Єдиний державний реєстр судових рішень Справа № 350/1602/25
Номер провадження 2/350/380/2026
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
28 жовтня 2026 року селище Рожнятів
Рожнятівський районний суд Івано-Франківської області
у складі головуючого судді Пулика М.В.,
секретаря судового засідання Юречко Т.Б.,
представника позивача - Пилипчука С.В., ( в режимі відеоконференції )
представника відповідачки - адвоката Вардзєлової О.В., ( в режимі відеоконференції )
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
установив:
Стислий виклад позицій сторін:
Представник позивача звернувся до суду з позовом, у якому просить стягнути зі відповідачки на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» заборгованість за договором надання позики, в тому числі на умовах фінансового кредиту №0935589481 від 07 грудня 2019 року, у розмірі 60 490,34 грн, а також судовий збір у розмірі 2 422,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 16 000,00 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 07 грудня 2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ІНФІНАНС» та ОСОБА_1 в електронній формі укладено договір надання позики, в тому числі на умовах фінансового кредиту №0935589481. Відповідно до умов договору кредит надавався у вигляді відновлювальної кредитної лінії окремими частинами - траншами, в межах загального ліміту 20 000,00 грн, при цьому строк та умови користування кожним окремим траншем визначалися сторонами окремо.
Позивач зазначає, що 13 січня 2020 року в межах зазначеного договору відповідачці було надано четвертий транш у розмірі 4 500,00 грн строком на 30 календарних днів зі сплатою процентів у розмірі 1,75 % за кожен день користування кредитом. Кредитні кошти у сумі 4 500,00 грн були перераховані на банківську платіжну картку № НОМЕР_1 , реквізити якої відповідачка зазначила під час оформлення заявки на отримання кредиту.
Відповідачка належним чином свої зобов`язання за договором не виконала, кредитні кошти у повному обсязі не повернула, у зв`язку з чим первісним кредитором здійснювалося нарахування процентів відповідно до умов договору. Згідно з розрахунком заборгованості, наданим позивачем, станом на дату відступлення права вимоги заборгованість відповідачки складалася із залишку основної суми кредиту та нарахованих процентів.
14 липня 2021 року між ТОВ «ІНФІНАНС» та ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» укладено договір відступлення права вимоги №14-07/21, відповідно до якого ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» набуло право вимоги до ОСОБА_1 за договором №0935589481.
10 січня 2023 року між ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» та ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» укладено договір відступлення права вимоги №10-01/2023, відповідно до якого право вимоги до відповідачки за вказаним договором перейшло до позивача.
Позивач визначив загальний розмір заборгованості, який просить стягнути з відповідачки, у сумі 60 490,34 грн, з яких 4 499,98 грн - заборгованість за основною сумою кредиту та 55 990,36 грн - заборгованість за процентами.
Стислий виклад позиції відповідачки:
Відповідачка ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Вардзєлову О.В. подала відзив на позовну заяву, у якому проти задоволення позову заперечила.
Представник відповідачки, зокрема, посилалася на недоведеність факту укладення відповідачкою кредитного договору та отримання кредитних коштів, відсутність належних доказів належності відповідачці банківської картки, на яку позивач стверджував про перерахування коштів, а також на необґрунтованість та неспівмірність нарахованих процентів.
Крім того, сторона відповідача зазначала, що строк користування кредитом становив 30 календарних днів, у зв`язку з чим нарахування процентів за користування кредитними коштами після закінчення погодженого сторонами строку є безпідставним.
Відповідачка також заперечувала проти заявленого позивачем розміру витрат на професійну правничу допомогу у сумі 16 000,00 грн, вважаючи його неспівмірним зі складністю справи та фактичним обсягом наданих адвокатом послуг.
У відповіді на відзив представник ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» заперечив проти доводів відповідачки та просив позов задовольнити у повному обсязі.
Позивач зазначив, що договір №0935589481 був укладений в електронній формі шляхом використання відповідачкою електронного підпису одноразовим ідентифікатором, а четвертий транш у сумі 4 500,00 грн був наданий відповідачці відповідно до заявки-анкети та акцепту оферти від 13 січня 2020 року.
Також позивач посилався на положення договору, відповідно до яких у разі користування кредитом понад погоджений строк проценти нараховуються у розмірі 1,75 % за кожен день фактичного користування кредитними коштами до дня їх повного повернення. Нарахування процентів здійснено відповідно до погоджених сторонами умов договору, а тому заявлена сума заборгованості у розмірі 60 490,34 грн підлягає стягненню з відповідачки у повному обсязі.
