестачі) або пошкодження переданого на зберігання відповідачу майна.

Доказів того, що передане на зберігання відповідачу майно знаходиться не на складі ТОВ «БІРІТ-ФОРТУНА К» за адресою: Київська обл., Васильківський р-н, с. Кодаки, вул. Леніна, а за іншою адресою, до суду не надано та матеріали справи не містять.

Відповідно до ст. 525, ч. 1 ст. 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом.

Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Оскільки відповідач не виконав зобов`язання за договором зберігання з повернення переданого йому на зберігання майна за першою вимогою позивача, що ним не спростовано шляхом подання доказів, він є таким, що порушив взяті на себе зобов`язання.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 76, 77 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи, що позивачем було передано спірне майно відповідачу на відповідальне зберігання, що підтверджується відповідним актом приймання передачі № 1 та узгоджується з умовами договору, оскільки в матеріалах справи відсутні докази, які б засвідчували факт повернення спірного майна позивачу, а також оскільки відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував та належних доказів на заперечення відомостей, повідомлених позивачем не надав, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині зобов`язання ТОВ «БІРІТ-ФОРТУНА К» повернути ТОВ «ШТРУБЕ УКРАЇНА ГМБХ» майно, а саме: пшеницю озиму, не протруєну, сорт АКРАТОС СН-1, в кількості 63, 00 тонни, загальною вартістю 630 000, 00 грн та пшеницю озиму, не протруєну, сорт РУМОР СН-1, в кількості 61,00 тонна, загальною вартістю 610 000, 00 грн, яке знаходиться на складі ТОВ «БІРІТ-ФОРТУНА К» за адресою: Київська обл., Васильківський р-н, с. Кодаки, вул. Леніна, нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню повністю.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 62 000, 00 грн штрафу на підставі п. 4.5 договору за невиконання умов договору в частині повернення майна зі зберігання на вимогу позивача, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 610, 611 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов`язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов`язань може забезпечуватись згідно з договором неустойкою, яку боржник повинен сплатити в разі неналежного виконання зобов`язань.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Згідно з ч. 2 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Пунктом 4.5 договору передбачено, що за невиконання умов договору, які не пов`язані з грошовими розрахунками, винна сторона зобов`язана сплатити іншій стороні штраф у розмірі 5 % ціни (вартості) майна, зданого на зберігання.

При цьому, пунктом 4.6 договору передбачено, що сплата неустойки не звільняє від виконання зобов`язання в натурі.

Суд зазначає, що неналежне виконання відповідачем умов договору щодо повернення майна зі зберігання на вимогу позивача свідчить про наявність підстав для стягнення з відповідача штрафу на підставі п. 4.5 договору.

У зв`язку з неповерненням зберігачем майна зі зберігання на вимогу поклажодавця позивачем нараховано на підставі п. 4.5 договору та заявлено до стягнення з відповідача штраф у розмірі 5 % від вартості майна, зданого на зберігання, в сумі 62 000, 00 грн, розрахований наступним чином 1 240 000, 00 грн * 5 %, де 1 240 000, 00 грн загальна вартість майна, зданого на зберігання, згідно з актом приймання передачі № 1 від 22.02.2019, 5 % ставка (розмір) штрафу згідно п. 4.6 договору.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок штрафу, з урахуванням умов договору та акта до нього, суд дійшов висновку, що розрахунок позивача сум штрафу є обґрунтованим та арифметично правильним, у зв`язку із чим позовні вимоги в частині стягнення штрафу підлягають задоволенню повністю в сумі 62 000, 00 грн.

Відповідач наявність підстав для стягнення штрафу не спростував, розрахунок штрафу не оспорив, контррозрахунку до суду не подав.

Всі інші клопотання, заяви, доводи та міркування учасників судового процесу судом досліджені, однак залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують зазначених висновків суду.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 76, 77 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Слід зазначити, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 ГПК України).

Крім того, відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 238 ГПК України, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів відповідача та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

Приймаючи до уваги висновки суду про повне задоволення позовних вимог, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 19 530, 00 грн.

Керуючись ст. 74, 76-80, 129, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «БІРІТ-ФОРТУНА К» (місцезнаходження: вул. Соборна, буд. 119-А, с. Кодаки, Васильківський р-н, Київська обл., 08645; код ЄДРПОУ 38268121) повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «ШТРУБЕ УКРАЇНА ГМБХ» (місцезнаходження: вул. Ю. Шумського, буд. 1, офіс 115, м. Київ,02098; код ЄДРПОУ 36300896) майно, а саме: пшеницю озиму, не протруєну, сорт АКРАТОС СН-1, в кількості 63, 00 тонни, загальною вартістю 630 000, 00 грн та пшеницю озиму, не протруєну, сорт РУМОР СН-1, в кількості 61, 00 тонна, загальною вартістю 610 000, 00 грн, яке знаходиться на складі Товариства з обмеженою відповідальністю «БІРІТ-ФОРТУНА К» за адресою: Київська обл., Васильківський р-н, с. Кодаки, вул. Леніна.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «БІРІТ-ФОРТУНА К» (місцезнаходження: вул. Соборна, буд. 119-А, с. Кодаки, Васильківський р-н, Київська обл., 08645; код ЄДРПОУ 38268121) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ШТРУБЕ УКРАЇНА ГМБХ» (місцезнаходження: вул. Ю. Шумського, буд. 1, офіс 115, м. Київ,02098; код ЄДРПОУ 36300896) 62 000, 00 грн штрафу та 19 530, 00 грн судового збору.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до приписів ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Відповідно до ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено та підписано 28.10.2026.

Суддя Л.В. Сокуренко