Рішення № 140993332, 26.10.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

26.10.2026Справа № 910/2495/26Господарський суд міста Києва у складі судді Алєєвої І.В., за участю секретаря судового засідання Голуба О.М., розглянувши матеріали справи

за первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Волкрафт»

до Приватного сільськогосподарського підприємства ім. Ватутіна

про стягнення 22 539 079, 60 грн.

за зустрічним позовом Приватного сільськогосподарського підприємства ім. Ватутіна

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Волкрафт»

про визнання недійсним договору

Представники сторін: згідно протоколу судового засідання від 26.10.2026.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Волкрафт» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного сільськогосподарського підприємства ім. Ватутіна про стягнення 22 539 079, 60 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.03.2026 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

02.04.2026 від Приватного сільськогосподарського підприємства ім. Ватутіна надійшов відзив на позовну заяву.

02.04.2026 Приватне сільськогосподарське підприємство ім. Ватутіна звернулось до Господарського суду міста Києва із зустрічним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Волкрафт» про визнання недійсними з моменту укладення Договору оренди сільськогосподарської техніки з екіпажем № 23/04/21СГ від 23.04.2021, Меморандуму про співпрацю від 23.04.2021, Меморандуму № 2 про співпрацю від 10.09.2021, Меморандуму №3 про співпрацю від 04.01.2022, Додаткову угоду №3012/22-1 від 30.12.2022 до Договору оренди сільськогосподарської техніки з екіпажем № 23/04/21СГ від 23.04.2021, вчинені між Товариством з обмеженою відповідальністю «ВОЛКРАФТ» та Приватним сільськогосподарським підприємством ім. Ватутіна.

14.04.2026 ухвалою Господарського суду міста Києва було зустрічну позовну заяву Приватного сільськогосподарського підприємства ім. Ватутіна до Товариства з обмеженою відповідальністю «Волкрафт» про визнання недійсним договору прийнято до спільного розгляду з первісним позовом та об`єднано в одне провадження з первісним позовом по справі № 910/2495/26.

07.04.2026 від Товариства з обмеженою відповідальністю «Волкрафт» надійшло клопотання про долучення доказів та відповідь на відзив.

13.04.2026 від Приватного сільськогосподарського підприємства ім. Ватутіна надійшли заперечення на відповідь на відзив.

17.04.2026 від Приватного сільськогосподарського підприємства ім. Ватутіна надійшла клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи та клопотання про призначення комплексної судової економічної та бухгалтерської експертизи документів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.04.2025 відкладено розгляд справи на 11.05.2026.

28.04.2026 від Товариства з обмеженою відповідальністю «Волкрафт» надійшов відзив на зустрічний позов.

04.05.2026 від Приватного сільськогосподарського підприємства ім. Ватутіна надійшла відповідь на відзив.

11.05.2026 від Товариства з обмеженою відповідальністю «Волкрафт» надійшли заперечення на призначення вказаних вище експертиз та заперечення на відповідь на відзив.

В судовому засіданні 11.05.2026 представник Приватного сільськогосподарського підприємства ім. Ватутіна просив залишити без розгляду заявлене ними клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи та надати час для ознайомлення з матеріалами справи.

В судовому засіданні 11.05.2026 представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Волкрафт» не заперечував щодо заявлених усних клопотань представника Приватного сільськогосподарського підприємства ім. Ватутіна в даному судовому засіданні.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.05.2026 було продовжено строк підготовчого провадження та відкладено розгляд справи на 01.06.2026.

01.06.2026 від Приватного сільськогосподарського підприємства ім. Ватутіна надійшло клопотання про витребування доказів.

Судове засідання призначене на 01.06.2026 було відкладено на 15.06.2026, про що сторони повідомлені під розписку.

08.06.2026 від Товариства з обмеженою відповідальністю «Волкрафт» надійшли пояснення по справі.

В судовому засіданні 15.06.2026 представник Приватного сільськогосподарського підприємства ім. Ватутіна надав пояснення щодо клопотання про витребування доказів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.06.2026 було відкладено розгляд справи на 06.07.2026.

26.06.2026 від Товариства з обмеженою відповідальністю «Волкрафт» надійшли документи по справі.

Судове засідання призначене на 06.07.2026 було відкладено на 20.07.2026, про що, представники сторін були повідомлені під розписку.

17.07.2026 від Товариства з обмеженою відповідальністю «Волкрафт» надійшло клопотання про долучення доказів, які Господарським судом міста Києва долучені до матеріалів справи.

17.07.2026 від Приватного сільськогосподарського підприємства ім. Ватутіна надійшло клопотання про призначення судово - економічної та бухгалтерської експертизи .

В судовому засіданні 20.07.2026 представники сторін надали усні пояснення по справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.07.2026 було відкладено розгляд справи на 07.09.2026.

В судовому засіданні 07.09.2026 представники сторін надали усні пояснення по справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.09.2026 було закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 21.09.2026.

В судовому засіданні 21.09.2026 було оголошено перерву на 26.10.2026.