Позиції сторін, висловлені у судовому засіданні:
У судовому засіданні представник позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» - Пилипчук С.В. позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити.
Представник позивача пояснив, що фактичний розмір заборгованості відповідачки за договором №0935589481 від 07 грудня 2019 року, відповідно до розрахунків кредиторів, становить 82 619,05 грн, однак позивач, звертаючись до суду, самостійно зменшив розмір заявленої до стягнення заборгованості до 60 490,34 грн.
Зазначив, що після відступлення права вимоги до нового кредитора перейшли усі права первісного кредитора в обсязі та на умовах, які існували на момент переходу цих прав, а тому, на переконання представника позивача, правонаступник мав право продовжувати нарахування передбачених договором процентів до моменту повного виконання відповідачкою своїх зобов`язань. Вважав, що умови договору прямо передбачали нарахування процентів за понадстрокове користування кредитними коштами, а тому заявлена до стягнення сума є обґрунтованою.
Представник відповідачки ОСОБА_1 - адвокат Вардзєлова О.В. у судовому засіданні підтримала доводи, викладені у відзиві на позовну заяву, та просила у задоволенні позову відмовити.
Представниця відповідачки пояснила, що її довірителька у відповідний період користувалася послугами різних фінансових установ та отримувала значну кількість кредитів і позик, у зв`язку з чим могла не відстежити належним чином строк виконання окремого кредитного зобов`язання та необхідність сплати нарахованих процентів.
Водночас представниця відповідачки звернула увагу суду на те, що спірний договір був укладений ще 07 грудня 2019 року, а четвертий транш у сумі 4 500,00 грн наданий 13 січня 2020 року строком на 30 календарних днів. Незважаючи на це, кредитор протягом тривалого часу не звертався до суду за захистом свого права, продовжуючи нараховувати проценти у розмірі 1,75 % за кожен день.
На переконання представниці відповідачки, така поведінка кредитора призвела до штучного багатократного збільшення розміру заборгованості, оскільки при отриманому кредиті у сумі 4 500,00 грн позивач заявив до стягнення 60 490,34 грн, переважну частину яких складають проценти.
Представниця відповідачки вважала, що нарахування процентів після закінчення погодженого сторонами строку користування кредитом суперечить правовій природі процентів за користування кредитними коштами та не може бути підставою для стягнення заявленої позивачем суми у повному обсязі.
Заяви та клопотання сторін, процесуальні дії у справі:
Заочним рішенням Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 08 грудня 2025 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено.
Ухвалою Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 17 грудня 2025 року виправлено описку у короткому тексті рішення суду від 08 грудня 2025 року в частині зазначення найменування та реквізитів позивача.
Ухвалою Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 03 лютого 2026 року заяву відповідачки про перегляд заочного рішення задоволено, заочне рішення Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 08 грудня 2025 року у справі №350/1602/25 скасовано, а справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
01 травня 2026 року представник відповідачки подала до суду відзив на позовну заяву, у якому проти задоволення позовних вимог заперечила у повному обсязі.
06 травня 2026 року представник позивача подав відповідь на відзив, у якій заперечив проти доводів сторони відповідача та просив позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Ухвалою Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 27 травня 2026 року клопотання представника позивача задоволено та витребувано у АТ КБ «ПРИВАТБАНК» відповідні відомості щодо банківської платіжної картки.
Ухвалою Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 29 липня 2026 року витребувано у АТ КБ «ПРИВАТБАНК» відомості щодо належності банківської картки № НОМЕР_1 , фінансового номера телефону, факту зарахування 13 січня 2020 року кредитних коштів у сумі 4 500,00 грн та виписку за відповідним рахунком.
Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин:
Судом установлено, що 07 грудня 2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ІНФІНАНС» та ОСОБА_1 укладено Договір надання позики, в тому числі і на умовах фінансового кредиту №0935589481.
Відповідно до умов договору кредит надавався у вигляді відновлювальної кредитної лінії окремими частинами - траншами, в межах строку дії договору 36 календарних місяців, при цьому строк користування кожним траншем визначався сторонами окремо. Максимальний строк користування окремим траншем становив 30 календарних днів, а максимальна процентна ставка - 1,75 % за один календарний день користування кредитом.
