Рішення № 140986205, 27.10.2026, Деснянський районний суд м. Чернігова

Справа № 750/7764/26

Провадження № 2/750/3822/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 жовтня 2026 року м. Чернігів

Деснянський районний суд м. Чернігова в складі:

головуючого судді Крапивного Б.В.,

за участю секретаря Буглака А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Артеміда-Ф» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

в с т а н о в и в:

У липні 2026 року ТОВ «Фінансова компанія «Артеміда-Ф» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про надання позики на умовах фінансового кредиту № 000201024296 від 29.10.2020 в розмірі 23001,88 грн та понесених судових витрат.

Позов обґрунтовано тим, що 29.10.2020 між ТОВ «Фінансова компанія «ФОРЗА» (далі ТОВ ФК «ФОРЗА» та ОСОБА_1 укладено договір про надання позики на умовах фінансового кредиту № 000201024296. Вказаний договір укладено в електронній формі та підписано відповідачем із використанням одноразового ідентифікатора. Відповідно до умов укладеного договору відповідач отримала кредит у сумі 6029 грн і мала сплатити проценти за користування кредитними коштами на умовах, визначених договором. 17.11.2020 відповідач оформила пролонгацію кредитного договору та продовжила користуватись кредитними коштами ще на 20 днів з кінцевою датою погашення кредиту 07.12.2020. Однак, відповідач взяті на себе зобов`язання щодо повернення кредитних коштів належним чином не виконувала, у зв`язку із чим виникла заборгованість в сумі 23001,88 грн, з яких: 6029,00 грн заборгованість за тілом кредиту; 2230,80 грн заборгованість за відсоткам; 13565,25 грн заборгованість за простроченими процентами за користування кредитом поза межами строку дії договору (нараховано новим кредитором згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України та умов договору позики за період з 01.07.2021 по 28.09.2021); 1176,83 грн інфляційне збільшення. 30.06.2021 між первісним кредитором та позивачем укладено договір факторингу № 20210630-Ф/2, відповідно до умов якого до ТОВ «Фінансова компанія «Артеміда-Ф» (далі ТОВ «ФК «Артеміда-Ф») перейшло право вимоги за кредитним договором № 000201024296 від 29.10.2020, укладеним з відповідачем. Окрім того, позивачем заявлено вимогу щодо стягнення з відповідача понесених судових витрат, в які включено витрати по сплаті судового збору та витрати на професійну правничу допомогу.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 29.07.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін на 22.09.2026.

11.08.2026 від відповідача надійшов відзив на позов, в якому ОСОБА_1 заперечила проти задоволення позовних вимог. На переконання відповідача у документах позивача наявні істотні розбіжності щодо її анкетних даних, номеру кредитного договору та розміру заборгованості. Окрім того, відповідач просила надати належну оцінку доказам позивача щодо отримання нею кредитних коштів, укладення кредитного договору, переходу права вимоги від первісного кредитора до позивача та її повідомлення щодо наявної заборгованості; просила застосувати позовну давність; заперечила проти нарахованої заборгованості та розміру заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу.

17.08.2026 від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якому останній заперечив проти доводів відповідача, вказавши, що наявні у доданих до позовної заяви суперечності не свідчать про відсутність у ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором № 000201024296 від 29.10.2020 чи про хибність розрахунку її заборгованості; відповідач не надала доказів, які б спростовували факт отримання нею кредитних коштів; кредитний договір № 000201024296 від 29.10.2020 укладено саме з відповідачем в електронній формі і за цим договором позивач набув права вимоги до ОСОБА_1 ; вимоги відповідача щодо застосування позовної давності не відповідають законодавчим вимогам; обчислений позивачем розмір заборгованості є обґрунтованим.

18.08.2026 від відповідача надійшло заперечення, в якому ОСОБА_1 підтримала свої аргументи, викладені у відзиві на позов.

22.09.2026 розгляд справи відкладено на 27.10.2026, оскільки до суду не надійшла витребувана виписка щодо руху коштів по картковому рахунку відповідача, у зв`язку із чим суд повторно направив до АТ КБ «ПриватБанк» копію ухвали суду від 29.07.2026, якою задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів, для належного виконання.

02.10.2026 від представника позивача надійшла заява про уточнення позовних вимог, в якій останній зазначив, що при перерахуванні ОСОБА_1 кредиту в сумі 6029 грн знімалась комісія, у зв`язку із чим відповідач фактично отримала у користування кредитні кошти в розмірі 5700 грн. Окрім того, з урахуванням отриманої інформації, представником позивача змінено заявлений розмір заборгованості відповідача у бік зменшення до 21746,69 грн, з яких: 5700 грн заборгованість за тілом кредиту; 2109,07 грн заборгованість по процентам за користування кредитом; 12825 грн заборгованість по простроченим процентам за користування кредитом поза межами строку дії договору (нараховано новим кредитором згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України та умов договору позики за період з 01.07.2021 по 28.09.2021); 1112,62 грн інфляційне збільшення. Також, представник позивача підтримав заявлені вимоги щодо стягнення з відповідача понесених судових витрат.

Того ж дня від відповідача надійшов відзив на позов, в якому ОСОБА_1 повторно заявила про застосування позовної давності; просила перевірити обґрунтованість нарахованої їй заборгованості, з урахуванням зазначених вище коригувань позивача, та заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу; просила розгляд справи проводити без її участі.

07.10.2026 від представника позивача надійшли додаткові пояснення по справі, в яких останній заперечив проти застосування позовної давності; зазначив про необґрунтованість доводів відповідача щодо неотримання нею кредитних коштів; підтримав позов, з урахуванням уточнених позовних вимог, та наголосив про перехід права вимоги за кредитним договором № 000201024296 від 29.10.2020 від первісного кредитора до позивача.

08.10.2026 від відповідача надійшли заперечення на додаткові пояснення представника позивача, в яких ОСОБА_1 зазначила, що не визнає заявлені позовні вимоги, факт існування заявленої позивачем заборгованості у визначеному ним розмірі, правильність її розрахунку, а також належність та достатність наданих позивачем доказів, підтримавши раніше викладені нею аргументи.

У судове засідання 22.10.2026 сторони не з`явились; представник позивача та відповідач у поданих процесуальних документах просили розгляд справи проводити без їхньої участі.

На підставі ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов таких висновків.

29.10.2020 між ТОВ «ФК «ФОРЗА» та ОСОБА_1 укладено договір про надання позики на умовах фінансового кредиту № 000201024296 (далі Договір).

Згідно з п. 3.1 Договору товариство на умовах цього договору та правил надає клієнту грошові кошти у сумі, визначеній в п. 5 Договору, а клієнт в свою чергу зобов`язується повернути грошові кошти у встановлений цим Договором строк та сплатити проценти згідно відсоткової ставки за кожен день користування, визначеної п. 5.3. даного Договору.

Пунктом 4.1 Договору передбачено, що договір та зміни до нього укладаються в письмовій формі (у паперовому або електронному вигляді з накладенням електронних підписів одноразовим/мережевим ідентифікатором). У випадку оформлення Договору чи здійснення інших дій, пов`язаних із його виконанням в онлайн-режимі на офіційному сайті товариства, за допомогою засобів електронного зв`язку, електронні документи, оформлені і підписані з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, відповідно до ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» № 675-VIII від 03.09.2015, вважатимуться такими, що мають рівну юридичну силу з документами, складеними на паперовому носієві і підписаними власноручним підписом.

Розділом 5 Договору передбачено умови кредитування, зокрема, загальний розмір кредиту 6029 грн; строк дії Договору 20 днів (з 29.10.2020 по 17.11.2020); денна процентна ставка 1,85%; процентна ставка в день у разі користування кредитом поза межами строку дії Договору 2,5%, яка діє до повного погашення заборгованості.

Договір разом з заявою-формуляром про акцептування оферти та паспортом споживчого кредиту підписано ОСОБА_1 із використанням одноразового ідентифікатора «197648t».

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Кредитний договір укладається у письмовій формі (ч. 1 ст. 1055 ЦК України).

Відповідно до абз. 2 ч. 2 ст. 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

За змістом ч.ч. 1, 3, 4, 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

За змістом ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, зокрема, електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» одноразовий ідентифікатор це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію.

Таким чином, кредитний договір № 000201024296 від 29.10.2020 укладено між ТОВ «ФК «ФОРЗА» та ОСОБА_1 в електронній формі відповідно до вимог цивільного законодавства. При цьому в укладеному договорі сторонами визначено розмір кредиту, грошову одиницю, в якій надано кредит, строк та умови кредитування, а отже дотримано вимоги щодо форми такого договору та досягнуто згоди щодо істотних умов договору кредитування.

Отже, 29.10.2020 внаслідок укладення кредитного договору № 000201024296 між ТОВ «ФК «ФОРЗА» та ОСОБА_1 виникло кредитне правовідношення, за яким ТОВ «ФК «ФОРЗА» зобов`язалося надати кредит ОСОБА_1 , а остання зобов`язалась повернути кредит та сплатити проценти на визначених у Договорі умовах.

Водночас, представник позивача стверджує, що 17.11.2020 відповідач оформила пролонгацію вказаного кредитного договору та продовжила строк користування кредитними коштами ще на 20 днів з кінцевою датою погашення кредиту 07.12.2020, з чим суд погодитись не може.

За змістом п. 4.4 Договору сторони мають право внести зміни до умов Договору за взаємною згодою сторін, шляхом підписання відповідної додаткової угоди до цього Договору.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанова ВС від 02.10.18 у справі № 910/18036/17).

За змістом ч.ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Частиною ч. 2 ст. 43 ЦПК України передбачено, що учасники справи, крім іншого, зобов`язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи та подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79, 80 ЦПК України).

Згідно зі ст. 12, ч.ч. 1, 5-7 ст. 81, ч.ч. 1-3 ст. 89 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. У противному разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

Доказуючи факт пролонгації дії кредитного договору № 000201024296 від 29.10.2020, представником позивача додано до позовної заяви графік платежів, який є додатком до договору про надання позики на умовах фінансового кредиту № 000201024296.1 від 17.11.2020.

Разом з тим, вказаний вище документ не підписано відповідачем ані власноруч, ані з використанням електронного підпису (в графі «електронний підпис» документа зазначено виключно ПІБ відповідача); позивачем не надано копію додаткової угоди № 000201024296.1 від 17.11.2020 до договору кредитування № 000201024296 від 29.10.2020, укладену відповідно до п. 4.4 Договору, яка б свідчила про досягнення згоди між сторонами щодо продовження строку його дії.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено факт пролонгації дії Договору до 07.12.2020, а тому виходить із того, що кредитний договір № 000201024296 діяв з 29.10.2020 по 17.11.2020.

У своїх процесуальних документах відповідач просила відмови в задоволенні позову у зв`язку зі спливом строків позовної давності.

Надаючи оцінку цим вимогам відповідача, суд звертає увагу на наступне.

Згідно зі ст. 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Відповідно до ч. 5 ст. 261 ЦК України за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

У даному випадку строк позовної давності слід обчислювати з 18.11.2020, тобто з наступного дня після спливу встановленого Договором строку його виконання (17.11.2020). Однак, твердження відповідача щодо закінчення строку позовної давності є хибним, з огляду на наступне.

За змістом п. 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 257 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із наступними змінами і доповненнями) з 12.03.2020 на всій території України встановлено карантин, дію якого неодноразово продовжено до 30.06.2023.

Окрім того, Законом України від 15.03.2022 № 2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено, зокрема, пунктом 19 такого змісту: «У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії», а Законом України від 14.05.2025 № 4434-IX «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності», який набрав чинності 04.09.2025, вказаний пункт розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України виключено.

Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України № 2102-ІХ від 24.02.2022 «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» (зі змінами), введено воєнний стан з 24.02.2022, дія якого неодноразово продовжувалася та який триває на час розгляду справи.

З огляду на викладене, строки позовної давності, передбачені, у тому числі, ст. 257 ЦК України, у період з 18.11.2020 по 04.09.2025 продовжували свою дію, а отже строк позовної давності не закінчився.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За змістом п.п. 1.6, 5.1 Договору кредит надається у безготівковій формі на картковий рахунок № НОМЕР_1 .

При відкритті провадження у справі судом задоволено клопотання представника позивача щодо витребування в АТ КБ «ПриватБанк» доказів, а саме інформації щодо карткового рахунку № НОМЕР_1 , його належності відповідачу та про рух коштів по рахунку.

20.08.2026 до суду надійшла інформація з АТ КБ «ПриватБанк» від 12.08.2026 № 20.1.0.0.0/7-260805/48970-БТ, відповідно до якої на ім`я ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , в банку емітовано картку № НОМЕР_3 , однак, до суду не надійшла виписка по вказаному картковому рахунку, у зв`язку із чим 04.09.2026 судом повторно направлено ухвалу суду щодо витребування доказів для її належного виконання.

25.09.2026 до суду надійшла інформація з АТ КБ «ПриватБанк» від 16.09.2026 № 20.1.0.0.0/7-260910/44407-БТ, зміст якої аналогічний до наданої раніше Банком інформації, проте цього разу АТ КБ «ПриватБанк» надано виписку щодо руху коштів по картковому рахунку № НОМЕР_3 , відповідно до якої 29.10.2020 на цей картковий рахунок надійшли грошові кошти в сумі 5700 грн.

Таким чином, ТОВ «ФК «ФОРЗА», здійснивши переказ на зазначений картковий рахунок ОСОБА_1 грошових коштів в сумі 5700 грн, частково виконало своє зобов`язання за вказаним кредитним договором. При цьому суд погоджується з твердженням представника позивача про те, що зменшення суми наданого кредиту могло бути пов`язане зі списанням комісії надавачем фінансових послуг, проте приймає до уваги виключно документально підтверджений розмір наданого кредиту у розмірі 5700 грн.

Водночас, згідно із заявою про уточнення позовних вимог, а також за результатами дослідження уточненого розрахунку заборгованості за кредитним договором № 000201024296 від 29.10.2020 судом встановлено, що ОСОБА_1 свої зобов`язання з повернення кредиту та сплати процентів своєчасно не виконала, допустивши прострочення грошового зобов`язання.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Таким чином, встановлено факт порушення ОСОБА_1 свого зобов`язання з повернення заборгованості за кредитним договором.

Щодо відступлення права вимоги за кредитним договором № 000201024296 від 29.10.2020 на користь позивача суд звертає увагу на таке.

30.06.2021 між первісним кредитором та ТОВ «ФК «Артеміда-Ф» укладено договір факторингу № 20210630-Ф/2, відповідно до п. 2.1 якого клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені в реєстрі прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та сплатити клієнту суму фінансування за таке відступлення на умовах, визначених цим договором.

Пунктом 4.1 договору факторингу визначено умови переходу права вимоги: право вимоги переходить від клієнта до фактора з моменту підписання ними відповідного реєстру прав вимог у формі, наведеній в додатку № 1 до цього договору.

На підтвердження відступлення прав вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 000201024296 від 29.10.2020 позивачем надано копію витягу з реєстру прав вимоги № 1 до договору факторингу № 20210630-Ф/2 від 30.06.2021, в якому зазначено цей кредитний договір, анкетні відомості відповідача та розмір її заборгованості. Окрім того, до позовної заяви додано копії платіжних доручень № 279 від 05.07.2021 та № 282 від 14.07.2021, за змістом яких на виконання умов договору факторингу № 20210630-Ф/2 від 30.06.2021 позивач здійснив платіж на користь ТОВ «ФК «ФОРЗА».

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 514 ЦК України).

Таким чином, заміна осіб в окремих зобов`язаннях, у тому числі в таких, які виникли внаслідок укладення кредитного договору, через волевиявлення сторін (відступлення права вимоги) є різновидом правонаступництва.

Відповідно до ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт; фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Отже, договірні відносини факторингу передбачають особливий суб`єктний склад, оскільки сторонами такого договору можуть бути лише чітко визначені актом цивільного законодавства особи: клієнтом за договором факторингу може бути будь-яка фізична та юридична особа, які є суб`єктами підприємницької діяльності (ч. 2 ст. 1079 ЦК України), а фактором банк чи інша фінансова установа, яка має право здійснювати факторингові операції (ч. 3 ст. 1079 ЦК України).

Таким чином, на підставі зазначеного вище договору факторингу позивач набув право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 000201024296 від 29.10.2020. Відповідні заперечення відповідача щодо відсутності доказів переходу права вимоги за кредитним договором до позивача суд відхиляє.

Щодо вимоги про відшкодування заборгованості за кредитним договором, суд звертає увагу на такі правові норми й фактичні обставини.

За змістом ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (зокрема, сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості (ч. 3 ст. 509 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ч. 1 ст. 629 ЦПК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Водночас, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за Договором останній, з урахуванням уточненої процесуальної позиції позивача, нараховано заборгованість в сумі 21746,69 грн. Так, з розрахунку заборгованості за кредитним договором № 000201024296 від 29.10.2020 вбачається, що заборгованість ОСОБА_1 становить 21746,69 грн, з яких: 5700 грн заборгованість за тілом кредиту; 2109,07 грн заборгованість за відсотками за користування кредитом; 12825 грн заборгованість по простроченим процентам за користування кредитом поза межами строку дії договору (нараховано новим кредитором згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України та умов договору позики за період з 01.07.2021 по 28.09.2021); 1112,62 грн інфляційне збільшення, нараховане позивачем за період з 08.12.2020 по 23.02.2020. Вказана заборгованість є предметом позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

За змістом ст. 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною; тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Особливості застосування змінюваної процентної ставки за договором про надання споживчого кредиту встановлюються законом.

Розділом 5 Договору передбачено два види процентної ставки:

-1,85% на день, яка застосовується в межах строку дії Договору;

-2,5% на день, яка застосовується у разі користування кредитними коштами поза межами строку дії Договору.

Згідно з уточненим розрахунком заборгованості за кредитним договором № 000201024296 від 29.10.2020 заборгованість відповідача за відсотками за користування кредитом становить 2109,07 грн, з чим суд погодитись не може. Так, зі змісту позовної заяви вбачається, що вказану заборгованість обчислено позивачем не тільки з урахуванням строку кредитного договору № 000201024296 від 29.10.2020, а й додаткової угоди до нього № 000201024296.1 від 17.11.2020, укладення якої, як встановлено судом, позивачем не доведено. У зв`язку із цим, фактичний розмір заборгованості ОСОБА_1 за відсотками, нарахованими протягом строку дії договору, слід обчислювати виключно з урахуванням строку дії кредитного договору № 000201024296 від 29.10.2020, тобто з 29.10.2020 по 17.11.2020, що становить 20 днів (розділ 5 Договору).

Таким чином, заборгованість відповідача по відсотках, нарахованих протягом строку дії Договору, становить 2109 грн (5700 ? 1,85% ? 20).

Окрім того, відповідачу нарахована заборгованість по простроченим процентам за користування кредитом поза межами строку дії договору за період з 01.07.2021 по 28.09.2021 у розмірі за 12825 грн, щодо нарахування якої суд зважає на таке.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.04.2023 по справі № 910/4518/16 зробила висновок, що проценти відповідно до ст. 1048 ЦК України сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за «користування кредитом» (тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу). Зі спливом строку кредитування чи пред`явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом з процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за «користування кредитом» поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов`язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними. Отже, припис абз. 2 ч. 1 ст. 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із ч. 2 ст. 1050 ЦК України. Після спливу строку кредитування регулятивні правовідносини трансформуються в охоронні, а саме у боржника припиняється обов`язок сплачувати проценти за користування кредитом, натомість виникає обов`язок щодо сплати річних процентів, нарахованих відповідно до ст. 625 ЦК України.

Враховуючи, що строк дії Договору закінчився 17.11.2020, а заборгованість відповідачу по простроченим процентам за користування кредитом нараховувалась у період з 01.07.2021 по 28.09.2021, тобто після закінчення строку дії кредитного договору, вказана заборгованість не підлягає стягненню з відповідача в цілому, у зв`язку із чим у задоволенні позову в цій частині слід відмовити.

З розрахунків заборгованості за Договором вбачається, що ОСОБА_1 здійснювала платежі по кредиту на суму 2430,80 грн, які враховано позивачем як погашення заборгованості за відсотками. Вказані платежі відповідача, з огляду на викладені вище висновки суду щодо заборгованості відповідача за процентами, слід врахувати в погашення обґрунтовано нарахованої заборгованості по відсотках за користування кредитом (2109 грн) та заборгованості за тілом кредиту (5700 грн), що у підсумку становитиме 5378,20 грн ((2109 + 5700) 2430,80).

Щодо нарахування відповідачу заборгованості за інфляційним збільшенням, суд зважає на наступне.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З розрахунку заборгованості за кредитним договором № 000201024296 від 29.10.2020 вбачається, що позивачем нараховано відповідачу заборгованість за інфляційними втратами за період з 08.12.2020 по 23.02.2022 у розмірі 1112,62 грн. Цю заборгованість слід перерахувати, беручи до уваги наведені вище висновки суду щодо строку дії Договору та розміру фактичної заборгованості відповідача. Зокрема, датою прострочення виконання грошового зобов`язання за Договором слід вважати 18.11.2020; розмір невиконаного грошового зобов`язання, який слід враховувати при обчисленні цієї заборгованості, 5378,20 грн.

Для обчислення заборгованості відповідача в цій частині суд керується правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 26.06.2020 по справі № 905/21/19, згідно з якими при розрахунку інфляційних втрат у зв`язку з простроченням боржником виконання грошового зобов`язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1078 від 17.07.2003 та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України № 265 від 27.07.2007; порядок індексації грошових коштів для цілей застосування ст. 625 ЦК України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків.

Водночас, суд констатує, що з наданих сторонами документів неможливо здійснити точне обчислення заборгованості відповідача у цій частині, з оглядну на відсутність у матеріалах справи помісячного розрахунку заборгованості ОСОБА_1 , проте такий розрахунок можливо здійснити з урахуванням обґрунтованої заборгованості відповідача за кредитним договором в цілому, що становить 5378,20 грн. При цьому здійснення такого розрахунку не буде суперечити усталеній судовій практиці, з огляду на висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 26.06.2020 по справі № 905/21/19, за змістом якого наведений Верховним Судом спосіб розрахунку інфляції за ст. 625 ЦК України з точки зору математичного підходу не є єдиним, але вбачається найбільш простим для застосування юристами (п. 28 Постанови).

Таким чином, розрахунок заборгованості відповідача за інфляційними втратами буде здійснено шляхом множення заборгованості ОСОБА_1 за Договором на індекс інфляції (дефляції) за кожен місяць прострочення грошового зобов`язання, інформацію про який взято судом з відкритих джерел, та подальшого віднімання суми заборгованості відповідача: 5378,20 грн ? 101,3% ? 100,9% ? 101,3% ? 101,0% ? 101,7% ? 100,7% ? 101,3% ? 100,2% ? 100,1% ? 99,8% ? 101,2% ? 100,9% ? 100,8% ? 100,6% ? 101,3% ? 101,6% = 6 224,35 грн - 5378,20 грн = 846,15 грн. Саме такий розмір інфляційних втрат підлягає стягненню з відповідача.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача слід стягнути заборгованість за кредитним договором № 000201024296 від 29.10.2020 у розмірі 6224,35 грн, з яких: 5378,20 грн заборгованість за тілом кредиту; 846,15 грн інфляційних втрат.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зважає на таке.

Розподіл судових витрат між сторонами судом здійснюється відповідно до ст. 141 ЦПК України.

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, у тому числі, витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За змістом п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України у разі часткового задоволення позову судові витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Правничу допомогу позивачу надавав адвокат Бачинський Остап Михайлович га підставі договору про надання правової допомоги № 20260713-1 від 13.07.2026.

До позовної заяви додано розрахунок суми судових витрат, в якому також зазначено опис наданих адвокатом послуг, відповідно до якого вартість послуг адвоката у цій справі становила 8000 грн.

Згідно з ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч. 6 ст. 137 ЦПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Частиною 3 ст. 141 ЦПК України встановлено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Відповідно до конкретної та послідовної практики Верховного Суду, визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. Аналогічні правила застосовуються до визначення витрат на проведення експертизи та залучення експерта (постанови Верховного Суду від 09.03.2021 у справі № 200/10535/19-а, від 18.03.2021 у справі № 520/4012/19, від 23.04.2021 у справі № 521/15516/19, від 14.06.2021 у справі № 826/13244/16).

Ураховуючи норми цивільного процесуального законодавства щодо сплати, дослідження та розподілу судових витрат між сторонами судового процесу, зважаючи на характер та обсяг виконаної адвокатами роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, виходячи з конкретних обставин справи, суд дійшов висновку, що заявлена до стягнення з відповідача сума витрат за надану правничу допомогу є завищеною, а тому підлягає зменшенню.

Так, проаналізувавши опис наданих представником позивача послуг, перевіривши відповідність заявлених до стягнення сум наданому обсягу адвокатських послуг, враховуючи незначну складність справи, що розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, з огляду на ціну позову, суд вважає за необхідне зменшити розмір відшкодування витрат на правничу допомогу, надану позивачу, до 4000 грн.

Водночас, враховуючи часткове задоволення позову на суму 6224,35 грн, що становить 28,62% (6224,35 : 21746,69 ? 100%) з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Артеміда-Ф» слід стягнути судові витрати пропорційно до задоволених позовних вимог, а саме слід стягнути з відповідача на користь позивача 761,98 грн (2662,40 ? 28,62%) у відшкодування витрат по сплаті судового збору в сумі та 1144,80 грн (4000 ? 28,62%) у відшкодування витрат на правничу допомогу.

Керуючись ст.ст. 141, 142, 258, 259, 263-265, 279, 354 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Артеміда-Ф» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Артеміда-Ф» заборгованість за договором про надання позики на умовах фінансового кредиту № 000201024296 від 29.10.2020 в сумі 6224,35 грн (шість тисяч двісті двадцять чотири гривні 35 коп.)

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Артеміда-Ф» 761,98 (сімсот шістдесят одна гривня 98 коп.). у відшкодування витрат по сплаті судового збору та 1144,80 грн (одну тисячу сто сорок чотири гривні 80 коп.) у відшкодування витрат на правничу допомогу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Чернігівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Артеміда-Ф»; місцезнаходження: вул. Степапа Бандери, 87, офіс 54, м. Львів; код ЄДРПОУ 42655697.

Відповідач ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 .

Суддя Б.В. Крапивний