Дослідивши матеріали справи, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

23 квітня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ВОЛКРАФТ» (далі Орендодавець/Позивач за первісним позовом/Відповідач за зустрічним позовом) та Приватним сільськогосподарським підприємством ім. Ватутіна (далі Орендар/Відповідач за первісним позовом/Позивач за зустрічним позовом) був укладений договір оренди сільськогосподарської техніки з екіпажем № 23/04/21СГ (далі Договір № 23/04/21СГ), згідно умов якого Позивач зобов`язався передати Відповідачу в тимчасове платне користування сільськогосподарську техніку (згідно Додатку №1) та забезпечити своїми силами її керування та технічне обслуговування, а Відповідач зобов`язався сплачувати орендну плату.

Додатковою угодою № 3012/22-1 від 30.12.2022 року до Договору № 23/04/21СГ сторони внесли зміни в п. 7.1. та виклали його в такій редакції: « 7.1. Цей Договір набуває чинності з моменту його підписання та діє до « 31» грудня 2023, але в будь-якому випадку до повного виконання Сторонами своїх зобов`язань за цим Договором».

У відповідності до п. 3.4. Договору № 23/04/21СГ передача сільськогосподарської техніки з екіпажем здійснюється за актом приймання-передачі.

На виконання своїх зобов`язань за Договором № 23/04/21СГ Позивач за первісним позовом передав Відповідачу техніку у відповідності до актів приймання-передачі техніки.

Відповідно до п. 4.1. Договору № 23/04/21СГ розмір щомісячної орендної плати визначається сторонами в акті прийому-передачі виконаних робіт/послуг і розраховується виходячи із ціни 1 гектару та фактичного виробітку за такий місяць.

Пунктом 4.3. Договору № 23/04/21СГ передбачено, що Відповідач за первісним позовом сплачує щомісячну орендну плату шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок Позивача протягом 5 банківських днів з дати оформлення акту прийому-передачі виконаних робіт/послуг на підставі виставленого рахунку-фактури. У випадку порушення терміну оплати у зазначений строк, рахунок анулюється та виставляється новий по курсу НБУ на дату його оформлення з урахуванням вимог п. 1.10 Меморандуму про співпрацю.

Відповідно до п. 4.4. Договору № 23/04/21СГ ціна за 1 гектар виробітки орендованою технікою погоджена сторонами в Меморандумі про співпрацю, що є невід`ємною частиною Договору № 23/04/21СГ. Ціна передбачена в українській валюті гривні еквівалентною в доларах США та підлягає сплаті по Курсу перерахунку курсу гривні по відношенню до долару США, встановлений НБУ на дату оформлення рахунку-фактури, виставленого за даними, що опубліковані на сайті http://minfin.com.ua/.

23 квітня 2021 року між сторонами був укладений Меморандум про співпрацю (далі Меморандум-1), предметом якого є співпраця сторін для належного виконання умов Договору № 23/04/21СГ.

Відповідно до п. 1.3. Меморандуму-1 сторони дійшли згоди, що вартість виконання робіт у розрахунку на 1 га становить: обприскування - 9 доларів США (в еквіваленті до гривні); боронування 8,75 доларів США (в еквіваленті до гривні).

10 вересня 2021 року між сторонами був укладений Меморандум №2 про співпрацю (далі Меморандум 2), предметом якого є співпраця сторін для належного виконання умов Договору № 23/04/21СГ.

Згідно з п. 1.3. Меморандуму 2 сторони дійшли згоди, що вартість виконання робіт у розрахунку на 1 га становить: збір врожаю - 72 доларів США (в еквіваленті до гривні); мульчування 14,4 доларів США (в еквіваленті до гривні); дискування 21 долар США (в еквіваленті до гривні).

04 січня 2022 року між сторонами був укладений Меморандум про співпрацю № 3 (далі Меморандум-3), предметом якого є співпраця сторін для належного виконання умов Договору № 23/04/21СГ.

Згідно з п. 1.3. Меморандуму-3 сторони дійшли згоди, що вартість виконання робіт у розрахунку на 1 га становить: внесення мінеральних добрив - 8 доларів США (в еквіваленті до гривні).

Пунктом 1.10 Меморандуму - 1, Меморандуму - 2 та Меморандуму - 3 визначено, що у разі зміни на 5% офіційного курсу долара США на день здійснення оплати Відповідачем за оренду техніки у порівнянні з офіційним курсом долара США до гривні на дату виставлення відповідного рахунку, договірна вартість виконання робіт у розрахунку за 1 га з ПДВ підлягає перегляду, коригуванню та визначається шляхом множення грошового еквівалента вартості послуг виражених у доларах США на офіційний курс гривні до долара США, який буде встановлений Національним банком України згідно сайту www.minfin.com.ua на день оплати.

Додатковою угодою № 2502/22-1 від 25.02.2022 року до Договору № 23/04/21СГ сторони додали п. 7.11., яким передбачили можливість здійснення електронного документообігу за Договором № 23/04/21СГ.

Як зазначає Позивач за первісним позовом, він склав та направив Відповідачу за первісним позовом електронні документи на суму 19 091 915,50 грн. (в т.ч. ПДВ 3 181 985,92 грн):

- рахунок на оплату №5 від 28.02.2023 року на суму 1 912 754,83 грн.

- акт надання послуг №5 від 28.02.2023 року на суму 1 912 754,83 грн.

- рахунок на оплату №9 від 31.03.2023 року на суму 1 536 093,48 грн.

- акт надання послуг №8 від 31.03.2023 року на суму 1 536 093,48 грн.

- рахунок на оплату №20 від 31.05.2023 року на суму 10 299 324,60 грн.

- акт надання послуг №20 від 31.05.2023 року на суму 10 299 324,60 грн.

- рахунок на оплату №25 від 30.06.2023 року на суму 1 457 903,63 грн.

- акт надання послуг №27 від 30.06.2023 року на суму 1 457 903,63 грн.

- рахунок на оплату №30 від 31.07.2023 року на суму 1 415 346,16 грн.

- акт надання послуг №35 від 31.07.2023 року на суму 1 415 346,16 грн.

- рахунок на оплату №62 від 24.10.2023 року на суму 2 470 492,81 грн.

- акт надання послуг №67 від 24.10.2023 року на суму 2 470 492,81 грн.

Відповідач за первісним позовом підписав всі зазначені акти надання послуг.

За фактом надання послуг за Договором № 23/04/21СГ Позивач за первісним позовом здійснив реєстрацію податкових накладних;

- від 28.02.2023 року № 2 на суму 1 912 754,83 грн.

- від 31.03.2023 року № 2 на суму 1 536 093,48 грн.

- від 31.05.2023 року № 2 на суму 10 299 324,60 грн.

- від 30.06.2023 року № 2 на суму 1 457 903,63 грн.

- від 31.07.2023 року № 4 на суму 1 415 346,16 грн.

- від 24.10.2023 року № 22 на суму 2 470 492,81 грн.

Позивач за первісним позовом посилається на те, що Відповідачем за первісним позовом не виконано свої зобов`язання у відповідності до вимог Договору № 23/04/21СГ та не сплачено Позивачу вартість наданих послуг у сумі 19 091 915,50 грн. (в т.ч. ПДВ 3 181 985,92 грн.) протягом 5 банківських днів з дати оформлення актів наданих послуг.

Керуючись положеннями п. 4.3. Договору № 23/04/21СГ та п. 1.10 Меморандуму-1, Меморандуму-2 та Меморандуму-3, Позивач за первісним позовом 10.02.2025 року направив на юридичну адресу Відповідача вимогу про виконання зобов`язань за договором № 09/02/02 від 09.02.2026 року з новими рахунками (з перерахунком згідно курсу долара США станом на 05.02.2026 року) цінним листом з описом, які були отримані Відповідачем за первісним позовом 17.02.2026 року.

Крім того, 09.02.2026 року було направлено вимогу про виконання зобов`язань за договором № 09/02/02 від 09.02.2026 року з новими рахунками (з перерахунком згідно курсу долара США станом на 05.02.2026 року), підписані КЕП, на електронну пошту Відповідача, що зазначена в ЄДР (kirovagrocluster@gmail.com), та електронну пошту Відповідача, визначену п. 7.3. Договору № 23/04/21СГ (chernysh.gnat@gmail.com)

Однак, станом на день подачі позову до суду Відповідач не виконав свого зобов`язання за Договором № 23/04/21СГ та не сплатив заборгованість у сумі 22 539 079,60 грн., розраховану станом на 05.02.2026 року з урахуванням офіційного курсу долара США на цю дату.

Відповідач за первісним позовом, заперечуючи проти позову, вказує, що у директора Приватного сільськогосподарського підприємства ім. Ватутіна - Черниша Г.Б. були відсутні повноваження на укладення Договору, оскільки вартість робіт (орендованої техніки) за цим договором перевищує 2 000 000,00 грн., тому укладення даного правочину мало відбуватись за згодою загальних зборів відповідача.

Щодо наведених тверджень відповідача, то суд зазначає, що, по-перше, Договір містить підписи керівників та печатки сторін, а відтак є укладеним.

Правочин, вчинений органом управління юридичної особи з перевищенням повноважень, може бути визнаний недійсним з підстав, визначених частиною першою статті 203, частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України лише за умови, що третя особа-контрагент знала чи за всіма обставинами не могла не знати про обмеження повноважень.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем Договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є змішаним договором, оскільки містить в собі елементи як договору підряду (екіпажі позивача повинні були здійснити збір врожаю кукурудзи за допомогою належної позивачу сільськогосподарської техніки, а результатом таких робіт є певна кількість гектарів, на яких проведено збір врожаю, від яких відраховується вартість виконаних робіт), так і договору найму транспортного засобу (сільськогосподарська техніка передана у найм відповідачу з екіпажем).

Таким чином, між сторонами склалися правовідносини підряду та найму транспортних засобів.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.06.2021 у справі №904/5726/19 зазначила, що "у процесуальному законодавстві діє принцип "jura novit curia" ("суд знає закони"), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus). Активна роль суду в цивільному процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким чином, при вирішенні спору суд в межах своїх процесуальних функціональних повноважень та в межах позовних вимог встановлює зміст (правову природу, права та обов`язки ін.) правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин, та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець указує саме на "норму права", що є значно конкретизованим, аніж закон. Більше того, з огляду на положення Господарського процесуального кодексу України така функціональність суду носить імперативний характер. Підсумки такої процесуальної діяльності суду знаходять своє відображення в судовому рішенні, зокрема у його мотивувальній й резолютивній частинах.

Отже, обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначати, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу jura novit curia".

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22.03.2023 у справі №916/1932/20, від 29.03.2023 у справі №922/1320/21 та від 14.03.2023 у справі №910/16969/20.

Відтак невірна кваліфікація сторонами спірних правовідносин не є підставою для відмови у задоволенні позову, а суд в даному рішенні самостійно визначає, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Приписами ч. 2 ст. 628 Цивільного кодексу України встановлено, що сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

За приписами ст. 798 Цивільного кодексу України предметом договору найму транспортного засобу можуть бути повітряні, морські, річкові судна, а також наземні самохідні транспортні засоби тощо. Договором найму транспортного засобу може бути встановлено, що він передається у найм з екіпажем, який його обслуговує. Сторони можуть домовитися про надання наймодавцем наймачеві комплексу послуг для забезпечення нормального використання транспортного засобу.

Частиною 1 статті 805 Цивільного кодексу України передбачено, що управління та технічна експлуатація транспортного засобу, переданого у найм з екіпажем, провадяться його екіпажем. Екіпаж не припиняє трудових відносин з наймодавцем. Витрати на утримання екіпажу несе наймодавець.

Частинами 1 та 2 статті 837 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Підрядник зобов`язаний виконати роботу, визначену договором підряду, із свого матеріалу і своїми засобами, якщо інше не встановлено договором (ч. 1 ст. 839 Цивільного кодексу України).

Отже, умови спірного договору сторони передбачали передання позивачем відповідачу у найм техніки з екіпажем для виконання робіт.

На підтвердження факту та вартості виконаних робіт позивач надає підписані акти приймання-передачі техніки та підписані КЕП керівників сторін акти надання послуг.

Відповідач заперечує проти наданих документів, вказуючи на перевищення керівником наданих повноважень в частині підписання розрахунку по оренді техніки.

Керівником відповідача Чернишем Г.Б. за допомогою КЕП підписано акти надання послуг.

Частиною 1 статті 853 Цивільного кодексу України унормовано, що замовник зобов`язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.

Відповідно до правової позиції об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеної в постанові від 02.06.2023 у справі №914/2355/21 за загальним правилом, при вирішенні спорів щодо належного та своєчасного виконання договорів стосовно надання послуг/виконання робіт, як зі сторони замовника, так і виконавця (підрядника), суди повинні надавати оцінку вжитим сторонами діям на його виконання у їх сукупності з огляду саме на умови кожного договору (договорів) у конкретній справі, проте передбачена відповідним договором умова щодо оплати за надані послуги (виконані роботи) з прив`язкою до підписання відповідних актів приймання не може бути єдиною підставою, яка звільняє замовника від обов`язку здійснити таку оплату, адже основною первинною ознакою будь-якої господарської операції, як то надання послуг чи виконання робіт, є її реальність. Наявність належним чином оформлених первинних документів (підписаних уповноваженими представниками обох сторін) є вторинною, похідною ознакою. Водночас неналежне документальне оформлення господарської операції відповідними первинними документами, зокрема непідписання замовником актів приймання робіт/послуг без надання у визначені договором та/або законом строки вмотивованої відмови від їх підписання, не може свідчити про їх безумовну невідповідність змісту господарської операції (наданим послугам або виконаним роботам). Правові наслідки створює саме господарська операція (реальне надання послуг/виконання робіт), а не первинні документи.

В контексті даної правової позиції суд зазначає, що саме по собі підписання акту наданих послуг/виконаних робіт не є беззаперечною підставою для висновку про виникнення обов`язку по сплаті, проте відповідач, який підписав такі акти має обов`язок, як довести нереальність таких актів, так і навести переконливу версію появи таких актів.

Частинами 1 та 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (ч. 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України).

Аналогічні приписи закріплені у ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України.

В свою чергу відповідач не надав доказів виконання робіт з обробки полів власними силами чи за допомогою інших підрядників, а позивач надав як докази знаходження у власності с/г техніки, яка передавалася в межах цього договору, так і відомості із GPS-трекерів про обробку землі відповідача.

Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Зміна бенефіціарного власника не свідчить про нереальність виконаних робіт за відповідними актами.

Добросовісність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).

В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Наприклад, у статті I.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказується, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Очевидно, що дії відповідача, який уклав Договір, підписав акти, у яких зафіксовано виконання робіт за таким договором, не спростовував податкової звітності за наслідками таких господарських операцій, проте після зміни свого бенефіціарного власника та виникненні судового спору про стягнення оплати за такими актами почав ставити під сумнів дійсність самого договору та виконання робіт за договором, суперечать його попередній поведінці і є недобросовісними.

Доктрина venire contra factum proprium в схожій правовій ситуації застосовувалась Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 05.06.2018 у справі №338/180/17, а також у постанові Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №390/34/17.

З огляду на викладене суд дійшов висновку, що матеріалами справи підтверджується виконання Позивачем за первісним позовом за замовленням Відповідача за зустрічним позовом робіт за Договором. оформлених актами надання послуг на загальну суму 22 539 079, 60 грн.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 4.3. Договору № 23/04/21СГ передбачено, що Відповідач за первісним позовом сплачує щомісячну орендну плату шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок Позивача протягом 5 банківських днів з дати оформлення акту прийому-передачі виконаних робіт/послуг на підставі виставленого рахунку-фактури. У випадку порушення терміну оплати у зазначений строк, рахунок анулюється та виставляється новий по курсу НБУ на дату його оформлення з урахуванням вимог п. 1.10 Меморандуму про співпрацю.

Статтею 253 Цивільного кодексу України унормовано, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Згідно статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Що стосується зустрічних позовних вимог, суд зазначає наступне.

Приватне сільськогосподарське підприємство ім. Ватутіна звернулось до Господарського суду міста Києва з зустрічним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Волкрафт» про визнання недійсними з моменту укладення Договору оренди сільськогосподарської техніки з екіпажем № 23/04/21СГ від 23.04.2021, Меморандуму про співпрацю від 23.04.2021, Меморандуму № 2 про співпрацю від 10.09.2021, Меморандуму №3 про співпрацю від 04.01.2022, Додаткову угоду №3012/22-1 від 30.12.2022 до Договору оренди сільськогосподарської техніки з екіпажем № 23/04/21СГ від 23.04.2021, вчинені між Товариством з обмеженою відповідальністю «ВОЛКРАФТ» та Приватним сільськогосподарським підприємством ім. Ватутіна.

Як було зазначено вище, 23 квітня 2021 року між сторонами був укладений договір оренди сільськогосподарської техніки з екіпажем № 23/04/21СГ, згідно умов якого Позивач зобов`язався передати Відповідачу в тимчасове платне користування сільськогосподарську техніку (згідно Додатку №1) та забезпечити своїми силами її керування та технічне обслуговування, а Відповідач зобов`язався сплачувати орендну плату.

Додатковою угодою № 3012/22-1 від 30.12.2022 року до Договору № 23/04/21СГ сторони внесли зміни в п. 7.1. та виклали його в такій редакції: « 7.1. Цей Договір набуває чинності з моменту його підписання та діє до « 31» грудня 2023, але в будь-якому випадку до повного виконання Сторонами своїх зобов`язань за цим Договором».

У відповідності до п. 3.4. Договору № 23/04/21СГ передача сільськогосподарської техніки з екіпажем здійснюється за актом приймання-передачі.

На виконання своїх зобов`язань за Договором № 23/04/21СГ Позивач за первісним позовом передав Відповідачу техніку у відповідності до актів приймання-передачі техніки.

Відповідно до п. 4.1. Договору № 23/04/21СГ розмір щомісячної орендної плати визначається сторонами в акті прийому-передачі виконаних робіт/послуг і розраховується виходячи із ціни 1 гектару та фактичного виробітку за такий місяць.

Пунктом 4.3. Договору № 23/04/21СГ передбачено, що Відповідач за первісним позовом сплачує щомісячну орендну плату шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок Позивача протягом 5 банківських днів з дати оформлення акту прийому-передачі виконаних робіт/послуг на підставі виставленого рахунку-фактури. У випадку порушення терміну оплати у зазначений строк, рахунок анулюється та виставляється новий по курсу НБУ на дату його оформлення з урахуванням вимог п. 1.10 Меморандуму про співпрацю.

Відповідно до п. 4.4. Договору № 23/04/21СГ ціна за 1 гектар виробітки орендованою технікою погоджена сторонами в Меморандумі про співпрацю, що є невід`ємною частиною Договору № 23/04/21СГ. Ціна передбачена в українській валюті гривні еквівалентною в доларах США та підлягає сплаті по Курсу перерахунку курсу гривні по відношенню до долару США, встановлений НБУ на дату оформлення рахунку-фактури, виставленого за даними, що опубліковані на сайті http://minfin.com.ua/.

23 квітня 2021 року між сторонами був укладений Меморандум про співпрацю (далі Меморандум-1), предметом якого є співпраця сторін для належного виконання умов Договору № 23/04/21СГ.

Відповідно до п. 1.3. Меморандуму-1 сторони дійшли згоди, що вартість виконання робіт у розрахунку на 1 га становить: обприскування - 9 доларів США (в еквіваленті до гривні); боронування 8,75 доларів США (в еквіваленті до гривні).

10 вересня 2021 року між сторонами був укладений Меморандум №2 про співпрацю (далі Меморандум 2), предметом якого є співпраця сторін для належного виконання умов Договору № 23/04/21СГ.

Згідно з п. 1.3. Меморандуму 2 сторони дійшли згоди, що вартість виконання робіт у розрахунку на 1 га становить: збір врожаю - 72 доларів США (в еквіваленті до гривні); мульчування 14,4 доларів США (в еквіваленті до гривні); дискування 21 долар США (в еквіваленті до гривні).

04 січня 2022 року між сторонами був укладений Меморандум про співпрацю № 3 (далі Меморандум-3), предметом якого є співпраця сторін для належного виконання умов Договору № 23/04/21СГ.

Згідно з п. 1.3. Меморандуму-3 сторони дійшли згоди, що вартість виконання робіт у розрахунку на 1 га становить: внесення мінеральних добрив - 8 доларів США (в еквіваленті до гривні).

Пунктом 1.10 Меморандуму - 1, Меморандуму - 2 та Меморандуму - 3 визначено, що у разі зміни на 5% офіційного курсу долара США на день здійснення оплати Відповідачем за оренду техніки у порівнянні з офіційним курсом долара США до гривні на дату виставлення відповідного рахунку, договірна вартість виконання робіт у розрахунку за 1 га з ПДВ підлягає перегляду, коригуванню та визначається шляхом множення грошового еквівалента вартості послуг виражених у доларах США на офіційний курс гривні до долара США, який буде встановлений Національним банком України згідно сайту www.minfin.com.ua на день оплати.

Позивач за зустрічним позовом посилається на те, що ціна Договору, з урахуванням Меморандумів, як єдиного цілісного правочину становить понад 79 450,00 дол. США (орієнтовний обсяг вартості оренди виходячи з мінімального обсягу обробітку землі (п. 4.1. Договору), що за курсом НБУ на 23.04.2021 - 28,0642 грн за 1 долар США, становило 2 229 700, 69 грн., а перевищувало встановлені Статутом відповідача обмеження на укладення директором правочинів.

Ані попередньої згоди, ані наступного схвалення спірного Договору, Меморандумів, Додаткової угоди № 3012/22-1 від 30.12.2022 не було

Згідно із ч.1 ст.46 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» значний правочин, правочин із заінтересованістю, вчинений з порушенням порядку прийняття рішення про надання згоди на його вчинення, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки товариства лише у разі подальшого схвалення правочину товариством у порядку, встановленому для прийняття рішення про надання згоди на його вчинення.

Позивач за зустрічним позовом посилається на те, що відповідно до пп.2 п. 8.2.3. статуту ПСП ім. Ватутіна, директор підприємства приймає рішення про вчинення правочинів (укладення договорів), що вчиняються (укладаються) Підприємством на суму, що не перевищує 2 000 000 (два мільйони) гривень 00 копійок.

За змістом пп.10 п. 8.1.4. статуту ПСП ім. Ватутіна, виключно Загальні збори Підприємства вирішують питання про вчинення правочинів (укладення договорів), що вчиняються (укладаються) Підприємством на суму, що перевищує 2 000 000 (два мільйони) гривень 00 копійок.

Звертаючись до суду з вказаним позовом, позивач посилався на те, що спірний договір вчинено з порушенням порядку прийняття рішення про надання згоди на його вчинення, оскільки було відсутнє волевиявлення ПСП «Перемога» на його укладання, а тому він не створює права та обов`язки для відповідача, не підлягав і не підлягає виконанню.

Статут Приватного сільськогосподарського підприємства ім. Ватутіна в матеріалах справи відсутній, однак сторонами не заперечується наявність застереження щодо рішення директора підприємства про вчинення правочинів (укладення договорів), що вчиняються (укладаються) Підприємством на суму, що не перевищує 2 000 000 (два мільйони) гривень 00 копійок.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, з огляду на таке.

Виходячи з аналізу статей 203, 215 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.

Разом з цим, в статті 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину та зазначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Наведене означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки це не буде спростовано, зокрема на підставі судового рішення.

Враховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, в тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на наявність обставин, передбачених статтями 203, 215 ЦК України.

Згідно з частиною першою статті 207 Господарського кодексу України (на час виникнення спірних правовідносин) господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Таким чином, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення. При цьому, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, необхідно встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Юридична особа є учасником цивільних відносин і наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю (статті 2, 80, 91, 92 ЦК України). При цьому, особливістю цивільної дієздатності юридичної особи є те, що така особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону (частина перша статті 92 ЦК України).

Юридична особа вчиняє правочини через свої органи, що з огляду на приписи статті 237 ЦК України утворює правовідношення представництва, в якому орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана або має право вчинити правочин від імені цієї юридичної особи, в тому числі вступаючи в правовідносини з третіми особами.

Частиною третьою статті 92 ЦК України передбачено, орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, а також яка є членом колегіального виконавчого органу юридичної особи, з моменту її вступу на посаду набуває обов`язків щодо такої юридичної особи, зокрема зобов`язана діяти виключно в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно, у межах повноважень, наданих статутом юридичної особи і законодавством, і у спосіб, який, на її добросовісне переконання, сприятиме досягненню мети діяльності юридичної особи, у тому числі уникаючи конфлікту інтересів. Члени наглядової ради або ради директорів юридичної особи мають такі самі обов`язки щодо відповідної юридичної особи та повинні діяти в інтересах цієї юридичної особи та всіх її власників (акціонерів, учасників).

У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, якщо юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Водночас питання визначення обсягу повноважень виконавчого органу юридичної особи та добросовісність його дій є внутрішніми взаємовідносинами юридичної особи та її органу, тому сам лише факт вчинення виконавчим органом юридичної особи протиправних, недобросовісних дій, перевищення ним своїх повноважень не може слугувати єдиною підставою для визнання недійсними договорів, укладених цим органом від імені юридичної особи з третіми особами.

Такий договір може бути визнаний недійсним із зазначених підстав у тому разі, якщо буде встановлено, що сама третя особа, контрагент юридичної особи за договором, діяла недобросовісно і нерозумно. Тобто третя особа знала або за всіма обставинами, проявивши розумну обачність, не могла не знати про обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи чи про припинення дії довіреності, виданої представнику юридичної особи, який укладає договір від її імені.

Таким чином, для визнання недійсним договору з тієї підстави, що його було укладено представником юридичної особи з перевищенням повноважень, необхідно встановити, по-перше, наявність підтверджених належними і допустимими доказами обставин, які свідчать про те, що контрагент такої юридичної особи діяв недобросовісно або нерозумно. При цьому тягар доказування недобросовісності та нерозумності в поведінці контрагента за договором несе юридична особа. По-друге, дії сторін такого договору мають свідчити про відсутність реального наміру його укладення і виконання.

Така позиція щодо застосування приписів статей 92, 203 ЦК України міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 668/13907/13-ц.

Судом встановлено, що спірний договір від імені Приватного сільськогосподарського підприємства ім. Ватутіна підписаний директором Чернишом Гнатом Богдановичем, про що зазначено в преамбулі вказаного договору.

Згідно з п. 2.1 Договору техніка передається Орендареві для проведення сільськогосподарських робіт у відповідності потребами Орендаря.

Умовами п. 4.1 договору сторони погодили, що розмір щомісячної орендної плати визначатиметься Сторонами в Акті прийому-передачі виконаних робіт послуг (оренда сільськогосподарської техніки) (надалі по тексту «Акт») і розраховуватиметься виходячи із ціни за 1 (один) гектар (надалі «га»), та фактичного виробітку за такий місяць.

Сума договору визначатиметься сумою гривневих платежів, здійснених орендарем у відповідності з умовами даного договору оренди, виходячи із врахування ціни за 1 га виробітку орендованої технікою та фактичного виробітку площі, протягом усього строку даного договору (п. 4.3 договору).

Відповідно до п. 1.3. Меморандуму-1 сторони дійшли згоди, що вартість виконання робіт у розрахунку на 1 га становить: обприскування - 9 доларів США (в еквіваленті до гривні); боронування 8,75 доларів США (в еквіваленті до гривні).

10 вересня 2021 року між сторонами був укладений Меморандум №2 про співпрацю (далі Меморандум 2), предметом якого є співпраця сторін для належного виконання умов Договору № 23/04/21СГ.

Згідно з п. 1.3. Меморандуму 2 сторони дійшли згоди, що вартість виконання робіт у розрахунку на 1 га становить: збір врожаю - 72 доларів США (в еквіваленті до гривні); мульчування 14,4 доларів США (в еквіваленті до гривні); дискування 21 долар США (в еквіваленті до гривні).

04 січня 2022 року між сторонами був укладений Меморандум про співпрацю № 3 (далі Меморандум-3), предметом якого є співпраця сторін для належного виконання умов Договору № 23/04/21СГ.

Згідно з п. 1.3. Меморандуму-3 сторони дійшли згоди, що вартість виконання робіт у розрахунку на 1 га становить: внесення мінеральних добрив - 8 доларів США (в еквіваленті до гривні).

Тобто в момент укладення договору його умови не давали можливість віднести його до значних правочинів.

Умови Договору № 23/04/21СГ не передбачають, зокрема не передбачали на момент його укладення, конкретної суми, з якої можна визначити або передбачити, що його ціна перевищує 2 000 000,00 грн.

Умови п. 1.3. Меморандуму № 1, Меморандуму №2 та Меморандуму №3 визначають орієнтовні площі по визначеним цінам і не містять жодного зобов`язання Відповідача замовити послуги на ці площі.

Відповідно до п. 4.5. Договору № 23/04/21СГ «сума Договору визначатиметься сумою гривневих платежів, здійснених Орендарем у відповідності з умовами даного Договору, виходячи із врахування ціни за 1 га виробітки орендованою Технікою, та фактичного виробітку площі, протягом усього строку дії даного договору».

Договір № 23/04/21СГ не містить умов щодо будь-яких площ, на яких Відповідач зобов`язується здійснити виробітку Позивачу.

Відтак, на момент укладення Договору № 23/04/21СГ, Меморандуму № 1, Меморандуму №2 та Меморандуму №3 сторони не мали даних, які б хоч якось визначали, що його сума перевищує ціну в 2 000 000,00 грн.

Загальна вартість послуг за договором могла бути визначена лише в наступному, зокрема, за підрахунком обсягу грошових коштів, які були перераховані позивачем на рахунок відповідача за актами виконаних робіт (послуг).

Зважаючи на викладене об`єктивно у відповідача станом на час укладення договору була відсутня можливість визначити його як значний правочин та відповідно бути обізнаним про наявність/відсутність обмеження повноважень у директора позивача щодо представництва юридичної особи.

Якщо в момент укладення договору його вартість не була визначена конкретно та пов`язувалася з вартістю фактично наданих послуг, контрагент не мав об`єктивної можливості визначити договір як значний правочин та, відповідно, не міг бути обізнаним про наявність / відсутність обмеження повноважень у керівника щодо його укладення.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 11 вересня 2025 року у справі № 922/4425/24, від 12 грудня 2019 року у справі № 916/40/19.

Суд зазначає, що правочин, вчинений органом управління юридичної особи з перевищенням повноважень, може бути визнаний недійсним з підстав, визначених частиною першою статті 203, частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України лише за умови, що третя особа-контрагент знала чи за всіма обставинами не могла не знати про обмеження повноважень. Такий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.12.2025 у справі № 914/768/22. При цьому Велика Палата Верховного Суду також виснувала, що в силу частини третьої статті 92 Цивільного кодексу України для третьої особи, яка уклала з юридичною особою договір, обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи загалом не мають юридичної сили, навіть якщо відповідні обмеження й існували на момент укладення договору. Таке обмеження повноважень набуває юридичної сили для третьої особи в тому випадку, якщо саме вона (третя особа), вступаючи у відносини з юридичною особою та укладаючи договір, діяла недобросовісно або нерозумно, зокрема достеменно знала про відсутність в органу юридичної особи чи у її представника необхідного обсягу повноважень або повинна була, проявивши принаймні розумну обачність, знати про це.

Отже, під час вирішення спорів про визнання правочинів недійсними з підстав перевищення повноважень органом або особою, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, необхідним є встановлення обставин щодо добросовісності/недобросовісності поведінки третьої особи. Зокрема, предметом доказування має бути обставина стосовно того, чи знала третя особа про відсутність в органу юридичної особи необхідного обсягу повноважень або, проявивши розумну обачність, повинна була знати про це. Обов`язок доведення цих обставин покладається на юридичну особу.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.12.2025 у справі № 914/768/22 зазначено про відсутність підстав для відступу від висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2024 у справі № 757/23249/17, а також викладено наступну правову позицію: "Частиною третьою статті 92 Цивільного кодексу України встановлена спростовна презумпція повноцінності всіх дій директора у правовідносинах з третіми особами, яка полягає у тому, що для третьої особи, яка уклала з юридичною особою договір, обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи загалом не мають юридичної сили, навіть якщо відповідні обмеження й існували на момент укладення договору.

Таке обмеження повноважень набуває юридичної сили для третьої особи в тому випадку, якщо саме вона (третя особа), вступаючи у відносини з юридичною особою та укладаючи договір, діяла недобросовісно або нерозумно, зокрема достеменно знала про відсутність в органу юридичної особи чи її представника необхідного обсягу повноважень або повинна була, проявивши принаймні розумну обачність, знати про це.

Для вирішення питання, коли директор діє від імені юридичної особи з перевищенням повноважень, потрібно керуватися статтею 92 Цивільного кодексу України. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження (абзац другий частини третьої вказаної статті).

Під час вирішення спорів про визнання правочинів недійсними з підстав перевищення повноважень органом або особою, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, необхідним є встановлення обставин щодо добросовісності/недобросовісності поведінки третьої особи. Зокрема, предметом доказування має бути обставина стосовно того, чи знала третя особа про відсутність в органу юридичної особи необхідного обсягу повноважень або, проявивши розумну обачність, повинна була знати про це. Обов`язок доведення цих обставин покладається на юридичну особу.".

Позивачем за зустрічним позовом не наведено доводів, в чому полягає недобросовісність або нерозумність дій відповідача при укладенні оспорюваного правочину. Не доведено позивачем і обставин відсутності у відповідача реального наміру на укладення і виконання цього договору. Навпаки, обставини справи свідчать, що між сторонами і раніше укладалися договори оренди, за якими відповідач надавав послуги, а позивач приймав їх та сплачував за них кошти.

Згідно з частинами 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Системно проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позивач не довів наявності підстав для задоволення позову. Належними та допустимими доказами не підтверджено, що спірний договір укладено за відсутності волевиявлення ПСП Перемога чи з порушенням порядку погодження. Тому підстави для визнання його таким, що не створює прав та обов`язків, відсутні.

Частиною 3 ст. 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Згідно з ч. 2 ст. 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

У відповідності до ч. 1 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (ч. ч. 1, 2 ст. 73 ГПК України).

Згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. ст. 76, 77 ГПК України).

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Згідно з позицією Європейського суду з прав людини, процедурні гарантії, закріплені в ст. 6 Конвенції, гарантують кожному право подання скарги щодо його прав та обов`язків цивільного характеру до суду чи органу правосуддя. Таким чином втілюється право на звернення до суду, одним із аспектів якого є право доступу, тобто право розпочати провадження у судах з цивільних питань. Кожен має право на подання до суду скарги, пов`язаної з його або її правами та обов`язками; на це право, що є одним з аспектів права на доступ до суду, може посилатися кожен, хто небезпідставно вважає, що втручання у реалізацію його або її прав є неправомірним (рішення у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom), серія А №18, п. 28 36).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі "Проніна проти України" (Заява № 63566/00), в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Положеннями ст. 86 ГПК України унормовано, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Судові витрати по сплаті судового збору за первісним позовом, відповідно до положень статті 129 ГПК України, покладаються на відповідача за первісним позовом.

Судові витрати по сплаті судового збору за зустрічним позовом покладаються на позивача за зустрічним позовом.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 240, 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Первісні позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з ПРИВАТНОГО СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ПІДПРИЄМСТВА ІМ. ВАТУТІНА (Україна, 04215, місто Київ, вул. Світлицького, будинок 35, прим. 108/4, офіс 1; ідентифікаційний код 13756231) на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ВОЛКРАФТ» (Україна, 03026, місто Київ, Столичне шосе, будинок 100, корпус 1, поверх 4, офіс № 1-403; ідентифікаційний код 40513962) борг у розмірі 22 539 079 (двадцять два мільйони п`ятсот тридцять дев`ять тисяч сімдесят дев`ять) грн 60 коп. та судовий збір у розмірі 270 469 (двісті сімдесят тисяч чотириста шістдесят дев`ять) грн.. 00 коп.

3. В задоволені зустрічних позовних вимог відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 28.10.2026.

Суддя І.В. Алєєва