13 січня 2020 року в межах зазначеного договору відповідачці надано четвертий транш у розмірі 4 500,00 грн строком на 30 календарних днів із застосуванням процентної ставки 1,75 % за кожен день користування кредитом.
Кредитні кошти у сумі 4 500,00 грн були перераховані на банківську платіжну картку № НОМЕР_1 , зазначена банківська платіжна картка була емітована на ім`я ОСОБА_1 , а 13 січня 2020 року на рахунок, до якого емітована ця картка, було зараховано грошові кошти у сумі 4 500,00 грн.
Кредитний договір укладено в електронній формі шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Умовами договору передбачено, що другий, третій, четвертий та наступні транші надаються на підставі заявки-анкети та відповідного додатку до договору, у яких визначаються сума траншу, строк користування ним, процентна ставка, загальна вартість кредиту та інші істотні умови.
З розрахунку заборгованості первісного кредитора вбачається, що за період користування четвертим траншем відповідачкою здійснювалися платежі та пролонгації строку користування кредитом.
Так, 12 лютого 2020 року у розрахунку зафіксовано операцію «Пролонгація», після якої залишок основної суми кредиту становив 4 499,99 грн, а з 13 лютого 2020 року розпочато новий період нарахування процентів. За наступні 30 календарних днів, до 13 березня 2020 року, кредитором нараховано 2 362,50 грн процентів.
13 березня 2020 року відповідачкою здійснено платіж у сумі 863,00 грн, після чого залишок нарахованих процентів становив 1 499,50 грн.
20 березня 2020 року у розрахунку первісного кредитора повторно зафіксовано операцію «Пролонгація», після якої залишок основної суми кредиту становив 4 499,98 грн, а з 21 березня 2020 року кредитор розпочав новий період нарахування процентів у розмірі 78,75 грн за кожен день користування кредитом.
Відповідно до умов договору строк користування поточним траншем може бути змінений лише за умови попередньої сплати нарахованих процентів, а новий строк користування кредитом починається з дня, наступного за днем погашення фактично нарахованих процентів та інших передбачених договором платежів.
Після останньої зафіксованої пролонгації кредитор продовжив нарахування процентів на залишок основної суми кредиту 4 499,98 грн. За період з 21 березня 2020 року по 19 квітня 2020 року включно, тобто за 30 календарних днів, нараховано 2 362,50 грн процентів.
Водночас після 19 квітня 2020 року кредитор продовжив нараховувати проценти у розмірі 78,75 грн за кожен день, у зв`язку з чим розмір заборгованості за процентами почав істотно перевищувати суму отриманого кредиту.
14 липня 2021 року між ТОВ «ІНФІНАНС» та ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» укладено договір відступлення права вимоги №14-07/21, відповідно до якого до ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за договором №0935589481.
10 січня 2023 року між ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» та ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» укладено договір відступлення права вимоги №10-01/2023, відповідно до якого право вимоги до відповідачки за вказаним договором перейшло до позивача.
За розрахунком позивача, фактичний розмір заборгованості за договором становив 82 619,05 грн, з яких 4 499,98 грн - заборгованість за основною сумою кредиту та 78 119,07 грн - заборгованість за процентами. Разом з тим, звертаючись до суду, позивач зменшив розмір заявленої до стягнення заборгованості до 60 490,34 грн, з яких 4 499,98 грн - заборгованість за основною сумою кредиту та 55 990,36 грн - заборгованість за процентами.
Спір між сторонами фактично стосується належного до стягнення розміру заборгованості, зокрема правомірності нарахування процентів після закінчення погодженого сторонами строку користування окремим траншем та меж прав нового кредитора після переходу до нього права вимоги.
Оцінка суду:
Згідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з частинами першою, другою статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.
Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до частин першої, п`ятої та шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, у якому одна сторона - боржник зобов`язана вчинити на користь другої сторони - кредитора певну дію, зокрема передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо, або утриматися від вчинення певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Відповідно до частини третьої статті 509 ЦК України зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно зі статтею 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, воно підлягає виконанню у цей строк.
За змістом статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.
Відповідно до статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Статтею 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Відповідно до статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі статтею 628 ЦК України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.
За змістом частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Відповідно до статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Згідно зі статтею 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у тому числі електронних, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою електронного або іншого технічного засобу зв`язку.
