Рішення № 140985391, 20.10.2026, Старокостянтинівський районний суд Хмельницької області

Справа № 683/1568/26

2/683/1345/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2026 року м. Старокостянтинів

Старокостянтинівський районний суд Хмельницької області

в складі: головуючого - судді Лугового О.М.

з участю секретаря Градомської Д.Р.,

позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Старокостянтинові в порядку загального позовного провадження цивільну справу № 683/1568/26, № 2/683/1345/2026 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про відшкодування моральної шкоди,

встановив:

18 травня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що 20.02.2023 року звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Хмельницькій області від 27.02.2023 року у призначені пенсії було відмовлено через відсутність необхідного страхового стажу 29 років за ст.26 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Після того 02.05.2023 року повторно звернувся до ГУ ПФУ в Хмельницькій області із заявою про призначення дострокової пенсії за віком, однак рішенням від 09.05.2023 року у призначені пенсії знову було відмовлено, через відсутність стажу 25 років за ст. 115 того самого закону. Позивач зазначає, що в обох відмовах відповідач не зарахував до пільгового (кратного) страхового стажу період проходження військової служби з 08.03.2022 року по 05.09.2022 року у розрахунку один місяць служби за три місяці. Саме це не зарахування і стало безпосередньою причиною відмови у призначенні пенсійного забезпечення. ОСОБА_1 зазначає що незаконна відмова порушила конституційні та законні права його як учасника бойових дій та ветерана війни і змусило його звернутися до суду за для захисту своїх прав. Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 17 листопада 2025 року справі №560/10763/25, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено повністю, визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України Хмельницькій області щодо не зарахування ОСОБА_1 до страхового стажу до призначення пенсії на пільгових умовах з розрахунку один місяць служби за три місяці період проходження військової служби з 08.03.2022 року по 05.09.2022 року; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області зарахувати вказаний період до страхового стажу позивача та перерахувати страховий і пільговий стаж для обчислення пенсії. Рішення набрало законної сили 10 березня 2026 року. Таким чином, факт протиправної бездіяльності відповідача встановлено та підтверджено рішенням суду, яке набрало законної сили і є обов`язковим для виконання. Позивач зазначає, що протиправна бездіяльність відповідача тривала понад 3 роки від першого звернення до набрання рішення законної сили. Упродовж цього часу позивач зазнав моральної шкоди яка полягала, яка виразилася у душевних стражданнях та психологічному розладі, оскільки він як ветеран війни, що повернувся із зони бойових дій та очікував на законно призначену пенсію як єдине джерело існування, опинився у стані хронічного стресу та психологічної невизначеності. Системні незаконні відмови органу державної влади, якому він довіряв як громадян і захисник держави, породили у нього стійке відчуття несправедливості, зневіри, соціальної незахищеності та приниження людської гідності. Позивач розмір своїх душевних страждань оцінює в розмірі 400 000 грн., які просить стягнути з відповідача на свою користь в якості відшкодування заподіяної моральної шкоди.

Ухвалою Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 21 травня 2026 року по даній справі відкрито загальне позовне провадження у справі та призначено дату підготовчого засідання.

Ухвалою Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 23 липня 2026 року у даній справі поновлено провадження у справі.

Позивач в судовому засіданні заявлені вимоги підтримав та просив їх задовольнити в повному обсязі.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про день та час слухання справи повідомлений належним чином у порядку, передбаченому ст.128 ЦПК України, однак подав до суду відзив на позовну заяву, згідно якого просить відмовити в задоволення позову, оскільки вимога позивача стягнути на його користь 400 000 грн. у відшкодування моральної шкоди, є необґрунтованою, оскільки позивачем не наведено факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, наявності причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням, а також не зазначено, з чого позивач виходив при оцінюванні заподіяної йому шкоди.

Заслухавши позивача, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.

Судом встановлено ОСОБА_1 20.02.2023 позивач звернувся в сервісний центр обслуговування громадян головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області із заявою про призначення дострокової пенсії за віком.

Рішенням від 27.02.2023 №221350004599 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком згідно статті 26 Закону у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу 29 років.

02.05.2023 року позивач повторно звернувся в сервісний центр обслуговування громадян головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області із заявою про призначення дострокової пенсії за віком.

Рішенням від 09.05.2023 №221350004559 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком згідно статті 115 Закону у зв`язку із відсутністю необхідного стажу 25 років.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 17.11.2025 року, яке набрало законної сили 10.03.2026 року, в справі №560/10763/25 позов ОСОБА_1 до ГУ ПФУ в Хмельницькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, задоволено повністю та визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України Хмельницькій області щодо не зарахування ОСОБА_1 до страхового стажу до призначення пенсії на пільгових умовах з розрахунку один місяць служби за три місяці період проходження військової служби з 08.03.2022 року по 05.09.2022 року; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області зарахувати вказаний період до страхового стажу позивача та перерахувати страховий і пільговий стаж для обчислення пенсії. Повне рішення складено 17 листопада 2025 року.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що протиправна бездіяльність відповідача, яка тривала понад 3 роки від першого звернення до набрання рішення законної сили. Упродовж цього часу позивач зазнав моральної шкоди яка полягала, яка виразилася у душевних стражданнях та психологічному розладі, оскільки він як ветеран війни, що повернувся із зони бойових дій та очікував на законно призначену пенсію як єдине джерело існування, опинився у стані хронічного стресу та психологічної невизначеності. Системні незаконні відмови органу державної влади, якому він довіряв як громадян і захисник держави, породили у нього стійке відчуття несправедливості, зневіри, соціальної незахищеності та приниження людської гідності. Позивач розмір своїх душевних страждань оцінює в розмірі 400 000 грн., які просить стягнути з відповідача на свою користь в якості відшкодування заподіяної моральної шкоди.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Відповідно до положень статті 129-1 Конституції України обов`язковість рішення суду віднесено до основних засад судочинства.

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права (частина перша статті 1 Першого протоколу до Конвенції).

За певних обставин захистом статті 1 Першого протоколу до Конвенції може користуватися легітимне очікування (legitimate expectation) успішної реалізації право вимоги. Для того, щоб "очікування" було "легітимним", воно має бути заснованим на нормі закону або іншому правовому акті, такому як судове рішення, пов`язаному із майновим інтересом (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 28 вересня 2004 року у справі "Копецький проти Словаччини" (Kopecky v. Slovakia), заява № 44912/98, § 49-50).

Особа, яка має майновий інтерес, може розглядатись як така, що має "легітимне очікування" успішної реалізації її права вимоги (зокрема, відшкодування державою шкоди) у сенсі статті 1 Першого протоколу до Конвенції, коли для цього інтересу є достатні підстави у національному законодавстві. Останнє повинно давати змогу чітко визначити конкретний майновий інтерес особи, який має бути передбаченим у відповідних нормативних приписах або підтвердженим в іншому правовому акті, зокрема, у судовому рішенні (див. для порівняння mutatis mutandis ухвалу ЄСПЛ щодо прийнятності від 02 липня 2002 року в справі "Гайдук та інші проти України" (Gayduk and Others v. Ukraine), заяви № 45526/99 та інші).

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу з застосуванням, зокрема, такого способу захисту, як відшкодування моральної (немайнової) шкоди (частина перша та пункт 9 частини другої статті 16 ЦК України).

Згідно із статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

За змістом частини першої та другої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Право на відшкодування моральної шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб, встановлене Конституцією та законами України.

За положеннями статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її завдання - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року в справі № 612/3521/16-ц).

За загальним правилом, підставою виникнення зобов`язання з компенсації моральної шкоди є спричинення моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди, завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні своїх повноважень, виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала моральної шкоди, та її результатом - моральною шкодою (постанови Верховного Суду від 20 вересня 2021 року в справі № 686/8422/20 та від 03 лютого 2022 року в справі № 686/13784/21).

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені правилами статті 1167 ЦК України, відповідно до яких моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи згаданих органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статями 1173 та 1174 ЦК України відповідно.

Згідно зі статтею 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.

Вказані підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює державу, орган влади Автономної Республіки Крим або органи місцевого самоврядування, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

У пункті 32 постанови від 03 вересня 2019 року в справі № 916/1423/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що, застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого правового акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. За змістом статей 1173, 1174 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини. Водночас потерпілий має довести належними доказами факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також факт того, що відповідач є заподіювачем шкоди (постанову Верховного Суду від 13 липня 2022 року в справі № 686/21800/21).

Визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого суди встановлюють наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею).

У справі, даній справі, позивач обґрунтовував заявлені вимоги тим, що йому завдано моральної шкоди шляхом неправомірної бездіяльності відповідача, яка виразилася у відмові у призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу, що завдало йому моральної шкоди, яка виразилася у душевних стражданнях та психологічному розладі, оскільки він як ветеран війни, що повернувся із зони бойових дій та очікував на законно призначену пенсію як єдине джерело існування, опинився у стані хронічного стресу та психологічної невизначеності. Системні незаконні відмови органу державної влади, якому він довіряв як громадян і захисник держави, породили у нього стійке відчуття несправедливості, зневіри, соціальної незахищеності та приниження людської гідності.

Факт протиправної бездіяльності відповідача встановлено судовим рішенням, яке набрало законної сили, сам факт наявності такого рішення суду здатний призвести до моральних страждань особи, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин, необхідністю звернення до суду та неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність.

Згідно з практикою ЄСПЛ, порушення прав людини вже саме по собі тягне за собою моральні страждання та виникнення моральної шкоди, а тому факт страждань доказуванню не потребує, для суду достатньою підставою для присудження компенсації моральної шкоди є сам факт порушення права (справа "Науменко проти України").

У практиці ЄСПЛ порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди (рішення від 20 жовтня 2011 року у справі "Рисовський проти України" (Rysovskyy v. Ukraine), заява № 29979/04; рішення від 22 листопада 2005 року у справі "Антоненков та інші проти України" (Antonenkov and others v. Ukraine), заява № 14183/02).

Отже, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров`я, можуть свідчити про завдання моральної шкоди.

У постанові від 03 жовтня 2023 року в справі № 686/7081/21 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що держава відповідає за своїми зобов`язаннями своїм майном, крім майна, на яке відповідно до закону не може бути звернено стягнення (стаття 174 ЦК України). Це правило стосується як договірної, так і позадоговірної відповідальності держави. З огляду на те, що саме держава наділяє її органи майном, зокрема, коштами, ці органи не мають власного майна. Кошти Державного бюджету України належать на праві власності державі незалежно від того, на якому казначейському рахунку вони обліковуються. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати цих коштів є держава Україна. Тому у спорі щодо відшкодування завданої державою шкоди у грошовому еквіваленті суд стягує відповідні суми саме з Державного бюджету України, а не з конкретних рахунків органу державної влади, що представляє інтереси держави у спірних правовідносинах.

Аргументи Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про те, що позивачем не доведено завдання йому моральної шкоди, є необґрунтованими, оскільки судовим рішенням, що набрало законної сили, встановлено порушення прав позивача внаслідок протиправної відмови відповідача. Такі дії відповідача безумовно негативно впливають на моральний стан позивача та призводять до душевних страждань.

Само по собі відновлення становища позивача, яке існувало до порушень його прав шляхом ухвалення судом рішення на користь останнього про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, не може компенсувати ОСОБА_1 його немайнових втрат. Позивач був змушений самостійно доводити порушення своїх законних прав щодо отримання пенсії у належному розмірі шляхом звернення до Головного управління Пенсійного фонду України у Хмельницькій області, яке, як компетентний орган, уповноважений державою на призначення, перерахунок та виплату пенсій, повинно було вжити відповідних заходів для забезпечення дотримання прав позивача, проте не виконало покладених на нього обов`язків, чим допустило бездіяльність та порушило право позивача на своєчасне та повне отримання відповідних виплат.

У подальшому, з огляду на протиправну відмову Пенсійного фонду України у Хмельницькій області, позивач був змушений оскаржувати дії та бездіяльність цього органу в порядку адміністративного судочинства. Вказані звернення та очікування позитивного рішення на свою користь тривали з 20.02.2023 року (звернення із заявою до відповідача) по 17 листопада 2025 року (постанова Хмельницького окружного адміністративного суду у справі № 560/10763/25), протягом цього часу він був змушений витрачати свої зусилля, відчувати безпорадність та пригніченість від дій державного органу, який має належно виконувати покладені на нього обов`язки.

Наведене є достатніми доказами того, що позивачу завдано моральної шкоди.

Чинне законодавство не містить методики чи способів обчислення моральної шкоди, та при оцінці розміру відшкодування моральної шкоди необхідно враховувати, що моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю та спокою особи, а будь-яка компенсація моральної школи не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц дійшла висновку про те, що, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

З урахуванням конкретних обставин справи, глибини завданої моральної шкоди, характеру та обсягу душевних страждань, яких зазнав позивач унаслідок бездіяльності державного органу, вимог розумності, добросовісності, виваженості та справедливості, тривалості моральних страждань позивача у зв`язку з розглядом його заяви щодо призначення дострокової пенсії за віком та зарахування відповідного стажу, суд доходить висновку, що сума у розмірі 5 000 грн. є достатньою для відшкодування моральної шкоди, завданої йому бездіяльністю Головного Управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області.

Зазначене відповідає висновкам, яких дійшов Верховний Суд у постановах Великої Палати від 03 липня 2019 року у справі № 750/1591/18-ц, від 14 квітня 2020 року у справі № 265/6121/18, від 27 травня 2020 року у справі № 554/8204/16-ц.

У ч.1 ст. 141 ЦПК України зазначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд враховує, що згідно із п. 13 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про судовий збір» не справляється судовий збір за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади.

Керуючись ст. ст. 2, 10, 12, 139, 141, 247, 258, 259, 263-265, 274-279 ЦПК України, суд, -

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про відшкодування моральної шкоди, задовольнити частково.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 5 000 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Судовий збір компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, місце знаходження: 29005, вул.Герцена, 10, м.Хмельницький, код ЄДРПОУ 21318350.

Повний текст рішення складено 28 жовтня 2026 року.

Суддя: