Рішення № 140985597, 09.10.2026, Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 2/754/4230/26

Справа №754/729/26

РІШЕННЯ

Іменем України

09 жовтня 2026 року Деснянський районний суд міста Києва в складі:

головуючого судді Зотько Т. А.,

за участі секретаря судового засідання Юхименко А. Є.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Києва цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Музею театрального, музичного та кіномистецтва України, 3-особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Директор Музею театрального, музичного та кіномистецтва України Дробот Ірина Борисівна про поновлення на роботі,

ВСТАНОВИВ:

Позивачка звернулась до Деснянського районного суду м. Києва із позовною заявою до Музею театрального, музичного та кіномистецтва України, 3-особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Директор Музею театрального, музичного та кіномистецтва України Дробот Ірина Борисівна про визнання звільнення за п.2 ст.36 КЗпП України таким, що порушує чинне законодавство, поновлення на роботі, зобов`язання укласти безстроковий трудовий договір та стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що вона з 23.04.2024 року працювала на посаді завідуючої науково-дослідного відділу кіно музею театрального, музичного та кіномистецтва України (далі по тексту МТМКУ) за укладеним з відповідачем трудовим договором, згідно якого було видано наказ директора МТМКУ від 22.04.2024 №42-К про прийняття на роботу за основним місцем з випробувальним терміном з 23.04.2024 по 22.06.2024 з оплатою згідно штатного розкладу. Позивачка зазначає, що 18.06.2024 наказом №74-К строк трудового договору було подовжено з 23.06.2024 по 31.12.2024. 09.12.2024 наказом №129-К строк трудового договору було подовжено з 01.01.2025 по 31.12.2025. 21.11.2025 було видано наказ №111-К про її звільнення на підставі закінчення строкового трудового договору. При цьому 10.12.2025 вона направила поштовим відправленням заяву з проханням про переведення її на постійну роботу та укладення безстрокового договору, яка була отримана відповідачем 11.12.2025, однак у відповідь отримала відмову МТМКУ від 11.12.2025 за №060/42-11/62. Позивачка вважає вказану відмову про постійне працевлаштування такою, що протирічить чинному законодавству, відтак вимушена звернутись до суду за захистом своїх порушених прав.

Ухвалою судді від 02.02.2026 було залишено позовну заяву без руху та надано позивачці строк для усунення недоліків поданого нею позову.

13.02.2026 на адресу суду від позивачки надійшла заява про усунення недоліків, визначених згідно ухвали від 02.02.2026.

Ухвалою судді від 17.02.2026 відкрито провадження по справі, призначено справу до розгляду у судовому засіданні.

Разом з цим учасникам справи було направлено ухвалу суду про відкриття провадження у справі та направлено відповідачу копії позовної заяви з додатками та встановлено для учасників строки для подання відзиву на позов, відповіді на відзив та заперечень.

У відповідності до ч.8 ст.279 ЦПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться.

Положеннями ст.174 ЦПК України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.

27.02.2026 на адресу суду уповноваженою особою - Директором Музею театрального, музичного та кіномистецтва України Дробот І.Б. надіслано відзив на позов, згідно з яким категорично заперечувала підставами для укладення та продовження МТМКУ на вимогу позивачки, як працівника строкового трудового договору, були відповідні заяви про прийняття на роботу та продовження строкового трудового договору, а також встановлений строк на який вона як працівник наймається на роботу, який у всіх випадках був встановлений та погоджений сторонами і визначений конкретними термінами. Позивачці було відомо про її звільнення з 31.12.2025 з вказаної посади у зв`язку з закінченням строкового договору за п.2 ст.23 КЗпПУ про що свідчить власноручний підпис позивачки у відповідному наказі. З урахуванням викладеного Директор Музею театрального, музичного та кіномистецтва України Дробот І.Б. зазначила про відсутність порушень відповідачем трудового законодавства і просила суд відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

3-особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Директором Музею театрального, музичного та кіномистецтва України Дробот І.Б. подано на адресу суду письмові пояснення.

Згідно ухвали суду від 14.05.2026 було задоволено клопотання позивачки про витребування доказів та витребувано від відповідача належним чином посвідчену копію штатного розпису, чинного станом на квітень 2024 року.

18.05.2026 уповноваженим представником - Директором Музею театрального, музичного та кіномистецтва України Дробот І.Б. подано суду додаткові пояснення у справі з доданими на вимогу суду документами.

Згідно ухвали суду від 01.07.2026 було витребувано від відповідача належним чином посвідчені копії документів, що слугували прийняттям ОСОБА_1 на роботу за строковим трудовим договором та підставам його продовження, а саме заяви позивачки про прийняття на роботу та заяви про продовження строкового договору, а також будь-які інші документи, подані з даних підстав.

Крім того, ухвалою постановленою шляхом внесення до протоколу судового засідання від 01.07.2026 від позивачки витребувано належним чином посвідчену копію трудової книжки та витяг з пенсійного фонду про отримані виплати в період перебування на обліку по безробіттю.

09.07.2026 представником Директором Музею театрального, музичного та кіномистецтва України Дробот І.Б. подано суду заяву про долучення до матеріалів справи витребуваних ухвалою суду від 01.07.2026 належним чином посвідчених копій документів.

21.08.2026 на адресу суду від позивачки надійшла заява про виконання ухвали суду від 01.07.2026 про витребування належним чином посвідчену копію трудової книжки та витяг з пенсійного фонду про отримані виплати в період перебування на обліку по безробіттю.

В судовому засіданні позивачка та її представники - адвокати Гоцунов Д.М. та Галкіна Я.В. вимоги позовної заяви підтримали, просили суд про її задоволення, надаючи пояснення посилались на обставини, що викладені в позовній заяві та поданих по суті спору заявах.

Представник відповідача - 3-особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Директор Музею театрального, музичного та кіномистецтва України Дробот І.Б. у поданому на адресу суду відзиві та письмових поясненнях 3-особи щодо задоволення позовних вимог заперечувала в повному обсязі, просила суд про розгляд справи у їх відсутності.

Заслухавши пояснення позивачки та її представників, дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ч.ч. 1, 2, 3, 4 ст. 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно із п. 4 ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій (частини 1-4 ст. 12 ЦПК України).

Як встановлено судом, згідно наказу директора МТМКУ від 22.04.2024 №42-К про прийняття на роботу, позивачка була прийнята на посаду завідувача науково-дослідного відділу кіно за основним місцем з випробувальним терміном з 23.04.2024 по 22.06.2024 з оплатою згідно штатного розкладу.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до вимог ст. 5-1 КЗпП України, громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Частиною першою статтею 21 КЗпП України передбачено, що трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, згідно з якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до положень п. 2 ч. 1, ч. 2 ст. 23 КЗпП України трудовий договір може бути укладено на визначений строк, встановлений за погодженням сторін. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Строковий трудовий договір може укладатися на будь-який строк, визначений за погодженням сторін. При цьому закон не обмежує права сторін трудового договору на визначення строку його дії.

Таким чином, суд вважає, що між сторонами у справі було укладено строковий трудовий договір, а позивачку віднесено до категорії працівників, які на підставі закону можуть працювати за договором, у якому строк його дії може встановлюватись угодою сторін.

Відповідно до п. 2 ч.1 ст.36 КЗпП, підставами припинення трудового договору є: закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.

При зверненні до суду з позовом, позивачка посилається на те, що 10.12.2025 вона направила поштовим відправленням заяву з проханням про переведення її на постійну роботу та укладення безстрокового договору, яка була отримана відповідачем 11.12.2025, однак у відповідь отримала відмову МТМКУ від 11.12.2025 за №060/42-11/62. Позивачка вважає вказану відмову про постійне працевлаштування такою, що протирічить чинному законодавству.

Підстави припинення трудового договору встановлено статтею 36 КЗпП України.

За змістом ст. 39-1 КЗпП України, якщо після закінчення строку трудового договору (пункти 2 і 3 статті 23) трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не вимагає їх припинення, дія цього договору вважається продовженою на невизначений строк. Трудові договори, що були переукладені один чи декілька разів, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 23, вважаються такими, що укладені на невизначений строк.

Строковий договір може бути укладено між сторонами як при прийнятті на роботу працівника, так і в процесі виконання трудових обов`язків, якщо є підстави для його укладення (переукладення). Застережень або обмежень з цього питання КЗпП України або інші нормативні акти, які регулюють правовідносини у сфері праці, не мають.

Як вбачається з матеріалів справи, Наказом відповідача № 111-К від 21.11.2025 року МТМКУ «Про звільнення ОСОБА_1 », позивачку звільнено з вказаної посади у зв`язку із закінченням строку трудового договору з 31.12.2025 згідно з п.2 ст.36 КЗпП України.

Згідно п.2 ч.1 ст.36 КЗпП України передбачає звільнення за закінченням строку трудового договору (п.2 і 3 ст.23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не поставила вимогу про їх припинення. При цьому припинення трудового договору після закінчення строку не вимагає заяви або якогось волевиявлення працівника. Свою волю на укладання строкового трудового договору позивачка виявила, коли писала заяву на переведення її завідувачкою лабораторії за строковим трудовим договором. Таким чином вона виразила і волю на припинення такого трудового договору після закінчення строку, на якій він був укладений. Власник також не зобов`язаний попереджати або в іншій спосіб інформувати працівника про майбутнє звільнення за п.2 ст.36 КЗпП.

Таким чином, звільнення працівника у зв`язку із закінченням дії строкового трудового договору є наслідком спливу строку дії строкового трудового договору та не є ініціативою роботодавця.

Факт обізнаності позивачки про строковість даних трудових відносин та погодження саме на такі умови праці, власне бажання позивачки на укладення саме строкових трудових відносин підтверджується особисто поданими нею заявами.

Таким чином, суд дійшов висновку, що призначення позивачки на вакантну посаду завідувача науково-дослідного відділу кіно за основним місцем з випробувальним терміном з 23.04.2024 по 22.06.2024 з оплатою згідно штатного розкладу було добровільним і виражало волевиявлення щодо призначення на вакантну посаду та на підставі відповідної заяви позивачки про таке призначення, а анулювання такої домовленості не мало місця.

Відповідно до вимог ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Згідно з вимогами ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору ( ст. 95 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).

Відповідно до положень ч. 1, 3 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Як роз`яснено в п.27 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року за №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», виходячи з принципу процесуального рівноправ`я сторін та враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.

Вирішальним фактором принципу змагальності сторін є обов`язок сторін у доказуванні, які користуються рівними правами щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом переконливості цих доказів.

Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, суд робить висновок про її недоведеність.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.

Таким чином, на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які були посилання як на підставу своїх вимог, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, враховуючи, що строковий трудовий договір було укладено за власним бажанням позивачки, відтак судом не встановлено порушення трудового законодавства відповідачем та суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання звільнення за п.2 ст.36 КЗпПУ таким, що порушує чинне законодавство, поновлення на посаді завідувача науково-дослідного відділу кіно МТМКУ з дати наступної за датою звільнення, а саме з 01.01.2026, зобов`язання адміністрацію МТМКУ укласти з нею безстроковий трудовий договір та стягнення на користь позивачки середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст.43, 129 Конституції України, ст.ст. 5-1, 32, 36 КЗпП України, ст.ст. 12, 13, 76-81, 89, 95, 141, 229, 258, 259, 263-266, 268, 273-279, 352, 354 ЦПК України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Музею театрального, музичного та кіномистецтва України, 3-особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Директор Музею театрального, музичного та кіномистецтва України Дробот Ірина Борисівна про поновлення на роботі - залишити без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У випадку проголошення у судовому засіданні лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дані позивача: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Дані відповідача: Музей театрального, музичного та кіномистецтва України, місцезнаходження: м.Київ вул..Лаврська,9 к.24 код ЄДРПОУ: 32071418.

Дані 3-особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Директор Музею театрального, музичного та кіномистецтва України Дробот Ірина Борисівна, місцезнаходження: м.Київ вул..Лаврська,9 к.24 код ЄДРПОУ: 32071418.

Повний текст рішення суду виготовлено 28.10.2026.

Суддя: Т.А.Зотько