Абзацом другим частини другої статті 639 ЦК України передбачено, що договір, укладений за допомогою інформаційно-комунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним у письмовій формі.
Відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір є домовленістю двох або більше сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформленою в електронній формі.
Відповідно до статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти - оферти однією стороною та її прийняття - акцепту другою стороною.
Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є, зокрема, використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями та підписаний у порядку, визначеному Законом України «Про електронну комерцію», за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Таким чином, укладення кредитного договору в електронній формі із застосуванням передбачених законом засобів ідентифікації та електронного підпису не змінює його правової природи та не звільняє сторони від обов`язку належного виконання взятих на себе зобов`язань.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Згідно з частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.
За змістом статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа - кредитодавець зобов`язується надати грошові кошти - кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до статті 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Оцінюючи доводи сторони відповідача щодо недоведеності факту укладення договору та отримання кредитних коштів, суд виходить із сукупності досліджених у справі доказів.
Як установлено судом, 07 грудня 2019 року між ТОВ «ІНФІНАНС» та ОСОБА_1 в електронній формі укладено Договір надання позики, в тому числі і на умовах фінансового кредиту №0935589481. Договір містить електронний підпис відповідачки, виконаний одноразовим ідентифікатором, а умовами договору передбачено порядок отримання другого, третього, четвертого та наступних траншів шляхом подання заявки-анкети та підписання відповідного додатку до договору електронним підписом одноразовим ідентифікатором.
У межах договору №0935589481 відповідачка до отримання спірного четвертого траншу вже отримувала попередні транші та здійснювала їх погашення. Зокрема, отримані раніше кредитні кошти та нараховані на них проценти погашалися відповідачкою, після чого їй надавалися наступні транші. Така послідовність дій об`єктивно свідчить про фактичне існування між ТОВ «ІНФІНАНС» та ОСОБА_1 кредитних правовідносин та використання відповідачкою механізму відновлювальної кредитної лінії, передбаченого укладеним договором.
13 січня 2020 року відповідачці було надано четвертий транш у сумі 4 500,00 грн.
За таких обставин суд доходить висновку, що факт укладення між ТОВ «ІНФІНАНС» та ОСОБА_1 договору №0935589481, отримання відповідачкою четвертого траншу та фактичного перерахування їй 13 січня 2020 року кредитних коштів у сумі 4 500,00 грн підтверджений належними, допустимими та достатніми доказами.
Тому доводи сторони відповідача про недоведеність факту укладення кредитного договору та отримання відповідачкою кредитних коштів суд відхиляє.
Щодо права ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» вимагати виконання зобов`язання суд зазначає таке.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином - відступлення права вимоги.
За змістом статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Матеріалами справи підтверджено, що 14 липня 2021 року ТОВ «ІНФІНАНС» на підставі договору №14-07/21 відступило ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» право вимоги за договором №0935589481, укладеним зі ОСОБА_1 .
У подальшому, 10 січня 2023 року, ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» на підставі договору №10-01/2023 відступило відповідне право вимоги ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР».
Належність до складу переданих прав вимоги саме зобов`язання ОСОБА_1 за договором №0935589481 підтверджується наданими суду договорами відступлення права вимоги та відповідними реєстрами боржників.
Таким чином, суд доходить висновку, що до ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» у встановленому законом порядку перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за договором №0935589481 у тому обсязі та на тих умовах, які існували на момент відповідного переходу права вимоги.
Разом з тим положення статті 514 ЦК України означають, що новий кредитор набуває саме ті права, які належали попередньому кредиторові, і не може внаслідок самого факту відступлення права вимоги набути більшого обсягу прав, ніж мав первісний кредитор.
З розрахунку заборгованості первісного кредитора вбачається, що після здійснених відповідачкою платежів та пролонгацій непогашеним залишився основний борг у розмірі 4 499,98 грн.
Доказів повернення відповідачкою зазначеної суми основного боргу матеріали справи не містять.
Відповідачкою та її представником розрахунок залишку основної суми кредиту належними доказами не спростовано.
Таким чином, враховуючи встановлений факт отримання відповідачкою кредитних коштів, належне підтвердження переходу права вимоги до позивача, настання строку виконання грошового зобов`язання та відсутність доказів повернення залишку основної суми кредиту, суд доходить висновку про наявність правових підстав для стягнення зі ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» 4 499,98 грн заборгованості за основною сумою кредиту.
Щодо заявленої позивачем вимоги про стягнення процентів за користування кредитом суд зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
За змістом частини першої статті 1049, частини другої статті 1050 та статті 1054 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути кредит у строк і порядку, визначених договором, та сплатити проценти за користування кредитними коштами.
Водночас проценти, передбачені статтею 1048 ЦК України, є платою за правомірне користування кредитними коштами протягом погодженого сторонами строку кредитування, тоді як після спливу такого строку невиконане грошове зобов`язання набуває характеру простроченого, а правовідносини сторін переходять із регулятивної в охоронну стадію.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12 зазначила, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом припиняється після спливу встановленого договором строку кредитування або після пред`явлення вимоги відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України. Після цього права кредитора забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України.
У постанові від 04 лютого 2020 року у справі №912/1120/16 Велика Палата Верховного Суду вказала, що регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України та охоронна норма частини другої статті 625 ЦК України не можуть одночасно застосовуватися до одного й того самого періоду.
У постанові від 05 квітня 2023 року у справі №910/4518/16 Велика Палата Верховного Суду підтвердила наведений підхід та зазначила, що при вирішенні питання про можливість нарахування процентів після закінчення строку кредитування суд повинен встановити їх правову природу, а саме чи є вони платою за правомірне користування кредитом, чи погодженою сторонами мірою відповідальності за прострочення виконання грошового зобов`язання. У разі неоднозначності умов договору застосуванню підлягає принцип contra proferentem - неясні умови договору тлумачаться проти сторони, яка їх сформулювала.
Умовами договору №0935589481 передбачено надання кредиту окремими траншами.
Відповідно до пункту 1.2 договору строк користування кожним траншем визначається сторонами окремо, а пунктом 1.6 договору встановлено максимальний строк користування траншем 30 календарних днів та процентну ставку до 1,75 % за один календарний день.
Для четвертого траншу, отриманого відповідачкою 13 січня 2020 року у сумі 4 500,00 грн, сторонами погоджено строк користування 30 календарних днів та процентну ставку 1,75 % на день.
Отже, загальний строк дії рамкового договору тривалістю 36 місяців не є строком користування кожним окремим траншем і не надає позичальнику права користуватися одним і тим самим траншем протягом усього строку дії договору.
Пунктами 3.3 та 3.6 договору передбачено можливість продовження строку користування траншем за умови виконання позичальником установлених договором умов, зокрема погашення нарахованих процентів. Після такої пролонгації новий строк користування кредитом починається з дня, наступного за днем виконання відповідних умов.
З розрахунку первісного кредитора вбачається, що 12 лютого 2020 року кредитором відображено операцію «Пролонгація», після якої з 13 лютого 2020 року розпочато новий період нарахування процентів.
13 березня 2020 року відповідачкою здійснено платіж у сумі 863,00 грн, а 20 березня 2020 року кредитор повторно відобразив у своєму розрахунку операцію «Пролонгація».
При цьому суд враховує не лише назву зазначеної операції, а й наслідки, відображені самим кредитором у розрахунку: залишок основного боргу визначено у сумі 4 499,98 грн, попередній поточний залишок процентів надалі не переносився, а з 21 березня 2020 року розпочато новий цикл нарахування процентів із суми 78,75 грн за перший день.
Отже, саме первісний кредитор своїми обліковими діями визнав настання наслідків пролонгації та визначив 21 березня 2020 року початком нового періоду користування траншем.
За таких обставин суд доходить висновку, що останній належно продовжений строк користування кредитом тривав з 21 березня 2020 року по 19 квітня 2020 року включно.
За цей період розмір процентів становить: 78,75 грн х 30 календарних днів = 2 362,50 грн.
Разом з тим після 19 квітня 2020 року первісний кредитор продовжив нараховувати на залишок основного боргу 4 499,98 грн проценти у розмірі 78,75 грн за кожен день, що підтверджується розрахунком заборгованості ТОВ «ІНФІНАНС», у якому подальше нарахування процентів здійснювалося і після завершення останнього 30-денного періоду користування траншем.
Станом на 14 липня 2021 року ТОВ «ІНФІНАНС» визначило заборгованість за процентами у розмірі 37 878,00 грн, а після переходу права вимоги ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» продовжило відповідне нарахування, у результаті чого загальний розрахунковий розмір процентної заборгованості зріс до 78 119,07 грн.
Позивач ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР», звертаючись до суду, самостійно зменшив суму заявлених до стягнення процентів до 55 990,36 грн.
Проте саме по собі зменшення кредитором розрахованої ним суми не підтверджує наявності правових підстав для її стягнення.
Суд також враховує пункт 3.5 договору, яким передбачено нарахування 1,75 % за кожен день понадстрокового користування кредитом.
Разом з тим зазначена умова не визначає відповідні проценти як інший розмір процентів, передбачений частиною другою статті 625 ЦК України.
Більше того, окремим розділом 5 договору сторони врегулювали саме відповідальність за порушення зобов`язань, передбачивши, зокрема, пеню за прострочення сплати кредиту та процентів.
Таким чином, зміст договору свідчить про розмежування сторонами плати за користування кредитом та відповідальності за порушення грошового зобов`язання.
За відсутності чіткого визначення процентів, передбачених пунктом 3.5 договору, саме як міри відповідальності за прострочення у розумінні частини другої статті 625 ЦК України, суд не знаходить правових підстав вважати їх такими.
Отже, проценти у розмірі 1,75 % на день могли нараховуватися як плата за користування кредитними коштами лише протягом погодженого сторонами строку користування траншем, у тому числі протягом належно здійснених пролонгацій.
Після 19 квітня 2020 року право кредитодавця нараховувати такі проценти як плату за правомірне користування кредитом припинилося.
Відповідно до статті 514 ЦК України відступлення права вимоги не змінює змісту зобов`язання та не надає новому кредитору більшого обсягу прав, ніж мав первісний кредитор.
Тому ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ», а надалі ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» не набули права продовжувати нарахування процентів за статтею 1048 ЦК України після припинення такого права у первісного кредитора.
При цьому позивач не заявляв вимог про стягнення інфляційних втрат, трьох процентів річних чи іншого погодженого сторонами розміру процентів відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.
Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справу в межах заявлених позовних вимог, а тому не вправі за власною ініціативою змінювати правову природу заявлених позивачем процентів та здійснювати розрахунок платежів за статтею 625 ЦК України.
За таких обставин суд доходить висновку, що належними до стягнення є проценти, нараховані за останній погоджений сторонами 30-денний строк користування четвертим траншем - з 21 березня 2020 року по 19 квітня 2020 року включно, у сумі 2 362,50 грн.
Таким чином, підтверджений матеріалами справи та належний до стягнення розмір заборгованості становить 6 862,48 грн, з яких:4 499,98 грн - заборгованість за основною сумою кредиту; 2 362,50 грн - проценти за користування кредитом.
У задоволенні решти позовних вимог про стягнення 53 627,86 грн слід відмовити, оскільки заявлені у цій частині проценти нараховані за межами останнього погодженого сторонами строку користування кредитом і правових підстав для їх стягнення як процентів за статтею 1048 ЦК України судом не встановлено.
V. Розподіл судових витрат.
Питання розподілу судових витрат суд вирішує відповідно до положень статей 133, 137, 141 ЦПК України.
Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Як убачається з матеріалів справи, позивачем заявлено до стягнення з відповідачки заборгованість за кредитним договором у загальному розмірі 60 490,34 грн, тоді як за результатами розгляду справи суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення зі ОСОБА_1 6 862,48 грн.
Таким чином, позовні вимоги задоволено на 11,34 % від заявленої до стягнення суми.
При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2 422,40 грн, що підтверджується відповідним платіжним документом, наявним у матеріалах справи.
Враховуючи часткове задоволення позовних вимог та положення частини першої статті 141 ЦПК України, з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме:6 862,48 грн х 2 422,40 грн / 60 490,34 грн = 274,82 грн.
Отже, зі ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» слід стягнути 274,82 грн судового збору.
Щодо витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає таке.
Згідно з частиною першою статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.
Відповідно до частини другої статті 137 ЦПК України для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, у тому числі гонорару адвоката за представництво у суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.
Згідно з частиною четвертою статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, ціною позову та значенням справи для сторони.
Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи, чи є їх розмір обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову та значення справи для сторін, поведінку сторін під час розгляду справи, у тому числі безпідставне завищення позивачем позовних вимог, а також інші обставини, що мають значення для вирішення питання про розподіл судових витрат.
На підтвердження обсягу та вартості наданої правничої допомоги позивачем подано акт №14 від 30 вересня 2025 року про надання юридичної допомоги, відповідно до якого вартість послуг, пов`язаних зі стягненням заборгованості зі ОСОБА_1 , визначена у розмірі 16 000,00 грн.
Представник відповідачки заперечила проти заявленого розміру витрат на професійну правничу допомогу, вважаючи його неспівмірним зі складністю справи, обсягом виконаної роботи та ціною позову.
Надаючи оцінку заявленій сумі витрат, суд враховує, що спір виник з одного кредитного правовідношення та належить до поширеної категорії справ про стягнення заборгованості за кредитними договорами.
Разом з тим фактичний обсяг виконаної представниками позивача роботи не обмежувався лише підготовкою типової позовної заяви.
Після скасування заочного рішення позивач продовжив участь у справі, подав відповідь на відзив, заявляв клопотання про витребування доказів, зокрема відомостей, що становлять банківську таємницю, повторно звертався з таким клопотанням після уточнення реквізитів банківської картки, опрацьовував одержані від банку відомості, а представник позивача брав участь у судових засіданнях та надавав пояснення щодо обставин виникнення заборгованості, переходу права вимоги та розрахунку заявлених до стягнення сум.
Отже, надання правничої допомоги позивачу мало реальний характер та було необхідним для ведення справи.
Крім того, суд враховує результат розгляду спору. Із заявлених позивачем 60 490,34 грн суд визнав обґрунтованими 6 862,48 грн.
При цьому переважна частина заявлених позивачем вимог складалася із процентів, нарахування яких за межами строку кредитування суд визнав неправомірним.
Таким чином, заявлений до відшкодування розмір витрат на професійну правничу допомогу у сумі 16 000,00 грн суд вважає завищеним та таким, що не відповідає повною мірою критеріям розумності й пропорційності.
З огляду на наведене, враховуючи положення частин третьої та дев`ятої статті 141 ЦПК України, характер і причини виникнення спору, обсяг фактично виконаної представниками позивача роботи, необхідність підготовки процесуальних документів та участі представника у судових засіданнях, а також, з іншого боку, часткове задоволення позову, значне завищення позивачем розміру заявленої заборгованості та типовий характер спірних правовідносин, суд доходить висновку, що справедливим, розумним та співмірним розміром витрат на професійну правничу допомогу, який слід покласти на відповідачку, є 4 000,00 грн.
На переконання суду, такий розмір витрат забезпечує розумний баланс інтересів сторін, враховує фактичний обсяг наданої позивачу правничої допомоги та причини виникнення спору, і водночас не покладає на відповідачку надмірного фінансового тягаря з огляду на те, що переважну частину майнових вимог позивача суд визнав необґрунтованою.
Керуючись ст.ст. 1-4, 19, 89, 141, 258, 259, 263, 264, 265, 268, 273 ЦПК України, суд -
ухвалив:
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути зі ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» (код ЄДРПОУ 44276926, місцезнаходження: 01133, м. Київ, вул. Мечнікова, буд. 3, офіс 306) заборгованість за договором надання позики, в тому числі і на умовах фінансового кредиту №0935589481 від 07 грудня 2019 року, у розмірі 6 862,48 грн (шість тисяч вісімсот шістдесят дві гривні 48 копійок), яка складається з: 4 499,98 грн (чотири тисячі чотириста дев`яносто дев`ять гривень 98 копійок) - заборгованість за основною сумою кредиту; 2 362,50 грн (дві тисячі триста шістдесят дві гривні 50 копійок) - заборгованість за процентами за користування кредитом.
Стягнути зі ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» 274,82 грн (двісті сімдесят чотири гривні 82 копійки) судового збору та 4 000,00 грн (чотири тисячі гривень 00 копійок) витрат на професійну правничу допомогу.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
На рішення може бути подана апеляція до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.
Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя:
Судове рішення № 140989991, Рожнятівський районний суд Івано-Франківської області було прийнято 28.10.2026. Форма судочинства - Цивільне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти ключові відомості про це судове рішення. Ми забезпечуємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних включає повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам швидко знаходити ключові відомості.
Це рішення відноситься до справи № 350/1602/25. Фірми, які зазначені в тексті цього судового документа: